HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Курсова робота

Психодіагностика характеру

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………….
……………………………………. 3

1. ГОЛОВНІ ЗАСАДИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ ХАРАКТЕРУ…………….. 6

1.1. Підходи щодо вивчення характеру в
психодіагностиці……………………. 6

1.2. Властивості характеру як об’єкт
психодіагностики………………………….. 11

1.3. Проблеми психодіагностики властивостей
характеру………………………. 14

2. ОСНОВНІ МЕТОДИКИ ПСИХОДІАГНОСТІКИ ВЛАСТИВОСТЕЙ
ХАРАКТЕРУ………………………………………………………
…………………………………. 15

2.1. Головні методичні підходи щодо психодіагностики
характеру………….. 15

2.2. Багатофакторні методики психодіагностики властивостей характеру….
21

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………………… 31

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….. 34

ДОДАТКИ………………………………………………………..
…………………………………….. 36

ВСТУП

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що характер людини
відіграє важливе місце у її життєдіяльності. В буквальному перекладі з
грецької характер означає карбування, відбиток. У психології під
характером розуміють сукупність індивідуально-своєрідних психічних
властивостей, що виявляються в особистості в типових умовах і
виражаються у властивих їй способах діяльності в подібних умовах.
Важливе місце у дослідження основних рис характеру належить
психодіагностичним методам.

У самому загальному плані психодіагностика — це наука і практика
постановки психологічного діагнозу. Психологічний діагноз фіксує
наявність тих чи інших психічних властивостей, а також відповідність їх
загальній чи індивідуальній нормі.

Психологічна діагностика як один з основних видів діяльності професійних
психологів виникає, функціонує і набуває свого розвитку на перетині
теоретичної, експериментальної та прикладної психології, а також на межі
психологічної науки і практики. Вона є одним з необхідних засобів
проведення науково-психологічних досліджень.

Широке застосування психодіагностика знаходить у сфері консультативної
роботи та психотерапевтичної допомоги, у профорієнтації і вирішенні
різного роду питань, пов’язаних з підбором персоналу, при розв’язанні
педагогічних проблем, проведенні різного роду експертиз тощо. Дані
психодіагностики можуть використовуватися для розробки прогностичних,
корекційних, профілактичних та інших програм.

Одне з найбільш актуальних завдань психологічної науки – розробка
діагностичних методів, які давали б можливість виявляти індивідуальні
відмінності в розвитку тих або інших властивостей особи. Об’єктивізація
психологічної діагностики припускає використання стандартизованих, тобто
які мають нормативні дані, тестових методик. Цій вимозі відповідають 16–
факторний особовий опитувальник Кеттелла і стандартизований
багатофакторний метод дослідження особи (СБДО).

Психодіагностична діяльність розглядається переважно в якості
інструмента дослідження чи обстеження, а отже, як діяльність
обслуговуюча. Що оцінювати, що вимірювати — визначається програмою
теоретико-експериментального дослідження або цілями консультативної,
профілактичної, корекційної, реабілітаційної роботи. Відповідь на
питання «як?» повинна віднайти і запропонувати сама психодіагностика.

Існує і специфічна зворотна залежність: можливості психодіагностики
визначають (обмежують чи, навпаки, стимулюють) те, які цілі може
поставити перед собою дослідник або практик від психології. Саме тому
психодіагностика не зводиться тільки до діяльності на замовлення, але й
включає в себе самостійні теоретико-методологічні розробки нових
принципів, підходів, а також більш досконалих способів та засобів
діагностування. Щоправда, нерідко трапляється, що «психодіагности»
починають перейматися питаннями цілей, задач, необхідності чи
доцільності психодіагностичної роботи у напрямку, що задається, а
теоретики і практики захоплюються розробкою методологічних і методичних
питань.

Практична значущість даної роботи: дана робота може бути використана при
проведенні практичних занять по психодіагностиці, диференціальній і
клінічній психології, вона містить теоретичні уявлення про характер,
акцентуацію характеру і можливості характерологічної діагностики.

Робота також може бути використана для навчання основ психодіагностики
характеру, так само вона може бути використана психологами–практиками,
лікарями, соціологами і педагогами.

Розуміння суті характеру і його вивчення знаходить свій вираз в
існуванні двох основних теоретичних концепцій у вітчизняній і зарубіжній
літературі: теорії рис (Р. Олпорт, Н. Шмішек, До. Леонгард, Е. Г.
Ейдеміллер і ін.) і теорії відносин (Бі. Р., Ананьєв, А. Г. Ковальов і
ін.).

Об’єкт дослідження: психодіагностика характеру.

Предмет дослідження: сутність та основні напрямки психодіагностики
характеру, основні методики психодіагностики характеру, їх особливості
тощо.

Мета і завдання дослідження: метою даної роботи є ознайомлення з
інструментарієм по психодіагностиці характеру і закріплення теоретичних
знань по психодіагностиці індивідуальних відмінностей.

Наявність поставленої мети дослідження дозволяє визначити завдання
дослідження, які включають:

виявлення сутності характеру та його рис, психодіагностики характеру;

всебічне вивчення практики проведення психодіагностики характеру за
різними методиками;

виявлення наявних труднощів у застосування психодіагностики характеру,
можливостей практичного застосування результатів психодіагностування
характеру.

Методи дослідження: літературний метод, часовий, методи аналізу та
синтезу, порівняння, опису та метод узагальнення.

Структура роботи, її основний зміст: дана робота складається зі вступу,
основної частини, яка включає два розділи з підрозділами, висновків,
списку використаних джерел та літератури, додатків.

Перший розділ присвячений головним засадам психодіагностики характеру,
зокрема: підходам які існували у вивченні характеру, сучасні напрямки
психодіагностики характеру, головні риси характеру, наявні проблеми
психодіагностики властивостей характеру.

Другий розділ роботи висвітлює основні методики психодіагностики
характеру, розкриває їх головні підходи та особливості застосування.

Загальний обсяг роботи — 36 сторінок.

1. ГОЛОВНІ ЗАСАДИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ ХАРАКТЕРУ

1.1. Підходи щодо вивчення характеру в психодіагностиці

Характер — це індивідуальне сполучення істотних властивостей
особистості, які виражають відношення людини до дійсності і виявляються
в її поведінці, у її вчинках.

Характер взаємозалежний з іншими сторонами особистості, зокрема з
темпераментом і здібностями. Характер, як і темперамент, є досить
стійким і мало змінюваним. Темперамент як форма прояву характеру,
своєрідно забарвлює ті чи інші його риси. Так, наполегливість у холерика
виражається кипучою діяльності, у флегматика — у зосередженому
обмірковуванні. Холерик трудиться енергійно, жагуче, флегматик —
методично, не поспішаючи.

З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру:
людина зі сильним характером може придушити деякі негативні сторони
свого темпераменту, контролювати його прояви [15, с.19].

З характером нерозривно пов’язані і здібності людини. Високий рівень
здібностей пов’язаний з такими рисами характеру, як колективізм —
почуття нерозривного зв’язку з колективом, бажання працювати для його
блага, віра у свої сили і можливості, з’єднана з постійною
незадоволеністю своїми досягненнями, високою вимогливістю до себе,
умінням критично відноситися до своєї справи. Розквіт здібностей
пов’язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не падати духом
під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу. Зв’язок
характеру і здібностей виражається й у тому, що формування таких рис
характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість,
наполегливість, відбувається в тій же діяльності дитини, у якій
формуються і її здібності.

Наприклад, у процесі праці як одного з основних видів діяльності
розвивається, з одного боку, здатність до праці, а з іншого боку —
працьовитість як риса характеру.

У спілкуванні з людьми характер людини виявляється в манері поведінки, у
способах реагування на дії і вчинки людей. Манера спілкування може бути
більш-менш делікатною, тактовною чи безцеремонною, ввічливою чи грубою.
Характер на відміну від темпераменту обумовлений не стільки
властивостями нервової системи, скільки культурою людини, її вихованням.

Спроби побудови типології характерів неодноразово починалися протягом
всієї історії психології. Однією з найбільш відомих і ранніх з них
з’явилася та, котра ще на початку нашого століття була запропонована
німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером. Трохи пізніше аналогічну
спробу почав його американський колега У.Шелдон, а в наші дні – Е.Фромм,
К. Леонгард, А.Е. Личко і ряд інших учених [18, с.25].

Усі типології людських характерів виходили з ряду загальних ідей.
Основні з них наступні:

Характер людини формується досить рано в онтогенезі і протягом іншого
його життя виявляє себе як більш-менш стійкий.

Ті сполучення особистісних рис, які входять у характер людини, не є
випадковими. Вони утворюють чітко помітні типи, що дозволяють виявляти і
будувати типологію характерів.

Велика частина людей відповідно до цієї типології може бути розділена на
групи [9, с.55].

Е Кречмер виділив і описав три найбільше поширених типи будови чи
конституції тіла людини: астенічний, атлетичний і пікнічний. Кожний з
них він зв’язав з особливим типом характеру (згодом виявилося, що
належних наукових основ для цього в автора не було).

Астенічний тип, по Кречмеру, характеризує невелика товщина тіла і
профіль в середньому вищий за середній ріст.

Астенік – це звичайно худа і тонка людина, через свою худорлявість
видається трохи вищою, ніж він є насправді. В астеніка тонка шкіра
обличчя і тіла, вузькі плечі, тонкі руки, подовжена і плоска грудна
клітка зі слаборозвиненою мускулатурою і слабкими жировими
нагромадженнями. Така в основному характеристика астеніків-чоловіків.
Жінки цього типу, крім того, часто і малорослі.

Атлетичному типу властиві сильно розвинутий кістяк і мускулатура. Така
людина переважно середнього чи високого зросту, із широкими плечами,
могутньою грудною кліткою. У нього щільна, висока голова.

Пікнічний тип відрізняється сильно розвинутими внутрішніми порожнинами
тіла (голови, грудей, живота), схильністю до ожиріння при
слаборозвинених м’язах і опорно-руховому апараті. Така людина середнього
росту з короткою шиєю, яка сидить між плечами [3, с.41].

Тип будови тіла, як було показано ще Кречмером і частково підтверджене
новітніми дослідженнями в області психогенетики, певним чином корелює зі
схильністю до психічних захворювань. Наприклад, маніакально-депресивним
психозом найчастіше хворіють люди з украй вираженими рисами пікніка. До
шизофренічних захворювань більш схильні астеніки й атлетики.

Хоча типологія Кречмера була побудована умоглядним шляхом, вона містила
в собі ряд життєво правдивих спостережень. Згодом дійсно виявилося, що
люди з визначеним типом будови тіла мають схильність до захворювань, які
супроводжуються акцентуаціями відповідних рис характеру. Більш пізні
класифікатори характерів будувалися в основному на описі цих
акцентуацій. Одна з них належить відомому вітчизняному психіатру А.Е.
Личко. Ця класифікація побудована на основі спостережень за підлітками.

Акцентуація характеру, по Личко, — це надмірне посилення окремих рис
характеру, при якому спостерігаються не вихідні за межі норми відхилення
в психології і поведінці людини, що граничать з патологією. Такі
акцентуації як тимчасові стани психіки найчастіше спостерігаються в
підлітковому і ранньому юнацькому віці. Пояснює цей фактор автор
класифікації так: “при дії психогенних факторів, які адресуються до
“місця найменшого опору”, можуть наставати тимчасові порушення
адаптації, відхилення в поведінці”. При дорослішанні дитини особливості
її характеру, що виявляються в дитинстві, залишаються досить вираженими,
утрачають свою гостроту, але з віком знову можуть проявитися чітко
(особливо якщо виникне захворювання).

Акцентуація характеру при впливі несприятливих умов може привести до
патологічних порушень і змін поведінки особистості, до психопатії [6,
с.32].

Характерологія — галузь психології особистості (іноді розглядається як
самостійна психологічна наука у розгалуженні індивідуальної психології
дерева психологічної науки, предмет якої характер.

Вчення про характер має тривалу історію свого розвитку. Найважливішими
проблемами характерології протягом століть було встановлення типів
характеру і їхнього визначення по його проявах з метою прогнозувати
поведінку людини в різних ситуаціях. Тому що характер є прижиттєвим
формуванням особистості, більшість існуючих його класифікацій виходять з
основ, що є зовнішніми, опосередкованими факторами розвитку особистості.

Одним з найбільш древніх спроб прогнозування поведінки людини є
пояснення її характеру датою народження. Різноманітні способи
пророкування долі і характеру людини одержали назву — гороскопів.
Практично, усі гороскопи складаються однаково: загальноприйнятий часовий
період розбивається на визначені інтервали, кожному з який
привласнюється визначений знак, символ. Опис характеру людини дається
через призму різних властивостей цього символу. Однак характери людей,
які народилися в той самий час, по різних гороскопах виявляються
різними. Згідно цього підходу, людина, народжена у визначеному році,
одержує ряд вроджених властивостей, відповідно до яких і складається
його характер [5, с.39].

Не менш популярні спроби пов’язати характер людини з її ім’ям. Останнім
часом ця галузь характерології одержала новий імпульс розвитку.
Теоретики даного напрямку вважають, що визначальне вплив імені людини на
його характер викликано наступними факторами. З одного боку, максимальна
швидкість росту м’язової тканини в дитини спостерігається в перші місяці
життя, з іншого боку — у цей же час самою гамою звуків, що спостерігає
дитина, є її власне ім’я. Дитина не наслідує почутих звуків, а наслідує
озвученої міміки. У результаті в дитини рефлекторно збуджуються нервові
імпульси саме в тих групах м’язів — мімічних, артикуляційних і
дихальних, котрі беруть участь у проголошення імені. Обмін речовин у
м’язах, де виникає імпульс, прискорюється на фоні і без того стрімкого
зростання. Зрештою ці маленькі, але помітні у своєму впливі на будівлю
м’язів обличчя мімічні м’язи виявляться акцентовано розвинутими. Саме
тому люди з однаковими іменами схожі один на одного. Подібним чином
формується і характер.

Значний вплив на розвиток характерології зробила фізіогноміка — навчання
про зв’язок між зовнішнім виглядом людини і її приналежністю до
визначеного типу особистості, завдяки чому по зовнішніх ознаках можуть
бути встановлені психологічні характеристики цього типу.

Однак у даний час ні антропологія, ні анатомія, ні психологія не мають у
своєму розпорядженні жодних достовірних даних про те, що характер людини
залежить від будови тіла, конфігурації обличчя, кольору очей і т.д.

Сучасна психодіагностика, яка будується на наукових підходах, дає змогу
найбільш повно і чітко визначати властивості характеру людини та на
основі цього робити певні узагальнення про можливу поведінку людини
тощо.

1.2. Властивості характеру як об’єкт психодіагностики

Серед властивостей характеру прийнято розрізняти загальні (глобальні) і
приватні (локальні).

Глобальні властивості характеру фактично перекривають властивості
темпераменту, оскільки поширюють свою дію на таку ж широку сферу
поведінкових проявів.

Локальні властивості характеру розповсюджуються на приватні, вужчі
ситуації. Деякі автори не розрізняють властивості темпераменту і
глобальні властивості характеру, вважаючи їх проявом однієї і тієї ж
психологічної реальності. Проте властивості характеру доцільно
відрізняти від властивостей темпераменту хоч би тому, що вони в більшій
степені відображають стиль свідомої, вольової регуляції поведінки і
визначають вчинки, за які людина несе пряму моральну і юридичну
відповідальність [6, с.42].

Найбільш широко визнаною в сучасних міжнародних виданнях класифікацією
глобальних рис характеру є так звана «Велика п’ятірка» властивостей
(У.Норман, Л.Гольберг, Р.Коста, П. Маккрей, Д. Дігман, Ф.Остендорф,
А.Р.Шмельов, М.В.Бодунов):

1) самовпевненість – невпевненість;

2) згода, дружелюбність – ворожість;

3) свідомість – імпульсивність;

4) емоційна стабільність – тривожність;

5) інтелектуальна гнучкість – ригідність.

Якщо чинники 1 і 4 більшою мірою можна пов’язати з властивостями
темпераменту (це, по суті, ті ж павловські «сила» і «врівноваженість»),
то чинники 2, 3 і 5 – власне чинники характеру як такого.

Концепція «Великої п’ятірки» розроблялася перерахованими вище авторами
(серед яких американці, німці, голландці, росіяни) на основі
психолінгвістичного, а потім факторного аналізів величезного числа
мовних позначень особових рис в національних мовах. Вказана «п’ятірка»
чинників відображає міжкультурні універсалії (загальні риси) в уявленнях
про індивідуальні відмінності в різних мовних культурах.

Уточнимо тут же, що така риса вдачі, як екстраверсія – інтроверсія
(загальновідома, завдяки популярним роботам К.Юнга, а потім Р. Айзенка),
в концепції «Великої п’ятірки» є похідною від першого чинника, а саме:
товариськість, екстравертованість схильні проявляти упевнені в собі
люди, а невпевнені в собі проявляють замкнутість, інтровертованість.

Серед маси неспівпадаючих типологій і класифікацій локальних (ситуаційно
залежних) чинників характеру (Р. Кеттелл, Х. Гоф, Дж. Гілфорд, Д.
Джексон, А. Е. Лічко, А. Р. Шмельов) можна назвати лише окремі чинники,
як мають безперечне значення в психологічній практиці:

1) товариськість – замкнутість;

2) домінантність (лідерство) – підлеглість;

3) оптимізм – смуток;

4) сумлінність – безсовісність;

5) сміливість – обережність;

6) вразливість – «товстошкірість»;

7) довірливість – підозрілість;

8) мрійливість – практицизм;

9) тривожна уразливість – спокійна безтурботність;

10) делікатність – грубість;

11) самостійність – конформізм (залежність від групи);

12) самоконтроль – імпульсивність;

13) пристрасна захопленість – апатична млявість;

14) миролюбність – агресивність;

15) діяльна активність – пасивність;

16) гнучкість – ригідність;

17) демонстративність – скромність;

18) честолюбство – невибагливість;

19) оригінальність – стереотипність [8, с.25-26].

Перераховані чинники достатньо переконливо можуть проілюструвати головні
ідеї сучасної диференціальної психології характеру. Будь-який вчинок, в
якому виявляються перераховані вище риси, виявляється
полідетермінованим, тобто має багато зовнішніх і внутрішніх причин.
Причому зовнішні причини (зовнішні ситуаційні стимули і умови поведінки)
діють на людину не автоматично, а через його особливості сприйняття і
розуміння (категоризації) ситуації.

Якщо людина не схильна розглядати об’єктивно небезпечну ситуацію як
тривожну, то вона і не проявлятиме реакцію тривоги. Внутрішні чинники
поведінки теж виявляються різнорівневими. Якщо ситуація не дуже чітко
поміщена людиною в певну категорію, якщо сприймається нею неоднозначно
(як ситуація невизначеності), то швидше за все вона слідуватиме в цьому
випадку своєму темпераменту або глобальним властивостям характеру.

Наприклад, витривала і самовпевнена людина активно досліджуватиме
ситуацію, добиратиме бракуючу інформацію ззовні, а слабкий і невпевнений
в собі швидше проявлятиме боязкість і уникатиме надмірно тривожної,
лякаючої його невизначеності. Якщо ж ситуація категоризована людиною
однозначніше, то вона спробує застосувати в ній вироблену у неї звичку
для даної ситуації стратегію поведінки (А. Р. Шмельов) [14, с.73].

1.3. Проблеми психодіагностики властивостей характеру

В даний час визнається, що стосовно рис особистості більшість тих, які
існують і вельми популярних методик дуже рідко розрізняють мотиваційні,
темпераментні і характерологічні риси особи. Особливо погано
розрізняються ці різнорівневі чинники поведінки за допомогою
опитувальників.

Дуже часто досліджувані особи прагнуть відповідати на діагностичні
запитання, виходячи з того, якими б вони хотіли бачити себе. Вони
видають бажаний, а не реальний «образ Я». Тому психодіагност в цьому
випадку має справу не з реальними мотивами і темпераментом і навіть не
зі сформованими компенсаторними рисами вдачі. Це, по суті справи, риси,
які людина тільки ще бажає виробити в собі. У поведінці вони ще не
виявляються, але вони вже відбиті у відповідях на опитувальника.
Небезпека такого роду спотворення результатів, які знижують
достовірність опитувальників, особливо підвищується в тих випадках, коли
питання ставляться в прямій, «лобовій» формі, коли в опитувальниках
описуються ситуації, вкрай значущі для самоповаги і самооцінки людини.
Більш валідними методами є проектні методики, експертні опитування, а
також вивчення поведінки людей в реальній обстановці (спостереження,
експеримент). Слід зазначити, що об’єктивна психодіагностика
властивостей характеру людини повинна враховувати все різноманіття
виразних ознак поведінки людини. Це можуть бути і свідомо демонстровані
в ході реальної або експериментальної ситуації дії, висловлювання,
вчинки людини, що відображають її відношення до різних сторін дійсності,
реалізовують змістовну функцію характеру. Одночасно повинні
враховуватися і ознаки інструментального плану (форма спілкування,
зовнішній вигляд, хода, особливості мови і тому подібне). Прояви
характеру знаходять свій вираз: у дії або бездіяльності людини, позиції,
висловленій в словах; відношенням до чого-небудь, оформленим у вигляді
жесту, погляду, тону мови, смислового підтексту і тому подібне [16,
с.53].

2. ОСНОВНІ МЕТОДИКИ ПСИХОДІАГНОСТІКИ ВЛАСТИВОСТЕЙ ХАРАКТЕРУ

2.1. Головні методичні підходи щодо психодіагностики характеру

Як вже було зазначено вище, найбільш поширеним, власне
психодіагностичним методом вивчення характеру є метод опитування. Як і
при вивченні інших елементів особи, при вивченні характеру
спостерігається ціла низка підходів. У деяких з них характер
розглядається як сукупність рядоположних особливостей поведінки.

Наприклад, за допомогою багатофазного особового опитувальника (MMPI)
діагностуються такі прояви характеру, як норма, оригінальність,
інтроверсія, твердість, воля, педантизм, ригідність, чутливість,
тривога, недовірливість, самоконтроль.

Багатофазний особовий опитувальник (MMPI) Міннесоти – один з найбільш
поширених особових тестів, які вживаються для діагностики
індивідуально-психічних особливостей нормальних людей і людей з
психічними відхиленнями.

MMPI (багатофазний особовий опитувальник штату Міннесота) був
запропонований американськими психологами в 40-50-х роках ХХ ст.
Адаптація опитувальника була проведена в Радянському Союзі в 60-х роках
в Ленінградському психоневрологічному інституті ім.В.М.Бехтерева
Ф.Б.Берьозіним і М.П.Мірошниковим. Даний тест – один з особових
опитувальників, які найчастіше використовуються при психодіагностуванні
рис характеру [12, с.38].

Зміст завдань (питань) MMPI широко охоплює такі області, як здоров’я,
сексуальні, релігійні, політичні і соціальні відносини, питання освіти,
роботи, сім’ї і шлюбу, а також, маніакальні стани, галюцинації, фобії,
садистські і мазохістські схильності. Тому опитувальник може бути
використаний у тому числі і на користь патохарактерологічної
психодіагностики.

Опитувальник складається з 550 ствердних висловлювань, на які
випробовуваний дає відповідь «вірно», «невірно» або «не можу «сказати».
Варіанти запитань–тверджень наступні: часом Вас турбує нудота і позиви
на блювоту; часом Ви впевнені у власній непотрібності; Ви вважаєте, що
Ви дуже соромливий і тому подібне.

Набори завдань опитувальника розподіляються по восьми шкалах. Спочатку
шкали MMPI призначалися для розрізнення норми (здорових досліджуваних
людей) і деяких психічних захворювань. Але при подальшому використанні
шкали все більше трактувалися як лінійні заходи властивостей характеру
особи.

Опитувальник Р.Айзенка. Користуючись опитувальником Г.Айзенка, можна
визначити тип темпераменту і домінуючі риси характеру.

Г.Айзенк запропонував як базисні два параметри індивідуальності:
екстраверсія – інтроверсія, нейротизм – емоційна стабільність. Ця
диференціальна концепція заснована на емпіричному виділенні двох типів
невротичних розладів: істеричного неврозу, який властивий особам
холеричного темпераменту (нестабільним екстравертам), і неврозу
нав’язливих станів, які властиві особам меланхолійного темпераменту
(нестабільним інтровертам).

Феноменологічно в поведінці екстраверти проявляють себе як «збудливі і
рухомі», а інтроверти – як загальмовані і інертні. По Г.Айзенку,
екстраверт товариський, любить вечірки, має багато друзів, не любить сам
читати і вчитися. Він жадає збудження, ризикує, діє під впливом моменту,
імпульсивний. Екстраверт любить каверзні жарти, «не лізе за словом в
кишеню», зазвичай любить зміни. Він безтурботний, добродушно веселий,
оптимістичний, любить сміятися, віддає перевагу руху і дії, має
тенденцію до агресивності, запальний. Його емоції і відчуття строго не
контролюються, і на нього не завжди можна покластися.

В протилежність екстраверту інтроверт спокійний, соромливий,
інтроспективний. Він вважає за краще спілкуванню з людьми книгу.
Стриманий і віддалений від усіх, окрім близьких людей. Планує свої дії
заздалегідь. Не довіряє раптовим спонуканням. Серйозно відноситься до
ухвалення рішень, любить у всьому порядок. Контролює свої відчуття,
рідко поводиться агресивно, не виходить з себе. На інтроверта можна
покластися. Він дещо песимістичний, високо цінує етичні норми.

Чинник нейротизму або нестабільності розглядається як результат
неврівноваженості процесів збудження і гальмування. Він свідчить про
емоційно-психічну стійкість або нестійкість, стабільність або
нестабільність і розглядається у зв’язку з вродженою лабільністю
вегетативної нервової системи. Чинником нейротизму є параметр,
відповідно до якого всіх індивідів можна розташувати в ряд, на одному
полюсі якого знаходиться тип особи, яка характеризується надзвичайною
стійкістю, зрілістю і прекрасною адаптованістю, а на іншому –
надзвичайно знервований, нестійкий і погано адаптований тип.

В даний час розроблені і апробовані два дорослих варіанти (А і Б) і
дитячий, такий, що складається з 60 пунктів. 24 питання за шкалою
екстраверсії – інтроверсії, 24 за шкалою нейротизму і 12 за шкалою
брехні. Шкала брехні введена для виявлення обстежуваних з «бажаною
реактивною установкою», тобто з тенденцією реагувати на запитання так,
щоб вийшли бажані для обстежуваного результати [18, с.67].

При обробці результатів підрахунок балів проводиться в першу чергу за
шкалою брехні. Якщо балів більше 5, то результати вважаються
недостовірними і не інтерпретуються. Оцінка вираженості досліджуваних
характеристик проводиться по таблиці 1 (див. додаток 1).

Як правило, типи темпераменту в житті в чистому вигляді не
зустрічаються, і можна говорити тільки про переважаюче їх поєднання.

Характерологічний опитувальник (К.Леонгарда) призначений для виявлення
акцентуації, тобто напрямків характеру. У основі опитувальника лежить
концепція акцентуйованих осіб, згідно якої акцентуації (від лат.
аccentus – наголос) – це «загострення деяких, властивих людині,
індивідуальних властивостей.

Акцентуйована особа – це особа з характерологічними відхиленнями від
норми, вираженими в надмірному посиленні окремих рис вдачі; їм властива
тенденція до особливого соціально позитивному або соціально негативному
розвитку.

К. Леонгард при дослідженні особи виділяв ряд узагальнених проявів –
акцентуації характеру.

1. Демонстративний тип – характеризується розвиненою здібністю до
витіснення з пам’яті неприємних відомостей і фактів, демонстративності
поведінки.

2. Педантичний тип – ригідність, інертність психічних процесів, довге
переживання травмуючих подій.

3. Застряючий тип – надмірна стійкість афекту зі схильністю до
формування надцінних ідей.

4. Збудливий тип – підвищений імпульсний, ослаблення контролю над
потягами і спонуками.

5. Гіпертимічний тип – постійно підвищений фон настрою у поєднанні із
спрагою діяльності, високою активністю, заповзятливістю.

6. Дистимічний тип – характеризується пониженим настроєм, фіксацією на
сумних сторонах життя, ідеомоторною загальмованістю.

7. Тривожно-лякливий тип – схильність до страхів, підвищена боязкість і
лякливість, високий рівень тривожності.

8. Циклотимічний тип – характерна зміна гіпертимічних і дистимичних фаз.

9. Афектний – екзальтований тип – властивий великий діапазон емоційних
станів, легкий перехід від захоплення від радісних подій і повний відчай
від сумних.

Z

x

v

x

????H?H????????????H?H??????????H?H????????????H?H??????????????H?H?????
10. Емотивний тип – чутливі і вразливі люди, відрізняються глибиною
переживань в області тонких емоцій в духовному житті людини [19, с.84].

Опитувальник включає 88 тверджень, які досліджуваний відносно себе
повинен або прийняти (поставити знак «+» ), або відкинути (знак «– »).
При підрахунку балів за кожною шкалою опитувальника для стандартизації
результатів значення кожної шкали множиться на певне число (це вказано в
«ключі» до методики).

Застосування опитувальника (в цілях консультації, професійного відбору і
профорієнтації) можливе як в групі, так і індивідуальному порядку, у
тому числі і із залученням експертів. Адаптований для підліткового віку
варіант опитувальника – тест-опитувальник Н.Шмішека (включає також 88
питань, переформульованих з урахуванням вікових особливостей
досліджуваних).

16-факторний особовий опитувальник Р.Кеттелла (16 PF) вперше був
опублікований в 1949 р. і з тих пір широко використовується в
психо-діагностичній практиці. На відміну від MMPI він призначений для
здорових людей, форма і зміст тверджень зрозуміліша і знайома людям. У
них не міститься спеціальних медичних і психологічних термінів.

Варіанти тверджень:

– Коли я лягаю спати, я:

а) засинаю швидко;

б) засинаю важко;

в) щось середнє.

– Я б швидше займався:

а) фехтуванням і танцями;

б) боротьбою і баскетболом;

в) важко сказати [20, с.64].

Опитувальник універсальний і практичний, дає багатогранну інформацію про
індивідуальність людини. В даний час різні форми 16 PF опитувальника –
найбільш популярний засіб експрес-діагностики особи. Вони
використовуються у всіх ситуаціях, коли необхідне знання
індивідуально-психологічних особливостей особи. Опитувальник діагностує
риси особи, яких Р.Кеттелл називає конституційними чинниками: чинник А –
«замкнутість – товариськість»; B – «інтелект»; C – «емоційна стійкість»;
Е – «домінантність – підлеглість»; F – експресивність»; G –
«нормативність поведінки»; Н – «сміливість»; I – «чутливість»; L –
«підозрілість – довірливість»; М – «практичність»; N –
«дипломатичність»; О – «впевненість у собі»; Q1 – «консерватизм»; Q2 –
«конформізм»; Q3 – «самоконтроль»; Q4 – «напруженість»; MD –
«адекватність самооцінки».

На кожне із пропонованих тверджень випробовуваний повинен вибрати
найбільш відповідну для нього відповідь (а, б, в) і занести її в
спеціальний опитувальний лист. Сума балів, яка привласнюється залежно
від вибираної відповіді, дає значення чинника, а їх поєднання утворює
психодіагностичний профіль особи випробовуваного.

2.2. Багатофакторні методики психодіагностики

властивостей характеру

СБДО (російською – СМИЛ) (стандартизований багатофакторний метод
дослідження особи). Методику СБДО по її значущості і ефективності по
праву можна назвати «важкою артилерією» психодіагностики. І не тому, що
деякі фахівці, які мало знайомі з даною методикою, вважають її
громіздкою і трудомісткою: насправді це близько години роботи самого
обстежуваного, при цьому психолог може не бути навіть присутнім, і 10
хвилин на обраховування даних. Головне, що після цього психолог отримує
багатобічний портрет людини, що включає багатий спектр таких структурних
компонентів особи, як: мотиваційна спрямованість, самооцінка, стиль
міжособової поведінки, статево-рольовий статус, риси вдачі, тип
реагування на стрес, захисні механізми, когнітивний стиль, провідні
потреби, фон настрою, сексуальна орієнтація, ступінь адаптованості
індивіда і можливий тип дезадаптації, наявність психічних відхилень,
вираженість лідерських рис, схильність до суїциду, схильність до
алкоголізму, а також кількісні і якісні характеристики стійких
професійно важливих властивостей. При цьому великою перевагою даної
методики є наявність в її структурі шкал достовірності, що дозволяють
визначити не тільки надійність результатів, але і установку
випробовуваного на саму процедуру обстеження. Це дає можливість
інтерпретації отриманих даних через призму виявлених за допомогою шкал
достовірності тенденцій до перебільшення наявних проблем або до їх
згладжування [22, с.117].

Стандартизований багатофакторний метод дослідження особи СБДО є
модифікацією тесту MMPI, створеного в 1942–1949 рр. в цілях професійного
відбору пілотів під час другої світової війни. Як вже було згадано вище,
автори – американські психологи І.Маккинлі і С.Хатеуей. Це кількісний
метод оцінки особи, який, завдяки автоматизованому способу обробки
результатів обстеження, виключає залежність отримуваних даних від
суб’єктивності і досвіду експериментатора (при цьому мається на увазі
обраховування, а не сама інтерпретація, коректність якої тим вище, чим
краще навчений і досвідченіший психолог). Висока надійність методики,
наявність шкал достовірності і поліфакторний характер інтерпретації
створили базу для широкої популярності цієї методики в різних країнах
світу. Останніми роками формалізована база методики сприяла розробці на
її основі комп’ютерних програм, що дозволяють не тільки обраховувати
результати і викреслювати профіль особи, але і інтерпретувати отримані
дані з більшою об’єктивністю і повнотою, ніж це може зробити
психолог-початківець.

Створюючи цей тест, його автори спиралися, з одного боку, на суворий
кількісний підхід, що забезпечує надійність і статистичну достовірність
даних; з іншої – на своє тлумачення показників методики, яке вони
прив’язали до клінічної класифікації Крепелліна. Це означає, що при
інтерпретації конкретні дані обстежуваної особи порівнювалися з
нормативними даними по параметрах, відповідних провідних симптомах в
рамках тієї або іншої нозології. Іншими словами, особливості кожного
випробовуваного визначалися ступенем вираженості тих або інших
властивостей, які в їх максимальному виразі відповідали певним клінічним
симптомам. Кожна зі шкал методики показує, наскільки виражені у даного
індивіда депресія, іпохондричність, психопатичні риси, мужність –
чуткість, паранойяльність, психастенія, шизотимні прояви,
маніакальність, соціальна інтроверсія. Ці клінічні за своєю суттю
характеристики і були визначені як назви відповідним шкалам, які
вимірюєються методикою.

Такий принцип побудови психологічних методик часто використовується
психологами, які уявляють собі особові особливості норми як «розбавлену»
патологію. При цьому мається на увазі наступне: все те, що у психічно
здорової людини врівноважене і згладжене, у хворого виявляється у
вигляді гротеску – різко і розкрито [22, с.94-95].

Час показав умовність нозологічних меж, інтерпретаційний підхід авторів
MMPI виявився застарілим і просто не відповідним реальності. Та і
спрощене відношення до норми (до поняття нормальної особи) також
змінилося. Тому інтепретація даних модифікованого і рестандартизованого
тесту MMPI – методики СБДО – є новий, набагато більш диференційований
підхід, який базується на іншій концептуальній і методологічній основі.
Пов’язано це з тим, що в процесі роботи з методикою MMPI виявилися її
деякі слабкі місця.

Всупереч висловлюванням окремих психологів про те, що психодіагностика
наклеює психіатричні ярлики здоровим людям, необхідно підкреслити
наступне: багаторічний досвід (30 років) і численні спостереження (понад
10 000) показують, що так званий «коридор психічної норми» є не розмитою
одноманітністю, а цілою галереєю різних характерів, які відбиваються в
профілях СБДО різними поєднаннями показників базисних шкал.
Акцентуйовані або різко посилені (до психопатичного рівня) риси
характеру, що демонструються підвищеними показниками окремих шкал
методики, не є єдиною мірою соціальної адекватності людини. Важливо, щоб
враховувалося також і наявність тих особових властивостей, які виявляють
протистоячі, компенсуючі характеристики, сприяючі посиленню
самоконтролю, формуванню адекватної самооцінки і саморозуміння у даної
особи. При цьому в рамках цілісного підходу до вивчення особи,
безумовно, слід брати до уваги ієрархію цінностей і інтелектуальний
рівень обстежуваної особи [17, с.108].

Профіль СБДО – це лише патерн (контур, канва) індивідуально-особової
основи, по якій перипетії долі можуть накреслити свій малюнок. Тому у
кожному конкретному випадку слід брати до уваги і біографію людини, і її
освіту, і послужний список, і оточення, яке впливає на неї.

У будь-якому випадку, норма – це не відсутність виражених психологічних
характеристик, а їх наявність, але наявність збалансована. Це означає,
що людина, яка відноситься до норми, в різних ситуаціях виявляється
(через адаптивні властивості особи) по-різному: вона може бути
товариською серед близьких і знайомих йому людей, але може випробовувати
потребу в самоті, коли їй потрібно виконати роботу, яка вимагає уваги,
або коли їй набридає присутність нецікавих, настирливих, дуже галасливих
людей. Така людина може активно обстоювати свої погляди і міркування в
оточенні компетентних і доброзичливо настроєних фахівців, але вона ж
може відступити, закритися і не ділитися своєю думкою, якщо аудиторія
некомпетентна або настроєна до неї вороже. То ж – відносно гнучкості і
ригідності, активності і пасивності, ранимої і стійкості і так далі
людина норми володіє одночасно різними протилежно направленими якостями,
які будучи помірно вираженими, виявляються адекватно ситуації і
врівноважують один одного, що і створює загальну картину емоційної
стійкості, гармонійності.

Розроблений американськими психологами тест MMPI до цього часу в
основному застосовується в Америці як диференційно-діагностичний метод.
Психологічна інтерпретація, яка наводиться в практичному керівництві
Дальстрома-Уелша, а також в інших публікаціях, лаконічна і декілька
примітивна. Вона не дає цілісного особового портрета, обмежуючись
перерахуванням 2-3 найбільш виражених рис вдачі, не враховуючи
значущість супутніх підвищень і низьких показників інших шкал.
Вдосконалений варіант MMPI – тест СБДО – навпроти, в першу чергу
націлений на вивчення особи і спирається на авторський концептуальний
підхід і індивідуально-особову типологію. Багаторічний досвід
застосування методики показав, що вона не тільки змальовує патологічно
загострені або змінені хворобливим процесом індивідуальні особливості
хворого: вона розкриває канву психологічно зрозумілих переживань і
властивостей особи нормальної людини, що сприяє диференційованому до
нього підходу в процесі навчання, професійного самовизначення,
соціальної адаптації. Особливо ефективне використання тесту СБДО в цілях
індивідуалізованої психологічної корекції станів нервового зриву,
викликаного тією або іншою критичною ситуацією.

Багаторічний досвід вивчення особових властивостей в різних професійних
групах показав, що дані методики СБДО можуть надати значну допомогу при
виявленні стійких професійно важливих особових властивостей. У роботі
практичного психолога дані СБДО дозволяють зрозуміти причини деяких
поворотів в долі конкретної людини, безпосередньо пов’язаних з його
індивідуально-особовими особливостями, характером, стилем спілкування з
тими, що оточують, з його здібністю до самореалізації. У роботі
соціологів на підставі даних СБДО, отриманих в результаті аналізу
усереднених результатів групових, популяціях і інших масштабних
досліджень, можливості методики дозволяють з високою надійністю
прогнозувати шляхи, по яких може реалізуватися емоційна напруженість
людських мас різних етнічних груп і цілих регіонів країни, а також дає
уявлення про національні особливості. А це проблема вже не окремих доль,
а долі народу або держави [12, с.130].

Крім того, методика вже набула широкого поширення серед психологів,
соціологів, педагогів і лікарів, які займаються сімейним
консультуванням, вивченням кадрових резервів, психологічної сумісності,
проблемою менеджменту, спортивній психології, в юриспруденції, в армії,
у військовій і цивільній авіації, в системі МВС, в центрах зайнятості
населення, у сфері загальної і вищої освіти. Психологи і лікарі, зайняті
питаннями суїцидології, психотерапії, алкоголізму, психосоматики,
судової психолого-психіатричної експертизи і диференційної діагностики,
використовують тест СБДО більшою мірою для виявлення змін, ознак
регресу, соціально-психологічної дезадаптації особи хворого, ніж для
констатації психіатричного діагнозу, хоча, зрештою, саме виявлені зміни
особі і сприяють уточненню діагнозу.

Методика є книжечкою-буклетом, який містить 566 питань-стверджень. Якщо
відповіді отримані на все 566 питань-стверджень (повний варіант), то в
результаті виявляється профіль СБДО, який дає при інтерпретації портрет
особи і показники майже 200 додаткових шкал, що грають уточнюючу і
другорядну роль. Скорочений варіант містить 398 питань-тверджень. Він
дозволяє отримати особовий портрет по базисних шкалах, але не дає
інформації по додаткових шкалах.

Твердження тестування носять різний характер, залежно від того, яка
сфера людських проблем ним досліджується. Більшість з них направлена на
виявлення рис характеру, на стиль спілкування тощо. Твердження
стосуються суб’єктивних нахилів обстежуваної людини, її поглядів на
різні життєві цінності. Вони також виявляють особливості емоційних
реакцій, фон настрою, оцінку власного самопочуття, ряду конкретних
фізіологічних функцій і ін. Важлива не сама сентенція твердження. Це
всього тільки стандартний набір модельованих експериментом ситуацій, на
які різні люди реагують по-різному. Важлива сама вибірковість
відповідей, що змальовує індивідуально-особові властивості конкретної
людини. Підсумовуючи інформацію по значущих відповідях, формалізована
процедура обраховування виявляє ступінь збігу або відхилення відповідей
конкретного індивіда від статистично обчисленої усередненої норми.
Надалі «струмочки» значень окремих шкал збираються в те «море»
інформації, яке дає цілісний профіль.

Інтерпретація профілів СБДО базується на розробленій Л.Н.Собчик теорії
провідних тенденцій і лежачої в її основі типології
індивідуально-особових властивостей. Згідно цієї теорії особа
розглядається як єдність біологічного, психологічного і соціального
чинників. Генетично успадковані якості є основою темпераменту. Характер
людини формується в процесі взаємодії вроджених, базисних властивостей з
впливаючими чинниками навколишнього середовища. У складній структурі
характерологічних властивостей основними є ті, що паралельно
розвиваються і взаємно впливають один на одного такі підструктури, як
емоції, мотивація, особливості інтелектуальної сфери і стиль міжособової
поведінки [8, с.94].

Спираючись на теорії провідних тенденцій, типологія не суперечить
переконанням багатьох вітчизняних і зарубіжних психологів; вона лише
чіткіше впорядковує їх.

Показники профілю СБДО можна співставити з провідними тенденціями і
виявляють їх як по нарізно, так і в їх різноманітному поєднанні,
змальовує цілісний портрет особи.

Опитувальники в модифікованому вигляді діляться на чоловічий, жіночий і
підлітковий варіанти, які відрізняються лише формою викладу деяких
тверджень. Ключі, за допомогою яких підраховуються «сирі» бали за кожною
шкалою, корекція «сирих» показників для формування профілю особи в
стандартних показниках, а також інтерпретаційна схема, — ідентичні для
всіх варіантів опитувальника, окрім деякої різниці в обробці даних за
5-ною шкалою в чоловічому і жіночому профілях і тих аспектів
інтерпретації, які пов’язані з віковими особливостями [11, с.109].

Багатофакторний особовий методики Кеттелла. Форма С

Тест вперше був опублікований в 1949 році Інститутом при перевірці
здібностей особи (JPAT). Після першої публікації тест пройшов складний
шлях. У 1956-1957 рр. вийшло друге видання, доповнене новими розробками.
У 1961-1962 рр. – третє, яке можна було використовувати як самостійне
керівництво до тесту.

У 1970 році було опубліковано допомогу, з якою, по виразу Кеттелла,
можна працювати повною мірою. Автор стверджує, що за два десятиліття – з
1949 по 1970 рік – відбулося значне зростання надійності і значущості
тесту.

Теоретичною і методологічною основою розробленого тесту є розглянутий
вище факторний аналіз особи.

В результаті дослідження за допомогою даного опитувальника особа
описується 16 фундаментально незалежними і психологічно змістовними
чинниками. Кожен чинник має умовну назва і припускає стійкий
ймовірнісний зв’язок між окремими рисами особи [6, с.138].

Структура чинників опитувальника у кожної окремої людини відображає
ймовірнісну модель індивідуально-психологічних властивостей його особи і
при накладенні на групову модель тієї вибірки, до якої належить дана
людина, демонструє індивідуальну своєрідність конкретної особи і
дозволяє з більшою часткою вірогідність прогнозувати її реальну
поведінку в певних життєвих ситуаціях.

До 1970 року тест має 6 перерахованих нижче паралельних форм. Кожна з
основних форм визначає одні і ті ж шістнадцять особових характеристик
(див. таблицю 2 в додатку 2):

Як пише Кеттелл, для дослідника при точнішій індивідуальній роботі
пропонуються форми А і В; форми С і D використовуються частішим в тих
випадках, коли час тестування обмежений і існує необхідність роботи з
групою.

Дослідження в групі дозволяє, по-перше, застосовувати дану форму тесту
як експрес-методику; по-друге, при застосуванні групових тестових
методик суб’єктивний чинник дослідження зводиться до мінімуму, що
дозволяє підвищити надійність дослідження.

У справжньому описі методики Кеттелла мова йде по формі С, точніше про
її адаптований варіант. Адаптація цієї форми проводилася з 1972 року в
дослідницькій групі Е.С.Чугунової на кафедрі соціальної психології ЛГУ
під керівництвом І.М.Палея співробітниками А.Н.Капустіної, Л.В.Мургулец
і Н.Р.Чумакової [14, с.93].

Сама методика складається з опитувальника, бланка для відповідей і
ключа. У разі ручної обробки листів з відповідями на них по черзі
накладаються «ключі» і записується сума балів по кожній з 17
характеристик особи (16 особових чинників + чинник самооцінки). Далі
«сирі» оцінки переводяться в десятибальну шкалу — так звані «стіни».
Отримані дані аналізуються по кожній характеристиці. При загальному
розмаху варіативності даних в 10 стін, середні значення складають 5,5
стіна. Оцінки в 4 і 7 стенів вказують на незначні відхилення
характеристик особи від середньої. Яскрава вираженість якості пов’язана
з оцінкою 1-3 і 8-10 (враховуючи біполярність кожного чинника).

Для даного опису форма С вибрана тому, що вона в порівнянні з іншими
формами, зокрема з формою А, характеризується низкою переваг.

По-перше, вона проводиться за коротший час (30–40 хв), що робить її
зручною для групового експерименту. По-друге, самі питання в цій формі
складені більш узагальнено, наприклад, одне з питань, направлене на
визначення характеристики «покірності – домінування» (чинник Е), у формі
А звучить таким чином: «У своєму житті я майже завжди досягаю
поставлених цілей:

a) вірно;

b) не упевнений;

c) невірно».

У формі С питання сформульоване так: «Якби я вів машину по дорозі, де
багато інших автомашин, я вважав за краще б:

a) пропустити вперед більшість машин;

b) не знаю;

c) обігнати всі машини, що йдуть попереду».

Як видно з порівнянь цих питань, у формі А питання поставлені
прямолінійніше, і випробовуваний може дати «передбачувану бажану
відповідь». До того ж у формі А питання на визначення чинника йдуть по
два підряд (з тимчасовим і смисловим інтервалом в 22 питання). Всього на
чинник доводиться 13 питань. У формі С на кожен чинник відведено по
шість питань з інтервалом в 17 пунктів [13, с.88].

Крім того, у формі С питання сформульовані так, щоб надати методиці
вигляду проміжною між самооцінкою і проектною, забезпечуючи тим самим і
адекватніші відповіді випробовуваних.

По-третє, перевага цієї форми полягає в тому, що вона включає додатковий
чинник MD, який дає інформацію про самооцінку особи.

По-четверте, адаптація методики, перевірка її валідності та надійності,
про що буде сказано нижче, показали можливість використання цієї форми з
людьми, що мають вищу освіту.

По-п’яте, дослідник може працювати з так званими «сирими» оцінками.

Форма С опитувальника Кеттелла складається з 105 питань. В результаті
обробки отриманих відповідей витягуються оцінки 17-ти полярних чинників
особи, зокрема чинника самооцінки, який дає інформацію про її
адекватність.

Більшість особових характеристик, що вивчаються, розкриваються, на думку
автора методики, при відповіді на 6 відповідних питань; 7 питань
пропонуються для чинника MD («адекватність самооцінки»), 8 питань — для
чинника В («інтелект»).

Орієнтуючись на середні оцінки і результати аналізу, в якому
враховується співвідношення між оцінками по чинниках, можна побудувати
індивідуальні графіки особи, які часто носять назву «Профіль особи».

Інтерпретація 16-ти первинних чинників абсолютно ідентична для всіх форм
методики Кеттелла [20, с.81].

ВИСНОВКИ

Отже, зі сказаного вище випливає наступне:

Психологічна діагностика функціонує і набуває свого розвитку на перетині
теоретичної, експериментальної та прикладної психології, а також на межі
психологічної науки і практики. Вона є одним з необхідних засобів
проведення науково-психологічних досліджень.

Багатоваріативне застосування психодіагностика знаходить у сфері
консультативної роботи та психотерапевтичної допомоги, у профорієнтації
і вирішенні різного роду питань, пов’язаних з підбором персоналу, при
розв’язанні педагогічних проблем, проведенні різного роду експертиз
тощо. Дані психодіагностики можуть використовуватися для розробки
прогностичних, корекційних, профілактичних та інших програм.

Найбільш поширеним, власне психодіагностичним методом вивчення характеру
є метод опитування. Як і при вивченні інших елементів особи, при
вивченні характеру спостерігається ціла низка підходів. У деяких з них
характер розглядається як сукупність рядоположних особливостей
поведінки.

Наприклад, за допомогою багатофазного особового опитувальника (MMPI)
діагностуються такі прояви характеру, як норма, оригінальність,
інтроверсія, твердість, воля, педантизм, ригідність, чутливість,
тривога, недовірливість, самоконтроль.

Багатофазний особовий опитувальник (MMPI) Міннесоти – один з найбільш
поширених особових тестів, які вживаються для діагностики
індивідуально-психічних особливостей нормальних людей і людей з
психічними відхиленнями.

Користуючись опитувальником Г.Айзенка, можна визначити тип темпераменту
і домінуючі риси характеру.

Г.Айзенк запропонував як базисні два параметри індивідуальності:
екстраверсія – інтроверсія, нейротизм – емоційна стабільність. Ця
диференціальна концепція заснована на емпіричному виділенні двох типів
невротичних розладів: істеричного неврозу, який властивий особам
холеричного темпераменту (нестабільним екстравертам), і неврозу
нав’язливих станів, які властиві особам меланхолійного темпераменту
(нестабільним інтровертам).

Характерологічний опитувальник (К.Леонгарда) призначений для виявлення
акцентуації, тобто напрямків характеру. У основі опитувальника лежить
концепція акцентуйованих осіб, згідно якої акцентуації (від лат.
аccentus – наголос) – це «загострення деяких, властивих людині,
індивідуальних властивостей.

Акцентуйована особа – це особа з характерологічними відхиленнями від
норми, вираженими в надмірному посиленні окремих рис вдачі; їм властива
тенденція до особливого соціально позитивному або соціально негативному
розвитку.

Методика багатофакторного методу дослідження особи (скорочено – СБДО,
російською – СМИЛ) по її значущості і ефективності по праву можна
назвати «важкою артилерією» психодіагностики. І не тому, що деякі
фахівці, які мало знайомі з даною методикою, вважають її громіздкою і
трудомісткою: насправді це близько години роботи самого обстежуваного,
при цьому психолог може не бути навіть присутнім, і 10 хвилин на
обраховування даних. Головне, що після цього психолог отримує
багатобічний портрет людини, що включає багатий спектр таких структурних
компонентів особи, як: мотиваційна спрямованість, самооцінка, стиль
міжособової поведінки, статево-рольовий статус, риси вдачі, тип
реагування на стрес, захисні механізми, когнітивний стиль, провідні
потреби, фон настрою, сексуальна орієнтація, ступінь адаптованості
індивіда і можливий тип дезадаптації, наявність психічних відхилень,
вираженість лідерських рис, схильність до суїциду, схильність до
алкоголізму, а також кількісні і якісні характеристики стійких
професійно важливих властивостей. При цьому великою перевагою даної
методики є наявність в її структурі шкал достовірності, що дозволяють
визначити не тільки надійність результатів, але і установку
випробовуваного на саму процедуру обстеження. Це дає можливість
інтерпретації отриманих даних через призму виявлених за допомогою шкал
достовірності тенденцій до перебільшення наявних проблем або до їх
згладжування.

Всупереч висловлюванням окремих психологів про те, що психодіагностика
наклеює психіатричні ярлики здоровим людям, необхідно підкреслити
наступне: багаторічний досвід (30 років) і численні спостереження (понад
10 000) показують, що так званий «коридор психічної норми» є не розмитою
одноманітністю, а цілою галереєю різних характерів, які відбиваються в
профілях СБДО різними поєднаннями показників базисних шкал.

Теоретичною і методологічною основою багатофакторної особової методики
Кеттелла є факторний аналіз особи.

В результаті дослідження за допомогою даного опитувальника особа
описується 16 фундаментально незалежними і психологічно змістовними
чинниками. Кожен чинник має умовну назва і припускає стійкий
ймовірнісний зв’язок між окремими рисами особи.

Форма С опитувальника Кеттелла складається з 105 питань. В результаті
обробки отриманих відповідей витягуються оцінки 17-ти полярних чинників
особи, зокрема чинника самооцінки, який дає інформацію про її
адекватність.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Анастази А. Психологическое тестирование / А. Анастази. – М., 1982.

Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психологической диагностике / Л.Ф.
Бурлачук, С. М. Морозов. – Киев, 1989.

Введение в психодиагностику: учеб. пособие / под ред. К.М.Гуревич, Е. М.
Борисовой – М, : Академия, 1998. – 192 с.

Гиппенрейтер Г. М. Введение в общую психологию: курс лекций / Г.М.
Гиппенрейтер. – М.: ЧеРо, 1998. – 336 с.

Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – СПб.: Свет, 2000.

Елисеев О. П. Конструктивная типология и психодиагностика / О.П.Елисеев.
– Псков,1994. – 280 с.

Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология / Е.П.Ильин. – СПб.: Питер,
2001. – 464 с.

Капустина А. Н. К вопросу о социально-психологической диагностике
профессионально значимых качеств личности / А.Н.Капустина, В.А.Чикер. //
Вестник СпбГУ – 1994 Сер. 6. Вып. 1.

Ковалев А. Г. Темперамент и характер /А.Г. Ковалев, В.Н. Мясищев //
Психология индивидуальных различий. Тесты. –1982. – М. – С.164.

Лучшие психологические тесты : пер. с англ. / под ред. Е. А. Дружининой.
– Харьков: АО «Принтал», 1994. – 340 с.

Мельников В. М.. Введение в экспериментальную психологию личности / В.М.
Мельников, Л.Т. Ямпольский. – М., 1985.

Моисеева О. Ю. Психодиагностика индивидуальных особенностей личности.
Часть 2. Психодиагностика характера: Учебно-методическое пособие. –
Владивосток: Мор. гос. ун-т, 2007. – 253 с.

Мургулец Л. В. Социально-психологическая диагностика личности /
Л.В.Мургулец. – ЛГУ, 1988.

Носс И. Н. Психодиагностика / И.Н. Носс. – М.: КСП, 2000. – 320 с.

Общая психодиагностика / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. СПб,:
Речь, 2000.

Основы психодиагностики / Под ред. А. Г. Шмелева – СПб.: Речь, 2000. –
544 с.

Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: учебное
пособие. / Под ред. А. А. Крылова, С. А. Маничева. – СПб: Питер, 2000. –
560 с.

Практическая психодиагностика: / Под ред. С. Я. Райгородского. Самара:
БАХРАХ, 1998. – 672 с.

Психологическая диагностика: учеб. пособие / Под ред. К. М. Гуревич. –
Бийск: БГПИ, 1993. – 24 с.

Психологическое тестирование: учеб. пособие / Под ред. В.К. Гайда, В.П.
Захарова.– Л.: ЛГУ, 1990. – 100 с.

Психология индивидуальных различий: тесты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер.
– М., Высш. шк., 1982. – 145 с.

Ратанова Т. А.Психодиагностические методы изучения личности: учеб.
пособие / Т.А.Ратанова, Н.Ф.Шляхта.– М.: Флинта, 1998. – 264 с.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Таблиця 1. Оцінка вираженості характеристик

Екстраверсія — інтроверсія

Інтроверсія Екстраверсія

Значна Помірна Помірна Значна

1–7 8–11 12 –18 19–24

Нейротизм

Стабільність Нестабільність

Висока Середня Висока Дуже висока

До 10 11–14 15–18 19–24

Додаток 2

Таблиця 2. Форми тесту Кеттелла

Форма Кількість питань Застосування Середній

час, хв. Рік видання

А

В 187

187 Висока освіта, повноліття 50

50 1950

С

D 105

105 Нормальна освіта

Починаючи з середнього, повноліття 30 – 40

30 – 40 1956– 1957

E

F 128

128 Групи з невисоким рівнем освіти, повноліття 30 – 40

30 – 40 1961

PAGE

PAGE 2

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи