HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Психологія проблем сімейних відносин”

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СІМЕЙНІ ВІДНОСИН ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ПСИХОЛОГІЇ СІМ’Ї

1.1. Психологія сімейного спілкування

1.2. Поняття сумісності та конфліктності у сімейних відносинах

2. СТІЙКІСТЬ І ЯКІСТЬ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН, ПСИХОЛОГО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ

2.1. Проблеми стійкості шлюбу

2.2. Проблеми становлення та функціонування молодої сім’ї

2.3. Залежність якості шлюбу від сексуальних взаємин подружжя

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Психологічний аналіз сім’ї як малої соціальної групи, умов і механізмів
її функціонування передбачає вивчення ціннісних орієнтацій подружжя, які
є одним з конституюючи сім’ю чинників, що регулює взаємини подружжя,
визначає їх ставлення один до одного, до дітей, інших людей,
навколишнього світу взагалі. Розбіжності в індивідуальних системах
ціннісних орієнтацій подружжя є головною перешкодою інтеграції сім’ї, її
повноцінного функціонування. Гострі конфлікти, що виникають на цьому
грунті, роблять неможливим нормальне внутрісімейне спілкування і
створюють небезпеку для існування родини.

Система ціннісних орієнтацій сім’ї не є сталою протягом усього її
життєвого циклу. Загальносімейні цінності не завжди включають у себе
ціннісні орієнтації кожного з подружжя. Діапазон ціннісних орієнтацій
окремих осіб родини може бути вужчий або ширший від загальносімейних.
Чим ширший обсяг індивідуальних цінностей подружжя, тим більше в них
можливостей для взаєморозуміння, тобто для єдності.

Для психологічної сумісності подружжя важливе значення має
взаємопізнання і взаємоузгодження індивідуальних ціннісних орієнтацій
кожного з них, вироблення на їх основі загальносімейних цінностей. При
цьому мають значення не тільки схвалення й прийняття загальносімейних
цінностей, а й позитивне ставлення кожного з подружжя до ціннісних
орієнтацій партнера. Тому з погляду психологічної допомоги сім’ї
доцільно з’ясувати характер цього ставлення. У практиці психологічного
консультування виділені такі його варіанти: 1) один з подружжя
намагається дізнатися про ціннісні орієнтації іншого, а також сім’ї його
батьків, але не приймає їх, визнаючи лише свої; 2) подружжя
взаємотолерантні до ціннісних орієнтацій один одного, визнають їх
рівноправність, але не прагнуть до створення спільної системи цінностей;
наслідок цього — життя «поруч», а не «разом»; 3) подружжя схильні до
схвалення і прийняття майже всіх цінностей один одного, значно змінюючи
при цьому власні системи цінностей. Такий стан криє в собі небезпеку для
самореалізації й самоствердження одного з подружжя і може призвести до
надмірної залежності його від іншого; 4) подружжя створюють спільну
систему цінностей, визнаючи при цьому право кожного на індивідуальні
ціннісні орієнтації, але зберігаючи пріоритет загальносімейних
орієнтацій.

1. СІМЕЙНІ ВІДНОСИН ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ПСИХОЛОГІЇ СІМ’Ї

1.1. Психологія сімейного спілкування

Життя в сім’ї неможлива без спілкування в ній, спілкування між чоловіком
і дружиною, між батьками і дітьми в процесі повсякденних відносин.
Спілкування в сім’ї являє собою відношення членів сім’ї друг до друга і
їхня взаємодія, обмін інформацією між ними, їхній духовний контакт.
Спектр спілкування в сім’ї може бути дуже різноманітним. Крім бесід про
роботу, домашнє господарство, здоров’я, житті друзів і знайомих воно
містить у собі обговорення питань, зв’язаних з вихованням дітей,
мистецтвом, політикою, і так далі.

Задоволеність чоловіків спілкуванням залежить від ступеня сумісності
їхніх поглядів, цінностей. Не викликає сумніву той факт, що нервозність,
неврівноваженість, замкнутість і інші негативні риси характеру є
поганими супутниками сімейного спілкування.

Соціологічні дослідження показують, що при нормальних взаєминах у
дружніх сім’ях звичайно завжди поділяються між собою своїми засмученнями
й одержують при цьому морально психологічну підтримку, чого не скажеш
про неблагополучні сім’ї.

Однак не буває ідеального спілкування в сім’ї, тобто спілкування, яке
складається тільки зі згоди. Подружні відносини неминуче проходять через
протиріччя: сварки, конфлікти, і так далі. У цих випадках дуже важливо
зрозуміти дружинам позицію один одного, поставити себе на його місце. Я
вважаю, що в процесі суперечки варто говорити тільки про предмет
суперечки і не слід нагадувати про минулі промахи іншого, не робити
випадів: «А ти сам…».

У сімейному спілкуванні дуже важливі моральні принципи, головним з який
є — повага іншого, його «я». Нерідко, після важкого трудового дня
дружини прагнуть зірвати свій поганий настрій на близьких, дати вихід
озлобленості, що нагромадилася. Вони починають гарчати, дорікати, робити
зауваження, кричати. У результаті такої розрядки людина може одержати
тимчасове полегшення, хоча наслідки можуть виявитися важкими. Одних
починають мучити каяття совісті за власну неправоту і нестриманість.
Інших — образа за несправедливі обвинувачення і докори. У результаті це
сприяє руйнуванню сім’ї.

Іноді корисно робити компроміси, тобто йти на поступки один одному.
Також дуже важливо уміти визнавати свої помилки, як право інших
помилятися.

Дуже важливо частіше поділятися своїми думками, не скупитися на похвалу,
добрі слова.

У сім’ї, крім дорослих, у неповноцінному спілкуванні бідують також і
діти. Спілкування є одним з основних факторів формування особистості
дитини. Потреба в спілкуванні з’являється в дитини із самого народження.
Вже у віці 2-х місяців побачивши матері його особа опромінюється
посмішкою.

Спілкування батьків з дітьми має величезне значення для їхнього
повноцінного розвитку. Доведено, що діти, позбавлений можливості
спілкуватися з батьками, характеризуються низьким рівнем саморегуляції
поводження, мають підвищену чутливість до звертання до них дорослого,
випробують труднощі в спілкуванні з однолітками [5, c.91].

У багатьох сім’ях здебільшого діти частіше спілкуються з матір’ю, чим з
батьком. Бесіди ж з батьком мають короткочасний характер. У деяких дітей
узагалі відсутні довірчі відносини як з батьком, так і з матір’ю.
Найчастіше це буває в сім’ях, де не установилися близькі духовні
контакти як між чоловіками, так і між батьками і дітьми. У таких сім’ях
головної є воля одного з чоловіків, а взаємини з іншими членами сім’ї
ґрунтується на наказах, підпорядкуванні, образах. Це впливає на
формування в дітей здатності до повноцінного спілкування.

Таким чином, на батьках лежить відповідальність за виховання в дітей
здатності до людського спілкування, тому що саме в сім’ї діти засвоюють
характер спілкування. Крім того, від уміння чоловіків спілкуватися
багато в чому залежить і морально-психологічне благополуччя всіх членів
сім’ї.

Сьогодні мало хто заперечує той факт, що ключова роль у сім’ї належить
жінці. Саме її свідомість, поводження, її роль як чоловіки, матері,
робітниці пред’являють до неї високі вимоги.

Ця подвійність впливу професійної зайнятості жінок безпосередньо
переноситься і на процес виховання. Однак позитивні і негативні моменти
даного впливу залежать як від морально-психологічного клімату в сім’ї,
так і від особистості матері, рівня її освіченості, загальної культури,
авторитету в дитини. Отже, є сім’ї і професії, де зазначене вплив є
позитивним, але чимало і таких (мова йде про малокваліфіковану працю),
де професійна робота матері приносить більше шкоди, чим користі [14,
c.52].

Величезна роль жінки як організатора сім’ї, як охоронниці сімейного
вогнища в найкращому змісті цього слова. «Не слід забувати тієї
обставини,— відзначає В.А. Сисенко,— що юнаки і дівчини успадковують від
батьків не тільки темперамент, характер, але також стиль поводження,
спілкування, форми відповідних реакцій. Тут діють закони соціального
спадкування» [12, c.100].

Уміння будувати сім’ю — особливий дарунок жінки. В даний час, як
показують дослідження, ніколи не свариться приблизно тільки чверть
сімей. Але порівняно широка поширеність сварок і конфліктів говорить про
тім, як велико для функціонування сім’ї уміння не загострювати, а
переборювати сварки, тобто творити, формувати культуру подружніх
взаємин, яку треба цілеспрямовано виховувати й у сім’ї, і в школі.
Культурою же визначається і відношення чоловіків до самого виховання
дітей, зокрема розуміння змісту і значення морального виховання у
формуванні особистості.

В даний час для того, щоб забезпечити раціональне сполучення ролей
матері, робітниці, господарки, у країні здійснений ряд мір, спрямованих
на полегшення положення жінок, що сполучають професійну працю і
материнство, на допомогу у вихованні дітей і виконанні батьківських
обов’язків, посилення психологічної і педагогічної допомоги. Це привело
до деяких позитивних зрушень. Однак дотепер не вирішене питання про
неповний робочий день для чи матерів про скорочений робочий тиждень,
слабко розвита допомога вдома. Усе ще дебатується можливість оплачуваної
відпустки жінкам-матерям по відходу за дитиною до досягнення їм
двох-трьох років, а також число оплачуваних днів при хворобі дитини.
Дотепер цілком не задоволена потреба населення в дитячих дошкільних
установах. Разом з тим як світовий, так і вітчизняний досвід переконує,
що ріст добробуту не веде до автоматичного росту ефективності сімейного
виховання. Більш того, що покращилися матеріальні можливості сім’ї
нерідко використовуються, і особливо матір’ю, на шкоду моральному
розвитку дітей, підсилюючи в них утриманські настрої, формуючи зневагу
до праці — головній сфері зв’язку людини із суспільством, а отже, і
головному джерелу трудової моралі, що визначає весь спосіб життя людини.
Інакше кажучи, і матері повинні одержувати підготовку до самостійному
життю.

Мова йде про те, щоб перетворити сім’ю з об’єкта постійної турботи
тільки однієї жінки в тісний союз людей, кожний з який вносить свою
лепту в будівництво сімейного вогнища.

1.2. Поняття сумісності та конфліктності

у сімейних відносинах

Психологічна сумісність являє собою досить ефективне співробітництво
шлюбних партнерів у різноманітних видах сімейної діяльності, погоджене
поділ праці, прав, обов’язків. Психологічна сумісність шлюбних партнерів
заснована на взаємному позитивному психологічному сприйнятті якостей
характеру, темпераменту, розуму, звичок і потреб. Психологічна
сумісність також заснована на взаємній повазі, симпатії, дружбі, любові,
на єдності поглядів і представлень. Це поняття містить у собі взаємне
прийняття, взаємна згода щодо внеску кожного з учасників сімейної
кооперації. Психологічна сумісність — сукупність позитивних емоцій і
позитивних взаємних оцінок шлюбних партнерів. Психологічна сумісність
заснована на взаємній комплексній оцінці напряму думок, поводження,
намірів і бажань шлюбних партнерів.

Єдність поглядів, емоційного настрою, досягнення взаєморозуміння,
приблизно однакова оцінка життєвих ситуацій, вимоги до співробітництва —
усе це якоюсь мірою входить у поняття психологічної сумісності. Вона
насамперед припускає, що інша людина принаймні не викликає негативних
емоцій при спілкуванні, співробітництві, кооперації. Психологічна
сумістно-інтегральна психологічна категорія, тому що вона синтезує цілий
ряд якостей, властивостей характеру, темпераменту, розуму людини, його
погляди і т.д. і т.п. Поняття психологічної сумісності містить у собі і
здатність до психологічної адаптації до іншого людині.

Можливо, психологічна сумісність зв’язана охоче особистості йти на
багато поступок з метою досягнення визначених цілей і результатів
спільної діяльності.

При аналізі подружніх взаємин на перший план виступають ті якості і
властивості характеру чоловіків, що перешкоджають установленню
нормальних взаємин у родині і є провокуючими умовами конфліктів і
сварок. Такими рисами характеру, як правило, є сварливість,
дріб’язковість, злостивість, злопам’ятство, егоїзм, егоцентризм,
жорстокість, підозрілість, залежність, ворожість до людей,
недовірливість, відсутність чуйності і теплоти, надмірна гордість і
марнославство, надмірне хворобливе самолюбство, похмурість, владність,
емоційна холодність.

Наявність сукупності перерахованих вище чорт і якостей характеру, як
правило, свідчить про те, що в психологічній біографії людини (починаючи
з дитинства) було багато випадків порушення міжособистісних відносин із
близькими людьми (матір’ю, батьком, братами, сестрами, іншими родичами),
а також конфліктів з товаришами, друзями, вихователями в дитячому саду,
вчителями в школі. Ці випадки породжували негативні емоції, що
закріплювалися в психіці особистості в період формування і становлення.
Подібне часто случається, у результаті відсутності в родині справжньої
любові до дитини, дійсної турботи про нього, розуміння його специфічних
проблем, жорстокість батьків, їхня холодність, несправедливість,
надмірні і суперечливі вимоги.

Суперечки з приводу виховання дітей, сексу, відносин з родичами,
бюджету, а також релігійні і політичні розрізняючи можуть послужити
іншими можливими причинами невдач у подружнім житті [7, c.84].

На думку Блада і Вольфі, шлюби виявляються хитливими, якщо відносини
чоловіків з родичами стають головною проблемою, що руйнує їхнє життя.
Самі серйозні конфлікти виникають між чоловіками з приводу виховання
дітей. Безліч розбіжностей може бути зв’язане з рольовими конфліктами,
але вони в меншій мері сприяють нестійкості шлюбу, чим інші проблеми.
(Рольові конфлікти виникають із приводу роботи дружини і поділи
домашньої праці. Дружини часто скаржаться, що їхні чоловіки мало
одержують у той час як чоловіки дорікають дружин за недотепне ведення
домашнього господарства).

Очевидно, найбільш небезпечні конфлікти, обумовлені особистісними
розходженнями між чоловіками. Звички, що засуджує один з партнерів,
наприклад чи пияцтво паління, часто приводить до зіткнень. Вони можуть
стати причиною важкого стресу в подружнім житті.

Через що ж бувають конфлікти в сімейних відносинах?

А. І. Кочетов називає сім основних причин, перелічуючи їх відповідно до
частоти поширення:

порушення етики подружніх відносин (зрада, ревнощі);

біологічна несумісність;

неправильні взаємини чоловіків (одного з них) з навколишніми їхніми
людьми — родичами, знайомими, товаришами по службі і т.д.;

несумісність інтересів і потреб;

різні педагогічні позиції стосовно дитини;

наявність особистісних чи недоліків негативних

якостей в одного, а часом і в обох чоловіків; відсутність
взаєморозуміння між батьками і дітьми.

Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть служити
грунтом для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як конфлікт
сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім’ї, конфлікт як засіб знятгя
напруження, конфлікт як захист власного «Я». В основі кожного з них
лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними уявленнями
кожного з подружжя про рольові функції чоловіка і дружини в сім’ї та
способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті зіткнення
звичних для кожного з подружжя шляхів і способів задоволення
соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення
відстояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з
думкою партнера.

Конфліктна ситуація у сфері ціннісних орієнтацій, що перешкоджає
створенню взаємоприйнятної системи сімейних цінностей ширшого обсягу,
ніж індивідуальні, унеможливлює інтеграцію родини, а отже й виконання
нею своїх обов’язків, створює небезпеку дім її існування. Викликаючи
напруження в сімейних стосунках, конфлікти ціннісних орієнтацій
дезінтегрують родину.

Для забезпечення психологічного комфорту в сім’ї та успішного її
функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і
взаємодія принаймні у трьох складових: між самим подружжям, між батьками
й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє і більше
дітей. Основним чинником, який зумовлює характер взаємин і взаємодії в
усіх ланках сім’ї, є ставлення подружжя один до одного та «їхні
батьківські установки щодо дітей. У працях із психології сім’ї виділено
чотири типи ставлення: прийняття — неприйняття; взаємодія — уникнення
контактів; визнання свободи активності — надмірна опіка; повага до прав
кожного в сім’ї — надмірна вимогливість. Позитивні типи ставлення —
прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав кожного —
забезпечують партнерські стосунки та егалітарний устрій життя сім’ї.
Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється
наявністю значної дистанції між членами родини, пов’язаної з прагненням
уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною
емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті,
надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний
образ чоловіка, дружини або дитини. У взаєминах подружжя в період першої
фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов’язані з надмірною
емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою
вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини, Це саме простежується
нерідко і в сім’ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й
турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові
періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція.
Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює
певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у
специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім’я мас притаманний
тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему
прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у
сім’ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої
психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків.

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених
особливостей спілкування і міжособових стосунків у сім’ї, що зумовлюють
певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи
впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім’ї умовно
поділяють на кілька полярних типів.

За ступенем уключення членів родини в сімейні стосунки, їх емоційної
духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз’єднані
(дезінтегровані) сім’ї. У перших кожний член сім’ї відчуває себе
повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім’ям властиві духовна
та емоційна близькість, відповідальність один за одного, довір’я, тобто
існує психологічна захищеність. Для роз’єднаних сімей характерна
відособленість членів родини один від одного. Кожний живе ніби сам по
собі, духовно й емоційно майже не пов’язаний з іншими членами родини.
Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним.
Наприклад, існують сім’ї з досить високим ступенем ваності. Це так звані
суперінтегровані сім’ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для
неповних сімей (мати — дитина). За ступенем роз’єднаності виділяють
частково дезінтегровані сім’ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у
які входять не лише члени конкретної сім’ї, а й родичі з боку чоловіка
чи дружини. У таких сім’ях хтось з її членів опиняється в ізоляції,
ігнорується сімейною групою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єдності
розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім’ї. Перші, крім того,
поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім’ї
характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних
установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня
психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім’ях злагода є
результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім’ях помітне
прагнення пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних
потреб, привести їх у відповідність до потреб і запитів інших членів
сімейної групи.

Дисгармонійним сім’ям притаманна розбіжність у системах ціннісних
орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх
один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові
обов’язки в таких сім’ях нерідко виконуються з примусу, що створює
психологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між
чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливий грунт
для виникнення психологічної несумісності, а отже, і міжособових
конфліктів.

За ознакою комунікативних установок членів родини розрізнюються
корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. У перших
спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій
сім’ї кожний виконує покладені на нього обов’язки лише за умов, якщо
інші виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за
поведінкою кожного члена сім’ї, налагоджено систему позитивних і
негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов’язків. Сімейна
група може мати подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісною
та емоційно пов’язаною, але в її членів відсутня готовність поступитися
власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип
співжиття («що ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах
подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно
вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного
добробуту і що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім’ях
дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може
задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко
виховується егоїстичний тип особистості з настановою «жити для себе».

Спілкування в альтруїстичних сім’ях грунтується на свідомому визнанні
кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка
членів сім’ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами — за
принципом «жити для інших». Кожний у такій сім’ї с цінністю сам по собі,
а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім’ї матеріальний
добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени
сім’ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями,
навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях.

За кількістю і характером комунікативних зв’язків розрізнюються відкриті
і закриті сім’ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується
лише колом родинних інтересів та цілей. Члени сім’ї включені в різні
соціальні зв’язки. Специфікою відкритої сім’ї є прагнення до нових
контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захисний потенціал.
Вони мають можливість компенсувати невдачу в одній суспільній сфері
переключенням своїх інтересів в іншу.

Закриті сім’ї є комунікативно самодостатніми. Кількість позасімейних
соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не
прагнуть до їх розширення. Головне — це твоя сім’я і родинні зв’язки, а
все інше — тло, на якому проходить життя. Власна сім’я посідає перше
місце в ієрархії родинних цінностей.

Залежно від адаптивних ресурсів сім’ї, її здатності пристосовуватися до
мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні (консервативні) сім’ї.
Гнучкий тип сім’ї характеризується здатністю швидко переорієнтовуватися,
якщо цього вимагають нові умови життя. Інертні сім’ї, навпаки, ригідні
та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів
поведінки.

За характером розподілу влади виділяють сім’ї єдиновладні (авторитарні)
і демократичні. У перших влада зосереджена в руках когось одного —
чоловіка, дружини та ін. Згідно з цим найважливіші рішення приймаються
тільки зі схвалення цього члена родини. Соціологи за цим показником
поділяють сучасні сім’ї на неопатріархальні і неоматріархальні.

Для демократичних сімей характерна або рівноправність усіх членів родини
в прийнятті рішень, або функціональний розподіл влади: в одних сферах
життя головну роль відіграє чоловік, в інших — жінка, у третіх — хтось
із батьків подружжя чи старші діти.

Виділення авторитарних і демократичних типів сімей має істотне значення
для оцінки ресурсів сімейного виховання, але за умов, коли відомі інші
характеристики спілкування і міжособистісних стосунків. Так, в
інтегрованих, гармонійних, емоційно об’єднаних, з альтруїстичними
установками сім’ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна
ієрархія, яка склалася, сприймається членами родини як природна й
оптимальна, незалежно від того — авторитарна вона чи демократична. В
дезінтегрованих сім’ях єдиновладдя може бути джерелом постійного
психологічного напруження в родинних стосунках.

Класифікація сімей за наведеними шістьма полярними ознаками дещо умовна.
Характеризуючи сім’ю як той чи інший тин, беруть до уваги перевагу
якоїсь однієї ознаки взаємин у сімейній групі й абстрагуються від усіх
інших. Отже, чисті сімейні типи — це наукова абстракція, яка потрібна
для розуміння суті явища. В житті звичайно трапляються змішані тини, у
яких взаємини характеризуються поєднанням різних ознак у певному
співвідношенні. Тому для діагностики сімейних стосунків з метою надання
сім’ї психологічної допомоги доцільно визначати тип сім’ї за домінуючою
ознакою, наприклад так: швидше інтегрована, ніж роз’єднана, і т.п.

2. СТІЙКІСТЬ І ЯКІСТЬ ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН, ПСИХОЛОГО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ

2.1. Проблеми стійкості шлюбу

Одним з найстародавніших соціальних інститутів є сім’я. Виникла сім’я в
надрах первісного суспільства значно раніше класів, націй, держав.
Суспільна цінність і значимість сім’ї обумовлена її «виробництвом і
відтворенням» безпосередньо життя, вихованням дітей, формуванням їх
індивідуальної свідомості. Сім’я – об’єднання на шлюбі або кровному
родстві, усиновленні людей, зв’язаних спільністю побуту, на взаємній
моральній відповідальності за виховання дітей, піклуванні про рідних і
взаємодопомозі. Шлюб –це історично обумовлена, санкціонована і
регульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що
встановлює їх права і обов’язки один до одного і до дітей та рідних.

В процесі історичного розвитку під впливом панівного в суспільстві
способу виробництва, способу життя і суспільних відносин систематично
змінювались і змінюються відносини сім’ї і суспільства, сім’ї і особи.
Прогрес суспільства тісно зв’язаний з усуненням, зменшенням
дискримінації жінки на виробництві, в соціальній і духовній сферах, в
шлюбному законодавстві, з істотними змінами функції сім’ї, створенням
умов для вдосконалення шлюбно-сімейних відносин, посиленням і
розширенням виховання. Всі соціально-економічні, культурні процеси –
позитивні та негативні, що відбуваються в суспільстві, впливають на
функціонування сім’ї, яка є осередком суспільства. На сім’ю і й моральне
становище безпосередньо впливають фактори навколишнього соціального
середовища: соціально-економічні процеси виробничих, трудових
колективів, повсякденне життя.

В сучасних умовах дедалі помітніше стає криза сім’ї як соціального
інституту суспільства, шляхи виходу з якої поки що неясні. Криза
виявляється в тому, що сім’я дедалі гірше реалізує свої основні функції
– організацію подружнього життя, народження і ви» ховання (соціалізацію)
дітей, відтворення населення і робочої сили.

Важливе місце у кризі сім’ї є проблема стійкості шлюбу. Нестійкість
шлюбу може бути зумовлена цілою низкою факторів:

психологічних;

соціальних;

економічних тощо.

До факторів, які лежать в основі сімейних конфліктів і пов’язані з
деякими незадоволеними потребами партнерів, відносять:

— потреба в збереженні і підтримці почуття власної гідності. Образи і
кривди виникають тоді, коли проявляється зневага до людини, неповажливе,
грубе ставлення до неї. В сімейному житті ця потреба може бути
задоволена, так як ми любимо тоді і того, хто сам нас любить і цінить;

— потреба в довірливо-дружніх стосунках і спілкуванні всієї сім’ї.
Людина потребує вільного, спонтанного вираження своїх почуттів, емоцій,
переживань, своїх думок і роздумів. Для сучасної людини немає нічого
важчого, ніж відсутність можливості поділитись. Їй необхідне інтимне,
емоційно-позитивне, довірливе спілкування;

— потреба в сексуальному задоволенні. Якщо в шлюбі не задовольняється
сексуальна потреба одного з партнерів, то можливі різні негативні
наслідки: зрада, статева холодність жінки, думки про розлучення. Таким
чином, стабільність сімейних взаємин ставиться під загрозу.

Стійкість шлюбу і стабільність сімейних подружніх відносин негативно
впливають такі фактори:

— сімейна тривожність;

— конфліктність в сім’ї;

— напруженість в сім’ї;

— розходження установок в сімейній парі.

Ці фактори мають дестабілізуючий вплив на сім’ю і слугують основою
подружньої орієнтації на розлучення.

Важливе місце посідає середовище, в якому існує сім’я (разом з батьками
чи окремо). Окреме проживання молодих від батьків вважається нормою на
Заході, але порівняно рідко зустрічається деінде. Г.Мердок, який
дослідив проблеми шлюбу у 250 суспільствах світу, лише в 17 з них виявив
розповсюдженість неолокального місця проживання. Стосовно України, — то
переважна більшість молодих сімей живе з батьками. Це пов’язано не так з
традиціями української сім’ї, як з браком коштів у молодих для
винаймання, а тим більше купівлі чи будівництва власного помешкання.

Деякі дослідники акцентують увагу на аналізі порядку розподілу влади
всередині сім’ї, надаючи особливого значення механізмові прийняття
рішень. Як правило, відзначають вони, ті члени сім’ї, що волрдіють
більшими матеріальними засобами, одержують в ній більшу владу. Сучасний
варіант теорії конфлікту, що стосується сім’ї, запропонований
Х.Хартманн. Для неї сім’я — це «місце боротьби». Сім’я стає полем бою,
де відбуваються конфлікти щодо перерозподілу засобів, в тому числі і
щодо праці в домашньому господарстві та виховання дітей. Як вважає
Хартманн, більш важкі обов’язки жінки по домашньому господарству
являються формою експлуатації, яка склалася всередині
капіталістично-патріархальної системи. Ця теорія носить назву
«марксистсько-феміністської», бо наголошує на експлуатації
жінки-робітниці з боку чоловіка-капіталіста, в руках якого
зконцентровані економічні засоби. Отже, в центрі уваги цієї
конфліктологічної парадигми є напруження і боротьба всередині сім’ї.

Конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити:
спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою),
перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про
використання засобів, якими володіє сім’я, — члени родини чи
представники державного апарату) і навіть харчування (де краще
пообідати: вдома їжею, звареною жінкою, чи в кафе або ресторані).

Аналізуючи причини розпаду шлюбу, а також фактори, які впливають на
задоволеність шлюбом, було виявлено, що в подружніх парах, орієнтованих
на розлучення, присутній такий дестабілізуючий фактор, як напруженість в
сімейних відносинах.

F

o

o

ooooeeeaaaaaassOOssOOOOCC

&

Окремі дослідження показують, що зі всіх опитаних подружніх пар 70%
відноситься до розлучення позитивно,18% вважають розлучення крайньою
мірою у вирішенні долі сім’ї, 10% опитуваних не визначили свою позицію
щодо розлучення, і лише 2% категорично відмовляються від цього способу
вирішення сімейних проблем.

Якщо проаналізувати відношення до розлучення в залежності від статі, то
помічається така тенденція: 80% всіх опитаних чоловіків відносяться до
розлучення позитивно, 12% вважають його крайнім способом вирішення
проблем, 6% не визначили свою позицію, і лише 2% виявило негативне
ставлення до розлучення. Що стосується всіх опитаних жінок, то виявлено,
що позитивно відносяться до розлучення 84%, 6% вважають крайнім заходом,
8% не визначили свою позицію, 2% виявили негативне ставлення до
розлучення.

Визначивши позиції партнерів щодо розлучення, нами був зроблений якісний
аналіз установок на сімейне життя в подружніх парах. Слід зазначити, що
розбіжності в поглядах і установках кожного з членів подружжя ведуть за
собою цілий ряд негативних елементів. Неспівпадання установок
позначається на психологічному кліматі в сім’ї, утворюючи зони
конфліктів, що в свою чергу призводить до порушення стійкості подружніх
взаємин.

Особливо нас цікавили показники узгодженості сімейних установок у
подружніх пар, що подали заяву на розлучення, адже цей факт міг привести
до розпаду шлюбу. Інформація про рівень узгодженості установок в
сімейній парі може служити основою для розробки психотерапевтичної та
корекційної роботи і дає можливість зберегти сім’ю. Наявність соціальних
факторів, таких як відсутність житла, мала заробітна платня одного з
партнерів, незадоволеність роботою, вживання алкоголю, матеріальний
розрахунок, віковий фактор могли б компенсуватись здоровими
психологічними стосунками.

2.2. Проблеми становлення та функціонування молодої сім’ї

Не секрет, що сучасна сім’я переживає кризу. Проявами цієї кризи служать
такі показники, як падіння народжуваності, нестабільність сім’ї,
зростання кількості розлучень, поява великої кількості бездітних,
свідома відмові від народження єдиної дитини; масова відмова від дітей,
здавання їх у пологові чи дитячі будинки, будинку дитини,
приймальники-розподільники, втеча дітей з дому; жорстоке поводження з
дітьми аж до позбавлення життя своїх дітей.

Особливе занепокоєння викликають молоді родини. Багато говоритися про
інфантильність молоді, ослаблення почуття відповідальності, про
залежність від батьків, що послаблює родину. Для молодих родин актуальна
проблема дозвілля. Молодий чоловік після народження маляти не вправі
усуватися від догляду за ним, повинен допомагати дружині в її
нескінченних турботах про дитину, інакше сам позбавить себе багатьох
радостей. Покладаючи весь догляд за маленьким на одну лише дружину,
чоловік сам не дає їй можливості для занять чим-небудь іншим, у тому
числі і будинком і ним самим. При такому положенні, при таких обставинах
у родині неминуче виникає дискомфорт. Чоловік починає почувати себе
зайвим, непотрібним, нелюбимим, не підозрюючи, що сам у цьому цілком
винний. І як наслідок перерахованого, у чоловіка все частіше починає
миготіти думка, що він може усе змінити по своєму бажанню. Як? Так
розлучитися! І тоді – знову воля, ніяких турбот, ніякого лементу, знову
він – улюблений, єдиний, доглянутий…

З приходом дитини до жінки приходить всепоглинаюче почуття, що часто
навіть самий коханий чоловік на якийсь час відходить у неї на другий
план. А якщо ще ця дитина не з тих, котрі тільки їдять, сплять і ніяких
особливих занепокоєнь батькам не доставляють, а така що вимагає
безсонних ночей, і безустанного догляду, і нервів, то крім емоцій йому
належить і увесь час матері, усі години доби.

Зрозуміло, що чоловік виражає невдоволення з приводу не пришитого
гудзика чи не вигладженої сорочки, у той час як дитина надривається від
лементу, в мами не ладиться з годівлею, викликаються, м’яко кажучи, не
самі добрі почуття. І молода мама, не виспалась, втомилася, цілком
можливо, відреагує на претензії чоловіка зовсім не так, як йому самому
цього хотілося б. Звичайно, дружина могла знайти й інші слова й інший
тон, але зрозумійте і її.

Культура подружнього спілкування – неодмінна умова безконфліктного
сімейного життя. Знання правил культури спілкування дозволяє уникати
багатьох конфліктів і зберігати добрі відносини, навіть якщо виникають
серйозні розбіжності. Крім того, при явно вираженому конфліктному
поводженні одного з членів родини застосування правил іншими значно
знижує напругу, робить внутрісімейну обстановку набагато спокійною і
створює сприятливу ситуацію для нормалізації відносин.

Уміння знайти компроміс – дуже важливе уміння. Відвертий егоїзм,
непоступливість, дитяча упертість приводять лише до більшого загострення
розбіжностей.

Проблеми, які викликають конфлікт на тому чи іншому рівні, можуть бути
найрізноманітнішими. Але по часу виникнення їх можна розділити на дві
великі групи. Це причини, які виникли безпосередньо під час шлюбу, під
час спільного життя і загального ведення господарства, і причини, які
об’єктивно існували до моменту створення сім’ї.

Групу причин, які об’єктивно існували до моменту створення сім’ї,
називають чинниками ризику, оскільки наявність їх у період дошлюбного
знайомства вже таять у собі небезпеку майбутнього розлучення.

Чинники ризику пов’язані як із особистістю людини, його походженням,
вихованням, так і з умовами укладення шлюбу. До чинників ризику
належать:

велика різниця в освіті і в віці між подружжям (особливо, коли жінка
набагато старша);

схильність до алкоголізму одного з подружжя;

легковажне ставлення до шлюбу, сім’ї взагалі;

занадто ранній вік вступу до шлюбу;

ймовірність швидкого народження дитини;

закороткий термін знайомства;

різка незгода батьків на укладення шлюбу;

шлюб з примусу, без взаємної згоди.

Ці чинники даються взнаки буквально в перші роки спільного життя і
багато в чому обумовлюють ту обставину, що більше третини розлучень
припадає на сім’ї, які мають стаж спільного життя від одного до трьох
років.

Результати опитувань показують, що значна частина молодих людей (близько
1/3) брали шлюб на основі мотивів, які лежать поза сімейною сферою:
бажання піти з рідного дому, здійснити відповідальний самостійний крок,
помститися комусь чи просто за компанію з другом. Природно, що таке
поверхове, несерйозне ставлення до шлюбу, відсутність відповідної
мотивації призводять до того, що перед подружжям не постають завдання
самовизначення сім’ї, з’ясування подружніх ролей, сімейного статусу
кожного з них, їхніх спільних цілей. Кожен сьомий шлюб, укладений у
першій половині 80-х років, – це шлюб між подружжям, вік кожного з яких
не перевищує 20 років. У даному випадку виявляється найчастіше
психологічна неготовність до шлюбу. Молоді сім’ї, як правило, не
відокремлені від батьків і матеріально цілком від них залежать. У
подібній ситуації постають такі проблеми, як забезпечення самостійності
сім’ї, лідерства в ній (найчастіше на цю роль претендує хтось із батьків
подружжя), а також проблема взаємин між членами сім’ї і батьками, що
живуть з ними, які можуть скластися несприятливо і ускладнити неминучі у
цьому випадку подружні конфлікти.

Серед причин розлучень зустрічається така, як розчарування в партнері та
втрата на основі цього початкового почуття любові. Ця небезпека
підстерігає в першу чергу те подружжя, термін знайомства яких до весілля
був недовгим (від трьох до шести місяців).

Таким чином, ми бачимо, що ряд чинників, шкідливо впливаючих на міцність
шлюбу, може бути виділений ще до створення сімейного вогнища.

2.3. Залежність якості шлюбу від сексуальних взаємин подружжя

Сім’я, це модель групи, що являє собою біологічну цілісність, сумісність
поведінкового, емоційного і когнітивного рівнів, яка регулює не лише
стійкість шлюбу, але й визначає формування особистості і забезпечує
задоволеність партнерів. Подружня гармонія складається із багатьох
компонентів, серед яких головним є рівень культури і вихованості людини,
індивідуально-типологічні якості, національні традиції і звичаї,
соціальні установки і цінності та ін. Гармонія в сім’ї включає також всі
сторони міжособистісних стосунків, сексуальну та поведінкову
відповідність. Нормальні сексуальні взаємини є найважливішим фактором,
який визначає успішність сімейного життя.

На думку таких дослідників сім’ї як В.А.Сисенко, Ю.Б.Рюрікова,
А.Г.Харчева, розпад багатьох шлюбів обумовлений психологічною і
сексуальною неосвіченістю подружжя, яка заважає знайти оптимальний
контакт, уникнути конфлікту, адаптуватися до партнера. Характер
сексуальних взаємин залежить від гармонії, психології двох статей,
сумісності сексуальних установок, поглядів партнерів, сексуальної
обізнаності та рівнів сексуальної культури, відповідності сексуальних
темпераментів.

Починаючи з давніх часів люди завжди цікавились проблемами статі і
сексуальних взаємин. Філософ Аристін був першим теоретиком гедонізму —
концепції, згідно якої насолода, задоволення є головним благом і метою
життя, основною рушійною силою людських вчинків. Гіппократ рахував, що
статеве життя має велике значення для здоров’я і самопочуття людини.

З.Фрейд показав роль і значення сексуальності в житті людини. В світлі
його теорії стає зрозумілою необхідність сексу не лише для продовження
роду і періодичної розрядки, але й для задоволення всіх функціональних
потреб особистості (в спілкуванні, самореалізації і ін.). Це означає, що
сексуальність неможна розглядати поза особистістю, а особистість без
урахування її сексуальних переживань.

М.Яффе і Е.Фенвік вважають сексуальну незадоволеність джерелом
будь-якого внутрішнього конфлікту.

Ерік Берн стверджує, що статеве відтворення — один із переважаючих
засобів, сама важлива після виживання річ для кожного організму, який
наділений статтю.

В дослідженнях С.І. Голода, Г.Лора, Р.Найберта, Н.Н.Обозова, К.Штарке
підкреслюється, що благополуччя сім’ї на різних вікових етапах
обумовлена не лише психологічною сумісністю, але й сексуальною
відповідністю партнерів. Н.Н.Обозов зауважує, що шлюб — це перш за все
психологічний союз двох людей духовно близьких, з однаковими ідеалами,
ціннісними орієнтаціями, людей з достатнім рівнем сексуальної
сумісності.

Гармонійність і відповідність потреб в інтимному спілкуванні одного
партнера можливостям і потребам іншого являють собою основний зміст
сексуальної сумісності. Встановлено, що сексуальна сумісність, як
правило, досяжна /Т.В.Буленко/. Тому сексуальна незадоволеність подружжя
в більшості випадків зумовлена сексуальною необізнаністю,
несформованістю сексуальних вмінь, дією психологічних чинників, які не
усвідомлюються. Це не означає, що міцність шлюбу залежить лише від
біофізичної сумісності чоловіка і жінки. Духовний світ людини не можна
відірвати від статевого життя. Спільність інтересів, світогляду, взаємна
любов і повага, психологічне співзвуччя не менше важливі в шлюбі, ніж
статеве життя.

Г.Лор писав, що якість шлюбу покращується з віком, крім того
однорідність соціально-економічного статусу зміцнює сім’ю, а там, де
обоє приділяють увагу статевому життю, почуття глибші, взаємовідносини
гармонійніші.

Дослідження С.І.Голода показали, що сексуальна задоволеність незмінно
займає 3-є місце на адаптаційній шкалі після духовної і побутової
сумісності як в шлюбах тривалістю до 10 років, так і від 10 до 15 років.
Німецькі дослідники Г.Нойберт і К.Штарке переконують, що між сексуальною
задоволеністю, з однієї сторони і благополуччям, якістю і стабільністю
шлюбу. з іншої сторони, існує тісний взаємозв’язок.

М.Кінзі виділяє три основних причини, що впливають на формування,
стимуляцію чи пригнічення статевих взаємин: 1 — поведінковий фактор, 2 —
хворобливий стан, 3 — вікова перебудова організму.

Прояв інтимних бажань визначають настрій, стан здоров’я, наявність
почуття міри і такту. Особливе місце в сексуальних взаєминах подружжя
займають еротичні словесні символи, які можуть як стимулювати, так і
подавляти бажання.

Поведінковий фактор має істотне значення в усіх періодах спільного
життя, але особливо важливим і навіть визначальним є період адаптації
подружжя, коли складається власний “oбраз” сім’ї. Чим краще підготовлене
подружжя до сімейного життя, тим швидше відбувається сімейна адаптація.

Віковий фактор безумовно впливає на статеву активність людини. З віком
статева активність знижується, в той час, як чоловіки так і жінки при
повному фізичному і психічному здоров’ї і можуть продовжувати статеву
діяльність протягом всього подружнього життя.

В ряді випадків має місце умисна чи вимушена зупинка статевої діяльності
в 55-56 років. Причини такої поведінки різні: втрата одного із подружжя,
тривала хвороба, сором перед дітьми, внуками, відсутність елементарних
квартирних умов і т.д.

Крім того життя немолодих вже людей потребує уваги до здоров’я. Режим
відносин подружжя, якому 50-60 і більше років, повинен підтримуватись на
такому рівні, щоб протягом подальших років зберегти певний тонус,
укріпити здоров’я. Сексуальна незадоволеність емоційно збіднює людське
життя, позбавляє особистість важливих позитивних емоцій, які їй просто
життєво необхідні для забезпечення нормальної життєдіяльності.

Аналіз медико-психологічної літератури показав, що питання взаємозв’язку
психологічної і сексуальної сторін подружнього життя досліджено
недостатньо, тому метою нашої роботи було вивчення залежності
стабільності шлюбу від сексуальних взаємин подружжя.

Експериментальне дослідження проводилось в консультації з питань шлюбу
та сім’ї на базі Луцького ЗАГСу та Обласної лікарні м.Луцька. Для
діагностики сексуальних стосунків партнерів була використана методика
“Сексуальний профіль” (М.Яффе і Е.Фенвік). Задоволеність шлюбом,
характер сімейного спілкування, функційно-рольова узгодженість вивчалися
з допомогою методик : “Задоволеність шлюбом”, “Спілкування в сім’ї”,
“Ролі в сім’ї”, “Шкала любові і симпатії”.

Вибіркову сукупність становили 62 подружніх пари. За віком респонденти
склали три основні групи:

І група — від 20 до 30 років (44% — чоловіки і 50% — жінки);

ІІ група — від 31 до 40 років (37,5% — чоловіки і 37,5 жінки);

ІІІ група — від 41 до 50 років (18% чоловіки і 12,5% жінки).

Порівняльний аналіз показників сексуальних взаємин в різних вікових
групах дозволив отримати наступні емпіричні дані: у більшості
респондентів, що за подружнім стажем знаходяться на стадії дуже молодого
шлюбу відмічається співпадання сексуального потягу, високий рівень
сексуального задоволення у шлюбі, психологічного благополуччя,
чутливості, задоволеності, але прослідковується різниця в сексуальній
освіченості і техніці. У респондентів молодого шлюбу встановлене
співпадання в техніці, поглядах, рівні задоволеності, але відмічена
різниця в освіченості, потязі, впевненості в собі як в сексуальному
партнері, психологічному благополуччі.

У респондентів середнього шлюбу виявлене співпадання рівнів освіченості,
широта поглядів, але встановлена різниця в проявах впевненості в собі,
відчутті партнера.

Респондентам літнього шлюбу притаманне співпадання показників
освіченості, техніки і виявлена різниця в широті поглядів, впевненості в
собі, чутливості, комунікативності, сексуально-психологічному
благополуччі.

Діаграма № 1 демонструє одержані результати.

Діаграма №1.

РОЗПОДІЛ РЕСПОНДЕНТІВ ЗА ПОКАЗНИКАМИ

СЕКСУАЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ (в %).

Узагальнення експериментальних даних дозволяє констатувати найбільшу
сексуальну гармонію у подружніх пар, які знаходяться на середній стадії
подружнього життя. Нижчі показники прослідковуються в групі літнього
віку. Самий низький рівень сексуального благополуччя виявлений в
молодому шлюбі.

Проведене дослідження дало змогу стверджувати, що більшість подружніх
пар характеризуються сексуальною дисгармонією (69%) і лише 31% від
загальної кількості респондентів — сексуальною відповідністю. Подружні
пари, які виявили дисгармонійний сексуальний розвиток потребують
корекційного впливу з метою подолання напруги у взаєминах і підвищення
задоволеності сексуальними стосунками.

Досвід консультативної роботи з подружніми парами, що мали
психосексуальні проблеми дає можливість констатувати, що низькі
показники сексуальних взаємин в групах молодого і літнього подружжя
обумовлені процесами адаптації до шлюбу, кризовим періодом,
неадекватністю вибору партнера, психологічною несумісністю, низьким
рівнем сексуальної культури і освіченості.

Обробка даних, одержаних в ході обстеження психологічного клімату,
задоволеності шлюбом показала, що більшість подружніх пар
характеризуються несприятливим сімейними стосунками, неузгодженістю
функцій і ролей, неспівпаданням установок, зниженими показниками
симпатії і любові і із збільшенням тривалості шлюбу, ці показники
зростають.

Психологічне благополуччя в виділених групах характеризується наступними
показниками:

— на стадії молодого шлюбу (від 0 до 7 років) виявлено 12% благополучних
шлюбів, 16% неблагополучних. Неблагополучні пари характеризуються
частими сварками і конфліктами, функціонально-рольовою неузгодженістю,
неспівпаданням установок, різницею ціннісних орієнтацій.

— В середньому шлюбі (від 9 до 18 років) 29% пар є неблагополучними, і
характеризуються зростанням напруги, різницею поглядів на виховання
дітей і конфліктності з цього приводу, пониження любові і симпатії,
рівнем задоволеності шлюбом. 16% подружніх пар із цієї групи, яким
характерні психологічно сприятливі стосунки, притаманні
функціонально-рольова узгодженість, довірливість в спілкуванні,
взаєморозуміння, сприятливий психологічний клімат.

— В групі літнього шлюбу (19 і більше років) виділено 12%
неблагополучних пар, їм притаманна конфліктність, сварки, пониження
задоволеності шлюбом, і 19% пар респондентів благополучні, які
характеризуються сприятливим психологічним кліматом, подібністю
поглядів, спільними символами сім’ї і ін. Описані дані подані на графіку
1.

Графік № 1.

РОЗПОДІЛ РЕСПОНДЕНТІВ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В СІМ’Ї
(в %).

Таким чином, експериментальне дослідження показало, що при сексуальній
гармонії більшість подружніх пар характеризуються психологічним
благополуччям (27%) і лише 4% при сексуальній дисгармонії.

Розглядаючи сексуально-дисгармонійні пари видно, що з них більшість пар
(60%) характеризуються несприятливими взаєминами в шлюбі і лише 9% пар є
благополучними.

Подані дані наведені в таблиці № 1.

Таблиця № 1.

РОЗПОДІЛ РЕСПОНДЕНІТВ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ЯКОСТІ

ШЛЮБУ ТА ХАРАКТЕРУ СЕКСУАЛЬНИХ СТОСУНКІВ (в %).

Показники Характеристика сексуальних стосунків

якості шлюбу сексуально гармонійні сексуально дисгармонійні

психологічно благополучні 27 9

психологічно неблагополучні 4 60

Всього 100% 31 69

Сексуальна гармонія в шлюбі корелює з такими позитивними показниками
взаємин як: задоволеність шлюбом, співпадання поглядів і установок,
щирістю і довір’ям у взаєминах, стійким почуттям любові і симпатії до
партнера.

Обстеження подружніх пар, які характеризуються психологічним
благополуччям, але сексуально дисгармонійні, слід зазначити, що їм
притаманні неузгодженість сексуальних установок, темпераментів і інших
параметрів. Оцінюючи якість шлюбу в виділених групах і будуючи прогноз
взаємин ми рахуємо, що більшої уваги заслуговують пари з несприятливим
психологічним кліматом і дисгармонійними взаєминами, так як це часто
приводить до розлучень. А також потребують уваги пари, яким притаманні
сексуальна дисгармонія і психологічне благополуччя. Як бачимо,
дослідження підтвердило взаємообумовленість і взаємопов’язаність
психологічних і сексуальних взаємин в сім’ї, і дана проблема потребує
подальшого вивчення і аналізу для покращення взаємин в шлюбі на різних
вікових етапах його функціонування.

ВИСНОВКИ

На основі дослідженого можна зробити наступні висновки:

Шлюб, з погляду соціального відтворення суспільства і його моральної
чистоти, це самий геніальний винахід людства. За християнської моралі
справжня любов починається тільки в шлюбі, де індивід повністю розкутий
і довірився іншому.

Сім’я – невід’ємний осередок суспільства, і неможливо зменшити його
значення. Жодна нація, жодне цивілізоване суспільство не обходилося без
сім’ї. Недалеке майбутнє суспільства також не мислиться без сім’ї. Для
кожної людини сім’я – початок початку. Поняття щастя майже кожна людина
пов’язує, насамперед, із сім’єю: щасливий той, хто щасливий у своєму
домі. Сім’я – це й результат, і ще більшою мірою – творець цивілізації.
Сім’я – найважливіше джерело соціального та економічного розвитку
суспільства. Вона виробляє головне громадське багатство людини.

Для забезпечення якісного зростання працівника і підростаючого покоління
повинні бути створені відповідні життєві умови та матеріальні кошти,
включаючи в себе рівень освіти і культури, житлові умови, якість
харчування, охорони здоров’я, сфери послуг, можливості відпочинку,
зняття нервової напруги. Одним слово, зростає потреба в якості життя.

Дослідження проблем, пов’язаних з сім’єю, стає дедалі важливішим як у
теоретичному, так і в практичному, життєвому плані. Відомо, що
нестабільність шлюбу та сім’ї, яка виявляється в зростанні кількості
розлучень, характерна практично для всіх розвинених країн світу. Це
пояснюється впливом урбанізації і викликаної нею інтенсивної міграції
населення, емансипацією жінок, науково-технічною революцією, причинами
соціально-економічного, культурного, етнічного, релігійного характеру.

Сучасні тенденції в розвитку сім’ї характеризуються такими соціальними
особливостями:

Шлюб, який є основною сім’ї, стає рівноправним, добровільним, вільним
від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб,
союзом жінки і чоловіка.

Додержання принципу егалітарності на противагу патріархальності,
чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та
жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професійного та
духовного зростання.

Сьогодні створюються реальні передумови для подолання суперечностей між
коханням і обов’язком, індивідуальним та суспільним інтересом в
інтимному житті людини.

Суспільна цінність сім’ї все більше визнається її роллю в примноженні,
передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва (
фермерів і ремісників), організації споживання і побуту тощо.

У теперішній час інститут сім’ї переживає скрутні часи. Відпало багато
чинників, стабілізуючих сім’ю ззовні: економічна залежність жінки від
чоловіка, юридична, релігійна, моральна заборона або осуд розлучень. У
цих умовах визначальне значення для стабільності шлюбу набувають
внутрішні чинники, властиві сім’ї. Численні соціологічні дослідження
показують: в основі розлучення в переважній більшості випадків лежить
конфлікт між подружжям, який досягнув такого степеня, що розв’язати його
можна лише шляхом розірвання шлюбу.

Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися
конфлікти.

Психофізіологічний – дисгармонія з’являється в порушеннях сексуального
життя. У цілому явище це зустрічається досить часто, проте як основну
причину рішення про розлучення його відзначають лише окремі.

Психологічний – в сім’ї створюється нездоровий клімат, який виявляється
в постійних сварках, взаємних причіпках, дратівливості, яка найчастіше
виміщується на дітях.

Соціально-рольовий – симптоми порушення стабільності цього рівня –
неправильне, нерівномірний розподіл сімейно-побутового навантаження,
хаотичність сімейного укладу.

Соціокультурний (духовний) – конфлікти набувають форму нерозуміння
подружжям одне одного, неповаги, відсутності інтересу чи незадоволення
спілкуванням з партнером, неприйняття його життєвих цінностей, ідеалів.

Проте більша частина розлучень відбувається, зрозуміло, через причин,
які виникають безпосередньо у результаті спільного життя. Найбільша
кількість розірваних шлюбів припадає на вік 25-30 років, коли подружжя
стає досить самостійним в матеріальному плані, встигли непогано
дізнатися недоліки одне одного і переконатися в неможливості жити разом.
Тим часом вони досить молоді, щоб створити нову повноцінну сім’ю і мати
дітей. Також велика кількість розлучень припадає на вік близько 40
років. Це пов’язано з тим, що діти виросли та немає потреби зберігати
сім’ю заради них, а в одного з подружжя фактично є інша сім’я.

Максимальна частка розлучень падає на перші п’ять років подружнього
життя. Наявність в сім’ї дітей безпосередньо впливає на міцність шлюбу.
У багатодітних сім’ях, де кількість дітей понад три, відсоток розлучень
набагато нижчий середнього рівня.

При розлученнях як провідні вказуються три групи причин.

Побутові (житлові умови, невміння чи небажання одного з подружжя вести
домашнє господарство, матеріальна незабезпеченість, вимушене роздільне
проживання).

Міжособистісні конфлікти (втрата почуття любові та прихильності,
грубість, різні погляди на життя, хвороба одного з подружжя, ревнощі,
помисливість). У цьому блоці головним чинником є грубість і неповага
одне до одного. Для жінок – ініціаторів розлучення ці причини частіше
виявляються пов’язаними з алкоголізмом чоловіка, звідки і виникають
грубість, побої, образи, загрози тощо. Для чоловіків, як правило,
грубість дружини має принципово інший зміст. Це насамперед неповага до
чоловіка, невіра в його здібності, небажання рахуватися з його
інтересами, нехтування до виробничих (професійних) успіхів і невдач,
докори, дріб’язкова опіка, нелюбов до друзів чоловіка та ін. З цим тісно
оповиває такий чинник, як різниця поглядів на життя – так звана
несхожість характерів. Вона має більше значення для чоловіків, ніж для
жінок.

Зовнішні чинники (зрада, поява нової сім’ї чи нового почуття у
ініціатора розлучення, втручання батьків й інших осіб).

Звісно, усі три групи чинників тісно переплітаються. Так, зрада може
бути наслідком неуваги, грубості, а грубість – результатом господарських
негараздів тощо.

Різні люди по-різному переживають розпад своєї сім’ї. За оцінками
багатьох російських та зарубіжних соціологів, дуже поширеними наслідками
розлучень є зниження трудової активності, висока ймовірність нервових
стресів, психічних розладів. Для суспільства особливо обтяжливо, що
послаблюється вплив батьків на виховання дітей і діти стають предметом
серйозних конфліктів між подружжям, яке розлучається, причому найчастіше
такі конфлікти виходять далеко за рамки передрозлучної і розлучної
стадій і мають продовження протягом багатьох років.

Отже, нестабільність шлюбу створює гострі проблеми як для тих, хто хоче
створити сім’ю, так і для тих, чия сім’я виявилася зруйнованою. Водночас
розлучення не можна розглядати як цілком негативне явище, оскільки
свобода розірвання шлюбу – одне з засобів гарантування соціальної
справедливості в сімейно-шлюбних відносинах засіб збереження їх
моральних підвалин. Принципово неправильні як зловживання свободою
розлучення, так і огульно негативний підхід до розлучень незалежно від
індивідуальної ситуації.

Разом з тим важливу роль в профілактиці розлучень можуть зіграти служби
сім’ї, поліпшення організації побутового обслуговування, розв’язання
житлової проблеми.

Отже, можна виділити три основні “гарячі точки” в сімейно-шлюбних
відносинах: 1) проблема стабільності сім’ї, 2) проблема народжуваності і
3) проблема напруженості в сфері побуту. Але навіть високий рівень
розлучень не означає розпаду шлюбу як інституту і кризи сім’ї взагалі.
Навпаки, сім’я визнається безумовною цінністю всіма віковими
категоріями. Йдеться тільки про якість сімейних відносин, до яких люди
пред’являють все вищі вимоги.

Перебуваючи у тісному взаємозв’язку із соціальним організмом, будучи
його невід’ємною частиною, сім’я неминуче реагує на будь-які позитивні й
негативні зміни у всій соціальній системі, підпадаючи під її вплив.
Водночас вона сама впливає на її функціонування і розвиток. Спад
виробництва, інфляція, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, що
стали прикметами нашого життя, сприяють виникненню деяких негативних
моментів у функціонуванні розвитку сім’ї, послабленню її стабільності.
Радикальні реформи щодо оздоровлення економічного, соціально-політичного
та духовного життя нашого суспільства позитивно впливатимуть на
зміцнення сім’ї, збагачення її соціальних функцій.

Водночас розвиток сім’ї, зміцнення її і стабілізація – справа не тільки
держави і суспільства, а й кожної подружньої пари, оскільки суспільство
не може передбачити всі конкретні нюанси обстановки в сім’ї тієї чи
іншої людини.

Загальновідомо, що відчуття повноти життя створюють людині улюблена
робота і благополучна родина. Вони піднімають і окриляють людину,
роблять її життя осмисленим і цікавим.

Сім’я – це держава в державі, не варто забувати про це. Тим то і важливі
здорові сім’ї, здорові відносини у них, для того, щоб в державі
суспільство відчувало родинне тепло і затишок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Алёшина Ю.С., Гозман Л.Я. Социально-психологические методы исследования
супружеских отношений. — М., 1987.

Андрійченко К.В. Психологія сім’ї. – Харків, 1999.

Антонов А. И. і Борисов А. А. Кризис семьи и пути его преодоления. — М.,
2000.

Батіщева Г. О., Зайцева 3. Г. Робота соціальних служб для молоді з
молодою сім’єю. Методичні рекомендації. — К.:А.Л.Д., 1996.

Бодалёв А.А., Столин В.В. Семья в психологической консультации. М.,
1989.

Буянов М. Й. Ребенок из неблагополучной семьи. Записки
детскогопсихиатра.-М.: Просвещение, 1998.

Васильченко Г.С., Решетняк Ю.Н. Любовь, брак, сексуальное партнёрство. —
М., 1990.

Гурко Т. А. Трансформация института современной семьи // Социальные
исследования. — 1995. — №10.

Дементьева Й. Первые годы брака. Проблемы становлення молодой семьи. —
М.: Наука, 1991.

Дорно П. В. Современный брак: проблемы и гармонии. — М., 2000.

Зайцева З. Г. Неблагополучна сім’я та її вплив на формування особистості
дитини // Соціальна підтримка молодої сім’ї. — К.:Академпрес, 1994.

Карел Вiтек. Проблеми подружнього благополуччя. — М.,1988.

Кратохвил С. Психотерапия семейно-социальных дисгармоний. М., 1991.

Мацковский М. С. Современная семья. — М., 2001.

Мишин Т.М. Семейная пситерапия при неврозах и психозах. — Л.,1998.

Нефьодов В.І, Щербань Ю.Ю. Мистецтво виховання в родині. — Мінськ, 1991.

Піча В. М. Соціологія сім’ї. Матеріали до лекції з курсу “Соціологія”. –
Львів, 1999.

Проблеми і перспективи української сім’ї // Галицькі контракти. – 2001.
— №11.

Соціальні та психологічні особливості сучасної сім’ї. – К., 2000.

Сухомлинський В. О. Мікроклімат вашого дому // Твори. В 5-ти томах. —
К.: Радянська школа, 1987.

Сысенко В.А. Отцы и дети // Социологические исследования. — 1996. — №2.

Харчев А.Г. Брак и семья. — М., 1999.

Харчев А.Г., Голод С.И. Профессиональная работа женщин и семья. –
С.-Пб., 1994.

Хромишенко Г.С. Сім’я – держава в державі. – К., 1996.

PAGE

PAGE 6

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи