HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Особливості розвитку філософії

у Європі Нового часу”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості формування європейської філософії Нового часу

2. Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів Європи Нового
часу

3. Основні філософські вчення Нового часу в Європі

Висновки

Використана література

Вступ

Історичний період кінця XVI початку XVIII сторіччя в західноєвропейській
цивілізації не випадково називають Новим. У суспільному розвитку країн
Європи тоді відбуваються суттєві якісні зміни в економічній, політичній
і духовний сферах. З розширенням виробництва, дедалі інтенсивнішим
використання мануфактур та механізмів, розвитком судноплавства і тісно
пов’язаної з ним світової торгівлі на історичній сцені утверджується
нова соціальна сила – буржуазія – активні, ініціативні, підприємливі
люди, які намагаються раціонально влаштувати життя. Від науки в цей час
чекали конкретних практичних рекомендацій пожвавлення, удосконалення
життєдіяльності окремої людини, перебудови життя суспільства, що дедалі
більше оновлювалося і ускладнювалося. математика та механіка в
природознавстві, логіка та філософія – в гуманітарній сфері – це ті
науки, що, на думку багатьох мислячих людей, здатні допомогти
європейській цивілізації зробити крок у перед.

XVII сторіччя – період діалогу й компромісів між наукою і релігією,
світською і релігійною культурою. Мислителі стоять на позиції
компромісу: віддаючи належне релігійній вірі, не заперечуючи ролі церкви
у житті людей, визнаючи існування Бога як творця природи і людини,
обґрунтовуючи необхідність поглиблення і розширення знань, всебічного
розвитку світської культури. Домінуючою формою світогляду стає деїзм або
пантеїзм, що дозволяють, не заперечуючи буття Бога, визнавати велич і
могутність природи та її найвищої істоти – людини.

Найсуттєвіша особливість філософії Нового часу – принципова орієнтація
на науку, її тісний зв’язок із проблемами наукового пізнання.

Серед видатних вчених, причетних до творіння філософії Нового часу –
Ф.Бекон, Р.Декарт, Б.Спіноза, Дж.Локк, Г.Лейбніц, Х.Вольф, Д.Юм,
Дж.Берклі, філософські системи яких і розглядає ця робота.

1. Особливості формування європейської філософії Нового часу

Філософія Нового часу стверджувала свої засадні принципи в боротьбі із
середньовічною схоластикою, виступаючи як продовження і духовний
наслідок доби Відродження – Реформації.

Творці нової філософії Ф.Бекон, Р.Декарт, Б.Спіноза та інші теоретично
підсумували здобутки Відродження та Реформації. Однак нова філософія
мала власний зміст: науку, що за часів середньовіччя посідала останнє
місце у системі духовних вартостей, новий час висунув її на перший план
як вищу духовну цінність.

Формування західноєвропейської філософії Нового часу супроводжувалося
суттєвими змінами світоглядних настанов і вимагало створення якісно
нових уявлень про світ. Зважаючи на це філософія не просто узагальнювала
або теоретично підсумовувала процеси, що відбувалися у царині наук, вона
була активним учасником цих процесів, саме брала безпосередню участь у
формуванні і розвитку нової науки. Саме філософія виробляє відповідну
онтологію, принципово нові уявлення про природу. На ґрунті яких
розгорталося її конкретно-наукове пізнання. Найбільш суттєвим було
створення детерміністський картини світу та матеріалістичного розуміння
природи як сукупності матеріальних процесів, пов’язаних між собою
причинними зв’язками.

Важливим досягненням нової філософії стає розуміння об’єктивності
природних процесів, створення самого поняття об’єктивності природних
процесів, створення самого поняття об’єктивного закону природи.
Особливого значення набуває проблема достовірності знання і методів його
досягнення. І якщо у визначенні мети наукового пізнання майже всі
філософи XVII ст. сходяться, то осмислення способів і методів цього
пізнання, розуміння шляхів, що ведуть до істини, породжують два
протилежних методологічних напрямів: емпіризм і раціоналізм.

Треба зазначити, що розвиток філософії Нового часу відбувається як
загальноєвропейський процес: створюється унікальне співтовариство
філософів і науковців, яке отримало символічну назву „Республіки
вчених”.

Сьогодні важко передбачити, яких конкретно форм може набрати філософія в
майбутньому, але безсумнівним є те, що філософія Нового часу займе
щільне місце в їх побудові.

2. Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів Європи Нового
часу

Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:

емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст
знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до
нього;

раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей;

сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.

Методи дослідження:

індукція – метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від
поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних
досліду;

від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного
обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.

Процес пізнання – діалектичний, суперечливий процес, який містить
чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати
індукцію або дедукцію.

Ф. Бекон (1561-1626) – підкреслює необхідність пізнавати об(єктивно
суттєві речі і явища , відмовитися від схоластичної відірваності від
природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в
процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний
метод.

Р. Декарт(1596-1650). Кінцева мета знання людини – панування над силами
природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої
людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип
сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо
сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання –
раціональне пізнання – раціональне пізнання, інструментом якого є розум.

Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від
чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні
бути вроджені ідеї.

Лейнібц (1646-1716). Вважав, що джерелом необхідності і взагальності
знання може бути тільки розум.

Б. Спіноза (1632-1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога , а
через пізнання природи.

У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:

Найвищий ступінь пізнання – істина, яка досягається безпосередньо
розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду.

Середній ступінь пізнання – розмірковування розуму (потребує доведення).

Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі
та недостовірні.

¦

O

a

* 4 f h ?

?

.

¦

O

Oe

a

&

$a$

&

єктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із
сукупністю відчуттів. об(єкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише
у думці, всі якості речей — суб(єктивний, тому саме їх існування
залежить від суб(єкта свідомості. Без суб(єкта свідомості. Ьез суб(єкта
немає і об(єкта (ідеалістичний сенсоналізм)”.

Джеон Локк (1632-1704). Всі людські знання мають чуттєве походження.
Заперечував думку Декарта про “вроджений ідеал”, людський розум від
народження є “tabula rasa”. Все, що ми знаємо, це результат впливу
зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.

Ж. Ламетрі (1709-1751) – пізнання повинно починатися з чутливого
сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального
дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.

Гельвецій (1715-1771) – людина становить фізичну чутливість, і тому її
знання ніколи не досягають більшого, ніж дають почуття індивіда. Все, що
є недоступне почуттям людини, є недосяжним ідля її розуму. Другий засіб
пізнання — пам(ять, яка становить тривалим, але послабленим відчуття.

3. Основні філософські вчення Нового часу в Європі

Для Бекона (“Новий органон”) існування об(єктивного матеріального світу
не викликає сумніву. Активність багатоякісної матерії пов(язана з рухом,
причому це не тільки математичний, механічний рух, але і внутрішня сила,
внутрішня напруга, життєвий рух матерії. Існує лише конкретно визначена
матерія, природа є з(єднанням активів, молекул, який притаманна вага,
протяжність, рух.

Т. Гоббс розглядав об(єктивний світ як сукупність окремих матеріальних
тіл, котрім притаманні протяжність, твердість, обсяг і інші властивості.
Матеріальні тіла не мають таких якостей, як колір, запах, звук, оскільки
подібні якості виступають лише суб(єктивними уявленнями людини. Рух – це
механічне пересування тіл у просторі, воно внутрішньо не притаманне
матерії, але саме матерія є вічна. Окремі тіла є тимчасові, вони
коли-небудь виникають і потім зникають.

Світ – єдина матеріальна субстанція, а все існуюче і зникаюче лише різні
форми її прояву.

Декарт – “Роздуми про метод”, “Методичні роздуми”, “начала філософії”. В
основі світу є незалежні одна від одної субстанції: уховна, яка іде від
Бога і втілюється в душі, матеріальна, тілесна, протилежна.

Спіноза. Світ = нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він
також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч
властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог
– виям самого природнього буття.

Лейбніц – творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади – це
прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається
Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть
вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє
здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється
наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою
монадою в особі Бога.

Локк (1632-1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні
особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав,
що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються
одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці
якості він азивав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) –
вторинні, вони є суб(єктивними і не притаманними матеріальним тілам.

Гольбах (1723-1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування
тільки по механічним траєкторіям. Природа – це сукупність різних
рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними
можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити
будь-який процес і людську поведінку.

Ламетрі. У Всесвіті існує лише одна субстанція і людина вступає
найдосконалішим проявом. Підкреслюючи одноманітність природи, він не
вбачав якісних відмінностей між органічним, рослинним і тваринним
світом, до якого відносить людину.

Висновки

Отже, філософія Нового часу історичними передумовами свого формування
має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі,
наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального
природознавства.

Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною
ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи
духовні надбання епохи Відродження.

Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на
природознавство, тісний зв’язок з проблемами методології наукового
пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального
оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння
проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів
аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність
розвитку філософської думки.

У вирішенні проблем онтології – матеріалісти цілком залишалися на
позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли
принципу загального зв(язку явищ, предметів реального світу, а їх рух –
кваліфікували лише як пересування тіл у просторі.

Обґрунтування методології наукового пізнання філософи Нового часу
шукають у загальнофілософських (метафізичних) засадах осмислення буття.
На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна
категорія філософії Нового часу — субстанція як сутність буття. Якщо
Б.Паскаль, обґрунтовуючи засадні принципи своєї методології пізнання,
звертається до світоглядного осмислення людського буття, то переважна
більшість його сучасників ці принципи шукають у сутності буття взагалі,
зафіксованій у категорії субстанції. Субстанція — це істинне, суттєве,
самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність
світу.

Список використаної літератури

Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV – XVII ст.: Курс
лекцій. Навчальний посібник для вузів. – К.: Либідь, 1994. – 251 с.

Бэкон Ф. Сочинения: В 2-х т. – М.: Наука, 1971.

Декарт Р. Избранные сочинения. – М.: 1970. – 710 с.

Локк Д. Сочинения : В 3-х т. – М.:1985.

Філософія: підручник для вищої школи // за загальною ред. В.Г. Кременя
та М.І. Горлача. – 3-тє вид., перероб. та доп. – Харків: „Прапор”, 2004.
– 734 с.

Філософія: навч. посібник //За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997.

Нарский И.С. Западноевропейская философия XVII века: учебное пособие –
М.: Мысль, 1974.

Історія філософії: Підручник для вищої школи. – 2-е вид., перероб. і
доп.// Кремень В.Г. та ін. – Харків: „Прапор”, 2003. – 766 с.

Філософія: Курс лекцій: навч. посібник. – К.: Либідь, 1991. – 456 с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи