HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
ТЕМА
СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ПЕРЕГОВОРІВ
1. Мета і завдання переговорів
2. Етапи підготовки і проведення переговорів
1. Мета і завдання переговорів
Якщо в процесі спілкування виникають протиріччя, то усунути їхній
можна тільки 2 – ма способами. Перший спосіб – негативний. Це конфлікт.
Другий – позитивний: переговори. Без них було б неможливе мирне
співіснування. мета переговорів – шляхом спільного пошуку укласти угоду
з якогось питання, досягти такого результату, яким усі сторони були б
задоволені. Іншими словами, це ухвалення взаємовигідного рішення,
найбільш прийнятного в даній ситуації. За допомогою переговорів
установлюються ділові зв’язки, укладаються угоди, координується спільна
діяльність різних фірм, підприємств, установ.Важливе значення при
переговорах має ступінь володіння прийомами і методами аргументації.
Зокрема, ефективними методами переконання вважаються наступні:
1) Посилання на авторитети, тобто на чужий досвід, висловлення
авторитетних людей. При цьому треба вказати джерела даних.
2) Порівняння з галузі і, добре знайомої співрозмовнику.
3) Метод опитування заснований на тому, що ви не заперечуєте опоненту, а
самі ставите питання так, щоб він відповідав на свої зауваження.
4) Умовна згода полягає в первісному визнанні правоти партнера (часто з
незначними запереченнями). Це дозволяє утримати контакт, а потім
поступово «перетягти» співрозмовника на свій бік.
5) Перефразовування – це повторення й одночасне пом’якшення сказаного.
6) Метод «так – але» полягає в тому, що до визначеного моменту
погоджуються з опонентом для того, щоб у нього пропало бажання
суперечити, щоб підготувати його до контраргументації. Сполучник «але»,
що діє як застережливий сигнал, краще опустити: «Ви зовсім праві. Чи
врахували Ви, що …»
7) Прийняття зауваження. Це, в основному, відноситься до несуттєвого для
ходу бесіди суб’єктивного висловлення.
8) Доказ безглуздості. Якщо усі ваші відповіді вказують на
неспроможність опонента, можна підштовхнути його до того, щоб він визнав
безглуздість своєї позиції.
9) «Захист » означає, що виступ будується таким чином, що у партнерів по
спілкуванню взагалі не виникає контраргументів.
Варіанти розташування учасників розмови в умовах робочого кабінету
зі стандартним прямокутним столом наступні (табл. 1):
Таблиця 1
3.Конкуруюча позиція
Створює атмосферу суперництва свідчить про відношення службової
4.Незалежна позиція
Характерна для людей, що не бажають спілкуватися
Для встановлення контакту дуже корисно враховувати відстань між
співрозмовниками й обсяг простору комунікації. Для ведення
конструктивного діалогу треба установити відстань приблизно в 1, 5 м,
зручно розташуватися щодо співрозмовника.
2. Етапи підготовки і проведення переговорів
Структурні елементи кожного етапу переговорного процесу можна
представити у вигляді таблиці 2:
Таблиця 2
Докомунікативний Комунікативний Посткомунікативний
1.Добір інформації 1.Знайомство сторін Аналіз переговорів
2.Аналіз проблеми 2.Виклад проблем і цілей
3.Узгодження цілей і задач 3.Діалог учасників (уточнення, обговорення,
узгодження інтересів)
4.Аргументація варіантів рішень 4.Підведення підсумків і прийняття
рішень
5.Складання проекту документів
6.Узгодження часу і місця зустрічі, учасників делегації
Харві Маккей – мільйонер, автор бестселера «Як утриматися серед
акул» (М., 1991) – вважає, що в ході переговорів виграє той, у кого
більше інформації, кращий план і вища майстерність. У цій лаконічній
формулі названі найважливіші складники успіху переговорів. На перше
місце автор висуває ретельну підготовку до діловій зустрічі. Цей етап
включає два основних напрямки: 1) обдумування основного змісту, 2)
вирішення організаційних питань. Робота над змістом переговорів
починається зі збору інформації. Дуже важливо, щоб вона була
різноманітною, усебічною, а також правдивою, реальною. Плідний діалог
можливий тільки на грунті глибокого знання проблеми, компетентності в
даній галузі. Коштовним надбанням є інформація про фірму, з якою будете
співробітничати: коли і ким заснована, у яких угодах мала успіх, який
обсяг операцій, фінансове становище і т.п. Корисно довідатися про
партнерів фірми і про тих, з ким планується вести переговори: освіта,
віхи кар’єри, склад родини, хобі… Вивчаються також психологічні
особливості членів делегації протилежної сторони.
У процесі аналізу матеріалу продумуються можливі альтернативи
рішення, що вимагають менших витрат і зусиль. Особливу увагу звертають
на інтереси. Інтерес – ключове поняття переговорів. Інтереси можуть бути
двох типів: 1) загальні, 2) різні. Останні підрозділяються на
взаємовиключні, тобто суперечні один одному, і непересічні – такі, при
яких реалізація намірів однієї зі сторін ніяк не торкається прагнень
іншої. Варто виписати на аркуші паперу інтереси – свої і партнера – і
визначити, якого вони типу. На основі аналізу проблеми формулюється
загальний підхід (тобто мета і задачі), власна позиція, можливі варіанти
рішення, продумується аргументація. Робота над змістом завершується
написанням документів і матеріалів (проекти угод, резолюцій і т.п.).
Вони будуть служити на переговорах своєрідними орієнтирами, об’єктивними
критеріями.
До організаційних питань підготовки відносять визначення часу,
регламенту, програми, місця зустрічі, формування складу делегації.
4
z
|
3/4
A
e
i
o
?
¬
O
U
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
Dміщення кожного з учасників (по черзі) чи нейтральна територія. Офіс
варто підготувати до зустрічі, розкласти на столі (краще круглої форми)
блокноти, олівці, поставити фужери, воду, попільниці. До складу
делегації повинні входити компетентні щодо обговорюваних питань
співробітники. Між ними розподіляються обов’язки. Очолює делегацію, як
правило, керівник.
Комунікативний етап починається зі знайомства, з установлення
психологічного контакту. При знайомстві часто відбувається обмін
візитними картками, що супроводжується легкими уклінами приймаючого і
того, хто вручає.
Спочатку обговорюються найбільш легкі питання, що створює
сприятливу атмосферу, показує, що проблеми, у принципі, розв’язувані.
Часто сторони переходять до відпрацьовування деталей угоди після того,
як досягнуть домовленості у принципових питаннях. У процесі переговорів
поведінка учасників може відповідати трьом різним підходам. Перший
зв’язаний із протистоянням сторін, кожна з який ставить як неодмінну
умову перемогу за будь – яку ціну. Стіл, за яким ведеться діалог,
уподібнюється своєрідному бойовищу. Другий підхід можна вважати
протилежністю першого. Сторони займають дружні позиції, поводяться
запобігливо. Третій підхід заснований на розумінні необхідності пошуку
взаємоприйнятого рішення, що у максимальному ступені відповідало би
інтересам обох партнерів. Взаємні вчинки, розумні компроміси ніби
доповнюють один одного. Цей підхід, при якому встановлюються довірчі
стосунки, ведуться спільні «мозкові штурми», є самим перспективним. Дана
концепція лежить в основі так званого методу принципових переговорів,
розробленого в Гарвардському університеті США і докладно описаного в
книзі Роджера Фішера і Уільяма Юри «Шлях до угоди, чи переговори без
поразки» (М., 1992). Метод полягає у вимозі рішення проблеми виходячи з
її якісних ознак, тобто із суті справи. Партнери прагнуть знайти взаємну
вигоду там, де це можливо. А там, де їхні інтереси не збігаються,
домагаються такого результату, що був би обґрунтований справедливими
нормами.
Метод характеризується чотирма основними правилами. Кожне з них
складає базовий елемент переговорів і служить рекомендацією для їх
ведення.
Перше правило: «Зробіть розмежування між учасниками переговорів,
відокремте людину від проблеми». Обговорення рис характеру, критика
особистих якостей комунікантів неприпустимі, тому що загострюють
протиріччя, заважають ходу розгляду проблем.
Друге: «Сконцентруйтеся на інтересах, а не на позиціях». Замість
того, щоб сперечатися про позиції, треба досліджувати їхні визначальні
інтереси.
Третє: «Розробіть взаємовигідні варіанти».
Четверте: «Знайдіть об’єктивні критерії». Для того, щоб переговори
були більш справедливими, запрошуються посередники, спостерігачі,
незалежні експерти.
Наприкінці контакту досягнуті результати фіксуються у письмовому
вигляді.
Після зустрічі відзначають позитивні і негативні моменти для того,
щоб удосконалювати переговорну стратегію і тактику.
Зразкова схема аналізу переговорів наступна:
1.Як розташувалися учасники спілкування?
2.Чи дотримані правила етикету при вітанні, знайомстві, прощанні?
3.Чи удалося створити робочу атмосферу?
4.Чи чітко сформульована мета й основні проблеми переговорів?
5.Чи намічений план?
6.Як учасники виклали свої позиції (наскільки чітко, повно, доказово)?
7.Чи знадобилися уточнюючі питання з боку опонентів?
8.Які спільні і різні інтереси виявлені?
9.Хто висуває конкретні варіанти рішення суперечливих питань?
10.Як пропоновані альтернативи аргументуються?
11.Яка сторона схильна завищувати вимоги?
12.Хто підбиває підсумок переговорів?
13.Які рішення прийняті?
14.З яких питань не вдалося дійти згоди?
15.Які документи підписані?
Який підхід переважав на переговорах?
Питання для розгляду та обговорення
1.До якого типу мовних актів належать переговори?
2.На якій стадії ділових переговорів Ви будете використовувати закриті,
відкриті, переломні питання?
3.У чому переваги і недоліки кожного з методів переконання
співрозмовника?
4.Які якості людини фіксуються, в першу чергу, при нетривалому
сприйнятті її вигляду і поведінки ?
5.Які невербальні засоби поведінки необхідно удосконалювати особисто
Вам для підвищення ефективності спілкування?
6. Чи можна контролювати міміку?
Список використаної літератури
1.Басин Е.Я. Искусство и коммуникация (очерки из истории философско
-эстетической мысли). – М.: Московский общественный научный фонд; ООО
“Издательский центр научных и учебных программ”, 1999. – 240 с.
2.Дик У. Эффективная коммуникация. Приемы и навыки /Пер. с нем. – X.:
Изд-во Гуман. Центр, 2007. – 188 с.
3.Евдокименко Е. С. Подходы к исследованию переговорного процесса
//Вопросы психологии. – 2007. – №3.- С. 158 – 166.
4.Клименко О. „Фабрики думок”: вплив неурядових організацій на політику
демократичних держав // Пол. менеджмент.-2007.-№2.- С. 90-99.
5.Малімон В.І. Комунікаційна політика в діяльності державних службовців:
Навч. посібник. – Івано-Франківськ, 2007. – 112 с.
6.Мерманн Э. Коммуникация и коммуникабельность Пер. с нем. – X.: Изд-во
Гуман. Центр, 2007. – 296 с.
7.Панфилова А.П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. —
СПб.: Знание, 1999. — 496 с.
8.Пиз А. Язык телодвижений: Пер. с англ. — Новгород, 1992. — 262 с.
9.Ситников А.П. Hовые подходы эффективной коммуникации. – Hовосибирск,
1990.
10.Роджер Фишер, Уильям Юри. Путь к согласию или переговоры без
поражения. – М., 1992.
11.Флемминг Фанч. Преобразующие диалоги: Учебник по практическим
техникам для содействия личностным изменениями / Пер. с англ. – К.: Д.
А. Ивахненко, 1997. – 400 с.
12.Шапошникова І.В. Ділова риторика: Навчальний посібник для студентів
денної та заочної форм навчання напрямків: економічна, соціологічна,
юридична освіта; комерсантів, керівників установ та організацій. –
Херсон: видавництво ХДУ, 2004. – 78 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
