HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Життя і діяльність Яна Амоса Коменського”

ПЛАН

Вступ

1. Становлення Коменського як педагога та вченого

2. Коменський – батько дидактики та педагогічної науки

3. Дидактичні принципи Яна Амоса Коменського

4. Роль і значенняння творчості Я.Коменського в педагогіці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Понад триста років тому на світі жив професійний педагог і нещаслива
людина — Ян Амос Коменський (1592—1670). За життя доля ганяла його з
місця на місце. Коменський ще в ХVII столітті докладно описав у своїх
працях сучасну школу: урок, навчальний рік, чверть, дзвоник, підручник,
щоденник, наочне приладдя, парту, наганяй від учителя, обов’язкові
предмети для вивчення et cetera.

Гуманіст Коменський вважав людину образом Божим і був упевнений, що
учень бажає пізнати про світ усе. Тому в школі «за Коменським» учителі
впихали в дитину стільки знань, на скільки вистачало сил. Шкільна
система, що зійшла з конвеєра в ХVII столітті, згодом зносилася.
З’ясувалося, що людина — не образ Божий. Крім того, інформації про світ
ставало все більше, і щоб викладати її дитині, потрібно було
прив’язувати її до столу і стільця.

Зношування моделі Коменського спостерігав ще Лев Миколайович Толстой,
коли помітив, що з десяти учнів правильну відповідь на питання може дати
тільки один. Точність емпіричних спостережень Лева Миколайовича
підтвердило опитування Інституту Геллапа 1988 року: із 10 учнів, що
відвідують школу, 9 приходять туди лише для того, щоб відсидіти урок за
партою і втекти.

Вся світова педагогіка ХIХ—ХХ століть намагалася у той або інший спосіб
відправити модель Коменського в брухт. Це не вдалося нікому, але в
Європі і США стало застосовуватися безліч паралельних педагогічних
моделей.

1. Становлення Коменського як педагога та вченого

Ян-Амос Коменський (1592—1670) — фундатор наукової педагогіки, видатний
чеський мислитель. Жив і творив у період переходу від середньовіччя до
нового часу, для якого була характерна боротьба між феодалізмом і
капіталістичними елементами, що зароджувались і бурхливо розвивалися.

Я.-А. Коменський народився у невеличкому містечку Нівніце в сім’ї
мірошника — члена громади «Чеських братів». Рано втративши батьків,
завдяки громаді здобув початкову, середню і вищу освіту. З 1614 р.
завідував початковою школою в м.Прешові. Під час Тридцятилітньої війни
(1618—1648), після поразки чехів у битві біля Білої гори (1620),
Коменський переховувався, а згодом оселився у м.Лешно (Польща), де
працював ректором гімназії. Там він написав твори «Велика дидактика»,
«Материнська школа», «Відкриті двері до мов і всіх наук» та ін. Побував
у Англії, Швеції та Голландії. В 1650—1654 рр. жив у м.Паток (Угорщина),
де написав твори «Про культуру природних обдарувань», «Правила поведінки
дітей», «Закони добре організованої школи», «Видимий світ у малюнках» та
ін. Останні роки жив у Амстердамі, помер у 1670 р. (похований в
Неардені, неподалік Амстердама) [13, с.84].

Педагогічним поглядам й педагогічній діяльності Коменського були
притаманні демократизм, гуманізм, життєрадісність, релігійність —
визнання Бога як першопричини появи природи і людини; сенсуалізм, згідно
з яким началом пізнання є відчуття, досвід. У його світогляді сенсуалізм
вступав у суперечність з релігійністю, демократизмом, просвітительством,
що зумовило двоїстість підходу вченого до основних питань педагогіки.

Педагогічна спадщина Коменського охоплює всі найважливіші питання
педагогічної науки. Але передусім вирізняються ідеї, які визначають
необхідність навчання і виховання у школі. Згідно з ними, у школі
повинні навчатися хлопчики і дівчатка, бідні й багаті. У процесі
виховання людина вчиться пізнавати себе і навколишнє життя (розумове
виховання), володіти собою (моральне виховання), вірити в Бога
(релігійне виховання). Майбутнє держави і народу залежить від того, як
організовано освіту, навчання і виховання підростаючого покоління.
Вважаючи людину частиною природи, Коменський зазначає, що її виховання
має враховувати закони природи, тобто бути природовідповідним. Цей
принцип став методологічною засадою трактування ним процесу навчання і
виховання та побудови шкільної системи. Він перший у світі піднявся до
усвідомлення особливих законів у вихованні й навчанні. Згодом до цього
принципу з різних позицій зверталися інші педагоги, він і сьогодні
знаходить своє застосування у сучасній прогресивній педагогіці. Я.-А.
Коменський запровадив вікову періодизацію розвитку дітей і, згідно з
нею, систему шкільної освіти та її зміст. Він запропонував таку
періодизацію в системі народної освіти: дитинство, отроцтво, юність,
змужніння. Кожний період триває 6 років.

У дитинстві (від народження до 6 років) діти виховуються вдома, під
наглядом матері. У цей час треба розвивати їх мову, збагачувати запас
уявлень про навколишнє життя, привчати до самообслуговування,
поміркованості, охайності, пошани до батьків і старших, правдивості,
справедливості, слухняності. Підлітки (від 6 до 12 років) навчаються у
початкових школах, де опановують читання рідною мовою, письмо,
арифметику з елементами геометрії, початки природознавства, географію,
історію, співи, ручну працю, закон Божий. Такі школи повинні бути в
кожному населеному пункті, їх відвідують хлопчики і дівчатка всіх
станів. Юнаки (від 12 до 18 років) навчаються у загальноосвітній
середній школі (гімназії), де вивчають «сім вільних мистецтв»: фізику,
географію, історію, хронологію, етику, релігію, а також рідну, латинську
та одну з нових мов [11, с.93].

Люди змужнілого віку (від 18 до 24 років) навчаються у вищих навчальних
закладах (академія або університет) у великих містах країни. В
університетах є три факультети: богословський, юридичний і медичний, які
готують студентів до майбутньої наукової діяльності. На думку
Коменського, після закінчення академії (університету) молоді люди можуть
здійснити подорож для вивчення економічного і політичного життя народів,
їх мови, культури і побуту.

2. Коменський – батько дидактики та педагогічної науки

Я.-А. Коменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив
ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання,
класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і
завдання освіти, яка покликана служити людині для вдосконалення її
розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати,
висловлювати словами і здійснювати в дії. Коменський виступав за
енциклопедичність, посильність і доцільність змісту освіти, єдність і
наступність шкіл усіх типів, пропонував концентричний спосіб розміщення
навчального матеріалу.

У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності,
свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності,
емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким,
ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального року з поділом його на чверті та
канікули, запровадив перевідні іспити в кінці року, різні види контролю
й перевірки успішності учнів, розмірковував про організацію навчального
дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він запровадив класно-урочну
систему навчання; вимагав починати навчання в школах щороку в один день
і час; старанно розподіляти навчальний матеріал за роками навчання,
одночасно вчити певну кількість учнів (клас) і переводити їх з одного
класу до іншого. Класно-урочна система навчання утвердилася в школах
усього світу [9, с.14].

Я.-А. Коменський створив нові підручники замість застарілих
середньовічних. Найвідоміші з них — «Відкриті двері мов і всіх наук»,
«Видимий світ у малюнках». Вважав, що підручники мають бути окремими для
кожного класу, доступними для розуміння учнями, написані гарною мовою,
відповідати вікові дітей; у них не повинно бути нічого зайвого.

Видатний педагог багато уваги приділяв моральному вихованню та шкільній
дисципліні, був переконаний, що освіта людини повинна сприяти підвищенню
її моральності, формуванню мудрості, помірності, мужності й
справедливості — головних моральних якостей гуманної людини. До основних
засобів морального виховання відносив приклади порядного життя батьків,
учителів, товаришів, вправи, привчання, дисципліну. Особливу увагу
звертав на шкільну дисципліну, яку розглядав і як незмінний порядок
шкільного життя, обов’язковий для всіх, і як умову правильної
організації навчання й виховання, і як систему покарань, засіб впливу на
школярів («школа без дисципліни є млин без води»). Головним засобом
дисциплінування вважав авторитет учителя, у крайніх випадках допускав і
тілесні покарання (за богохульство, за вперту неслухняність і свідому
непокору вчителеві, за пиху, недоброзичливість, відмову допомогти
товаришеві в навчанні).

Я.-А. Коменський наголошував на тому, що успіхи школи в навчанні й
вихованні учнів залежать передусім від учителя. Ця професія є
«найпочеснішою під сонцем», а тому «найкращі з-поміж людей нехай будуть
учителями». Педагог повинен любити свою справу, бути працьовитим,
ентузіастом, сповненим життя, діяльним і чуйним, любити учнів, ставитися
до них по-батьківськи, бути високоосвіченою людиною, живою бібліотекою і
завжди прагнути до збагачення своїх знань і досвіду, добре володіти
методикою передання знань учням. У педагогові він бачив не лише вчителя,
а й вихователя [13, с.89].

3. Дидактичні принципи Яна Амоса Коменського

Ян Амос Коменській був засновником педагогіки нового часу. В його
теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей («Материнська
школа», «Велика дидактика», «Новітній метод мов», «Пансофічна школа» і
ін.) розглянуті всі найважливіші педагогічні проблеми. В дидактичному
навчанні Коменського одне з важливих місць займає питання про загальні
принципи навчання, які звичайно називають дидактичними принципами.
Принципи навчання містять ті положення загальнометодичного характеру, на
які спирається навчання. В педагогічній літературі розрізняють
дидактичні (загальні) принципи навчання і методичні (приватні) принципи
навчання.

Коменській вперше в історії дидактики не тільки вказав на необхідність
керуватися принципами в навчанні, але розкрив суть цих принципів:

1) принцип свідомості і активності;

2) принцип наочності;

3) принцип поступовості і систематичності знань;

4) принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками.

Принцип свідомості і активності припускає такий характер навчання, коли
вчаться не пасивно, шляхом зубріння і механічних вправ, а усвідомлено,
глибоко і грунтовно засвоюють знання і навики. Там, де відсутня
свідомість, навчання ведеться догматично і в знанні панує формалізм.

Коменській викрив пануючий протягом багатьох сторіч догматизм і відкрив,
як схоластична школа вбивала в молоді всяку творчу здатність і закривала
їй шлях до прогресу.

Коменській вважав головною умовою успішного навчання збагнення суті
предметів і явищ, їх розуміння тими, що вчаться: «…правильно навчати
юнацтво — це не значить забивати в голови зібрану з авторів суміш слів,
фраз, висловів, думок, а це значить — розкривати здатність розуміти
речі, щоб саме з цієї здатності, точно з живого джерела, потекли
струмочки (знання…)» [5, с.165].

Коменській також вважав основною властивістю свідомого знання не тільки
розуміння, але і використання знань на практиці: «…ти полегшиш учню
засвоєння, якщо у всьому, чому б ти його не вчив, покажеш йому, яку це
принести повсякденну користь в гуртожитку…».

Коменській дав цілий ряд порад про те, як здійснити свідоме навчання.
Найголовніша з них є вимога: «…під час навчання юнацтва все потрібно
робити якомога більш виразно, так, щоб не тільки вчитель, але і учень
розумів без жодних труднощів, де він знаходиться і що він робить…» [5,
с.166].

Свідомість в навчанні нерозривно пов’язана з активністю того, хто
вчиться, з його творчістю. Коменській писав: «…ніяка повивальна баба
не в силах вивести на світло плід, якщо не буде живого і сильного руху і
напруги самого плоду…». Виходячи з цього, одним з найголовніших
ворогів навчання Коменській вважав бездіяльність і лінь того, що
вчиться. В своїй праці «Про вигнання з шкіл відсталості» Коменській
розкрив причини ліні і дав ряд вказівок про те, як її позбутися.

Коменській вважав, що “…відсталість — це огида до праці в поєднанні з
лінощами…”. З нею пов’язані:

1) втеча від праці і ухилення від робіт, що задаються;

2) мляве, холодне, поверхневе і байдуже виконання їх;

3) повільність і припинення вже початих робіт.

Лінь тих, що вчаться, по Коменському, виражається в тому, що вони не
«…думають, як би оволодіти повною освітою, і ще менш того переймаються
працею, яка потрібна для досягнення такої освіти…». Коменській вважав,
що виганяти лінь потрібно працею.

Виховання активності і самостійності Коменській вважав найважливішим
завданням: «…щоб все робилося за допомогою теорії, практики і
застосування, і притому так, щоб кожний учень вивчав сам, власними
відчуттями, пробував все вимовляти і робити, і починав все
застосовувати. У своїх учнях я завжди розвиваю самостійність в поглядах,
в мові, в практиці і у застосуванні, як єдину основу для досягнення
міцних знань, чесноти, і нарешті, блаженства…» [4, с.133].

Принцип наочності навчання припускає перш за все засвоєння тими, що
вчаться знань шляхом безпосередніх наглядів за предметами і явищами,
шляхом їх плотського сприйняття. Наочність Коменській вважав золотим
правилом навчання.

До використання наочності в процесі навчання зверталися ще тоді, коли не
існувало писемності і самої школи. В школах стародавніх країн вона мала
досить широке розповсюдження. В середині століття, в епоху панування
схоластики і догматизму, ідея наочності вважалася недоцільною і її
припинили використовувати в педагогічній практиці. Коменській першим
ввів застосування наочності як загальнопедагогічного принципу.

В основі навчання Коменського про наочність лежить
сенсуалистично-матеріалістична гносеологія. Для обгрунтовування
наочності Коменській багато раз застосовував одну фразу: «…нічого не
може бути в свідомості, що наперед не було дане у відчутті…».

Послідовне вивчення основ наук і систематичність знань Коменській вважав
обов’язковим принципом навчання. Цей принцип вимагає оволодіння тими, що
вчаться систематизованими знаннями в певній логічній і методичній
послідовності.

Послідовність і систематичність в першу чергу торкаються наступних
питань: яким чином розподіляти матеріал, щоб не порушити логіку науки; з
чого починати навчання і в якій послідовності побудувати його; як
встановити зв’язок між новим і вже вивченим матеріалом; які зв’язки і
переходи слід встановити між окремими етапами навчання і т.п.

Який зміст вкладає Коменській в своє основне положення — «Навчання
повинне вестися послідовно…»:

Перша вимога Коменського полягає в тому, щоб був встановлений точний
порядок навчання в часі, оскільки «…порядок — душа всього…».

$

d

f

r

$

d

r

) Друга вимога торкається відповідності навчання рівню знань того, що
вчаться і щоб «…вся сукупність учбових занять повинна бути ретельно
розділена на класи…».

Третя вимога торкається того, щоб «…все вивчалося послідовно з
початку і до завершення…».

Четверта вимога — «…підкріплювати всі основи розуму — це значить
всьому учити, вказуючи на причини, тобто не тільки показувати, яким
чином що-небудь відбувається, але також показувати, чому воно не може
бути інакше. Адже знати що-небудь — це значить називати річ в причинному
зв’язку…».

Коменській формулював ряд конкретних вказівок і дидактичних правил для
реалізації цих вимог.

1. Заняття повинні бути розподілені так, щоб на кожний рік, кожного
місяця, день і годину були поставлені певні учбові задачі, які повинні
бути наперед продумані вчителем і усвідомлені тими, що вчаться.

2. Ці завдання повинні розв’язуватися з врахуванням вікових
особливостей, точніше кажучи, відповідно задачам окремих класів.

3. Один предмет необхідно викладати до тих пір, поки він з початку і до
кінця не буде засвоєний тими, що вчаться.

4. «Всі заняття повинні бути розподілені так, щоб новий матеріал завжди
грунтувався на попередньому і зміцнювався подальшим».

5. Навчання «…повинне йти від більш загального до більш
приватного…», «…від більш легкого — до більш важкого…», «…від
відомого — до невідомого…», «…від більш близького до
віддаленішого…» і т.д.

«Цю послідовність, — говорив Коменській, — необхідно дотримувати
усюди; всюди розум повинен переходити від історичного пізнання речей до
розумного розуміння, потім до вживання кожної речі. Цими шляхами освіта
розуму веде до своїх цілей подібно машин з власним рухом» [5, с.169].

Показником повноцінності знань і навиків є вправи і повторення, що
систематично проводяться.

Принцип повторення і вправи також старий, як і саме навчання. Ще
стародавній китайський філософ Конфуцій будував систему навчання на
принципі повторення і вправи. В середні століття вони стали
універсальними методами навчання.

Проте розуміння вправи змінювалося за різних епох у зв’язку із зміною
цілей і змісту навчання. За часів Коменського в школах пануюче положення
займали формалізм і зубріння.

Коменській в поняття вправи і повторення вклав новий зміст, він поставив
перед ними нову задачу — глибоке засвоєння знань, засноване на
свідомості і активності тих, що вчаться. На його думку, вправа повинна
служити не механічним запам’ятовуванням слів, а розумінням предметів і
явищ, їх свідомому засвоєнню і застосуванню в практичній діяльності.
Тому Коменській не випадково назвав вправи то практикою, то
застосуванням, то хресісом, то автохресісом і ін. «Оскільки тільки
вправа робить людей досвідченими у всіх речах і тому здатними до всього,
ми вимагаємо, щоб у всіх класах учні займалися на практиці: в читанні,
листі, в повторенні і суперечках, в перекладах прямих і зворотних, в
диспутах і декламації і т.д. Вправи такого роду ми розділяємо на вправи:
а) відчуттів, б) розуму, в) пам’яті, г) вправи в історії, д) в
стилі, е) в мові, же) в голосі, з) в правах д) в благочесті» [4,
с.92].

4. Роль і значенняння творчості Я.Коменського в педагогіці

Педагогічна творчість Яна Амоса Коменського є великим внеском у світову
педагогічну науку, у розвитку якої зацікавлений кожний цивілізований
народ. Росія та Україна, та їх школи протягом трьох сторіч виявляли і
виявляють живу цікавість до спадщини Коменського. Використовуючи те
краще, що було заповідано великим педагогом і філософом 17 століття,
вони в міру можливості творчо переломлювали його метод навчання
відповідно до потреб і умовам, не порушуючи, однак, цілісності висунутих
Коменським принципів. Інтерес до Коменського завжди народжувався в силу
суспільної потреби.

У 1700 р. у Москві була заснована перекладацька школа. У цій школі
користалися підручниками Коменського, завдяки чому безумовно
впроваджувався і його новий метод навчання. Серед навчальних книг
фігурують «Відкриті двері мов» Коменського, вона широко застосовувалася
в процесі навчання. Не виключено, що в цій школі застосовувалися й інші
підручники Коменського, наприклад, відомий «Світ у картинках».

Та просторість, енциклопедичність знань і навчань, що знайшла своє
відображення в змісті книги Коменського «Світ у картинках», характерна
для самого Петра I і його часу. Цей твір Коменського знайомив учнів з
різними видами техніки, ремесел і праці, а це Петро I вважав особливо
необхідним. Але науково-популярна енциклопедія Коменського, що знайомила
з усім матеріальним і духовним багатством світу, одночасно була і
посібником для вивчення іноземних мов. У ній немає тієї важкої,
абстрактної мови, що зустрічався в підручниках 17 і початку 18 століть.
Будучи написана простою розмовною мовою, вона залучала учнів і була
прямо необхідна для епохи Петра I.

Якщо в 17 і 18 століттях дорогу ідеям Коменського в Росію та Україну
прокладали переважно його мовні підручники, то в 19 і 20 століттях
Україна та Росія широко застосовує, вивчає і поглиблює його педагогічну
систему.

Головна заслуга в тому, що праці Я. А. Коменського проникли в нашу
державу, належить школам (необхідність у знанні латинської мови, що ще в
18 столітті залишався мовою науки і міжнародних зносин, а потім,
пізніше, і інших західноєвропейських мов, з’явилася стимулом до цього).

Природно, що з мовними підручниками Коменського проникав і його метод
навчання, неодноразово перевірений на досвіді багатьох
західноєвропейських шкіл, а це сприяло руйнуванню старих схоластичних
методів навчання, що панували в старих російських школах.

Особливо епоха Петра I залишила нам багато свідчень про використання
педагогічної спадщини Коменського в Росії. В усіх школах того часу, де
навчалися іноземним мовам, прибігали до мовних підручників Коменського і
користалися його методом, що сприяло переходу російських шкіл на шлях
педагогічного реалізму і було кроком вперед у розвитку російської
педагогіки.

Можна констатувати, що російська та українська школи першої половини 18
століття досить широко використовувала спадщину Коменського, а це дає
нам право спростувати думку про незначне поширення книг Коменського й
обмеженому впливі його на російську педагогіку 18 століття.

Інтерес російських педагогів до вивчення, пропаганді і застосуванню ідей
Коменського на початку ХХ ст., у зв’язку зі зрослим увагою до
педагогічної спадщини К.Д Ушинського, пропав. З’являються лише окремі
статті і брошури. Найбільш видна з них – книга приват-доцента
Московського університету, надалі відомого радянського педагога П.П.
Блонского «Ян Амос Коменський», видана в 1915 р. давша представлення про
Коменського як про геніального педагога і мислителя, великому гуманісті
і демократі.

Яна Амоса Коменського прийнято вважати родоначальником всіх ілюстрованих
букварів. Коменський у своєму світі почуттєвих речей у картинках дав як
би «мальовничу абетку», тобто зображення різними тварин, лемент яких
подібний із членороздільними звуками людської мови. У передмові до
«Світу в картинках» Коменський пише, що при навчанні рідній мові книга
ця дасть дітям більш легкий спосіб навчитися читати, чим це було
дотепер. Це досягається насамперед поданим книзі символічним алфавітом,
а саме: дані форми окремих букв, а до них зображення тих живих істот,
видаваний якими звук прагнути передати та чи інша буква. Завдяки цьому,
що вивчає абетку дитина «при одному погляді на тварина легка згадає, як
вимовлятися відповідна буква, і зрештою його уява, укріплена вправою,
приведе його до швидкого запам’ятовування всіх букв. Розглянувши потім
таблицю первісних складів, учень зможе перейти до розгляду малюнків і
надрукованих над ними написів. Тут знову саме розглядання намальованого
предмета, викликавши в його розумі найменування останнього, нагадає
йому, як потрібно прочитати заголовок малюнка»[6, c.27].

Поряд з навчанням Коменський порушує питання про систему морального
виховання, що будується на визначених основних принципах, що додають
визначений зв’язок, цілісність усьому вихованню.

Моральне виховання протікає не тільки в процесі навчання, але й в умовах
позакласних занять. Особливе значення Коменський додавав позакласному
читанню. До позашкільних занять Коменський відносить також ігри і
драматичні представлення. Він рекомендує тілесні, гігієнічні вправи
(бігання, стрибання, боротьба, гра в м’яч і т.д.), прогулянки, сидячі
ігри, театральні представлення. Останні розвивають гостроту людського
розуму, сприяють кращому завчанню і запам’ятовуванню в живій формі
віршів, виречень, текстів; радують учителів, батьків, публіку, виявляють
таланти, розвивають міміку, мову, вимову, володіння голосом, усувають
сором’язливість і т.д. [5, c.164]

У школі діти не тільки учаться, але і виховуються як майбутні громадяни.
У школі повинне бути організовано щось начебто «самоврядування», у якому
Коменський хоче бачити відображення суспільства, державного ладу
дорослих. Він вважав за необхідне, щоб школа в цілому і кожен клас
окремо «представляв із себе держава, зі своїм сенатом і головою сенату,
зі своїм чи консулом суддею, чи претором». Інакше кажучи, Коменський
прагнув до того, щоб кожен клас і школа в цілому являв собою якесь
співтовариство, що обговорює спільні справи. Це засіб підготовки юнаком
до «життя шляхом навички до такого роду діяльності» [4, с.167].

Отже, Коменський переборює однобічність і вузькість підходу до
виховання, борючи проти його зведення тільки до інтелектуалізму,
віддаючи собі звіт у важливості виховання почуттів. Виховання в його
розумінні спрямовано на розвиток найрізноманітніших здібностей, охоплює
різні види діяльності, творчості дітей і підлітків.

Така система виховних засобів, що повинні формувати в учнів моральні
представлення, поняття, забезпечити їх правильну поведінку.

Висновки

Отже, Ян-Амос Коменський (1592—1670) — фундатор наукової педагогіки,
видатний чеський мислитель. Жив і творив у період переходу від
середньовіччя до нового часу, для якого була характерна боротьба між
феодалізмом і капіталістичними елементами, що зароджувались і бурхливо
розвивалися.

Я.-А. Коменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив
ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання,
класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і
завдання освіти, яка покликана служити людині для вдосконалення її
розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати,
висловлювати словами і здійснювати в дії. Коменський виступав за
енциклопедичність, посильність і доцільність змісту освіти, єдність і
наступність шкіл усіх типів, пропонував концентричний спосіб розміщення
навчального матеріалу.

У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності,
свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності,
емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким,
ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального року з поділом його на чверті та
канікули, запровадив перевідні іспити в кінці року, різні види контролю
й перевірки успішності учнів, розмірковував про організацію навчального
дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він запровадив класно-урочну
систему навчання; вимагав починати навчання в школах щороку в один день
і час; старанно розподіляти навчальний матеріал за роками навчання,
одночасно вчити певну кількість учнів (клас) і переводити їх з одного
класу до іншого. Класно-урочна система навчання утвердилася в школах
усього світу.

Я.-А. Коменський створив нові підручники замість застарілих
середньовічних. Найвідоміші з них — «Відкриті двері мов і всіх наук»,
«Видимий світ у малюнках». Вважав, що підручники мають бути окремими для
кожного класу, доступними для розуміння учнями, написані гарною мовою,
відповідати вікові дітей; у них не повинно бути нічого зайвого.

Видатний педагог багато уваги приділяв моральному вихованню та шкільній
дисципліні, був переконаний, що освіта людини повинна сприяти підвищенню
її моральності, формуванню мудрості, помірності, мужності й
справедливості — головних моральних якостей гуманної людини. До основних
засобів морального виховання відносив приклади порядного життя батьків,
учителів, товаришів, вправи, привчання, дисципліну. Особливу увагу
звертав на шкільну дисципліну, яку розглядав і як незмінний порядок
шкільного життя, обов’язковий для всіх, і як умову правильної
організації навчання й виховання, і як систему покарань, засіб впливу на
школярів («школа без дисципліни є млин без води»). Головним засобом
дисциплінування вважав авторитет учителя, у крайніх випадках допускав і
тілесні покарання (за богохульство, за вперту неслухняність і свідому
непокору вчителеві, за пиху, недоброзичливість, відмову допомогти
товаришеві в навчанні).

Кінець ХХ ст. відзначений ідеєю «світових стандартів», тенденцією до
підвищення їх рівня. У відношенні до загальної освіти даний підхід може
розглядатися як пропонує відомі орієнтири в удосконалюванні
педагогічного процесу, а не як чергова мета діяльності учня і вчителя,
суєтна погоня за міражами на шкоду розвитку самобутньої особистості.

Ідеї Коменського, як будь-яке відкриття в історії людства, «приречені на
поширення» і вже століття стимулюють розвиток гуманістичної педагогічної
думки. Очевидно, визрівання тенденції до усвідомлення міжнародного
характеру педагогічних проблем, що характеризує сучасну суспільну
свідомість, буде сприяти актуалізації багатьох аспектів його спадщини.

У нашій педагогіці останнього років усе помітніше прагнення до
ґрунтовного перегляду її концептуальних основ, починаючи з трактування
самої категорії «виховання». Цей процес буде тим результативнее, чим
повніше і глибше буде усвідомлена гуманістична природа педагогічного
процесу.

Список використаної літератури

Великая Дидактика. Избр.пед.соч..В 2-х т. — Т. 1. — М ,1982.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр навчальної
літератури, 2003.

Гончарова Н.К.,Д. О. Лордкинадзе в журнале «Советская педагогика», 1967,
№ 12. стр. 6.

Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения, т. 2. – М.:
Педагогика, 1982.

Коменский Я.А. Великая дидактика, М., 1983, стр. 160-170.

Коменский Я.А. Мир чувственних вещей в картинках. Изд. 2-е, Москва,
1957.

Мединский Е.Н., История русской педагогики, Москва, 1938, стр. 45.

Киселев Н.П. О московском книгопечатании 17 века, Книга, сборник II,
Москва, 1960.

История педагогики и современность, Ленинград, 1970.

Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Высш. Шк., 1990.

Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: В 2 кн. – М.: 1999.

Хуторский А.В. Современная дидактика. – СПб.: Питер, 2001.

Ягупов В.В. Педагогіка, навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002.

PAGE

PAGE

PAGE 16

Похожие записи