HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Наука як система знань та сфера людської діяльності»

ПЛАН

Вступ

1. Сутність науки як сфери людської діяльності

2. Наука як система знань

3. Цілі і функції науки

4. Структурні елементи науки, їх характеристика

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що викликало об’єктивну
необхідність здобуття знання.

Знання потрібне людині для орієнтації в навколишньому світі, для
пояснення і передбачення подій, для планування і реалізації одержання
нових знань.

Наука — найважливіший фактор технічного і соціально-культурного прогресу
й перетворення дійсності, всебічного розвитку людських здібностей і
можливостей. Передова наука сприяла виробленню прогресивного світогляду,
обґрунтуванню матеріалістичного погляду на світ. Наука є способом
встановлення і усвідомлення об’єктивної істини.

Наука — соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Як
соціальний інститут наука включає в себе вчених з їхніми знаннями,
кваліфікацією і досвідом, наукові заклади, експериментальне, лабораторне
устаткування, науково-дослідні програми творчої діяльності, систему
інформації, підготовки й атестації кадрів, форми функціонування і
використання всіх нагромаджених знань. Наступність досвіду і знань,
єдність традицій і новаторства — суттєва особливість розвитку науки.
Однією з форм її втілення є наукові школи, функціонування яких
передбачає боротьбу думок, творчі дискусії та критику.

1. Сутність науки як сфери людської діяльності

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов’язано зі
зростанням інтелекту людей. Поняття науки ґрунтується на її змісті та
функціях у суспільстві.

Сучасні науковці визначають, що:

Наука — це соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є
вироблення й використання теоретично-систематизованих знань про
дійсність. Наука є складовою частиною духовної культури людства. Як
система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети
оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи
усвідомлення їх.

Отже, наука виступає як:

— специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

— процес пізнання закономірностей об’єктивного світу;

— певний вид суспільного розподілу праці;

— процес виробництва знань і їх використання.

Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему
понять і категорій, пов’язаних між собою за допомогою суджень
(міркувань) та умовиводів. Звісно, не всякі знання можна розглядати як
наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі
простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають
сутності явищ, взаємозв’язку між ними, які дозволили б пояснити принципи
виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є
пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й
отримання корисних суспільству результатів.

Предметом науки є пов’язані між собою форми руху матерії або особливості
їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об’єкти природи
визначають існування багатьох галузей знань. Достовірність наукових
знань визначається не лише логікою, а перш за все обов’язковою
перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основною формою пізнання та
зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у
практичній діяльності людей.

Наука в ідеалі складає одне єдине ціле, оскільки її найвища мета вивчити
світ у всій його повноті, однак вона також є практичною діяльністю
людства, а тому розбивається на галузі (окремі науки) за предметом та
методами досліджень. Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає
взаємодію суб’єкта (учений, науковий колектив) і об’єкта науки
(предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується
певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки,
символи, формули тощо).

Окремих галузей науки дуже багато, чимало з них діляться на інші галузі,
так, наприклад, фізика включає в себе механіку, оптику,
електромагнетизм, ядерну фізику тощо. Механіку, в свою чергу можна
розділити на статику й динаміку, механіку суцільних середовищ, небесну
механіку і так далі.

Загалом галузі науки зазвичай класифікуються за двома головними
напрямками:

природничі науки вивчають природні явища,

суспільні науки — людську поведінку, мислення і суспільство.

За межами цієї класифікації залишилися точні або формальні науки —
математика, логіка, інформатика, що вивчають взаємозв’язки елементів
уявних сконструйованих систем.

За співвідношенням із практикою виділяють:

фундаментальні науки, які безпосередньо не орієнтовані на отримання
практичної користі,

прикладні науки, націлені на безпосереднє практичне використання
наукових результатів.

Історично наука пройшла довгий і складний шлях розвитку від первинних,
елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей
природи, суспільного розвитку та людського мислення.

2. Наука як система знань

Процес руху людської думки від незнання до знання називається пізнанням,
в основі якого лежить відображення і відтворення об’єктивної дійсності в
свідомості людини в процесі її суспільної, виробничої та наукової
діяльності, що називається практикою.

Процес пізнання як основа будь-якого наукового дослідження є складним
діалектичним процесом поступового відтворення у свідомості людини суті
процесів і явищ навколишнього середовища. У процесі пізнання людина
освоює світ, перетворює його для поліпшення умов свого життя.

Наукове пізнання — це дослідження, яке характерне своїми особливими
цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою
оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства і
поставити їх на службу, впливати на хід історичних подій.

Теорія пізнання є вченням про закономірності процесу пізнання
навколишнього світу, методи і форми цього процесу, про істину, критерії
і умови її доведення. Процес пізнання зводиться від живого спостереження
до абстрактного мислення і від нього до практики.

Мислення — це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини
суттєвих властивостей, причинних і закономірних зв’язків між об’єктами і
явищами.

Знання — перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне
її відображення у свідомості людини; знання — це ідеальне відтворення в
мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв’язки об’єктивної
реальності світу.

Функціями знання є узагальнення розрізнених уявлень про закономірності
природи, суспільства і мислення; збереження в узагальнених уявленнях
усього того, що може бути застосовано в практичній діяльності.

Розвиток без знання неможливий, адже все, що створюється, залежить від
нього. Для того, щоб розвиватись, слід перетворювати ресурси в речі, а
для цього необхідні знання.

У найбільш економічно розвинутих країнах приділяється настільки велика
увага інформації та знанням, що вони стали важливим чинником, який
визначає рівень життя у більшій мірі, ніж земельні ресурси, машини,
праця.

Основою, рушійною силою пізнання є практика, яка дає науці фактичний
матеріал, що потребує теоретичного осмислення.

Пізнання виростає з практики, але потім саме спрямовується на практичне
оволодіння дійсністю. Від практики до теорії і від теорії до практики,
від дії до думки і від думки до дійсності — така загальна закономірність
поведінки людини в навколишній дійсності.

Практика є початком, вихідним пунктом і одночасно природним завершенням
будь-якого процесу пізнання. Діалектика процесу пізнання виражається в
протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю
об’єктивної дійсності, між суб’єктивною формою і об’єктивним змістом
людського пізнання, в необхідності боротьби думок, що дозволяє шляхом
логічного доведення і практичною перевіркою встановити істину.

Вся наука, вселюдське пізнання спрямоване на досягнення істинних знань,
які правильно відображають дійсність. Тільки істинне наукове знання
допомагає людині перетворити дійсність і спрогнозувати подальший її
розвиток.

Істинні знання існують як система принципів закономірностей, законів,
основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків.

Усвідомлення людиною незнання в будь-якій галузі буття викликає
об’єктивну необхідність здобуття та трансформації нових знань про
нескінченну загальну гармонію з природою.

Знання — це перевірений практикою результат пізнання дійсності,
адекватне її відбиття у свідомості людини. Саме процес руху людської
думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить
відтворення у свідомості людини об’єктивної реальності. Це взаємодія
суб’єкта й об’єкта, результатом якого є нове знання про світ,
відображення об’єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її
практичної діяльності (виробничої, розумової, наукової).

Вся наука, людські пізнання спрямовані на досягнення достовірних знань,
що відображають дійсність. Ці знання існують у вигляді законів науки,
теоретичних положень, висновків, вчень, підтверджених практикою і
існуючих об’єктивно, незалежно від праці та відкриття вчених. Але разом
з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповідності образу і об’єкту.

Абсолютні знання — це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень
про об’єкт, що забезпечує абсолютну відповідність образу і об’єкту в
певний період пізнання.

Апріорні знання — ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і
вказують шлях здобуття наукових знань.

Наукове пізнання — це дослідження, характерне своїми особливими цілями й
завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане
прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення
практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці
фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та
обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ
об’єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого споглядання
до абстрактного мислення і від останнього — до практики. Це є головною
функцією наукової діяльності.

3. Цілі і функції науки

 

Отже, основною метою науки є опис, пояснення і передбачення процесів та
явищ об’єктивної дійсності, які є предметом її вивчення, з метою
використання їх у практичній діяльності людства.

Отже, основним змістом науки є:

—   теорія як система знань, яка виступає у формі суспільної свідомості
і досягнень інтелекту людини;

— суспільна роль у практичному використанні рекомендацій у виробництві
як основи розвитку суспільства.

Наука в сучасних умовах виконує ряд конкретних функцій:

пізнавальну — задоволення потреб людей у пізнанні законів природи,
суспільства і мислення;

культурно-виховну — розвиток культури, гуманізація виховання і
формування інтелекту людини;

практично-діючу — удосконалення виробництва і системи суспільних
відносин.

Сукупність окремих, конкретних функцій науки формують основну її функцію
— розвиток системи знань, які сприяють створенню раціональних суспільних
відносин і використанню продуктивних сил в інтересах усіх членів
суспільства.

Наукове пояснення явищ природи і суспільства зафіксоване людиною і
отримання нових знань, використання їх у практичному ос воєнні світу і є
предметом науки: пов’язані між собою форми розвитку матерії або
особливості їх відображення у свідомості людини.

Наука передбачає створення єдиної, логічно чіткої системи знань про той
чи інший бік навколишнього світу, зведений в одну систему.

Основною ознакою і головною функцією науки є пізнання об’єктивного
світу. Наука створена для безпосереднього виявлення суттєвих сторін усіх
явиш природи, суспільства і мислення.

Мета науки — пізнання законів розвитку природи і суспільства, їх вплив
на природу на базі використання знань з метою отримання корисних для
суспільства результатів. Поки відповідні закони не відкриті, людина може
тільки описувати явища, збирати, систематизувати факти, але вона нічого
не може пояснити і передбачити.

Перед наукою ставляться такі завдання:

—            збір і узагальнення фактів (констатація);

—            пояснення зовнішніх взаємозв’язків явищ (інтерпретація);

—            пояснення суті фізичних явищ, їх внутрішніх взаємозв’язків
і протиріч (побудови моделей);

—            прогнозування процесів і явищ;

—            встановлення можливих форм і напрямів практичного
використання отриманих знань.

Наука як специфічна діяльність характеризується рядом ознак:

—            наявністю систематизованих знань (наукових ідей, теорій,
концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, понять,
фактів);

—            наявністю наукової проблеми, об’єкта й предмета
дослідження;

—            практичною значущістю як явища (процесу), що визначається,
так і знань про нього.

 

B*

?

????????????????????I?Структурні елементи науки, їх характеристика

 

Наука як система знань має специфічну структуру, яка включає ряд
елементів: наукова ідея, гіпотеза, теорія, закон, судження, факти,
парадокси, категорії тощо.

Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явищ без проміжної аргументації, без
осмислення всієї сукупності зв’язків, на основі яких робляться висновки.
Вона ґрунтується на вже існуючих знаннях, але виявляє непомічені
закономірності. Наука виділяє два види ідей: конструктивні і
деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і
практики. Свою матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ
(процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є
складовою теорії, як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає
економити час, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Гіпотеза (як і ідея) має ймовірний характер і проходить у своєму
розвитку гри стадії:

—             накопичення фактичного матеріалу і висунення на його
основі припущень;

—             формування гіпотези і обґрунтування на основі припущення
прийнятної теорії;

—             перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі
уточнення гіпотези.

Гіпотеза — це припущення про причину, яка викликає такий наслідок. Якщо
гіпотеза співвідноситься з фактами, які спостерігаються, то в науці її
називають теорією або законом. У процесі пізнання кожна гіпотеза
перевіряється практикою, в результаті чого встановлюється, що наслідки,
які випливають з гіпотези, дійсно співпадають з явищами, за якими
ведуться спостереження, і ця гіпотеза не заперечує інші гіпотези, які
вже є доведеними.

За накопиченням нових фактів одна гіпотеза може бути замінена іншою
тільки в тому випадку, коли ці факти не можна пояснити старою гіпотезою
або вони їй суперечать. При цьому стару гіпотезу цілком не відкидають, а
тільки виправляють і уточнюють. У міру виправлення і уточнення гіпотеза
стає законом.

Закон виражає певний внутрішній суттєвий зв’язок явищ, процесів і
особливостей матеріальних об’єктів.

Наукові закони відображають стійкі, повторювані об’єктивні внутрішні
зв’язки в природі, суспільстві і мисленні. Як правило, закони
виражаються в формі певного співвідношення понять і категорій.

Наукові закони існують об’єктивно, незалежно від свідомості людей, як
відбиття необхідних, суттєвих, внутрішніх відносин між властивостями
речей або явиш, або різноманітними тенденціями їх розвитку. Вони не
створюються людьми, а тільки відкриваються, формулюються таким чином,
щоб відбивали реалії об’єктивного світу і були точним їх відображенням.

Типи законів в об’єктивному світі досить різноманітні. Одні з них
виражають функціональний взаємозв’язок між властивостями об’єкта (закон
взаємозв’язку маси і енергії), інші — взаємозв’язок між самими
матеріальними об’єктами у великих системах, між системами.

Закон, відкритий шляхом догадок, повинен бути логічно доведеним, і
тільки тоді він визнається наукою. Для доведення закону наука
використовує судження, що вже визнані істинами і з яких логічно випливає
доведене судження. В деяких випадках у рівній мірі є доведені протиріччя
у визнаних твердженнях. У такому разі говорять про парадокси в науці, що
завжди свідчить про наявність помилок у логіці доказів або їх
невідповідність у даній системі знань. Парадокс у широкому розумінні —
ц~ твердження, яке різко відрізняється від загальноприйнятої думки,
заперечення того, що є «безперечно правильним».

Парадокс у вузькому розумінні — це два протилежні твердження суджень,
кожне з яких є переконливим доказом.

Парадоксальність є характерною рисою сучасного наукового пізнання світу,
що свідчить про необхідність удосконалення наукових теорій. Виявлення і
вирішення парадоксів можливе при виключенні помилок у логіці доказів,
удосконалення вихідних суджень у даній системі знань. Для виключення
помилок у доказах слід керуватись законами формальної логіки: закону
тотожності, протиріч; виключення третього і закону достатньої основи.
Наука ґрунтується на науковій теорії, яка є найвищою формою узагальнення
і систематизації знань. Наука — це сукупність теорій.

Теорія — система узагальнених знань, пояснення тих чи інших сторін
дійсності. Теорія є духовним, розумовим відображенням і відтворенням
об’єктивної реальної дійсності. Вона виникла в результаті узагальнення
пізнавальної діяльності і практики. Практика і її результати в
узагальненому вигляді є невід’ємною складовою кожної теорії. До нової
теорії висуваються такі вимоги: адекватність наукової теорії об’єкта, що
описується; можливість замінювати експериментальні дослідження
теоретичними; повнота опису певного явища дійсності; можливість
пояснення взаємозв’язків між різними компонентами в межах даної теорії;
внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.

Структуру теорії формують наукові концепції, принципи, аксіоми,
положення, факти.

Теорія є найбільш розвинутою формою узагальненого наукового пізнання.
Вона включає не тільки знання основних законів, але і пояснення фактів
на їх основі. Теорія дозволяє відкривати нові закони і прогнозувати
майбутнє.

Наукова концепція — система поглядів, теоретичних положень, основних
тверджень щодо об’єкта дослідження, які об’єднані певною ідеєю.

Розвиток науки починається від збору фактів, їх вивчення і
систематизації, узагальнення і розкриття окремих закономірностей до
логічної, зв’язаної, чіткої системи наукових знань, яка дозволяє
пояснити вже відомі факти і передбачити нові.

Без систематизації і узагальнення, без логічного осмислення фактів не
може існувати ні одна наука. Не дивлячись на те, що факти — це повітря
вченого, самі по собі вони ще не є наука. Факти стають складовою
наукових знань тоді, коли вони виступають у систематизованому,
узагальненому вигляді.

Факти систематизують і узагальнюють за допомогою простих абстракцій —
понять, які і є важливими структурними елементами науки. Найбільш
поширені поняття називають категоріями. Це найбільш загальні абстракції.
Категорія у теоретичній економіці — це товар, вартість, ціна.

Важливе місце в науці займають приниипи — вихідні положення, правило, що
виникло в результаті об’єктивно осмисленого досвіду. Принципи можуть
виступати у формі постулатів — ствердження попередніх доказів деяких
наукових теорій, які приймаються в ній як вихідні і стають основою для
теоретичних узагальнень.

Принципи, на відміну від законів, об’єктивно в природі не існують, вони
спеціально створюються людиною в процесі систематизації знань як основи
цієї системи. Вони є початковою формою систематизації знань.

Коли наукові знання не відкриті, людина може тільки описувати явища,
збирати, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і
передбачити. На основі наукових фактів, принципів, понять, гіпотез,
закономірностей будуються теорії і виводяться закони.

Поняття — це думка, виражена в узагальненій формі, яка визначає суттєві
і необхідні ознаки предметів та явищ і взаємозв’язки. Якщо поняття
увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або
використовують сукупність слів — термінів. Сукупність основних понять
називають понятійним апаратом науки.

Сукупність всіх елементів науки знаходиться в тісному паралельному й
(або) ієрархічному взаємозв’язку і створює чітко виражену систему
об’єктивних знань про реальний світ — науку.

Висновки

Отже, наука — це сфера безперервного розвитку людської діяльності,
основною ознакою і головною функцією якої є відкриття, вивчення й
теоретична систематизація об’єктивних законів про об’єктивну дійсність з
метою їх практичного застосування.

Наука має велике значення в розвитку людського суспільства. Вона
проникає як у матеріальні, так і в духовні сфери діяльності людини.

Науку можна розглядати в різних вимірах:

—            як специфічну форму суспільної свідомості, основу якої
складає система знань;

—            як процес пізнання закономірностей об’єктивного світу;

—            як певний вид суспільного поділу праці;

—            як важливий чинник суспільного розвитку і як процес
виробництва нових знань і їх використання.

Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття
нових знань, так і результат цієї діяльності — суму здобутих знань, що є
основою наукового розуміння світу. Термін «наука» застосовується для
назви окремих галузей наукового знання.

Наука — це динамічний розвиток системи знань про об’єктивні закони
природи, суспільства і мислення, отриманих і перетворених у безпосередню
продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Використання знань у практичній діяльності передбачає наявність певної
групи правил, які регламентують як саме, в яких ситуаціях, за допомогою
яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватись ті чи
інші знання. Тому наука систематизує об’єктивні знання про дійсність.

Наука як соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є
вироблення й використання теоретично систематизованих об’єктивних знань
про дійсність, є складовою частиною духовної культури суспільства.
Поняття «наука» включає в себе як діяльність для здобування нового
знання, так і результат цієї діяльності — суму набутих в наш час
наукових знань. Термін «наука» вживають також для позначення окремих
галузей наукового знання. Наука характеризується доцільно орієнтованою
(суспільними завданнями й потребами, певними стратегіями наукового
пошуку) творчою діяльністю з постановки, вибору й розв’язання проблем
духовного й практичного освоєння світу.

Наука вивчає різні рівні системної організації й форми руху матерії з
погляду пізнання істотних властивостей явищ, встановлення їхніх законів,
різних причинних залежностей і взаємодій з метою управління природними й
соціальними процесами, передбачення характеру і напряму їхнього
перебігу, створення нових технологій і розвитку виробництва. Як система
знань наука охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього
світу, людської думки й дії, не лише закони і принципи вивчення
об’єктів, а й певні форми й способи усвідомлення їх, а в кінцевому
підсумку — філософське тлумачення. Цим самим наука виступає як форма
суспільної свідомості.

Основне завдання науки — виявлення об’єктивних законів дійсності, а її
головна тема — істинне знання.

Список використаної літератури

Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень : підручник для
бакалаврів, магістрантів і аспірантів екон. спец. вищ. навч. закл.
освіти / Микола Тимофійович Білуха. — К. : АБУ, 2002. — 480 с.

Єріна А.М. Методологія наукових досліджень : навч. посібник / А.М.Єріна,
В.Б.Захожай, Д.Л.Єрін. – К. : ЦНЛ, 2004. – 212 с.

Методологія і організація наукових досліджень. Крушельницька О.В.
Науковий посібник -К.: Кондор, 2003 – 192 с.

Основи наукових досліджень : Навчальний посібник / Цехмістрова Г.С. —
Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003.- 240 c.

Петрук В. Г. Основи науково-дослідної роботи : навч. посіб. для студ.
вищ. навч. закл., які навч. за спец. «Екологія та охорона навколишнього
середовища» / Петрук Василь Григорович, Володарський Євген Тимофійович,
Мокін Віталій Борисович ; Вінницький національний технічний ун-т. —
Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2006. — 144 с.

Пилипчук М. І. Основи наукових досліджень : підручник [для студентів
вищих навчальних закладів спеціальності «Обладнання лісового
комплексу»], задвердж. МОНУ / [Марія Іванівна Пилипчук, Анатолій
Сергійович Григор`єв, Володимир Васильович Шостак].– К. : Знання, 2007.–
270 с.

Пілюшенко В. Л. Наукове дослідження: організація, методологія,
інформаційне забезпечення : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.,
реком. МОНУ / Пілюшенко Віталій Лаврентійович, Шкрабак Ірина
Володимирівна, Славенко Едвін Ігорович. – К. : Лібра, 2004. – 344 с.

Свердан М. М. Основи наукових досліджень : навч. посіб. для студ. вищ.
навч. закл. / Свердан Михайло Михайлович, Свердан Марія Романівна ;
Буковинська держ. фінансова академія. – Чернівці : Рута, 2006. – 352 с.
— Бібліогр.: с. 351-352.

Сидоренко В. К. Основи наукових досліджень : навч. посіб. для вищ. пед.
закл. освіти / В.К.Сидоренко, П.В.Дмитренко. – К:РННЦ «ДІНІТ», 2000.–
260 с. — Бібліогр.: с. 254-258.

Соловйов С. М. Основи наукових досліджень : навч. посіб. для студ. вищ.
навч. закл., реком. МОНУ / Станіслав Миколайович Соловйов. – К. : Центр
учбової літератури, 2007. – 176 с.

Стеченко Д. М. Методологія наукових досліджень : підруч., затвердж.
МОНУ / Стеченко Дмитро Миколайович, Чмир Олена Сергіївна.– 2-ге вид.,
перероб. і доп. – К. : Знання, 2007.– 317 с.

Філіпенко А. С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій : [навч.
посіб.] / Філіпенко Антон Сергійович. – К. : Академвидав, 2005. – 208 с.

PAGE

PAGE 18

Похожие записи