HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Українські витинанки»

ПЛАН

Вступ

1. Історія українських витинанок

2. Особливості створення витинанки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Витинанки — один із видів українського народного декоративного
мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні
прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з
білого й кольорового паперу. Їх використовували для прикрашання стін,
вікон, полиць, груб, коминів, печей.

Витинанки — грайливе мереживо симетрично повторюваних елементів, що
складають цілі шпалери квітів, стриганців, зірочок, хрестиків, козаків,
найхимерні-ших звірів . І все те досягається з допомогою білого чи
кольорового аркуша, складеного в кілька разів (удвоє, учетверо,
увосьмеро), звичайнісіньких ножиць і, неодмінно ж, уяви.

Витинанки, заступаючи іноді стінні розписи на площинах, мали ті ж мотиви
орнаменту або композиції і відзначалися, як правило, легкістю і
швидкістю у виготовленні. На перший погляд, ніби кожен здатний створити
тут «свій шедевр», а спробуєш узяти до рук ножиці — і раптом відчуєш
розгубленість.

«Витинанки до окраси хат» запримічені та описані у творах Григорія
Квітки-Основ’яненка, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Іван
Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану
техніку тих витинань».

Шкода, але паперових ажурних візерунків збереглося від давнини дуже
мало. Та дещо залягло у музейних фондах та приватних зібраннях.
Донедавна апологети мистецтва соціалістичного реалізму вважали витинанки
атрибутом міщанського побуту. І шпетили цей вид народного промислу, як
тільки могли.

Килими, вишивки й картини підмінили мальований і паперовий декор, але
вони все ж неспроможні у багатьох випадках позмагатися із простою
своєрідністю витинанки. Витинанка потрапила в оздобу поліграфічної
продукції, ба навіть в організацію сценічного простору театральної
вистави. Бо в ній закладена надзвичайна сила декору та образу, тільки їй
властиве силуетне вирішення, ритмічна виразність візерунка, дзеркальна
симетрія, лаконізм та логічна узгодженість між матеріалом, формою і
технікою виготовлення. Будь-який натуралізм у витинанні відсутній.

1. Історія українських витинанок

Із стародавніх древніх часів у кочових народів Алтая, на півночі,
Балканах і слов’ян існували ажурні аплікації з із шкіри і хутра міха
на одязі і предметах домашнього хатнього побуту.

У VII—XII ст. у Китаї набули широкого поширення паперові прикраси
прикрашання: зображення божеств, духів, драконів, квітів, птахів, птиць,
риб, які наклеювали на вікна.

У XIII ст. вони з’явилися появилися в Персії, а потім і в Європі у
вигляді багатофігурних дзеркально-симетричних композицій. Паралельно з
із ними в XVI ст. з’явилися появилися кустодії — орнаментальні
прикраси прикрашання, підкладки під канцелярський друк печатку з із
ажурним краєм, вирізаний з із шкіри.

У другій половині XVII ст. у російських і українських дворян набули
набули популярність силуети — графічні зображення з із чорного паперу.

Витинанка символізує вічне прагнення українців відзначити певне свято,
пам’ятний день або просто прикрасити своє життя.

На свята українці відповідно виготовляли різні витинан-ки: у вигляді
сніжинок-зірочок, хреста, у вигляді барвінку чи постатей ангелів.
Витинанка-хрест несла охоронно-символічне значення. її чіпляли на
сволок, бо там висіла дитяча колиска. Особливо поширеним в українській
хаті було оздоблення божників та мисників. У вигляді серветок зажурно
вирізаними краями вони прикрашали полиці буфетів та тумбочок, служили
замість фіранок на вікнах навіть у містах у важкі для держави часи,
особливо після війни. На простінках між вікнами в українській хаті
висіли витинанки з зображенням «дерева життя». На гіллі цих дерев часто
розміщуються птахи, внизу біля дерева можна побачити людські постаті чи
силуети звірів.

Свій розвиток витинанка започатковує з прикрас, що з давніх-давен у
різних народів нашивалися на одяг та взуття, а також прикрашали житло.
Коли з’явився папір, з якого так легко щось вирізати, витинанка стає
переважно паперовою. Зрозуміло, що перші паперові витинанки з’явилися на
батьківщині паперу — в Китаї. Там вони були відомі вже у УП-ХИ ст. Жінки
напередодні свята весни наклеювали на вікна традиційні паперові узори,
сюжети у вигляді драконів, квітів, різних символів. У Західній Європі
витинанки набули розвитку в складних дзеркальних сюжетно-образних
композиціях, що завжди вміщувалися на одному цілому аркуші паперу й були
подібні до графічних зображень. Слов’янські народи використовували
витинанку здебільшого як декоративний елемент в народних традиційних
орнаментах.

В Україні попередниками цього виду мистецтва були витинанки зі шкіри,
тканини. Відомий всім кептар і донині, крім рясної вишивки, щедро
обшивається різними вирізаними зі шкіри деталями. На Полтавщині до
початку XX ст., а в деяких регіонах аж до Великої Вітчизняної війни,
верхній жіночий одяг — юпка декорувався аплікаціями з оксамиту чи іншої
тканини. Часто це були зображення дерева життя, симетричних стилізованих
галузок, декоративних елементів. Та й сучасні кожушки чи куртки теж
оздоблюють подібними прикрасами. Цікаво, що першими паперовими
витинанками в Україні були підкладки для печаток, так звані кустодії
(ХУІІ-ХУІП ст.). Вони робилися зі шкіри, виготовляли їх у формі квадрата
чи круга. їхніми авторами були писарі сотенних, полкових та Генеральних
канцелярій.

Коли папір став досить дешевим (середина XIX ст.) і ним могли
користуватися вже всі верстви населення, прикраса -витинанка надовго
входить у побут міщанства та селянства, її можна було бачити у хатах на
вікнах, стінах, сволоках, на печі.

Іноді вона навіть замінювала собою настінні малюнки, тим самим
перетворившись на прикрасу українського житла, набувши широкого розвитку
й розповсюдження.

Витинанки різних місцевостей одночасно можуть виявляти як ознаки
народної творчості всієї України, так і самобутні, притаманні лише
якомусь певному регіону. Так, витинанки західних областей розмиті та
дрібно орнаментовані, як їхні писанки та рушники; подільські витинанки
продовжують традиції народних килимів, гончарних розписів, вишивок;
витинанки Дніпропетровщини перегукуються з пет-риківським розписом та в
кожній паперовій прикрасі проглядається обличчя окремого майстра як
творчої особистості.

Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат
з’являються у середині XIX ст. незалежно від писарських і дворянських
витинанок. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і
рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення
предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє,
вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції.

Витинанки кінця XIX — початку XX ст. вирізняються високою художньою
майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках вони набули
своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, силуету,
технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, симетрії, багатства
орнаментики.

Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров’ї та
Прикарпатті. На Подніпров’ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для
Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і
килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід
стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі
шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої
форми й орнаментальні мотиви.

Сучасні витинанки перестали бути лише селянськими виробами та хатніми
прикрасами. У 20—30-ті роки їх використовували для оздоблення клубів,
читалень, стіннівок і плакатів. З 60-х років витинанки експонуються на
виставках, їх застосовують для оформлення поліграфічної продукції.

На початку 80-х років над витинанками працювали Дмитро Мимрик з с.
Великий Говилів Тернопільської області, Софія Приймак з с. Петриківка
Дніпропетровської області, Любов Процик зі Львова, Людмила Лузгіна із
Запоріжжя, Галина Хміль з Києва та ін. Група самобутніх майстрів
займалася витинанням у селах Тлумацького району Івано-Франківської
області. Паперові витинанки придатні й в умовах сучасного міста. Вони
застосовуються як новорічні прикраси вітрин і вікон. До техніки
витинання і мотивів народних візерунків все частіше звертаються сучасні
художники.

Отже, у своєму розвитку витинанки на Україні мали декілька періодів.
Захоплення цим мистецтвом і широке його розповсюдження поширення в
20—30-і рр. XX ст. змінилися деяким занепадом в 40—50-і рр.

Новий етап і розквіт витинанок спостерігався з 60-х р., існує і зараз.
Роботи провідних майстрів експонуються на виставках у вигляді
сюжетно-тематичних і орнаментальних композицій. Принципи контурного,
ажурного вирізування знайшли практичне застосування вживання в
професійному мистецтві, поліграфії, сценографії, моделюванні одягу і
оформленні інтер’єрів.

2. Особливості створення витинанки

? e

?????¤?¤?$????опорції, силует, форму орнаменту, наочно наглядно
демонструє виникнення малюнка дзеркального раппорта. Нескладність
технічних засобів, її доступність і можливість створення високохудожніх
творів роблять витинанку популярним і улюбленим любим видом творчості
як народних майстрів, так самодіяльних і професійних митців.

Звичайно для виконання витинанок використовують тонкий, але та міцний
папір різних сортів. Це може бути цигарковий, компресний папір, крафт та
інші.

Для роботи необхідні такі інструменти: гострі ножиці різної довжини,
прямі, зігнуті і фігурні.

Для дрібних мілких деталей звичайно використовують манікюрні ножиці.

Починають роботу з ескіза, в якому необхідно виразити виказати,висловити
те, що представляють уявляють побачити в кінці у кінці,наприкінці
роботи. Визначають композиційний центр. Якщо композиція центральна ,
лист аркуш згинають по лінії симетрії для освіти утворення надалі
дзеркально-симетричного зображення. При необхідності намічають контури
відповідно до ескіза, потім вирізують, дотримуючи межі вибраного
контура. При цьому закриті ділянки визначають наперед заздалегідь, тобто
як вони при вирізуванні віддаляються. Якщо їх потрібно зберегти,
продумують елементи, які б їх з’єднували.

Цікаві рішення одержують отримують при одночасному використанні
декількох шарів паперу різних кольорів. Для цього краї паперу скріплюють
шпильками, затисками для запобігання зрушенню зсуву листів.

Для посилення виразності малюнка використовують чергування крупних
великих і дрібних мілких деталей. Це створює контраст великого і
малого.

По завершенню роботи акуратно розгортають шари паперу, уникаючи можливих
розривів.

Для збереження зберігання легкості, легкості, ажурності роботу не
приклеюють до поверхні, а лише притискують склом.

Фоном для витинанки може бути кольоровий щільний папір або картон.
Деякі майстри закріплюють витинанки за допомогою клею ПВА. Це роблять
так: площину, на якій буде прикріплена витинанка, покривають клеєм ПВА
в співвідношенні 1:10. Після того, як клей повністю висохне, витинанку
накладають на підготовлену площину, зверху накривають тонкою бавовняною
тканиною, потім гарячою праскою (потрібну температуру підбирають
дослідним шляхом) і приклеюють.

У витинанках можна використовувати аплікацію. Під вирізане зображення
підкладають кольоровий папір. Окремі деталі витинанки можуть бути
виконані в різній кольоровій гаммі з наперед продуманою композицією.

Існує додатковий спосіб підготовки паперу для витинанки. Беруть тонкий
лист аркуш паперу, зволожують його, потім наносять акварельними або
аніліновими фарбами по вологому вогкому листу аркушу довільний малюнок
або колірну розтяжку, перехід одного кольору в іншій (типу веселки).

Цікавий колір одержують при використанні міцно завареного чаю, кави або
розчину марганцівки. При цьому лист аркуш паперу (гладкий чи ж
заздалегідь зім’ятий) занурюють у ванну з із розчином. Якщо перед
зануренням в розчин папір був зім’ятий, то вона забарвлюється
нерівномірно (у вигинах темніше, ніж на решті поверхні), створюючи ефект
пергаменту. Не чекаючи цілковитого висихання, папір пропрасовують
гарячою праскою, вирівнюючи її.

Симетричні витинанки у вигляді розеток. При вирізуванні симетричних
витинанок беруть лист аркуш паперу, звичайно квадратної форми,
складають удвічі вдвічі по одній з діагоналей квадрата. Одержаний
отриманий трикутник складають навпіл, новий трикутник — знову навпіл і
так далі. Вирізують вирізають ножицями узор візерунок , одночасно
прорізаючи всі шари. Вирізаний узор візерунок може бути з із
рослинним, тваринним орнаментом або геометричної форми.

утворюються чотири площини плоскість симетрії. Із із збільшенням числа
складань листа аркуша паперу удвічі вдвічі збільшується кількість
існуючих симетричних зображень.

Щоб одержати витинанку тільки з однією віссю симетрії складають папір
в декілька шарів, не перегинаючи її. Для цього з паперу вирізують
вирізають коло, прорізають його по одному з радіусів, потім згортають з
кола конус так, щоб обидва краї розрізу перебували точно один під
іншим. Можна згортати конус два, три, чотири і більш шарів паперу.

Для того, щоб конус не розгортався, його сколюють шпилькою або склеюють
декількома крапельками клею. Потім приступають до вирізування. Після
закінчення розгортають конус і одержують отримують витинанку.

Цікаві узори візерунки виходять при довільному складанні паперу.

Витинанки у вигляді орнаментальних смуг. Для вирізування симетричних
витинанок беруть довгу смужку паперу, складають її гармошкою два,
чотири, вісім і більше разів. На лініях вигину згину утворюються
симетричні повторення зображень .

Окрім крім багатократних багаторазових поперечних складань, можна
зробити одне подовжнє. При цьому після потім вирізування утворюється
симетричне зображення малюнка в подовжньому напрямі направленні.

Витинанки у вигляді ажурних, сітчастих орнаментів. Їх вирізують з
паперу, що має форму прямокутника, квадрата, правильного трикутника або
шестикутника. Якщо узяти лист аркуш паперу прямокутної форми, багато
разів скласти навпіл по лініях, паралельним сторонам прямокутника і
потім вирізувати, то в результаті виходить витинанка.

Якщо аркуш має форму квадрата, його перегинають навпіл не тільки у
напрямі сторін, але і по діагоналях.

З правильного трикутника або шестикутника, якщо перший складати по
бісектрисах, а другий — по напрямах паралельних сторонах вписаного
трикутника, виходить візерунок витинанки з потрійними потроєними
осями симетрії.

Якщо вирізування витинанок пов’язане з об’єднанням різних прийомів
виконання візерунків, то в цьому випадку доцільно вирізувати окремі
елементи, а потім їх з’єднати в загальну композицію, керуючись законами
симетрії.

Висновки

Витинанка — самобутній вид народного мистецтва, що має глибокі й багаті
традиції. Найдавніші відомості про витинанку знаходять археологи під час
розкопів поховань найдавніших часів.

Перші паперові прикраси, які можна вважати своєрідними аналогами
традиційих українських витинанок, виникли у Китаї, у зв’язку з
винайденням та розповсюдженням там паперу. Письмові джерела VII-XII ст.
розповідають, що напередодні свята весни китайки наклеювали на вікна
своїх будинків графічно чіткі паперові візерунки «чуанхуан», які
виготовляли взимку. Це були переважно одноколірні зображення божеств,
духів, героїв народних легенд, драконів, феніксів, квітів, винограду,
метеликів, риб тощо.

Витинали їх ножицями та маленькими ножами з вражаючою філігранністю.
Завдяки простоті виготовлення та високим художнім якостям ці витинанки
стали відомі й сусіднім народам.

На Україні, Словаччині, Польщі, Росії та Білорусії мистецтво витинання
набуло розквіту наприкінці XVIII сторіччя. Важко було знайти у той час
сільське житло без чудових мережаних паперових прикрас. Маленькі
витинанки — «квіточки», «зірнички», «віночки» — діаметром 4-5
сантиметрів наклеювали на рами образів та вікна, більші витинанки —
«вазони», «дерева життя» — розміщували вздовж стелі, на стінах, печі,
грубці.

А ще брали довгі смужки паперу й вирізали візерунки, подібні на мережану
тасьму, й ними оздоблювали полички у шафах, кухонні меблі та підвіконня.
Тому в оселі було завжди охайно та святково. Але, звісно, через деякий
час паперові прикраси забруднювались, припадати пилюкою, тому й
виготовляли нові витинанки навесні перед святами, коли селяни за звичаєм
білили житло.

У витинанках виявлялись естетичні уподобання, спостережливість, почуття
смаку та гармонії обдарованих самодіяльних майстрів, окремі прийоми
витинання шліфувались з часом і передавались від бабусі до онуки, тому
цей вид народного ужиткового мистецтва зберіг і доніс до нас високу
орнаментальну культуру наших предків. У наш час, коли професійні митці
та художники-аматори дедалі частіше звертаються до народних джерел,
спостерігається нова хвиля зацікавлення витинанкою, про що свідчать і
виставки останніх років.

Список використаної літератури

Вербицька З.В., Калашник Н.М. Витинанки. Уроки і заняття гуртка. – К.,
2007. – 112 с.

Драгомирецький В.І. Цвіт «дерева життя». – К., 1996.

Клименко О.О. Виставка витинанок Зінаїди Косицької: Буклет / HАH
Укpаїни. Ін-т мистецтвознавства, фольклоpистики та етнології ім. М.Т.
Рильського. — 1998.

Марусяк І.М. Жива думка в папері. – К., 1998.

Мельник В. Мистецтво витинанки та аплікації. – К., 2005.

Мельник В. Мистецтво витинанки та аплікації. – Тернопіль, 2005.

Прокопенко І. HYPERLINK
«http://www.artclass.lviv.ua/artclass/academy/youth/craft/» \o
«Декоративно-прикладне мистецтво» Декоративно-прикладне мистецтво .
Древо життя (витинанка). – К., 2006.

Римченко І.М. Диво-витинанки. – К., 2001.

Традиції, звичаї, обряди, вірування, свята стародавніх українців,
українська міфологія, культура, цікаві факти, прикмети та повір?я /
Український побут. Як у хаті витинанка, то й добро стоїть на ґанку
(витинанка). – К., 2003.

Українські витинанки. Витоки і сьогодення // Музейні проекти на
веб-ресурсі: http://www.mundm.kiev.ua

Якименко В.С. Народне прикладне мистецтво. – К., 1999.

PAGE

PAGE 13

Похожие записи