HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

ТЕМА

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ПРОЦЕСАХ ДЕМОКРАТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

1. Поняття та правовий статус засобів масової інформації в Україні

2. Засоби масової інформації в процесах демократичних

трансформацій українського суспільства

1. Поняття та правовий статус засобів масової інформації в Україні

Питання юридичної регламентації ЗМІ в Україні на сьогодні є
надзвичайно актуальним. Це пояснюється передусім відсутністю впродовж
багатьох десятиліть правової бази щодо діяльності вітчизняної преси.
Будучи складовою частиною авторитарного режиму, журналістика за часів
колишнього СРСР у своїй діяльності спиралась на партійні постанови та
вказівки, а не на правові документи, як це прийнято в усіх цивілізованих
країнах світу. І лише з проголошенням демократії та гласності з
прийняттям у 1990 р. в колишньому СРСР Закону «Про пресу та інші засоби
масової інформації» поступово почали розв’язуватися нормативні проблеми
функціонування журналістики.

Важливе значення вони набули в Україні після проголошення її
самостійності, прийняття Декларації про державний суверенітет України,
Акту проголошення незалежності нової держави. Правова регламентація в
нашій державі, яка почалася з 1990 р., надала основу для подальшої
діяльності ЗМІ в Україні. Важливі положення щодо цього були закріплені в
Основному Законі нашої держави — Конституції України, прийнятої на
п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Так, у статті 15
цього документа підкреслюється, що суспільне життя в нашій державі
ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної
багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як
обов’язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної
діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Розвиває ці положення стаття 34 Основного Закону України. В ній
підкреслено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на
вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно
збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно,
письмово або в іншій спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може
бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної
цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи
злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або.
прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної
конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості
правосуддя.

Парламент нашої держави, спираючись на Конституцію України,
Кримінальний та Цивільний кодекси, починаючи з 1992 р., прийняв цілу
низку спеціальних законів стосовно різних галузей діяльності ЗМІ. Серед
них — Закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової
інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про
авторське право і суміжні права», «Про інформаційні агентства», «Про
рекламу»,«Про державну таємницю», «Про внесення змін і доповнень до
положення законодавчих актів України, що стосуються захисту честі,
гідності та ділової репутації громадян і організацій», «Про
зв’язок»,«Про Національну раду України з питань телебачення і
радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та
соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності
органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні
засобами масової інформації», «Про науково — технічну інформацію»,
«Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про видавничу
справу», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про
систему суспільного телебачення і радіомовлення України», «Про вибори
народних депутатів» тощо.

Крім законів України щодо функціонування ЗМІ, розвиток вітчизняної
преси також визначають й інші документи, нормативні акти, постанови,
укази, які приймаються владними структурами, галузевими відомствами
та ін. Насамперед, це — укази Президента України. Серед них — «Про
заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної
мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в
Україні», «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів
масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні», «Про
Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення
України», «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у
суспільстві та утвердження здорового способу життя», «Про додаткові
заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної
влади» та ін.

Серед постанов Верховної Ради варто виділити такі:«Про
рекомендації учасників парламентських слухань «Свобода слова в Україні:
стан, проблеми, перспективи», «Про підсумки парламентських слухань
„Інформаційна політика України: стан і перспективи», «Про парламентські
слухання „Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова
та цензура в Україні».

Важливе значення щодо правового функціонування ЗМІ на сучасному
етапі мають також постанови Кабінету Міністрів України. Вони стосуються
різних питань діяльності вітчизняної преси -«Про реалізацію статей 14 і
16 Закону України ; ”Про державну підтримку засобів масової інформації
та соціальний захист журналістів», «Про порядок оприлюднення у мережі
Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», «Про
затвердження Типового положення про управління у справах преси та
інформації обласної, Севастопольської міської державної адміністрації і
управління преси та інформації Київської міської державної
адміністрації» та ін.

Неперехідне значення для вдосконалення правових засад діяльності
вітчизняної преси має також проведення в Україні судово — правової
реформи, яка почалася з 2001 року і яка спрямована на захист прав
людини, забезпечення соціальної стабільності та режиму законності у
державі, що має реалізовуватися виключно засобами правового характеру.
Перший етап цієї реформи завершили Закон України «Про судовий устрій
України», новий Кримінальний кодекс України та пакет законів України,
якими було внесено доповнення та зміни до чинного законодавства і, таким
чином, втілено основні найважливіші конституційні вимоги щодо здійснення
правосуддя, закріплені як в Основній частині, так і в Перехідних
положеннях Конституції України. П’ятого квітня 2001 р. Верховна Рада
України прийняла новий Кримінальний кодекс України, що, без
перебільшення, стало значною юридичною подією в житті Української
держави. Адже цей закон прийнято самостійно вперше за багатовікову нашу
історію після «Руської правди» Ярослава Мудрого.

Вперше в історії правовідносин у новому Кримінальному кодексі
України була введена стаття 171-«Перешкоджання законній професійній
діяльності журналістів».У ній, зокрема, зазначається, що умисне
перешкоджання законній професійній діяльності журналістів карається
штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або
арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох
років. Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за
критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою
змовою, — карається штрафом до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів
громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням
права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Об’єктом злочину є суспільні відносини в сфері забезпечення
конституційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне
вираження своїх поглядів і переконань. Об’єктивна сторона злочину
відповідно до ст. 171 Кримінального кодексу полягає у вчиненні діяння
(дії або бездіяльності), спрямованого на перешкоджання, тобто створення
перепон законній професійній діяльності журналістів. Це може бути
ненадання інформації, яка не є таємницею (державною, слідчою,
комерційною, конфіденційною),або надання недостовірної інформації,
відібрання записів, зроблених журналістом письмово або за допомогою
технічних засобів, знищення або пошкодження таких записів, вилучення
тиражу друкованого видання без підстави суду про це тощо.

Законною слід вважати професійну діяльність журналіста у
відповідності з вимогами Закону України «Про друковані засоби масової
інформації (пресу) в Україні» з наступними змінами. Такою є діяльність
журналіста щодо збирання, створення, редагування, підготовки інформації
до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її
поширення серед читачів.

Належність журналіста до відповідного засобу масової інформації
підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим
йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації. Права та
обов’язки журналіста встановлені статтею 26 зазначеного Закону.
Журналіст несе відповідальність у межах чинного законодавства за
перевищення своїх прав і невиконання обов’язків.

Порядок і форма журналістського запиту щодо доступу до офіційних
документів і надання письмової або усної інформації для ЗМІ, терміни їх
розгляду, а також характер документів та інформації, що не підлягають
наданню для ознайомлення за запитом, інші питання, пов’язані з наданням
журналістові інформації, визначаються Законом України «Про інформацію».

Діяльність журналіста засобу масової інформації без державної
реєстрації цього засобу є незаконною, так само як і діяльність
журналіста після припинення державної реєстрації засобу масової
інформації в порядку, встановленому законом (за рішенням засновників або
рішення суду).

Кваліфікований вид злочину відповідно до ст.171 Кримінального
кодексу — переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків,
за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою
змовою. Переслідуванням є умисні дії, спрямовані на ущемлення
особистості (наприклад, публічна образа, рекомендація не приймати особу
на роботу, не надавати житло тощо).Формою переслідування може бути
застосування погроз або насильства. В таких випадках матиме місце
сукупність злочинів, передбачених ст.171 та відповідними статтями (їх
частинами) Особливої частини Кодексу, що передбачають відповідальність
за злочини проти життя та здоров’я особи.

У разі застосування службовою особою насильства щодо журналіста
або настання тяжких наслідків її дії підлягають додатковій кваліфікації
за статтею 365 («Перевищення влади або службових повноважень») нового
Кримінального кодексу України.

Верховна Рада України, виходячи з пріоритету загальнолюдських
цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, 10 грудня 1991
р. прийняла Закон «Про міжнародні договори», згідно з яким укладені й
належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять нині
невід’ємну частину національного законодавства України. Таким чином,
громадянам нашої держави тепер надана можливість захищати свої права,
застосовуючи міжнародні норми у такому ж порядку, який передбачений для
норм національного законодавства. Це, передусім, документи ООН —
Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і
політичні права, Конвенція про свободу асоціацій і захист права на
організацію та ін.

2. Засоби масової інформації в процесах демократичних

трансформацій українського суспільства

?

?

 

¬

o

oe

I I Ue o u 8

:

>

\

`

b

t

v

?

?

ччя ХХ ст. і на початку ХХІ ст. привів не тільки до появи та широкого
розповсюдження нових електронних засобів масової комунікації (ЗМК), а й
до суттєвого розширення функцій традиційних мас — медіа (друковані
видання, аудіо — та відеопродукція, радіомовлення та традиційне
телебачення) та їх здатності впливати на формування політичної культури
та ідеології, а також трансформувати людську свідомість, спрямовуючи дію
не лише на загальнолюдські ціннісні орієнтації, а й на специфічні прояви
національних особливостей.

Діяльність мас — медіа, як і характер масової комунікації, сьогодні
визначається глобалізаційними процесами, без наукового дослідження яких
неможливе адекватне розуміння статичних і динамічних характеристик
політичної культури та ідеології, так само як і закономірностей розвитку
політичної культури в сучасних умовах, зіставлення різних ідеологічних
систем сучасності та їх впливу на ментально -психологічні засади
національного розвитку.

Різні аспекти відкритості інформаційних систем та відкритості
демократичного суспільства розглядаються в численних дослідженнях
зарубіжних авторів (С. Белл — Рокич, Д. Блумлер, Д. Клаппер, Б. Коген, П
.Лазарсфельд, ДжЛалл, Г. Лассвелл, У. Ліппманн, Э. Ноель — Нойман, Т.
Петерсон, Е. Роджерс, Ф. Сіберт, В. Шрамм та ін.).

Серед праць українських авторів останнього десятиріччя, в яких
досліджуються проблеми мас — медійних процесів та роль ЗМК в сучасному
світі і які мають більш загальний характер слід назвати публікації О.
Гриценка, Л. Губерського, В. Іванова, Н. Костенко, Є. Макаренко, А.
Москаленка, А. Ручки та інших. Проблемам мас — медіа в контексті паблік
рілейшнз присвятили свої дослідження В. Королько, В. Моісєєв, Г.
Почепцов.

Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань
діяльності ЗМІ в сучасних умовах здійснюється в публікаціях таких
українських авторів, як В. Бадрак, Г. Вартанов, В. Здоровега, В.
Іваненко, С. Квіт, О. Копиленко, В. Кравченко, І. Крупський, О.
Кузнєцова, В. Лизанчук, Й. Лось, Е. Мамонтова, І. Мащенко, О. Мелещенко,
Л. Мукомела, І.Ненов, І.Паславський, Т. Петрів, В. Різун, О. Сибірякова,
М. Скуленко, І. Слісаренко, А. Чічановський, О.Чекмишев, В. Шкляр та
інші. Також заслуговують на увагу дослідження таких авторів, як С.
Телешун, В. Журавський, М. Томенко, присвячені проблемам вдосконалення
демократичного суспільства в Україні та Е. Мамонтової, що розглядає роль
преси в процесах демократичних перетворень.

Розгляд проблеми впливу мас-медіа на формування політичної
культури та політичної свідомості свідчить про те, що досить поширеною є
метафора журналiстики як “четвертої влади”, насправді ж у переважній
більшості країн з розвинутою демократією iсторично склалися лише три
типи влади – законодавча, виконавча i судова. Тому реальна роль мас —
медіа полягає не в тому, щоб бути “четвертою владою”, а в тому, щоб, по
— перше, виступати посередником між суспільством, громадськими
організаціями i державними, політичними та владними інститутами. По —
друге, саме мас — медіа відіграють головну роль у процесі формування
громадської думки, привертаючи увагу членів суспільства до нової,
суспільно значимої проблеми чи до оцінки тих чи інших явищ. Отже,
інформаційна діяльність мас — медіа спрямована не тільки на інформування
аудиторії, й на формування або зміну політичної позиції та ціннісних
орієнтацій, і тому саме мас — медіа повинні стати одним з найважливіших
чинників формування політичної культури.

Аналіз діяльності системи ЗМК в українському суспiльствi дозволяє
дійти висновку, що протягом останнього десятиріччя відбулося значне
скорочення тиражів видань, викликане великими витратами, пов’язаними з
виробництвом газет. Крім того, комерціалізація та приватизація відчутно
торкнулися телебачення і радіомовлення на рівні як центральних, так і
регіональних ЗМК. Таким чином, протягом 1990 — х рр. після розпаду СРСР
на території незалежних країн, що утворилися на його місці, у т. ч. в
Україні, виник новий тип ЗМК – мас — медіа перехідного суспільства. Цей
тип ЗМК суттєво відрізняється і від традиційних західних мас — медіа, і
від ЗМІ радянського типу. Вперше в своїй історії в 1988–1992 рр. вони
виступили проти державної системи, відігравши вирішальну роль у розпаді
СРСР і проведенні глибоких реформ у всіх сферах суспільства. Проте
характер процесів, які відбувалися в пострадянських ЗМІ, зокрема в
Україні, був суперечливим і неоднозначним – фактом сучасного життя стала
неконтрольована монополізація і комерціалізація ЗМІ; зросла залежність
журналістів не тільки від медіаолігархів, але й від владних структур
(особливо на регіональному і місцевому рівнях).

Ці кризові явища значною мірою зумовлені тим, що лібералізація та
приватизація не забезпечили ні фактичної рівності громадян в отриманні
інформації, ні реальної свободи слова. До того ж аналіз даних
соціологічних опитувань дозволяє дійти висновку, що разом з формуванням
політичних та фінансових угруповань відбувся і поділ на клани
українських ЗМК. Саме в цій клановості і полягає принципова відмінність
українського інформаційного простору від західних демократичних
суспільств, де газети і телеканали залежать перш за все від споживачів
інформації, які платять за неї адекватну ціну і самою своєю чисельністю
визначають рекламну привабливість ЗМК.

Розгляд основних теорій, присвячених впливу політичного простору
на діяльність мас — медіа свідчить, що політична інформація подається
мас — медіа різними способами – від об’єктивно-нейтральної до
суб’єктивно — оціночної, при цьому рівень достовірності політичної
інформації скорочується по мірі наближення виборів, що є досить
поширеною тенденцією в діяльності ЗМК. Наслідком цього є загострення
проблеми відчуження громадян від влади і перетворення таких елементів
демократії, як альтернативні вибори, політичний плюралізм і свобода
слова на засоби недемократичного розподілу і приватизації влади.
Незважаючи на ці проблеми, провідна роль у забезпеченні суспільства
політичною інформацією належить саме мас-медіа, які забезпечують
можливість комунікації між політиками, політичними рухами та органами
державної влади, а також здійснення громадянами політичного вибору.

Здійснений аналіз актуальних проблем політичної теорії та
практики в їх відображенні в засобах масової інформації суверенної
України показує, що серед причин, які гальмують розвиток ЗМІ в Україні
та ведуть до обмеження їхньої реальної свободи, слід назвати: 1)
економічну залежність ЗМК від держави та фінансово-політичних
угруповань; 2) клановість української журналістики, що зумовлена її
підпорядкованістю зазначеним політичним угрупованням, а також низькою
професійною згуртованістю журналістів; 3) недостатню цілісність
українського інформаційного простору; 4) відсутність дійсно популярних
загальноукраїнських видань, які своїм впливом могли б охоплювати всю
державу; 5) недостатню сформованість інформаційного ринку, внаслідок
чого інформація ще не набула статусу товару (з усіма пов’язаними з цим
правами і обов’язками); 6) відсутність реальної фінансової підтримки
читачів, більшість з яких матеріально не спроможні передплачувати
газети; 7) відсутність на ринку українських ЗМК серйозних іноземних
інвестицій, здатних підняти професійний рівень мас — медіа, зберігаючи
при цьому свободу слова. Все це підвищує актуальність вдосконалення
державної інформаційної політики, що може сприяти подоланню проблем
відчуження суспільства від влади і втрати довіри до влади, і тому
створення концепції такої політики є сьогодні не менш важливим
завданням, ніж створення концепцій політики економічної чи соціальної.
Ефективна інформаційна політика може суттєво допомогти у вирішенні таких
актуальних для нинішнього етапу розвитку реформ проблем, як
вдосконалення державного управління і зміцнення української державності,
боротьба з корупцією, а також проблем місцевого самоврядування. Проте,
оскільки послідовна державна інформаційна політика покликана захищати
суспільство від небезпеки обмежень свободи слова та політичної цензури,
основною передумовою такої політики повинно бути збереження
основоположних прав громадян на свободу поглядів і слова, на свободу
доступу до інформації.

Розгляд стану сучасних українських ЗМК дав змогу виокремити
комплекс питань, що потребують першочергового розв’язання (падіння
тиражів друкованих видань, фінансова залежність ЗМК, витіснення
українськомовних видань російськомовними, спроби запровадити обмеження
електронних ЗМК (Інтернет — видань) тощо), детально їх проаналізувати та
навести рекомендації щодо їхнього врегулювання, зокрема зорієнтовані на
використання зарубіжного досвіду регулювання діяльності мас — медіа.

Оскільки передусім за допомогою ЗМК здійснюється політична
комунікація, забезпечення свободи слова стає основною передумовою
ефективності цієї комунікації, особливо якщо мова йде про альтернативні
форми політичної комунікації “знизу”, ініційовані політичною активністю
громадських об’єднань та організацій, без чого неможливе створення
громадянського суспільства в Україні.

Таким чином, вищевикладене дозволяє дійти висновку, що
демократичні трансформації українського суспільства, розвиток
інформаційних технологій та інформаційного простору має наслідком появу
у громадян нових можливостей одержувати інформацію про діяльність
державно — владних інституцій, що призводить до формування якісно нового
рівня політичної культури громадян, зростання їхньої політичної
активності і, зрештою, поступового виникнення нового типу політичної
комунікації (ініційованою активністю окремих громадян та їхніх
об’єднань), що є найважливішою передумовою становлення в Україні
громадянського суспільства.

Питання для розгляду і обговорення

1.Назвіть основні нормативно-правові акти у сфері правового регулювання
інформаційної діяльності в Україні.

2.Проаналізуйте Концепцію національної інформаційної політики в Україні.

3.Дайте визначення поняття „засоби масової інформації”.

4.Розкрийте особливості правового статусу ЗМІ в Україні.

5.На яких засадах, на Вашу думку, повинна будуватися взаємодія органів
державної влади та журналістів?

6.Розкрийте механізм формування і розвитку інформаційної інфраструктури.

Список використаної літератури

1.Алексеев А.С. Информационные ресурсы и технологии начала XXI века
//Эко. — 2000. -№ 6. — С.84-100.

2.Андреев Э.М., Миронов А.В. Социальные проблемы интеллектуальной
уязвимости и информационной безопасности// Соц.-гуманитар. знания.
-2000. -№4. — С. 169-179.

3.Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові
аспекти /За заг. ред. О.М. Бандурки.— Харків, 2000.— 368 с.

4.Гордієнко Г. Входження України у всесвітню систему інформації // Нова

політика. -1999. -№ 5. — С.64-67.

5.Гриценко О. Правові проблеми інформаційного суспільства // Актуальні
питання масової комунікації. – К.: Київ. нац. ун-т імені Тараса
Шевченка, 2000. – Вип. 1. – С.41-43.

6.Гриценко О. Політика в дзеркалі мас-медійних процесів // Зб. праць
Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. – С.
304-307.

7.Гриценко О.М. Cуспільство, держава, інформація. – К.: Київ. нац. ун-т
імені Тараса Шевченка, 2001. – 165 с.

Гриценко О.М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й
гуманістичні цінності. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – 203 c.

9.Приступенко Т. Правові засади діяльності засобів масової інформації в
Україні //Друкарство. — 2003. — №2.

10.Тихомирова Є.Б. PR-формування відкритого суспільства. – К.: Наша
культура і наука, 2003. – 197 с.

Похожие записи