HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Злочинність неповнолітніх і молоді”

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………… 3

1. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ І
МОЛОДІ……………………………………………….. 5

1.1. Особливості злочинної поведінки неповнолітніх і молоді…………….. 5

1.2. Наявні труднощі щодо вивчення злочинності

неповнолітніх і молоді………………………………………………………… 7

1.3. Характеристики злочинності неповнолітніх та молоді………………… 9

2. ПЕРЕДУМОВИ СКОЄННЯ ЗЛОЧИНІВ НЕПОВНОЛІТНІМИ

ТА МОЛОДДЮ………………………………………………………………… 11

2.1. Психологія неповнолітніх злочинців та злочинців серед молоді……….
11

2.2. Причини та умови, що детермінують злочинність неповнолітніх

і молоді………………………………………………………………………….. 17

3. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ………………… 19

3.1. Сутність попередження злочинності неповнолітніх і молоді,

головні учасники попередження……………………………………………… 19

3.2. Головні етапи та заходи профілактики злочинності неповнолітніх

і молоді…………………………………………………………………………. 21

3.3. Міжнародний досвід та рекомендації щодо соціального впливу на
злочинність неповнолітніх та молоді………………………………………… 24

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… 31

ВСТУП

Актуальність дослідження обраної теми пояснюється тим, що проблема
злочинності була і є однією з найгостріших на всіх етапах історії
будь-якої держави. Упродовж століть держави та їхні уряди постійно
розробляли і прагнули удосконалювати системи боротьби із злочинністю,
зокрема шляхом посилення покарання за злочини, збільшення кількості
правоохоронних органів, проте злочинність і далі існує. Єдиний
результат, здобутий у цьому двобої – періодичне зменшення її рівня.

Про це красномовно свідчать факти. На початку ХХІ ст. ймовірність того,
що особа може стати жертвою розбою, нападу, порівнюючи з 60-ми роками,
зросла удвічі-втричі, утричі збільшилася кількість насильницьких
злочинів та злочинів, які вчиняють неповнолітні та молодь. Ця тенденція
характерна для багатьох країн Азії, Західної Європи та Північної
Америки. Шкода, яку завдає злочинність суспільству, позбавляючи людей
життя, власності, особистої безпеки, значно перевищує сукупний
національний дохід багатьох держав.

Дослідження, проведені наприкінці ХХ ст.. Міжнародним центром
попередження злочинності, показали, що заходи спрямовані на запобігання
злочинності обходяться будь-якій державі у 2-7 разів дешевше, ніж
ув’язнення, і є набагато ефективнішими, оскільки спрямовані на усунення
її причин.

За даними цього ж Центру, 50% усіх злочинів, які вчиняються у зарубіжних
країнах – це злочини неповнолітніх та молоді. Це специфічна категорія
осіб, яка легко потрапляє під негативні впливи, а відтак становить
головний резерв дорослої злочинності. Тому ув’язнення або інші примусові
заходи, які вживають правоохоронні органи щодо неповнолітніх злочинців,
найчастіше не лише не дають бажаного результату, але й спричиняють
формування у цих осіб стійкої спрямованості до подальшої злочинної
діяльності. Останніми роками всі зусилля світової громадскості
спрямовані саме на побудову, удосконалення системи запобігання
злочинності, розробку різноманітних програм та заходів, особливе місце
серед яких надається заходам запобігання злочинності серед неповнолітніх
та молоді.

На сьогодні в Україні немає визначеної концепції або національної
програми запобігання злочинності серед неповнолітніх та молоді. Тому
вивчення злочинності неповнолітніх та молоді з точки зору кримінології є
вкрай важливим завданням, в першу чергу, з метою розуміння чинників, які
зумовлюють даний вид злочинності і можливих шляхів дієвої профілактики
злочинності неповнолітніх і молоді.

Об’єкт дослідження – злочинність неповнолітніх і молоді.

Предмет дослідження: чинники, які впливають на скоєння злочинів серед
неповнолітніх та молоді, кримінологічна характеристика даного виду
злочинності та можливих шляхів попередження та профілактики.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яку складають 3 розділи з підпитаннями, висновків, списку використаних
джерел.

Під час виконання роботи були використані загальнонаукові методи
дослідження (літературний, логічні методи, статистичний метод, метод
прогнозування та інші).

Загальний обсяг роботи – ___ сторінки.

1. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ І МОЛОДІ

1.1. Особливості злочинної поведінки неповнолітніх і молоді

Злочинна поведінка неповнолітніх і молоді має свої особливості, які
проявляються у рівні, структурі, динаміці цієї злочинності, причинах,
умовах, мотивації злочинів. Ці особливості обумовлені певними рисами
особи неповнолітніх та їх правовим статусом у суспільстві. Саме цим
визначається специфіка в організації системи профілактики злочинної
поведінки неповнолітніх і молоді.

Організація надійної системи профілактики злочинних проявів
неповнолітніх є одним з пріоритетних напрямів боротьби зі злочинністю
практично в усіх країнах. Таке особливе ставлення до злочинної поведінки
неповнолітніх з боку державних структур і громадських організацій
обумовлено низкою обставин, а саме:

1) йдеться про злочинну поведінку членів суспільства, які перебувають на
стадії формування особистості, життєвої позиції, переходу від життя під
опікою сім’ї і школи до самостійного життя, усвідомлення соціальних
цінностей суспільства і виконання своїх особистих функцій в ньому;

2) несформованістю емоціональної сфери і морально-психологічних
установок на різноманітні життєві ситуації, що обумовлює неадекватну
реакцію на них;

3) злочинність серед неповнолітніх є резервом дорослої злочинності.
Кримінологічні дослідження свідчать, що свій перший злочин рецидивісти
вчиняють, як правило, у неповнолітньому віці;

4) є певна специфіка у проявах злочинності неповнолітніх, особливостях
їх дозлочинної поведінки, структурі, динаміці, мотивах, цілях, причинах,
умовах злочинів і заходах щодо їх попередження;

5) злочинні прояви неповнолітніх більш чутливіші до заходів протидії їм,
тому неповнолітні злочинці більше піддаються профілактичному впливу, ніж
дорослі злочинці;

6) організація і реалізація ефективної системи профілактики злочинів
серед неповнолітніх забезпечують зниження злочинності серед дорослих
осіб у майбутньому і зміцнення правопорядку в суспільстві у цілому.

Перелічені обставини і обумовлюють підвищену увагу суспільства до
злочинності серед неповнолітніх.

1.2. Наявні труднощі щодо вивчення

злочинності неповнолітніх і молоді

Необхідно мати на увазі юридичну умовність встановлених законодавством
вікових меж, які включають чотири вікові групи неповнолітніх: 14-15,
15-16, 16-17 і 17-18 років. Однак багато обставин, що впливають на
злочинність неповнолітніх названих груп, мають місце і серед підлітків
молодшого віку (10-13 років), а також у осіб молодіжного віку (18-21 та
22-25 років), що важливо враховувати при розробленні профілактичних
заходів. Законодавство деяких країн, наприклад Великої Британії, Індії,
деяких штатів США, передбачає верхню межу неповнолітнього віку до 21
року. Є розбіжності і при визначенні нижньої межі.

Зазначене створює певні труднощі при аналізі процесів і обставин, що
впливають на злочинну поведінку неповнолітніх, виявлення тенденцій і
закономірностей цієї злочинності. Тому вивчення тенденцій у динаміці
злочинності неповнолітніх, розроблення заходів щодо її профілактики
повинні вестись з урахуванням даних про правопорушення серед дітей і
підлітків (вікова група від 10 до 14 років), а також осіб молодіжного
віку (18-21 рік).

Специфічні труднощі аналізу злочинності неповнолітніх пов’язані також з
відносно високим рівнем латентності злочинів, найбільш поширених у їх
середовищі, та значною кількістю кримінальних справ, що припиняються у
процесі проведення дізнання чи досудового слідства з різноманітних
нереабілітуючих обставин. На практиці приблизно чотири з кожних п’яти
вчинених підлітками злочинів не становлять значної суспільної
небезпечності. Особливо це стосується крадіжок у друзів, у навчальних
закладах, відбирання невеликих грошових сум у молодших підлітків,
хуліганських проявів, бійок між групами підлітків тощо.

І, нарешті, слід ураховувати, що на стан, рівень, структуру, динаміку
злочинності неповнолітніх специфічно впливають соціально-економічні,
демографічні, психолого-побутові характеристики регіонів їх
життєдіяльності (наприклад, кількість неповнолітніх у регіоні, кількість
неповних і неблагополучних сімей, кількість дітей в сім’ї, умови
проведення дозвілля тощо).

Характерною особливістю злочинності неповнолітніх в останні 30 років
(1972-2001 роки) є тенденція до її зростання при досить значному
скороченні рівня народжуваності. Це підтверджується не тільки
абсолютними показниками, а й середніми, розрахованими по п’ятирічках.
Темпи зростання злочинності неповнолітніх майже втричі перевищували
темпи зростання загальної злочинності. В цілому процент приросту
злочинності серед неповнолітніх в 3-4 рази перевищує процент приросту
неповнолітнього населення України за цей період. Стійке зростання рівня
злочинності неповнолітніх спостерігається не лише у великих містах, а й
у цілому по країні. Так, якщо у 1972 р. неповнолітніми та з їх участю
було вчинено 10066 злочинів, то у 2007 р. кількість злочинів зросла до
36218. Кількість осіб неповнолітнього віку, що брали участь у злочинах,
у 1972 р. склала 11758 осіб, у 2007 р. — 29290. Таким чином, за даними
офіційної кримінальної статистики кількість лише зареєстрованих злочинів
зросла за зазначений період у чотири рази, кількість неповнолітніх
злочинців — майже у три рази. До позбавлення волі засуджено у 2000р.
4810 (24%) осіб.

1.3. Характеристики злочинності неповнолітніх та молоді

Можна виділити такі структурні характеристики злочинності неповнолітніх:

а) частка неповнолітніх у загальній злочинності відносно невелика і у
більшості регіонів складає від 8 до 13%, а у середньому по країні за
зазначений період — 11%;

б) злочинність неповнолітніх порівняно зі злочинністю дорослих має менш
тяжкий характер, але кожен п’ятий злочин, вчинений неповнолітніми,
належить до категорії тяжких;

в) структура злочинності неповнолітніх по видах і групах злочинів мало
чим відрізняється від структури всієї злочинності: крадіжки майна усіх
форм власності, пограбування, розбої, угони автотранспорту, хуліганство,
заподіяння тілесних ушкоджень. Так, за даними МВС України, у 2008 р.
неповнолітніми було вчинено: крадіжок приватного майна — 17423, крадіжок
державного майна -7268, розбоїв і пограбувань — 3242, вбивств — 263,
умисних тілесних ушкоджень — 312, хуліганств — 1493. Отже, у структурі
злочинності неповнолітніх переважають злочини корисливої і
корисливо-насильницької спрямованості;

г) інтенсивність злочинності неповнолітніх у містах набагато більша, ніж
у сільській місцевості, не лише за загальною кількістю, а Й за тяжкістю
і становить відповідно 77% і 23%. Певні сезонні коливання пов’язані з
процесами міграції у літній період;

г) за даними вибіркових досліджень, близько 80% злочинів неповнолітніх
вчинені за місцем проживання, навчання або роботи, більше половини —
після 20 години;

д) злочини неповнолітніх мають переважно груповий характер. Якщо
загальний статистичний показник групової злочинності дорівнює близько
25%, то для неповнолітніх — більше 60%. Однак ці групи невеликі за своїм
складом (2-3 особи), не мають чіткої організаційної структури, є
нетривалим (час їх існування 2-3 місяці);

е) рецидивна злочинність серед неповнолітніх становить 15-18%, і це при
тому, що серед дорослих — 25-30%. І хоча кількість неповнолітніх у
загальній структурі злочинності є значно меншою, цей показник слід
визнати досить високим;

є) серед неповнолітніх досить високий процент осіб, які вчинили злочин у
стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. До 90% насильницьких
злочинів і до 70% корисливих злочинів, за даними вибіркових досліджень,
було вчинено у такому стані;

ж) в останні роки відбулися істотні зміни у мотивації злочинної
поведінки неповнолітніх. Так, якщо раніше лише 25-30% крадіжок вчинялося
з корисливих мотивів, а в інших випадках це були мотиви солідарності з
друзями, бажання самоствердження тощо, то зараз корислива мотивація є
домінуючою фактично в усіх складах злочинів. Корислива мотивація
проявляється в тому, що крадіжки, пограбування, розбійні напади
вчиняються не для задоволення необхідних життєвих потреб, а для
придбання престижних речей. Предметами посягання стають різноманітні
цінні речі: хутряні, шкіряні вироби, аудіо- , відеотехніка, цінні папери
і гроші, золото, зброя. Все частіше при цьому стали застосовуватися
вогнепальна та холодна зброя, усипляючи речовини. Але відомі й випадки
крадіжок з життєвої потреби. В минулі роки останні злочини були
поодинокими;

з) для насильницької злочинності останнього часу характерні елементи
жорстокості, знущання над жертвою, прояви цинізму, імпульсивність дій,
особливо при вчиненні зґвалтування.

2. ПЕРЕДУМОВИ СКОЄННЯ ЗЛОЧИНІВ

НЕПОВНОЛІТНІМИ ТА МОЛОДДЮ

2.1. Психологія неповнолітніх злочинців

та злочинців серед молоді

Злочинна активність серед різних вікових груп неповнолітніх значно
відрізняється. Найбільшу питому вагу становлять підлітки віком 16-17
років. Питома вага осіб чоловічої статі становить 90-95%, жіночої —
5-10%, причому кількість осіб чоловічої статі у структурі населення
країни значно менше, ніж жіночої. Питома вага осіб жіночої статі у
злочинності неповнолітніх у 3-4 рази менше від цього показника дорослої
злочинності. Злочини дівчат мають більш прихований характер, менш
небезпечні. У них й інша видова структура. Найбільш часто вони вчиняють
крадіжки грошей, цінностей, одягу, інших речей. Однак в останні роки
спостерігається і зростання пограбувань, За соціальною належністю, як і
у дорослих, переважає група тих, хто ніде не працює і не вчиться. Далі
йде група учнів професійно-технічних училищ і різних курсів, тих, хто
працює в агропромисловому комплексі. Помітно зросла злочинність серед
школярів. Серед неповнолітніх злочинців значний рівень осіб, які
виховувались у неповних або неблагополучних сім’ях.

Для всіх або майже всіх неповнолітніх злочинців вибір злочинного
варіанта поведінки був пов’язаний з глибокими особистими деформаціями.
Аналіз культурно-освітнього рівня неповнолітніх злочинців показує їх
стійке відставання від однолітків на 1-2 роки; серед них багато осіб,
які покинули школу, втратили інтерес до навчання, зневажливо ставилися
до вимог навчальних закладів.

Реальний культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців
досить низький порівняно з однолітками. Для них характерні: обмежене
використання каналів культурної інформації та ставлення до неї лише як
до одного із засобів заповнення вільного часу, а не як до джерела
культурно значущої інформації. Причому найбільшу зацікавленість
викликають низькосортні, порнографічні фільми, бойовики. Книжки читають
не більше 10-20% обстежених підлітків.

Вивчення морально-психологічної та емоційно-вольової сфер неповнолітніх
злочинців свідчить про те, що для них характерні послаблене почуття
сорому, бездушне ставлення до почуттів Інших осіб, нестриманість,
грубість, брехливість, відсутність самокритичності та жалю. Виражене
послаблення вольових якостей зафіксоване у 15-25% випадків. Тому
підвалини їх асоціальної поведінки не у слабовіллі, а у негативній
вольовій спрямованості особи.

Переважна частина неповнолітніх злочинців не має явно виражених фізичних
або психічних дефектів. Дослідники наводять різні дані. Однак порівняно
з дорослою злочинністю осіб з психічними аномаліями серед неповнолітніх
значно більше. Важливою є і та обставина, що психопатологічні риси
неповнолітніх злочинців у більшості випадків не пов’язані зі
спадковістю. У 80-85% випадків вони одержані внаслідок несприятливих
умов життя і виховання. За вибірковими даними, лише 4% засуджених
підлітків мали явно виражені психічні відхилення, що збігається з
поширенням подібних порушень не тільки серед підлітків, а й серед
дорослих осіб.

Як соціальне обтяжуючі дефекти психофізіологічного та інтелектуального
розвитку і стану неповнолітніх злочинців кримінологами зафіксовані:

— різні порушення психофізіологічного розвитку, які відбулися у період
внутрішньоутробного розвитку, пологів, ранньому дитячому віці
(зловживання матір’ю спиртними напоями, наркотиками в період вагітності,
черепно-мозкової травми у дитинстві, загально-соматичні та інфекційні
захворювання);

— явно виражені, починаючи з дитячого віку, нервовопатологічні риси
характеру і патохарактерологічні реакції (крикливість, плаксивість,
підвищена образливість, роздратованість, афектність, імпульсивність
тощо);

— рання алкогольна неврастенія;

— фізичний і соціальний інфантилізм;

— виражене відставання у фізичному розвитку, включаючи дефекти
зовнішнього вигляду, які компенсуються агресивною поведінкою;

— знижений рівень інтелектуального розвитку, що ускладнює сприйняття
соціальної інформації та створює труднощі у спілкуванні з однолітками.

У переважній більшості випадків неповнолітні злочинці — це особи з
антисоціальною спрямованістю і схильністю до стійких стереотипів
антисуспільної поведінки. Випадково вчиняють злочини лише одиниці з них.
Для більшості неповнолітніх злочинців характерні такі риси:

— демонстрація протягом тривалого періоду своєї зневаги до
морально-правових підвалин суспільства і соціально-позитивного оточення;

— прояви вандалізму до матеріальних і культурних цінностей суспільства
(написи на пам’ятниках, їх руйнування, пошкодження майна тощо);

— пристрасть до спиртних напоїв та наркотиків, азартних ігор;

— пропуски занять у школі, втечі з дому, навчально-виховних закладів,
бродяжництво, жебракування, а то й вимагання;

— потяг до ранніх статевих зв’язків і виявлення статевої деморалізації;

— прояв навіть у безконфліктних ситуаціях агресивної поведінки;

— тероризування батьків та інших членів родини, провокація конфліктних
ситуацій і сварок у сім’ї в разі обмеження їх антисуспільної поведінки;

— прояв агресії щодо законослухняних неповнолітніх, участь у бійках з
іншими групами неповнолітніх за «володіння» територією свого місце
проживання;

— потяг до задоволення матеріальних потреб шляхом вилучення матеріальних
благ у більш слабких однолітків, які не здатні чинити належного опору.

Всі ці особливості дозлочинної поведінки неповнолітніх повинні бути
досконало з’ясовані у процесі дізнання, досудового розслідування і
судового розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх.

Аналіз особливостей особи неповнолітніх злочинців дозволяє констатувати,
що криміногенні властивості розвинуті не у всіх неповнолітніх
правопорушників однаково, і тут можна говорити про чотири основні типи
неповнолітніх злочинців:

а) ті, що вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин і всупереч
загальній позитивній спрямованості особи, — так звані випадкові
злочинці;

б) ті, що вчинили злочин, потрапивши у певну життєву ситуацію, яка
викликала реалізацію нестійкої загальної спрямованості особи, —
«ситуативні злочинці»;

в) ті, що вчинили злочин внаслідок домінуючої негативної спрямованості
особи, — ті, хто раніше вчиняв різного роду правопорушення, перебував на
обліку в органах і службах у справах неповнолітніх;

г) ті, що вчинили злочин внаслідок сформованої стійкої антисуспільної
спрямованості особи, яка обумовлює всю систему поведінки підлітка і є
проявом його ставлення до соціальних цінностей.

Така типологія дозволяє не тільки виділити основні варіанти поведінки І
спрямованості особи неповнолітніх злочинців, а й вирішувати питання їх
покарання і проведення індивідуальної профілактичної роботи з
урахуванням особистих характеристик.

Як свідчить статистика, понад 70 % злочинів неповнолітні вчиняють у
групі. Враховуючи неповноту статистичної інформації (окремі учасники
групових злочинів не притягаються до кримінальної відповідальності або ж
залишаються невідомими правоохоронним органам), можна стверджувати, що
вчинення злочину підлітком-одинаком — швидше виняток, аніж правило, але
і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолітнього
правопорушника найближчого соціального оточення, групи з антисоціальною
спрямованістю, до якої він належить чи належав раніш. Слід особливо
відзначити, що участь у групі і співучасть у вчиненні злочину звичайно
не співпадають. Не виключена також різниця ролі, виконуваної в групі та
при вчиненні конкретного злочину, що необхідно враховувати у роботі з
неповнолітніми.

Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи неповнолітніх і молоді
виникають, переважно, на основі неформальних груп або «груп дозвілля».
Це пов’язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена
схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової
сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у
спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості ‘їх схвалення,
некритичність оцінки своїх переваг і недоліків та ін.

Звичайно, криміногенну значимість мають не перераховані вікові
особливості самі по собі, а ‘їх зміст та спрямованість. Соціальні
властивості особистості у підлітків ще тільки починають формуватись.
Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї
поведінки, у них може бути навіть знижена здатність до вибірковості
свідомих дій. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці
потребі в спілкуванні та схильності до групування. Саме тут підлітки
мають можливість виявити себе та самоствердитись як особистість.

Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні
проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є
соціально-корисною, вони поступово втрачають зв’язки з колективами, до
яких формально належать, перестають орієнтуватись на їх ставлення, не
цінують їх думку. Близько 70 % з них вчаться погано чи посередньо, 40% —
порушують дисципліну, 37 % — раніш вже вчиняли проступки та
правопорушення; наявні також конфліктні стосунки у сім’ї та школі.
Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресивність,
нахабство, підступність (до 45 % обстежених), що серед законослухняних
підлітків зустрічаються значно рідше. Це наочно свідчить про порушення
процесу соціалізації та моральну деформацію і призводить до спроби
самоствердження серед подібних собі, в тому числі — через вчинення
правопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників,
прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного
способу життя — відбувається активний процес «перевиховання». Звичайно,
не кожен важковиховуваний підліток вступає у конфлікт із законом, але
взаємозв’язок цих явищ очевидний.

На кожному етапі формування злочинної групи неповнолітніх можливий
поворот її до позитивного розвитку, але для цього необхідні певні умови,
відповідна зміна умов функціонування. Полишена напризволяще, «дозвільна»
група з великою ймовірністю може стати криміногенною, вчинюючи спочатку
малозначні протиправні дії, спричинені бешкетуванням, пустощами, а потім
— правопорушення і злочини.

У процесі переростання антисуспільної групи неповнолітніх у злочинну у
ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників; зростає
питома вага осіб з негативними соціально-моральними характеристиками
(непрацюючі, раніш засуджені та ін.); склад групи стає більш різнорідним
за соціальним становищем; учасники все більше часу проводять у місцях
кримінального забарвлення; методи керівництва групою змінюються з
демократичних на авторитарні.

Попередження групової злочинної діяльності неповнолітніх та молоді
значною мірою залежить від зусиль працівників правоохоронних органів.
Але вивчення практики свідчить, що у цій роботі є істотні недоліки. Так,
з 132 груп, які перебували на обліку, лише стосовно 14,2 % здійснювались
спеціальні заходи по їх роз’єднанню та переорієнтації, і тільки в
половині випадків відбулися позитивні зміни. Основними причинами низької
ефективності є:

1) індивідуально-профілактична робота здійснюється формально, без
врахування особливостей особистості неповнолітніх та молоді, їх
зв’язків, специфіки групування, положення в групі і т. ін.;

2) відсутня цілеспрямована робота щодо групи, яка стала для підлітка
референтною, на яку він орієнтується, думку якої особливо цінує;

3) недостатньо надається допомога в адаптації до життя, налагоджуванні
позитивних зв’язків і стосунків.

2.2. Причини та умови, що детермінують

злочинність неповнолітніх і молоді

При характеристиці причин і умов злочинності неповнолітніх на сучасному
етапі розвитку нашого суспільства слід розглянути особливості дії
загальних криміногенних процесів, явиш і ситуацій, що відбуваються у
суспільстві, з урахуванням соціального статусу неповнолітніх та їх
соціально-психологічної характеристики. І в цьому розумінні злочинність
неповнолітніх є наслідком не тільки вад виховання, а й певних
особливостей соціально-економічного розвитку держави у перехідний
період. Зараз держава недостатньо уваги приділяє проблемам
неповнолітніх. Це стосується освіти, виховання, проблем соціальної
зайнятості, професійної підготовки, діяльності навчально-виховних
закладів і закладів по організації дозвілля неповнолітніх, І в цих
умовах лише сім’я є єдиним суб’єктом виховно-профілактичної роботи з
підлітками. У цілому формування негативних соціально-психологічних
властивостей особи неповнолітніх злочинців відбувається під впливом
причин, головними з яких є:

J

?

* ? Oe n

??

n

o

???????¤?¤?$??????1) недостатня увага, а то і безпосередня зневага з
боку держави і громадськості до проблем неповнолітніх взагалі і
злочинності серед неповнолітніх зокрема;

2) вади сімейного виховання, обумовлені як випадками прямого негативного
впливу сім’ї, так і невмінням сім’ї вирішувати питання
морально-психологічного виховання дитини в умовах руйнування системи
державних органів виховання і підриву матеріальної бази сімейного
виховання;

3) негативний вплив найближчого побутового оточення, який нині є
домінуючим фактором, сприяє антисоціальній орієнтації підлітків, формує
в них уявлення про допустимість злочинних дій певного типу (обман
покупців, підроблення товарів, ухилення від сплати податків тощо);

4) підбурювання з боку дорослих до вчинення злочинів, яке, за
вибірковими дослідженнями, має місце не менше ніж у 20-30% випадків.
Воно нерідко пов’язане із прямим втягуванням неповнолітніх до злочинної
діяльності як корисливої, так і насильницької спрямованості;

5 тривала відсутність соціальне корисної зайнятості (навчання, роботи)
неминуче штовхає молодих людей на шлях вчинення злочинів
найрізноманітніших видів;

6) негативний вплив засобів масової інформації, пропаганда насильства,
збоченого сексу, наркотизації і алкоголізації, легкого життя, злочинної
діяльності, проституції тощо.

До умов злочинності неповнолітніх слід віднести такі обставини:

1) безнаглядність і відсутність належного контролю з боку відповідних
служб і органів та сім’ї за поведінкою, зв’язками і характером того, як
підліток проводить час;

2) недоліки у роботі загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних
училищ;

3) недоліки у системі правового виховання підлітків;

4) недоліки у системі організації працевлаштування неповнолітніх;

5) недоліки в організації дозвілля неповнолітніх;

6) недоліки у діяльності органів, на які покладало обов’язки проведення
безпосередньої роботи з профілактики злочинності неповнолітніх і
передусім на рівні індивідуальної профілактики злочинів.

Одним із таких чинників в Україні є непередбачуване і фактично
неконтрольоване зростання кількості молодих людей, які не беруть участі
у трудовому процесі, не виконують своїх суспільно необхідних функцій, не
мають чітко визначеного соціального статусу та необхідних фінансових
джерел для задоволення потреб особистої життєдіяльності. Молодь є чи не
найуразливішою щодо ризику безробіття соціально-демографічною групою.

3. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

3.1. Сутність попередження злочинності неповнолітніх і молоді, головні
учасники попередження

Під попередженням правопорушень неповнолітніх слід розуміти діяльність
органів і служб у справах неповнолітніх, спеціальних закладів для
неповнолітніх, спрямовану на виявлення і усунення причин І умов, що
сприяють вчиненню неповнолітніми правопорушень, а також позитивний вплив
на негативну поведінку окремих неповнолітніх.

Система профілактики злочинності і злочинів неповнолітніх у сучасних
умовах повинна враховувати позитивний досвід і разом з тим нові вимоги
суспільства. При цьому маються на увазі:

— поєднання державних і суспільних засад, сил і ресурсів у цій
діяльності;

— об’єднання п’яти завдань: впливу на особу, середовище, діяльності
суб’єктів виховання і профілактики, громадської думки;

— розподіл функцій між окремими учасниками профілактичної діяльності з
тим, щоб протидіяти дублюванню, спробам робити «все за всіх»;

— визначення сфери застосування заходів виховання, забезпечення
нормальних життєвих умов, соціальної допомоги і власне профілактики,
включаючи її правові форми;

— перехід у разі необхідності від переважно загальновиховних до правових
заходів впливу, забезпечення його достатності і своєчасності. В основі
системи профілактики повинні лежати законність, справедливість,
демократизм (у тому числі контроль суспільства за профілактичною
діяльністю правоохоронних органів).

Загальносоціальний рівень попередження злочинності і злочинів
неповнолітніх можна визначити як комплекс таких великомасштабних
заходів, що поліпшують можливості сімейного, шкільного, трудового
виховання неповнолітніх, їх дозвілля (в тому числі у рамках певного
контингенту, території тощо), метою яких є орієнтація на пом’якшення,
нейтралізацію, усунення тих недоліків і прогалин у загальній системі
соціального виховання, умовах життя неповнолітніх, які найбільш часто
продукують злочини у середовищі підростаючого покоління або сприяють їм.
Такі заходи є базовими для спеціальної профілактики, розширяють її
можливості.

Учасниками (суб’єктами) попередження злочинності і злочинів
неповнолітніх є:

— Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України, служби у
справах неповнолітніх уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих
комітетів обласних, міських, районних у містах, районних рад народних
депутатів;

— загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації
органів освіти;

— центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони
здоров’я;

— притулки для неповнолітніх при службах у справах неповнолітніх;

— суди;

— кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

— прийомники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;

— виховно-трудові колонії Міністерства внутрішніх справ України.

У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед
неповнолітніх беруть участь у межах своєї компетенції інші державні
органи, органи місцевого і регіонального самоврядування, підприємства,
заклади і організації незалежно від форм власності, окремі громадяни.

3.2. Головні етапи та заходи профілактики злочинності

неповнолітніх і молоді

Основним найважливішим етапом є рання профілактика. Далі йдуть етапи:
безпосередньої профілактики; профілактики на момент перед злочинної
поведінки, і, нарешті, профілактики рецидиву. Ці етапи профілактики
спрямовані нате, щоб відповідно;

1) оздоровити середовище і надати допомогу неповнолітнім, які опинилися
у несприятливих умовах життя і виховання ще до того, як негативний вплив
цих умов істотно виявиться у поведінці цих осіб (етап ранньої
профілактики);

2) не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити виправлення
осіб із уже значним ступенем дезадаптації, які вчиняють правопорушення
незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);

3) не допустити переходу на злочинний шлях і створити умови для
виправлення осіб, які систематично вчиняють такі правопорушення,
характер І інтенсивність яких свідчать про вірогідність вчинення злочину
у найближчому майбутньому (етап профілактики на час передзлочинної
поведінки);

4) попередити рецидив підлітків, які раніше вчинили злочини
(профілактика рецидиву).

Заходи раннього попередження мають своїм змістом:

— попередження і усунення істотних порушень нормальних умов життя і
виховання неповнолітніх шляхом нагляду І контролю за додержанням
правових норм, що регулюють ці умови, надання соціальної допомоги у
різноманітних формах для своєчасного їх поновлення;

— усунення джерел негативного впливу на умови життя і виховання
неповнолітніх (у тому числі усунення «тіньових сторін» деяких соціальних
явищ і процесів);

— цілеспрямоване коригування відхилень у розвитку особи на початковій
стадії, а також нормалізацію умов і оздоровлення середовища життя і
виховання конкретних підлітків або їх певних груп (контингентів).

Заходи безпосередньої профілактики необхідні, якщо на попередньому етапі
не було відвернуто формування у неповнолітнього схильності до
правопорушень і він почав їх вчиняти. На ньому етапі також здійснюються
заходи щодо нормалізації умов життя і виховання, оздоровлення
середовища.

Заходи щодо самих неповнолітніх, яких помічено у правопорушеннях
незлочинного характеру, включають:

— взяття на облік в органах., що здійснюють профілактику злочинів
неповнолітніх, виховну роботу і контроль, які продовжуються (у тому
числі через громадських вихователів);

— громадський вплив;

— влаштування до спортивно-трудових таборів і клубів. Зокрема, досвід
взаємодії шкіл із спеціалізованими районними клубами і
спортивно-трудовими таборами показав, що є можливість протягом літа
подолати відставання навіть тих учнів, які не встигають з двох-трьох
предметів, і тим самим усунути їх відчуження від школи;

— вплив через органи, що розглядають адміністративні правопорушення
неповнолітніх, шляхом попередження, передачі під нагляд, влаштування до
спеціальних виховних закладів;

— цивільно-правові заходи (відшкодування збитків). Заходи попередження
рецидиву включають:

а) діяльність інспекторів кримінальної міліції, слідчих, прокурорів,
суддів по виявленню і усуненню причин і умов, що сприяють вчиненню
злочинів неповнолітніми (наприклад, внесення подань, окремих ухвал);
використання виховно-профілактичного впливу самого судочинства;

б) своєчасне вилучення зброї і знарядь злочинів у раніше засуджених
підлітків;

в) правову і моральну підготовку до життя на волі засуджених, які
підлягають звільненню; трудове і побутове влаштування неповнолітніх,
звільнених з місць позбавлення волі або засуджених до заходів покарання,
не пов’язаних з позбавленням волі, і контроль за їх поведінкою. Така
робота ведеться співробітниками місць позбавлення волі, громадськими
вихователями, органами соціального захисту і допомоги сім’ї та
неповнолітнім і контролюється прокуратурою.

3.3. Міжнародний досвід та рекомендації щодо соціального впливу на
злочинність неповнолітніх та молоді

Згідно Рекомендації №№ R (87) 20 Комітету міністрів державам-членам «Про
соціальний вплив на злочинність неповнолітніх», яка була прийнята 17
вересня 1987 року на 410-му засіданні заступників міністрів Ради Європи
було рекомендовано: урядам держав-членів переглянути, якщо це необхідно,
їхнє законодавство і практику запобігання злочинності неповнолітніх та
молоді. Зокрема, почати застосовувати або продовжити застосування
конкретних заходів, спрямованих на усунення непристосованості та
злочинності неповнолітніх, зокрема:

— шляхом запровадження всебічної політики, що сприятиме соціальній
інтеграції молоді;

— шляхом надання спеціальної допомоги і запровадження в школах,
молодіжних або спортивних закладах спеціалізованих експериментальних
програм, спрямованих на кращу інтеграцію молоді, яка відчуває серйозні
труднощі в цих питаннях;

— шляхом вжиття технічних та ситуативних заходів задля обмеження
існуючих можливостей для скоєння молоддю правопорушень;

Сприяти розвиткові процесу непритягнення до відповідальності і
посередництва на рівні органу, що притягає до відповідальності (відмова
від порушення кримінальної справи) або на рівні поліції — в країнах, де
поліція здійснює функції обвинувачення, — для того щоб запобігти
притягненню неповнолітніх до відповідальності за системою кримінального
судочинства з відповідними наслідками; залучати до цієї справи служби
або комісії у справах захисту дітей;

Вживати необхідних заходів для забезпечення:

— згоди неповнолітнього на застосування заходів, згідно з якими
непритягнення до відповідальності є умовним і, в разі необхідності,
домогтися взаємодії з його сім’єю;

— належної уваги до прав та інтересів як постраждалого, так і
неповнолітнього;

Забезпечити, щоб справи стосовно неповнолітніх розглядались більш
оперативно, уникати невиправданих відстрочок з метою створення
ефективної виховної дії;

Уникати передачі неповнолітніх до судів для дорослих, якщо існують суди
для неповнолітніх;

Уникати, по можливості, затри-мання неповнолітніх і за будь-яких
обставин сприяти уповноваженим органам у здійсненні нагляду за умовами
такого затримання;

Заборонити тримання неповнолітніх під вартою, крім особливих випадків
скоєння більш дорослими підлітками дуже тяжких злочинів; у цих випадках
обмежувати тривалість тримання неповнолітніх під вартою і тримати їх
окремо від дорослих. Передбачити, щоб такі рішення приймались переважно
після консультації з соціальною службою на предмет альтернативних
пропозицій;

Зміцнювати правовий статус неповнолітніх під час розгляду справи.

Сприяти створенню умов для одержання всіма особами, які задіяні на
різних етапах ведення слідства (поліція, захист, обвинувачення, судді,
соціальні працівники), спеціальної підготовки в галузі прав
неповнолітніх і щодо злочинності неповнолітніх;

Забезпечити, щоб записи в по-ліцейських протоколах, які стосуються
неповнолітніх, були конфіденційними і надавались тільки органам судової
влади або рівнозначним органам, а також щоб ці записи не
використовувались після того, як особи, котрих це стосується, досягли
повноліття, за виключенням вагомих на це підстав, визначених у
національному законодавстві;

Якщо необхідна державна опіка:

— урізноманітнити форми державної опіки з метою створення для
неповнолітнього найсприятливіших умов, які відповідали б його віку,
проблемам і середовищу (прийомні родини, дитячі будинки);

— засновувати невеличкі виховні установи, які б вписувались у соціальне,
економічне та культурне оточення неповнолітніх;

— передбачити, щоб особиста свобода неповнолітнього обмежувалась
якнайменше і щоб спосіб здійснення цього обмеження перебував під
контролем судових органів;

— сприяти, по можливості, підтриманню зв’язків неповнолітнього з його
сім’єю при застосуванні всіх форм виховання під опікою. Для цього:

— уникати поміщення неповнолітнього у місцях, які знаходяться занадто
далеко або є важкодоступними;

— підтримувати зв’язки між місцем перебування неповнолітнього та його
сім’єю;

Переглянути, у разі необхідності, своє законодавство стосовно
підлітків-правопорушників, з тим щоб відповідні суди також мали змогу,
зважаючи на особу правопорушника, виносити виховні за змістом вироки, що
сприятимуть його соціальній інтеграції;

Сприяти та заохочувати проведення порівняльних досліджень щодо
злочинності неповнолітніх з метою створення засад для формування
політики з цього питання.

ВИСНОВКИ

Зі сказаного вище можна зробити наступні висновки:

Серед багатьох проблем правового виховання трудящих важливою є боротьба
із злочинними проявами серед неповнолітніх та молоді. Проте, незалежно
від стану злочинності, вирішальною умовою підвищення ефективності
боротьби з нею є законність у діяльності правоохоронних органів. У
зв’язку з цим суттєве значення має дотримання всіх гарантій прав
неповнолітніх осіб, які за вчинення злочинів притягаються до
кримінальної відповідальності.

Запорукою стабілізації рівня злочинності у державі є своєчасна та
виважена політика протидії деструктивним проявам. Важливою складовою
єдиної стратегії боротьби зі злочинністю виступає профілактика
злочинності неповнолітніх, яка, з одного боку базується на тих самих
принципах, що і загальна, але, і з іншого, враховує особливості
соціально-психологічного та вікового розвитку неповнолітніх
правопорушників.

Прийняття Верховною Радою України 24 січня 1995 р. Закону «Про органи і
служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх»
стало по суті першою спробою вирішити на законодавчому рівні питання про
те, хто буде займатися соціальним захистом і запобіганням правопорушень
серед підлітків в Україні. Серед суб’єктів профілактики Закон назвав
насамперед служби у справах неповнолітніх, кримінальну міліцію у справах
неповнолітніх, суди, центри медико-соціальної реабілітації
неповнолітніх, школи і професійні училища соціальної реабілітації,
притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх,
виховно-трудові колонії. Передбачалося, що в роботі по запобіганню
злочинам серед підлітків братимуть участь у межах своєї компетенції інші
органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,
установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.
І хоча на сьогодні в Україні ще не сформовано цілісної системи суб’єктів
профілактики злочинності неповнолітніх, маємо надію, що в державі
набагато швидше розгортатиметься робота по виконанню вищеназваного
Закону, створенню механізмів його реалізації.

Під час подальшої розбудови системи профілактики злочинів серед
неповнолітніх слід враховувати попередній позитивний досвід і разом з
тим нові суспільні вимоги, і вважає, що було б корисно відновити роботу
громадських вихователів, які б здійснювали профілактичний вплив на
кожного конкретного підлітка, широко залучити до участі у запобіганні
злочинам серед неповнолітніх громадськість шляхом створення добровільних
громадських формувань за місцем проживання, навчання і роботи підлітків,
а також органи місцевого самоврядування, трудові колективи підприємств,
установ, організацій тощо.

Слід відпрацювати чітку взаємодію всіх цих органів у напрямі
профілактики злочинності неповнолітніх. В цілому запобіжна діяльність
повинна носити системний характер. Профілактичні заходи мають
здійснюватися суб’єктами запобігання як на рівні видання спеціальних
нормативно-правових актів, так і на рівні проведення
загально-профілактичної й індивідуальної роботи з підлітком, що потребує
відповідного впливу. Зрештою, створення надійної та ефективної системи
запобігання злочинам серед неповнолітніх дасть змогу вирішити багато
суспільних проблем і насамперед забезпечить зниження злочинності у
майбутньому та зміцнення правопорядку в цілому в державі.

Проблема злочинності неповнолітніх за всіх часів і зараз є
ви-сокоактуальною для будь-якого суспільства. Не є тут винятком і
сучасне українське суспільство. Адже мова йде про ту його частину, яку
воно має підтримувати та всіляко забезпечувати її фізичне, психічне та
моральне здоров’я, виховання, підготовку до виконання своєї суспільної
ролі за природним законом зміни поколінь. Зрозуміло, що виконання цієї
суспільної функції багато в чому залежить від нормального соціального
розвитку суспільства в цілому. Детермінанти злочинів неповнолітніх
загалом тотожні тим, які обумовлюють злочинність дорослих. Це ті самі
кризові явища і процеси, що існують у нашому суспільстві на макро- і
мікрорівні. Але у зв’язку з неповноліттям правопорушників вони мають
свою специфіку. Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх,
традиційно вважаються:  негативний вплив у сім’ї; недоліки у шкільному
вихованні; незайнятість суспільно корисною працею;  негативний вплив
мікросередовища; вади у діяльності правоохоронних органів щодо
профілактики злочинів неповнолітніх.

Однак, з розвитком інформаційного забезпечення суспільства перелік
детермінант злочинності неповнолітніх розширюється. Засоби масової
інформації (ЗМІ), і особливо телебачення, стали невід’ємною частиною
культури сучасного суспільства. Саме ЗМІ створюють своєрідний
інформаційний фон, на основі якого людина і зокрема молода, формує
певний світогляд щодо способу, і стилю життя, моделей поведінки. В цьому
розумінні засоби масової інформації мають в своєму розпорядженні
невичерпні можливості позитивного  впливу на свідомість людей,
формування у них, особливо у неповнолітніх і молоді, високих моральних
якостей, громадської активності, зразків правомірної поведінки,
нетерпимості до порушень закону тощо.

Складовою частиною негативного впливу ЗМІ на протиправну поведінку
неповнолітніх є значний відсоток трансляції інформаційної продукції з
елементами насильства та агресії, безконтрольність доступу неповнолітніх
до такої інформаційної продукції, недостатня увага до цієї проблеми з
боку батьків, педагогів, працівників органів і служб у справах дітей,
кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ, органів
досудового слідства й судів тощо.

Разом з тим, залучення ЗМІ до запобігання злочинності серед
неповнолітніх є одним з найбільш перспективних напрямків, враховуючи
специфічність та масштаби їх впливу на неповнолітніх.  При цьому 
запобіжні дії повинні охоплювати всі аспекти проблеми, а саме залучення
ЗМІ до пропаганди здорового способу життя, поваги загальнолюдських
цінностей, а також підвищення рівня правової культури  (започаткування
циклу теле- та радіопередач з цієї проблеми, розширення інформаційного
висвітлення її у пресі, розробка відповідних методичних рекомендацій); 
переорієнтація ЗМІ,  і в першу чергу телебачення, з акцентування на
продукції, що містить елементи агресії та насильства на пропагування
 кращих зразків національно-культурного і мистецького здобутку.

Досвід багатьох країн свідчить, що набагато легше та ефективніше
допомогти молодій людині утвердитися, знайти своє місце у суспільстві,
аніж потім витрачати величезні кошти на збільшення кількості
правоохоронних органів, виконання кримінальних покарань та утримання
в’язниць і виправних закладів. Побудова системи запобігання злочинності
неповнолітніх та молоді в Україні на державному рівні є реальною,
щоправда для цього потрібен час та кошти. Важливо, щоб громадськість
усвідомила їх необхідність та виявила бажання співпрацювати в цьому
напрямку з державними органами та органами місцевого самоврядування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України. – К., 1996.

Кримінальний кодекс України. – К., 2001

Рекомендація № R (87) 20 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи
«Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх» від 17.09.1987 р.

Аргунова Ю.Н., Ванюшкин С.В., Демидов Ю.Н., Долгова А.И. Криминология:
Учебник для юрид. вузов. — М. : ИНФРА-М-Норма, 1997.

Бугер О. Роль засобів масової інформації як одного з чинників
профілактики протиправної поведінки неповнолітніх // Право України” 2005
— № 4. — С. 92-95

Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-П6., 1997.

Голіна В., Ємельянов В., Петрик П. Проблеми боротьби зі злочинністю
неповнолітніх з психічними аномаліями // Право України. — 2005 — №10. —
С.74-76

Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика:
У 3 кн. / Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню
окремих видів злочинів. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. — 712 с.

Запобігання наркоманії і токсикоманії серед неповнолітніх // Право
України. – 2005. — №2. — С.59-62

Заросинський О., Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх
в Україні: деякі аспекти // Право України. — №1 – 2004. — С.95-98.

Зелинский А.Ф. Криминология. — Харьков, 1996.

Классификация психических и поведенческих расстройств: клинические
описания и указания по диагностике / Под ред. Ю. Л. Нуллера,
С. Ю. Циркина. — Киев: Факт, 1999. — 272 с.

Криминология: Учеб. / Под ред. акад. В.Н.Кудрявцева, проф. В.Е.Эминова.
— М., 1995.

Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н.Ф.Кузнецовой, проф.
Г.М.Миньковского. — М., 1998.

Курс кримінології: Загальна частина: Підруч.: У 2 кн. / За заг. ред.
О.М.Джужи. — К., 2001.

Левицька Л. Удосконалення кримінального законодавства щодо запобігання
молодіжній злочинності // Науковий вісник економічного інституту. –
Ірпінь. — 2004. — №7 (10)

Омельяненко Г. Злочин вчинив неповнолітній // Правовий всеобуч. — 2002
№8.

Руководство по использованию классификации психических и поведенческих
расстройств в клинической практике / Под общ. ред. В. А. Абрамова. —
Донецк: КИТИС, 2000. — 346 с.

Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у
злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4. —
С. 12–35.

Цаллагов Б. Профілактика правопорушень серед учнів // Право України 1993
№1.

Шакун В.І. Суспільство і злочинність. — К., 2003.

Яровий А. Проблеми правового регулювання діяльності установ виконання
покарання для неповнолітніх // Вісник Академії правових наук України –
2005. — №7 (20).

Курс кримінології: Загальна частина: Підруч.: У 2 кн. / За заг. ред.
О.М.Джужи. — К., 2001. – C.65.

Заросинський О., Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх
в Україні: деякі аспекти // Право України. — №1 – 2004. — С.95.

Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і
практика: У 3 кн. / Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання
вчиненню окремих видів злочинів. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. –
С.220.

Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і
практика: У 3 кн. / Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання
вчиненню окремих видів злочинів. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. –
С.308.

Шакун В.І. Суспільство і злочинність. — К., 2003. – С.28.

Заросинський О., Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх
в Україні: деякі аспекти // Право України. — №1 – 2004. — С.96.

Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і
практика: У 3 кн. / Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання
вчиненню окремих видів злочинів. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. –
С.240-241.

Заросинський О., Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх
в Україні: деякі аспекти // Право України. — №1 – 2004. — С.98.

Голіна В., Ємельянов В., Петрик П. Проблеми боротьби зі злочинністю
неповнолітніх з психічними аномаліями // Право України. — 2005 — №10. —
С.74.

Голіна В., Ємельянов В., Петрик П. Проблеми боротьби зі злочинністю
неповнолітніх з психічними аномаліями // Право України. — 2005 — №10. —
С.75

Шакун В.І. Суспільство і злочинність. — К., 2003. – С.36.

Криминология: Учеб. / Под ред. проф. Н.Ф.Кузнецовой, проф.
Г.М.Миньковского. — М., 1998. – С.101.

Рекомендація № R (87) 20 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи
«Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх» від 17.09.1987 р.

Рекомендація № R (87) 20 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи
«Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх» від 17.09.1987 р.

PAGE

PAGE 32

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи