HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Шляхи покращення успішності молодшого школяра” ПЛАН

Вступ

1. Можливі причини зниження успішності

2. Шляхи підвищення успішності молодших школярів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тривалі, стійкі труднощі засвоєння програмного матеріалу у навчальних
закладах є однією з наболілих проблем для педагогів, батьків, психологів
і самих невстигаючих дітей.

Найважливішою задачею науки є розкриття сутності неуспішності при даних
цілях і змісті освіти, виявлення структури неуспішності, ознак, по яких
можуть орієнтуватися її компоненти, розробка науково обґрунтованих
прийомів виявлення цих ознак. Без цього неможливо наукове вивчення
факторів неуспішності і розробка заходів боротьби з нею.

Дуже важливо вчасно виявити причини неуспішності й усунути їх. Якщо в
молодших класах у дитини не виробилися навички і бажання учитися, то з
кожним роком труднощі у навчанні будуть зростати, як сніжний ком. Також
виявлення причин неуспішності обумовлено необхідністю пошуку вірних
шляхів подолання даної проблеми.

Неуспішність молодших школярів, як і старших школярів, закономірно
пов’язана з їхніми індивідуальними особливостями і з тими умовами, у
яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка
визнає навчання, і виховання дітей у школі.

Дослідження проблеми усе більш зв’язується із широким колом соціальних
питань, припускає використання даних усіх наук про людину, індивіда,
особистість.

Саме дидактика покликана дати визначення неуспішності, і швидше за все,
що ця проблема не може бути вирішена іншими науками, тому що поняття
неуспішності є насамперед дидактичне поняття, зв’язане з основними
категоріями дидактики — змістом і процесом навчання.

Хоча завдання розкриття сутності неуспішності в літературі не
поставлена, у багатьох роботах можна знайти підходи до її рішення. Один
з цих підходів складається в аналізі умов, що породжують неуспішність.

Неуспішність і відставання взаємозалежні. У неуспішності як продукті
синтезовані окремі відставання, вона підсумок процесу відставання.
Різноманітні відставання, якщо вони не переборені, розростаються,
переплітаються один з одним, утворять у кінцевому рахунку неуспішність.

1. Можливі причини зниження успішності

В основі зниження успішності в школі завжди лежить не одна причина, а
значно більше, і часто вони діють у комплексі. Серед них можна виділити:
недосконалість методів викладання, відсутність позитивного контакту з
педагогом, страх виявитися краще інших учнів, висока обдарованість у
якій-небудь конкретній області, несформованість розумових процесів і
т.д.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи:

1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров’я,
нерозвинута пам’ять і мислення, відсутність навичок навчальної праці);

2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання,
слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов’язку і
відповідальності);

3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до
знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація
індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка
підготовка вчителя);

4) негативний вплив атмосфери в сім’ї (низький матеріальний рівень життя
сім’ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної
праці та ін.).

Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і
дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке
здоров’я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у
дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі
частіше, ніж у дівчат.

Однак є спроби тим чи іншим способом згрупувати причини неуспішності.
Так, наприклад, А. М. Гельмонт, поставив задачу співвіднести причини
неуспішності з її категоріями. Ним виділені причини трьох категорій
неуспішності: глибокого і загального відставання (I категорія),
часткової, але стійкої неуспішності (II категорія), епізодичної
неуспішності (III категорія).

Як причини I категорії відзначені: низький рівень попередньої підготовки
учня; несприятливі обставини різного роду (фізичні дефекти, хвороба,
погані побутові умови, віддаленість місця проживання від школи,
відсутність турботи батьків); недоліки вихованості учня (лінь,
недисциплінованість), його слабкий розумовий розвиток.

Для II категорії зазначені: недоробка в попередніх класах (відсутність
належної наступності); недостатній інтерес учня до досліджуваного
предмета, слабка воля до подолання труднощів.

Для III категорії виявлені: недоліки викладання, неміцність знань,
слабкий поточний контроль; неакуратне відвідування уроків, неуважність
на уроках, нерегулярне виконання домашніх завдань.

Ближче усіх до рішення задачі опису системи причинно-наслідкових
зв’язків неуспішності, що відповідає теоретичним вимогам, на мою думку,
підійшов Ю. К. Бабанський. Він вивчає навчальні можливості школярів,
поєднуючи в цьому понятті два основних фактори успішності. Навчальні
можливості, у розумінні Ю. К. Бабанського, складають деякий потенціал
особистості в навчальній діяльності і представляють синтез особливостей
самої особистості і її взаємодій із зовнішніми впливами.

Схема вивчення учнів, розроблена Ю.К.Бабанським і його
співробітниками, призначена для цілей оптимізації процесу навчання на
рівні школи (її силами).

СХЕМА

I умови внутрішнього плану;

II III IV — умови зовнішнього плану;

I1 — особливості організму школяра;

I2 — особливості особистості школяра;

II а) — побутові умови;

II б) гігієнічні умови в школі;

II в) особливості виховання і родині;

II г) особливості навчання і виховання в школі;

III а) — причини недоліків побутових умов;

III б) — причини недоліків гігієнічних умов у школі;

III в) — умови недоліки виховання, що породжують, у родині;

III г) — умови недоліки навчально-виховного процесу, що породжують.

До причин внутрішнього плану він відносить дефекти здоров’я дітей,
їхнього розвитку, недостатній обсяг знань, умінь і навичок. До причин
зовнішнього порядку віднесені в першу чергу педагогічні:

а) недоліки дидактичних і виховних впливів;

б) організаційно-педагогічного характеру (організація педпроцесу в
школі, матеріальна база);

в) недоліки навчальних планів, програм, методичних посібників, а також
недоліки позашкільних впливів, включаючи і родину.

Деякі інші спроби згрупувати причини неуспішності більше відповідають
теоретичним вимогам. Зокрема, становить інтерес схема П. П. Борисова. У
ній розглядаються три групи причин неуспішності:

I. Загально педагогічні причини.

II. Психофізіологічні причини.

III. Соціально-економічні і соціальні причини.

Причини I групи породжуються, як вважає автор, недоліками
навчально-виховної роботи вчителів. Відповідно ці причини поділяються на
дидактичні (порушення принципів і правил дидактики) і виховні (головним
чином недооцінка позакласної і позашкільної роботи з дітьми). Друга
група причин обумовлена порушеннями нормального фізичного,
фізіологічного й інтелектуального розвитку дітей.

Причини III групи, відзначає П. П. Борисов, безпосередньо не залежать
від волі вчителів і учнів. До них він відносить слабку
матеріально-технічну базу школи, низький рівень дошкільного виховання
дітей, не розробленість проблем мови навчання, домашні умови життя
учнів, культурний рівень батьків, відносини в родині, недостачу
вчителів.

2. Шляхи підвищення успішності молодших школярів

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну
роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання
сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці;
посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на
окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних
заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного;
контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з
одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення
методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу,
розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у
знаннях; спеціальне повторення недостатньо засвоєних тем; заходи,
спрямовані на розвиток інтересу до навчального предмета. Щоб подолати
стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо
усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх
учителів з предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та
навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву,
пам’ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують
інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до
неуспішності.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з
невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх
проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях.
Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є
обов’язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих
занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не
знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен
відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів
заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні
уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо
завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є
допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили,
бажання працювати якнайкраще.

Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бути різноманітними і
водночас суто індивідуальними.

e

gd?=?

gd?=?

`„7gd?=?

gd?=?

gd?=?

?????????????? ? ?????Т?????????? ?
?????Т???????H?H????????H?H????????H?H????????????H?H??????????????H?H??
????????H?H??? не відразу знаходять спосіб розв’язання задач, працюють
більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня
вимагають пояснення, просять розказати правило, навести відповідний
приклад. З часом педагог пропонує новий вид роботи з поступовим
ускладненням її від заняття до заняття.

Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на
її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги
на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне
вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з
методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення
внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна
підготовка вчителя до такого виду діяльності. Для цього він
зобов’язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти
встановити «діагноз захворювання» — причини неуспішності в кожному
конкретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити
до них з «оптимістичною гіпотезою»; виявляти терплячість,
доброзичливість.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи
вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл
мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися
непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також
з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого
класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення,
послаблення пам’яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх
до категорії дефективних. Такі діти потребують посиленої уваги,
особливих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони
«вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і
можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

Важливий чинник успішної роботи класів вирівнювання — відносна
однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість.
Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом,
використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час
вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп
засвоєння навчальної програми як окремими учнями, так і класом загалом.
Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у
знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швидкого
просування, в процесі якого усувається колишнє відставання. Певне
значення має також наповнення класів вирівнювання (не більше 20 дітей).
У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо,
залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.

У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають індивідуалізацією
навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих
готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп’ютери для
індивідуальної роботи.

Сучасна дидактика як основні шляхи подолання неуспішності пропонує
наступні:

1. Педагогічна профілактика — пошуки оптимальних педагогічних систем, у
тому числі застосування активних методів і форм навчання, нових
педагогічних технологій, проблемного і програмованого навчання,
інформатизація педагогічної діяльності. Ю.Бабанським для такої
профілактики була запропонована концепція оптимізації
навчально-виховного процесу. У США йдуть по шляху автоматизації,
індивідуалізації, психологізації навчання.

2. Педагогічна діагностика — систематичний контроль і оцінка результатів
навчання, своєчасне виявлення пробілів. Для цього застосовуються бесіди
вчителя з учнями, батьками, спостереження за важким учнем з фіксацією
даних у щоденнику вчителя, проведення тестів, аналіз результатів,
узагальнення їх у виді таблиць по видах допущених помилок. Ю.Бабанським
запропонований педагогічний консиліум — рада вчителів по аналізу і
рішенню дидактичних проблем відстаючих учнів.

3. Педагогічна терапія — заходи для усунення відставань у навчанні. У
вітчизняній школі це додаткові заняття. На Заході — групи вирівнювання.
Переваги останніх у тому, що заняття в них проводяться за результатами
серйозної діагностики, з підбором групових і індивідуальних засобів
навчання. Їх ведуть спеціальні вчителі, відвідування занять обов’язково.

4. Виховний вплив. Оскільки невдачі в навчанні зв’язані найчастіше з
поганим вихованням, то з невстигаючими учнями повинна вестися
індивідуальна планована виховна робота, що включає і роботу з родиною
школяра.

Педагогікою накопичений значний досвід подолання неуспішності. Аналіз
різноманітних практичних мір дозволив виявити деякі принципові
положення.

На перший план у роботі з невстигаючими школярами висуваються виховні і
розвиваючі педагогічні впливи. Метою роботи з невстигаючими визнається
не тільки заповнення пробілів у їхній навчальній підготовці, але
одночасно і розвиток їхньої пізнавальної самостійності. Це важливо тому,
що, наздогнавши своїх товаришів, учень не повинний надалі від них
відставати. Допускається тимчасове зниження вимог до невстигаючих
школярів, що дозволить їм поступово надолужити пропущене.

Здійснюється нейтралізація причин неуспішності (усунення негативно
діючих обставин і посилення позитивних моментів).

При розробці шляхів удосконалювання навчально-виховного процесу, як
правило, мається на увазі створення особливо сприятливих умов для
невстигаючих школярів. Розробляються також окремі заходи, що поширюються
на всіх учнів; вони служать для загального поліпшення умов навчання і
виховання учнів у школі. Сюди відносяться пропозиції до поліпшення
обліку і контролю, рекомендації про те, як активізувати пізнавальну
діяльність учнів і їхня самостійність, підсилювати творчі елементи в
ній, стимулювати розвиток інтересів. Плідними представляються шляхи
перевиховання відносин, запропоновані в деяких педагогічних і
психологічних роботах: поставити перед учнем такі доступні для нього
задачі, щоб він міг досягти успіху. Від успіху, навіть самого
незначного, може бути прокладений міст до позитивного відношення до
навчання.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Погіршення успішності молодших школярів закономірно зв’язана з їхніми
індивідуальними особливостями і з тими умовами, у яких протікає їхній
розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і
виховання дітей у школі.

Дослідження проблеми усе більш зв’язується із широким колом соціальних
питань, припускає використання даних усіх наук про людину, індивіда,
особистість.

Соціальні умови (у широкому змісті слова) як фактор успішності також
взаємодіють з можливостями дітей. Це умови, у яких діти живуть, учаться,
виховуються, побутові умови, культурний рівень батьків і навколишнього
середовища, наповнюваність класів, устаткування школи, кваліфікація
вчителів, наявність і якість навчальної літератури і багато чого іншого.
І цей фактор так чи інакше враховується при визначенні змісту навчання.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну
роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання
сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці;
посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на
окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних
заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного;
контроль за виконанням заданого.

Педагогікою накопичений значний досвід подолання неуспішності. Аналіз
різноманітних практичних мір дозволив виявити деякі принципові
положення.

На перший план у роботі з невстигаючими школярами висуваються виховні і
розвиваючі педагогічні впливи. Метою роботи з невстигаючими визнається
не тільки заповнення пробілів у їхній навчальній підготовці, але
одночасно і розвиток їхньої пізнавальної самостійності. Це важливо тому,
що, наздогнавши своїх товаришів, учень не повинний надалі від них
відставати. Допускається тимчасове зниження вимог до невстигаючих
школярів, що дозволить їм поступово надолужити пропущене.

Для подолання стійкого відставання з одного предмета чи предметів одного
профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне
розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів;
диференціювання завдань з усунення прогалин у знаннях; спеціальне
повторення недостатньо засвоєних тем; заходи, спрямовані на розвиток
інтересу до навчального предмета.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності молодших школярів є
належна підготовка вчителя до такого виду діяльності. Для цього він
зобов’язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти
встановити «діагноз захворювання» — причини неуспішності в кожному
конкретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити
до них з «оптимістичною гіпотезою»; виявляти терплячість,
доброзичливість.

Список використаної літератури

Блонський П.П. Шкільна успішність. Вибрані педагогічні твори. — К.,
1981.

Гельмонт А.М. Про причини неуспішності і шляхи її подолання. – М., 1994.

Мурачковський Н.І. Як попередити неуспішність школярів.- Мінськ: Народна
асвета, 1997.

Питання попередження неуспішності школярів. Збірка статей. / Під ред.
Ю.К. Бабанського. – К., 1992.

Педагогічний пошук / Упорядник І.М.Баженова. – К., 1989.

Психологічний словник / За ред. В.І.Войтка. – К., 1982.

Робоча книга шкільного психолога / І.В. Дубровіна, М. К. Акімова й ін;
Під ред. И.В. Дубровіної. — М.: Освіта, 1991.

Русова С. Нова школа. Вибрані педагогічні твори. – К., 1996.

Рогів Е.І. Настільна книга практичного психолога в освіті. — М.:
Владос,1996.

Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. Вибрані твори: У 5-ти т. – Т.2.

Сухорський С.Ф. Система обліку успішності в школі. – К., 1986.

Фібула М.М. Педагогіка. Підручник. – К., 2001.

Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Вибрані педагогічні твори: У
2-х т. – Т.1.

Шевченко С.Д. Школьный урок: как научить каждого. – М., 1991.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи