HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

«Внутрішні і зовнішні функції освіти»

ПЛАН

Вступ

1. Особливості класифікації функцій освіти. Поділ на внутрішні та
зовнішні функції освіти

2. Соціальні функції освіти

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну
підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система
освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей.
Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє
з?ясування її специфічних рис, до яких належать:

— соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані
суспільним потребам;

— форми закладів освіти, їх певна організація і становище в
суспільстві;

— групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний
статус цих осіб у суспільстві;

— регулятори функціонування закладів освіти і суб?єктів освітянської
діяльності (законодавчі і нормативні акти про освіту, кваліфікаційні
характеристики, контрольні установи і т. ін.);

— спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання;

— свідомо поставлені цілі;

— планомірна, систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;

— певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів,
відповідне дозування матеріалу;

— ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних
рис людини, розвитку її мислення;

— використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних
видів поведінки;

— зорієнтоваяість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на
формування передумов реалізації цього майбутнього.

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами
реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління
(підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і
виховання).

Поняття «функція», як правильно зазначає Г. Леліков, «близьке до поняття
«мета». Останнє розглядається як бажаний стан системи, бажаний результат
її поведінки, заради досягнення якої виконуються різні управлінські дії.
Функція підкоряється цілі, або іншими словами, працює на мету» .

Основи функціоналізму як теоретико-методологічної концепції були
закладені у працях соціологів Г. Спенсера та французького соціолога
Е Дюркгейма. Умовність поділу структури і функції долали американські
соціологи Т. Парсонс і Р. Мертон. Т. Парсонс запропонував бачення
функції як вихідного зв’язку структури і процесу в основних
функціональних режимах – адаптація, ціледосягнення, інтеграція і
підтримка «ціннісного зразка». Р. Мертон справедливо допускав, що одне
явище може мати різні функції, а та сама функція може актуалізуватися в
різних явищах. Функціональний аналіз освіти здійснювали такі вітчизняні
вчені, як І. Гавриленко, С. Клепко, В. Кремень, В. Луговий, Т. Лукіна,
В. Нікітін та ін.

1. Особливості класифікації функцій освіти.

Поділ на внутрішні та зовнішні функції освіти

У соціології освіти І. Гавриленко простежує такі основні суспільні
функції освіти: репродуктивна, комунікативна, відтворення робочої сили
(народногосподарської), відчуджувальна, селективна, владна,
горизонтальна і вертикальна соціальна мобільність. На думку Л. Хижняка,
«стосовно функцій соціального інституту освіти існує чимало різних
класифікацій, але найчастіше виокремлюються такі функції: культурна
(трансляція знань і культурних зразків), соціальна (участь у процесах
соціалізації особистості), економічна або професійна (підготовка і
перепідготовка кадрів, формування соціально-професійної структури
суспільства), ідеологічна (виховання громадянина, лояльності до наявних
інститутів, підтримка моральних норм), соціально-селективна (освіта є
каналом соціальної мобільності та інструментом відтворення соціальної
нерівності). Вважається, що систему загальної освіти переважно
орієнтовано на соціальну і культурну функції, а систему професійної
освіти – на економічну» .

Ґрунтовний функціональний аналіз освіти здійснив В. Луговий, розрізнивши
зовнішні і внутрішні освітні функції. Найважливішою зовнішньою освітньою
функцією визначається цілеспрямоване формування культури людей. Щоб
знайти «функції людської освіти», В. Луговий досліджує її зв’язки з
середовищем і віднаходить ті функціональні ситуації, що «обумовлюють
основні функції продуктивно-результативної освітньої підсистеми», а
саме: освіта-суспільство, освіта-людина, освіта-природа,
освіта-культура, освіта-освіта. Послідовний розгляд цих ситуаційних
співвідношень дає автору ключ до виведення головних функцій
освіти-результату та їх подання у вигляді не еклектичного-хаотичного
набору, а закономірно організованої багаторівневої цілісності,
елементами якої є такі функції освіти: «соціально-організаційна»,
«цілеспрямована соціалізація індивідів», «індивідуальне окультурнення
людини», «індивідуальне культурне піднесення людини», «природоохоронна»,
«повнота передачі надбань культури суб’єкту діяльності» та «забезпечення
саморозвитку освітньої системи». Дослідник також виявляє ансамбль
внутрішніх функцій освіти як необхідний і достатній для успішної
реалізації головного призначення процесуально-технологічної частини
освітньої системи як автономної цілісності всередині культури:
педагогічно-творча; фіксації і збереження педагогічної інформації;
транслююче-залучаюча; суб’єкто-відтворююча; функція самоорганізації та
саморозвитку.

Російські дослідники С. Булдаков, О. Субетто говорять про «природні
функції освіти», які необхідно розбудити, оскільки «сфера освіти усе ще
не виконує своєї головної – інтегративної – функції, що сприяє духовному
єднанню і взаєморозумінню людей» і «втрачає свою найважливішу
випереджальну, прогностичну функцію».

В.А. Нікітін виокремлює такі функції освіти в сучасному світі, як
сприяння людському розвитку; забезпечення економічного розвитку;
створення умов для інтеграції кожного індивіда в суспільство; посилення
спроможності до саморозвитку, автономного буття і співіснування.

О. Ярська вводить поняття явних і латентних функцій освіти, опираючись
на ідеї Е. Гідденса і підтримуючи розуміння школи як інституту освіти,
що заснований на явних функціях по збільшенню відтворення і споживання
знання і деяких латентних функціях конструювання самої індустрії знань,
економіки освіти. Явними функціями школи, на її думку, є соціалізація,
виконання формального навчального плану як процесу культурної
репродукції, на який впливають неформальні аспекти навчання, а латентною
функцією є реалізація прихованого навчального плану. Явні функції
традиційно виступають не стільки з метою поширення грамотності, скільки
з метою глобалізації культури, розуміння школи як компонента системи
масової комунікації, освоєння світової культури і розвиток дистанційного
навчання, а уніфікація, придушення локальної ідентичності – це латентні
функції освіти.

Ця дихотомія явних-латентних функцій освіти надала підставу
американському педагогу Д. Гудледу заявити, що «головна функція школи не
збігається з її цілями». Російський вчений-педагог Б. Бім-Бад оцінив цей
висновок як відкриття, суть якого розкрито так. Освітню функцію школи
всі бачать і вважають головною, а соціальну функцію не помічають. Проте
головна, найперша, найважливіша функція школи – догляд за дітьми, яких
збирають разом, поки їхні батьки або опікуни працюють. Школа є
економічно найвигіднішою службою «бебісіттінг». Водночас зібраних дітей
намагаються навчити, дати їм освіту. За традицією школу розглядають
переважно як джерело інформації, хоча вся інформація в сучасних умовах
перебуває поза школою і тепер доступна дітям і без школи. Традиційне
навчання сьогодні безнадійно застаріло. Освітнє завдання школи в умовах
інформаційного суспільства мало б полягати в навчанні способам роботи з
інформацією, тренування школярів у самостійних судженнях. Однак щодо
цього робиться дуже мало. І не тому, що вчителі не хочуть навчати учнів
критичному мисленню і розв’язанню нетипових завдань, і не тому, що учні
не хочуть цього навчатися, а тому, що підсумкові тести тестують не
самостійність і критичність, а лише запам’ятовування інформації. Отже,
школи організовують заради «бебісіттінгу», а оцінюють за результатами
тестування. Винуваті, на думку Дж. Гудледа, в цьому законодавці, які
уявили, що їм точно відомо, як «удосконалювати» шкільну систему, і не
допускають до цього процесу ні вчителів, ні інших професіоналів.

Таблиця 1. Систематизація функцій освіти

Автор Запропоновані переліки функцій освіти

Луговий В.І. Найважливіша зовнішня функція: цілеспрямоване формування
культури людей.

Зовнішні функції освіти: соціально-організаційна, цілеспрямована
соціалізація індивідів, індивідуальне окультурнення людини,
індивідуальне культурне піднесення людини, природоохоронна, повноти
передачі надбань культури суб’єкту діяльності, забезпечення саморозвитку
освітньої системи.

Внутрішні функції освіти: педагогічно-творча; фіксація і збереження
педагогічної інформації; транслююче-залучаюча; суб’єкто-відтворююча;
функція самоорганізації та саморозвитку.

Гавриленко І.М. Репродуктивна, комунікативна, відтворення робочої сили
(народногосподарська), відчужувальна, селективна, владна, горизонтальна
і вертикальна соціальна мобільність.

Хижняк Л.М. Культурна, соціальна, економічна або професійна,
ідеологічна, соціально-селективна.

Нікітін В.А. Сприяння людському, економічному розвитку; забезпечення
інтеграції у суспільство кожного індивіда; підвищення спроможності
людей, спільнот, країн до автономного буття і співіснування.

Булдаков С.К.,

Субетто О.І. природні функції освіти; головна інтегративна функція –
сприяти духовному єднанню і взаєморозумінню людей…; випереджальна,
прогностична функція

Ярська В.Н. Явні функції – стратифікаційна, збільшення відтворення і
споживання знання; соціалізація, виконання формального навчального плану
як процесу культурної репродукції, освоєння світової культури.

Латентні функції: реалізація прихованого навчального плану. уніфікація,
придушення локальної ідентичності.

 

Дослідники здебільшого вдаються до «прямого» перелічення функцій освіти,
що свідчить про потребу додаткових досліджень спроб систематизації
функцій освіти. Аналіз результатів наукових праць і позицій дослідників
представлено в таблиці 1.

Виходячи з проведеного аналізу і встановлення широкої варіативності
інтерпретацій функцій освіти, потрібно погодитися з думкою В. Нікітіна,
що основна проблема під час обговорення перспектив освіти та осмислення
її реформування – відсутність у суспільній свідомості уявлення про
повноту функцій і завдань освіти, в рамках якого обговорюється проблема
і будуються перспективи. Ще рішуче стверджує С. Марикян: «Управління
освітою в Україні на даному етапі не здатне чітко визначити функції
освіти як соціального інституту, тому що виходить із двох підстав: а)
виділюваних засобів на збереження і розвиток системи освіти; б)
прагнення повернути освіту до людини. Однак вони не становлять достатню
базу для управління через те, що є тимчасовими (випливають із ідеології,
яка затверджена на даному етапі національно-історичного розвитку) і
орієнтовані на ресурси, що виділяються, а не на комплекс функцій системи
освіти. Тому ефективність управління системою освіти в широкому сенсі в
контексті історичного розвитку неможлива, оскільки вирішуються проблеми
винятково певного історичного етапу».

2. Соціальні функції освіти

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її
соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди
виявляються неоднаково.

Cоціальна функція освіти — роль, яку освіта як соціальний інститут
виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

На її особливості впливають рівень розвитку і потреби суспільства,
сформульовані державою соціальна мета і принципи освіти. Аналіз
соціальних функцій освіти дає змогу визначити властивості, специфіку,
межі освіти як соціального феномену.

Функція професіоналізації. Вона є однією з основних у системі освіти,
полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного
життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та
етапів системи сучасної освіти. Професійна спрямованість у різні часи
виявлялася по-різному, що було зумовлено особливостями суспільних та
наукових потреб в освіті. Так, спершу єдиною метою функціонування
системи освіти був професіоналізм. Відповідно школи і зміст навчання
були вузькоспеціалізованими. Пізніше професійна орієнтація стала менш
вираженою, хоча окремі її ланки продовжували займатися тільки
професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зростає.

Професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної
(інституційованої) освіти. Певний час така форма професійного навчання
переважала. Так, у середні віки всі великі майстри ремесел і мистецтв
пройшли навчання у підмайстрів. Професійна підготовка тут здійснювалася
безпосередньо під час трудового процесу. За цехової організації учень не
тільки працював у майстра, а й жив у його сім?ї. Таємниці професії та
умови майбутнього життя відкривалися перед ним за реальних обставин.
Простіші професії найчастіше передавалися від покоління до покоління у
межах родини.

Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності
— релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. З
настанням потреби у великій кількості освічених працівників було значно
розширено мережу закладів професійної та науково-технічної освіти.

X

,о їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають
вищі посади. А сама система освіти сприяє створенню рівних можливостей і
сприятливих умов для висхідної мобільності, оскільки в закладах освіти
оцінюють людей за їх досягненнями, незважаючи на класову належність,
расу, стать тощо.

Згідно з теорією людського капіталу освіта — це капіталовкладення в
тих, хто навчається. Як і всі капіталовкладення, в майбутньому воно
принесе прибуток. На підставі цього обґрунтовується нерівність дорослих
людей, зумовлена кількістю і типом капіталовкладень, інвестованих в їх
освіту. Такі аргументи виправдовують нерівність між людьми, оскільки
суспільство здійснило неоднакові витрати на їх підготовку до різних
видів діяльності.

Якщо прибічники теорії функціоналізму підкреслюють позитивне значення
взаємодії освіти з соціально-класовою структурою, то з точки зору теорії
соціального конфлікту ця взаємодія має суспільно негативний характер,
оскільки освіта таїть у собі небезпеку конфліктних ситуацій, є втіленням
різних групових конфліктів, сприяє експлуатації та пригнобленню груп,
які перебувають у несприятливих умовах. У 1971 р. в США з?явилася книга
І. Ілліха з сенсаційною назвою «Суспільство відмовляється від освіти», в
якій пропонувалося скасувати обов?язкове навчання; школи замінити
навчальними закладами з вивченням предметів за бажанням учнів;
заборонити роботодавцям з?ясовувати освіту потенційних працівників,
зобов?язавши зважати на їх здібності, а не на колишні досягнення у
школі. На відміну від прибічників функціоналізму і теорії людського
капіталу, вони заперечували зв?язок між навчанням, роботою і доходами,
активно виступали проти системи селективного навчання з очевидним, за їх
словами, соціал-дарвіністським ухилом.

Роздвоєними є марксистські погляди на цю проблему. За капіталізму,
згідно з ними, вплив соціальної структури на систему освіти зберігається
і навіть посилюється, тоді як вплив системи освіти на соціальну
структуру слабшає; за соціалізму система освіти повинна служити
створенню суспільства повної соціальної однорідності.

Виховна функція системи освіти. Полягає у формуванні за допомогою
цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у
підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм
поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання
певних соціальних обов?язків. З допомогою освіти зберігаються культурні
цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання
молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що
склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального
порядку. Але освіта сприяє й соціальним змінам, які відбуваються у
зв?язку з переоцінкою знань і цінностей. Коли, наприклад, Російська
монархія для свого зміцнення запровадила західну систему підготовки
державних чиновників, то одержала й неочікуваний результат —
вільнодумство і студентські заворушення, спрямовані проти
самодержавства.

Виховна функція системи освіти має й відносно самостійний аспект —
забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і,
частково, юнацькою віковими групами. Полягає він у тому, що
обов?язковість освіти в сучасному світі вимагає від дітей проведення
певного часу в школі, а окремі ступені системи освіти створено з
урахуванням необхідності нагляду за дітьми, чию поведінку майже весь
день контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції
освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль
компенсуючого чинника для дітей з так званих «неблагополучних» сімей.

Виховну функцію освіти інколи трактують гіперболізовано, вважаючи її
інструментом тоталітарного контролю, що певною мірою було притаманне,
наприклад, радянському суспільству.

З точки зору теорії конфлікту різні соціальні групи ведуть боротьбу за
цінності, які слід засвоювати в школі. Наприклад, у США в 70-80-ті роки
XX ст. деякі батьки вимагали заборонити використання в школі навчального
матеріалу, в якому, на їх думку, відображені расистські,
антиамериканські, антисемітські та антихристиянські настрої, а також
відверто виражений інтерес до сексу. Внаслідок цього було переглянуто й
складено наново підручники. Іноді виникають конфлікти, пов?язані з
вибором цінностей прй складанні навчальних планів. У 1925 р. Джон Скоупс
був засуджений за викладання «єресі». Єрессю називали теорію Дарвіна,
яка ставила під сумнів біблійне пояснення створення світу. Справу
Скоупса назвали «мавпячим процесом».

Функція загальноосвітньої підготовки. Деякі дослідники розглядають її
як аспект виховної функції, називаючи гуманістичною, «розвиваючою». Саме
в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою.
Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму,
розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова
підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої
загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних
знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації.
Освіта не є фактором, що відразу споживається. Скоріше, це
капіталовкладення, яке у майбутньому принесе прибуток. Такий капітал
нагромаджується в процесі навчання, а система безперервної освіти не дає
йому знецінитись. Одержана в юності загальноосвітня підготовка є основою
для подальшої безперервної освіти.

Науково-дослідна функція освіти. Вона ще не достатньо досліджена. Але,
безсумнівно, творення нового знання постійно відбувалося в структурі
освіти, оскільки немало вчителів і викладачів завжди цим займалися.
Свідомо орієнтувалися на продукування нового наукового знання
давньогрецькі прототипи майбутніх вищих навчальних закладів — Академія
Платона, Ліцей Арістотеля, Піфагорійський союз.

Тривалий час ця функція була побічною для системи освіти, в лоні якої
до XIX ст. у кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні науки.
Природничо-наукове знання еволюціонувало не тільки поза системою освіти,
а часто і поза межами офіційної науки. Інституційно науково-дослідна
функція оформилася в епоху промислової революції наприкінці XVIII — на
початку XIX ст. Саме в цей час розпочалися інтенсивні дослідження в
галузі природничих наук.

Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи
освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обов?язки викладацького складу вищих
навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і
педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом
— і прикладних дослідженнях.

Висновки

Отже, освіта є єдиною спеціалізованою підсистемою суспільства, цільова
функція якого співпадає з метою суспільства. Якщо різні сфери і галузі
господарства виробляють певну матеріальну і духовну продукцію, а також
послуги для людини, то система освіти «виробляє» самої людини, впливаючи
на його інтелектуальне, моральне, естетичне і фізичний розвиток. Це
визначає провідну соціальну функцію освіти — гуманістичну.

Гуманізація — об’єктивна потреба суспільного розвитку, основний вектор
якого — спрямованість на людину. Гуманізм в його класичному,
антропоцентриського розумінні в сучасних умовах обмежений і недостатній,
не відповідає вимогам концепції сталого розвитку, виживання людства.
Сьогодні людина розглядається як відкрита система з позицій провідної
ідеї кінця другого тисячоліття — ідеї коеволюції. Людина не центр
Всесвіту, але частка Соціуму, Природи, Космосу. Тому правомірно говорити
про неогуманізм.

Якщо звернутися до різних ланок системи освіти, то з найбільшою повнотою
неогуманістіческая функція покликана реалізовуватися в системі
дошкільного виховання і в загальноосвітній школі, причому найбільшою
мірою в молодших класах. Саме тут закладаються основи інтелектуального,
морального, фізичного потенціалу особистості. Як показують останні
дослідження психологів і генетиків, інтелект людини на 90% сформований
вже до 9-річного віку. Але тут ми стикаємося з явищем «перевернутої
піраміди». Як раз ці ланки в самій системі освіти розглядаються як
неосновні, а на перший план (по значущості, фінансування і т. д.)
виходять професійне, середню та вищу освіту. У результаті соціальні
втрати суспільства великі й непоправні. Для вирішення проблеми
необхідні: подолання предметоцентрістского підходу в освіті, передусім в
загальноосвітній школі; гуманітаризація і гуманізація освіти, що
включають поряд зі зміною змісту освіти і зміна відносин у системі
вчитель — учень (від об’єктних до суб’єктів-тно-об’єктним).

Освіта пов’язано з трудовою сферою, і тут можна виділити
професійно-економічну функцію. Людина є не тільки самоціллю, а й умовою
розвитку суспільства, виступаючи в якості головної продуктивної сили. І
чим більш високого рівня досягає суспільство, тим більші вимоги
пред’являє воно до якості трудових ресурсів, до працівника.

Через систему освіти ведеться підготовка кваліфікованих кадрів
робітників і фахівців. В таких ланках, як професійно-технічну освіту,
середні спеціальні і вищі навчальні заклади, система перепідготовки
кадрів, професійно-економічна функція виявляється провідною.

В системі педагогічної освіти відбувається інтегрування названої функції
з іншими. Система дошкільного виховання та загальноосвітня школа не
готують до якоїсь конкретної професії, тут формується особистість.
Стосовно до професійно-економічної функції задача школи не просто
передача знань, оскільки в сучасних умовах відбувається їх швидке
моральне старіння, а виділення в сумі знань і навичок того головного,
універсального, базового, що буде необхідно завжди і в будь-якій
професії. Відома формула «навчити вмінню вчитися» на практиці нерідко
абстрагується і «зависає», не будучи підкріпленою механізмом реалізації,
технологією. Найбільш відпрацьованим методом є проблемне навчання, що
сприяє розвитку творчого мислення. Але дуже важлива роль належить
виробленню навичок інформаційної та дослідницької діяльності, чому школа
сьогодні приділяє недостатню увагу. Універсальні знання та навички
формують здатність включатися в новий професійний світ, вчитися і
перенавчатися. Система освіти повинна готувати людей, здатних до
безперервного вдосконалення.

Система дошкільного виховання та загальноосвітня школа формують загальну
культуру особистості, що є умовою будь-якої професійної підготовки в
майбутньому.

«Вихід» на соціальну структуру суспільства система освіти реалізує через
соціально-дифференцирующую функцію, Освіта виступає фактором відтворення
соціально-професійної структури суспільства. Крім того, воно є каналом
соціальних переміщень і соціальної мобільності. Чим більш демократичним
і відкритим є суспільство, тим в більшій мірі освіта «працює» як
ефективний соціальний ліфт. Воно дозволяє людині з нижчих страт в
ієрархічній структурі суспільства досягти високого соціального статусу.

Освіта виконує і соціально-політичну функцію, формуючи громадянина. Ця
проблема особливо актуальна для сучасної Україні. Повага до історії
своєї країни, до Закону, правопорядку, вміння слухати і поважати чуже,
інша думка, вести діалог, вирішувати конфлікти цивілізованими методами —
всі ці якості повинні закладатися з ранніх років. На жаль, в останні
роки таке невід’ємне якість громадянина, як патріотизм стало вживатися з
якимось негативним відтінком, або замовчуватися.

Необхідно назвати і таку функцію освіти, як підготовка до сімейного
життя. Система освіти довгі роки взагалі нею не займалася. Потім в
якійсь мірі це здійснювалося через систему трудового навчання. Пізніше
був включений в шкільну програму спеціальний курс «Етика і психологія
сімейного життя». Однак не будучи підготовленим, не забезпеченим
кваліфікованими фахівцями курс не виконав призначеної ролі, десь навіть
дискредитував саму ідею. В цьому відношенні і сьогодні система освіти в
пошуку.

Різні ланки системи освіти в різній мірі, в залежності від їх
безпосередньої мети реалізують соціальні функції. Але, мабуть, в
найбільш повному, інтегративному варіанті вони проходять через
діяльність учителя. І тому вчитель визначає майбутнє суспільства.

Список використаної літератури

Булдаков С.К. Философия и методология образования: Научное издание /
С.К. Булдаков, А.И. Субетто. – Кострома: Изд-во КГУ им. Н.А. Некрасова,
2002. – 444 с.

Гавриленко І.М. Соціологія освіти [Текст] : навч. посіб. /
Гавриленко І.М., О.Л. Скідін ; Запорізький держ. ун-т. Кафедра
соціології, Київський ін-т змісту і методів навчання. Відділ соціології
і моніторінгу освіти. – Запоріжжя : Этта-Пресс, 1998. – 394 с.

Луговий В.І. Управління освітою : навч. посібник для слухачів,
аспірантів, докторантів спеціальності «Державне управління» / Володимир
Іларіонович Луговий. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 302 с

Марикян С.В. Демократизация системы образования как предмет
социологического анализа / С.В. Марикян // Розвиток демократії та
демократична освіта в Україні : матеріали II міжнародної наукової
конференції (Одеса, 24 – 26 травня 2002 р.) / М-во освіти і науки
України, Ін-т вищ. освіти АПН України, Одеська нац. юридич. академія,
Канадсько-Український Проект «Демократична освіта» ; Укл. Л.В.
Марголіна. – Київ : Ай-Бі, 2003. – 729 с. – С. 640-649

Проблеми і перспективи розвитку середньої освіти в Україні
/О.В. Коловіцкова, Ю.В. Луковенко, В.А. Нікітін, Н.В. Слухай,
С.В. Слухай, В.М. Якушик. – К.: Видавничий дім А.С.С, 2004. – 64 с.

Смирнова Н.В. Структурно-функциональные характеристики образовательного
процесса [Електронний ресурс] / Н.В. Смирнова // Теоретический журнал
«Credo». – 2001. – № 1. (25). – Режим доступу :
http://credonew.ru/content/view/742/53/.

Хижняк Л.М. Державна освітня політика в умовах глобалізації: пошуки
оптимальної моделі [Електронний ресурс] / Л.М. Хижняк // Державне
будівництво № 1. – 2007.– ч.2. – Режим доступу: HYPERLINK
«http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007-1-2/doc/1/02.pdf» http: //
www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007-1-2/doc/1/02.pdf .

Похожие записи