HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Гроші і кредит»

ПЛАН

1. Види і функції комерційних банків

2. Грошова маса, її вимірювання

3. Система «золотого стандарту»

Список використаної літератури

1. Види і функції комерційних банків

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні
банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином
за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне,
розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і
фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів,
ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або
деякі з таких операцій:

* фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або
розпорядників капіталів, що інвестуються;

* випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків,
акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

* купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних
паперів інших емітентів;

* видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які
передбачають їх виконання у грошовій формі;

* касове виконання державного бюджету;

* придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг,
прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

* купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

* купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів,
природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

* довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними
паперами тощо) за дорученням клієнтів;

* надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із банківською та
іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності,
організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном
операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на державні,
кооперативні і колективні.

В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк
і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних
коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки — це
банки з колективною формою власності.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою
власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами
відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з
обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84%
загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок
об’єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою
випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само
акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права
вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки
вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних
банків — це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим
акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25%
загальної кількості) є Промінвестбанк.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів
(паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право
власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу.
Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з
обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника
обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі
товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16%
від загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі,
середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків —
середні (активи понад млн. грн.). У сімку найбільших банків (активи
понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк,
банк «Аваль», Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів
банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію
банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на
багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій
нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх
адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять
Промінвестбанк (понад 500 одиниць), «Аваль» (понад 200 одиниць),
Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і
безфілійними.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними,
іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу
спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50% його активів є активами
одного типу.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають
різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних
банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні
юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і
залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і
поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна
кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має
бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є
місцеві кооперативні банки.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і
диференціація банків залежно від спеціалізації з обслуговування
конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які
обслуговують операції біржових структур; страхові — страхових
інституцій; кооперативні — кооперативів тощо. На вітчизняному
банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською
спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк
«Альянс» та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є
невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та
фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації
галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також
особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть
бути пов’язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними
представниками банків з галузевою спеціалізацією є Промінвестбанк,
Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк «Надра», Автозазбанк,
Укрнафтогазбанк та деякі інші.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки
виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад,
інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна
спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає
особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з
клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків
розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з
інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком
українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення
інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є
Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% — це кошти фізичних
осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче
кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну
діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не
заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

2. Грошова маса, її вимірювання

В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на
основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не
автономні і можуть бути теоретично обгрунтовані лише як складові
елементи єдиної грошової системи. Сукупність грошей у всіх формах, що
знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець
місяця чи року) визначає величину грошової маси.

Це один з кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу.
Показник грошової маси має надзвичайно важливе значення для економічної
стабільності. Оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в
економічному обороті, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП,
рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні.

Грошова маса знаходиться в розпорядженні всіх суб(єктів економічного
обороту ( у населення, підприємств, їх об(єднань, громадських
органіізацій, банків, держави та інших суб(єктів.

За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки
(банкноти та розмінні монети); грошові кошти на баннківських рахунках
різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек)
та інші. Більше того, окремі країни до грошової маси відносять облігації
державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці
складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та
активністю в обігу. Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштів
у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому
практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими
ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко
використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм
грошей. Він грунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття
ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість
використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці
застосовується відповідний набір грошових агрегатів ( М1, М2, М3 та
інші.

Грошовий агрегат ( це визначене законодавством відповідно до ступеня
ліквідності специфічне угупування ліквідних активів, які можуть служити
альтернативними вимірниками грошової маси.

Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

1) грошова маса у вузькому розумінні включає не тільки гроші готівкою, а
й депозитні гроші;

2) сукупна грошова маса включає також банківські вклади, депозити та
цінні папери з фіксованим доходом;

3) сукупна грошова маса поділяється на ту, що знаходиться в обігу, і ту,
яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин
нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що
характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий
агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

?$???????e?випуском готівки для своїх клієнтів, а матеріалом для цього
слугують засоби платежу.

Вклади до запитання (депозитні гроші) ( це вклади фізичних і юридичних
осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть
бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що
здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів;
плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть
бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом
депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими.
З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90
відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність
депозитних грошей.

Крім вкладів до запитання у різних країнах структура грошового агрегату
М1 доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включають
сюди всі поточні вклади, інші, наприклад. Великобританія ( тільки ті
депозити за якими не платяться проценти. Американці йдуть ще дальше,
вони відносять сюди і акредитиви, випущені небанківськими установами, та
окремі чекові депозити, що відрізняються від вкладів до запитання тим,
що на них можна отримати процент.

Як бачимо, грошовий агрегат М1 включає досить вузький діапазон ліквідних
активів, які будь-коли і без всяких обмежень можуть використовуватись
для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, які
представляють собою “майже гроші” ( це активи, які не виконують повністю
усі функції, що властиві грошам.

Грошовий агрегат М2. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену
структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також
строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.

Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в
готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним
резервом для високоліквідних активів агрегату М1.

Грошовий агрегат М3. Він включає грошові форми агрегату М2, депозитні
сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та
деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові
активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.

Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні
цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву
“майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони
безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб
нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень
переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в
активну форму. Отже, грошова маса (М3-М1) ( це ліквідні фінансові
активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і
приносять їх власнику проценти.

В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще
один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти, комерційні
папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі
інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агерегат повністю
охоплює і характеризує грошову масу в карїні.

Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількістю,
а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходиться
безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та
платежу. Вона найчастіше пов(язана з товарною масою, що проходить процес
обміну і безпосередньо впливає на ринкову кон(юктуру. Обсяг грошової
маси в агрегаті М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та
швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бути особливим об(єктом
аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та об(єктом регулювання
грошового обігу.

В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) враховані крім того нагромадження
грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів
обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру
та строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових
агрегатів.

Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до
агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні
передбачені наступні грошові агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками).

М1 = М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших відносяться кошти на
рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти
Держстраху та валютні заощадження).

М3 = М2 + кошти клієнтів за страховими операціями банків.

3. Система «золотого стандарту»

Світова валютна система в еволюційному розвитку пройшла три основні
етапи — золотого, золотовалютного (доларового) і паперово-валютного
стандартів.

Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і
функціонувала до 20—30-х років XX ст. її визначальними ознаками були
функціонування золота як світових грошей, фіксація золотого вмісту
національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото, наявність
на цій основі фіксованих валютних курсів.

У період дії золотого стандарту золото перебувало в обігу у вигляді
карбованих монет не лише на зовнішньому ринку, а й нарівні з розмінними
паперовими грішми — на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну
тотожність національної грошової та валютної систем. їх відмінність
полягала в тому, що на світовому ринку золото було переважним засобом
платежу.

Обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався за
співвідношенням їх золотого вмісту (масштабу цін), який встановлювався
державою. Так, якщо американський долар містив 1/20 унції золота, а
англійський фунт стерлінгів 1/4 унції, то їх обмінний курс становив 1:5
(1/4:1/20 = 5). Один фунт стерлінгів обмінювався на 5 дол.

Країни, що дотримувалися золотого стандарту, повинні були забезпечувати
жорстке співвідношення наявних запасів золота і кількості грошей в
обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та ім-

порт. За допомогою міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних
балансів, що забезпечувало стабільність валютних відносин.

Системі золотого стандарту належала важлива роль у розвитку міжнародних
торговельних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона
забезпечувала загальність світових грошей, їх повну конвертованість,
стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також
автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів
окремих держав, стабільність світових цін.

Водночас система золотого стандарту була занадто жорстка, недостатньо
еластична, дорога, залежала від видобутку монетарного золота. Найбільший
недолік полягав у тому, що умови функціонування золотого стандарту
істотно обмежували можливості здійснення окремими державами власної
валютно-грошової політики. Це пояснювалося тим, що безпосередньою
реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення
національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення
золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу
грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у
конкретних напрямках економічної політики.

З огляду на зазначені обмеження після Першої світової війни золотий
стандарт було замінено золотовалютним (золотодевізним). Його сутність
полягала в тому, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних
засобів взяли на себе деякі валюти провідних країн світу.
Інституціонально система золотодевізного стандарту була заснована
рішеннями міжнародної Генуезької конференції. Проте й після укладення
Генуезької угоди грошові системи майже ЗО країн Заходу продовжували
функціонувати у режимі золотого стандарту.

Щоб зрозуміти, як золотий стандарт діяв на практиці, розглянемо, що
станеться, коли ціна фунта стерлінгів починає збільшуватися (понад 5
дол. за фунт). Якщо американський імпортер англійської твідової тканини,
що коштує 100 ф. ст., намагається сплатити за товар доларами, то він
коштуватиме понад 500 дол. Проте імпортер має інший вибір, який
передбачає купівлю золота, що може зменшити витрати. Замість того щоб
розплачуватися за тканину доларами, американський імпортер може обміняти
500 дол. на золото, переслати його до Великобританії й перетворити на
100 ф. ст. Пересилання золота до Великобританії є дешевшим доти, доки
вартість фунта стерлінгів перевищує 5 дол. (з додаванням невеликої суми
для оплати витрат, пов’язаних із перевезенням золота).

Збільшення ціни фунта веде до зростання валютних резервів (золота)
Великобританії та рівнозначних втрат США. Оскільки зміна у володінні
країною валютними резервами (золотом) веде до відповідної зміни у
грошовій масі, то переміщення золота зі США до Великобританії спричинює
збільшення її грошової маси, тоді як грошова маса США зменшується. Отже,
внаслідок збільшення пропозиції грошей у Великобританії рівень цін у цій
країні підвищується, а зниження пропозиції грошей у США зменшує там
рівень цін. Збільшення рівня цін у Великобританії порівняно з рівнем цін
у США спричинює знецінення фунта стерлінгів. Цей процес триватиме доти,
доки вартість фунта не повернеться до рівня, нижчого, ніж 5 дол. за
фунт.

Знецінення фунта і зменшення його вартості до рівня нижче 5 дол.,
навпаки, стимулює переміщення золота з Великобританії до США. Такі
переміщення золота збільшують пропозицію грошей у США і зменшують
пропозицію грошей у Великобританії, примушують фунт дорожчати до 5 дол.

Отже, при золотому стандарті підвищення або зниження валютного курсу
приводить у дію сили, що повертають його до паритету.

Доки додержуються правил золотого стандарту і підтримується гарантований
обмін валют на золото, доти обмінні курси залишатимуться постійними.
Проте, як і в розглянутому прикладі, дотримання золотого стандарту
означало, що країни більше не контролювали власної монетарної політики,
оскільки пропозиція грошей здебільшого визначалася потоками золота між
країнами. Крім того, на монетарну світову політику значно впливали
виробництво та відкриття нових родовищ золота. Коли у 70—80-х роках XIX
ст. виробництво золота було на низькому рівні, то пропозиція грошей у
світі підвищувалась повільно і не встигала за піднесенням світової
економіки. Результатом була дефляція, тобто зниження рівня цін.
Відкриття золота на Алясці й у Південній Америці у 90-х роках XIX ст.
істотно розширило його виробництво, що, у свою чергу, зумовило швидке
збільшення поставок грошей. Рівень цін підвищувався аж до Першої
світової війни.

Список використаної літератури

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996.

Вступ до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.

Гроші та грошовий обіг. Лагутін В. Д./ навчальний посібник,- К., “Знання
“, 1998.

Гроші та грошовий обіг. Демківський А. В./ навчально—методичний
посібник, К., — 1998.

Похожие записи