HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Теоретичні питання методики”

ПЛАН

Вступ

1. Основні вимоги до уроку з природознавства в початковій школі

2. Типи уроків з природознавства у початковій школі, їх структура та
особливості

3. Методичні рекомендації до проведення уроків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Природа оточує дітей усюди. Вона цікавить їх, привертає увагу і певним
чином впливає на них. Збагачуючи і розширюючи уявлення дітей про
природні явища, про життя рослин і тварин, про творчу працю людей з
вирощування культурних рослин і корисних тварин, учитель пробуджує в них
живий інтерес до навколишнього світу, бажання працювати разом із
дорослими, приносити користь, бажання охороняти ліси, зелені насадження.
Виховуючи в дітей із самого раннього віку любов, інтерес до рідної
природи, залучаючи їх до праці, учитель формує в учнів працьовитість,
бережливе ставлення до природи, розвиває почуття прекрасного.

У початковій школі діти вперше знайомляться зі світом знань про природу,
і майбутнє їхнє ставлення до неї залежить від того, наскільки вони
оволодівають цими знаннями, як у них буде виховано любовне і бережне
ставлення до природи.

Виконанню різноманітних навчально-виховних завдань, формуванню
позитивних рис особистості, вихованню любові до природи, праці сприяє
використання різних форм проведення уроків природознавства і всіляких
методів навчання.

Необхідно підкреслити, що питання організації якісного викладання
природничих наук і міцного запам’ятовування учнями знань про навколишній
світ завжди цікавили педагогів, а у другій половині ХХ ст. вони набули
значного розвитку і розповсюдження. Тому накопичений в цей період досвід
використання форм організації та методів навчання природознавства в
початковій школі доцільно буде проаналізувати і враховувати на сучасному
етапі розвитку освіти.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що проблемою
організаційних форм та методів навчання природознавства в початковій
школі цікавилось багато вчених, зокрема Л.Бурова, В.Горощенко,
В.Грузинська, П.Завітаєв, І.Звєрєв, З.Клепініна, Л.Мельчаков, Л.Нарочна,
В.Онищук, В.Перекалова, Л.Прокоф’єва, М.Скаткін та інші.

1. Основні вимоги до уроку з природознавства

в початковій школі

У початковій школі крім уроку з природознавства застосовуються й інші
організаційні форми роботи: домашня навчальна робота, позаурочна робота,
яка проводиться за завданням учителя і безпосередньо пов’язана з
навчальним матеріалом (спостереження в природі, на географічному
майданчику, в кутку живої природи, на навчально-дослідній ділянці),
позакласна робота. Проте урок є основною організаційною формою навчання
і виховання.

Урок — це складна форма систематичного, регулярного навчання, згідно з
програмою і розкладом, з застосуванням різноманітних методів і прийомів.
Уроки з природознавства проводяться в певній послідовності, що
передбачено шкільною програмою і забезпечує систематичність вивчення
матеріалу. Урок дає змогу вчителеві, застосовуючи систему різноманітних
методів і прийомів навчання, планомірно й послідовно проводити
формування відповідних уявлень і понять про об’єкти та явища природи. На
уроках природознавства учні дістають певну суму знань, набувають умінь і
навичок, які потрібні для вивчення в середніх і старших класах таких
природничих предметів, як ботаніка, зоологія, анатомія і фізіологія
людини, фізична географія. Для цього вчитель використовує різноманітні
методи роботи, властиві природничим наукам. Найбільш важливими з них є
спостереження за об’єктами та явищами природи, які забезпечують
формування спостережливості та логічного мислення, проведення
лабораторних дослідів та практичних робіт, що дає можливість виробити
практичні навички та уміння.

«До уроків природознавства ставляться такі вимоги:

1. Постійно здійснювати загальнодидактичний принцип єдності навчання і
виховання. Відповідно до змісту природничого матеріалу правильно
визначити навчальну та виховну мету уроку; уявляти, які природничі
знання, вміння і навички будуть сформовані під час уроку, яка робота
буде проведена для досягнення розвивального навчання.

2. Зміст природничого матеріалу повинен бути науковим, підготовленим до
свідомого сприймання учнями своїх обов’язків але не перевантаженим і
доступним для розуміння дітей певного віку.

3. Під час вивчення нового матеріалу, зосереджуючи увагу на описі
певних предметів, явищ або процесів, слід уникати хаотичних
випадкових запитань, а використовувати певні логічні,
причинно-наслідкові зв’язки.

4. Для розвитку логічного мислення та пізнавальної самодіяльності учнів
на уроці застосовувати різні види робіт. Але неправильний розподіл часу
на основні структурні елементи уроку (тривала перевірка домашніх
завдань, надмірне використання наочних посібників, захоплення розповіддю
або довгими бесідами) викликає втому, гальмує сприйняття, знижує якість
знань учнів.

5. Система методів і прийомів повинна бути такою, яка забезпечила б
найбільшу ефективність роботи учителя і пізнавальної діяльності учнів на
кожному етапі уроку.

6. Домашнє самостійне завдання може бути логічним продовженням або
закінченням класної роботи. Воно повинно включати роботу з підручником,
а також різноманітні види робіт творчого характеру.» За складністю
домашнє завдання повинно бути простим, зрозумілим, не перевантаженим.
Повідомлення й інструктивні вказівки до його виконання мають бути
своєчасними. В домашнє завдання варто вводити види робіт, що готують
дітей до сприйняття нової інформації.

2. Типи уроків з природознавства у початковій школі,

їх структура та особливості

За основною дидактичною метою уроки з природознавства в початкових
класах можна класифікувати на такі типи:

1. Уроки засвоєння нових знань;

2. Комбіновані уроки;

3. Уроки узагальнення і систематизації нових знань;

4. Предметні уроки;

5. Уроки-екскурсії.

Кожен тип уроку характеризується певною будовою-структурою. В поняття
структура входить три основні ознаки: етапи (елементи уроку), їх
послідовність і взаємозв’язок. В кожному уроці виділяють дві структури:
макроструктуру і мікроструктуру. Макроструктура — це більш-менш постійні
елементи уроків у межах одного типу, наприклад: урок засвоєння нових
знань обов’язково містить сприйняття і усвідомлення учнями нового
навчального матеріалу, осмислення знань (найважливіших зв’язків і
відношень між предметами і явищами). Кожний елемент макроструктури має
свою внутрішню мікроструктуру, яка складається з певних методів,
прийомів і засобів навчання, якими досягається мета певного елемента
макроструктури. Наприклад, на етапі сприйняття і усвідомлення нового
навчального матеріалу вчитель може застосувати розповідь, бесіду або
постановку перед учнями проблемних завдань і розв’язувати їх у процесі
роботи з підручником, наочними посібниками, технічними засобами
навчання.

Мікроструктура уроку може змінюватись навіть у межах одного етапу уроку
залежно від ряду обставин і наявності наочності різних видів, технічних
засобів навчання, підготовки учнів, їх уміння самостійно працювати над
навчальним матеріалом,

Найпоширенішим є комбінований урок. На таких уроках центральне місце
відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню,
запам’ятовуванню, узагальненню та систематизації. Також на цих уроках
має місце і повторення раніше вивченого. Наводимо типову структуру
комбінованого уроку.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Актуалізація опорних знань дітей та їхнього життєвого досвіду.

3. Повідомлення теми та завдання уроку, мотивація навчальної діяльності
учнів.

4.Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань).

5.Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація
знань).

6. Підсумки уроку.

7. Повідомлення домашнього завдання.

Такої структури уроку дотримується вчитель, якщо формуються певні
уявлення і поняття. Крім того, в процесі вивчення природничого матеріалу
учні оволодівають практичними вміннями і навичками (користування
термометром, компасом, телурієм та ін.), різними операціями
(орієнтування на місцевості за Сонцем, за компасом, визначення правого
та лівого берега річки, вимірювання температури повітря, гранту та ін.);
прийомами навчальної діяльності (порівняння, зіставлення, встановлення
причинно-наслідкових зв’язків тощо).

На кожному уроці перш ніж приступити до перевірки домашнього завдання
необхідно підсумувати спостереження учнів. В усній формі за запитаннями
вчителя учні з’ясовують ті зміни, які відбулися у неживій природі за
тиждень: яка тривалість дня і ночі, як змінилася висота Сонця на небі,
яка температура повітря, яке небо, які за кольором і формою хмари, які
вітри, які їхні напрямки, які опади тощо. Одночасно виявляються зміни в
житті рослин, тварин і в сільськогосподарській праці людей. Завдяки
такій роботі в учнів виробляється системність, розвивається
спостережливість, бажання розгадати сутність природних явищ і їхній
вплив на живі об’єкти.

1. Перевірка домашнього завдання. Може проводитися різними методами
усного опитування і письмово. Під час усного опитування досить часто
застосовується метод фронтальної бесіди, коли учні відповідають на
запитання вчителя, які поставлені до класу, як правило, з місця.
Запитання мають бути короткими, чітко сформульованими і поставленими в
такій послідовності, щоб всебічно розглянути виучуване. Метод
фронтального опитування дає можливість включити в роботу всіх учнів і
більш економно і продуктивно витратити час.

Добре знаючи клас, вчитель може проконтролювати й оцінити за один урок
знання багатьох учнів. Це дає змогу уникнути черговості в оцінці знань,
що мобілізовує всіх учнів до систематичної роботи. Проте вчитель повинен
враховувати, що при фронтальному опитуванні позитивні наслідки дає лише
така бесіда, коли запитання не тільки напружують пам’ять, а й збуджують
думку, змушують встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Так, учитель
пропонує учням не тільки показати на таблиці сосну, а й розповісти, що
їм відомо про це дерево, порівняти її з ялиною, зробити висновки про
їхні біологічні особливості (відношення до світла, вологи, ґрунту). Це
розвиває не тільки пам’ять, а й логічне мислення, спостережливість.
Однак фронтальне опитування має певні недоліки, зокрема не сприяє
формуванню в учнів умінь будувати свою відповідь у певній логічній
послідовності, узагальнювати особливості предметів чи явищ. Тож доцільно
поряд з фронтальною бесідою застосовувати метод індивідуального
опитування, коли на кожне із заздалегідь підготовлених запитань дає
відповідь один учень, який викликається до таблиці, карти або столу. Для
індивідуального опитування добираються запитання, відповіді на які
відбиватимуть найсуттєвіші ознаки виучуваного. Сформулювати запитання
необхідно так, щоб вони не вимагали відтворення змісту прочитаного, а
спонукали до мислення, порівнянь, зіставлень, доповнення відповіді
прикладами власних спостережень, спрямовували на встановлення
взаємозв’язків між предметами і явищами, між компонентами природи тощо.
Під час відповіді на запитання учень може використати різні види
унаочнення (натуральні об’єкти, таблиці, карту, глобус, гербарії тощо),
прилади (термометр, компас, телурій та ін.), продемонструвати і пояснити
певний дослід, замалювати і підписати схематичний малюнок тощо.

За індивідуального опитування активність класу знижується. Адже не всі
учні уважно слухають відповідь свого товариша. Для активізації уваги
класу вчитель вимагає доповнень до відповіді, виправлення помилок,
неточностей; указати, що нове було у відповіді тощо.

У початкових класах іноді практикується письмова перевірка домашнього
завдання. Письмові самостійні роботи можуть бути індивідуальними, за
варіантами, або однаковими для всього класу. Вони мають бути
короткочасні (до 10 хв), а відповіді — невеликі за обсягом. Наприклад,
перелічити ознаки предмета чи явища, властивості речовини; назвати
зимуючих або перелітних птахів. Таких тварин, як коня, синицю, горобця,
корову, свиню, козу, муху, дикого кабана, бджолу, дятла, вівцю, зайця,
лисицю, кроля, ластівку, занести до таблиці «свійські чи дикі»; з
названих тварин окремо виділити комах, птахів, звірів.

У IV класі письмові роботи можуть виконуватись за контурними картами,
планом, масштабом; можна давати ширші запитання: чим займається
населення тундри? який клімат зони пустинь? тощо.

Індивідуальна письмова перевірка домашнього завдання проводиться під час
усної фронтальної або індивідуальної перевірки. За раніше підготовленими
роздавальними картками 2—3 учні виконують завдання, які аналогічні
домашньому. Практичні завдання вчитель перевіряє, обходячи клас, а
повноту і правильність виконання робіт зачитують окремі учні. Отже, всі
види опитування повинні органічно поєднуватись на уроці. Надавати
перевагу одному з них недоцільно.

2. Актуалізацію опорних знань учнів та їхнього життєвого досвіду не слід
ототожнювати з простим опитуванням. Ця робота спрямована на виявлення
вже набутих раніше знань, які є основою для сприймання, усвідомлення і
засвоєння нових. Адже під час вивчення відповідних об’єктів, речовин або
явищ природи необхідно враховувати життєвий досвід дітей, їхні знання,
набуті завдяки спілкуванню з природою або з інших джерел (книжок,
телепередач, кінофільмів та ін.). Раніше здобуті знання становлять опору
для засвоєння нових знань. Таку функцію виконуватимуть тоді, коли вони
будуть чіткими, правильними, науково обґрунтованими. Тому завдання
вчителя виявити, уточнити, розширити, а в разі необхідності виправити
відповідь учня. Крім того, актуалізація знань стимулює психологічну
підготовку учнів, збуджує інтерес, створює емоційний настрій.
Мобілізується увага учнів до сприймання нових знань різними прийомами і
особливо проблемністю викладання.

»

.

.

??$

?Для актуалізації опорних знань найчастіше застосовується усна
фронтальна бесіда або виконання завдань. Наприклад, яка поверхня суші у
нашій місцевості? які форми поверхні зустрічаються на ній? що
називається горбом? Намалюйте схему горба, підпишіть назви його частин.
Що називається підніжжям, схилом, вершиною? які є схили? які є вершини?
що являють собою гори? що називається гірською місцевістю? як
позначаються юри на фізичній карті? і т. д.

Варто використовувати пізнавальні ігри, загадки, якими вчитель підводить
учнів до сприймання нового матеріалу.

3. Повідомлення теми і завдань уроку. Цим наголошується, що учні
повинні взнати нового, які знання, навички, вміння мають набути.

4. Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомлення знань).
Найчастіше в молодших класах застосовується усний виклад нового
матеріалу, який вважається найстарішим і найекономнішим серед інших
методів. Він дає змогу за короткий час донести до свідомості дітей
основні факти знань і провести певні узагальнення. Усний виклад, залежно
від змісту програмового матеріалу, цілей, обізнаності дітей тощо, може
проводитись методом розповіді, бесіди, пояснення або опису. В бесіді
слід використовувати відомості, набуті учнями заздалегідь з книг,
спостережень, телепередач, кінофільмів та інших джерел. Розповідь
учителя може поєднуватись із самостійною роботою учнів за попередніми
завданнями вчителя, читанням учнями тексту підручника та ін.

За всіх методів усного викладу нового матеріалу, крім застосування
живого слова, вчитель вдається до ілюстрацій (картин, навчальних
таблиць), демонстрацій (кінофільму, діафільму, транспарантів кодоскопу,
дослідів тощо), використання дошки та інших засобів навчання.

Проте на цьому етапі уроку, особливо під час усного викладу навчального
матеріалу, активно працює головним чином учитель, учні, як правило,
слухають, спостерігають, запам’ятовують почуте і побачене, тобто
відбувається сприймання та усвідомлення готових знань. Ефективність
цього етапу уроку залежить від уміння вчителя керувати сприйманням і
усвідомленням знань учнями. Велике значення для підвищення ефективності
сприймання має активізація пізнавальної діяльності учнів. Високі
показники сприймання і усвідомлення усного викладу навчального матеріалу
досягаються створенням проблемних ситуацій, постановки проблеми і показу
шляхів її розв’язання, застосуванням евристичних бесід. Важливо дібрати
відповідний матеріал з навколишньої природи, життя, праці людей, щоб
показати практичне значення знань. Це не тільки активізує учнів, але і
підвищує інтерес до навчального матеріалу.

Зрозуміло, що для кожного уроку доцільна своя комбінація методів,
прийомів і засобів навчання.

Сприймання і усвідомлення нових знань — це тільки певний етап в
оволодінні знаннями.

5. Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення, систематизація
знань) проводиться після вивчення нового матеріалу. Ця робота
організовується по-різному. Часто має місце бесіда, в якій виявляються
основні властивості речовин, особливості об’єктів, явищ природи,
місцевості; проводиться аналіз важливих фактів, розкриття (осмислення)
об’єктивних зв’язків між предметами і явищами природи. В процесі
закріплення основну роль має відіграти активна пізнавальна діяльність
учнів, відповідно спрямована вчителем. Діти розглядають малюнки, карту,
таблиці, роздатковий матеріал, читають підручник, складають таблиці,
схеми, дають відповіді на запитання тощо.

Ці види робіт є опорними для осмислення, запам’ятовування,
систематизації й узагальнення нового матеріалу, а також словесного
відтворення того, що вивчається.

6. Підсумки уроку. Наприкінці уроку вчитель коротко підсумовує наслідки
роботи й виставляє оцінки, оголошуючи й обґрунтовуючи їх. Оцінюючи
знання, він враховує роботу учня протягом усіх етапів уроку: відповіді
під час фронтального повторення вивченого матеріалу, доповнення до
розгорнутої відповіді інших учнів, вивчення та закріплення нової теми.
Впровадження поурочного балу в оцінюванні знань стимулює активну роботу
учнів на всіх етапах уроку. Крім того, перевірка й оцінювання знань учня
майже на кожному уроці примушують його сумлінніше ставитися до навчання.

7. Повідомлення домашнього завдання. На завершальному етапі уроку
вчитель повідомляє домашнє завдання. Воно має те саме призначення, що й
закріплення, і може бути найрізноманітнішим, але не повинно копіювати
тієї роботи, яка була проведена в класі. Треба пам’ятати, що
одноманітність не тільки стомлює, ослаблює інтерес до навчання, а й
пригнічує пізнавальні здібності учня. Мета вчителя — розвинути особисті
здібності кожної дитини. Для домашньої роботи можна запропонувати такі
завдання: повторити матеріал за підручником (прочитати статтю,
розглянути ілюстрації до неї, продумати відповіді на запитання, подані в
кінці статті), виконати практичні завдання (провести спостереження,
зібрати колекції, гербарій, проробити дослід, виготовити модель),
прочитати науково-популярну літературу та ін. Вказана вище схема уроку
не є обов’язковою, вона може бути зміненою, доповненою.

3. Методичні рекомендації до проведення уроків

Уроки природознавства покликані виховувати в учнів повагу до праці,
людей праці, формувати в них певні трудові вміння і навички. Особлива
увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження
навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.

Природознавство як навчальний предмет має пропедевтичний (підготовчий)
характер, тобто має своїм завданням підготувати учнів до вивчення
елементарних курсів ботаніки, зоології, фізичної географії, анатомії,
фізіології і гігієни людини та інших предметів наступних класів.

Основні завдання вивчення природознавства — розширити елементарні знання
учнів про предмети і явища природи, розкрити в доступній формі зв’язки
між неживою і живою природою, а також природою і трудовою діяльністю
людей, озброїти дітей науковим підходом до вивчення природи, виховувати
любов до рідної країни.

З 1992/93 навчального року вивчення природознавства як у трирічній, так
і чотирирічній початковій школі здійснюється за єдиними програмами, які
забезпечуються відповідними підручниками. Так, учні другого класу
трирічної і третього класу чотирирічної початкової школи працюватимуть
за підручником: Н, С. Коваль, Л. К. Нарочна. Природознавство, 3(2).— К.:
Освіта, 1993.

На більш високому рівні продовжується екологічне виховання і навчання
учнів, коли формуються поняття «ліс», «поле», «луг» тощо. Крім того,
другокласники і третьокласники здобувають нові знання про форми земної
поверхні, корисні копалини, ґрунти, водойми своєї місцевості,
дізнаються, як людина охороняє природу рідного краю.

Найбільш доступним для учнів початкових класів є місцевий матеріал. Тому
в основі вивчення програмного матеріалу покладено краєзнавчий принцип,
який орієнтує вчителя на ознайомлення учнів з об’єктами природи своєї
місцевості.

Як другокласники, так і третьокласники ознайомляться з найпоширенішими
рослинами і тваринами своєї місцевості, видами праці, дізнаються, як
впливає нежива природа на стан рослин і розвиток тварин у різні пори
року, на працю людей. У процесі вивчення природничого матеріалу
дізнаються, як використовуються і охороняються природні багатства.

Зміст підручника становлять розділи «Що таке природа» і «Природа рідного
краю».

Висловимо деякі зауваження щодо завдань і методики організації засвоєння
учнями змісту І розділу. У другому класі трирічної школи теми цього
розділу вивчатимуться вперше. Це націлює вчителя на формування в учнів
елементарних уявлень і понять про предмети і явища природи, їх
взаємозв’язки і взаємозалежності та відповідних умінь.

У третьокласників чотирирічної школи елементарні уявлення і поняття з
цього розділу сформовано в другому класі у курсі ознайомлення з
навколишнім. Виходячи з цього, метою кожного уроку в третьому класі є:
актуалізація засвоєних знань і вмінь, їх розширення, поглиблення й
застосування під час різноманітних завдань. Проілюструємо це на
конкретних прикладах. Так, на уроці з теми «Рослини — частина живої
природи» серед інших понять формуються поняття «дикорослі рослини» і
«культурні рослини». У другому класі діти засвоїли, що дикорослими
називають ті рослини, яких ніхто не сіє і не доглядає, а культурними —
ті, які вирощують і доглядають люди. З метою актуалізації цих знань
учитель може запропонувати такі запитання:. Які рослини називають
дикорослими? Про які дикорослі рослини ви дізналися на уроках
ознайомлення з навколишнім? Назвіть дикорослі рослини, які ростуть біля
школи (вашого будинку, на городі, у полі).

Для того щоб розширити саме поняття (підведення під поняття нових
об’єктів) «дикорослі рослини», можна використати завдання такого типу:
учитель показує дітям гербарії або малюнки відомих і невідомих
дикорослих рослин і пропонує назвати їх. Рослини, з якими учні
зустрілися вперше, вчитель називає сам, звертає увагу на особливості
зовнішньої будови рослин, повідомляє про середовище їх існування та
користь для людини і природи.

На засвоєння учні можуть виконувати завдання за зразком або ж у новій
навчальній ситуації. Наприклад, дикорослі рослини — це ті, яких люди не
висівають і не доглядають за ними. Подорожник не висівають і не
доглядають. Отже, подорожник — дикоросла рослина. Розмірковуючи за
зразком, доведіть, що кропива — це дикоросла рослина.

Серед перелічених назв рослин підкресліть дикорослі: пшениця, пирій,
кукурудза, щириця, лобода, петрушка, череда, волошка, ячмінь, спориш,
кульбаба. За якими ознаками їх віднесли до дикорослих рослин?

Після цього продовжується робота над поняттям «культурні рослини».
Учитель пропонує прочитати назви рослин, які не підкреслені, і назвати,
до якої групи вони належать, довести чому. Якщо учням важко відповісти,
учитель актуалізує знання дітей про культурні рослини або привертає
увагу до способів виконання попередніх завдань. Для розширення знань про
культурні рослини можна використати загадки, вікторини, ребуси,
кросворди, ігрові ситуації.

Під час опрацювання тем розділу «Природа рідного краю» вчитель звертає
увагу на встановлення взаємозв’язків між елементами неживої природи;
живої природи; неживої і живої природи. Для усвідомлення цих
взаємозв’язків доцільно моделювати їх у вигляді схем або схематичних
малюнків.

На уроці з теми «Тварини лісу» увага учнів звертається на те, що тварини
живляться рослинами або іншими тваринами. Показати це можна за допомогою
схем: рослина — тварина — тварина. Конкретизуємо цю схему прикладом. У
лісі ростуть дуби, плодами яких живляться дикі кабани. На них полюють
вовки. Схему взаємозв’язків між цими об’єктами діти зображують разом з
учителем: дуб — дикий кабан — вовк.

Під час вивчення цього розділу велика увага приділяється правильній
організації спостережень за живою і неживою природою і працею людей.
Учні спілкуються з об’єктами природи у полі, лісі, на лузі та інших
місцях. Екологічне розуміння природи невід’ємно пов’язане з бережливим
ставленням до неї. До такого розуміння підводять у процесі вивчення
кожної теми цього розділу, під час екскурсій. Водночас учитель розвиває
у дітей інтерес і любов до природи, уміння раціонально її
використовувати. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою
слід передбачати посильну суспільне корисну працю дітей, наприклад,
висаджування рослин, упорядкування джерельця, загородження мурашника,
підгодовування птахів та ін. Виконана робота запам’ятається надовго і,
безперечно, матиме виховний вплив.

Ефективність засвоєння природничого матеріалу досягається за допомогою
методів, що властиві природничим наукам: демонстрування натуральних
об’єктів, дослідів, проведення спостережень, виконання практичних робіт.
Потрібно систематично залучати учнів до самостійного пошуку знань,
озброювати їх прийомами навчальної діяльності.

Важливого значення у вивченні природничого матеріалу надається
екскурсіям, предметним урокам, безпосереднім спостереженням учнів за
навколишньою природою.

Висновки

Таким чином, джерелом знань про природу є перш за все сама природа, що
оточує дитину. Формування уявлень про пори року, рослини, тварин
найближчого оточення, працю людей не обмежуються уроками, а відбувається
і під час цільових прогулянок, екскурсій, які проводяться в позаурочний
час, та під час роботи на навчально-дослідній ділянці.

Короткочасне перебування учнів у стінах класу під час уроків
використовується вчителем для узагальнення і поглиблення знань, набутих
внаслідок безпосереднього спілкування з природою.

Провідними методами пізнання природи є спостереження, які проводяться
переважно під безпосереднім керівництвом учителя, а також ігрова
діяльність дітей. Використовуючи інші методи навчання (бесіда,
розповідь, робота з підручником, наочними посібниками), учитель постійно
опирається на спостереження, життєвий досвід дітей, а включаючи їх в
ігрові ситуації, забезпечує активізацію пізнавальної діяльності,
доступність засвоєння матеріалу.

Ефективність здійснення природничої освіти забезпечувалася чітким
визначенням змісту природничої освіти, використанням аудиторних (урок)
та позакласних (екскурсії, гуртки, свята тощо) форм, різних методів
навчання (словесних, практичних, спостережень, методів проблемного
навчання, ігор).

Список використаної літератури

Біанкі В. Лісова газета. — Л.: Державне видавництво дит.літератури,1991.

Друзь З.В. Пізнавальні завдання з ознайомлення з навколишнім світом у
1-2 класах. — К.: «Радянська школа»,1990.

Курдилик С. В. Рідний край ,-Л.:ВНТЛ, 1996.

Програми середньої загальноосвітньої школи, 1-3 класи,-К.:”Освіта”,
2007.

Шарапова Л. С. Навчання в 3/2/класах. Природознавство,-К.:»Освіта»,
1995.

Похожие записи