HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Цивільний процес”

на тему:

“Оцінка доказів”

ПЛАН

Вступ

1. Сутність і значення оцінки доказів

2. Головні принципи оцінки доказів у цивільному судочинстві,
класифікація оцінки доказів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відомо, що за допомогою доказів у цивільних справах суд встановлює всі
обставини і на їх підставі виносить відповідні рішення. У зв’язку з цим
у своїй курсовій роботі я вважаю за необхідне вивчити різні погляди
вчених на те що являють собою докази, що до них відносяться, їх
належність допустимість способи доказування, обов’язки сторін
доказування і подання доказів, підстави і способи забезпечення доказів.

Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом
у справі об’єктивної істини та правильного застосування норм
матеріального і процесуального права. Для цього ЦПК покладає на суд
обов’язок, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створювати
необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Така діяльність відбувається в процесі судового розгляду справи в
результаті здійснення судом і особами, які беруть участь у справі,
доказування і пізнання в установленому цивільному процесуальному
порядку. Виходячи з діалектичного розуміння пізнання як процесу відбиття
в свідомості людини об’єктивної реальності, зовнішнього світу, природи і
суспільства, пізнання в цивільному судочинстві — процес відбиття в
свідомості судців і осіб, які беруть участь у справі, обставин
конкретної справи і доказів, що їх підтверджують та існують в
об’єктивному світі. Пізнання складається з діалектичної єдності
розумової і процесуальної діяльності суду і осіб, які беруть участь у
справі, та яка відбувається в процесі подання, витребування, дослідження
і оцінки матеріалів цивільної справи. Пізнавальна процесуальна
діяльність складається з чотирьох частин (видів): доказування фактичних
обставин, які з’ясовуються під час розгляду справи; встановлення судом
деяких фактичних обставин під час розгляду справи шляхом безпосереднього
спостерігання суддями в судовому засіданні; пізнання судом спірних
правовідносин, прав і обов’язків сторін; пізнання, яке здійснюється
вищестоящими суддями в процесі перевірки законності і обґрунтованості
судового рішення у цивільній справі.

Об’єктом пізнання в цивільному судочинстві є матеріали справи, її
обставини — фактичні і юридичні — та докази, на підставі яких вони
встановлюються; метою пізнання — встановлення об’єктивної істини у
справі; засобами пізнання — доказування і докази; процесуальна форма
пізнання —судовий розгляд. А пізнавальна процесуальна діяльність (процес
пізнання) виступає методом встановлення об’єктивної істини у справі, її
фактичного і юридичного складу.

Докази і доказування в цивільному судочинстві є невід’ємною частиною і
процесуальним засобом пізнання у справі, її правильного вирішення.

Найважливішою складовою процесу доведення і пізнання істини в цивільній
справі є оцінка судових доказів.

1. Сутність і значення оцінки доказів

Оцінка доказів — це визначення належності взаємного зв’язку доказів у їх
сукупності.

Докази оцінюють при їх виявленні, закріпленні, перевірці, при доборі
запобіжних заходів, на стадії передачі до суду та на інших стадіях
процесу. Отже, оцінка доказів відбувається на всіх стадіях протягом
всього процесу доведення, і відокремлюється тільки як логічна операція,
коли на основі вже встановлених фактів виникає знання про обставини, що
підлягають доведенню.

Оцінку доказів провадять тільки ті учасники цивільного, допустимості,
достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та процесу, які
визнаються суб’єктами доказування. Оцінка осіб, які беруть участь у
справі, є рекомендуючою, а оцінка суду — владною. Рекомендуюча оцінка
доказів виявляється в процесуальних діях — поясненнях, доводах,
міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє
суду всебічно, повно, об’єктивно оцінити всі обставини справи в їх
сукупності.

Судовій оцінці можуть підлягати лише ті докази, які безпосередньо були
досліджені в судовому засіданні (ст. 179 ЦПК), з урахуванням належності
фактичних даних і допустимості засобів доказування (ст.ст. 58, 59 ЦПК).
Оцінка доказів судом є підставою для прийняття ним відповідного за
змістом акта застосування права, який має обов’язковий, владний
характер, втілений в мотивувальній частині рішення суду (ст. 215 ЦПК), —
це завершальна оцінка суду.

Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у
справі сприяє правило (принцип) належності доказів, закріплене в ст. 58
ЦПК. Із усіх поданих доказів суд повинен відбирати для подальшого
дослідження і обґрунтування мотивів рішення тільки ті, які мають зв’язок
з фактами, що необхідно встановити. Суд не бере до розгляду докази, які
не стосуються предмета доказування (ст. 58 ЦПК). Головуючий спрямовує
судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного
з’ясування обставин справи, усуваючи все, що не має істотного значення
для її вирішення (ст. 160 ЦПК).

Питання належності доказів вирішуються судом при порушенні справи, на
стадіях підготовки і судового розгляду. При прийнятті позовної заяви
суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги
позивача, і чи зазначені докази, що підтверджують позов (ст. 131 ЦПК).

Судовою практикою, що склалася, належність доказів зазвичай визначається
судом під час розгляду справи у судовому засіданні. Визнавши доказ
таким, що не стосується справи, суд просто залишає його без дослідження,
тим самим звільняє себе від наступної його оцінки та виключає можливість
посилання на нього у судовому рішенні.[13;21]

За загальним правилом, будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть
бути підтверджені лише допустимими засобами доказування, тобто
встановленими в законі (ст. 59 ЦПК) відповідно до правила (принципу) їх
допустимості. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені
засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими. Суд не вправі
за своїм переконанням приймати доказ, який за законом не допускається, і
навпаки, відкидати як недопустимий доказ, можливість використання якого
закон не забороняє.

Гарантією принципу допустимості засобів доказування є його законодавче
забезпечення. Наприклад, ст. 51 ЩІК містить положення про те, які особи
не підлягають допиту як свідки. Тобто, якщо буде порушене це правило, то
отримані фактичні дані у справі не матимуть сили доказу.

OJQJ^J-оказів зробити висновок про наявність фактів, які належать до
предмета доказування. Достатність — це така кількість доказів, яка
дозволяє вирішити справу, зробити певний висновок і ухвалити рішення.
Достатність стосується завершального етапу доказування. Висновок про
достатність — підсумок процесуального вивчення, аналізу і кваліфікації
доказів, що проводиться суб’єктами доказування, в ході судового
розгляду, підсумок, що завершує всю доказову діяльність.

Оцінка доказів нерозривно пов’язана з усією процесуальною діяльністю
слідчих органів і суду з доведення та виявлення обставин вчинення
злочину. Це зумовлено тим, що докази оцінюють слідчі органи та суд
протягом всього процесу слідства і вирішення справи, тобто у всіх
випадках, коли вони з ними стикаються.

Отже, оцінка доказів — одна з найважливіших проблем кримінального
судочинства, «душа кримінально-процесуального доведення». Це цілком
обґрунтоване визначення, оскільки оцінка доказів дозволяє суду збагнути
суть цивільної справи, проаналізувати характер і причини злочину,
пізнати факти об’єктивної дійсності, що стосуються злочинного вчинку,
вирізнити ці факти як докази серед інших фактів, що не стосуються
справи, відокремити істотні для справи обставини від неістотних,
випадкове від необхідного, і на основі дослідження цих фактів зробити
обґрунтовані висновки у справі.

2. Головні принципи оцінки доказів у цивільному судочинстві,
класифікація оцінки доказів

Принципами оцінки доказів у цивільному судочинстві є ті найважливіші
положення процесуального права, що закріплені українським законодавством
як основні начала діяльності органів дізнання, досудового слідства та
суду при оцінці доказів і здійсненні правосуддя. До цих принципів
належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й
об’єктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності.

Принцип вільної оцінки доказів полягає, насамперед, у тому, що під час
оцінки доказів органи дізнання, прокурор, суддя (суд) вільні в своїх
оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження і
розгляду всіх обставин справи. Вони оцінюють всі наявні докази по справі
вільно, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всій сукупності
обставин справи, і не обмежені при оцінці ніякими формальними
розпорядженнями. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що
жоден доказ для суду, прокурора та особи, яка провадить дізнання, не має
наперед визначеної сили.

Висновки

Отже, оцінка доказів — розумова, логічна діяльність особи, яка провадить
дізнання, слідчого, прокурора, захисника та суду, що приводить їх до
переконання про допустимість, належність, достовірність, значимість
кожного доказу та достатності їх сукупності для встановлення обставин,
які мають значення у справі. Оцінка доказів матеріалізується в.
процесуальних документах, в судових промовах здійснюваних у процесі
судових дебатів, які фіксуються в протоколі судового засідання.

Оцінку доказів здійснюють також учасники змагального процесу —
потерпілий, обвинувачений (підсудний), цивільний позивач, цивільний
відповідач та їхні представники у яких оцінка доказів може бути
викладена в заявах, клопотаннях, виступах в судових дебатах чи виступі
підсудного з останнім словом.

Оцінка доказів здійснюється відповідно до законів (правил, постулатів)
логіки. Вона включає у себе такі елементи, як аналіз, синтез,
порівняння. Під час оцінки доказів здійснюється уявне моделювання
досліджуваних обставин та причинно-наслідкових зв’язків.

Зважаючи на те, що судова оцінка має важливе значення для розгляду
справи, законом встановлені певні правила (принципи) її здійснення. До
них згідно зі ст. 212 ЦПК можна віднести такі:

• докази оцінюються судом кожен окремо і всі у сукупності;

• докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів;

• внутрішнє переконання повинно ґрунтуватись на всебічному, повному,
об’єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів;

• при оцінці доказів судці повинні керуватися законом;

• ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, тобто докази
мають оцінюватися за їх властивостями, і жоден з доказів не має переваги
перед іншим.

Разом з тим процесуальний закон закріплює низку принципів оцінки
доказів: суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, вільні
в оцінці доказів. Ніякі докази не мають заздалегідь встановленої сили.
Свобода в оцінці доказів гарантується законом (незалежність судді,
процесуальна самостійність слідчого та особи, яка провадить дізнання,
додержання таємниці наради суддів під час винесення вироку тощо); оцінка
доказів здійснюється за внутрішнім переконанням особи, яка провадить
дізнання, слідчого, прокурора та суду. Суд при оцінці доказів не
пов’язаний з висновками, зробленими в обвинувальному висновку; оцінка
доказів має ґрунтуватися на розгляді всіх обставин справи в їх
сукупності та бути викладена у формі мотивованого висновку про те, чому
деякі докази покладеш в основу рішення, а інші відхилені; під час оцінки
доказів особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд
керуються законом та правосвідомістю.

Список використаної літератури

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —
Ст. 141.

Цивільний процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами
станом на 1 вересня 2005р.: (відповідає офіційному текстові). – К.: Вид.
ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 156 с.

Україна. Закони. Цивільний кодекс України: текст відповідає офіц. – К.:
Школа, 2003, — 384 с.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Упоряд. та переднє
слово: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк / М. І. Хавронюк Категорії злочинів
і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі
висновки. За ред. М. І. Мельника. – К.: А.С.К., 2001. – 304 с.

Грінченко А.Д., Шульженко О.О., Надгоний Г.М. Практика використання в
Цивільному судочинстві матеріалів судових експертиз // Вісник Верховного
Суду України. – 1997. — №3.

Комаров В. В. Цивільне процесуальне право України: Практика
застосування. Навчальний посібник. X.: 2003. — 208 с.

М.Й. Штефан. Цивільний процес. Видання друге, перероблене та
доповнене.2001. – 694 с.

Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге із змінами за станом
на 15 січня 2004р. – Х.: ТОВ «Одіссей». 2004. – 856 с.

Цивільний процес: Навч. посіб./ А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О.
Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. – за ред. Ю.В. Білоусова. – К.:
Прецедент, 2005. – 293 с.

Чорнооченко С.І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. – Київ:
Центр навчальної літератури, 2004.- 308 с.

PAGE

PAGE 4

ПОПЕРЕДНЯ

КОНТРОЛЬНА

ВЛАДНА

ОСТАТОЧНА

РЕКОМЕНДАЦІЙНА

КЛАСИФІКАЦІЯ ОЦІНКИ ДОКАЗІВ

Похожие записи