HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Тема. Система органів управління

Література:

І. Конституція України. Українською, російською, англійською мовами. З
алфавітно-предметним покажчиком / Укладачі: М.П. Орзіх, С.С. Сон. Одеса,
1999.

2. Кодекс законів України про адміністративні правопорушення.

3. Коваль Л.В. Адміністративне право. — К., 1998..,

4. Тихомиров Ю.А. Курс административного права. — М., 1998.

1. Система органів держуправління.

Державне управління-одна із головних форм діяльності держави, особливий
вид соціального управління в суспільстві. У широкому значенні-це
діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, судових,
контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного
життя.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на
законодавчу, виконавчу і судову (ст.6). Єдиним органом законодавчої
влади в Україні є парламент-Верховна рада України. Він є представницьким
органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального,
рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. До складу
Верховної Ради входять 2 органи, які мають особливий правовий
статус-Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав
людини. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який
утворюється Верховною радою України, підпорядкований і підзвітний їй.
Особливий правовий статус цього органу полягає в тому, що він здійснює
свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної
влади. Специфіка статусу органу Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини в тому, що він є органом, який на постійній основі здійснює
парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод
людини і громадянина та захист кожного на території України в межах
юрисдикції.

Представницьким органом Автон. Респ. Крим є Верховна Рада Авт. Респ.
Крим. До представницьких органів держ. влади належать також місцеві ради
в областях, містах обласного значення, районах, районах у містах, а
також ради міст загальнодержавного значення — Києва та Севастополя.

До виконавчих органів України належать: вищий орган у системі органів
виконавчої влади-Кабінет Міністрів України; Рада міністрів Авт. Респ.
Крим, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві
державні адміністрації на відповідній території. У сукупності вони
складають єдину систему органів виконавчої влади. На відміну від органів
законодавчої влади органи виконавчої влади призначаються Президентом
України. Органи виконавчої влади здійснюють виконавчу діяльність, яка
полягає у виконанні Конституції України, нормативних актів законодавчих
органів державної влади, Президента України, а також організовують
виконання цих актів шляхом розпорядництва. За характером своїх
повноважень органи виконавчої влади поділяються на органи загальної
компетенції, які відають всіма або багатьма галузями виконавчої
діяльності (Кабінет Міністрів Укр.), і органи спеціальної компетенції
(міністерства, інші органи державної виконавчої влади). У свою чергу,
органи спеціальної компетенції залежно від повноважень поділяються на
галузеві органи, які відають певними галузевими управліннями
(міністерства), та міжгалузеві, які здійснюють міжгалузеве управління
(Державні Комітети). Органи виконавчої влади підрозділяються також на
колегіальні і єдиноначальні. До перших належать, наприклад, Кабінет
Міністрів України, до других-міністерства та інші органи виконавчої
влади.

Третій вид державних органів становлять органи судової влади.
Це-Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів
загальної компетенції, вищі судові органи спеціалізованих судів,
апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності ці суди складають судову
систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного,
цивільного, кримінального, арбітражного судочинства. Для органів судової
влади характерним є те, що судді обираються безстроково. Особливе місце
має Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції
в Україні, який відрізняється порядком утворення (судді Конст. Суду
України призначаються Верховною радою, Президентом України та з`їздом
суддів України), складом (18), особливістю юридичної сили, строком
призначення на посаду (9 років без права бути призначеним на повторний
строк).

Особливим видом державних органів є органи прокуратури. На прокуратуру
України покладається підтримання державного обвинувачення у суді;
представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які
проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян,
звинувачених у тому чи іншому правопорушенні. Прокуратура України
складає єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоящих
прокурорів вищестоящим і Генеральному прокуророві України. Відповідно до
Конституції України, Генеральний прокурор призначається за згодою
Верховної Ради Президентом України.

Особливе місце в системі органів державної влади має Президент України,
який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його
статус, як глави держави, наділяє його повноваженнями, згідно з якими
він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності
України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.
Оскільки ці повноваження більше чи менше властиві всім органам державної
влади, Президент впливає на діяльність всієї системи державних органів в
Україні і, особливо, на організацію та діяльність органів виконавчої
влади, оскільки він особисто їх формує. Основним методом такого впливу є
координація.

Президентом України створюється координаційний орган з питань
національної безпеки і оборони-Рада національної безпеки і оборони
України.

2. Організаційна структура і штати органів управління.

Державні службовці є кадровим складом державного управління.
Регламентація: Закон “Про державну службу” від 16.12.1993 р.

Посада – це визначена структурою та штатним розписом первинна структурна
одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене
нормативними актами визначене коло службових повноважень.

Посадовими особами є державні службовці, на яких нормативними актами
покладено здійснення певних функцій.

Посади класифікуються за категоріями і рангами:

I категорія – 3,2,1 ранги

II – 5.4.3

III- 7.6.5

IV-9.8.7

V-11.10.9

VI-13.12.11

VII-15.14.13

Оскільки практично кожний державний орган є самостійною юр. особою, з
окремим балансом та печаткою, штатний розпис повністю знаходиться в
владі керівника, який підзвітний вищестоящому органу влади.

3. Система органів виконавчої влади.

Суб`єктами виконавчої влади в Україні є органи загальної
компетенції-вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи
спеціальної компетенції-центральні органи державної виконавчої влади;
місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб`єкти
виконавчої влади утворюють єдину систему органів. Виконавчій владі та
системі її органів присвячено розділ 6 Конституції “Кабінет Міністрів
України. Інші органи виконавчої влади”. Єдність системи органів
виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає
з державної цілісності України; розмежуванням компетенції органів
виконавчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи
визначається порядок формування окремих її елементів. Очолює систему
Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади. Середньою
ланкою цієї системи є міністерства та центральні органи державної
виконавчої влади, підпорядковані Кабінету Міністрів. Органами виконавчої
влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи
виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в
області. І районах, містах Києві та Севастополі, які підзвітні і
підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього
рівня відносяться також органи спеціальної (галузевої та функціональної)
компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам
виконавчої влади, так і перебувають у підпорядкуванні відповідних
місцевих органів виконавчої влади.

Компетенція органів виконавчої влади визначається окремо для кожної
ланки системи органів виконавчої влади. Згідно з п.12 ст.92 Конституції
України, виключно законами України визначаються організація і діяльність
органів виконавчої влади. Компетенція Кабінету Міністрів України
визначена у ст.116 Конституції України та Законі “Про Кабінет Міністрів
України”. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади сформульовані у відповідних Положеннях про ці органи. Компетенція
місцевих державних адміністрацій визначена ст.119 Конституції України та
Законом про місцеві державні адміністрації. Нарешті, особливості
здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються,
відповідно до ст.118 Конституції України, окремими законами України.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують
реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави;
здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу;
забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють
діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління
власністю незалежно від її форми; розробляють і здійснюють
загальнодержавні програми.

За масштабом діяльності органи виконавчої влади поділяються на: а) вищі;
б) центральні; в) місцеві; г) спеціальні.

До вищих належать органи, виконавчо-розпорядча діяльність яких
поширюється на всю територію України. Таким органом є Уряд України —
Кабінет Міністрів.

До його складу входять Прем’єр-міністр України, перший
віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.

До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується
Конституцією, див. наприклад, ст. 114) належать ті, що керують
відповідними галузями, або здійснюють функціональне (міжгалузеве)
управління. Це міністерства (наприклад, Міністерство агропромислового
комплексу України); комітети (наприклад, Державний комітет зв’язку та
інформації України); відомства (наприклад, Служба безпеки України,
Національне космічне агентство України, Державна митна служба України,
Державна податкова адміністрація України).

Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються
Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України,
указами і розпорядженнями Президента України, постановами і
розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Загальним положенням про
міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади
(затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 р.), а також
положеннями про конкретний орган

4. Органи виконавчої влади , як різновид державних органів.

Органи виконавчої влади є основними після Президента України
функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі і статус
органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку,
по-друге, є найважливішою складовою частиною органів державного
управління і державного апарату в цілому, по-третє, вони об’єднані
єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і
цілеспрямовано , по-четверте, кожен з органів даної системи наділений
державою специфічною компетенцією у сфері державного управління.

Орган державної виконавчої влади — це носій державної виконавчої влади,
що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління ,
і має юридичний статус органу державної виконавчої влади.

Органи державної виконавчої влади класифікуються за такими критеріями

:за масштабом діяльності;

за порядком утворення;

за обсягом компетенції;

за місцем у державно-управлінській ієрархії.

За масштабом діяльності поділяються на:

Вищі, центральні, місцеві, спеціальні.

До вищих належать органи , виконавчо-розпорядча діяльність яких
поширюється на всю територію України. Таким органом є Уряд України —
Кабінет Міністрів.

Він відповідальний перед президентом України та підконтрольний та
підзвітний Верховній Раді України До його складу входять Прем’єр-Міністр
України, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр міністри,
міністри.

Прем’єр-міністр призначається Президентом України і він керує роботою
Кабінету Міністрів.

До центральних органів виконавчої влади належать ті, що керують
відповідними галузями , або здійснюють функціональне( міжгалузеве)
управління.

Це міністерства, комітети, відомства. Центральні органи виконавчої влади
у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України ,
постановами Верховної Ради України , указами і розпорядженнями
Президента України, Кабінету міністрів.

Місцеві органи державної виконавчої влади – це насамперед державні
адміністрації. Вони утворюються згідно Конституції України , а їх
безпосередня діяльність регламентується Законом України “ Про столицю
України місто-герой Київ” від 15 січня 1999 року і двома положеннями :
Положення про обласну , Київську, Севастопольську міські державні
адміністрації та Положеннями про районну, районні в містах Києві та
Севастополі державні адміністрації. Державна адміністрація
підпорядковується Президентові України , а також Кабінету Міністрів.

Державна адміністрація покликана захищати права і законні інтереси
громадян та держави , забезпечувати комплексний соціально-економічний
розвиток території та реалізацію державної політики у визначених
законодавством сферах управління.

Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови , які
призначаються на посаду звільняються з посади Президентом України за
поданням Кабінету міністрів України. При здійсненні своїх повноважень
вони відповідальні перед президентом України і Кабінетом міністрів
України , підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого
рівня.

До спеціальних органів державної виконавчої влади належать органи, які
віднесені законодавством ні до вищих, ні до центральних, ні до місцевих,
проте наділені статусом органа виконавчої влади.

Верховна Рада України в системі органів Української держави.

Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади в Україні.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус
найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис
парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького,
колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу
законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади
є його єдність, виключність, універсальність в системі органів державної
влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто
державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його
внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади –
загальнонаціональних або місцевих – крім її Верховної Ради.

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної
влади, оскільки вона представляє увесь український народ – громадян
України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це
випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і назви парламенту
– “Верховна Рада України”.

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає
насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з
450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови
обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82
Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних
засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти
Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім
випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його
однопалатність.

Порядок утворення Верховної Ради та її компетенція.

Конституція України 1996 р. в цілому залишила загальну структуру
Верховної Ради без змін у вигляді однопалатного парламенту, проте значно
оновила окремі її інститути. Істотними новелами української
парламентської реформи є: припинення існування Президії Верховної Ради
як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних
комісій Верховної Ради у комітети, формування Рахункової палати
Верховної Ради, створення інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав
людини та інших інститутів, зокрема інститутів найстаршого за віком
народного депутата для відкриття першого засідання першої сесії
Верховної Ради для здійснення процедури складання присяги народними
депутатами; представника Президента у Верховній Раді та ін.

З метою зміцнення правової основи організації і діяльності Верховної
Ради та її органів передбачено прийняття Закону про Регламент Верховної
Ради замість Регламенту Верховної Ради.

Покладено початок створенню елементів інфраструктури Верховної Ради:
парламентського видавництва, парламентської бібліотеки, Інституту
законодавства, друкованих органів – журналу “Віче”, газети “Голос
України” та ін.

Відповідно до чинної Конституції (ст. 88) і Регламенту Верховної Ради
загально-парламентськими інститутами загальної компетенції є: Голова
Верховної Ради, перший заступник і заступник Голови та апарат Верховної
Ради. Голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови
Верховна Рада обирає зі свого складу і відкликає їх.

Комітети Верховної Ради України.

Основними галузевими органами Верховної Ради є її комітети (табл. 3),
які створюються замість існуючих донедавна постійних комісій Верховної
Ради і на їх основі. Верховна Рада затверджує перелік комітетів
Верховної Ради, обирає голів цих комітетів. Комітети здійснюють
законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання,
віднесені до повноважень Верховної Ради (ст. 89 Конституції).

Комітети Верховної Ради України чотирнадцятого скликання (станом на 14
травня 1998 р.)

Комітет з питань правової реформи

Комітет з питань державного будівництва, місцевого самоврядування та
діяльності рад

Комітет з питань соціальної політики та праці

Комітет з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства

Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту

Комітет з питань з питань науки і освіти

Комітет з питань культури і духовності

Комітет з питань економічної політики, управління народним
господарством, власності та інвестицій

Комітет з питань бюджету

Комітет з питань фінансів і банківської діяльності

Комітет з питань промислової політики

Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та
ядерної безпеки

Комітет з питань будівництва, транспорту і зв’язку

Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин

Комітет у закордонних справах і зв’язках з СНД

Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації
наслідків Чорнобильської катастрофи

Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та
боротьби з організованою злочинністю і корупцією

Комітет з питань національної безпеки і оборони

Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи
Верховної Ради України

Комітет з питань свободи слова та інформації

Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнародних відносин

Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів

Правовий статус Президента України.

Президент України — глава української держави.

Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у
політичному житті і державному будівництві України. Тривалий час в
Україні (колишній Український РСР) функції глави держави виконували
переважно Верховна Рада, яка вважалась найвищим органом державної влади
України, її Президія, як постійний діючий орган державної влади, та її
голова.

Становлення інституту Президента України було ключовим у реформовані
державної влади, пов’язаному з проголошенням незалежності України та
зміною її конституційного ладу.

Президент також призначає половину складу Ради Національного банку
України, половину складу Національної ради України з питань телебачення
і радіомовлення.

Ряд повноважень має Президент і щодо формування органів судової влади та
контрольно-наглядових органів.

Досить широке коло повноважень має Президент як гарант конституційного
ладу, державного суверенітету, територіальної цілісності України;
додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина та інших
конституційних інститутів.

Відповідно до Конституції Президент є Головнокомандувачем Збройних Сил
України.

Як глава держави, Президент також приймає рішення про прийняття до
громадянства України та припинення громадянства України, про надання
притулку в Україні; нагороджує державними нагородами; встановлює
президентські відзнаки та нагороджує ними, здійснює інші повноваження,
встановлені Конституцією.

Однією з особливостей статусу Президента є те, що він не може передавати
свої повноваження іншим особам або органам. Це є важливою гарантією як
статусу Президента, так і конституційного ладу в цілому.

Свої функції і повноваження Президент здійснює в певних правових і
організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому інституту
державної влади.

Президент України на основі і на виконання Конституції і законів України
видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на
території України. Окремі види актів Президента скріплюються, відповідно
до Конституції, підписами Прем’єр-міністра і міністра, відповідального
за акт та його виконання.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію
указами Президента (ст. 107 Конституції).

Президент України – найвища посадова особа і глава держави.

За Конституцією Президент є главою держави і виступає від її імені. Він
є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України,
додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент
забезпечує державну незалежність, національну безпеку і
правонаступництво держави (ст. 102, 106 Конституції).

Одними із пріоритетних повноважень Президента у здійсненні названих
функцій є його повноваження щодо представництва держави всередині країни
і в міжнародних відносинах.

Як глава держави, Президент України має ряд повноважень щодо призначення
і оголошення виборів і референдумів як форм безпосередньої демократії та
щодо формування і функціонування органів державної влади.

Зокрема, Президент призначає всеукраїнський референдум щодо змін
Конституції України (ст. 156), проголошує всеукраїнський референдум за
народною ініціативою; призначає позачергові вибори до Верховної Ради у
строки, встановлені Конституцією.

* , 0 ?

?

?

u

< ? ¶ ? th Президент України припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Президент має також значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу: підписання і оприлюднення законів. Одним з найважливіших і найдієвіших повноважень Президента як глави держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Так, відповідно до ст. 106 Конституції Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра та припиняє його повноваження, приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Кабінет Міністрів України - вищий орган державної виконавчої влади в Україні. Згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність. Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому, характеризує його як орган, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України. Правове положення Кабінету Міністрів визначається Конституцією України; Законом “Про Кабінет Міністрів України”; нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з Конституцією здійснення функцій і повноважень виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання Конституцією України. Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України). Одночасно він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, але у межах, визначених Конституцією України. Порядок формування і склад Кабінету Міністрів України. Виконавчої влади, формування якої – виключне право Президента. Згідно із ст. 114 Конституції, до Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, три віце-прем’єр-міністри, міністри закордонних справ, юстиції, фінансів, оборони, внутрішніх справ, інші міністри. За поданням Прем’єр-міністра України Президент України призначає міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також осіб, які не очолюють міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади. Чисельність Кабінету Міністрів України, згідно з Законом “Про Кабінет Міністрів України”, не може перевищувати 25 чоловік (ст. 5). Члени Кабінету Міністрів України є вищими посадовими особами виконавчої влади України, на них не поширюється дія закону про державну службу. Голова Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Процес призначення Прем’єр-міністра України складається з таких стадій: визначення Президентом кандидатури на цю посаду, розгляд Верховною Радою України цієї кандидатури, у разі відхилення – наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення Прем’єр-міністра України. На підставі подання Прем’єр-міністра Президент після затвердження структури та загальної чисельності Кабінету Міністрів України, видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів України, видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів. У списку повинно бути не менше двох третин від загальної чисельності Кабінету Міністрів. Компетенція Кабінету Міністрів України. Новоутворений Кабінет Міністрів України не пізніше ніж у двомісячний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності на термін своїх повноважень, у якій міститься концептуальне викладення стратегії діяльності, засобів та строків виконання завдань Кабінету Міністрів України. Зміст функцій і компетенції Кабінету Міністрів закладено у ст. 116 Конституції України. Деталізуються вони в Законі “Про Кабінет Міністрів України”. Як зазначається в Законі, компетенція Кабінету Міністрів України спрямована на організацію виконання Конституції і законів України, актів Президента та Кабінету Міністрів, Програми його діяльності у сферах економіки, соціального і культурного розвитку, забезпечення прав і свобод людини, науково-технічної діяльності, фінанси і оподаткування, зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення національної безпеки і обороноздатності країни, здійснення постійного контролю за виконанням органами виконавчої влади Конституції та актів законодавства України, прийняття заходів по усуненню недоліків у роботі цих органів. Кабінет Міністрів України організовує проведення єдиної політики у сфері державної служби, вживає заходів щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади, управління державними підприємствами, установами та організаціями, підготовки і підвищення професійного рівня кадрів державних службовців. Кабінет Міністрів України з власної ініціативи або за дорученням Верховної Ради України розробляє і подає на розгляд Верховної Ради України плани організаційних, фінансових, матеріально-технічних інформаційних заходів для впровадження законі у життя. Кабінет Міністрів здійснює інші функції та повноваження, які визначаються Конституцією і законами України, та функції, що визначаються актами Президента. Конституційний статус прокуратури та органів правосуддя. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом. Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Основними засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України. Правосуддя є видом державної діяльності, пов’язаним з вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з додержанням встановленої законом процесуальної форми. Конституційний суд України. Згідно з Конституцією України (ст. 124), судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Конституція України, як уже відмічалось, визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що Конституційний Суд поруч з судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу. В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору на правову природу Конституційного Суду. Зокрема, Конституційний Суд розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової. Необхідно відмітити у зв’язку з цим, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Діяльність конституційних судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближує їх з судами загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України (ст. 4) передбачає, що діяльність конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування, наприклад, таких принципів, як гласність і змагальність. Відрізняються конституційні суди від судів загальної юрисдикції за способом їх формування, складом і, головним чином, за характером справ, які вони вирішують. Предметом розгляду конституційних судів є конституційні питання. Конституційне правосуддя, незалежно від організаційних форм його здійснення, вирішує завдання захисту конституції: забезпечення її верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини і громадянина. Конституційний статус Автономної Республіки Крим. Автономна Республіка Крим є “невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання” (ст. 134 Конституції України). Отже, Автономна Республіка Крим (АРК) за конституційною природою є формою так званої територіальної (адміністративно-територіальної, регіональної, обласної) автономії, добре відомій світовій практиці державотворення. Суть територіальної автономії полягає передусім у праві її територіального колективу (громадян відповідної держави, які постійно проживають у межах цієї автономії) і тих органів, які вони обирають, самостійно вирішувати питання, віднесені о відання автономії. Перелік питань, віднесених до відання АРК, передбачений ст. 138 Конституції України. В їх числі передусім такі, як: управління майном, що належить АРК, розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм; визначення статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; охорона й використання пам’яток історії. Поряд з цим АРК має право самостійно вирішувати й такі важливі організаційні питання, як: призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК; затвердження складу виборчої комісії АРК; організація та проведення місцевих референдумів; ініціювання запровадження надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях. До компетенції АРК належить також участь у вирішенні таких загальнодержавних питань, як забезпечення прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; забезпеченню функціонування й розвитку державної та національних мов і культур в АРК; участь у розробленні й реалізації державних програм повернення депортованих народів. Конституційний статус органів місцевого самоврядування. Місцевому самоврядуванню присвячений ХІ розділ Конституції України (статті 140 – 146). Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом. HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України! PAGE PAGE 14 HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України!

Похожие записи