HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

ТЕМА. ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ПЕРЕКЛАДУ

1. Коротка історія перекладацької традиції в Україні.

2. Загальні зауваження щодо перекладу.

3. Правила редагування комп’ютерного перекладу.

1. Коротка історія перекладацької традиції в Україні

Перекладацька традиція в Україні існує з найдавніших часів. Переписувачі
відомих у країні з 10 ст. старослов’янських перекладів Святого Письма –
ченці монастирів Київської Русі несвідомо вносили у тексти окремі
фонетичні та морфологічні риси української мови. Українські елементи
проникали й у переклади творів світської літератури – історичних
(хроніки), географічних («Християнська топографія»), художніх (повість
про Варлаама та Йоасафа, «Александрія» тощо). Складений у Візантії
збірник афоризмів і притч «Пчела», перекладений у ХІІ ст., неодноразово
переписувався в Україні протягом кількох століть, поступово збагачуючись
українською народною лексикою та фразеологією. Найвизначнішим перекладом
на українську мову Святого Письма є «Пересопницьке Євангеліє» (1556 –
61), де відбилися характерні особливості тогочасної «простої» мови. У
ХVІІ – ХVІІІ ст. в Україні поширюються у перекладах з латинської,
італійської, польської мов рицарські романи (про Бову Королевича, про
Петра Золоті Ключі та ін.), моралізаторські твори («Повість про сімох
мудреців»), байки Езопа, окремі новели з «Декамерона» Боккаччо, зазнаючи
істотних переробок на українському ґрунті. Цікавою сторінкою української
перекладної літератури ХVІІІ ст. були переклади й переспіви Г.Сковороди
з Овідія та Горація.

Поетичні переклади на українську мову перших десятиліть ХІХ ст.
позначені впливом стилю «Енеїди» І.Котляревського. Це травестійні
«Гараськові пісні» (переспіви од Горація) П.Гулака-Артемовського,
переклад Є.Гребінки поеми «Полтава» О.Пушкіна та ін., насичені
просторіччям і вульгаризмами. Водночас з’являються переклади романтичної
поезії: Л.Боровиковський переклав баладу «Світлана» С.Жуковського (вона
була у свою чергу переспівом німецької балади Г.Бюргера), назвавши її
«Маруся» і перенісши дію в Україну; М.Костомаров – лірику Д.Байрона,
О.Шпигоцький – сонети А.Міцкевича, запровадивши тим самим цей жанр в
українській поезії. Т.Шевченко в «Давидових псалмах» дав високі зразки
перекладів урочисто-патетичних біблійних текстів, уводячи в них елементи
переспіву. Широкі можливості вироблення різноманітних підходів до
відображення давнього оригіналу засобами української мови виявили
переклади «Слова о полку Ігоревім», створені М.Шашкевичем,
І.Вагилевичем, М.Максимовичем, Т.Шевченком (уривки), С.Руданським,
Ю.Федьковичем та ін. Збагаченню образних засобів української мови
сприяли переклади античних авторів («Іліада» Гомера та «Енеїда» Вергілія
в перекладі С.Руданського, гомерівський епос та «Антігона» Софокла у
перекладі П.Ніщинського), В.Шекспіра (13 драм, творів у перекл.
П.Куліша, «Гамлет» у перекладі М.Старицького), фольклору (сербська
народна поезія у перекладі Я.Головацького та М.Старицького).
Перекладацький професіоналізм уперше в українській літературі виявив
І.Франко, який підходив до цієї справи з науковим аналізом, художньої
інтуїцією, володіючи всіма стильовими регістрами української мови. До
І.Франка українські перекладачі працювали лише над творами європейських
літератур, а він першим почав перекладати тексти східних авторів. У той
самий час П.Грабовський переклав кілька сотень ліричних і політичних
віршів з естонської, латиської, вірменської, грузинської та ін. мов,
зберігаючи смислову домінанту оригіналу й досить вільно ставлячись до
його художньої своєрідності.

Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. видатними майстрами художнього
перекладу були В.Самійленко (перекладав п’єси Ж.-Б.Мольєра, пісні
П.Беранже), Леся Українка (лірика Г.Гейне, уривки з Гомера, Данте, драма
«Ткачі» Г.Гауптмана), В.Щурат (франц. епос «Пісня про Роланда»),
А.Кримський (твори Гафіза, Сааді та ін. поетів Сходу), тонким
інтерпретатором зарубіж. лірики виявив себе М. Вороний. У цей час широко
публікуються укр. переклади світової прози – творів Г.Мопассана,
К.Гамсуна, Л.Толстого, Е.Золя, Е.По, А.Франса, Р.Кіплінга, драм
Г.Ібсена, Б.Б’єрнсона тощо.

За радянських часів перекладацтво для письменників, що прагнули
вирватися з лабет соцреалізму, стає своєрідним шляхом до «внутрішньої
еміграції». Визнаним майстром перекладу був М. Зеров, якому належать
зразкові інтерпретації авторів – Катулла, Вергілія, Горація, Овідія,
російських поетів О.Пушкіна, М.Лермонтова, В.Брюсова, французьких
ліриків П.Ронсара, Ж.-М.Ередіа. Найбільшого розквіту в ці роки мистецтво
перекладу сягає під пером М.Рильського, який передає тонкі нюанси змісту
першотвору в єдності з визначальними особливостями його художньої форми.
Йому належать переклади поеми «Пан Тадеуш» А.Міцкевича, «Орлеанської
діви» Вольтера, «Євгенія Онєгіна» О.Пушкіна, багатьох ліричних творів
європейських поетів. Уміння мобілізувати ресурси давньої укр. мови й
сучасної абстрактної лексики характерне для перекладів М.Бажана («Витязь
у тигровій шкурі» Ш.Руставелі, «Фархад і Ширін» А.Навої, поезії
Ц.Норвіда, Р.-М.Рільке). Мовною досконалістю, вдалим творенням
неологізмів позначені переклади М.Лукаша (повний текст «Фауста»
Й.-В.Гете, «Декамерон» Боккаччо, вірші Ю.Тувіма, «Мадам Боварі»
Г.Флобера, уривки «Гаргантюа й Пантагрюеля» Ф.Рабле). Винятковою увагою
до ролі художньої деталі в тексті оригіналу та до музикальної стихії
поезії відзначаються переклади Г.Кочура (лірика Сапфо, Овідія,
Ф.Петрарки, П.Верлена, О.Блока, В.Незвала, трагедія «Гамлет»
В.Шекспіра). Розвиток теорії і критики перекладу в Україні у повоєнний
час сприяв загальному піднесенню перекладацької майстерності. Здійснено
багатотомні видання творів В.Шекспіра, Г.Гейне, О.Пушкіна, О.Бальзака,
Г.Мопассана, Л.Толстого, А.Франса, Дж.Лондона, над якими працювали
десятки майстрів слова. Серед перекладачів укр. діаспори найвідоміші
Ю.Клен (О.Бургардт; переклав ряд п’єс В. Шекспіра), М.Орест (нім. і
франц. поезія), І.Костецький (сонети В.Шекспіра), І.Качуровський (сонети
Ф.Петрарки, європейська лірика ХІХ ст.), О.Зуєвський (твори С.Малларме
та інших французьких поетів), В.Вовк (драми Ф. Гарсіа Лорки).

2. Загальні зауваження щодо перекладу

Сучасна теорія перекладу визначає еквівалентність як максимальну
ідентичність усіх рівнів змісту оригінального й перекладного текстів.
Виходячи з цього, перекладач повинен ставити своєю кінцевою метою
досягнення максимального ступеня еквівалентності на кожному з п’яти
рівнів: мовних знаків; висловлення; повідомлення; опису ситуації; мети
комунікації. Слід зазначити, що ступінь еквівалентності на кожному з
вказаних рівнів щоразу обмежується необхідністю забезпечення
еквівалентності на вищих рівнях. Тому обов’язковою для всіх видів
перекладу визнається лише максимальна еквівалентність мети комунікації.

Але забезпечити еквівалентність цього найвищого рівня не можна, якщо не
враховувати правильної відповідності інших рівнів, аж до рівня мовного
знака, на який власне й спирається ця багаторівнева ієрархія. До того ж,
обговорюючи проблему точності перекладу, треба пам’ятати, що оскільки
йдеться про переклад художнього твору, який має ще й певну естетичну
цінність, важливо передати якомога точніше не тільки зміст, але й форму
оригіналу, а також його стильові особливості. Стосовно рівня мовного
знака або рівня висловлювання, то саме у рецензованих перекладах
найчастіше й зустрічаються випадки розбіжності з текстом оригіналу. Це,
звичайно, викликане не лише тим об’єктивним фактом, що позначаючи ті
самі денотати, різні мови досить часто виходять з їх неоднакових
властивостей і сторін. Справу ускладнює те, що неоднакові властивості
денотатів можуть співіснувати з їх ідентичними сторонами, які не
відображаються мовними засобами. До того ж в одній з цих мов (у мові
перекладу або в мові оригіналу) таке слово може мати певні стилістичні
особливості (або конотації), відсутні в будь-якій іншій мові.

Будь-який переклад – це відтворення конкретного повідомлення, що
виражене однією мовою, способами іншої мови або ж «перекодування»
Переклад часто розділяють на форми виконання – усний та письмовий та на
сфери знань, до яких належить повідомлення (юридичний, медичний,
біологічний та ін.) Тут мова піде виключно про письмові переклади
юридичних документів чи скорочено юридичний переклад. Всі поради будуть
подаватися на прикладі перекладу з англійської на українську. Юридичний
переклад має декілька особливостей, на котрі потрібно звернути увагу.
По-перше, юридичні документи, як правило, мають чітко визначену форму,
яка має бути збережена під час виконання перекладу. Часто саме стійкість
форми та стандартність багатьох часин тотожних документів дозволяє
спеціалістам оперативно знаходити необхідну інформацію. По друге, велика
кількість сталих виразів (формулювань) в юридичних документах перетворює
їх переклад в пошук їх відповідностей в іншій мові (мові перекладу).

Золоте правило перекладу можна сформулювати приблизно так: «Думай про
свого читача!» Іншими словами, успішним є тільки той переклад, який
зрозумілий адресатові. Саме це має стати одним з пріоритетів під час
перевірки та редагування перекладу. Іноді не буде зайвим навіть
збільшити його за рахунок додаткових пояснень для того, аби забезпечити
адекватне сприйняття та розуміння читачем.

В Україні не існує офіційних вимог щодо оформлення юридичного перекладу
(винятком є практика оформлення нотаріального засвідчення підпису
перекладача. А даремно, оскільки правильне оформлення перекладу
полегшує  читачеві (у більшості випадків не знайомому з мовою оригіналу)
роботу з перекладеним документом. Саме тому було б варто прийняти деякі
правила юридичного перекладу, які розповсюджені закордоном.

Переклад має бути дзеркальним відображенням оригіналу. Жоден напис в
документі не неповинен бути не перекладений. Необхідно обов’язково
перекладати написи на печатках, штампах, штемпелях, бланках. Як правило,
переклад печатки чи штампа оформлюється таким чином (Печатка: напис на
печатці). Взагалі, будь-яка примітка  чи інший текст, що є в оригіналі
чи оформлений в оригіналі особливим чином (наприклад, напис на печатці
чи штампі, підпис від руки на печатному тексті) необхідно брати в дужки.
Переклад відповідних частин документу необхідно розміщати на тому ж
місці, де вони розміщені в оригіналі (у центрі, всередині тексту, за
текстом). Більше того, часто перекладачі навіть більше турбуються про
читача та перекладають навіть відомі йому зображення, що можуть бути
незрозумілі читачеві.

Переклад має забезпечити орієнтацію читача в документі. Відомо, що
український переклад, в силу відмінностей між мовами, як правило, є
більшим за обсягом, ніж англійський оригінал.

Така різниця в обсягах призводить до того, що розміщення відповідних
частин тексту на сторінці є неоднаковим, а звідси можлива плутанина. Ось
чому ознакою турботи про читача буде помітка про те, якій сторінці
оригіналу відповідає сторінка перекладу, що зазвичай робиться угорі
кожної сторінки.

Як правило, переклад нової сторінки починають з нового аркушу. У
випадку, якщо якась частина оригіналу незрозуміла, перекладач має
зробити відповідну помітку в перекладі (наприклад, (підпис
нерозбірливий)).

Звичайно, не варто абсолютизувати ці правила. Переклад – це завжди
творчий процес, котрий залежить від конкретних обставин справи. Так,
якщо документ готується на двох мовах та обидва варіанти будуть
підписані та засвідчені печатками, то доцільно буде розмістити ці версії
на одній сторінці (у 2 колонки). При цьому текст варто розмістити таким
чином, щоб початки тотожних абзаців обох версій була на одній лінії.
Тексти печаток , штампів, підписів у цьому випадку не перекладаються.
(Між іншим, підписання таких двомовних документів дозволяє зекономити на
легалізації та перекладі цих документів у майбутньому).

Під час перекладу реквізитів документу, не варто забувати, що остаточний
текст має відповідати правилам мови, на яку виконується переклад. Саме
різниця  конкретних правилах різних мов і є причиною перекладацьких
помилок. Розглянемо тільки найтиповіші з них:

1) розміщення реквізитів;

В українському діловодстві ряд реквізитів конкретних офіційних
документів розміщується чи оформлюється не так, як в англійській, а
саме:

Назву адресата в Україні пишуть зверху справа, а в Англії – зверху
зліва;

Підпис в Україні ставлять між назвою посади та прізвищем посередині
документа, а в Англії над прізвищем, під якою пишуть назву посади зліва;

Параграфи в основному тексті документу в Україні починаються з відступу,
а в Англії – без відступу – найтиповіша помилка під час перекладу
більшості документів;

Якщо документ виконаний на бланку, дату в Англії ставлять угорі
документу справа від назви адресата, а в Україні – часто внизу зліва
напроти назви особи, що підписує документ. Наприклад:

Англійською

With best regards,

(Signature)

Lukyanchuk P.V.

Director

Українською

З повагою,

Директор (Підпис) Лук’янчук П.В.

Варто відмітити, що різниці в розміщенні реквізитів, як правило,
дотримуються тоді, коли виконується переклад оригінального документа,
написаного тільки однією мовою. Під час підготовки двомовного документу
зазвичай розміщення реквізитів диктується правилами однієї з мов (як
правило тієї, якій надається перевага під час тлумачення документа).

У випадку розміщення на одній із сторінок обох текстів двомовного
документу у дві колонки, зазвичай у правій колонці розміщають текст
основної мови (чи мови нотаріального засвідчення документу), а у лівому
– іншої мови.

2) переклад дат; 

Під час перекладу дат необхідно звертати увагу на ключові розбіжності
між мовами. Наприклад, в англійській мові після написання року цифрами
чи буквами слово «рік» (у відповідному відмінку, тобто «року» чи «році»)
не ставиться, замість цього в українській мові є нормою написання року
цифрами або буквами разом із словом «рік» у відповідному відмінку чи
скорочено «р». Цього правила не притримуються у випадку скороченого
написання дати, наприклад: 20.11.2003. чи 08/10/99. У цьому разі
необхідно звернути увагу та те, що в американському варіанті англійської
мови, під час датування спочатку вказується місяць, потім число,
наприклад: 12/31/2003 в англійській мові (особливо в її американському
варіанті) нормою є написання місяця перед днем, що не є характерним для
української мови, в якій прийнятий зворотній порядок написання дат.
Наприклад, англійською December 12, 2001, українською 12 грудня 2001
року. В англійській мові, на відміну від української, назви місяця ти
тижня пишуть з великої літери. Наприклад, англійською «On Monday, 12
June 1991…», українською «У понеділок, 12 червня 1991 року…»

3) переклад особистих імен

Саме при передачі власних імен та географічних назв найбільш виразно
проявляється тенденція до встановлення еквівалентів. Існує три способи
передачі власних назв у перекладі: HYPERLINK
«http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/lecture_13.htm» \l
«транслітерації» транслітерація , HYPERLINK
«http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/lecture_13.htm» \l
«Транскрипція» транскрипція HYPERLINK
«http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/lecture_13.htm» \l
«Транскрипція» або транскрибування   та HYPERLINK
«http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/lecture_13.htm» \l
«калькування» калькування .

При HYPERLINK
«http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/glossary.htm» \l
«Транслітерація» транслітерації іноземні власні імена та географічні
назви передаються буквами українського алфавіту без врахування
особливостей вимови: Hull – Гуль, Walter – Вальтер, Worchester –
Ворчестер, Hudson – Гудзон

Правила транслітерації встановлюються спеціальними стандартами.
Міжнародним стандартом ISO 9:1995 Information and documentation —
Transliteration of Cyrillic characters into Latin characters — Slavic
and non-Slavic languages, встановленим Міжнародною організацією
стандартизації (International Organization for Standardization – ISO),
встановлені правила передачі власних імен та географічних назв мов, які
користуються кирилицею, латинським шрифтом. Приклад цієї таблиці можна 
знайти за адресою  HYPERLINK
«http://kodeks.uni-bamberg.de/AKSL/Schrift/Transliteration.htm»
http://kodeks.uni-bamberg.de/AKSL/Schrift/Transliteration.htm

Однак, слід зазначити, що у практичному застосуванні при передачі тої чи
іншої назви конкретною мовою часто спостерігається відхід від цього
стандарту. Так, наприклад, українські літери ч, ш, щ згідно зі
стандартом ISO 9:1995 потрібно передавати літерами ?, ?, та
буквосполученням ?? відповідно: Щаденко – ??adenko, Шевченко – ?ev?enko.
Але при передачі українських власних імен конкретними мовами частіше
застосовуються відповідні словосполучення, характерні для цих мов. Так,
в HYPERLINK «http://www.loc.gov/rr/european/shevworks1.html» каталозі
Бібліотеки Конгресу США поряд з англійською транслітерацією прізвища
Т.Г. Шевченка Shevchenko зустрічається німецький варіант Schewtschenko,
французький Chevtchenko та польський Szewczenko. 

Комісією української правничої термінології Верховної Ради України
розроблено обов’язковий для використання у правничих та офіційних
текстах стандарт транслітерації українських власних імен та географічних
назв літерами та буквосполученнями латинського алфавіту. Цю
транслітераційну таблицю можна знайти за адресою  HYPERLINK
«http://www.rada.kiev.ua/translit» http://www.rada.kiev.ua/translit . 

Для передачі іншомовних назв та імен українською мовою велику допомогу 
можуть надати різні довідники. Найголовніші правила щодо правопису
слов’янських прізвищ такі:

1. Російський звук е, польські іе, болгарський і сербський е, чеські е,
? після приголосних передаються літерою е: Александров, Бестужев,
Вельгорський, Венгеров, Веселовський, Державін, Кузнецов, Лермонтов,
Озеров, Петров, Степанов, Тургенєв, Федін, Шмельова; Белич, Броневський,
Веслав, Залеський, Мечислав, Міцкевич, Мічатек, Недич, Седлачек,
Сенкевич, Сераковський, Ценкий, Чапек.

2. Російський звук е передається літерою є в таких випадках:

а) На початку слів: Євдокимов, Євтушевський, Єгоров, Єланський,
Єлизаров, Єршов, Єфимов.

б) У середині слів після голосного та при роздільній вимові після
приголосного: Бердяєв, Буєраков, Вересаєв, Гуляєв, Достоєвський,
Ісаєнков; Аляб’єв, Афанасьєв, Григор’єв, Євгеньєва, Зинов’єв.

в) Після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв
російських прізвищ: Ломтєв, Медведєв, М’ятлєв, Тимірязєв; Алексєєв,
Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Менделєєв, але: Муромцев, Нехорошев,
Писарев, Подьячев, Усвятцев; Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв, а також
у болгарських: Ботев, Друмев і под.

): Бєлінський, Звєрєв, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Рєпін,
Столєтов, Твердохлєбов.

3. Ё. Російська літера ё передається:

а) Сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а
також після б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення й+о: Йолкін;
Бугайов, Воробйова, Окайомов, Соловйов.

б) Через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає
сполучення м’якого приголосного з о: Алфьоров, Верьовкін, Дьорнов,
Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін. Але у прізвищах, утворених від
спільних для української та російської мов імен, пишемо е: Артемов,
Семенов, Федоров і т. ін.

в) Через о під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Пугачов, Щипачов.

4. Польське сполучення літер іо передається:

а) Сполученням літер йо після б, п, в, м, ф: Голембйовський, Мйодович,
Пйотровський.

б) Через ьо після м’яких приголосних: Аньолек, Генсьорський,
Козьолецький.

5. И (І) передається переважно через и в прізвищах, належних до
південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення и – і (болгарська,
сербська та ін.): Величков, Живков, Христов; Белич, Караджич,  Милетич,
Радич, Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч та через і – на
початку слова: Ікономов, Ілієв; Івич, Ігнатович.

У польських, чеських і словацьких прізвищах і передається:

а) Через і на початку слова та після приголосного: Івашкевич,
Зволінський, Лінда, Міцкевич; Індра, Єдлічка, Мічатек.

б) Через и після шиплячих і в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич (-евич, -ович):
Бжозович, Козицький, Конопницька, Коперник, Ceнкевич, Шимчак; Гавлик,
Жижка, Міклошич, Фучик.

6. Російська літера и передається:

а) Літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц):
Ігнатов, Ігнатьєв, Ісаєв; Багіров, Гагарін, Мічурін, Пушкін.

б) Літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних
(після ь та апострофа): Воїнов, Гур’їн, Ізмаїлов, Ільїн.

в) Літерою и:

1) Після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин,
Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших
народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон,
Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно,
Тиціан.

2) У прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних
для української, російської мов та інших слов’янських мов: Борисов,
Ботвинник, Вавиловський, Виноградов, Глинка, Данилов, Казимирський,
Кантемир, Кирилов, Кисельов, Миронов, Митрофанов, Мишкін, Никифоров,
Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Писарев, Смирнов, Тимофєєв, Титов,
Тихомиров, але: Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є
імена, відмінні від українських.

3) У префіксі при: Прибилкін, Привалов, Пришвін.

4) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Бєликов, Голик, Котельников,
Крутиков, Новиков; Гнідич, Григорович, Кулинич, Станюкович, Трублаєвич;
Голицин, Палицин; Радищев, Татищев.

7. Російську літеру ы (польську, чеську, словацьку у) передається
літерою и: Крутих, Малицин, Рибаков, Циганков, Чернишов; Виспянський,
Пташинський; Масарик.

8. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый
через -ий; -ий після твердого приголосного – через -ий, після м’якого
приголосного – через -ій; -ая, -яя – через -а, -я: Бєлий, Зоркий,
Крайній; Бєла, Горова, Крайня. Закінчення -ой передається через -ой:
Донськой, Полевой, Толстой.

Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ы, чеських -y, польських
-у, болгарських -и передаються через -ий: Бялий, Гартний, Гуляшкий,
Неврлий, Неєдлий, Новотний, Палацький.

9. Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї:
Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев,
Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф
не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то
апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

10.

3/4

Ae

< B ? ? 1/4 3/4 ?????????®?-????¤?¤?$???????®?а) Знак м’якшення пишеться в прізвищах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н: 1) Перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Полозьєв, Саласьєв, Ульянов, Ільюшин, Ананьїн. 2) Перед приголосними: Вольнов, Коньков. 3) У кінці слова: Лось, Соболь. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишемо: Дягилев, Зябрєв, Ляпунов, Цявловський, Тюменєв. б) Твердий кінцевий приголосний ц у прізвищах із суфіксом -ець пом’якшується: Глуховець, Скиталець. У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Клаузевіц, Ліфшиц, Моріц. Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції. Е. Російська літера е передається через е: Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ, Новочеркаськ, Туапсе; Ветлуга, Лена, Нева, Онега, Пінега, Пенза, Терек, Шексна. Але інколи е передається через є: а) На початку слова: Євпаторія, Єйськ, Єлець, Єнісей, Єреван; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт. б) Після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -ев, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєво, але: Плещеєво, Ржев, мис Рум’янцева. ): Бєжецьк, Бєлгород, Бєлово, Бєлорєцьк, Благовєщенськ, Желєзноводськ, Орєхово-Зуєво. Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Арабатська стрілка, Біла, оз. Біле, Біловезька Пуща, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Цілиноград і под. Це стосується і польського іа: Біла Підляська, Білосток тощо. Польське й чеське е, що виступає в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -с-), зберігається: Бельце, Кельце; Кошице, Лідице, Пардубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закопане має форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюється за його зразком: Закопане, Закопаного, Закопаному й т. д. 2. Літера ё передається: а) Через йо на початку та в середині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йолкіно, Соловйово. б) Через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньова, р. Оленьок, але: р. Березова, Орел. в) Через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щокіно. Літера э передається через е: Ельбрус, Ельтон, Емба, Естонія. И. Літера и передається: а) Через і або ї: 1) Через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Батумі, Бородіно, Вітебськ, Воткінськ, Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Кінешма, Поті, Сочі, Сухумі, Челябінськ; Двіна, оз. Ільмень, Індигірка, Іртиш, оз. Селігер. 2) Через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаїр, Кутаїсі, Троїцьк, Ананьїно, Мар’їно. У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишеться и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березина, Гусине Озеро, Дудинка, Жабинка, Карпинськ, Крутинське, Правдинськ (докладніше про правопис и див. нижче). б) Російське и передається через и: 1) Після ж, ч, ш, і ц перед приголосним: Жигалово, Жиздра, Жила Коса; Ачинськ, Нальчик, Чирчик; Єгоршино, Ішим, Камишин, Тушино; Щигри; Цимлянська. 2) У географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гаврилово, Данилов, Дмитров, Михайловське; але Ніколаєвськ-на-Амурі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові). І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово. 3) У коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Клин, Кричев, Курильські острови, Липецьк, Лихославль, Тихвін, Тихорєцьк. 4) У складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосток, П’ятигорськ, Семипалатинськ. 5) У префіксі при-: Приволжя, Примор’я, Прикумськ. 6) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимовники, Тупик; Боровичі, Котельнич, Осиповичі, Углич; Бронниці, Гливиці, оз. Колвицьке, Луховиці; Митищі, Ртищево. 7) У закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники, Валуйки, Горки, але Жигулі (бо тут м’яка основа). 8) У словах Сибір, Симбірськ і похідних від них (наприклад, Новосибірськ). Ы. Літера ы передається через и: Викса, Витерга, Іртиш, Сизрань, Сиктивкар, Чебоксари, Шахти. У словах: Росія, російський, Білорусь, білоруський приголосний с не подвоюється. Географічні назви з прикметниковими закінченнями. а) Прикметникові закінчення географічних назв передаються так:  -ый, -ой – через -ий; -ий після твердого приголосного – через -ий, після м’якого приголосного – через -ій; -ая, -яя – через -а, -я; -ое, -ее – через -е, -є: Становий (хребет); Великий Устюг, Оленій (острів); Лиха, Нижня Тунгуска, Чусова; Благодарне, Бологе, Майське, Покровське, Углове. б) Російські назви з кінцевими -ово, -ево та -ино передаються через -ово, -єво та -іно (-їно), після шиплячих – -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво; Бородіно, Мар’їно, Пушкіно, Єгоршино, Рощино. в) Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через і: Нові Ключі, Набережні Човни, Чисті Пруди. г) Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних назв, передаються відповідними українськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова Воля, Чеський Крумльов. Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань. Ь. а) Знак м’якшення (ь) пишеться в географічних назвах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н: 1) Перед я, ю, є, ї: Дьєпп, Пхеньян, Сьєрра-Леоне, Усольє. 2) Перед приголосним: Клязьма, Лисьва, Льгов. 3) У кінці слова: Гомель, Нахічевань, Сімферополь, Тянь-Шань. Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишеться: Аляска, Челябінськ, Тюмень. б) Твердий кінцевий приголосний основи ц пом’якшується в усіх слов’янських географічних назвах, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця: Олонець, Повенець, Череповець, Крагуєваць, Столаць; Дембиця, Ломниця, Речиця. в) Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українськими суфіксами -ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ; Кузнецьк, Троїцьк. Географічні назви, не вживані без номенклатурних слів, перекладаються: Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока. Північний Льодовитий океан. Завжди перекладаються й прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв: Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс. HYPERLINK "http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/glossary.htm" \l "Транскрипція" Транскрипція або транскрибування полягає у HYPERLINK "http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/glossary.htm" \l "Фонетичний" фонетичній передачі імені, тобто так, як воно звучить на іноземній мові: Brighton – Брайтон New York – Нью-Йорк Два зазначені вище способи перекладу часто об'єднують під єдиною назвою транскодування. Розрізняють чотири види транскодування: траскрибування або транскрипція; транслітерування; змішане транскодування (переважне застосування траскрибування із елементами транслітерування);  адаптивне транскодування (коли форма слова в вихідній мові дещо адаптується до фонетичної та/або граматичної структури мови перекладу). Переклад шляхом HYPERLINK "http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/glossary.htm" \l "Калька" калькування полягає у дослівному перекладі власного імені по частинах з наступним складанням цих частин в одне ціле: Cape of Good Hope – Мис Доброї Надії, New South Wales – Новий Південний Уельс. Калькування можна застосовувати тільки тоді, коли утворений таким чином перекладний відповідник не порушує норми вживання і сполучуваності слів в українській мові.  Слід зазначити, що єдиної чіткої системи принципів передачі власних імен та назв не існує. Велике значення тут має традиція. Тільки намаганням зберегти традиційне написання імен, відомих у нас здавен, можна пояснити той факт, що поряд із транскрибуванням імен George (Джордж), Charles (Чарльз), William (Уїльям або Вільям) зберігаються транслітеровані імена королів: Георг IV (George IV), Карл І (Charles I) чи Вільгельм Завойовник (William the Conqueror). Немає єдності у передачі, наприклад, і англійської літери w. Так, ми пишемо Вальтер Скот (Walter Scott), але Уолл Стрит (Wall Street). Останнім часом спостерігається тенденція до переходу від транслітерації до транскрипції, особливо у передачі географічних назв. Так, Worchester поряд з традиційним Ворчестер часто передається Вустер, Hull – Хелл (традиційне Гуль). Проте, Texas за традицією залишається Техасом. І ця непослідовність заходить так далеко, що New Hempshire передається як Нью-Гемпшир (транскрипція), а New Orleans – Новий Орлеан (комбінація калькування та транскрипції з французької вимови). Часто можна відзначити і непослідовність і в передачі прізвищ. Так, англійські прізвища, які закінчуються на -ey та -ay передаються по-різному: Теккерей (Thackeray), але Гакслі (Huxley), Прістлі (Priestley). Деякі географічні назви мають різні форми у різних мовах. При перекладі за основу треба брати ту форму, яку вони мають у себе на батьківщині: нім. Aachen – фр. Aix-la-Chapelle – гол. Aken – укр. Аахен пол. Warzsawa – англ. Warsaw – укр. Варшава італ. Venezia – англ. Venice – укр. Венеція гол. den Haag – англ. the Hague – укр. Гаага Назви газет та журналів, як правило, транскрибуються: Times –Таймс, Interational Herald Tribune – Інтернешенел Геральд Тріб'юн. Однак і тут існує традиційна передача стосовно відомих історичних видань, які передаються калькуванням: «L'Ami du Peuple» – «Друг народу» (газета, яку видавав Ж.-П.Марат), «Rheinischen Zeitung» – «Рейнська газета» (редактор – К.Маркс). При передачі назв наукових журналів, як правило, також застосовується транскодування (транскрипція або транслітерація). Однак, досить часто поряд з транскодуванням застосовують і калькування: «Chemical Abstracts» – «Кемікел ебсректс» («Хімічний реферативний журнал»), «Solid State Physics» – «Солід стейт фізікс» («Фізика твердого тіла») Назви наукових або технічних установ перекладаються: Institute of Biochemistry – Інститут біохімії, Car Development Centre – Центр проектування автомобілів Якщо ж до складу назви входить HYPERLINK "http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/glossary.htm" \l "Антропонім" антропонім , то у перекладі додається слово імені: M.Planck Institute – Інститут ім. М.Планка, Bertran Russel Centre – Центр імені Бертрана Расселла. Назви підприємств транскодуються. Деколи до назви додається загальний іменник, який визначає вид підприємства: Dow Chemical -(концерн) Доу Кемікал, Coca-Cola – (компанія) Кока-Кола Texaco – нафтодобувна компанія Тексако.  Якщо загальний елемент входить до складу назви (company, corpopration), то він не перекладається: Harris Paint Company – Гарріс Пейнт Компані, Sony Corporation – Соні Корпорейшн HYPERLINK "http://www.franko.lviv.ua/faculty/intrel/tpp/glossary.htm" \l "Абревіатура" Абревіатури у складі назв підприємств звичайно транскрибуються: LG – Компанія Ел-Джі, CHC Ltd. – Сі-Ейч-Сі Лімітед. При перекладі назв організацій спостерігається деяка неоднозначність: як правило, вони перекладаються,  але зустрічаються й випадки транскодування: Federal Bureau of Investigation – Федеральне бюро розслідувань, Central Intelligence Agency – Центральне розвідувальне управління, але: Scotland Yard – Скотланд Ярд. 3. Правила редагування комп’ютерного перекладу Редагування результатів російсько-українських перекладів науково-технічних текстів, виконаних широко розрекламованими автоматичними перекладачами, свідчить, що поряд з помилками, пов'язаними з недосконалістю алгоритмів перекладу, часто трапляються помилки словникового характеру. Недосконалість будь-якого алгоритму перекладу природних мов пояснюється складністю завдання формалізації процесу перекладу таких мов, у тому числі й мов науково-технічних текстів. У зв'язку з цим об'єктивно існує певний відсоток неправильного перекладу. Близькість морфологічних та синтаксичних структур цих мов значно спрощує алгоритм перекладу з однієї мови на іншу, що дозволяє зменшити відсоток помилок. Завдання полягає у ефективному використанні зазначених переваг в алгоритмах перекладу. Так, збіг синтаксичних структур російської та української мов у бiльшостi випадків дозволяє переносити синтаксичну структуру речення, що перекладається, на речення – результат перекладу. У російсько-українському перекладі труднощі складають деякі вiддiєслiвнi форми російської мови, для яких немає однослівних аналогів в українській мові. У таких випадках необхідна трансформація тексту в межах речення. Завдяки флективності російської та української мов і тотожності морфологічних категорій під час морфологічного аналізу виконується розпiзнавання узгоджених сусідніх словоформ російської мови, яке використовується для усунення омонімії закінчень. Отже, відпадає потреба у повному синтаксичному аналiзi тексту, що перекладається. Флективність обох мов та подібність синтаксичних структур дозволяє використовувати один і той же алгоритм і для зворотного перекладу – з української мови на російську. З іншого боку, близькість морфологічних та синтаксичних структур російської і української мов та збіг деяких лексичних одиниць цих мов спричиняють помилки у двомовних словниках автоматичних перекладачів з російської мови, через що словникові помилки трапляються значно частіше, ніж алгоритмічні. Відтак у результатах перекладу трапляються неправильно пiдiбрані еквіваленти українською мовою навіть для загальновживаних лексем російської мови, усталені словосполуки і складні частини мови перекладаються послівно тощо. Інша причина недосконалості автоматичних перекладачів полягає у відсутності в словниках термінів, які неодмінно з'являються в результаті виникнення нових аспектів досліджень, зокрема, в інженерії програмування. У результатах перекладу, а також у наукових текстах українською мовою трапляються неправильно пiдiбрані українські еквiваленти загальновживаних лексем російської мови, перекладаються послівно усталені словосполуки і складні частини мови. Постiйне тиражування одних і тих же помилок у наукових текстах може свiдчити про те, що автори не вважають їх за помилки. У науковiй лiтературi останнім часом зустрiчається неправильний переклад iменника росiйської мови «определение», який у всiх контекстах перекладається українською мовою як визначення, тодi як в українськiй мовi можливi два варiанти перекладу: означення як дефiнiцiя та визначення як знаходження чогось за певним алгоритмом, наприклад, знаходження коренiв квадратного рiвняння. Пишемо «були можливi» тому, що неправильний переклад зафiксовано у державному стандартi, тодi як вся класична математика українською мовою подається з термiном означення. Так одним розчерком пера з української наукової мови вилучено термiн, яким позначалися вирази – преамбули до всiх теорiй всiх роздiлiв математики, натомiсть термiн для позначення процессу одержання певного результату за певним алгоритмом тепер став омонiмiчним, як у росiйськiй мовi. Іменник жiночого роду росiйської мови «степень», що теж має омонiми, помилково перекладається українською «степінь» або «ступінь» незалежно вiд контексту, хоча «степінь» використовується в математицi (степiнь многочлена), а «ступінь» – пiд час порiвняння для фiксацiї рiвня (ступiнь кандидата наук). Обидва iменники – чоловiчого роду. Іменник з прийменником «в качестве» (примера) навіть з вуст філологів віднедавна звучить українською «в якості» (прикладу) замість «як» (приклад). Прикметник російської мови «верный» часто перекладається в наукових текстах українською «вірний». Дiйсно, «верный друг» – це вiрний товариш, але «верный результат» – це «правильний результат», «теорема верна» – «теорема справедлива» тощо. Кілька перекладів прикметників подаємо без коментарів: всемерный – всебічний другой (случай) – інший (випадок) единственный – лише один, єдиний любой – довільний, будь-який оставшийся – той, що залишився прочие, остальные – решта (тільки в однині), всі інші исходный – початковий первичный – первинний пунктирная (линия) – штрихова (лінія) удобный случай – нагода. У росiйськiй мовi вищий та найвищий ступенi порiвняння бiльшостi прикметникiв виражаються складною формою за допомогою слiв «более, наиболее, самый»: удобный – зручний, более удобный – зручнiший, наиболее удобный – найзручнiший; детальный – детальний, более детальный – детальнiший; более эффективным в плане применения является метод резолюций – ефективнiшим щодо застосування є метод резолюцiй. Те ж саме застереження стосується перекладу прислівників російської мови: важно, важнее, важнее всего – важливо, важливіше, найважливіше. У наукових текстах переклад дiєслiв часто залежить вiд безпосереднього контексту: должен быть – має бути иногда встречаются ошибки – інколи трапляються помилки к таким понятиям относятся… – до таких понять належать… оказать влияние – вплинути принимать участие – брати участь присутствовать – бути присутнiм считать необходимым присутствовать – вважати за необхiдне бути присутнiм; следовать примеру – брати за приклад следует выполнить – належить виконати следует отметить – слiд зауважити из теоремы следует – з теореми випливає поезд следует до … – потяг прямує до… представляет собой – являє собою, є сделать возможным – уможливити сделать невозможным – унеможливити совпадать – збігатися терминами являются слова …– термінами є слова… требуются специальные приемы – необхідні спеціальні заходи удовлетворять условию – задовольняти умову включая пользователей – включно з користувачами учитывая то что – з огляду на те що. Службові словосполучення слід перекладати як єдине ціле. Ми не проводимо їх класифікацію за частинами мови, оскільки в різних контекстах вони можуть виконувати різні ролі в зависимости – залежно в значительной (мере, степени) – значною мiрою в качестве – як в конце концов – врештi-решт в крайнем случае – у крайньому разi в настоящее время – зараз, нинi, наразi в основном – здебiльшого в отличие – на вiдмiну в плане – щодо в продолжение – протягом в результате – внаслiдок, як наслiдок в самом деле, действительно – дiйсно, справдi, насправдi в связи с тем что, поскольку – позаяк, оскiльки в силу обстоятельств – через обставини в силу теоремы – за теоремою, згідно з теоремою в силу того что – оскiльки в силу равенства – внаслiдок рiвностi в силу условий – згiдно з умовами в случае успеха – у разi успiху в таком случае – у такому разi в то время как – тодi як в то же время – водночас в частности – зокрема во время – пiд час во многом – багато в чому во всяком случае – у всякому разi ввиду того что – оскiльки, з огляду на те що вместо этого – натомiсть впрочем – а втiм, зрештою все же – все таки вследствие того что – як наслiдок того що до тех пор пока – доти доки до яких пiр – доки как будто – нiбито как минимум – щонайменше как правило – зазвичай между тем как – тодi як на протяжении – протягом наконец – нарештi, зрештою насчет – щодо не более чем – щонайбiльше не менее чем – щонайменше несколько ниже – трохи нижче ни в какой из – у жоднiй з ни в коем случае – у жодному разi ни в одной – в жоднiй ни один (одна) – жодний (жодна) один и тот же – той самий относительно – щодо по крайней мере – принаймнi по отношению к – щодо по части – щодо подобно тому как – на зразок того як прежде чем – перед тим як при этом используются... – водночас використовуються при анализе – пiд час аналiзу при таких обстоятельствах (условиях) – за таких обставин (умов) при условии – за умови с помощью – за допомогою с тех пор как – вiдтодi як с точки зрения – з погляду таким образом – отже, отож, вiдтак, таким чином тем более когда – надто коли, i поготiв тем временем как – тодi як в связи с тем что – позаяк, оскiльки учитывая то что – з огляду на те що что касается – що ж до что (же) касается того, как нам дальше поступить в этом случае – що (ж) до того як нам далi вчинити у даному випадку ясно – зрозумiло, очевидно. У наукових текстах часто вживаються так звані кліше, які структурують текст. Вони мають перекладатися як одне ціле. в заключение – на закiнчення, пiдсумовуючи другими словами – iнакше кажучи прежде всего – насамперед с другой стороны – з iншого боку с одной стороны – з одного боку Наведений список не вичерпує всіх сталих словосполучень, які потребують уваги перекладача. Тому при редагуванні перекладених текстів (як і під час перекладу) необхідно бути уважним та користуватися словниками й довідниками. література Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови / Г.Й. Волкотруб. – К., 2002. – 208 с. Загнітко А.П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування / А.П. Загнітко. – Донецьк : ТОВВКФ «БАО», 2006. – 480 с. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова / М.Г. Зубков. – Х. : Торсінг, 2004. – 448 с. Мова ділових паперів / Л.М.Паламар, Г.К. Кравець. – К.: Либідь, 1994. – 208 с. Плющ М.Я. Українська мова. Довідник / М.Я. Плющ, Н.Я. Грипас. – К. : Радянська школа, 1990. – 255с. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови / О.Д. Пономарів. – Тернопіль : Навч. книга – Богдан, 2000. – 248 с. Сліпушко О. Українська мова й етапи кар’єри ділової людини / О. Сліпушко. – К. : Криниця, 1999. – 200 с. Сучасна українська мова / За ред. А.П.Грищенка. – К. : Вища школа, 2002. – 439 с. Сучасна українська мова / За ред. О.Пономаріва. – К. : Либідь, 1997. – 400 с. Українська мова (за професійним спрямуванням) : посібник для самостійного вивчення дисципліни / І.С.Білик, І.Ю. Юрова. – Донецьк : ДонУЕП, 2007. – 43 с. Український правопис / АН України, Ін-т мов-ва ім. О.О. Потебні; Ін-т української мови. – К. : Наук. думка, 2006. – 240 с. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення / С.В. Шевчук. – К. : Літера, 200. – 480 с.

Похожие записи