HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

з безпеки життєдіяльності та основи охорони праці

ПЛАН

Вступ

1. Небезпечні та типові фактори середовища людини (безпека
життєдіяльності та основи охорони праці)

2. Значення адаптації у трудовому процесі

3. Державні нормативні акти з охорони праці

4. Здоровий спосіб життя і його вплив на професійну діяльність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У своєму розвитку охорона праці пройшла великий історичний шлях, але
інтенсивного розвитку набула з початком машинного виробництва, яке поруч
з полегшенням праці, підвищенням її продуктивності становило небезпеку
для життя і здоров’я працюючих.

Науково-технічний прогрес поряд з благами приніс людству, на жаль, і
численні лиха. Людина — творець науково-технічного прогресу — стала його
заручником. Так, щорічно в Україні у процесі суспільного виробництва
травмується майже 35 тис. осіб, з них близько 1,4 тис. гине. На
підприємствах 40 % робітників працює в умовах, що не відповідають
санітарно-гігієнічним нормам та нормативно-правовим актам про охорону
праці.

Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці
безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або
повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на
організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та
професійних захворювань.

Протягом ХХ століття життя людства змінилося кардинально. З року в рік 
зростає загроза екологічної кризи, збільшується кількість природних та
техногенних катастроф, постійно посилюється загроза міжнародного
тероризму. І тому вирішення надзвичайно особливої комплексної проблеми
безпеки життєдіяльності є основним завданням, зусиллям усіх рівнів
суспільства та держави для забезпечення подальшого стійкого розвитку
людства.

Тому виникає дуже гостра необхідність в підготовці людей до рішення цієї
проблеми, в зміні підходів у навчанні правилам створення безпечних умов
існування. Саме цьому найбільш сприяє дисципліна «Безпека
життєдіяльності» (БЖД), яка повинна займати в системі освіти та
виховання більш стійкі та високі позиції, зміцнюючи тим самим і
національну безпеку України.

В даній роботі будуть розглянуті такі питання як:

Небезпечні та типові фактори середовища людини (безпека життєдіяльності
та основи охорони праці);

Значення адаптації у трудовому процесі;

Державні нормативні акти з охорони праці;

Здоровий спосіб життя і його вплив на професійну діяльність.

1. Небезпечні та типові фактори середовища людини (безпека
життєдіяльності та основи охорони праці)

Небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у
здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне
джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це явища,
процеси, об’єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди
здоров’ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність
людей.

Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність,
професійній травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї
особи, конкретний вид хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в
певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до — зменшення
продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруженості,
підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних
конфліктів, які вже у свою чергу є носіями різного роду небезпечних та
шкідливих факторів.

Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає
того, що людині чи групі людей обов’язково повинна бути причинена якась
шкода чи пошкодження. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про
існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації,
при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження,
шкоди здоров’ю, смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий
фактор.

Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища,
які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам
життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків.

За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути

* фізичні, в тому числі

* енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне,
акустичне, іонізуюче випромінювання, об’єкти, що рухаються з великою
швидкістю або мають високу температуру тощо),

* хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають
на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до
руйнації об’єктів життєвого середовища),

* біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми),

* соціальні (збуджений натовп людей) та

* психофізіологічні.

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм
людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються
на шкідливі та небезпечні.

Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого
середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження
працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку
захворювання.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які
призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або
окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Загальна характеристика шкідливих хімічних речовин

У процесі життєдіяльності людина постійно стикається з великою кількістю
шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювання, розлади
здоров’я, а також травматизм як у процесі контакту, так і через певний
проміжок часу. На сьогодні відомо близько 7 млн. хімічних речовин та
сполук, із яких 60 тис. використовуються у діяльності людини. На
міжнародному ринку кожного року з’являється від 500 до 1 000 нових
хімічних сполук та сумішей.

Залежно від практичного використання хімічні речовини можна поділити на:

промислові отрути, які використовуються у виробництві (органічні
розчинники, барвники) і є джерелом небезпеки гострих і хронічних
інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть,
свинець, ароматичні сполуки тощо);

отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для
боротьби з бур’янами, гризунами, комахами (гербіциди, пестициди,
інсектициди);

лікарські препарати;

побутові хімічні речовини, які використовуються у якості харчових
добавок, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

біологічні отрути: рослинні та тваринні, які містяться у рослинах і
грибах, тваринах і комахах;

отруйні речовини: зарин, іприт, фосген та ін.

Шкідливими називають речовини, які при контакті з організмом людини
можуть викликати травми, захворювання або відхилення у стані здоров’я.

Більша частина хімічних речовин являють собою відходи різних виробництв
і надходять у навколишнє середовище у вигляді газів, рідин, твердих
хімічних сполук. Вони вступають у взаємодію з компонентами навколишнього
середовища, потрапляють в організм людини і можуть виникати різні
отруєння.

Шляхи проникнення шкідливих речовин в організм людини: через органи
дихання, шкіру, рани, шлунково-кишковий тракт. Вплив шкідливих речовин
на організм людини залежить від кількості речовини, що потрапила в
нього, її токсичності, тривалості надходження і механізму взаємодії.
Крім того, він залежить від статі, віку, індивідуальних особливостей
організму, метеорологічних умов навколишнього середовища, хімічної
структури і фізичних властивостей речовини. 

Токсичність – це ступінь фізіологічної активності шкідливої речовини.
Фізіологічну активність шкідливих речовин вивчає наука токсикологія, яка
є однією з галузей медицини. Токсикологія називає шкідливими такі
речовини, які в умовах різної діяльності людини можуть викликати
погіршення здоров’я або смерть.

Дія шкідливих речовин проявляється у вигляді гострих та хронічних
отруєнь.

Гострі отруєння характеризуються короткочасною дією відносно великої
кількості шкідливих речовин і яскравим проявом безпосередньо в момент
дії через невеликий проміжок часу.

Хронічні отруєння виникають при тривалій дії шкідливих речовин, що
проникають в організм у відносно невеликій кількості.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні шкідливі речовини
поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні,
задушливої дії та ті, що впливають на репродуктивну функцію,
сенсибілізатори.

Загальні токсичні речовини – це речовини, що викликають отруєння усього
організму людини або впливають на його окремі системи (наприклад,
кровотворення, ЦНС). Ці речовини можуть викликати патологічні зміни
певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать
такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи
лугів тощо. 

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних
шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, хлорацетофенон, адамсит, хлор,
фтор і азотомісткі сполуки).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни
спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини тощо).

Канцерогенні речовини – викликають, як правило, злоякісні новоутворення
– пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром
тощо).

Речовини задушливої дії призводять до токсичного набрякання легень
(оксид азоту, отруйні речовини).

Серед небезпечних хімічних речовин виділяється особлива група речовин,
що є найбільш небезпечними для людей у випадку потрапляння в навколишнє
середовище. Речовини цієї групи називаються сильнодіючими отруйними
речовинами (СДОР).

Гранично допустимі концентрації (ГДК) належать до показників якості
навколишнього середовища стосовно здоров’я людини. ГДК змісту шкідливих
речовин, а також шкідливих мікроорганізмів та інших біологічних речовин
належать до нормативів санітарно-гігієнічного характеру.

Цей вид нормування охоплює не тільки екологічну, але й виробничу,
житлово-побутову сфери життя людини.

Шум — це одна з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього
середовища. Шум — це сукупність звуків різноманітної частоти та
інтенсивності, що виникають у результаті коливального руху частинок у
пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних).

Шумове забруднення навколишнього середовища увесь час зростає. Особливо
це стосується великих міст. Опитування жителів міст довело, що шум
турбує більше 50% опитаних. Причому, в останні десятиліття рівень шуму
зріс у 10—15 разів.

Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з
фізики, процес поширення коливального руху в середовищі називається
звуковою хвилею, а область середовища, в якій поширюються звукові хвилі
— звуковим полем. Розрізняють такі види шуму:

* ударний (штампування, кування);

* механічний (тертя, биття);

* аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху
повітря).

Основними фізичними характеристиками звуку є: * частота /(Гц),

* звуковий тиск Р (Па), * інтенсивність або сила звуку / (Вт/м2),

* звукова потужність 1О (Вт). Швидкість поширення звукових хвиль в
атмосфері при 20°С становить 344 м/с. Як було сказано раніше у розділі 2
, органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот
від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху
людини: коливання з частотою нижче 16 Гц — інфразвуки, з частотою вище
20 000 Гц — ультразвуки.

Електро-магнітні поля (ЕМП) мають певну потужність, енергію і
поширюються у вигляді електромагнітних хвиль. Основними параметрами
електромагнітних коливань є: *довжина хвилі, *частота коливань і *
швидкість розповсюдження.

За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класифікуються
так:

* низькочастотні випромінювання: 0,003 Гц — 30 кГц;

* радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц — 300 МГц;

* радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30 — 300 МГц;

* надвисокочастотні (НВЧ): 300 МГц — 300 ГГц. Частота коливань
визначається в герцах (Гц). Похідні одиниці: кілогерц (1 кГц = 103 Гц);
мегагерц (1 МГц = 106 Гц); гігагерц (1 ГГц = 109 Гц).

ЕМП негативно впливають на людей, які безпосередньо працюють з джерелами
випромінювань, а також на населення, яке проживає поблизу джерел
випромінювання. Установлено, що більшість населення живе в умовах
підвищеної активності ЕМП.

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини
залежить від:

О діапазону частот

О інтенсивності впливу відповідних чинників

О довготривалості опромінення

О характеру випромінювання

О режиму опромінення

О розмірів поверхні тіла, яка опромінюється

О індивідуальних особливостей організму

Внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, порушення
в системах і органах, функціональні зміни в діяльності
нервово-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших
систем.

Звичайно, зміни діяльності нервової та серцево-судинної системи
зворотні, і хоча вони накопичуються і посилюються з часом, але, як
правило, зменшуються та зникають при усуненні впливу і поліпшенні умов
праці. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стійких порушень
і захворювань.

Внаслідок дії на організм людини електромагнітних випромінювань ВЧ та
УВЧ діапазонів (діапазони 30 кГц — 1300 МГц) спостерігаються: загальна
слабкість, підвищена втома, пітливість, сонливість, а також розлад сну,
головний біль, болі в області серця. З’являються роздратування, втрата
уваги, продовжується тривалість мовно-рухової та зорово-моторної
реакцій, збільшується межа нюхової чутливості. Виникає низка симптомів,
що свідчать про порушення роботи окремих органів — шлунка, печінки,
селезінки, підшлункової та інших залоз. Пригнічуються харчові та статеві
рефлекси, порушується діяльність серцево-судинної системи, фіксуються
зміни показників білкового та вуглеводного обміну, змінюється склад
крові, зафіксовані порушення на клітинному рівні.

Серед факторів зовнішнього середовища, які впливають на організм, світло
(освітлення) займає одне з перших місць. Воно діє не тільки на орган
зору, а й на організм в цілому, впливаючи на різноманітні фізіологічні
процеси обміну речовин.

Важливою гігієнічною вимогою до житла є забезпечення його природним і
штучним освітленням. Сонячне проміння має велике біологічне та
психологічне значення, під його впливом прискорюється ріст тканин,
покращується обмін речовин, змінюється хімічний склад крові,
поліпшується самопочуття і робота залоз внутрішньої секреції.

Сонячне світло має бактерицидну дію, ультрафіолетове проміння сприяє
утворенню в організмі вітаміну Д, попереджуючи розвиток рахіту.

Несприятливі умови освітлення погіршують загальне самопочуття, зменшують
фізичну і розумову працездатність.

2. Значення адаптації у трудовому процесі

Праця людини безпосередньо пов’язана із виробничим середовищем.
Працівник може нормально здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли
умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо вони
змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини
включає спеціальний механізм, який зберігає постійність внутрішнього
середовища, або змінює його в межах допустимого. Такий механізм
називається адаптацією. Адаптація є важливим засобом попередження
травмування, виникнення нещасних випадків у трудовому процесі і відіграє
значну роль в охороні праці.

Адаптація (від лат. adapto — пристосування) — це динамічний процес
пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього
середовища.

Адаптація в трудовій діяльності поділяється на фізіологічну, психічну,
соціальну та професійну.

Фізіологічна адаптація — це сукупність фізіологічних реакцій, які є в
основі пристосування організму до змін зовнішніх умов, і направлені на
збереження відносної постійності його внутрішнього середовища —
гомеостазу.

Гомеостаз (від грец. homoios — подібний, однаковий та грец. stasis —
стан, непорушність) — це відносна динамічна постійність складу та
властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних
функцій організму людини. Гомеостаз в організмі підтримується на усіх
рівнях його організації і забезпечує динамічну рівновагу організму і
зовнішнього середовища.

< ” & ????$??$??????ться у вузьких межах порівняно із значними змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, тепла, недостачі кисню, змін барометричного тиску та інших факторів. Велике значення у фізіологічній адаптації має реактивність організму, його початковий функціональний стан (вік, тренованість тощо), в залежності від якого змінюються і відповідні реакції організму на різні дії. Процес фізіологічної адаптації до незвичайних, екстремальних умов проходить декілька стадій, або фаз: спочатку переважають явища декомпенсації (порушення функцій), потім неповного пристосування (активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим умовам середовища) і, нарешті, фаза відносного стійкого пристосування. Фізіологічна адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого середовища та оптимальних навантажень веде до підвищення стійкості та працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму Проте коливання умов середовища, в яких відбувається фізіологічна адаптація, має певну межу, характерну для кожного організму. Якщо працівник потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу чинників виробничого середовища переважає можливості його адаптації, настають патологічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму. Психічна адаптація - це процес встановлення оптимальної відповідності особистості до навколишнього середовища в процесі діяльності. Зрозуміло, що такі властивості, як гальмування мислення та низька швидкість переробки інформації, обмежений діапазон сприйняття, порушення функції пам'яті гальмують адаптацію; висока рухливість нервових процесів, навпаки, її підвищує. Психічна адаптація в процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці тощо. Соціальна адаптація - це пристосування працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями. Під час соціальної адаптації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про колектив, де він працює, про систему ділових та особистих взаємовідносин. При несприятливому протіканні соціальної адаптації підвищується рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаються на поведінці працівника та можуть призвести до міжособових конфліктів, нещасних випадків. Професійна адаптація - це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об'єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо. Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, у формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо. Адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, відповідної існуючим стандартам. Кожен із розглянутих видів адаптації впливає на працездатність та здоров'я працівника, формує у нього певний рівень чутливості та стійкості до психоемоційних перевантажень, внаслідок розвитку яких може істотно змінитися надійність професійної діяльності. 3. Державні нормативні акти з охорони праці В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці - ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання підприємствами і установами, на які розповсюджується сфера дії цих актів. ДНАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядохоронпраці різними установами і організаціями (за дорученням). Методичне керівництво і координацію виконання цієї роботи здійснює Національний науково-дослідний інститут охорони праці. Затверджені державні нормативні акти вносяться до Державного Реєстру, який видає Держнаглядохоронпраці. Державні нормативні акти з охорони праці кодуються. Промисловість України кодується згідно з Державним класифікатором галузей і підгалузей чотиризначним кодом. Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, виданий Держ-наглядохоронпраці в 1997 роді і постійно поповнюється. В Україні розробляються державні стандарти України (ДСТУ). В галузі охорони праці вже діють такі стандарти: ДСТУ 2293-99 "Охорона праці. Терміни та визначення основних понять"; ДСТУ 2272-93 "Пожежна безпека. Терміни та визначення"; ДСТУ 3038-95 "Гігієна. Терміни та визначення основних понять" та деякі інші, що поступово замінюють ще частково діючі міждержавні стандарти "Системы стандартов безопасности труда (ССБТ)" (рос), які розроблені ще за часів СРСР. Вони містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Діючі стандарти ССБТ мають шифр системи (12) і поділяються на 5 груп, яким надано такий шифр (шифр підсистеми): 1. Організаційно-методичні стандарти - 0. 3S Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці 2. Стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників - 1. 3. Стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання - 2. 4. Стандарти вимог безпеки до виробничих процесів - 3. 5. Стандарти вимог до засобів захисту працюючих - 4. Приклад позначення міждержавного стандарту: ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ "Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны", де ГОСТ - Государственный общесоюзный стандарт (у зв'язку з тим, що стандарти не перекладалися українською мовою, вживається російська абревіатура); 12 - стандарти безпеки праці; 1 - шифр підсистеми; 005 - порядковий номер стандарту у підсистемі; 88 - рік затвердження або перегляду і назва стандарту. Стандарти ССБТ підсистем "0,2,3,4" можуть бути державними, галузевими і республіканськими, а підсистеми "0" також і стандартами підприємств (об'єднань). Галузеві і республіканські стандарти встановлюють вимоги, норми та правила у відповідності до державних стандартів з урахуванням особливостей безпеки праці в галузі або в республіці. Стандарти підсистеми" 1", як правило, повинні бути державними. Крім ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП, в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила Д БН (державні будівельні норми) або СНиП - (строительные нормы и правила - застосовується російська абревіатура), де викладені вимога до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної небезпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть зустрічатися посилання на ОНТП - отраслевые нормы технологического проектирования (рос.) або ISO - міжнародні норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з встановленими кодами. 4. Здоровий спосіб життя і його вплив на професійну діяльність В будь-якій професії людина може повністю реалізуватися при умові, що вона є здоровою на фізіологічному та психологічному рівнях. Великий вплив на стан (внутрішній та фізичний) людини справляє спосіб її життя. Малорухливий спосіб життя, зловживання шкідливими звичками, порушення нормальних режимів сну, харчування і т.п. призводить до фізичного та духовного занепаду особистості, її деградації, зниженню продуктивності праці, зменшенню трудових показників тощо. Тому дотримання здорового способу життя є вкрай важливим з точки зору і професійної діяльності. Здоровий спосіб життя (скорочено - ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту. Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень). Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові - фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід`ємні одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я. Цей принцип диференціації був закладений у групування індикаторів опитування з урахуванням змісту кожної сфери. До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму. До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів. Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда. Соціальне здоров`я пов`язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної. Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складових - соціальна, духовна, фізична, психічна, і діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномена. Отже, здоровий спосіб життя - це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту. Складові здорового способу життя містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування, побут, умови праці, рухова активність. Для усвідомлення здорового способу життя важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових здорового способу життя, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я. Висновки Отже, з вище сказаного можна роботи наступні висновки: Існування джерела небезпеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров'ю, смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий фактор. Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі та небезпечні. Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання. Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті. Адаптація (від лат. adapto - пристосування) - це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища. Адаптація в трудовій діяльності поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну. Суть механізму адаптації полягає у змінах меж чутливості аналізаторів, розширенні діапазону фізіологічних резервів організму та зміні в певних межах параметрів фізіологічних функцій. Завдяки фізіологічній адаптації фізичні та біохімічні параметри, які визначають життєдіяльність організму, змінюються у вузьких межах порівняно із значними змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, тепла, недостачі кисню, змін барометричного тиску та інших факторів. Професійна адаптація - це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об'єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо. Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, у формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо. Адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, відповідної існуючим стандартам. В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з охорони праці - ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання підприємствами і установами, на які розповсюджується сфера дії цих актів. ДНАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядохоронпраці різними установами і організаціями (за дорученням). Методичне керівництво і координацію виконання цієї роботи здійснює Національний науково-дослідний інститут охорони праці. Затверджені державні нормативні акти вносяться до Державного Реєстру, який видає Держнаглядохоронпраці. Список використаної літератури Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред. С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448 с. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. – 2-ге видання. – Л.: Банк. Коледж; К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 186 с. Винокурова Л.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В. Основи охорони праці: Підручник. – К., 2001. Єлисєєв А.Г. Охорона праці. – К., 1995. Ярхо А.А. Законодательство об охране труда. — М 1988.-112 с. PAGE PAGE 2

Похожие записи