.

Якість продукції. Суть якості та її роль в забезпеченні зростання технологічного та виробничого процесів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 10515
Скачать документ

Реферат

на тему:

Якість продукції. Суть якості та її роль в забезпеченні зростання
технологічного та виробничого процесів

ПЛАН

1. Поняття якості продукції

2. Фактори, що обумовлюють якість продукції

3. Особливості системи якості продукції

4. Шляхи удосконалення технологічних процесів

Висновок

Список використаної літератури

1. Поняття якості продукції

Якість – як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей
продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби
людини відповідно до свого призначення.

В умовах ринкових відносин якість забезпечується і гарантується
підприємством. А якщо вона не забезпечується і не гарантується –
підприємство гине: автоматично забезпечує це той же ринок, але
нормальний ринок, із збалансованим попитом і пропозицією. В 60-70-і роки
вважали, що для успіху виробника достатньо, щоб продукції було багато і
вона була дешевою. В 80-і роки стало очевидним, що виникла конкуренція
не цін, а якості: 80% покупців приймали рішення про покупку, звертаючи
увагу в першу чергу на якість продукції. Таким чином,
конкурентоспроможною могла стати лише продукція, яка мала, при інших
рівних умовах, меншу виробничу собівартість і вищу якість.

Мал.1. “Петля якості”, або етапи, на яких
забезпечується якість

В 1982 р. в США була видана книга Едварда Демінга “Якість,
продуктивність, конкурентоспроможність”, в якій автор виклав свою
концепцію постійного підвищення якості у вигляді 14 знаменитих
постулатів.

Зараз весь світ працює над проблемою забезпечення якості. Методичною її
основою є так звана “петля якості”, яка в класичному варіанті має такий
вигляд (мал.1.).

2. Фактори, що обумовлюють якість продукції

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як
самостійно, так і в взаємозв’язку між собою, як на окремих етапах
життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори можна об’єднати
в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб’єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв’язку
елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія
виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний
рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація,
форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і
методи контролю, порядок пред’явлення і здачі продукції, форми і способи
транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного
обслуговування, ремонту та інші.

Організаційним факторам, на жаль, ще не проділяється стільки уваги,
скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні
вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування,
експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень
зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь
підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

Економічні фактори особливо важливі при переході до ринкової економіки.
Їм одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До
перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів,
матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів.
Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і
до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і зарплата.
Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При
цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по
підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В
той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості.

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною
підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова
йде про суб’єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище
фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням,
виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання
технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів
роль суб’єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з
використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє
технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах
суб’єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова
заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.

Наскільки важливі суб’єктивні фактори, свідчить поширена серед
виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість
розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на
підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це
недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

У відповідності з методикою оцінки якості промислової продукції
встановлено вісім груп показників якості:

1. Показники призначення, які характеризують корисний ефект від
використання продукції по призначенню і обумовлюють область її
застосування.

2. Показники надійності: безвідмовність, збереженість,
ремонтопридатність, довговічність (ресурс, строк служби).

3.Показники технологічності характеризують ефективність конструкторських
і технологічних рішень, що забезпечують високу продуктивність праці при
виготовленні і ремонті продукції.

4. Показники стандартизації і уніфікації показують ступінь використання
стандартизованих виробів і рівень уніфікації складових частин виробів.

5. Ергономічні показники враховують комплекс гігієнічних.
антропологічних, фізіологічних, психологічних властивостей людини, що
проявляються у виробничих і побутових процесах.

6. Естетичні показники характеризують такі властивості продукції як
оригінальність, виразність, відповідність стилю, середовищу і т.п.

7.Патентно-правові показники характеризують ступінь патентоспроможності
виробу в державі і за кордоном, а також його патентну чистоту.

8. Економічні показники відображають витрати на розробку, виготовлення і
експлуатацію виробів, а також економічну ефективність експлуатації.

Економічні показники відіграють особливу роль: за їх допомогою оцінюють
якість, надійність, ремонтоздатність продукції, технологічність, рівень
стандартизації і уніфікації, патентну чистоту в їх зв’язку із затратами.

3. Особливості системи якості продукції

На сьогоднішній день, в нашій державі відбувається зріст економічного
розвитку, формуються цивілізовані взаємовідносини між товаровиробниками
і споживачами. Зростає конкуренція на світових ринках, які потребують
якісну та конкурентно спроможну продукцію та послуги. Споживачі бажають
мати впевненість в якості, яку може забезпечити підприємство з
результативною системою управління якістю.

Практика зарубіжних і провідних вітчизняних підприємств свідчить, що
задоволення вимог міжнародних стандартів ISO серії 9000 дозволяє
забезпечити необхідний рівень якості і конкурентоспроможності продукції
і послуг.

Підприємства-виробники складної продукції починають вимагати наявність
сертифікованих систем якості у своїх постачальників, звільняючи себе від
витрат на вхідний контроль і з’ясування відносин по незадовільних
постачаннях.

Зрозуміло, що управляти якістю повинні всі, хто хоче зберегти
конкурентоспроможність на ринку. Навряд хтось стане заперечувати
важливість підвищення якості для успіху на ринку. Інша справа – дорога
процедура сертифікації.

Сертифікація за стандартами ISO 9000 припускає відповідність системи
якості підприємства ряду як формальних так і не формальних вимог. Процес
приведення системи якості у відповідність цим вимогам може бути дуже
трудомістким і, як правило, займає багато часу. Тому, перш ніж ухвалити
рішення про підготовку системи якості до сертифікації по ISO 9000,
керівництво підприємства повинне ретельно зважити всі “за і проти”, а
також ясно визначити навіщо компанії потрібен сертифікат на систему
якості.

Якщо справа торкається українських підприємств, то мова про сертифікацію
по ISO 9000 повинна вестися в тому випадку, якщо компанія працює на
зарубіжних ринках або має намір виходити на них, або ж якщо клієнти
компанії вимагають наявності у неї сертифікованої системи якості.

Сертифікація систем управлінея якістю потрібна для:

Підвищення іміджу організації в регіоні і галузі.

Можливості співпраці в спільних роботах і проектах з іноземними
організаціями.

Отримання державного або будь-якого іншого замовлення, яке фінансується
з бюджету країни або міста.

Отримання переваги перед конкурентами при участі в тендерних торгах.

Спрощення процесу отримання ліцензій або дозволів.

Залучення українських та іноземних інвесторів.

Полегшення управління всією діяльністю підприємства.

Зменшення непродуктивні витрати.

Підвищення якості продукції та послуг.

Удосконалення системи управління і підвищення її ефективності.

Філософія ISO 9000 грунтується на економічно ефективному застосуванні
“правила довіри”, яке дозволяє раціонально використовувати ресурси як
кожного підприємства окремо, так і економіки в цілому. Можна вважати, що
стандарти систем якості ISO 9000 були впровадженні саме для того, щоб
дати підприємствам велику впевненість в постачальниках, дати їм
можливість точніше оцінити постачальника.

Важливо чітко розділяти два поняття – управління якістю і сертифікація
систем управління якості. Управління якістю – одна з функцій управління
підприємством, яка дозволяє реально забезпечувати високий рівень якості
продукції і послуг за рахунок уважного і розумного управління
виробництвом і обслуговуванням. Система управління якістю
організовується відповідно до специфіки і задач конкретного
підприємства. Стандарти ISO 9000 пропонують методику побудови такої
системи, яка може бути офіційно сертифікована.

Стандарти ISO 9000 визнані в багатьох країнах. В той же час сертифікація
по ISO 9000 не є обов’язковою вимогою до виробників. Проте, наявність
сертифікату ISO 9000, часто є ключовим чинником успіху на багатьох
ринках або навіть виходу на них. Воно свідчить про належність компанії
до цивілізованого ділового світу. Крім того, системи управління якості
багатьох компаній вимагають наявності сертифікованих систем управління
якості у їх постачальників.

Перш за все необхідно усвідомити, що система якості, заснована на
стандартах ІSО серії 9000, не припускає створення на підприємстві
абсолютно нової системи. Будь-яке діюче підприємство має певні процедури
управленія- оформлення документально або роботи, що склалися за
непісанним правилами і традиціями, відповідно до яких персонал виконує
необхідні дії, реєструє і аналізує їх результати, вживає заходи по
усуненню збоїв в роботі. І на більшості малих підприємств фактично
виконуються окремі процедури управління якістю, вказані стандартами ІSО
серії 9000, проте вони можуть бути не завжди оформлені належним чином
або в чомусь відрізняються від встановлених вимог.

Тому почати вдосконалення діючої системи якості, а саме в її
вдосконаленні полягає основна змістовна частина роботи – доцільно з
ретельного аналізу всієї діючої на підприємстві документації і форм
реєстрації даних, зіставивши їх зміст з вимогами стандартів і з
роз’ясненнями та рекомендаціями, висловленими в цих документах.
Природно, при цьому треба проаналізувати і те, як виконуються ті або
інші процедури і положення на практиці.

Чим раніше підприємство почне роботи із створення сучасної системи
управління якістю, тим більше вірогідний її успіх в конкурентному
середовищі.

На сьогодні в Україні діє національний стандарт ДСТУ ISO 9001-2001
„Система управління якістю. Вимоги”, який відповідає міжнародному
стандарту ISO 9001:2000.

У зв’язку з посиленням тенденцій глобалізації ринку та з підготовкою
України до вступу до Світової організації торгівлі виникає нагальна
потреба в побудові таких систем управління вітчизняними підприємствами,
які б сприяли підвищенню конкурентоспроможності української продукції та
національної економіки в цілому до світового рівня. Чільне місце в таких
системах управління підприємствами, на думку багатьох вітчизняних та
зарубіжних спеціалістів, має належати системі управління якістю (СУЯ),
яка ґрунтується на ідеях TQM.

Створення СУЯ на підприємстві – це не можливість виробляти найкращу та
найбільш конкурентоспроможну продукцію, а можливість дати гарантію, що
якість виготовленої продукції є стабільною та зорієнтованою на
споживача. Наявність сертифікованої на відповідність стандарту ISO 9000
(або ін., залежно від специфіки галузі) СУЯ дає організації стабільність
і мінімум можливостей для виживання в умовах сучасного ринку. Стандарти
статичні, хоча і можуть удосконалюватись, змінюючись відповідно до
зростаючих вимог до конкурентоспроможної якості. Отже, для того, щоб
залишитись на ринку, виробник змушений випереджати вимоги стандартів, і
у цьому йому допомагає робота за принципами TQM.

Система управління якістю є механізмом пристосування виробництва до
змінних умов зовнішнього та (або) внутрішнього середовища
функціонування.

       Для піднесення української економіки і завоювання нашою країною
стійких позицій на міжнародному ринку необхідно, щоб вітчизняна
промисловість не тільки вийшла на рівень, який відповідає міжнародним
стандартам, але й була здатною його перевищити. Світовий досвід показує,
що досягти цієї мети можна лише шляхом оновлення філософії бізнесу,
розкриття інтелектуального та творчого потенціалу суспільства, розвитку
руху за якість і досконалість, залучення широких кіл науково-технічної
громадськості до процесів постійних вдосконалень і поліпшень, широкого
впровадження в усі ланки виробництва кращих світових і вітчизняних
досягнень у галузі управління якістю.

Від рівня застосування технології залежить і якість продукції, що
виготовляється. Якість продукції – сукупність властивостей продукції, що
обумовлюють її придатність задовольняти відповідні потреби суспільства
на протязі встановленого періоду часу.

4. Шляхи удосконалення виробничих і технологічних процесів

Виробничий процес – це сукупність всіх дій людей і знарядь праці, що
застосовуються на даному підприємстві для виготовлення чи ремонту
виробів, що випускаються. Виробничий процес неможливий без реалізації
одного або декількох технологічних процесів.

Технологічний процес – це частина виробничого процесу, що вміщує дії по
зміні стану предмета праці.

Для здійснення технологічного процесу складається схема або технологічна
карта, в якій описуються всі технологічні операції переробки сировини чи
напівфабрикатів в готову продукцію. Першим етапом побудови технологічної
схеми є блок-схема, яка представляє собою графічне зображення переліку
виробничих операцій.

Технологічний процес включає в себе ряд стадій (стадія по грецькі
“ступень”). Підсумкова швидкість процесу залежить від швидкості кожної
стадії. В свою чергу стадії розподіляються на операції.

Операція – це закінчена частина технологічного процесу, що виконується
на одному робочому місці і характеризується сталістю предмета праці,
засобів праці і характером дії на предмет праці.

Практично будь-який конкретний технологічний процес можна розглядати як
частину більш складного процесу і сукупність менш складних технологічних
процесів. У відповідності з цим технологічна операція може служити
елементарним технологічним процесом. Елементарний технологічний процес –
це найпростіший процес, подальше спрощення якого призводить до втрат
характерних ознак технологічного процесу.

Робочий хід – це закінчена частина операції, безпосередньо пов’язана із
зміною форми, розмірів, структури, властивостей, стану чи положення в
просторі предмета праці. Робочий хід – це головна частина технологічного
процесу. Всі інші його частини по відношенню до робочого ходу є
допоміжними.

В будь-якому виробничому процесі мають місце затрати живої і
матеріалізованої праці. Удосконалення кожного технологічного процесу
здійснюється при підвищенні ефективності використання минулої праці і
зниженні затрат живої праці. Для характеристики технологічного процесу
необхідно знати співвідношення живої й матеріалізованої праці в даному
процесі.

Виходячи із структури технологічного процесу можна виділити два напрямки
удосконалення технологічних процесів – удосконалення допоміжних ходів і
удосконалення робочого ходу. Одночасні удосконалення допоміжних і
робочих ходів можна представити як сукупність дій за двома цими
напрямками, тому для елементарного технологічного процесу таке ділення
на два напрямки є обґрунтованим.

Удосконалення допоміжних ходів, яке пов’язане з рухом виконавчих
механізмів, може здійснюватись по наступній схемі. Дії людини можна
замінити діями механізмів, потім здійснюється перехід до комплексної
механізації, яку в свою чергу замінює автоматизація допоміжних ходів.
Одночасно з цим здійснюється заміна обладнання на більш потужне і
прискорюється рух виконавчих механізмів. Практично будь-який
кінематичний рух можна реалізувати за допомогою різних механізмів, не
представляє собою технічної складності і автоматизація цих рухів.
Обмеження можуть виникнути по економічним міркуванням, міркуванням
надійності або доцільності.

Можна сформулювати головні властивості технічних рішень, що реалізуються
при розвитку технологічних процесів по еволюційному або революційному
шлюху.

Група технічних рішень еволюційного типу характеризується такими
властивостями:

1. Впровадження механізації і автоматизації обов’язково пов’язане із
збільшенням озброєності працівника, і відповідно, з ростом минулої праці
в одиниці продукту.

2. Впровадження еволюційних технічних рішень зменшує кількість
затраченої живої праці в одиниці продукту і в більшості випадків
викликає підвищення продуктивності.

3. Ефективність технічних рішень еволюційного типу падає по мірі
зростання продуктивності праці.

Зниження ефективності обумовлене тим, що по мірі ускладнення
технологічного обладнання його модернізація потребує ще більшого
ускладнення, ще більших затрат.

Група технічних рішень революційного типу характеризується такими
властивостями:

1. Технічні рішення революційного типу завжди більш ефективні, ніж
еволюційного того ж призначення.

2. Зменшення сумарних затрат праці при революційних рішеннях може
здійснюватись в результаті зменшення як живої, так і минулої праці на
одиницю продукту.

Слід пояснити, що більша ефективність рішень революційного типу по
відношенню до технічних рішень еволюційного типу є деяка абсолютна
властивість всіх рішень такого типу. Так як реалізація революційних
рішень потребує додаткових досліджень, заміну технології і основного
технологічного обладнання, інших затрат, то їх впровадження стає
реальним тільки після реалізації вказаної властивості, в протилежному
випадку розвиток буде йти по еволюційному шляху.

Для виявлення варіантів розвитку технологічних процесів необхідно знати
можливий характер зміни абсолютних величин живої і минулої праці в
одиниці продукції з ростом продуктивності праці.

Ріст продуктивності праці можливий тільки при зменшенні величини живої
праці в міру розвитку технологічного процесу. Технічно можливий варіант
розвитку в результаті зменшення сумарної праці при збільшенні живої і
зменшенні минулої праці. Характер подібних рішень не співпадає із
загальним напрямком розвитку техніки і послідовний розвиток таким шляхом
йти не може.

Варіанти динаміки живої і минулої праці по характеру зміни сукупної
праці і типу їх технічного забезпечення можна розділити на три групи:

1. що забезпечуються технічним рішенням еволюційного типу;

2. що забезпечуються технічним рішенням революційного типу;

3. що забезпечуються рішенням еволюційного і революційного типів,
застосування яких здійснюється по черзі.

Еволюційним називається шлях розвитку технічних процесів, в якому
приріст продуктивності сукупної праці проходить при збільшенні затрат
минулої праці за рахунок механізації і автоматизації допоміжних ходів і
переходів технологічних процесів і який принципово обмежений.

Революційним називається шлях технічного розвитку технологічних
процесів, в якому приріст продуктивності сукупної праці проходить при
зниженні затрат минулої праці за рахунок заміни технологічних процесів
(їх робочого ходу) і який принципово не обмежений.

Технічний розвиток технологічного процесу, при якому поперемінно
реалізуються два цих шляхи розвитку може привести до обмеженого
розвитку, якщо буде переважати еволюційний шлях, і до необмеженого – при
перевазі технічних рішень революційного типу.

Висновок

Отже, якість – як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей
продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби
людини відповідно до свого призначення.

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як
самостійно, так і в взаємозв’язку між собою, як на окремих етапах
життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори можна об’єднати
в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб’єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв’язку
елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія
виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний
рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація,
форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і
методи контролю, порядок пред’явлення і здачі продукції, форми і способи
транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного
обслуговування, ремонту та інші.

Організаційним факторам, на жаль, ще не проділяється стільки уваги,
скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні
вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування,
експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень
зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь
підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

Система управління якістю є механізмом пристосування виробництва до
змінних умов зовнішнього та (або) внутрішнього середовища
функціонування.

Для піднесення української економіки і завоювання нашою країною стійких
позицій на міжнародному ринку необхідно, щоб вітчизняна промисловість не
тільки вийшла на рівень, який відповідає міжнародним стандартам, але й
була здатною його перевищити. Світовий досвід показує, що досягти цієї
мети можна лише шляхом оновлення філософії бізнесу, розкриття
інтелектуального та творчого потенціалу суспільства, розвитку руху за
якість і досконалість, залучення широких кіл науково-технічної
громадськості до процесів постійних вдосконалень і поліпшень, широкого
впровадження в усі ланки виробництва кращих світових і вітчизняних
досягнень у галузі управління якістю.

Список використаної літератури

Белик Ю.А. “Краткий економический словарь” – М.: Политиздат, 1987

Васильева В.И. Экономические основы технологического развития //М.
“Банки и биржи” Издательское объединение “ЮНИТИ” 1985г. стр. 5-40.

Держстандарт України “Державна система стандартизації” – К. – 1994

Онищенко Н. “Сертифікація по-українськи: платять усі” Газ. Галицькі
контракти – 1998 – листоп (л44) с.30-32

Кайфман Ю.І. “Управління якістю і забезпечення якості” Довідник. –
К.-1995

Покропивний С.Ф. “Економіка підприємства” Т2. – К. – 1995

Шаповал М.І. “Основи стандартизації, управління якістю і стандартизації”
– К. – 2000

Фейгенбаум А. “Контроль качества продукции” – М. – 1986

Щедріна Т. Оптимальні механізми стандартизації і сертифікації продукції
в умовах ринкової економіки // Розбудова держави – 2003. – №10 с.35-41

PAGE

PAGE 15

ЯКІСТЬ

Утилізація

Технічна допомога і обслуговування

Монтаж і наладка

Збут (продаж) і сфера обслуговування

Пакування і зберігання

Контроль, випробування і аналіз

Виробництво

Планування і розробка технологічних процесів

Придбання матеріалів і комплектуючих

Науково-дослідна робота і проектування

Вивчення ринку

(попит і перспективи його розвитку)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019