HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Тема . Ринковий механізм макроекономічного регулювання

Вихідною моделлю рівноваги на товарному ринку є модель економічного
кругообігу, в якій товарний ринок відображається як структуризована
система, де домогосподарства і підприємства взаємодіють через ринок
ресурсів і ринок продуктів.

Зазначена модель на цьому етапі вивчення дисципліни розглядається на
умовах чистого ринку, тобто без участі держави. В умовах чистого ринку
взаємодіють лише домогосподарства і підприємства. На ринку ресурсів
домогосподарства є продавцями, а підприємства — покупцями. На ринку
продуктів усе навпаки: підприємства є продавцями споживчих товарів та
послуг, а домогосподарства — їх покупцями. Під час продажу своїх товарів
суб’єкти ринкових відносин отримують доходи, при купівлі їх — несуть
відповідні видатки.

Але слід брати до уваги, що товарний ринок не охоплює всіх ринкових
відносин між домогосподарствами і підприємствами. Їхні відносини
опосередковуються фінансовим ринком, за допомогою якого підприємства
залучають у домогосподарств фінансові ресурси, необхідні для
інвестування.

В основі економічного кругообігу лежить природне тяжіння ринку до
рівноваги між доходами і видатками. Щоб зрозуміти, як ринок забезпечує
цю рівновагу, звернімося до таких ринкових категорій, як сукупний попит
і сукупна пропозиція.

Сукупний попит (АD), як платоспроможний попит на реальний ВВП, залежить
від рівня цін на кінцеві товари та послуги. Між сукупним попитом і ціною
існує обернена залежність, і тому в графічній моделі крива сукупного
попиту прибирає вигляду від’ємно похилої лінії.

Але сукупний попит істотно відрізняється від однотоварного попиту
(попиту на окремі види товарів). Однотоварний попит перебуває в
оберненій залежності від ціни безпосередньо, а сукупний попит —
опосередковано. Опосередкована залежність сукупного попиту від ціни
виявляється завдяки трьом чинникам: ефекту відсоткової ставки, ефекту
багатства, ефекту чистого експорту.

Перелічені чинники називають ціновими. Крім них на сукупний попит
впливають нецінові чинники: очікування, зміни в економічній політиці,
зміни в світовій економіці.

Стосовно залежності сукупної пропозиції від ціни в теорії існує дві
моделі: класична і кейнсіанська. Графічно вони показані на рис. 3.1 і
3.2.

Рис. 3.1. Класична модель Рис. 4.2. Кейнсіанська модель

В основі класичної моделі — положення про абсолютну гнучкість цін і
зарплати. Спираючись на це положення, прихильники класичної моделі
вбачають такий зв’язок між ціною і сукупною пропозицією. Якщо,
наприклад, сукупний попит падає порівняно з потенційним ВВП, то, з
одного боку, знижуються ціни; з іншого — одночасно падає попит на ринку
праці та адекватно зменшується зарплата. Внаслідок цих одночасних змін
прибутковість виробництва не змінюється. Тому у підприємств не виникає
мотивації до зменшення сукупної пропозиції. Вона залишається на рівні
ВВПп, але при адекватно нижчій ціні і зарплаті. Звідси — висновок
класичної моделі: сукупна пропозиція не залежить від цін. Тому на
графіку крива AS прибирає вигляду вертикальної лінії, яка
започатковується в точці потенційного ВВП.

Проте зауважимо, що така модель суперечить реальній економіці. Практика
показує, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період відхиляється
від потенційного ВВП. Це означає, що ринок не може швидко відновити
сукупну пропозицію на потенційному рівні. Лише в тенденції, в межах
довгострокового періоду, динаміка фактичного ВВП може визначатися
динамікою потенційного ВВП. Тому класична модель — це модель сукупної
пропозиції для довгострокового періоду.

Зв’язок між ціною і сукупною пропозицією в короткостроковому періоді
пояснює кейнсіанська модель. В її основі — положення про негнучкість
зарплати протягом короткострокового періоду. Це пояснюється існуванням
колективних угод між профспілками і підприємцями, а також небажанням
підприємців зменшувати зарплату, щоб уникнути зниження мотивації до
праці та виникнення соціальних конфліктів. Отже, згідно з кейнсіанською
моделлю, в короткостроковий період гнучкими є лише ціни, а зарплата
тимчасово не змінюється.

Якщо, наприклад, сукупний попит падає відносно ВВПп, то, за логікою цієї
моделі, знижуються лише ціни, а зарплата тимчасово залишається
стабільною. За цих умов прибутковість виробництва зменшується, що
стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Звідси —
висновок моделі: в короткостроковому періоді, протягом якого зарплата не
змінюється, сукупна пропозиція перебуває в прямій залежності від
товарних цін. Тому на графіку крива AS прибирає вигляду додатньо похилої
лінії. Це означає, що кейнсіанська модель — це модель сукупної
пропозиції для короткострокового періоду.

Особливість короткострокової кривої сукупної пропозиції полягає в тому,
що вона відбиває неоднаковий зв’язок між ціною і сукупною пропозицією в
умовах різного рівня зайнятості. В цьому контексті криву AS можна умовно
поділити на три ділянки: горизонтальна, висхідна, вертикальна.

На горизонтальній ділянці, яка характеризує економіку в умовах глибокого
падіння виробництва, збільшення сукупного попиту не викликає зростання
цін. Тому сукупна пропозиція збільшується адекватно зростанню сукупного
попиту. На висхідній ділянці, яка відображає економіку в умовах
помірного падіння виробництва, збільшення сукупного попиту викликає як
зростання цін, так і збільшення сукупної пропозиції. На вертикальній
ділянці, яка характеризує економіку в умовах повної зайнятості, при
збільшенні сукупного попиту сукупна пропозиція тимчасово збільшитися не
може. Тому єдиним наслідком є зростання цін. Слід звернути увагу на те,
що вертикальна ділянка короткострокової кривої сукупної пропозиції,
зазвичай, збігається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції.

Крім ціни, на сукупну пропозицію впливають нецінові чинники: ресурсові
ціни, продуктивність ресурсів, податок на прибуток та субсидії
підприємствам. Перші два чинники і субсидії впливають на середні витрати
і, як наслідок, на валовий прибуток. Податок на прибуток впливає на
чистий прибуток. Завдяки цьому вони стимулюють відповідні зміни в
сукупній пропозиції.

Внутрішньою властивістю ринкової економіки є постійне тяжіння до
рівноваги між сукупним попитом і пропозицією. Тому модель «сукупний
попит — сукупна пропозиція» є базовою моделлю економічної рівноваги. Між
сукупним попитом і сукупною пропозицією постійно виникає розбіжність.
Але вона також постійно відновлюється ринком.

Найбільш нестабільним компонентом економічної рівноваги є сукупний
попит. Якщо рівновага порушується падінням сукупного попиту відносно
потенційного ВВП, то це викликає зниження цін, яке скорочує сукупну
пропозицію до сукупного попиту. В такий спосіб забезпечується рівновага
в короткостроковому періоді на умовах неповної зайнятості. Але
довгострокова рівновага, яка відповідає умовам повної зайнятості, не
буде досягнута. Вона може відновитися лише з часом, якщо зарплата
відреагує на падіння сукупного попиту і, як наслідок, зменшення попиту
на ринку праці. Це зменшить середні витрати і збільшить прибутковість
виробництва, що стимулюватиме зростання сукупної пропозиції до рівня
потенційного ВВП. Одночасно збільшення сукупної пропозиції викликає
зниження цін, що збільшить сукупний попит до рівня потенційного ВВП і
урівноважить його з сукупною пропозицією на умовах повної зайнятості.

Економічна рівновага може порушуватися і сукупною пропозицією. Якщо вона
порушується падінням сукупної пропозиції відносно потенційного ВВП, то
ціни зростуть, а сукупний попит під їх впливом зменшиться до рівноваги з
сукупною пропозицією в умовах неповної зайнятості. Це — короткострокова
рівновага на умовах стагфляції. У довгостроковому періоді рівновага на
умовах повної зайнятості може відновитися, якщо адекватно скороченню
попиту на ринку праці зменшиться зарплата. Це збільшить прибутковість
виробництва і стимулюватиме зростання сукупної пропозиції до рівня
потенційного ВВП. Одночасно зменшаться ціни, що збільшить сукупний попит
до рівня потенційного ВВП, внаслідок чого економічна рівновага
відновиться на умовах повної зайнятості.

Спроможність ринкового механізму до відновлення економічної рівноваги на
умовах повної зайнятості не піддається часовому визначенню. Тому шлях до
неї лише за допомогою ринкового механізму може бути невизначено тривалим
і супроводжуватися великими економічними і соціальними втратами. Щоб
скоротити його тривалість і зменшити втрати, необхідне державне
втручання в економіку.

Споживання відображає видатки домогосподарств на купівлю споживчих
товарів та послуг. Воно є основним компонентом сукупних видатків в
економіці. Тому важливо визначити, від чого залежить величина споживчих
видатків (С).

Існує багато чинників, від яких залежить величина споживання. Проте
основним є післяподатковий дохід (DI). В умовах приватної економіки
закритого типу, коли відсутні податки, післяподатковий дохід дорівнює
ВВП, тобто DI = Y. Оскільки заощадження — це та частина післяподаткового
доходу, яка не йде на споживання, то це означає, що він є також і
основним чинником особистих заощаджень (S) : S = DI – C.

Залежність споживання та заощадження від післяподаткового доходу можна
відобразити графічно (рис. 3.3 і 3.4):

Рис 3.3. Графік споживання Рис. 3.4. Графік заощадження

На рис. 3.3 показана залежність споживання від післяподаткового доходу.
На цьому графіку бісектриса — це така лінія споживання, яка свідчить, що
весь дохід витрачається лише на споживання. Але насправді споживчі
видатки зазвичай менші, а інколи навіть більші за післяподатковий дохід.
Це відображає лінія С. Якщо С3 < DI3, то виникають заощадження, а якщо С1 > DI1, то це свідчить про те, що певна частка споживчих видатків
здійснюється за рахунок боргу (попередні заощадження або позички).

Рис. 3.4 віддзеркалює рис. 3.3 у тій частині, в якій він показує
залежність заощаджень від післяподаткового доходу. Заощадженням у точці
S2 відповідає споживання в точці С2 на умовах, коли С2 = DІ2, а S = 0.
Заощадженням у точці S1 відповідає споживання в точці С1 на умовах, коли
C1 > DІ1, а S1 < 0. І, нарешті, заощадженням у точці S3 відповідає споживання в точці С3 на умовах, коли С3 < DІ3, а S3 > 0.

Вимірювання залежності споживання і заощадження від післяподаткового
доходу здійснюється за допомогою коефіцієнтів схильності до споживання і
заощадження. У статичному аналізі застосовують коефіцієнти середньої
схильності до споживання (АРС) та заощадження (АРS), які визначають за
формулами: APC = C/DI; APS = = S/DI. У динамічному аналізі застосовують
коефіцієнти граничної схильності до споживання (МРС) та заощадження
(MPS), які визначають за формулами:

Для спрощення абревіатури у подальшому перейдемо до інших символів,
якими позначаються коефіцієнти схильності:

. Це зумовлено тим, що за даного післяподаткового доходу будь-яка зміна
споживання компенсується протилежною зміною заощаджень. І навпаки.

Наступним за своєю вагомістю чинником сукупних видатків є інвестиції. У
короткостроковому періоді вони впливають на рівень виробництва через
зміни в сукупному попиті. В довгостроковому періоді вони впливають на
капіталоутворення, що змінює рівень потенційного ВВП.

). Звідси випливає формула чистого прибутку: NP = (GP – TP) – Y · r.

Попит на інвестиції має місце лише тоді, коли NP > 0. Якщо

Між інвестиційним попитом і відсотковою ставкою існує обернена
залежність. За цих умов крива інвестиційного попиту прибирає вигляду
від’ємно похилої лінії.

де

b — коефіцієнт еластичності інвестицій за відсотковою ставкою.

Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП. Але слід звернути увагу
на те, що вони впливають на ВВП не пропорційно, а помножено, тобто
мультиплікативно. Це означає, що при зміні інвестицій на одну грошову
одиницю ВВП змінюється більше ніж на одиницю.

і т. д.

Наведений ланцюг перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки
відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії, в якій
на кожному наступному етапі угод видатки зменшуються відносно
попереднього етапу на величину вилучень із доходу в формі заощаджень.
Тому цей процес має певну межу. Якщо у підсумку скласти приріст доходу
на всіх етапах угод, викликаного початковим приростом інвестицій, то
отримаємо певний приріст ВВП:

як причиною, є мультиплікатором інвестицій (mi):

Рівень мультиплікатора залежить від рівня вилучень у формі заощаджень.
Чим більша частка доходу вилучається на заощадження, тим менша його
частка спрямовується на споживчі видатки, які перетворюються в меншу
величину доходу. Це означає, що мультиплікатор перебуває в обернено
пропорційній залежності від граничної схильності до заощаджень:

Наведена модель мультиплікатора розкрита на прикладі інвестицій. Але
вона стосується будь-яких ін’єкцій у сукупні видатки, якщо вилучення з
доходу відбуваються лише у формі заощаджень. Це дає підстави
застосовувати узагальнену категорію — мультиплікатор видатків (me), який
визначається за аналогічною формулою:

Мультиплікатор, який враховує вилучення лише в формі заощаджень, — це
простий мультиплікатор. Складний мультиплікатор враховує всі форми
вилучень (заощадження, податки, імпорт). Його модель розглядатиметься
при висвітленні наступних тем дисципліни (8, 10).

me.

За нестабільших цін реальний ВВП змінюється на інших умовах. Найбільш
типовою є ситуація, коли при збільшенні сукупних видатків ціни
зростають, тобто виникає інфляція. Вона не впливає на мультиплікатор,
який залежить лише від норми вилучень із доходу. Інфляція свідчить про
інше: певна частка або весь приріст сукупних видатків трансформується в
зростання цін. На цю величину сукупний попит поглинається інфляцією,
внаслідок чого адекватно зменшується приріст реального ВВП.

можна визначити приріст реального ВВП, викликаний початковим приростом
сукупних видатків в умовах інфляції:

.

Інфляція по-різному знецінює вплив початкового приросту сукупних
видатків на реальний ВВП залежно від того, на якій ділянці кривої AS
перебуває економіка. Так, на висхідній ділянці за збільшення сукупних
видатків номінальний ВВП зростає у більшій

пропорції, ніж ціни, що забезпечує певний приріст реального ВВП. На
вертикальній ділянці номінальний ВВП збільшується адекватно зростанню
цін, внаслідок чого приріст реального ВВП наближається до нуля.

Ключовим, дискусійним в макроекономіці є питання про те, які механізми —
ринкові чи державні — здатні якнайефективніше підтримувати в економіці
повну зайнятість. Прихильники класичної теорії обстоюють думку, що повна
зайнятість — це норма ринкової економіки. Неповна зайнятість не є
внутрішнім продуктом ринку, а виникає під впливом випадкових, зовнішніх
щодо ринкової економіки (війни, політичні перевороти, стихійне лихо
тощо) чинників. Якщо це відбувається, то ринок здатний швидко
відновлювати повну зайнятість без державного втручання. Це знаходить
своє відображення в класичній моделі сукупної пропозиції, яка
розглядається в темі 4.

Але положення класичної теорії про здатність ринку до швидкого
відновлення повної зайнятості входить у суперечність із реальною
економікою. Досвід багатьох країн свідчить, що економіка досить часто і
тривалий період може перебувати в умовах неповної зайнятості, і без
державного втручання не здатна швидко вийти із цього стану.

Вперше такого висновку дійшов видатний англійський економіст
Д. М. Кейнс. Спираючись на світову економічну кризу (1929 — 1933 рр.),
яка увійшла в історію під назвою «Велика депресія», він піддав
конструктивній критиці класичну теорію. Натомість він запропонував
альтернативну теорію, яка отримала назву «кейнсіанська теорія».

На відміну від класиків, Кейнс вважав, що періодичні повторення спадів і
депресій, які супроводжуються значним безробіттям, є не випадковістю, а
закономірною рисою ринку в умовах вільної конкуренції. Це явище він
пояснював двома обставинами. По-перше — нестабільністю сукупного попиту,
яка зумовлюється внутрішніми властивостями ринкової економіки. Так, з
одного боку, при збільшенні доходу домогосподарств їх гранична
схильність до споживання зменшується. Це положення отримало назву
«основний психологічний закон» Кейнса. За цим законом динаміка
споживання відстає від динаміки виробництва, що викликає його падіння. З
іншого боку, внаслідок падіння виробництва і виникнення песимістичних
очікувань зменшується схильність до інвестування, а відсоткова ставка не
здатна виправити ситуацію, оскільки за цих умов інвестиції є
маловідчутними для неї.

По-друге, ціни і зарплата не є гнучкими в короткостроковому періоді і не
можуть знижуватися в умовах падіння сукупного попиту. Згідно з цим
положенням крива сукупної пропозиції прибирає вигляду горизонтальної
лінії. Отже, єдиним наслідком падіння сукупного попиту є скорочення
обсягів виробництва і зайнятості при стабільних цінах. Це означає, що не
ринковий механізм, а лише зовнішні щодо ринку чинники здатні викликати
збільшення сукупного попиту і вивести економіку зі стану неповної
зайнятості.

Спираючись на перелічені аргументи, кейнсіанці доходять висновку про
необхідність державного втручання в економіку. При цьому об’єктом
державного впливу на економіку має бути сукупний попит, який отримав
назву «ефективний попит». Це означає, що, збільшуючи сукупний попит,
держава отримує здатність компенсувати дефіцит попиту з боку приватної
економіки і завдяки цьому відновлювати повну зайнятість.

hY

hY

hY

hY

hY

hY

j

j@

а політика може викликати бюджетний дефіцит, то для його фінансування
пропонується використовувати державні позички і в певних межах грошову
емісію. Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор. В
умовах неповної зайнятості, коли потужності економіки використовуються
не повністю, збільшення

бюджетних видатків забезпечує значний мультиплікативний ефект.

У сучасній економіці держава виконує активну роль. Щоб отримати
початкові уявлення про роль держави в економічних процесах, потрібно
знову повернутися до моделі економічного кругообігу, підключивши до неї
уряд. В економічному кругообігу він виконує три функції: здійснює на
відповідних ринках закупівлю ресурсів та продуктів і несе пов’язані з
цим витрати; забезпечує домогосподарства і підприємства суспільними
благами, тобто фінансує освіту, охорону здоров’я, науку, культуру, армію
тощо; отримує від домогосподарств і підприємcтв податки, за рахунок яких
фінансуються суспільні блага.

.

Модель економічного кругообігу за участю уряду показує, яку роль виконує
держава в системі макроекономічного регулювання. По-перше, вона виконує
перерозподільчу функцію в економіці. Так, змінюючи рівень податків і
трансфертів, держава перерозподіляє сукупний дохід між приватним
сектором економіки і виробництвом суспільних благ та послуг. У межах
цієї функції вона здійснює певну соціальну політику. По-друге, вона
виконує стабілізаційну функцію в економіці. Так, змінюючи обсяги
державних закупівель та рівень чистих податків, держава може
цілеспрямовано впливати на сукупні видатки і, як наслідок, на рівень
виробництва.

.

Отже, поява чистих податків зменшує споживання за будь-якого рівня
доходу.

Одночасно трансформуються заощадження.

. Якщо в модель економічної рівноваги підставити нове значення
приватних заощаджень і перенести державні закупівлі в ліву частину
рівняння, то отримаємо кінцевий вираз моделі економічної рівноваги:

) — державні заощадження. Сума приватних та державних заощаджень
дорівнює національним заощадженням. Отже, економічна рівновага за
методом «вилучення — ін’єкції» — це рівновага між національними
заощадженнями та інвестиціями.

Зазначена модель є лише іншим виразом моделі за методом «видатки —
випуск». Щоб у цьому переконатися, розкриємо дужки в нашій моделі:

Після скорочень і перенесення в праву частину рівняння С і G, отримаємо
формулу, яка є моделлю економічної рівноваги за методом «видатки —
випуск»:

Слід розрізняти дискреційну та автоматичну фіскальну політику. В основі
дискреційної політики лежить цілеспрямоване застосування державних
закупівель і чистих податків. Зазначені фіскальні засоби впливають на
доход мультиплікативно. Але слід брати до уваги, що в умовах змішаної
економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який
крім заощаджень враховує ще один канал вилучень — податки в формі чистих
податків (T). При цьому вилучення в формі податків відбуваються
автоматично в разі зміни доходу як податкової бази і вимірюються через
граничний коефіцієнт податків (t). При врахуванні заощаджень і
автоматичних чистих податків вилучення збільшуються і становлять
величину

1 – с · (1 – t). Звідси випливає формула складного мультиплікатора
видатків:

.

Мультиплікатор податків завжди менше мультиплікатора видатків
пропорційно граничній схильності до споживання. Це дає підстави перейти
до мультиплікатора податків (mt):

Використовуючи наведені мультиплікатори, можна обчислити автономний
вплив на дохід державних закупівель або чистих податків, які можуть
змінюватися дискреційно, тобто за рахунок зміни по-

.

У наведених формулах слід звернути увагу на знаки. Вони свідчать про те,
що між G і Y існує пряма залежність, а між Т і Y —

обернена.

Оскільки me > mt, то це означає, що збільшення державних закупівель на
грошову одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих
податків на грошову одиницю. З іншого боку, для досягнення цільового
приросту доходу державні закупівлі потрібно збільшити на меншу величину,
ніж та, на яку слід зменшити чисті податки. Для державного бюджету ця
обставина породжує різні наслідки. В першому варіанті досягнення
цільового приросту доходу викличе менший бюджетний дефіцит через
збільшення бюджетних видатків, у другому — більший бюджетний дефіцит
через зменшення бюджетних доходів.

Крім окремого застосування фіскальних засобів держава може застосовувати
їх одночасно. Тоді зміна доходу визначається за формулою

.

, то результатом такої політики буде певний приріст доходу.

або як різницю між мультиплікатором видатків і мультиплікатором
податків:

До цього часу чисті податки розглядалися як засіб дискреційної
фіскальної політики, в межах якої на основі державних рішень змінюються
податкові ставки та трансферти. Одна частина податків і трансфертів не
залежить від доходу (податки на нерухомість, транспортні засоби, землю,
а також трансферти в формі пенсій, стипендій). Чисті податки такого роду
називають автономними, тобто не залежними від доходу.

Але переважна частина податків та деякі трансферти змінюються
автоматично в разі зміни доходу. До таких податків належать: прибутковий
податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану
вартість, акцизний збір тощо. При цьому слід враховувати, що чутливість
податків до доходу залежить від їх форми. В умовах прогресивних податків
податкові вилучення збільшуються швидше, ніж зростає дохід. На базі
пропорційних податків податкові вилучення збільшуються пропорційно
зростанню доходу. Певні трансферти теж перебувають в автоматичній
залежності від доходу. Так, виплати по безробіттю скорочуються під час
зростання виробництва і збільшуються під час його скорочення.

Чисті податки, які залежать від доходу, називають автоматичними. Це
означає, що величина їх вилучень до бюджету змінюється в автоматичному
режимі в разі зміни доходу, тобто без державного втручання. Але не слід
вважати, що держава в цьому випадку виглядає як сторонній спостерігач.
Роль держави полягає в тому, що вона впроваджує в економіку певну
систему податків і трансфертів, якою визначається рівень залежності
податкових вилучень від доходу.

Автоматична залежність чистих податків від доходу — важливий чинник
стабілізації економіки: зменшуючи податкові вилучення в період
скорочення виробництва, вони збільшують їх у період його зростання. У
першому випадку це гальмує скорочення виробництва, у другому — стримує
його зростання. Завдяки цій властивості автоматичні чисті податки
сприяють стабілізації економіки без державного втручання. Тому їх
називають вмонтованими стабілізаторами.

Виникає питання — як визначається ефект гальмування динаміки виробництва
з боку автоматичних чистих податків? Величина цього гальмування залежить
від впливу автоматичних чистих податків на мультиплікатор.

Як ми знаємо з теми 5, мультиплікатор видатків, що враховує

. Але якщо вилучення доповнити автоматичними чистими податками, то
виникає складний мультиплікатор:

.

Оскільки 1 – с (1 – t) > 1 – c, то це означає, що мультиплікатор з
урахуванням автоматичних податкових вилучень нижчий, ніж за їх
відсутності. Зазначене адекватно зменшує мультиплікативну зміну доходу.

Наприклад, с = 0,75; а t = 0. Звідси мультиплікатор видатків дорівнює 4.
Але насправді вилучення включають також автоматичні чисті податки.
Припустімо, t = 0,2. Тоді мультиплікатор зменшиться до 2,5. За цих умов
кожна одиниця початкового зменшення сукупних видатків викличе не 4, а
лише 2,5 одиниці скорочення доходу, тобто ефект гальмування дорівнює 1,5
одиниці (4 – 2,5).

викликаного автоматичними чистими податками, можна визначити таким
чином:

.

Звичайно, в умовах інфляції в наведеній формулі слід також врахувати
індекс цін.

Оскільки автоматичні чисті податки стримують скорочення або зростання
виробництва лише частково, то за необхідності досягнення повного
відновлення попереднього рівня доходу автоматична

фіскальна політика має доповнюватися дискреційною політикою.

Так, у наведеному вище прикладі, щоб відновити попередній

До цього часу йшлося про кейнсіанську версію фіскальної політики,
об’єктом якої є лише сукупний попит. Але фіскальна політика може
впливати й на сукупну пропозицію. Такий варіант фіскальної політики
спирається на теорію економіки пропозиції, в основі якої лежить
необхідність зменшення рівня оподаткування.

Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лише
сукупний попит, що зумовлює зростання реального доходу і цін. Але згідно
з теорією економіки пропозиції зниження рівня оподаткування викликає ще
один ефект — збільшення сукупної пропозиції і зниження цін. На думку її
прихильників, зазначений ефект викликається певними змінами в економіці.
По-перше, внаслідок зниження особистих податків збільшуються приватні
заощадження, які створюють передумови для зростання інвестицій. Крім
того, зниження особистих податків збільшує післяподаткову зарплату, що
посилює стимули до праці. По-друге, зниження податку на прибуток
підвищує прибутковість інвестицій, що теж стимулює їх збільшення.

Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку
сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує, з одного боку,
додаткове зростання реального доходу, а з іншого — певний
антиінфляційний ефект. Зазначений вплив зниження податків на економіку
студент повинен вміти продемонструвати за допомогою графічної моделі AD
— AS..

Проте політика низького оподаткування, яка відстоюється прихильниками
теорії економіки пропозиції, має і певні вади. По-перше, вплив податків
на сукупну пропозицію розгортається протягом значного часу, тривалість
якого важко передбачити. По-друге, зниження податків набагато відчутніше
впливає на попит, аніж на пропозицію, і тому дефляційний ефект може бути
несуттєвим. По-третє, зниження податків негайно породжує бюджетний
дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки.

Останній недолік є головним. Для його спростування прихильники теорії
економіки пропозиції спираються на криву Лаффера, яка показана на рис.
3.5.

Рис. 3.5. Крива Лаффера

— оптимальний рівень податків, що забезпечує максимальну величину
податкових надходжень.

, стимулює ділову активність, збільшує дохід як податкову базу і
завдяки цьому максимізує величину податкових надходжень. Це означає, що
зниження податків від надмірного до оптимального рівня забезпечує
одночасно зростання виробництва і податкових надходжень, що виключає
виникнення бюджетного дефіциту.

Але сценарій причинно-наслідкових зв’язків, що його відображає крива
Лаффера, є лише своєрідною гіпотезою, певним логічним припущенням,
оскільки із нього не випливає відповідь на кілька практичних питань:

який рівень податків слід вважати надмірним, тобто як визначити
місцезнаходження діючих податків на кривій Лаффера?

який рівень податків слід вважати оптимальним, здатним забезпечувати
максимальну величину податкових надходжень?

Невеликий досвід практичного застосування кривої Лаффера в США в період
«рейганоміки» не дав беззаперечних доказів на її користь. Тому
застосування цієї кривої на практиці пов’язано з певним політичним
ризиком.

Вивчаючи механізм фіскальної політики, слід враховувати, що вона
пов’язана з державним бюджетом. Будь-який вплив фіскальної політики на
дохід зумовлює одночасно певні зміни в державному бюджеті. Це означає,
що, виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика
одночасно реалізує і певну бюджетну функцію.

До цього часу фіскальна політика розглядалася без урахування її
бюджетних наслідків. Тепер слід врахувати бюджетну функцію фіскальної
політики, тобто визначити, з якими наслідками для державного бюджету
фіскальна політика виконує стабілізаційну функцію в економіці.

Бюджетна діяльність держави має бути різною залежно від фази
економічного циклу. Так, під час скорочення виробництва ефективною
(доцільною) є стимулювальна фіскальна політика, яка викликає бюджетний
дефіцит або збільшує його рівень. Під час інфляційного зростання
ефективною є стримуюча фіскальна політика, яка викликає скорочення
бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Проте на стан державного бюджету впливають також циклічні коливання в
економіці. Під час спаду виробництва автоматично скорочуються податкові
надходження в бюджет, а за його зростання — вони збільшуються. Тому, щоб
визначити ефективність фіскальної політики, треба розмежувати вплив на
державний бюджет фіскальних заходів і циклічних коливань.

. Слід розрізняти фак-

тичне, потенційне і циклічне бюджетне сальдо.

— фактичні надходження до бюджету. Таке бюджетне сальдо відображає
вплив на державний бюджет як фіскальної політики, так і циклічних
коливань.

. Воно показує, яким могло б бути бюджетне сальдо, коли б економіка
функціонувала в умовах повної зайнятості.

Оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння
виробництва на державний бюджет, то завдяки цьому воно отримує здатність
відображати вплив на нього лише фіскальної політики. Вона є ефективною,
тобто сприяє економічній стабілізації, якщо під час падіння виробництва
стимулює економіку до зростання і завдяки цьому викликає бюджетний
дефіцит, або коли в умовах інфляційного зростання вона стримує економіку
і завдяки цьому забезпечує бюджетний надлишок. Якщо в умовах падіння
виробництва потенційне бюджетне сальдо є додатнім, а під час
інфляційного зростання — від’ємним, то це є ознакою неефективної
фіскальної політики.

Зв’язок між стабілізаційною і бюджетною функціями фіскальної політики
ставить державу перед необхідністю вибору: стабілізація економіки чи
збалансування бюджету. Вирішення цієї альтернативи залежить від
концепції регулювання державного бюджету.

Так, згідно з концепцією збалансування бюджету на щорічній основі, під
час спаду виробництва і автоматичного зменшення податкових надходжень
потрібно щорічно адекватно зменшувати державні закупівлі або дискреційно
збільшувати чисті податки. Але такі заходи ще більше посилять спад
виробництва. Це означає, що згадана концепція суперечить стабілізаційній
функції фіскальної політики.

Згідно з концепцією збалансування державного бюджету на циклічній
основі, видатки і доходи бюджету мають балансуватися в межах
економічного циклу. Тобто, під час скорочення виробництва держава має
фіскально стимулювати економіку, внаслідок чого бюджет спрямовується до
дефіциту. Під час інфляційного зростання стримуюча фіскальна політика
спрямовує бюджет до надлишку. У підсумку бюджетні дефіцити і надлишки в
межах економічного

циклу мають балансуватися. Але в дійсності зазначена умова не
витримується, оскільки спад та зростання нееквівалентні за глибиною та
тривалістю. Тому і ця концепція не здатна узгодити стабілізаційну і
бюджетну функції фіскальної політики.

Суперечність між стабілізаційною і бюджетною функціями може бути
вирішена лише на основі принципу пріоритетів. Цьому принципу відповідає
концепція функціональних фінансів, за якою головною функцією фіскальної
політики має бути стабілізація економіки, а державний бюджет повинен
виконувати роль інструмента її досягнення. Спираючись на цю концепцію,
фіскальна політика припускає можливість утворення бюджетного дефіциту,
якщо він є необхідною умовою стабілізації економіки. Така політика
одночасно передбачає джерела дефіцитного фінансування: державні позички
(внутрішні і зовнішні) і грошово-кредитна емісія.

Державні позички є неінфляційним джерелом, але породжують два наслідки.
Перший наслідок пов’язаний з тим, що боргове фінансування бюджетного
дефіциту супроводжується збільшенням державного попиту на гроші і
підвищенням відсоткової ставки, внаслідок чого виникають два ефекти
витіснення: ефект витіснення інвестицій і ефект витіснення чистого
експорту. Перший зумовлюється оберненою залежністю між відсотковою
ставкою і приватними інвестиціями. Другий — тим, що зростання
внутрішньої відсоткової ставки збільшує попит нерезидентів на
вітчизняні активи і, як наслідок, на вітчизняну валюту. Це викликає
зростання валютного курсу і скорочення чистого експорту.

Другий наслідок пов’язаний з тим, що державні позички породжують
державний борг, який за умов неефективного використання запозичених
коштів може становити загрозу для майбутнього розвитку економіки і
вимагати підвищення податків або скорочення державних видатків.

Грошово-кредитна емісія не викликає ефекти витіснення і не створює
державного боргу, але породжує інфляцію. За цих умов держава отримує
«сеньйораж» — дохід від друкування грошей, а економічні суб’єкти змушені
сплачувати інфляційний податок.

Yt

AD2

AD1

Р1

Р2

AD1

AD2

AS

Yp

Р

Р2

Р1

AS

Y

Y

Заощадження

45(

Борг

C2

C1

C

C3

C

DI1

DI1

DI2

DI3

DI

DI

DI3

DI2

S

S1

S2

S3

S

0

ТА1

ТА2

Т1

Т2

ТА

100

Похожие записи