HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Значення дидактичних ігор в активізації пізнавальної діяльності
дошкільників”

ПЛАН

Вступ

1. Українські просвітителі про пізнавальний розвиток особистості

2. Проблема активізації пізнавальної діяльності дошкільників в процесі
навчання

3. Зміст та методика використання інтелектуальних ігор у навчанні
дошкільнят

4. Особливості дидактичної гри

5. Структура дидактичної гри

6. Види дидактичних ігор

7. Педагогічне керівництво дидактичними іграми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена зміною пріоритетів у системі освіти,
переорієнтації на особистісно-орієнтовану модель взаємодії педагога з
дітьми. В останні роки особлива увага приділяється дослідженням у галузі
навчання і виховання дітей дошкільного віку насамперед тому, що власне
на цих етапах психічного розвитку закладаються основи майбутньої
особистості. Тому цілком природним є те, що на сьогодні актуальною
проблемою і завданням сучасної психологічної науки є напрацювання
ефективних психодіагностичних і розвивальних засобів розвитку
пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку.

Дошкільна педагогіка є одним із напрямків вікової педагогіки.
Небезпідставно її вважають і самостійною галуззю науково-педагогічних
знань, яка вивчає процес виховання і навчання дітей дошкільного віку.
Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та
організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної педагогіки,
розвиток теорії та практики дошкільної освіти, характеристика сучасної
системи дошкільної освіти.

У системі навчання і виховання дошкільників активно використовуються
дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають спостережливість, уяву,
пам’ять, мислення, мовлення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах,
формах, кольорах, максимально задіюють інтелектуальний потенціал у
пізнанні світу і себе.

Проблема ранньої психодіагностики та психологічного супроводу розвитку
пізнавальних здібностей дітей вже давно привертає увагу психологів та
педагогів (Д.Б. Богоявленська, Л.О. Венгер, О.М. Воронін, С.І. Волкова,
Є.О. Голубєва, Є.С. Єрмакова, Д.Б. Ельконін, В.М. Дружинін, С.О.
Ізюмова, М.К. Кабардов, З.І. Калмикова, Т.М. Князєва, В.К. Котирло, О.І.
Кульчицька, Н.Л. Лейтес, О.М. Матюшкін, Н.О. Менчинська, В.О. Моляко,
І.В. Охулкова, Н.І. Пов’якель, М.М. Подд’яков, Я.О. Пономарьов, О.В.
Проскура, С.В. Сафонцева, О.В. Скрипченко, Н.М. Столярова, В.В. Тарасун,
У.В. Ульєнкова, О.П. Усова, М.О. Холодна, В.Д. Шадриков та ін.).

У дошкільному віці значна роль у розумовому вихованні належить грі,
зокрема – дидактичним іграм.

Знання дітей у ході гри перетворюються, вдосконалюються, набувають
нового рівня засвоєння й усвідомлення. У середньому і старшому
дошкільному віці інтелектуальні ігри розвивають увагу, кмітливість,
винахідливість, уточнюють знання про навколишнє, систематизують і
узагальнюють їх.

Як зазначає В.Аванесова, значна творча робота відбувається і в
інтелектуальних іграх, які мають на меті розвиток пізнавальної
активності, допитливості, швидкості розумовий дій, ініціативи у
прийманні рішень.

Досвід вихователів дошкільних закладів переконує, що використання
інтелектуальних ігор в роботі зі старшими дошкільниками сприяє розвитку
логічного мислення та формує здатність до розумової праці, активізує
пізнавальну діяльність. Інтелектуальна діяльність ґрунтується на
активному мисленні, пошукові різних способів виконання певного завдання
і вже в дошкільному віці за певних умов вона може стати звичною для
дитини.

Поряд з цим, слід констатувати недостатню розробленість окремих проблем
гри, а також незадовільний стан впровадження у практику роботи
дошкільних закладів науково-методичних досягнень. Тому темою нашого
дослідження ми обрали: “Значення дидактичних ігор в активізації
пізнавальної діяльності дошкільників”.

Об’єктом дослідження є дидактичні ігрри в активізації пізнавальної
діяльності дошкільників.

Предметом дослідження – методика використання дидактичних ігор на
заняттях з дошкільниками з метою активізації пізнавальної діяльності.

Мета дослідження полягає в пошуку практичних шляхів використання
дидактичних ігор на заняттях з дітьми старшого дошкільного віку.

При проведенні нашого дослідження ми ставили такі завдання:

вивчити і проаналізувати в літературних джерелах та працях погляди
видатних педагогів минулого та значення розумового виховання дітей
дошкільного віку у становленні особистості дитини;

проаналізувати стан досліджуваної проблеми в сучасній психологічній,
педагогічній та методичній літературі;

вивчити та узагальнити передовий педагогічний досвід роботи вихователів
з використання дидактичних ігор в роботі з дошкільниками з метою
активізації пізнавальної діяльності.

1. Українські просвітителі

про пізнавальний розвиток особистості

Досить часто, з’ясовуючи сутність певного поняття, ми звертаємося до
досліджень зарубіжних вчених, безпiдставно забуваючи про величезну
українську наукову скарбницю. Зупинимося на одному із актуальних питань
– аспекті становлення особистостi, її пізнавальному розвитку,
простежимо, як це трактувалося вітчизняною наукою в різні історичнi
відрізки часу.

В «Українському педагогiчному словнику» (1997 р.) пізнання розглядається
як процес цілеспрямованого активного відображення об’єктивного світу в
свідомостi людей. Пізнання є специфічною, вищою формою відображення. На
відміну від нижчих форм відображення, воно здатне виходити за межi
наявного стану речей, тобто відображати не тiльки сучасне, а й майбутнє,
не лише дійсне, а й численнi можливостi – конкретні й абстрактнi – для
вибору тієї з них, що найбільше вiдповiдає інтересам людини.

Порівняємо це визначення із вищим досягненням педагогічної думки
Київської Русі «Повчанням» дітям Володимира Мономаха (1096 р.), де
обґрунтовується ідея зв’язку навчання з потребами життя особистостi та
її діяльністю. «Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх
чудес землі. Дивіться, як усе мудро влаштоване, або як сонце, або як
місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена…
Все це дано людям на користь…». Князь конкретизував свою програму
виховання поданням порад та вимог щодо пізнавального розвитку дітей:
вміти вести бесіду, під час якої більше думати, ніж говорити; постійно
вчитися, міцно запам’ятовувати (повторювати раніш вивчене), одноразово
вчитися новому; проявляти самостійність і творчість.

У розуміннi сутностi поняття пізнання ближчими до істини були українські
філософи. Зокрема, Г.С.Сковорода (1722–1794 рр.) вказував на
необхідність розвитку інтересу до пізнання світу в цілому, вбачаючи
джерело виникнення та розвитку інтересів у довкіллі. Філософ був
переконаний у безмежних можливостях людського пізнання. За його
твердженням, у світі навколишніх речей і явищ непізнаних моментів не
існує, бо «кожна таємниця має свою викривальну тінь». Він вважав, що
головним обов’язком учителя є розвиток допитливості й інтересу в свого
підопічного, виховання в нього потреби (за словами Г.С.Сковороди –
любові) до творчого сприйняття навколишнього світу через розвиток уміння
самостійно думати, логічно міркувати. «Хто по-справжньому що-небудь
любить, той, доки улюблений предмет із ним, не вiдчуває, здається, від
нього особливого задоволення, але як тільки цього предмета не стане, він
уже переживає любовнi муки».

Спираючись на власну педагогічну практику, Г.С.Сковорода зазначав, що
весь процес пізнання повинен ґрунтуватися на особистій активності учня в
навчанні. У цьому процесі недостатньо задовольнятися лише теоретичними
міркуваннями та аналітичними сентенціями. Істинна сутність усіх речей і
явищ повною мірою виявляється лише в практиці, яка й складає «корінь» і
«плід» істини. «…У всіх науках і мистецтвах плодом є правильна
практика». Тому тільки у правильному поєднанні теоретичного й
практичного матеріалу навчально-виховний процес забезпечить оптимальне
пізнання дитиною природи і необхідних для становлення особистості
законів людського буття. «Дізнатися про щось не так і складно, а от
скористатися набутими знаннями – то результат науки».

Сучасник Г.Сковороди – філософ і просвітитель Я.П.Козельський (1729–1795
рр.) у творі «Рассуждения двух индейцев, Калана и Ибрагима, о
человеческом познании» (1788 р.) розкриває питання пізнання
навколишнього світу. Він дає визначення деяким поняттям і розробляє
класифікацiю наук, якими має опанувати людина. За основу ним було взято
об’єкти пізнання: природу і суспільство. Я.П.Козельський вірив у
можливість пізнання людиною навколишнього світу, «таинств натуры», тобто
самої людини. Велику роль у цьому процесi вiн надавав практичному
досвіду.

Я.П.Козельський стверджував, що люди народжуються без будь-яких
моральних якостей і оволодівають ними в процесі виховання, пiд впливом
навколишнього середовища. Завдання виховання, на його думку, – навчити
людей взаємоповаги, взаємодопомоги і добра.

На соціальнiй зумовленості розвитку пізнавальної діяльності особистостi
та на важливостi матеріальних потреб у її виникненні й формуваннi
наголошували у своїх філософських роздумах М.В.Гоголь, С.С.Гогоцький,
О.М.Новіцький. Значення інтересу для розвитку особистості глибоко
розкрито в творах І.Я.Франка, Т.Г.Шевченка, П.Д.Юркевича.

Т.Г.Шевченко (1814–1861 рр.), поставивши людину «в центрi цілого буття,
цілого світу», визначає, що джерелом виникнення інтересів бажання до
пізнання є природа, яка оточує її. «Усе має значення і ціннiсть лише і
виключно від людини, її переживань, бажань, потреб, інтересів,
стремлінь». П.Д.Юркевич зазначає: «Людина визнає право речей як таких,
цiкавиться ними (стремить до їх пізнання)».

Видатний просвітитель Закарпаття – О.Б.Духнович (1803–1865 рр.) вважав
за необхідне озброювати учнів певним об’ємом знань і водночас розвивати
їхнi пізнавальні можливості. На увагу заслуговують думки педагога про
саморозвиток задатків людини як у навчаннi, так і у вихованні, які
педагог повинен постійно збуджувати. Щоб дiти свідомо засвоювали знання,
потрібно, зазначав О.В.Духнович, розвивати їхню пізнавальну активність.

І.Я.Франко (1856–1916 рр.), критикуючи тогочасне шкільне навчання, одним
із його істотних недоліків вважає недооцiнку ролі інтересу в процесi
навчання. На його думку, «кожна дитина має природну допитливість».
Вважаючи завданням кожного педагога зробити навчання якомога цікавішим,
філософ переконливо доводив, що цікаве викладання є «тільки засіб, а не
самоціль», засуджуючи будь-яку спробу перетворити його в розважальний
процес.

З питань дидактичних проблем багато цінних думок висловив Ю.А.Федькович
(1843–1888 рр.). Вiн обстоював такi методи навчання, якi б розвивали і
збагачували дітей. Як передовий педагог свого часу Федькович дбав про
те, щоб школи давали дітям знання, пов’язанi з життям, з пізнанням
навколишнього світу.

Таким чином, українськими просвітителями ще в Х – першій половині ХІХ
ст. було охарактеризовано процес пізнання довкiлля, що є співзвучним із
науковими розробками сьогодення.

Сучасна педагогічна наука потребу в пізнаннi й діяльностi розглядає як
відносно самостійнi категорії, якi є джерелом активності особистості, її
інтересу до різновидів роботи, завдяки чому задовольняється не лише
потреба в пізнаннi, а й інші потреби (наприклад, самоствердження
дитини).

Говорячи про дiяльнiсть, ми маємо на увазi тi вольовi зусилля, якi
застосовує людина для досягнення найпростішої мети. Коли особистість
переборює певні труднощі, вона отримує велике задоволення, бо це
відповідає її первинній потребi в творчостi. Відчуття задоволення й
радостi внаслідок досягнення певної мети викликають у неї прагнення
повторювати вольовi зусилля пiд час діяльності, вдосконалювати їх.

Певні новоутворення у сферi особистості за правильних умов виховання
закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвитку всіх психічних
процесів: сприймання, пам’яті, уяви, мислення тощо. Цi процеси поступово
набирають довільного характеру, збагачуються за змістом та
вдосконалюються за своїми регулятивними функціями. Завдяки залученню
дитини до різних видів діяльності згідно з їх схильностями та
інтересами, в неї формується вибіркове оцінне ставлення до тих видів, у
яких вона найшвидше досягне успіху, тобто до суб’єктивно значущих. Таким
чином, створюються позитивнi передумови для розвитку здібностей
підростаючої особистості.

Однією з найважливіших форм вияву активного ставлення дитини до
навколишньої дійсності є її діяльність, що зумовлюється різноманітними
мотивами і, насамперед, інтересами. Пізнавальна діяльність – одна з
найістотніших потреб особистості, яка розвивається. Для того, щоб
діяльність мала розвивальний вплив, необхідна обов’язкова умова: дитина
має бути включена в активну діяльність, ефективність якої залежатиме від
якості активності дитини як суб’єкта. Постановка завдань пізнавальної
діяльності є змістовою стороною активізації діяльності. Другою, не менш
важливою стороною, є соціальна організація предметної діяльностi з метою
максимальної активізації дитини. Якщо діяльність проходить успішно, то в
дитини підсилюється бажання займатися нею, що відображається в
інтенсивному розвитку в неї пізнавального інтересу. Розвиток
проявляється в радості пізнання, оволодінні діяльністю, яка захоплює
дитину, узагальнюється в емоцiйному ставленні до предмета. Аналізуючи
предмет інтересу, маємо на увазi не тільки об’єкт, що спонукає дитину до
пізнання, а й пов’язану з ним діяльність, найсильнішим стимулом якої
виступає інтерес, що стає ніби тлом, сприяє успішному її ходу і є міркою
цінності всієї навчально-виховної системи.

Діти здатнi усвідомлювати загальнi підходи до аналізу оточення, тобто,
по-перше, розглядати предмети і явища в русі, змінах, по-друге, вивчати
їх у взаємозв’язку з іншими, в системi яких вони функціонують. Такі
загальні вміння називають засобами пізнавальної діяльності, і вони є
змістом початкових форм діалектичного мислення. Важливе значення для
розумового розвитку має розробка предметного змісту розумової діяльностi
дітей. Це дає можливість накреслити логічну схему організації
пізнавальної діяльності дітей: від пізнання зовнішніх ознак предметів –
до визначення суттєвих властивостей і якостей предметів з наступним їх
аналізом – і до з’ясування зв’язків між ними. Визначення творчого
процесу як якісного переходу від відомого до нового свідчить про тісний
взаємозв’язок його з пізнавальною діяльністю. 3 одного боку, необхідною
умовою творчості, її складовою виступає пiзнання, з іншого, –
пізнавальна діяльність має творчий характер.

На сучасному етапі, при збагаченнi знань про сам процес пізнання на
різних вікових ступенях, пізнавальна діяльність дошкільників повинна
оцінюватися з позицій часу, в якому ми живемо. І тому головним стає не
диктат дорослого, а мотивація дитини на кожному етапі її розвитку, що
призводить до збагачення засобів пізнання (визначною стає суб’єктивність
діяльності).

2. Проблема активізації пізнавальної діяльності дошкільників

в процесі навчання

Проблема активізації пізнавальної діяльності дошкільників на сучасному
етапі розвитку дошкільної освіти є найбільш актуальною, оскільки успіх
навчання залежить не тільки від змісту тих знань, які дитина засвоїла, а
й від методів роботи вихователя, від того як формується у дитини
відношення до пізнавальної діяльності., до процесу засвоєння знань, що
виражається в їх активності.

В історії розвитку дошкільної освіти проблемі активізації пізнавальної
діяльності завжди приділялась увага в працях таких визначних педагогів
та методистів: Л..І. Анциферової, Л.І. Божович, Л. С Виготського, П. Н.
Гальперіна, В. Ф. Зуєва, Л. Н. Леонтьева, І. Я. Лернера, А. Макаренка,
К. Д. Ушинського, В.І. Щукіної та ін. В роботах вказаних авторів
обумовлена сутність пізнавальної активності і шляхи її формування,
розкривається діалектична єдність процесів активізації і пізнавальної
діяльності.

Метою нашої статті є визначення ефективності використання різноманітних
форм навчання при формуванні пізнавальної активності старших
дошкільників.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що без спеціального
комплексного впливу пізнавальна активність не переходить в адекватну
діяльність, наслідок відсутності керування — зниження ефективності
мислення, рівня дитячих домагань.

Старший дошкільний вік є сензетивним періодом розвитку потреби у
пізнанні, тож своєчасне і адекватне опредмечування відповідних інтересів
дитини, їх стимулювання у всіх сферах діяльності — найперша умова
формування пізнавальної активності. Друга важлива умова — використання
педагогами основних психолого-педагогічних теорій навчання.

Одним із найважливіших факторів активізації пізнавальної діяльності
старших дошкільників є розробка і подання їм пізнавальних завдань
різного характеру і змісту. У зв’язку з цим для розв’язання проблеми
формування пізнавальної активності дітей треба звернути увагу на
трактування змісту завдань.

Пізнавальна активність тісно пов’язана з віковими особливостями, і якщо
ми хочемо сформувати у дошкільника пізнавальну діяльність слід
орієнтуватись не стільки на розвиток його розумових здібностей, скільки
на рівень особистих якостей, потреб, на особливості загальної активності
захопленням вивчення матеріалу, прагнення виконувати різноманітні
завдання, звертатися до вихователя із запитаннями, прояв самостійності у
доборі способів і засобів дій, у досягненні результату, здійсненні
контролю тощо. Якщо закладено все це у дитини, то матимемо змогу втілити
у життя загальнотеоретичні установки сучасної педагогіки і психології й
наповнити реальним змістом навчання дошкільників, подолати розрив у
формуванні їхнього мислення і внутрішньої позиції, поєднавши цим
інтелект, емоції і розвиток соціальної життєвої позиції.

3. Зміст та методика використання інтелектуальних ігор

у навчанні дошкільнят

Педагогічні шляхи формування інтелектуально-розвиненої особистості
визначаються, виходячи з ідей інтеграції змісту освіти, розвиваючого і
проблемного, особистісно-зорієнтованого навчання саморозвитку
особистості і вимагають широкого використання різноманітних методів,
форм і засобів, нових навчальних технологій.

Для успішної підготовки дітей до навчання в школі необхідні тільки певні
знання, а також уміння послідовно і логічно мислити здогадуватись,
розумово напружуватись.

В практиці роботи сучасних дошкільних закладів в напрямку реалізації
завдань розумового розвитку склалась певна система використання
інтелектуальних ігор: кросвордів, ребусів, анаграм, метаграм, шарад,
комп’ютерних ігор тощо.

Завдання на кмітливість, головоломки, комп’ютерні ігри викликають у
дітей великий інтерес. На таких заняттях формуються важливі якості
особистості дитини: самостійність, спостережливість, винахідливість,
догадливість, розвиваються конструктивні вміння. Вони сприяють розвитку
мислення дошкільників, їх можна включати в основну частину заняття з
формування елементарних математичних уявлень чи використати в кінці,
коли спостерігається зниження розумової активності дітей. Головоломки,
вважають методисти, доцільні при закріпленні та зміні уявлень про
геометричні фігури. Загадки, задачі-жарти можливі в процесі навчання
розв’язанню арифметичних задач, дій над числами при формуванні уявлень
про час. На початку заняття в старшій і підготовчій до школи групах
виправдовує себе використання нескладних цікавих завдань в якості
«розумової гімнастики».

До інтелектуальних ігор відносяться і різноманітні дидактичні ігри, а
також привабливі за формою і змістом вправи. Вони спрямовані на розвиток
у дітей різного віку логічного мислення, просторових уявлень,
активізують пізнавальну діяльність.

Місце дидактичної гри в структурі заняття визначається віком дітей,
метою, змістом заняття. Вона може бути використана в навчальне завдання,
вправи, спрямовані на виконання конкретного завдання. Дидактичні ігри
можна використовувати і в кінці заняття метою закріплення раніше
вивченого.

Для формування у дітей математичних уявлень широко використовуються,
наприклад, різноманітні дидактичні ігрові вправи Дидактичні ігрові
вправи відрізняються від дидактичної гри за структурою, призначенням,
рівнем дитячої самостійності, роль педагога. Вони, як правило, не
включають в себе всі структурні елементи дидактичної гри (дидактичне
завдання, правила, ігрові дії).

Отже, в комплексному підході до виховання і навчання дошкільників у
сучасній дидактиці значна роль належить інтелектуальним розвиваючим
логічним іграм, завданням, розвагам. Вони цікаві для дітей, емоційно
захоплюють їх. А процес вирішення пошуку відповіді, базується на
інтересі до завдання, неможливий без активної роботи мислення. Цим
положенням пояснюється значення інтелектуальних завдань у розумовому та
всебічному розвитку дітей.

В ході заняття педагог, керуючи пошуковою діяльністю дітей, використовує
різноманітні прийоми, що сприяють вихованню у них не тільки позитивного
ставлення до тривалого наполегливого пошуку, але й швидкості реакції,
відмови від виробленого шляху пошуку. Інтерес дітей підтримується
бажанням досягнути успіху, для чого потрібна активна робота думки.

Таким чином, гра — це предметна пізнавальна діяльність, спрямована на
сприйняття дитиною реального світу, людських взаємовідносин і самого
себе. З інтересом і натхненням граючись, дошкільник пізнає навколишній
світ, навчається, виховується, дорослішає.

4. Особливості дидактичної гри

Якщо творчі ігри забезпечують максимальні можливості для вияву уяви,
нестандартного мислення, ініціативи дітей, то педагогічна мета
дидактичних полягає в сенсорному вихованні, мовленнєвому розвитку,
ознайомленні дошкільників з навколишнім світом, формуванні у них
елементарних математичних уявлень тощо.

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в
знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом,
удосконалення пізнавальних, умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність
сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну
діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх
вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити,
уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і
побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та
інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом
навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину
правильно сприймати об’єкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні)
та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю,
який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні
знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні
процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування
знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації
мимовільної уваги і запам’ятовування.

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна)
та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно
навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються.
Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий
задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

? ? ?

o

z

?

o

(

2

L

?

ті, а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична
мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини,
засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час
цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування,
елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма
вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне
прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це
спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і
правила гри (краще сприймати об’єкти і явища навколишнього світу,
уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість,
підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці
на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за
доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них
інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою
чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови
використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища
навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і
задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно
до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи
пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче
ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового
ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес
до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань,
ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних
аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності
достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути
різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт,
м’які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото,
доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (мат-рьошки, кубики, пірамідки
та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя
сім’ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток
сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні
картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму,
колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі
відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати
думки словами, адже для розв’язання ігрового завдання дитині доводиться
знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати,
класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих
ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги,
швидкого і тривкого запам’ятовування.

Розв’язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне
виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до
чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки,
організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню
у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів
як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками
і дорослими тощо).

Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють
естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми,
дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає
позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м’язи рук, що
сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний
особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального
змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного
педагогічного керівництва ними.

5. Структура дидактичної гри

Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє й від інших видів
ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми
навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії,
результат.

Дидактичні та ігрові завдання. Кожна дидактична гра має специфічне
дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої. Ці завдання
обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом педагога
на дітей і можуть бути різноманітними (наприклад, з розвитку
мовленнєвого спілкування — розвиток мовленнєвого апарату, зв’язного
мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового
запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність
дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального
змісту гри на пізнавальну діяльність дітей.

Виконуючи під час гри ігрове завдання, діти виявляють активність,
бажання і потребу розв’язати його. Як і дидактичні, ігрові завдання
можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, під час гри в лото завдання
полягає в тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з
пірамідкою — зібрати її так, щоб ребро утворювало рівну лінію; у грі
«Чарівний мішечок» дитина повинна навпомацки визначити предмети і
назвати їх. Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв’язок
навчання і гри.

Правила гри. Правила кожної дидактичної гри обумовлені її змістом та
ігровим задумом, вони визначають характер і способи ігрових дій дитини,
організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, спонукають
дошкільника керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться
діяти всупереч безпосередньому імпульсу.

Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти
з іншими, переборювати негативні емоції у зв’язку з невдачами тощо. У
дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.
Вони по-різному впливають на поведінку дошкільників: одні діти
беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими
учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у
звичайних — порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання
правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості
ігрових правил в організації і спрямуванні поведінки дітей є важливим
педагогічним завданням.

Ігрові дії. Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії,
завдяки яким діти реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих
певним правилам дій неможлива гра.

Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість
ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв’язання дидактичного
завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що
використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють
розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння
змістом передбаченого програмою матеріалу.

Ігрові дії малюків полягають у перестановці, збиранні предметів, їх
порівнянні, доборі за кольором, розміром, імітуванні рухів, голосів
тощо. Ігрові дії дітей середнього і старшого дошкільного віку виражають
значно складніші стосунки між ними. Вони можуть полягати у виконанні
конкретної ролі у конкретній ситуації, загадуванні і відгадуванні,
своєрідному змаганні (хто скоріше закриє порожні клітинки великої картки
маленькими тощо).

Захоплюючими є ігрові дії в народних іграх, завдяки яким, як стверджував
К. Ушинський, дитина вчиться мислити, набуває важливі знання. У кожній
народній грі розум дошкільника працює жваво й енергійно, почуття
напружені, дії організовані, їх зміст насичений яскравими образами,
внаслідок чого дитина не просто їх наслідує, а живе у певній ігровій
ситуації.

Результат гри. Результатом дидактичної гри є ЇЇ фінал. Відгадування
загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є
результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і
в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вихователя результатом
гри є рівень засвоєння дітьми знань, їхній успіх у розумовій діяльності,
налагодженні гармонійних взаємин.

Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов’язані між собою: задум
визначає характер ігрових дій, а дотримання

правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанні ігрового завдання.
Відсутність, ігнорування хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру.

6. Види дидактичних ігор

Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні
особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний
ефект.

У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним
змістом, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей,
роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом
навчання і виховання: ігри для сенсорного виховання, ігри, спрямовані на
ознайомлення дітей з об’єктами і явищами навколишньої дійсності, на
формування елементарних математичних уявлень, на мовленнєвий розвиток та
ін.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу,
згідно з якою виокремлюють:

1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки
(мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал
(листя, плоди, насіння). Поширені вони в народній педагогіці, яка,
враховуючи потребу дитини у пізнанні предметів, створила сюжетні
(ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри,
пірамідки та ін.) дидактичні матеріали. Використання сюжетних
дидактичних іграшок має багато спільного із сюжетно-рольовими іграми.
Безсюжетні іграшки використовують для закріплення знань про властивості
та якості предметів (розмір, кількість, колір, форму). У народних
дидактичних іграшках закладено принцип самоконтролю. Це означає, що
матрьошка, пірамідка, грибок не закриються, якщо їх частини підібрані
неправильно. У процесі ігрових дій (роз’єднання, з’єднання, зняття,
нанизування та ін.) за певними правилами дитина освоює спосіб
розв’язання дидактичного завдання.

Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлюються з їх
властивостями та ознаками, порівнюють, класифікують їх. Поступово їхня
ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об’єднувати
предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє
розвитку логічного мислення. Дітей усе більше ваблять завдання, що
вимагають усвідомленого запам’ятовування кількості та розташування
предметів, зобов’язують до пошуку відсутньої іграшки тощо. У цьому
процесі дошкільники збагачують знання про матеріал, з якого виготовляють
іграшки, про необхідні людям у різних видах діяльності предмети. Ігри з
природним матеріалом організовують під час прогулянок. Вони сприяють
закріпленню знань про природу, формуванню і розвитку мислительних
процесів (аналізу, синтезу, класифікації), вихованню бережливого
ставлення до природи.

2. Настільно-друковані ігри. Вони передбачають дії не з предметами, а з
їх зображеннями. Найчастіше вони зорієнтовані на розв’язання таких
ігрових завдань: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні
картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно), складання
цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям
діти уточнюють свої уявлення, систематизують знання про навколишній
світ, розвивають розумові процеси та операції, просторові орієнтації,
кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.

3. Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей
оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не
діють, використовувати набуті знання у нових ситуаціях і зв’язках. У
молодшому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення,
уточнення і закріплення словникового запасу, формування вміння рахувати,
орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри
розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність
дітей. Як правило, дошкільникам доводиться описувати предмети,
відгадувати їх за описом, за ознаками схожості та відмінності, групувати
за властивостями, знаходити алогізми в судженнях, вигадувати власні
розповіді.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на
навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває
основи дидактичної гри: особливості ігрової діяльності дітей, ігрових
завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво
вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор,
запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють:

1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне:
просте — через загадкове, складне — через переборне, необхідне — через
цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту,
казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але
вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце,
подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на
пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного
кольору», «Дістань із мішечка предмети круглої форми» та ін.;

3) ігри-припущення. їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було
б…?», «Що б я зробив, якби…?» та ін. Вони спонукають дітей до
осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з
обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв’язки,
активної роботи уяви;

4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують
уміння розмірковувати, робити висновки;

5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між
собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність
таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності
слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути
питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати
увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати
і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість
зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів
у розвитку дитини.

7. Педагогічне керівництво дидактичними іграми

Організація і керівництво дидактичними іграми передбачають роботу
вихователя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її
результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вихователь повинен підібрати її
відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової
групи; визначити оптимальний час її проведення; підготувати необхідний
дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і
прийоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявленнями,
необхідними для розв’язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприяють демонстрування
предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні
знання й уявлення. Розкриваючи хід і правила гри, вихователь повинен
налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з’ясувати
найраціональніші способи досягнення передбачуваного результату.
Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей,
складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для
педагога — спрямувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

Вихователю найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати
способи дій дітям раннього і молодшого дошкільного віку. У повторних
іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням
змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог
спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть
виникнути.

При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей середнього і старшого
дошкільного віку вихователь враховує їхній досвід, актуальні для них
навчально-виховні завдання. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих
правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри. Дітей
підготовчої групи педагог знайомить зі змістом до початку гри, разом з
ними аналізує ігрові правила і роз’яснює їх значення.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вихователь правильно і
справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об’єктивна,
обов’язково доброзичлива оцінка є необхідною умовою ефективності
дидактичних ігор як методу формування пізнавальної, рухової,
комунікативної активності дошкільника, виховання моральної поведінки.

Аналіз гри передбачає з’ясування ефективності її підготовки і
проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх
ігрових задумів новим матеріалом.

Цілком доречною й ефективною є самостійна участь дошкільників у
дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб їх завдання і правила були
доступними для дітей. Спочатку їх доцільно залучати до простих ігор.
Здебільшого такі ігри мають прості правила, у них може брати участь
будь-яка кількість дітей, легко можуть включитися всі бажаючі. Під час
ознайомлення з грою вихователь повинен розглянути всі ігрові елементи,
уточнити назви предметів, правила, порядок гри. Пропонуючи нову гру
(того самого типу, але іншого змісту), слід спиратися на набуті знання і
вміння дітей. Це скорочує час ознайомлення з грою, сприяє засвоєнню
правил, привчає до раціональних способів вивчення нової гри. Поступово
діти запам’ятовуватимуть і усвідомлюватимуть умови освоєння будь-якої
нової гри. Такими умовами є знання її змісту і обладнання, ігрових
завдань і дій, правил, порядку дій гравців.

Керівництво вихователя самостійними дидактичними іграми залежить від
освоєння дітьми їх правил, знання й усвідомлення завдань. Педагог
повинен продумано добирати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в
групі на конкретний період, інтерес дошкільників до ігор, їхнє особисте
прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі
ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо. Водночас слід уникати
прямого навчання і керівництва ігровою діяльністю дітей.

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в
знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом,
удосконалення пізнавальних, умінь і навичок.

педагогічна мета дидактичних полягає в сенсорному вихованні,
мовленнєвому розвитку, ознайомленні дошкільників з навколишнім світом,
формуванні у них елементарних математичних уявлень тощо.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність
сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну
діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні)
та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю,
який є її організатором. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють
навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього
вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти
граючись навчаються. Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного
завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось
навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети,
виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої
вимагають умови і правила гри (краще сприймати об’єкти і явища
навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на
потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у
старшому дошкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і
розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за
доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них
інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою
чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови
використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища
навколишнього світу.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток
сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні
картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму,
колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі
відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати
думки словами, адже для розв’язання ігрового завдання дитині доводиться
знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати,
класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих
ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги,
швидкого і тривкого запам’ятовування.

Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє й від інших видів
ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми
навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії,
результат.

Список використаної літератури

Артемова Л. В. Окружающий мир в дидактических играх до школьников. — М.,
1992.

Баглаєва Н. Розвиток логіко-математичного мислення у дошкільників //
Шлях освіти. — 1999. — № 3. — С. 34-36.

Баглаєва Н. Сучасні підходи до пізнавальної діяльності дошкільнят //
Дошкільне виховання. — 1999. — № 7. — С. 3-4.

Барташникова И.А., Барташников А.А. Учись играя. Тренировка интеллекта.
Игры и тесты для детей 5-7 лет. — Харьков: Фолио, 1997.

Барташніков О.О., Барташнікова І.А. Інтелектуальна ігротека. Тренування
інтелектуальних і творчих здібностей дітей 6 років. Рівень І. Альбом. —
Львів: Оксарт, 1996.

Барташнікова І.А., Барташніков О.О. Розвиток наочно-образного та
логічного мислення у дітей 5-7 років. — Тернопіль: Богдан, 1998. -80с.

Барташнікова І.А., Барташніков О.О. Розвиток уяви та творчих здібностей
у дітей 5-7 років. — Тернопіль: Богдан, 1998. — 88 с.

Бондаренко А. К. Дидактические игры в детском саду. — М., 1991.

Бондаренко А.К. Дидактические игры в детском саду. — М., 1991

Воспитание детей в игре / Сост. А. К. Бондаренко, А. И. Матусик. — М.,
1983.

Гаспарова Е. М. Режиссерские игры // Игра дошкольника. — М., 1989.

Гергуль Л., Шовко В. Використання логічних ігор та вправ для розвитку
пізнавальної активності старших дошкільників // Дошкільне виховання. —
1992. -№ 2-3. — С. 15-16.

Голуб Н. Умова задачі — схема // Дошкільне виховання. 1995. -№4.-С.8-9.

Гурова С. Вчимо логічно мислити // Дошкільне виховання. – 1995.№11. -С.
31.

Дошкільна педагогіка / За ред. В.І.Ядешко, Ф.А.Сохіна. — К.: Вища школа,
1981. — 365 с.

Дошкільна педагогічна психологія / За ред. Д. Ф. Ніколенка. — К., 1987.

Дубінка М. Сухомлинський В. про розвиток інтересу дітей до знань //
Початкова школа. — 1998. — № 2. — С.38.

Жулідова Л. Інтелектуальні ігри в розумовому розвитку дошкільнят //
Дошкільне виховання. — 2000. -№ 2. — С. 14-15.

Зворыгина Е. В. Первые сюжетные игры малышей. — М., 1988.

Игра дошкольника / Под ред. С.Л.Новоселовой. — М., 1989.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.

Менджерицкая Д. В. Воспитателю о детской игре. — М., 1982.

Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. -М., 1990.

Никитин Б.П. Развивающие игры. — М.: Педагогика, 1981.

Руководство играми детей в дошкольных учреждениях / Под ред. М. А.
Васильевой. — М., 1986.

Сорокина А. И. Дидактические игры в детском саду. — М„ 1982.

Сусідко В. Граючи вчитися // Дошкільне виховання. — 1989.– №5.-С.6-7.

СухомлинськийВ.О. Серце віддаю дітям.-К., 1979.

Тютюнников А.М. Що загадка — то відгадка // Початкова школа. — 1993. -№
5,6. — С.36-37.

Янківська О. П. Дидактичні ігри в дитячому садку. — К., 1985.

PAGE

PAGE 26

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи