HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Терміни та їх місце в діловому мовленні”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття термінів

2. Вимоги, які ставляться до термінів

3. Проблеми застосування термінів у сучасному діловодстві

4. Застосування професіоналізмів у ділових паперах

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У діловому стилі також є своя термінологія. Розвиток сучасної економіки,
вдосконалення норм адміністративного права, виникнення нових
науково-технічних понять – усі ці фактори значною мірою визначають склад
словника сучасної мови діловодства, зокрема склад термінології.

Поява нових термінів, уточнення й кодифікація (закріплення у словнику)
вже наявних у мові ставлять працівника сфери управління перед
необхідністю враховувати зміни в мої службової документації, знати
вимоги, які до неї висуваються.

1. Поняття термінів

Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить
специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і
створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. Іншими
словами, термін – це слово в особливій функції і саме в зв’язку з цією
своєю функцією термін набуває великої точності значення, “чистоти” (він
позбавлений образних, експресивних, суб’єктивно-офіційних відтінків
значення).

Терміни створюються засобами власної мови (діловодство), запозичаються
(дебет) або “конструюються” з власних і запозичених складників
(телетайп, фототелеграма, швидкозшивач).

2. Вимоги, які ставляться до термінів

До термінів ставляться такі вимоги:

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі
(діловодство, але не діло ведення, справоведення, діловиробництво та
ін.). Проникнення нестандартних термінів у діловодство пояснюється
насамперед обставинами складання документа: вони укладають швидко, часто
навіть без чернетки, поява їх диктується обставинами, звичайно
малосприятливими для тривалого обдумування, не завжди ці папери
читаються іншими особами.

Виникнувши таким чином, нестандартний термін поступово поширюється й
може навіть перейти в загальнонародний вжиток, засмічуючи мову.

2. Термін повинен вживатися з одним значенням. Наприклад, циркуляр – це
розпорядження, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній
організації установами й підприємствами, а це означає, що циркуляр – це
лише директивний лист, а не лист будь-якого типу, і таким словом можна
називати лише документ цього типу.

Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його
застосовують економісти, технічний – у тому, в якому його вживають
інженери та ін.

Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у
спеціальних довідника і словниках. Проте деякі терміни мають на практиці
неоднозначний зміст (особливо такі, як затоварювання, зрив плану,
штурмівщина та ін.). Серед термінів, уживаних у діловодстві,
зустрічаються й такі, що мають кілька значень, наприклад: Справа. 1)
Класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів,
які стосуються певного напряму або питання діяльності установи, вміщених
в окрему обкладинку (папку); 2) Одиниця зберігання текстових документів
у архівах; 3) Різновид справи (1), який становить цілісне за змістом і
послідовне ведення одного питання (судова справа). У таких випадках
автор мусить так будувати текст, щоб одразу було видно, яке значення
багатозначного терміна він має на увазі.

3. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення
від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми,
то “утворювати” ще якісь слова для власного вжитку забороняється,
наприклад: акт, род. відм. акта (а не акту), множина – акти;
словосполучення: акт приймання – здавання, акт ревізії, акт ревізії
каси; акт звірки розрахунків; акт звірки взаємних розрахунків, акт про
надходження неякісних або некомплектних товарів, комерційний акт,
оперативно-технічний акт та ін. Від терміна акт можна утворити дієслово
(актувати), пасивну форму дієслова (катуватися), дієприкметник
(актований), віддієслівний іменник (актування). Проте вже термін
активування належить до іншої галузі і в діловодстві вжитий бути не
може.

4. При укладанні документа службова особа повинна звіритися за
словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в
обіг слів, утворених кимось на заміщення наявних у словнику
загальнолітературних термінів. Наприклад: є терміни позаштатний фонд і
несписочний фонд, проте дехто, порушуючи норми літературної мови, вживає
неправильний вислів безлюдний фонд.

Якщо пам’ять не підказує складачеві документа потрібного терміна, то не
слід одразу ж хапатися за створення свого. Це викликає плутанину,
неясність, призводить до зайвого листування – роз’яснення “темних місць”
одержаного документа.

5. Причиною таких ускладнень часто буває неоднозначне розуміння якогось
терміна тим, хто писав листа, і тим, хто його одержав. Наприклад: слово
вага вживається в багатьох галузях науки, тому без уточнюючого означення
його не слід вживати в документі.

3. Проблеми застосування термінів у сучасному діловодстві

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з’явилося чимало
термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого
поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова
школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід
вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у
словнику).

Ускладненість термінології, недоречна пишномовність висловлення – це
свідчення невисокої культури людини, вбого інтелекту її.
Високоінтелектуальна і культурна людина завжди прагне висловитися ясно,
чітко, шукає для формування своєї думки найточніших слів і
словосполучень, послуговуючись при цьому не запозиченнями й термінами, а
звичайними загальновживаними словами рідної мови. Тому псевдонаукова
мова – це те, чого слід уникати.

Погане враження справляє й мова такого службового документа, в якому
поряд з термінами (дебет, фінансування, кредити) вживаються ”бувші
терміни”, тобто терміни інших галузей науки, які потрапили до
загальнонародної мови і які втратили своє термінологічне значення
(фактор, стимул, фронт, база, претензія та ін.). Це утруднює читання
документа, викликає потребу додаткового пояснювати написане, певним
чином “дискредитує” справжні, правильно вживані в тексті терміни.

4. Застосування професіоналізмів у ділових паперах

Професіоналізми – це слова або висновки, властиві мові певної вузької
професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі
умови життя.

8

`„A

&Професіоналізми виникають у двох випадках: коли та чи інша
спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (це,
наприклад, рибальство, полювання, різні ігри та ін.), або як розмовні
неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група
професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється
(наприклад: карданний пристрій – кардан; трансплантації – пересадка
тощо). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова,
які, проте не належать до літературної мови.

Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників
багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише
в усному мовленні й не виходять за межі відомства – шкода від них
невелика (псується мова лише тих людей, які вживають професіоналізми в
усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці
писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але
небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного в
напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної
записки, а не документа.

У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, або просто
неприпустиме. На жаль, дехто з службових осіб, причетних до складання
ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного
мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів тощо.

Які ж слова входять до складу професіоналізмів?

Серед професіоналізмів переважають слова загально нар. мови, вжиті у
специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза
літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині:
начальникам відділів требу уточнити свої обсяги, ми має типові
застосування, цілий ряд диференціювань та ін. Як відомо, ці абстрактні
іменники в загальнолітературній мові форм множини не мають.

Уже згадувалося, що до професіоналізмів належать також і слова загальна.
мови, вжиті в спеціальному значенні. Так, наприклад, слова
кваліфікований, свідомий, якісний означають наявність у якихось осіб
предметів певних властивостей або ознак. У деяких колективах усталилось
вживання цих слів на позначення високого вияву названої ознаки чи
властивості: кваліфікований у них означає “висококваліфікований”, а не
той, що має певну кваліфікацію; свідомий – це людина надзвичайно високої
свідомості; якісні показники – це показники високої (найвищої) якості та
ін.

Таке слововживання збіднює мову й водночас ускладнює сам процес
спілкування.

Часом переосмислене слово так далеко відходить від значення основного,
що “непосвяченій” людині взагалі буде незрозуміло, про що йдеться: слово
удар, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення
одиниці швидкості станка. Тому речення: “Повідомте ударність нового
агрегата” для непосвяченої людини буде “цифровим донесенням”, а не
діловим листом.

Поширеним засобом поповнення складу професіоналізмів є “місцева
творчість” (у межах колективу, підприємства тощо), насамперед за рахунок
префіксації та словоскладання. Серед префіксів найпопулярніші до-
(дообладнати, декваліфікація), недо- (недопалив, недовнесок), за-
(залозунгувати, за процентувати), над- (надзверхплановий); серед
суфіксів – ість (бойовитість, пливучість, стрибучість), -аж (типаж,
листаж), -ація (маршрутизація, декваліфікація) та ін.

Словоскладання чи основоскладання дає у професійних жаргонах слова,
невідомі загальнонародній мові, наприклад: маловісна корова (корова
некондиційної ваги).

Професійні жаргони часто виникають і вкорінюються там, де порушується
автоматизм праці, виробничий ритм.

В українську мову запозичено багато російських слів, насамперед для
називання нових понять, які в українській мові ще не мали ніякої назви.
Запозичення вважається правомірним і тоді, коли засвоюється слово з дещо
іншим значенням, ніж те, яке вже є в українського відповідника.

Висновок

Отже, терміни – це така група слів нашої мови, яка потребує до себе
спеціальної уваги, постійного звіряння з словниками, повсякчасного
поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у
спеціальних довідника і словниках. Проте деякі терміни мають на практиці
неоднозначний зміст (особливо такі, як затоварювання, зрив плану,
штурмівщина та ін.). При укладанні документа службова особа повинна
звіритися за словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не
пускати в обіг слів, утворених кимось на заміщення наявних у словнику
загальнолітературних термінів. Наприклад: є терміни позаштатний фонд і
несписочний фонд, проте дехто, порушуючи норми літературної мови, вживає
неправильний вислів безлюдний фонд.

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з’явилося чимало
термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого
поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова
школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід
вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у
словнику).

Ускладненість термінології, недоречна пишномовність висловлення – це
свідчення невисокої культури людини, вбого інтелекту її.
Високоінтелектуальна і культурна людина завжди прагне висловитися ясно,
чітко, шукає для формування своєї думки найточніших слів і
словосполучень, послуговуючись при цьому не запозиченнями й термінами, а
звичайними загальновживаними словами рідної мови. Тому псевдонаукова
мова – це те, чого слід уникати.

Список використаної літератури

Ботвина Н. В. Ділова українська мова (офіційно – діловий та науковий
стилі): Навч. посіб. 3-е вид., доп. та перероб. – К.: “АртЕк”, 2001. –
280 с.

Ділова українська мова / За ред. Мякушевої М.І. – К., 2000.

Ділова українська мова: Навч. посіб./О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І.
Ситнік, С.А. Яременко; За ред. О. Д. Горбула. – 2-е вид., випр. ы доп. –
К.: Т-во “Знання”, 2001. – 226 с.

Зубков Н. Сучасне українське ділове мовлення. – Х.: Торсінг, 2001. – 384
с.

Паламар Л. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: Практ. посібник. –
2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либіль, 1994. – 208 с.

Словник-довідник з діловодства. – К., 2002.

Шевчук С. В. – Украънське дылове мовлення: Навч. посыб. – 2-е вид.,
випр. – К.: Вища шк., 2000 – 271 с.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 10

Похожие записи