РЕФЕРАТ

на тему:

«Роль Тараса Шевченка в історії дитячої літератури»

ПЛАН

Вступ

1. Огляд основних творів Т.Шевченка у розрізі дитячої долі

2. Тема безталанного дитинства, української природи, гармонії людини і
природи у поезії Т.Шевченка

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Як відомо, Тарас Григорович не писав спеціально для юних читачів, однак
його вплив на розвиток нової української дитячої літератури важко
переоцінити. Власне, до Кобзаря дитяча література ще не виділилася в
окрему галузь мистецтва слова, і саме унікальна спадщина поета сприяла
формуванню красного письменства для найменших. Немає жодних сумнівів у
тому, що вивчення геніального Шевченкового набутку може неабияк вплинути
на професійне становлення майбутніх педагогів початкової школи. Наша
стаття є спробою аналізу Кобзаревої поезії крізь призму дитячої
літератури.

1. Огляд основних творів Т.Шевченка у розрізі дитячої долі

Надзвичайною зворушливою в трактуванні Шевченка, котрий рано залишився
сиротою, стала тема материнства. Чи не вперше у світовому красному
письменстві поет показав жінку не як об’єкт пристрасного кохання, а
уславив матір — берегиню роду й нації:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим [2: 159].

Українська мадонна, оспівана генієм, — це взірець істинної, самозреченої
любові; задля щастя рідної дитини шевченківська мати здатна на будь-який
героїчний вчинок.

Автор «Заповіту» виявив інтерес до неповторного внутрішнього світу
дитини, із психологічною достовірністю відтворивши її особливі думки,
сподівання, емоції, вболівання. Кобзар послідовно звертався до теми
знедоленого дитинства, в реалізації якої виразно простежуються
автобіографічні мотиви. Шевченко із сумом констатував:

І золотої, й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої… [2: 145].

Автор не шкодував про свої юні роки, бо вони ніколи не були ані
золотими, ані дорогими: народився в рабстві, рано залишився без батьків,
зазнав усіх найстрашніших образ і знущань — тож знедолене сирітське
дитинство залишило в його серці невигойну рану.

Поезія «І золотої, й дорогої…» пронизана трагічним пафосом. Зустріч із
хлопчиком-сиротою викликає в оповідача гіркі спомини про власне
злощастя:

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя [2: 145].

Для автора найстрашнішим є рабська доля сироти:

Мені здається, що ніколи,

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки [2: 145].

Епітет свята підкреслює значимість свободи для кожної людини й особливо
для самого Кобзаря, котрому цієї свободи завжди бракувало. З болем у
серці поет усвідомлює, що знедолена дитина «не знатиме, де дітись // на
сім широкім вольнім світі» [2: 145].

Гнівною іронією просякнуті Шевченкові рядки про перспективи, які чекають
на сироту в прийдешньому: гіркий хліб наймитування, а то й
двадцятип’ятирічна страшна солдатчина:

…і піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі.

Застосовуючи засоби сарказму, автор викриває жорстокість тогочасного
ладу.

В автобіографічному вірші «Мені тринадцятий минало.» Шевченко відтворює
епізод із далекого минулого. Багатий внутрішній світ ліричного героя
цієї поезії суголосний із переживаннями юного Тараса. Композиція
аналізованого твору своєрідно відбиває зміну настроїв головного
персонажа; звідси виразний поділ вірша на чотири частини.

Початок поезії пронизаний оптимістичним пафосом. Яскравий сонячний день
викликає в юного героя стан емоційного піднесення: Мені так любо, любо
стало,

Неначе в бога… [2: 146]. Проте щастя було недовгим, криваві промені
західного сонця повернули замріяного оповідача до сумної дійсності:

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло, Боже небо голубеє –

І те помарніло [2: 146].

Ліричний герой гостро переживає своє безталання:

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози, Тяжкі сльози!… [2: 147].

Найзворушливішим є третій фрагмент твору, в якому хлопчик ненадовго
повертається до втраченого раю. Малого пастушка привітала дівчина, й:

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє… лани, гаї, сади! [2: 147].

А втім, як це й не прикро, вірш не закінчується на оптимістичній ноті.
Дитячі спогади навіюють авторові невідрадні роздуми про власне життя.
Тарас Шевченко ніби досадує на Бога за те, що Господь не забрав його в
недовгий момент щастя:

Умер би, орючи на ниві, Нічого б на світі не знав, Не був би в світі
юродивим, Себе і (бога) не прокляв!.. [2: 147].

2. Тема безталанного дитинства, української природи, гармонії людини і
природи у поезії Т.Шевченка

У поезії «На Великдень, на соломі…» тема безталанного дитинства
відтворена під іншим кутом зору. Головними героями твору стали селянські
діти, що вихваляються отриманими на пасхальне свято подарунками. Сам
предмет хвастощів є елементом соціальної характеристики персонажів, адже
жоден із них не може показати друзям іграшку, книжку тощо. Тільки на
честь Великодня малята отримали предмети щоденної необхідності: свитку,
сорочечку, чобітки, шапочку, стрічку. І навіть такі буденні гостинці
викликають неабияку радість, бо, скоріше за все, згаданого одягу в дітей
просто не було, інакше цим би ніхто не вихвалявся.

Й ось серед гурту Кобзар виокремлює сирітку, для котрої і такі скромні
радощі є недосяжною мрією. Поет показує, як згадки про батьківську
турботу боляче ранять серце безпритульної дитини. Застосування слів із
зменшено- пестливими суфіксами сирітка, сиріточка, рученята свідчить про
авторське співчуття до героїні. Як бачимо, в Шевченкових віршах про
знедолених дітей послідовно простежується важлива думка: кожна дитина
заслуговує на щасливу долю.

зображені ідилічні картини з життя українського села на тлі чарівної
природи. Тут реалізовані авторські мрії про тихе родинне щастя, які так
ніколи й не здійснилися. Напевне, тому в поезії наскрізними стали
образи, важливі для всієї спадщини письменника, — це постаті матері та
дівчат. Перший образ мовби осяяний світлом безмежної любові Шевченка до
рідної матусі; другий, з одного боку, символізує вічну життєдайну силу,
з іншого — акумулює авторські сподівання й на власну сім’ю.

Крім того, аналізований твір насичений значущими образами не тільки для
самого поета, а й для будь-якого українця, адже батьківщину неможливо
уявити без вишневих садків, співу соловейків, сяйва чарівної зорі й,
нарешті, без національної хати — осередку духовності нашого народу.

Картини гармонії людини та природи змальовані й у поезії «Тече вода з-
під явора…» Наскрізним образом твору стала вода, котра уособлює як
продовження життя, так і саме це життя. Емоційно-забарвлена лексика
(калинонька, качаточка, качечка, дітки, дівча) створює особливо ніжну,
лагідну атмосферу.

Уривок із поеми «Сон» («Дивлюсь, аж світає, край неба палає.») увійшов у
дитяче читання як окремий пейзажний вірш. Мистецькою окрасою твору став
персоніфікований образ української природи. Змальовуючи картину
світанку, поет піднімається до філософського узагальнення нескінченності
всесвіту:

І нема тому почину,

І краю немає! [2: 143].

Окрасою вітчизняної дитячої літератури став фрагмент з іншої Кобзаревої
поеми «Княжна», відомий під назвою «Село! — І серце одпочине.» [1: 136].
Українське село, оспіване Тарасом Григоровичем, є втіленням найвищої
досконалості — «неначе писанка село» [1: 136]), здійсненням Господньої
волі: «Сам Бог витає над селом» [1: 136]. Анепіфоричний повтор лексеми
село, замикаючи строфу в яскраве кільце, підкреслює авторське захоплення
батьківщиною, до складу якої входять тисячі й тисячі таких мальовничих
сіл. Самобутньою прикметою твору стали й елементи словесного живопису,
зокрема контрастна колористика: білі хати, зелений гай, сині гори тощо.
У цьому пейзажному ескізі Шевченків геній щонайвиразніше виявив свої дві
неподільні сторони — поезію й живопис.

На нашу думку, письменник не тільки захоплювався неперевершеною красою
рідного краю, а й послідовно проголошував важливу ідею: люди, які живуть
серед такої краси, заслуговують на гарне життя.

Висновок

Отже, у своїх геніальних віршах Тарас Григорович висловив гнівний
протест проти жорстокого кріпосницького світу, що нівечить людські долі;
розкрив багатий внутрішній світ дитини; втілив одвічні мрії своїх
земляків про вільне, справедливе життя. І дуже добре, що маленькі
українці ще з наймолодшого віку можуть долучитися до неповторного
Шевченкового слова. Звичайно, потужний Кобзарів набуток не можна
обмежувати завузькими рамками дитячої літератури. Проте й ті кілька
поезій, які вивчаються й на уроках читання в початковій школі, й на
заняттях із дитячої літератури можуть вельми багато дати для становлення
громадян незалежної України.

У 1961 р. дитячий читач дістав “Малий Кобзар. Вибрані поезії для дітей”
Т.Г.Шевченка. У “Малому Кобзарі” зібрано поезії, доступні учням
восьмирічної школи. для учнів молодших класів найближчими є поезії про
дитинство і пов’язані з ним враження, картини природи із змінами пір
року, багатством барв і звуків, які будять у дитині поета і художника.

У дитяче читання увійшли всі твори Шевченко про дітей, яких поет любив
ніжно і щиро. У спогадах сучасників про Т.Г.Шевченка знаходимо чимало
свідчень про уважне ставлення і любов поета до дітвори. Тема дитинства
тісно поєднана в творчості Т.Шевченко з темою жінки-матері і трудівниці.

У ранній поемі “Катерина” Т.Г.Шевченко з глибоким співчуттям розповідає
про поневіряння і смерть зганьбленої паном дівчини. Образ Катерини –
жертви панської сваволі – подається поетом як соціальна трагедія
дівчини-селянки в кріпосницькому суспільстві. ще з більшим драматизмом
розкрита трагедія матері, яка весь вік трудиться в чужій хаті, ніжно
доглядає власну дитину, не сміючи признатись у материнстві, в поемі
“Наймичка”. Ніхто до Шевченка з такою силою і глибиною людських почуттів
не оспівав жінку-матір і трудівницю.

У вірші “Сон”, який увійшов у дитяче читання, Шевченко змальовує образ
матері й дитини в умовах кріпосництва, висловлює мрії і сподівання
селянства про майбутній справедливий суспільний лад. Поет вдається до
форми сновидіння, щоб протиставити сувору дійсність вимріяному вільному
життю, яке приснилося нещасній жінці.

Мотиви безрадісного дитинства звучать в автобіографічному вірші Шевченка
“Мені тринадцятий минало”, в якому до болю трагічно переплелись важке
сирітство з світлими хвилинами і надіями на людське щастя.

Тема дитинства – специфічна тема дитячої літератури. для Т.Шевченка, як
і для більшості прогресивних письменників минулого, ця тема мала один
яскраво виражений аспект – вона розкривалася через показ знедоленого
дитинства. У поета вона ще тісно пов’язувалась з картинами його власного
сирітства.

Є в Шевченка окремі поезії, позначені світлими, життєрадісними барвами,
це переважно ті, що зображують дуже раннє дитинство (“І досі сниться:
під горою…”). Глибока увага до дитини, добре знання психології знайшли
відображення в образотворчому мистецтві Шевченка.

Список використаної літератури

Рідне слово. Українська дитяча література: Хрестоматія: У 2 кн. /
Упоряд. З.Д. Варавкіної, А.І. Мовчун, М.Ф. Черній. — К.: Либідь, 1999. —
Кн. 1. — 400 с.

Українська дитяча література: Хрестоматія: У 2 ч.: Навч. посібник /
Упоряд. І.А. Луценко, А.М. Подолинський, Б.Й. Чайковський. — К.: Вища
шк., 1992. — Ч. 1. — 382 с.

Кіліченко Л.М., Лещенко П.Я., Проценко І.М. Українська дитяча
література. – К.: Вища шк., 1979.

Кодлюк Я.П., Одинцова Г.С. Розповіді про письменників: Посібник для
вчителя початкових класів. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1997.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи