HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Проблеми безпеки в інформаційному суспільстві»

ПЛАН

ВСТУП

1. ТЕХНОЛОГІЇ ТА БЕЗПЕКА ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1. Сутність інформаційного суспільства, місце безпеки в інформаційному
суспільстві

1.2. Основні підходи щодо вирішення проблем інформаційної безпеки

2. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ, ОСНОВНІ ПІДХОДИ ЩОДО ІНФОРМАЦІЙНОГО
ЗАХИСТУ

2.1. Законодавство про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку
України

2.2. Концепція інформаційної безпеки України

2.3. Аналіз стану інформаційного простору та інформаційної безпеки
України, існуючі проблеми

3. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження проблем безпеки в інформаційному суспільстві
пояснюється тим, що в сучасних ринкових умовах господарювання
інформаційна безпека в умовах глобального інформаційного суспільства
відіграє провідну роль. Широка інформатизація всіх сфер життя
суспільства, зокрема сфери забезпечення безпеки особи, суспільства,
економіки і фінансів, державної інфраструктури, ставить питання про
комплексний підхід до проблеми інформаційної безпеки.

Початок ХХІ століття характеризується глобалізацією світових економічних
і політичних процесів, невід’ємною складовою яких є інтенсивне
використання досягнень сучасних інформаційних технологій. Після вибору
Україною шляху до інтеграції в Європу, яка сьогодні активно розбудовує
інформаційне суспільство, гостро постала проблема ефективного
забезпечення інформаційної безпеки молодої держави.

В умовах зростаючих взаємозв’язків і взаємозалежності держав при
збереженні багатьох глобальних небезпек і загроз національна безпека
стає складовою загальної світової безпеки, зусиль усіх народів у
збереженні миру, демократії, гуманізації сучасних відносин.

Важливою змістовною складовою національної безпеки є інформаційна
безпека. Із зростанням науково-технічного прогресу буде зростати і
важливість питання інформаційної безпеки громадянина, суспільства,
держави. Тобто інформація стала чинником, який може призвести до значних
технологічних аварій, військових конфліктів та поразок у них,
дезорганізувати державне управління, фінансову систему, роботу наукових
центрів, і чим вищий рівень інтелектуалізації та інформатизації
суспільства, тим потрібнішою стає надійна інформаційна безпека, оскільки
реалізація інтересів, людей та держав все більше здійснюється за
допомогою інформатизації. Враховуючи той факт, що під впливом
інформаційних атак може цілеспрямовано змінюватися кругозір та мораль як
окремих осіб, так і суспільства в цілому, нав’язуються чужі інтереси,
мотиви, спосіб життя, на перший план випливає аналіз сутності та форм
проявів сучасних методів скритого агресивного впливу, вияву дій, що
мають цілеспрямований агресивний характер і які протирічать інтересам
національної безпеки, вироблення механізмів протидії їм у всіх напрямах.

Отже, інформатизаційна безпека суспільства, держави характеризується
ступенем їх захищеності, та, як наслідок, стійкістю головних сфер
життєдіяльності у відношенні до небезпечних інформаційних впливів.
Інформаційна безпека визначається здатністю нейтралізувати такі впливи.
Загальноприйнятим є таке визначення інформаційної безпеки, як стан
захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави
в інформаційній сфері.

У сучасному світі інформація є найціннішим глобальним ресурсом.
Економічний потенціал суспільства переважно визначається обсягом
інформаційних ресурсів та рівнем розвитку інформаційної інфраструктури.
Інформація постійно ускладнюється, змінюється якісно, зростає кількість
її джерел і споживачів. Водночас зростає уразливість сучасного
інформаційного суспільства від недостовірної (а іноді й шкідливої)
інформації, її несвоєчасного надходження, промислового шпигунства,
комп’ютерної злочинності і т. ін. Тому Конституція України забезпечення
інформаційної безпеки відносить до найважливіших функцій держави.

Об’єкт дослідження: безпека в інформаційному суспільстві.

Предмет дослідження: проблеми інформаційної безпеки на національному та
міжнародному рівнях, методи інформаційної безпеки тощо.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини,яку
складають три розділи з підрозділами, висновків та списку використаної
літератури.

Методи дослідження: літературний метод. методи аналізу, синтезу та
узагальнення, порівняльний метод, прогнозування та ін.

Загальний обсяг роботи: 44 сторінки.

1. ТЕХНОЛОГІЇ ТА БЕЗПЕКА

ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1. Сутність інформаційного суспільства,

місце безпеки в інформаційному суспільстві

Сучасне суспільство, насичене інформаційними технологіями, чимало
функцій наробки і ухвалення рішень перекладає на технічні системи, не
усвідомлюючи повною мірою можливі негативні наслідки, пов’язані з
уразливістю самих технічних систем. Інформація сьогодні — важливий, а
іноді й стратегічний ресурс, яким забезпечуються будь-яка діяльність
держави, суспільства чи людини. Індустріальне суспільство перетворюється
на інформаційне, яке характеризується не лише технологічною складовою,
але й відповідним рівнем розвитку культури, особливо знань, рівнем
освіти, випереджаючими темпами розвитку науки та наукоємних технологій.

Про перехід до інформаційного суспільства свідчать такі реалії
сьогодення:

— прозорість географічних і геополітичних кордонів в умовах міжнародного
інформаційного обміну;

— глобалізація інформаційних потоків і формування способів та засобів
інформаційного обміну, що слабкокеровані та слабкоконтрольовані
державами; розширення можливостей безпосередніх контактів між
соціальними і політичними групами;

— поява нових форм та видів діяльності в інформаційних мережах (робота,
торгівля, відпочинок, творчість, розваги, виховання і освіта, медичні
послуги тощо);

— розвиток нового мультимедійного середовища, яке надає можливість
поєднати логічне та образне сприйняття інформації, конструювати
віртуальний світ і діяти у ньому [17, с.48].

Інформаційні впливи на держави, суспільства, людей сьогодні часом
бувають ефективнішими за політичні, економічні чи військові.
Впровадження сучасних технологій з використанням засобів комп’ютерної
техніки, зв’язку, систем телекомунікації, кількісна зміна масштабів
інформаційних взаємодій призвели до якісної зміни у підходах до
вирішення старих проблем і виникнення нових, яких просто не існувало на
попередніх стадіях розвитку інформаційного середовища. З’явилися нові
проблеми також і у сфері безпеки.

В інформаційному суспільстві інформаційна безпека стає стратегічною
категорією, складовою комплексних понять міжнародна безпека і
«національна безпека». Вона має розглядатися у таких аспектах:

соціально-економічного розвитку,

збереження і захисту технічної та мовної інформації,

впливу інформаційних потоків на масову та особисту свідомість,

моніторингу і класифікації комп’ютерних та мережевих загроз,

використання нових типів зброї і попередження інформаційних воєн [19,
с.36].

Інформаційна безпека кожної країни значною мірою залежатиме від
вирішення проблем впливу інформації на процеси формування та управління
суспільною свідомістю, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів
та організації інфраструктури, створення цивілізованого ринку
інформаційних продуктів і послуг, реалізації прав громадян на
інформацію, узгодженості, гармонізації та уніфікації національного
інформаційного законодавства. Невирішеність цих проблем призведе до
уповільнення процесів становлення інформаційного суспільства, створить
умови для інформаційної експансії з боку більш розвинених держав.
Країни, де слабко розвинені й впроваджені інформаційні технології, не
можуть претендувати на домінування не тільки у світовому інформаційному
просторі, а іноді й у власному. Для них головними стають проблеми
подолання технологічного відставання, управлінського розриву, формування
інформаційної еліти, збереження національної, інтелектуальної,
культурної, мовної самобутності, формування інформаційних відносин [18,
с.48].

1.2. Основні підходи щодо вирішення

проблем інформаційної безпеки

Створення, розвиток і збереження національних інформаційних ресурсів,
які відображають зміст традиційних цінностей локальних цивілізацій, і
безпечний обмін інформаційними ресурсами з більш технологічно
розвиненими країнами може гарантуватися механізмами забезпечення
інформаційної безпеки, спрямованими проти виникнення інформаційного
неоколоніалізму, появи інформаційних резервацій. Ці механізми безпеки
мають бути підтримані на державному рівні законами про захист рідної
мови у сфері комп’ютерних програм і Інтернет. Наприклад, усі
американські програми на зразок Windows, Internet Explorer, Netscape для
використання у межах країни мають бути повністю перекладені.

Проблеми інформаційної безпеки можуть бути частково вирішені на
технічному рівні під час розв’язання завдань забезпечення безпеки
інфраструктури. Підгрунтя інформаційної інфраструктури становлять
телекомунікаційні та комп’ютерні системи. Методи забезпечення їх безпеки
передбачають включення таких етапів розробки і експлуатації.

1.Аналіз фізичної та логічної архітектури комп’ютерних систем, а також
використаних схем автоматизованої обробки інформації.

2.Виявлення на підставі проведеного аналізу уразливих елементів, через
які можлива реалізація загроз інформації.

3.Визначення, аналіз і класифікація усіх можливих загроз у комп’ютерних
системах:

загроз несанкціонованого використання комп’ютерних ресурсів (загроз
крадіжки, підлогу, руйнування і втрати інформації, відмов у роботі
програмно-апаратних засобів);

загроз некоректного використання комп’ютерних ресурсів (порушень
фізичної та логічної цілісності даних, працездатності комп’ютерних
систем);

загроз появи помилок користувачів, операторів і адміністраторів, а також
помилок, зроблених у процесі розробки програмно-апаратних засобів;

загроз безпеці мережевої взаємодії (безпеці інформаційного обміну, а
також порушень протоколів взаємодії);

загроз несанкціонованої зміни складу комп’ютерної системи та її
компонентів (зміни параметрів конфігурації, внесення вірусних програм та
інших несанкціонованих елементів);

загроз завдання фізичної шкоди (крадіжок носіїв інформації, порушень
систем електропостачання тощо);

перехоплення електромагнітних випромінювань та інше.

4.Оцінка поточного рівня комп’ютерної безпеки і визначення ризиків.

5.Розробка політики безпеки як сукупності концептуальних рішень,
спрямованих на ефективний захист інформації і асоційованих з нею
ресурсів.

6.Формування повного переліку детальних вимог до систем комп’ютерної
безпеки у відповідності з необхідними класами захищеності.

7.Розробка проектів систем захисту інформації з урахуванням усіх вимог,
що висуваються, і факторів, які впливають на захист.

8.Перевірка дотримання усіх норм щодо забезпечення комп’ютерної безпеки
і контроль правильності функціонування систем захисту [15, с.62].

До традиційних механізмів захисту належать розподіл доступу, фільтрація,
автентифікація та інші, але для контролю практично усіх загроз і
своєчасного та високоефективного реагування на них доцільно
використовувати засоби адаптивної безпеки комп’ютерної мережі. Ці засоби
дозволяють не тільки усувати уразливості, які можуть призвести до
реалізації атаки, а й проаналізувати умови їхньої появи. У разі
виникнення атаки, у режимі реального часу, без зупинки функціонування
мережі, ці засоби забезпечують реконфігурацію програмного та апаратного
забезпечення мережі, а також своєчасно повідомляють відповідальних за
мережеву безпеку фахівців про проблеми, що виникли. Інформаційна
взаємодія відбувається у масштабах дедалі більш складних неоднорідних
мереж, які спонтанно розширюються у неконтрольованому просторі світової
інфраструктури, і тому найактуальнішими напрямами забезпечення безпеки
сучасної цивілізації стають аудит інформаційних ресурсів і забезпечення
живучості інформаційної інфраструктури. Фактично кожен член
інформаційного суспільства має бути не просто законослухняним
громадянином, але й обізнаним користувачем інформаційних ресурсів, який
усвідомлює необхідність забезпечення і особистої безпеки, і безпеки
суспільства загалом. В інформаційному суспільстві персональний
комп’ютер, підключений до глобальних інформаційних мереж, стає засобом
індивідуальної оперативної комунікації, який дозволяє практично миттєво
отримувати інформацію, послуги, товари з будь-якого місця інформаційного
простору. Проблема захисту персонального комп’ютера може розглядатися в
аспекті безпеки особистості, а не тільки захисту технічного засобу.

Одна й та сама інформація може бути оформлена і представлена за
допомогою інформаційних технологій як позитивна або як негативна,
внаслідок чого можливі порушення нормального психологічного стану
людини, групи, спільноти. Засоби комунікації можуть використовуватися як
дієвий та гнучкий інструмент маніпулювання суспільною свідомістю,
керування політичною ситуацією, викликаючи соціальний вибух, формуючи
необхідний імідж політичних діячів, спотворюючи реальний образ світу
[22, с.114].

Важко вимагати правового захисту з боку держави від спрямованих
інформаційних впливів засобів масової інформації та комунікації, проте
існує реальна загроза психологічного інфікування не тільки для окремої
людини, а й для усього людства. Таким чином, проблеми захисту і безпеки
особистості, суспільства, держави від неякісної, хибної інформації і
дезінформації, захисту даних про особистість та особистих даних дуже
актуальні. В інформаційному суспільстві постає проблема забезпечення
захисту від нового виду зброї — інформаційної зброї, що може
використовуватися для ураження інформаційних ресурсів та інфраструктури,
суспільної свідомості та системи її формування, особистості та
індивідуальної свідомості. Сьогодні розробляється широкий набір засобів
і способів інформаційного впливу на можливого противника. До таких
засобів належать специфічні інформаційні технології, які дозволяють
цілеспрямовано змінювати, знищувати, копіювати, блокувати, модифікувати,
спотворювати інформацію; долати системи захисту; змінювати права доступу
законних користувачів; організовувати процеси дезінформації; порушувати
функціонування носіїв інформації; дезорганізовувати роботу технічних
засобів, комп’ютерних систем та мереж. Враховуючи те, що в
інформаційному суспільстві чимало функцій ухвалення рішень підтримуються
технічними системами, проблема уразливості таких систем при ненавмисних
помилках персоналу і навмисних спеціальних впливах ззовні стає проблемою
безпеки суспільства і держави.

Світовий досвід свідчить, що до вирішення проблем безпеки в
інформаційній сфері кожна країна має залучати власних вчених і
виробників. Національні фахівці мають гарантувати високу якість
інформаційних послуг, безпеку інформаційних технологій, сучасну систему
сертифікації і стандартизації, створення системи національних
інформаційних ресурсів, динамічний розвиток інформаційної
інфраструктури, безпеку роботи у світовому інформаційному просторі. Вони
мають розробити національні стратегії підвищення правової культури і
комп’ютерної грамотності населення, розвитку інфраструктури
інформаційного простору країни, комплексної протидії інформаційній
зброї, створення безпечних інформаційних технологій для систем, життєво
важливих для суспільства і держави, стратегії боротьби з інформаційним
шахрайством і комп’ютерною злочинністю, розробки програм використання
інформаційних технологій у сфері освіти, культури, медицини, екології,
які б сприяли технологічному та економічному зростанню держав.

2. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ,

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ЩОДО ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ

2.1. Законодавство про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку
України

Інформаційний суверенітет та інформаційна безпека України гарантуються і
забезпечуються Конституцією України, Законом України «Про Інформаційний
суверенітет та інформаційну безпеку України», Законами України “Про
інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про авторське право та
суміжні права”, “Про державну таємницю”, “Про захист інформації в
автоматизованих системах”. “Про національний архівний фонд та архівні
установи”, “Про охорону і використання пам’яток історії та культури”,
“Про інформаційні агентства”, “Про зв’язок”, “Про рекламу”, “Про
видавничу справу”, “Про професійних творчих працівників та творчі
спілки”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та
соціальний захист журналістів”, “Про порядок висвітлення діяльності
органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні
засобами масової інформації”, “Про кінематографію”, “«Про Національну
раду України з питань телебачення і радіомовлення”, “Про систему
Суспільного телебачення і радіомовлення України’, Основами законодавства
України про культуру, іншими законодавчими актами, а також міжнародними
договорами і конвенціями в галузі свободи слова та інформаційної
діяльності, ратифікованими Україною [12].

Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України
визначено загрози національній безпеці України в інформаційній сфері:

невиваженість державної політики та відсутність необхідної
інфраструктури в інформаційній сфері;

повільність входження України у світовий інформаційний простір;

інформаційна експансія з боку інших держав;

витік інформації, що становить державну та іншу передбачену законом
таємницю.

Концепцією визначено основні напрями державної політики національної
безпеки України в інформаційній сфері, зокрема:

вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та
входження України до світового інформаційного простору;

усунення негативних чинників порушення інформаційного простору;

розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання,
зберігання, поширення і використання суспільно значимої інформації,
створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері і т. ін. [3]

Як свідчать наукові дослідження, система забезпечення інформаційної
безпеки України не виконує окремих важливих функцій. Зокрема,
неефективними є управління її діяльністю, організаційні зміни, що
здійснюються в рамках адміністративної реформи, мають несистемний
характер, проводяться без попереднього функціонального дослідження
органів державної влади. Негативні тенденції розвитку національного
інформаційного простору, кризовий стан економіки України та інші чинники
зумовлюють ескалацію загроз, що може призвести (і призводить) до значних
втрат політичного, економічного, воєнного та іншого характеру, завдання
шкоди юридичним особам та громадянам України.

У цьому аспекті своєчасним та дійовим (важливим) нормативно-правовим
документом став Указ Президента України “Про рішення Ради національної
безпеки і оборони України” від 31 жовтня 2001 р., “Про заходи щодо
вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення
інформаційної безпеки України” від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001.

Указом передбачено розробку Концепції національної інформаційної
політики та інформаційної безпеки України, здійснення заходів щодо
оптимізації системи державних органів, які реалізують інформаційну
політику, забезпечивши чітке розмежування повноважень і налагодження їх
взаємодії та координації, створення організаційної структури системи
забезпечення інформаційної безпеки, аналіз програм в інформаційній
сфері, які фінансуються з Державного бюджету України, вжиття заходів
стосовно першочергової реалізації та повноцінного фінансування
найактуальніших з них та інші важливі заходи для забезпечення
інформаційної безпеки [10, с.166-167].

З огляду на зазначене, варто зупинитися на одному з найважливіших
аспектів забезпечення належного захисту інформаційної безпеки – на
координації діяльності державних органів, приватного сектору,
громадських організацій та окремих громадян. Згідно зі статтею 17
Конституції України забезпечення інформаційної безпеки – справа усього
українського народу.

Проблема координації є важливою сама по собі та набуває значення у
зв’язку з тим, що, на відміну від багатьох інших галузей, у сфері
інформаційних технологій постійно змінюється термінологія, ламаються
традиційні уявлення про методи та засоби передачі, отримання, обробки та
зберігання інформації, хоча часом за зміною вже сталих термінів
простежується тільки робота маркетологів з просування власних проектів.
Це призводить до того, що одне й те саме поняття описується завдяки
різним термінам, і, навпаки, один і той самий термін несе різне
значеннєве навантаження.

Наприклад, під поняттям “інформаційні війни” фахівці технічних галузей
знань розуміють порушення електронної інфраструктури суспільства (у
розвинених країнах – мережі державних та фінансових установ, таких як
управління транспортом, електроживлення, військові та космічні системи,
що неодноразово піддавались атакам кібертерористів). У разі, коли
здійснення терористичного акту буде поєднано з атакою на інформаційну
систему рятувальних служб, медичних закладів чи правоохоронних органів,
збитки від нього можуть виявитися колосальними. З остраху стосовно
здійснення таких атак з боку країн “третього світу” призвело до появи
спеціальних силових підрозділів, що володіють інформаційною зброєю та
методами захисту від нього.

Інакше трактують це поняття фахівці гуманітарного профілю, працівники
засобів масової інформації. Під “інформаційними війнами” вони розуміють
нав’язування певних ідеологічних стереотипів, тієї чи іншої суспільної
думки за допомогою засобів масової інформації, у тому числі через
електронні видання.

Якщо на побутовому рівні різне тлумачення термінологічних понять можна
зрозуміти з контексту повідомлення, то у правозастосуванні понятійна
невизначеність призводить до знецінення самих законів.

Вагомим кроком на шляху до координації діяльності державних органів став
Указ Президента України “Про Міжвідомчу комісію з питань інформаційної
політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і
оборони України” від 22 січня 2002 р. № 63/2002 [5], згідно з яким було
створено відповідну Міжвідомчу комісію на чолі з Секретарем Ради
національної безпеки і оборони України.

Основні завдання Комісії такі:

— аналіз стану і можливих загроз національній безпеці України в
інформаційній сфері та узагальнення міжнародного досвіду щодо формування
та реалізації інформаційної політики;

— аналіз здійснення галузевих програм і виконання заходів, пов’язаних із
реалізацією міністерствами та іншими центральними органами виконавчої
влади державної політики в інформаційній сфері;

— розроблення і внесення Президентові України та Раді національної
безпеки і оборони України пропозицій стосовно: визначення національних
інтересів України в інформаційній сфері, концептуальних підходів до
формування державної інформаційної політики та забезпечення
інформаційної безпеки держави; здійснення системних заходів, спрямованих
на вдосконалення інформаційної політики України, реалізацію державної
стратегії розвитку і захисту національного інформаційного простору та
входження України у світовий інформаційний простір; удосконалення
системи правового та наукового забезпечення інформаційної безпеки
України; розвитку інформаційної інфраструктури держави, зокрема з питань
модернізації її матеріально-технічної бази та належного фінансового
забезпечення; організації та порядку міжвідомчої взаємодії міністерств,
інших центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення
інформаційної безпеки;

— удосконалення системи оперативного інформаційно-аналітичного
забезпечення Президента України (в тому числі й альтернативною
інформацією) у сфері національної безпеки і оборони [5].

Одну з найнебезпечніших загроз національній безпеці України в
інформаційній сфері становить так звана “комп’ютерна злочинність” [16,
с.48]. Як показують дослідження Міжвідомчого науково-дослідного центру з
проблем боротьби з організованою злочинністю, рівень загрози буде
зростати пропорційно розширенню використання нових інформаційних
технологій в управлінні, бізнесі, торгівлі. Загрози можуть бути як
зовнішніми, так і внутрішніми. Слід зазначити, що у зв’язку із
поширенням використання в Україні глобальної комп’ютерної мережі
Інтернет та з приєднанням до міжнародних систем телекомунікацій нових
країн, підвищенням інтелектуального рівня зловмисників зовнішня загроза
постійно зростатиме. Через глобальну комп’ютерну мережу Інтернет, що не
має державних кордонів, хакери мають несанкціонований доступ до
комп’ютерної інформації, а для проведення безподаткових фінансових
операцій, “відмивання брудних” коштів через електронні банківські
системи глобальна мережа створює принципово нові умови, які у повному
обсязі використовують кримінальні структури. Тому вже сьогодні
необхідною є відповідна координація зусиль щодо забезпечення протидії
цьому виду правопорушень.

На сьогодні найгострішою проблемою залишається створення Міжвідомчого
центру боротьби з комп’ютерною злочинністю (МЦБКЗ), в якому необхідно
організувати контактний пункт для отримання повідомлень про
“кіберзлочини” та надання оперативної допомоги жертвам зловмисників, а
також організувати лабораторію для проведення комп’ютерних експертиз.
Центр може стати місцем для організації семінарів, практикумів у системі
підготовки суддів, прокурорів, слідчих. Якщо сьогодні на створення та
функціонування МЦБКЗ не буде виділено достатніх фінансово-матеріальних
ресурсів, то у недалекому майбутньому втрати економіки держави від
комп’ютерної злочинності виявляться набагато більшими.

Міжвідомчий центр боротьби з комп’ютерною злочинністю міг би стати
практичним органом виконавчої влади щодо координації роботи
правоохоронних органів у сфері інформаційних технологій, що дозволить
підтримувати в Україні необхідний рівень інформаційної безпеки,
сприятиме входженню нашої держави до світового інформаційного
суспільства з усіма його перевагами.

Як показують наші дослідження, вирішення зазначеної проблеми неможливе
без комплексу заходів, який передбачає широке залучення громадськості,
міністерств та відомств, навчальних закладів, засобів масової інформації
з формування у населення відповідного правового менталітету.

Вирішенню цього питання може сприяти громадська організація “Асоціація
захисників інформації”.

Робота членів Асоціації може допомогти у формуванні державної політики
стосовно інформаційної безпеки шляхом:

обговорення законопроектів з питань інформаційної безпеки з подальшим
внесенням пропозицій до органів влади та управління;

координації і методичного забезпечення освіти населення щодо
інформаційної безпеки;

організації презентацій розробок програмно-технічних систем захисту
інформації;

популяризації літератури у сфері інформаційної безпеки;

координації зусиль фахівців з технічного захисту інформації у розробці
та впровадженні технічних засобів захисту інформації;

міжнародного співробітництва з організаціями, науковими установами з
питань інформаційної безпеки.

Проблема інформаційної безпеки має особливе значення в умовах, коли в
державних структурах та в суспільстві в цілому зрозуміли, що
інформаційні ресурси є об’єктом власності і мають товарну цінність.
Проблема інформаційної безпеки не може бути вирішена без впровадження
нових ідей, нових знань, нової політики у сфері інформатизації.
Концептуальними є пропозиції щодо широкого залучення саме вітчизняних
вчених та виробників до вирішення цієї проблеми, як складової
національної безпеки. Вітчизняні фахівці мають гарантувати високу якість
інформаційних послуг, безпеку інформаційних технологій, сучасну систему
сертифікації програмних та технічних засобів, впровадження
стандартизації, створення національних баз даних, систем
телекомунікації, безпеку роботи в світовому інформаційному просторі [18,
с.48].

Ігнорування проблем інформаційної безпеки може призвести до труднощів в
прийнятті найважливіших політичних, економічних, соціальних, військових
рішень тощо.

2.2. Концепція інформаційної безпеки України

Питання забезпечення інформаційної безпеки сьогодні для України стоять
на одному рівні із захистом суверенітету і територіальної цілісності,
забезпеченням її економічної безпеки. Роботи над концепцією
інформаційної безпеки України спрямовані на систематизацію питань, які
поєднані в проблему забезпечення інформаційної безпеки країни, на
визначення методів та засобів захисту життєво важливих інтересів
особистості, суспільства, держави в інформаційній сфері, на створення
засад для формування державної політики інформаційної безпеки, розвитку
інформаційного простору країни. Інформаційний простір – середовище, де
здійснюється формування, збір, зберігання та розповсюдження інформації.
Інформаційний простір України – це інформаційний простір, на який
розповсюджується юрисдикція України.

Інформаційна безпека – стан захищеності інформаційного простору, який
забезпечує формування та розвиток цього простору в інтересах
особистості,: суспільства та держави.

Загрози інформаційній безпеці — фактор або їх сукупність, що створюють
небезпеку функціонуванню та розвитку інформаційного простору, інтересам
особистості, суспільства, держави.

Захист інформації – сукупність засобів, методів, організаційних заходів
щодо попередження можливих випадкових або навмисних впливів природного
чи штучного характеру, наслідком яких може бути нанесення збитків чи
шкоди власникам інформації або її користувачам, інформаційному простору.
Суттю захисту інформації є її доступність при збереженні цілісності
інформації та гарантованій конфіденційності

Інформаційна безпека відіграє суттєву роль в забезпеченні життєво
важливих інтересів будь-якої країни. Метою забезпечення інформаційної
безпеки в Україні є створення розгалуженого та захищеного інформаційного
простору, захист національних інтересів України в умовах формування
світових інформаційних мереж, захист економічного потенціалу держави від
незаконного використання інформаційних ресурсів, реалізація прав
громадян, установ та держави на отримання, поширення та використання
інформації.

Основні задачі забезпечення інформаційної безпеки належать:

• виявлення, оцінка та прогнозування джерел загроз інформаційній
безпеці;

• розробка державної політики забезпечення інформаційної безпеки та
комплексу заходів і механізмів її реалізації;

• створення нормативно-правових засад забезпечення інформаційної
безпеки, координація діяльності органів державної влади та управління,
установ та підприємств по реалізації політики інформаційної безпеки;

• розвиток системи забезпечення інформаційної безпеки, вдосконалення її
організації, форм, методів і засобів запобігання загрозам інформаційній
безпеці та ліквідації наслідків її порушення;

• забезпечення участі України в процесах створення і використання
глобальних інформаційних мереж та систем [3].

2.3. Аналіз стану інформаційного простору

та інформаційної безпеки України, існуючі проблеми

Стан інформаційного простору України характеризується наявністю
протиріччя між потребами суспільства в розширенні вільного обміну
інформацією і необхідністю окремих обмежень на її поширення. Необхідно
відзначити, що порушенню інформаційної безпеки сприяє безсистемність
захисту інформації і слабка координація дій по захисту інформації в
загальнодержавному масштабі.

Рівень інформаційної безпеки активно впливає на стан політичної,
економічної, оборонної та інших складових національної безпеки України,
бо найчастіше реалізація інформаційних загроз — це нанесення шкоди в
політичній, військовій, економічній, соціальній, екологічній сферах
тощо.

На сучасному етапі в Україні немає реальних гарантів інформаційної
безпеки країни, відсутній комплекс нормативно-правових актів щодо
захисту інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури. Процес
інформатизації має стихійний, некерований характер, з переважним ухилом
у бік використання засобів інформатизації іноземного виробництва.

Безсистемність процесів формування інформаційної інфраструктури України
обумовлює складність вирішення проблеми інформаційної безпеки, захисту
інформаційних ресурсів. Специфіка цих проблем полягає в тому, що
об’єктивно достатній рівень захищеності інформаційної інфраструктури та
інформаційних ресурсів може бути досягнутий тільки у результаті чіткого
визначення об’єктів інформаційної безпеки України, забезпечення
надійного функціонування державних та суспільних інститутів для
реалізації практичних заходів забезпечення інформаційної безпеки [10,
с.169].

При аналізі стану інформаційної безпеки України і визначенні основних
проблем в цій галузі слід враховувати політичні, соціально-економічні та
організаційно-технічні фактори, які безпосередньо впливають на безпеку
країни.

Аналіз стану інформаційної безпеки України показує, що до основних
проблем забезпечення інформаційної безпеки належать проблеми
загальносистемного характеру, пов’язані з відсутністю наукового
обґрунтування і практичної апробації політики і методології державної
системи інформаційної безпеки. За характером це правові та
нормативно-правові, науково-технічні, (економічні, організаційні,
кадрові проблеми тощо.

Ситуація, що склалася в інформаційній сфері України, вимагає
невідкладного рішення таких комплексних проблем:

1) розвиток науково-практичних основ інформаційної безпеки, а саме,
визначення основних положень стратегії держави в сфері створення і
забезпечення умов формування і використання інформаційного ресурсу,
підтримка високих темпів його наповнення і заданих критеріїв якості
(доступність, достовірність, своєчасність, повнота), розробка сучасних
інформаційних технологій і технічних засобів для вирішення задачі
захисту інформації в інформаційних системах; 2) створення законодавчої і
нормативно-правової бази забезпечення інформаційної безпеки, а саме,
нормативно-правової бази щодо розподілу і використання персональної
інформації з метою створення умов для інформаційних стосунків між
органами державної влади і суспільства, формування передумов досягнення
соціального компромісу, створення умов становлення соціального
партнерства як основи демократичного розвитку суспільства, розробки
регламенту інформаційного обміну для органів державної влади і
управління, реєстру інформаційних ресурсів, закріплення відповідальності
посадових осіб, громадян за додержання вимог інформаційної безпеки; 3)
розроблення механізмів реалізації прав громадян на інформацію загального
користування; 4) визначення основних положень стратегії держави у сфері
використання засобів масової інформації на засадах досліджень процесів
формування суспільної свідомості, удосконалення та розвиток індустрії
інформування населення країни, розробка методів і форм інформаційної
політики держави; 5) розробка методів і засобів оцінки ефективності
систем і засобів інформаційної безпеки та їх сертифікація [10, с.170].

Отже, інформаційна безпека України залежить від вирішення проблем
формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та
репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення
цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав
громадян на інформацію.

Джерела загроз інформаційній безпеці.

Найдокладніший перелік можливих загроз інформаційній безпеці країни і
засобів їх реалізації завжди буде неповним, оскільки зміни в суспільних
відносинах, розвиток інформаційних технологій та засобів інформатизації
сприяє не стільки усуненню існуючих загроз, скільки виникненню нових. В
той же час джерела загроз інформаційній безпеці, як складовій
національної безпеки, лишаються досить сталими. До джерел загроз
належать:

• недружня політика іноземних держав в галузі глобального інформаційного
моніторингу, поширення інформації та новітніх інформаційних технологій;
• цілеспрямована діяльність іноземних спецслужб, політичних та
економічних структур; • злочинна діяльність міжнародних угрупувань,
формувань та окремих осіб; • неправомірна чи протиправна діяльність
посадових осіб державних органів, структур, формувань, спрямована проти
інтересів України; • стихійні лиха, катастрофи, збройні конфлікти; •
некерований характер процесу створення інформаційної інфраструктури
України; • недосконалість технічних і програмних засобів й недостатня
кваліфікація персоналу інформаційних служб і систем; • недосконалість,
неповнота і неузгодженість з відповідними міжнародними правовими актами
чинного законодавства України в інформаційній сфері; • недостатній
розвиток лексикографічної бази української мови і національного
лінгвістичного забезпечення інформаційних систем; • низькі темпи
науково-технічного і культурного розвитку суспільства внаслідок
економічної кризи або неадекватної внутрішньої політики держави в
інформаційній сфері; • низька правова, організаційна та
програмно-технічна забезпеченість в галузі інформаційної безпеки.

Засоби впливу загроз на інформаційну безпеку поділяються на
інформаційні, програмно-математичні, фізичні, радіоелектронні,
організаційно-правові.

До інформаційних засобів належать:

• порушення адреси і своєчасності інформаційного обміну, протизаконні
збір і використання інформації;

• несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів;

• маніпулювання інформацією (дезінформація, укриття та викривлення
інформації);

• незаконне копіювання інформації в інформаційних системах;

• використання засобів масової інформації з позицій, які суперечать
інтересам громадян, організацій чи держави;

• викрадення інформації з бібліотек, архівів, банків і баз даних;

• порушення технології обробки інформації.

До програмно-математичних засобів належать: запуск програм-вірусів;
установка програмних і апаратних закладних пристроїв; знищення і
модифікація даних в інформаційних системах.

Фізичні засоби включають: знищення або руйнування засобів обробки
інформації і зв’язку; знищення, руйнування чи викрадення оригінальних
носіїв інформації; викрадення програмних чи апаратних ключів і засобів
криптографічного захисту інформації; вплив на персонал; поставка
«інфікованих» компонентів інформаційних систем.

До радіоелектронних засобів належать:

$

A

b 1/4 x

U

i

TH d

f

v

3/4

A

E

x

???????????????i

???????¤?¤?$???????I?• перехоплення інформації в технічних каналах її
витоку;

• будова електронних пристроїв перехоплення інформації в технічних
засобах і приміщеннях;

• перехоплення, дешифрування та подання хибної інформації в мережах
передачі даних і мережах зв’язку;

• вплив на парольно-ключові системи;

• радіоелектронне придушення мереж зв’язку і систем керування.

До організаційно-правових засобів слід віднести купівлю недосконалих або
застарілих інформаційних технологій та засобів інформатизації;
невиконання вимог законодавства та затримку прийняття необхідних
нормативно-правових положень в інформаційній сфері; неправомірне
обмеження доступу, до документів, в яких знаходиться важлива для
громадян та організацій інформація.

Реалізація інформаційних загроз на рівні особи призводить до порушення
або обмеження доступу громадян до інформації загального користування. Це
створює загрозу інформаційній безпеці особистості як з боку органів
влади, так і з боку сторонніх осіб або угрупувань, порушує баланс
стосунків між особистістю, суспільством і державою.

Наслідком впливу інформаційних загроз на соціальну спільноту є
ускладнення соціальних процесів, що виявляється у загостренні
суперечностей між різними соціальними прошарками, загостренні політичної
боротьби, розпалюванні релігійних та етнічних суперечностей, зниженні
загальної культури населення, розвитку бездуховності, зростанні
злочинності, розповсюдженні антигуманних ідей [11, с.84-85].

Наслідки інформаційних злочинів в економічній сфері можуть призвести до
економічних втрат за рахунок знецінення і втрати товарної частини
інформаційного ресурсу — промислових і інформаційних технологій. Вплив
інформаційних загроз на структури державної влади, відповідальні за
підготовку та прийняття рішень, реалізація яких безпосередньо впливає на
безпеку, може сприяти виникненню надзвичайних ситуацій в державі та
суспільстві, значним збиткам через порушення функціонування систем
зв’язку, контролю і керування, виток інформації, яка містить державну
таємницю.

Методи запобігання та ліквідації загроз інформаційній безпеці. Для
запобігання та ліквідації загроз інформаційній безпеці використовують
правові, програмно-технічні і організаційно-економічні методи. Правові
методи — передбачають розробку комплексу нормативно-правових актів і
положень, регламентуючих інформаційні відносини в суспільстві, керівних
і нормативно-методичних документів щодо забезпечення інформаційної
безпеки. Програмно-технічні методи — це сукупність засобів:

• запобігання витоку інформації,

• виключення можливості несанкціонованого доступу до інформації,

• запобігання впливам, які призводять до знищення, руйнування,
спотворення інформації, або збоям чи відмовам у функціонуванні засобів
інформатизації,

• виявлення закладних пристроїв,

• виключення перехоплення інформації технічними засобами,

• використання криптографічних засобів захисту інформації при передачі
по каналах зв’язку.

Організаційно-економічні методи перед6ачають формування і забезпечення
функціонування систем захисту секретної і конфіденційної інформації,
сертифікацію цих систем згідно вимогам інформаційної безпеки,
ліцензування діяльності в сфері інформаційної безпеки, стандартизацію
способів і засобів захисту інформації, контроль за діями персоналу в
захищених інформаційних системах.

Важливе значення для запобігання інформаційним загрозам має мотивація,
економічне стимулювання і психологічна підтримка діяльності персоналу,
який забезпечує інформаційну безпеку.

Загальнонаціональний рівень важливості проблеми інформаційної безпеки
країни, її комплексний характер вимагають розробки і реалізації
відповідної національної довгострокової програми.

Першочергові заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України
повинні включати:

• визначення складу, послідовності і порядку розробки законодавчих і
нормативно-правових актів з питань інформаційної безпеки, а також
механізмів їх введення в дію (правове забезпечення);

• розробку державної цільової науково-технічної програми забезпечення
інформаційної безпеки, створення інформаційної бази, спрямованої на
реалізацію концепції інформаційної безпеки України (науково-технічне
забезпечення);

• розробку і створення організаційної структури системи інформаційної
безпеки України;

• створення вітчизняної системи сертифікації технічних і програмних
засобів інформатизації на відповідність вимогам інформаційної безпеки
(організаційне забезпечення);

• забезпечення реальних потреб системи інформаційної безпеки в кадрах,
матеріально-технічних і фінансових коштах (ресурсне забезпечення).

3. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Серед глобальних проблем сучасності, до яких привернуто увагу ООН, інших
авторитетних міжнародних організацій (ОБСЄ, НАТО, ЄС), політичних
лідерів, науковців, широкої громадськості, є проблема об’єктивного
ускладнення структури міжнародних відносин, проникаючі контакти
цивілізацій і відповідно проблема глобальної міжнародної безпеки, тобто
підтримання сталого миру, попередження конфліктів, уникнення нової гонки
озброєнь із використанням новітніх науково-технологічних досягнень.

Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце в інформаційному
суспільстві. Впливаючи на сучасний стан міжнародного розвитку, вони
можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію
стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального)
суспільства, навіть саме існування цивілізації. Глобальна безпека як
чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і
врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній
політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці
акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми
безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду біполярної
міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів
функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають
за безпеку, а також врахування в нових доктринах інформаційної складової
міжнародного співробітництва [13, с.3-4].

Вважають, що глобальна система міжнародних відносин буде розвиватися під
впливом різнопланових факторів: «шестиполюсного світу» з центрами сили у
США, Європі, Китаї, Японії, Росії, Індії (Г. Кіссінджер, М. Лібіцкі),
трансформації і протиборства цивілізацій на основі концепції
національної і культурної самобутності (С. Хантінтон), «однополюсного
світу» (американоцентристська модель) як визнання лідерства США у
становленні нового глобального світопорядку (Б. Бузан, А. Гіршман, З.
Бжезинський), впровадження концепції «м’якої сили» (soft power) як
інструменту вирішення майбутніх конфліктів (Б. Беркович Л. Джонсон Р.
Шафрански, Дж. Най, У. Оуенс, О. Шерман), безконфліктності міжнародного
розвитку і відмови від доктрини раціональності воєн і збройних
конфліктів, забезпечення транспарентності усієї системи міжнародних
відносин та її складових ресурсів для безпечного і безупинного прогресу
глобальної спільноти (К. Аннан, Ф. Фукуяма, Ч. Шаохуа, Р. Інглегарт).

Використання нових інформаційних технологій і засобів впливу
високорозвинутих країн на менш технологічні країни світу призвело до
зміни глобального і регіонального балансів сили, обумовило нові сфери
конфронтації між традиційними і новими центрами глобального
протистояння, уможливило досягнення переваг в інформаційних технологіях
і засобах маніпулювання суспільною свідомістю для широкомасштабної
експансії із застосуванням не обмежених міжнародним правом видів
озброєнь. До нових інформаційних видів зброї проявляють інтерес як
політичні угруповання, так і терористичні та кримінальні організації, що
загрожує новим витком гонки озброєнь, втратою міжнародних ресурсів для
вирішення глобальних проблем бідності, стихійних лих, техногенних
катастроф, голоду, епідемій тощо [15, с.84].

Визнання проблеми інформаційної безпеки на міжнародному рівні
обумовлюється такими чинниками глобалізації комунікації як: у більшості
індустріально розвинутих країн проводяться дослідження і розробки нової
інформаційної зброї, що дозволяє здійснювати безпосередній контроль над
інформаційними ресурсами потенційного противника, а в необхідних
випадках прямо впливати на них. За даними аналітичних центрів США,
розробки такої зброї ведуться у 120 країнах світу. Для порівняння:
розробки в галузі ядерної зброї проводяться не більш, як в 20 країнах; у
деяких країнах завершено розробку засобів інформаційного протиборства
(війни) з можливим противником як в умовах воєнних конфліктів різної
інтенсивності, так і у мирний час на стратегічному, оперативному,
тактичному рівнях та в польових умовах з метою захисту національної
інфосфери від агресії і несанкціонованого втручання; у розвинутих
країнах концепція інформаційної війни є складовою воєнної доктрини, що
обумовлює спеціальну підготовку особового складу і окремих підрозділів
для проведення інформаційних операцій; практика міжнародних,
регіональних та етнічних конфліктів виявила унікальність застосування
інформаційної зброї для впливу на міжнародне співтовариство та для
боротьби за геополітичні інтереси.

Істотні прояви інформаційних чинників міжнародної безпеки кардинально
змінили оцінку доктрини інформаційної безпеки в цілому і позиції
більшості країн світу, які усвідомили потенціал інформаційних загроз і
необхідність створення відповідного міжнародного механізму для контролю
інформаційного протиборства. Політичні дискусії на Міжнародному семінарі
з проблем інформаційної безпеки (Женева, 1999 р.), який відбувся під
егідою Інституту ООН з проблем роззброєння (ЮНІДІР) за участю
департаменту з питань роззброєння Секретаріату ООН та представників
більш як 50 країн світу, підтвердили актуальність проблеми та
своєчасність її розгляду в рамках ООН. Проте у визначенні підходів до її
вирішення виявилися різні позиції, які відповідали стратегічним
інтересам учасників дискусії. Позиція розвинутих країн передбачала
визнання проблеми міжнародної інформаційної безпеки як гіпотетичного
силового протистояння; перенесення розгляду концепції міжнародної
інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень; виділення з
комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових,
як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і
створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних
злочинів. Позиція країн, які не належать до західної моделі цивілізації,
передбачала пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про
заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та
інформаційний потенціал міжнародного, регіонального та національного
призначення; створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної
злочинності; спільні розробки технології глобального захисту від
інформаційної агресії. У Заяві міжнародної зустрічі було проголошено про
узгодження Програми дій з попередження інформаційних війн та обмеження
гонки інформаційних озброєнь [19].

Особливу позицію «наздоганяючого лідера» з проблеми міжнародної
інформаційної безпеки зайняла Росія, представники якої активно лобіюють
в ООН та інших міжнародних Форумах ініціативи щодо протидії потенційним
загрозам нових інформаційних технологій, підкреслюючи новий фактор
дисбалансу сил і домінування в глобальній інфосфері однієї країни (США)
або альянсу країн (ЄС). Суть пропозиції Російської Федерації – створення
міжнародного механізму під егідою ООН та загальних принципів
забезпечення міжнародної інформаційної безпеки, які були б закріплені
поетапно в багатосторонній декларації, масштабній концепції міжнародної
інформаційної безпеки, міжнародному договорі або конвенції комплексного
характеру з врахуванням структури інформаційних загроз (військових,
кримінальних, терористичних, цивільних). Для реалізації пропозицій Росія
запропонувала розробити систему понять для аналізу і обговорення
проблеми; визначити технологічні джерела та характер інформаційних
загроз; розробити основні принципи побудови глобальної системи
міжнародної інформаційної безпеки; прийняти в рамках ООН багатосторонні
декларації, конвенції з міжнародної інформаційної безпеки на основі
розроблених принципів; узгодити принципи протидії міжнародному
інформаційному тероризму та злочинності з принципами функціонування
міжнародних організацій в галузі інформації, телекомунікацій, ЗМК та
прав людини; розробити основні принципи для гармонізації національних
законодавств з відповідною міжнародною нормою; розробити основні
принципи організації механізму контролю безпеки міжнародної інфосфери та
його взаємодію з міжнародними системами регулювання глобальної
комунікації та економічного контролю (інформаційні продукти та послуги
подвійного застосування, а також засоби для виробництва психотропної
зброї); таким чином гарантувати міжнародному співтовариству вирішення
нових складних проблем в добу становлення глобальної цивілізації та
інформаційного суспільства і реальне забезпечення глобальної та
міжнародної інформаційної безпеки. Женевська зустріч (1999 р.) виявила
стратегічну проблему міжнародної інформаційної безпеки – проблему
домінування в глобальній інфосфері із застосуванням інформаційних
озброєнь, тобто прагнення до контролю значних територій та соціумів,
проблему інформаційного дисбалансу сил міжнародного світопорядку.

Враховуючи високу здатність інформаційних озброєнь до інтеграції з
іншими традиційними і технологічно новими видами військових засобів,
потенційні наслідки безконтрольного застосування багатошарового страту
можуть виявитися катастрофічними для існування людства. Тому тільки
широке багатостороннє співробітництво може гарантувати світові вирішення
нових складних проблем інформаційної доби і забезпечити реальну
міжнародну інформаційну безпеку [21, с.50].

Концепція міжнародної інформаційної безпеки визначає критичні структури,
які, в першу чергу, зазнають впливу в умовах інформаційного
протиборства. Найбільш вразливими вважаються політична, суспільна,
економічна, військова, науково-технологічна, духовна сфери
життєдіяльності суспільства.

У політичній сфері інформаційна безпека стосується всіх елементів
політичної структури держави та суспільства: структур підготовки та
прийняття політичних рішень, структур управління місцевої та
регіональної влади, структур виборчих систем,
інформаційно-телекомунікаційних урядових систем спеціального
призначення. Так, перебіг міжнародних інформаційних операцій «Спільні
зусилля» (1996 р.), «Союзницька сила» (1998 р.) свідчать про інтенсивний
психологічно-пропагандистський тиск на політичного лідера Югославії С.
Мілошевича та політичні структури країни з метою дискредитації
югославського керівництва та заміни, як наголошувалося у зверненнях до
населення СФРЮ, «військового злочинця» і передачі його Міжнародному
трибуналу. За розпорядженням Президента США Б. Клінтона, було здійснено
ряд інформаційних заходів на підтримку югославської опозиції, зокрема,
президента Чорногорії М. Джукановича, поїздки якого до західних держав
та критичні висловлювання щодо політичного курсу Бєлграду широко
висвітлювались і підтримувались у світових засобах масової комунікації.
Політичною перевагою США та країн НАТО, дипломатичним виміром
інформаційної могутності коаліції стало підписання Дейтонської угоди по
Боснії (1996 р.), врегулювання політичного і збройного конфлікту в
Македонії (2001 р.), де політична влада на чолі з Б. Трайковскі
погодилася на внесення змін до Конституції країни для вирішення
гуманітарних проблем албанської меншини. Ідеологічна операція
«Perestroika» (1980–1990 рр.) підтвердила стратегію глобальних
інформаційних операцій США у забезпеченні лідируючих позицій в системі
міжнародної безпеки та світової політики. За словами Б. Клінтона, США,
вплинувши на ідеологічні основи СРСР, вивели із війни за світову
гегемонію державу – основного конкурента Америки, а наступні
інформаційно-психологічні операції та політичні рішення були спрямовані
на встановлення західної моделі демократії у нових суверенних державах
Центральної та Східної Європи. Відомі також інформаційні операції проти
політичних лідерів та політичних режимів на Гаїті, в Афганістані, Індії,
Індонезії, Африці та на Близькому Сході. США здійснили потужний
інформаційний вплив на світову громадську думку, виступаючи з жорсткими
політичними заявами щодо президентських виборів у Республіці Білорусь
(2001 р.). У заяві Білого Дому підкреслено, що «Лукашенко як
останній диктатор Європи не лише викрав вибори у білоруського народу,
він викрав у народу можливість повернутися на шлях демократії і ринкової
економіки», тому США будуть співробітничати з європейськими союзниками
та міжнародними організаціями для захисту демократій і верховенства
права в Білорусі різними засобами [25, с.11-12].

Для економічної сфери критичними вважаються системи загальноекономічного
аналізу та прогнозування економічного розвитку, структури прийняття
рішень та координації управлінських дій в економічній сфері, зокрема, в
умовах надзвичайного стану, інфраструктури банківських мереж та систем,
системи управління в критично важливих для функціонування держави
структурах (енергетика, транспортні комунікації, телекомунікаційні та
інформаційні мережі). Досвід інформаційно розвинутих країн свідчить, що
економічні переваги ґрунтуються в сучасному світі на прогресивній
інформаційній експансії, і саме ті країни, які найбільше просунулися у
напрямку інформаційної цивілізації, будуть переважати у світовій
господарській системі та в міжнародній конкуренції з технологічно
відсталими країнами і регіонами. Економічні аспекти інформаційних
операцій простежуються у світовій фінансовій системі, що стала головною
ареною глобального інформаційно-психологічного протиборства між
провідними країнами світу. Так, відомий Інститут аналізу фінансових
ринків Дж. Сороса розробив і здійснив інтервенції в
Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Російській Федерації та Європі (1992,
1997, 1998 рр.), які супроводжувалися спеціальними
інформаційно-психологічними операціями: виступи і заяви Дж. Сороса у
«Financial Times» та інших мас-медіа про невизначеність валюти «євро»,
необхідність девальвації російського рубля, трансформацію ринку цінних
паперів у Японії, про залежність німецької марки від девальвації
фінансового ринку Росії. За оцінками британських і французьких
експертів, чистий прибуток Сороса в результаті інформаційної акції та
інтервенції на ринках склав близько 300 млн. дол. Здійснення
несанкціонованих інформаційних атак проти банківських мереж і систем
Іспанії, коли найбільші іспанські банки «Drety Bank», «Retwods Bank»,
«Tyten Bank» втратили 127 млн. дол. США, змусило в подальшому уряд
Іспанії розпочати загальнонаціональну програму боротьби з міжнародною
комп’ютерною злочинністю в економічній сфері, об’єднати свої зусилля для
протидії транснаціональним угрупованням з іншими країнами у Європі,
Латинській Америці, Азії в рамках Інституту глобальних інформаційних
досліджень (Мілан, Італія). Специфікація діяльності Інституту – захист
інформаційно-комунікаційних систем банківської сфери, телекомунікацій,
страхового бізнесу, урядових структур та систем національної безпеки.
Завдяки спільному проекту «ПАРС» вдалося досягти сталої безпеки
банківських систем, взаємодії країн та регіонів світу у боротьбі з
промисловим шпигунством, хакерством та міжнародним інформаційним
тероризмом.

Як елемент впливу на урядові структури Югославії було використано
інформаційну загрозу превентивної економічної блокади. Держсекретар
адміністрації Б. Клінтона з проблем зовнішньої політики М. Олбрайт з
цього приводу заявила, що країни НАТО та їх союзники розглядають
можливості обмеження поставок енергоносіїв в Югославію, а хакерам ЦРУ
було поставлено завдання розкрити секретні рахунки С. Мілошевича в
зарубіжних банках як мотив притягнення його до Міжнародного Суду за
економічні злочини перед своїм народом.

Корпоративні війни в інформаційній сфері позначені інтенсивним злиттям
ТНК, домінуванням в інформаційному секторі світової економіки групи
інформаційно розвинутих країн, використанням стратегії інформаційного
імперіалізму та значним обмеженням розвитку економічної системи країн
незахідної цивілізації. Діяльність корпорацій Японії на ринку високих
технологій за участю «Номура ресерч», (філіали якої у всіх країнах світу
відстежують ринок високих технологій, інтелектуальної власності та
ноу-хау), стала однією із складових потужного економічного зростання
країни в повоєнний період і жорсткої конкуренції на міжнародній арені із
застосуванням маніпулятивних технологій мас-медіа для дискредитації
потенційних конкурентів.

Суспільна сфера виступає найбільш вразливою для інформаційних впливів,
оскільки включає системи формування громадської думки, структури засобів
масової комунікації, інформаційно-організаційні структури політичних
партій, громадських рухів, національно-культурних та релігійних
інституцій, структури забезпечення основних прав і свобод, плюралізму і
незалежності виявлення поглядів, вільного обміну ідеями та інформацією.
Так, в рамках операції НАТО «Союзницька сила» було застосовано засоби
впливу проти інфоінфраструктури Югославії, проурядових ЗМК, системи
формування громадської думки: від бомбардування телерадіостанцій,
жорсткого контролю національного інформаційного простору, заборони на
мовлення в аналоговому форматі до заміни і виведення інформаційного
простору за межі національної території за допомогою технологій Internet
і створення нової інформаційної реальності для національного
суспільства. Сербський парламент у відповідь на загострення косівської
кризи прийняв Закон про суспільну інформацію, за яким було заборонено
трансляцію зарубіжних програм на території країни через національні
канали комунікації. Зокрема, дискримінаційні штрафи, які потрібно було
сплатити протягом доби, і заборона інформаційної і професійної
діяльності торкнулися таких засобів масової комунікації, як «Danas»,
«Nasa Borba», «Dnevni Telegraf», «Europ/Janin». Перебіг подій виявив
нові форми, методи та елементи інформаційних озброєнь, підтвердив, що в
умовах збройного конфлікту досконале управління інформаційними
кампаніями обумовлює досягнення переваг. В результаті інформаційної
війни у Чечні (Росія) було сформовано систему відповідної суспільної
думки в країні про необхідність саме воєнного силового розв’язання
проблеми [14, с.9].

Глобального характеру набули інформаційні загрози в
науково-технологічній сфері: від феномену транскордонного переміщення
інтелектуальних ресурсів, тобто вивезення інформації унікального
науково-технологічного характеру на біологічних носіях до міжнародних
систем спостереження, аналізу та прогнозування тенденцій
науково-технологічного розвитку в різних країнах з метою доступу до
конфіденційних баз і банків даних. Критичними для безпеки у сфері науки
та технологій є структури накопичення науково-технічної інформації,
інституції та структури фундаментальних і прикладних досліджень, об’єкти
інтелектуальної власності, ноу-хау. Інформаційно-технологічний аспект
безпеки зорієнтований на реалізацію системних заходів, спрямованих на
максимальне вдосконалення науково-технологічної сфери, ефективний захист
інтелектуальних ресурсів. Проблема інформаційної безпеки в цій сфері
тісно пов’язана з діяльністю промислової розвідки, несанкціонованим
втручанням у конфіденційні мережі та системи, кібернетичними
(хакерськими) війнами спеціалізованих підрозділів окремих країн,
конкуренцією на світових ринках. Відомими стали інформаційні операції в
галузі цифрового мобільного телебачення, «нейронних» комп’ютерів,
новітнього програмного забезпечення, біотехнологій Японії, США, Ізраїлю,
країн ЄС, де системи аналізу науково-технологічної інформації є
елементом державної політики та доктрини воєнної безпеки. Аналітичні
дослідження науково-технологічного потенціалу країн Європи за допомогою
методик «Моссад» дали змогу Ізраїлю скерувати технологічний розвиток
країни, розширити ринки збуту інформаційних продуктів та біотехнологій,
усунути конкурентів (викрадення технологій проекту «Міраж», Франція).
Аналіз системи наукових грантів, які поширювалися в Україні зарубіжними
фондами, свідчить про особливу зацікавленість провідних країн світу до
науково-технологічних розробок Інституту Патона, Інституту надтвердих
матеріалів, Інституту біотехнологій, Інституту проблем матеріалознавства
тощо. Так, представництвом Deutsche Bank в Україні протягом 1992–1998
рр. було здійснено широкомасштабне дослідження ходу реформ в Україні,
аналіз діяльності банківської системи, використано можливості для
перспективного придбання ліцензій та патентів на винаходи, які віднесені
до категорії національного надбання і не мають аналогів у світі. З
одного боку, це свідчить про потужність інтелектуального потенціалу
України, з іншого – про міжнародну конкуренцію зі сторони західних країн
у галузі високих технологій та наукових досягнень.

У військовій сфері вразливими в умовах інформаційного протиборства
вважаються інформаційні ресурси збройних сил, ВПК, системи управління
військами, системи контролю і постійного спостереження, канали
надходження інформації стратегічного, оперативного, розвідувального
характеру. Наприклад, США використали свої інформаційні можливості за
допомогою системи «Echelon» (код 1947 «UKUSA Agreement») для виявлення
програми розробки ядерної зброї в Кореї і для укладення детальної угоди
з її ліквідації; для оперативного з’ясування і попередження
співробітництва Росії та Китаю з Іраном в ядерній та ракетній галузях:
для забезпечення механізму контролю ООН з інспектування іранських
ядерних об’єктів, а також для вивезення ядерного потенціалу і тактичної
зброї з України, викриття контракту «Thomson CSF» – поставки французької
зброї до Бразилії, операції з відмивання грошей за продаж зброї в треті
країни. Система «Echelon» як засіб доступу до будь-яких видів інформації
у глобальному вимірі (телекомунікаційні мережі та системи, супутниковий,
мобільний та високочастотний зв’язок, Internet) орієнтована на
перехоплення інформації урядових, комерційних, приватних структур в
будь-якому регіоні світу. За допомогою системи здійснюється доступ до
всіх основних компонентів глобальної інфоінфраструктури. У ході операції
«Союзницька сила» у відповідь на бомбардування інфраструктури Югославії
сербські хакери заблокували за допомогою атаки ping of death офіційний
сервер НАТО, ряд інших військових та урядових сайтів країн-членів
Альянсу повідомленнями з макровірусами, що підтвердило прогнози про
перенесення військових операцій у кіберпростір, на рівень інформаційного
протиборства. А керівництво СФРЮ розсекретило через мережу Internet
інформацію про американський план «Корені», яким планувалася етнічна та
воєнна дестабілізація на Балканах з метою закріплення тенденції
необоротних змін на посттоталітарному просторі.

Духовна сфера стає критичною в умовах конфесійного протистояння,
релігійного фанатизму, трансформації духовних ідеалів та
морально-етичних цінностей. Проявом критичності духовної сфери
(Ірландія, Алжир, Ізраїль, Афганістан, Китай, Іран) на міжнародному
рівні стала проблема, пов’язана з рішенням керівництва ісламського
радикального руху «Талібан» (Афганістан) про руйнування неісламських
релігійних пам’яток, що віднесені до глобальної культурної спадщини і
перебувають під охороною ЮНЕСКО. У терміновому порядку було схвалено
резолюцію ГА ООН, заяву голови Ради Безпеки та Генерального директора
ЮНЕСКО (16 березня 2001 р.), в якій було засуджено вандальні акти
руйнування пам’яток з причин релігійного фанатизму.

Відповідно до критичних сфер міжнародного співробітництва класифікуються
загрози для інформаційної безпеки. Існують різні типології загроз, але,
узагальнюючи, можна виділити: інформаційно-технологічні,
інформаційно-комунікаційні, інформаційно-психологічні. Інформаційні
загрози реалізуються через порушення інфраструктури, вільного обігу
інформації, неправомірні дії щодо використання інформації; через
невідповідність інформаційної політики, засобів інформування
громадськості та ЗМК життєво важливим інтересам суспільства. Широке
використання маніпулятивних технологій, тенденційна модифікація
інформаційних ресурсів, формування викривленої інформаційної реальності
призводить до зруйнування глобального інформаційно-психологічного
середовища, трансформації ціннісних орієнтацій суспільства, порушення
фундаментальних прав і свобод як складових міжнародної інформаційної
політики.

ВИСНОВКИ

З вище сказаного можна зробити наступні висновки:

Черговий етап технологічної революції в інформаційній сфері зумовлює
серйозні зміни в суспільстві загалом. Змінюється спосіб життя мільйонів
людей. Процеси глобалізації торкаються дедалі нових сфер діяльності. Й
інформаційна стає не тільки найважливішою сферою міжнародної співпраці,
а й об’єктом суперництва. Проблеми у сфері інформаційних відносин,
формування інформаційних ресурсів і користування ними загострюються
внаслідок політичного й економічного протиборства держав.

Інформаційна безпека має кілька напрямків. Один із таких напрямків – це
система заходів, спрямованих на недопущення несанкціонованого доступу до
інформації, несанкціонованої її модифікації або порушення цілісності.
Цей напрямок часто називають Informational Security. Другий напрямок
інформаційної безпеки – це захист політичних, державних і громадських
інтересів країни, захист загальних моральних цінностей, недопущення
закликів до порушення територіальної цілісності, заборона інформації,
яка включає ідеї війни, насилля, дискримінації і посягання на права
людини.

Попередження розповсюдження відомостей, що становлять державну таємницю,
а також відомостей з обмеженим доступом і інформації закритого типу, що
переміщається через державний кордон.

Інформаційне забезпечення урядів, різноманітних державних органів,
недержавних організацій та фірм визначається відповідно до їх потреб, у
шкірному конкретний випадку.

Поняття «безпека» визначається як стан захищеності життєво важливих
інтересів.

Стратегія інформаційної безпеки повинна включати:

забезпечення захисту вже напрацьованих об’єктів інтелектуальної
власності, що мають комерційну цінність,

запобігання втрати таких об’єктів у майбутньому.

Інформаційна безпека в різних сферах суспільства має свою специфіку:

У політиці інформаційна безпеку стосується інформаційно-аналітичної
діяльності дипломатичних представництв і зовнішньо-економічних відомств.

В економіці інформаційна безпеку стосується захисту інформації в
банківських системах та мережах зв’язку, захисту конфіденційної
економічної інформації від несанкціонованого доступу.

Інформаційне поле держави виступає ареною інформаційних впливів та
переплетінь, уособитися в сучасному світі майже неможливо, тільки що
державам другої чи першої хвилі, що зовсім відсторонилися від
інформаційних технологій та повністю ізольовані від світу, а чи є зараз
такі?

Так чи інакше, а інформаційний простір, якщо він є, просто не може бути
в сучасному світі суто національним. В Україні на інформаційному
просторі, перш за все, зіштовхнулися дві хвилі – проімперська, тобто
російська, яка має могутній вплив на наш інформаційний простір та
національна, що зараз ще занадто слаба, щоб реально протидіяти Росії.
Відсутність цілеспрямованої інформаційно-правової бази та постійний брак
коштів у держави, практично усунули її з цієї сфери, а повернутися дуже
складно.

Інформаційна безпека держави являє собою такий стан інститутів держави і
суспільства, за якого забезпечується надійний захист національних
інтересів країни і її громадян в інформаційній сфері.

Обов’язок забезпечення інформаційної безпеки як невід’ємної складової
національної безпеки покладається на інформаційну організацію держави.

Інформаційна організація держави повинна бути гарантом інформаційної
безпеки держави та її інститутів, суспільства і громадян, стабільності
політичного режиму в умовах процесів глобалізації, зростання загроз з
боку міжнародного тероризму, ескалації діяльності екстремістських і
сепаратистських рухів і організацій як усередині країни, так і за її
межами.

Актуальним науковим і практичним завданням у сфері забезпечення
інформаційної безпеки України є досягнення єдиного підходу до визначення
оптимальних моделей і шляхів забезпечення інформаційної безпеки держави
на основі виявлення найважливіших якісних і кількісних властивостей та
параметрів цього явища.

Завдяки бурхливому розвитку в останній час інформаційно-комунікаційних
технологій, розширення Інтернет та розробці широкого спектру засобів
психолого-інформаційного впливу на ті чи інші соціальні групи традиційна
війна набула нового значення, змісту, істотно змінила свої форми та
методи, перетворившись на військово-інформаційну або суто інформаційну.
Інформаційні операції мають величезне значення як під час збройної
війни, так і під час миру.

Особливості розвитку світу інформації, можливості необмеженого та
неконтрольованого впливу, несанкціонований доступ, комп’ютерні віруси та
т. ін. гостро поставили перед суспільством проблеми інформаційної
безпеки, яка повинна здійснюватися комплексно та систематично з
використанням різних засобів (апаратних, програмних та ін.) щоби
запобігти інформаційному тиску та в цілому будь-якій іншій інформативній
небезпеці.

Феномен міжнародної інформаційної безпеки обумовлюється стратегічною
спрямованістю інформаційних озброєнь проти критично важливих структур
життєдіяльності і функціонування міжнародного співтовариства, визнання
інформаційної зброї як нового глобального виду зброї масового ураження,
катастрофічного за наслідками свого застосування (деякі дослідники
називають інформаційні озброєння «інформаційним апокаліпсисом»),
необхідністю створення міжнародного механізму протидії і попередження
глобальних інформаційних війн в рамках політичної компетенції ООН,
регіональних міжнародних організацій з проблем безпеки та оборони,
політичних рішень на національному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
черв. 1996 р. – К.: Україна, 1996. – 54 с.

Закон України Про основи національної безпеки . ВР №964-IV,19 червня
2003 р

Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України:
Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. // Відомості
Верховної Ради. – 97. – № 3.

Указ Президента України «“Про рішення Ради національної безпеки і
оборони України від 31 жовтня 2001 року “Про заходи щодо вдосконалення
державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки
України”» від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001.

Указ Президента України “Про Міжвідомчу комісію з питань інформаційної
політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і
оборони України” від 22 січня 2002 р. № 63/2002.

Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность?
// Національна безпека і оборона. — 2001. — № 1. — С. 73.

Белов А. Информационная сфера национальной безопасности // Зеркало
недели. — 4 сент. 1999 г. — С. 6.

Білорус О.Г., Зернецька О.В. Право на комунікацію // Віче. — 2000. — №
2. — С. 115-132.

Додонов А. Г., Горбачик Е. С., Кузнецова М. Г. Глобализация
информационных систем и безопасность // Інформаційні технології та
безпека: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т пробл. реєстрації інформації, 2002. —
С. 49-53.

Додонов О. Г., Горбачик О. С., Кузнєцова М. Г. Державна інформаційна
політика і становлення інформаційного суспільства в Україні // Стратег.
панорама. — 2002. — 1. — С. 166-170.

Додонов О. Г., Кузнєцова М. Г., Горбачик О. С. Про концепцію
інформаційної безпеки України // Реєстрація, зберігання і обробка даних.
— 1999. — 1, 1. — С. 84-91.

Жданов І. Можливі підходи до визначення основ державної політики
забезпечення інформаційної безпеки України // Матеріали до круглого
столу “Безпека інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”. –
К., 2001. – 28 трав.

Зернецька О.В. Глобальна комунікаційна політика і демократичний розвиток
// Дослідження світової політики: Зб. Наук. пр. Інституту світової
економіки і міжнародних відносин НАН України. — К., 2000. Вип. 9. — С. 3
— 9;

Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і
міжнародні відносини. — К.: Освіта, 2003. — 351 с.

Інформаційна політика країн світу / За ред. Малишева В.І. – К., 2001.

Комп’ютерна злочинність: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2004.

Лазарев Г. Защита информации в информационно-телекомуникационных
системах // Національна безпека і оброна. — 2001. — №1. — С. 81.

Литвиненко О. Інформація і безпека // Нова політика. — 2005. — № 1. —
С.47-48

Макаренко Е., Кирик В. Інформайційно-психологічний захист як складовий
чинник інформаційної безпеки // Проблеми безпеки української нації на
порозі ХХІ сторіччя. — К.-Чернівці, 1998.

Макаренко Є. А. Міжнародні інформаційні відносини. — К.: Наша культура і
наука, 2002. — 452 с.

Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика. — К.: Наша культура і
наука, 2000. — 368 с.

Макаренко Є.А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній
діяльності ЮНЕСКО. — К.: Наша культура і наука, 2001. — 385 с.

Панкратова Н.Д. Тенденции и проблемы развития системного анализа как
научной дисциплины // Сучасні інформаційні технології та системний
аналіз — шлях до інформаційного суспільства: Ювілейний зб. наук. пр. —
К.: ІПСА Мін. освіти та НАН Ук-раїни при Національному технічному
університеті України «Київський політехнічний інститут», 1998.- С. 10

Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: станом на 1
січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський; Відп. ред. С.П. Павлюк. — К.:
Юрінком Інтер, 2001. — 688 с.

Роговец В. Информационные войны в современном мире: причины, механизмы,
последствия. // Персонал. — 2002. — №5.

Цымбал В. О концепции «информационной войны» // Безопасность. — 2005. —
№9.

Шевчук О. Б., Голобуцький О. П. E-Ukraine. інформаційне суспільство:
бути чи не бути. — К.: ЗАТ Атлант UMS, 2001. — 104 с.

PAGE

PAGE 44

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи