HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Моральна та судова статистика:

історія її розвитку”

ПЛАН

Вступ

1. Виникнення правової статистики. Поняття моральної статистики

2. Розвиток судової статистики у дореволюційний час

3. Правова статистика у радянський період та сучасний стан її розвитку
в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Статистичним обліком займалися ще у давні часи. Вже в V столітті до н.
е. облік чисельності військ перського царя Дарія здійснювався за
допомогою камінців. Кожен воїн був зобов’язаний покласти камінець у
відповідному місці і забрати його після повернення з походу. Камінці, що
залишалися, свідчили про кількість загиблих воїнів.

Число народжених і померлих афінян в античні часи визначалося, виходячи
з дарів богам. Міра пшениці свідчила про народжених, а кількість мір
ячменю дозволяла визначити число померлих. Одиницею обліку у Російській
імперії була «соха», «селянський двір», «ревізійна душа».

Статистичні методи аналізу масових явищ уперше запропоновані у другій
половині XVII століття англійськими «політичними арифметиками» Дж.
Граунтом (1620-1674) при вивченні переміщення населення в Лондоні У.
Петті (1623-1687) при підрахуванні народного багатства, кількості та
складу населення. Саме. слово «статистика» вони не вживали. Лише в 1746
році! німецький професор Г. Ахенваль, починаючи читати в Мор-дурському
університеті нову дисципліну, назвав її «статистика». Як основоположник
німецької описової школи, він вважав, що зміст нової навчальної
дисципліни полягає в описанні політичного становища держави.

Подальший розвиток статистична наука дістала в роботах видатного
бельгійського математика А. Кетле (1796-1874), російського мислителя
О.М. Радищева (1749-1802), українського вченого Д.П. Журавського
(1810-1856), російського економіста Ю.Е. Янсона (1835-1893),
родоначальника сучасної системи викладання статистики А.А. Чупрова
(1874-1926). В середині XVIII століття під словом «статистика» розуміли
фактичні відомості про державу. Передусім це були дані про кількість та
переміщення населення держави, її економіку та територіальний поділ. В
подальшому зміст цього слова розширювався, змінювався і уточнювався.

Розглянемо особливості виникнення правової статистики, яка включає в
себе моральну та судову.

1. Виникнення правової статистики.

Поняття моральної статистики

Історія кримінально-правової статистики Росії (до складу якої в той час
входила й Україна) бере початок з організації у 1802 році міністерств.
Саме з того часу почали накопичуватися дані про злочинність та
кримінально-правову боротьбу з нею. Збирання різних статистичних
відомостей існувало й раніше, але воно не носило систематичного
характеру, а в матеріалах описувалися економічно-географічний стан
окремих регіонів і майже не містилися відомості про злочини, злочинців і
діяльність органів, що здійснюють правосуддя [4, c.21].

Маніфестом від 8 вересня 1802 року про утворення міністерств було
покладено початок нової системи державної статистики, а саме
кримінально-правової, яка зосередилася в той час в Міністерстві юстиції
і Міністерстві внутрішніх справ. Уся статистика Міністерства внутрішніх
справ поділялася на основну і поточну та мала відомості «про питання
поліції», керівництво якою було покладено на МВС. Вказані питання
повинні були, з одного боку, виявити можливі діяння, які порушують
правопорядок, а з іншого – показати, як справляється поліція з
покладеними на неї обов’язками.

Спираючись на праці історика права професора Б.С.Ошеровича,
С.С.Остроумов доводив, що біля джерел організації кримінально-правової
(судової) статистики Росії стояв О.М. Радищев. Запрошений для участі в
«комісії з відпрацювання законів», О.М. Радищев запропонував свій проект
«О законопо-ложении», який суттєво вплинув на організацію збору звітних
матеріалів у Росії міністерствами внутрішніх справ і юстиції. Радищев
вважав, що розробка нових, гуманних законів можлива лише тоді, коли в
розпорядженні комісії буде повноцінний статистичний матеріал, що
правдиво висвітлює характер і види злочинності, її причини, здійснення
правосуддя тощо. Він запропонував систему таблиць («відомостей»),
необхідних для розробки нових законів, і намітив програму статистичного
дослідження злочинів та покарань, випередивши в цьому питанні
західноєвропейських вчених. Він закликав збирати і вивчати статистичні
дані за великий відтинок часу, досліджувати злочинність- за певні
періоди в її динаміці. Що дозволило б визначити її причини, поставити
питання про доцільність смертної кари тощо.

Доступ до фактичних матеріалів мав, безумовно, прогресивне значення і
відіграв велику роль у розвитку статистичної науки. Крім обговорення в
пресі регулярних звітів міністерств і спеціального видання
«Статистичного журналу», — засновником якого був К.Ф. Герман,
статистика, як обов’язковий предмет, вводиться в гімназіях і
університетах. В 1804 році в Імператорській академії наук відкрилася
кафедра статистики, вченим було дозволено користуватися офіційними
матеріалами. Однак низка відомостей, наприклад про політичні злочини і
фінанси, вважалися державною таємницею.

Академік К.Ф. Герман був першим російським кримінальним, статистом, який
спробував всебічно проаналізувати причини злочинності на підставі
офіційно опублікованих даних. Досліджуючи статистичні матеріали про
кількість злочинів і самогубств, використовуючи узагальнюючі показники,
він хотів довести закономірність і причинну обумовленість подібних
вчинків.

З 1804 року губернатори повинні були подавати Міністерству внутрішніх
справ, а. потім Міністерству поліції, заснованому в 1811 році (в його
структурі було статистичне відділення, яким керував К.Ф. Герман),
щорічні звіти з багатьма додатків. З питань статистики злочинів і
покарань до звіту додавалася окрема відомість, яка містила разом з
цифровими даними деякі пояснення. Особлива увага зверталася на кількість
злочинів, статеву приналежність злочинців, їх чисельність. З цього можна
зробити висновок, що з самого початку злочинність вивчалась у двох
взаємопов’язаних вимірах – діяннях (фактах) і особах, які їх скоїли, із
застосуванням певного групування злочинів. Крім річних звітів,
губернатори мали надсилати в міністерство щомісячні відомості особливих
пригод, на підставі яких складалася звітна відомість «Особливих пригод в
імперії» [4, c.23].

Основним джерелом даних про злочинність була статистика Міністерства
юстиції, яке згідно з маніфестом від 25 липня 1811 року «Про заснування
міністерств» здійснювало «устрій суду цивільного і кримінального». Цим
було покладено початок організації нової системи судової статистики:
місцеві судові органи (об’єднані в губернському масштабі) зобов’язані
були звітуватися перед міністром за певними формами звітів. Спеціального
статистичного відділення міністерство, не мало до 1872 року, і всі
статистичні матеріали зосереджувалися в архіві. На основі отриманих з
місць матеріалів міністерство складало щорічні звіти про свою
діяльність. Всі справи розподілялися по кожній губернії на б груп: 1)
“цікаві”, тобто цивільні; 2) кримінальні; 3) слідчі; 4) боргові по
векселях; 5) спірні й апеляційні; 6) безспірні по приписах, вимогах і
проханнях. Кожна губернія давала також відомості про кількість підсудних
і осіб, які утримуються під вартою.

З метою контролю за діяльністю слідчого апарату, який з I860 року був.
відокремлений від поліції і підпорядкований судовим місцям, 20 серпня
I860 року Міністерство юстиції встановило спеціальну звітність
(двомісячну і річну), яка дозволяла судити про успішність роботи органів
попереднього слідства. Кримінальні палати, таким’чином, мали можливість
контролювати роботу судових слідчих на підставі отриманих показників. У
подальшому кримінальні палати подавали матеріали «для нагляду»
губернському прокурору, який зі своїми зауваженнями надсилав їх
Міністерству юстиції.

Облік злочинів, крім вказаних міністерств, здійснювався і органами
виконання покарань. У 1852 році статистичне відділення Міністерства
внутрішніх справ було перетворене у статистичний комітет, який з 1857
року став називатися Центральним статистичним комітетом. Цьому комітету
доручався збір, перевірка і обробка усіх статистичних відомостей,
потрібних урядові.

В цей період з’являється низка праць з питань моральної статистики,
важливим розділом якої була кримінально-правова статистика. Поняття
моральної статистики, теоретичний спір про яку в науковій літературі
ведеться протягом двох століть, приписується французькому вченому А,
Геррі (1802-1867) – адвокатові при апеляційному суді в Парижі. Він у
1833 році опублікував роботу під назвою «Досвід моральної статистики
Франції». Хоча «батьком моральної статистики» вважається У. Петті, А.
Геррі виходив з того, що «в кожному суспільстві відома схильність до
злочинів». Шляхом обробки великого кримінально-статистичного матеріалу
він хотів визначити важливі сторони злочинності. А. Геррі перший
приступив до статистичного вивчення мотивів злочинності, але ще не
дійшов до дослідження причинної залежності між явищами.

Найпомітніший крок у вивченні явищ, що характеризують суспільну мораль,
зробив А. Кетле. Саме він звернув увагу на повторність кримінальних
явищ, був упевнений у стабільності кількості злочинів, які скоюються
щорічно, і на цій підставі спробував вивести закономірності руху
злочинності.

Дослідження моральних статистів у другій половині XIX століття йшли у
напрямі збору даних про ступінь впливу на злочинність тих чи інших
соціальних факторів. Серед них особливо виокремлювалися: особливості
держави, пори року і доби, особистісні характеристики – стать, вік,
освіта, національність, місце проживання, сімейний та майновий стан,
алкоголізм, бродяжництво, неврожай, ціни на хліб тощо. Привертають увагу
праці представників цього напряму – В.Лексиса, Г.Майра, Е.Феррі,
Р.Гарофало, С.Принса, П. Лафарга; наших співвітчизників — Д.Т. Анучина,
Н.А. Неклюдова, І.Я. Фойницького, М.В. Духовського, Д.А. Дриля, П.Н.
Ткачова, С.К. Гогеля, М.Н. Гернета. Зазначимо, що названі вчені вважали
статистичний аналіз важливим методом відшукування залежностей
злочинності від певних соціальних факторів.

До представників школи моральних статистів з глибокою повагою ставився
М.С. Таганцев: Під їх впливом, як зазначає у вступному — слові до курсу
лекцій «Русское уголовное право» їх упорядник і відповідальний редактор
професор M.I. Загородников, «його «догматичний» у позитивному смислі
цього слова підхід до .осмислення юридичних відносин – втратив свої
крайності».

Питання кримінально-правової статистики розглядалися авторами того
періоду в тісному зв’язку з політичною, економічною і соціальною
ситуацією. Наголошувалося, що без чіткої організації статистики
неможливо контролювати роботу суддів, проводити відповідні законодавчі
заходи і розвивати юридичну науку.

Моральна статистика охоплює широке коло проблем, пов’язаних з
негативними явищами в суспільстві. Вивчає різного роду злочини і
правопорушення, такі як: бандитизм, пограбування, згвалтування,
проституція, наркоманія, алкоголізм, корупція і інші негативні суспільні
явища, а так само порушення морально-етичних норм. Моральна статистика
вивчає не тільки негативні явища, але і позитивні, які характеризують
моральну зовнішність людей. До таких явищ відносяться участь громадян в
громадських організаціях з довкілля охорони, безкорисливе донорство,
участь в різного роду рятувальних службах і так далі [4, c.12].

Поняття «моральна статистика» ввів А.Геррі ще в другій чверті ХIХ.
Спочатку воно відносилося тільки до статистики злочинності, пізніше за
нього намагалися розповсюдити і на вивчення брачности і частково
народжуваності.

В даний час моральна статистика має величезне значення. Вона складає
істотну частину соціальної статистики, тому вона містить показники, за
допомогою яких проводиться глибокий і всесторонній аналіз взаємозв’язку
злочинності з соціальними змінами в країні, з її загальним
соціально-економічним розвитком. Вона широко використовується при
ухваленні урядових рішень по вдосконаленню управління державою
(вирішення кадрових і бюджетних питань) і може відображати, чи
відповідає вона законам, що діють, і правилам при плануванні різного
роду соціальних заходів і аналізі внутрішньої політики держави. Також
дані моральної статистики дозволяють урядовим органам не тільки
результативніше боротися із злочинністю і ефективно попереджати її, але
і цілеспрямовано проводити виховну роботу з населенням. Крім того,
статистична інформація, що розробляється, сприяє поліпшенню організації
спостереження і контролю з боку відповідних вищестоящих адміністративних
органів за роботою міліції (поліції) і судів по запобіганню різному роду
злочинів, дає можливість планувати заходи щодо боротьби із злочинністю з
урахуванням змінних обставин. Довгий час в наший країні практично всі
напрями науки були идеологизированы. Це торкнулося також і статистики,
зокрема моральної [5, c.48].

2. Розвиток судової статистики у дореволюційний час

Помітною віхою в організації кримінально-правової статистики стала
судова реформа 1864 року. Вона для своєї ефективної діяльності вимагала
і нової організації кримінально-правової (судової) статистики. Судова
реформа 1864 року ввела суд присяжних, адвокатуру, реорганізувала
прокуратуру, встановила новий порядок судочинства і судоустрою. Вона
скасувала станові суди, проголосила відокремлення суду від законодавчої
і виконавчої влади, незалежність суддів. Була розпочата робота щодо
реформування кримінального законодавства, що безпосередньо визначає
об’єкти кримінально-правової статистики.

Питанням кримінально-правової (судової) статистики присвячені статті 75,
174-176, 178-183 Упорядження судових постанов. Відповідно до загальних
вказівок судових установ на міністра юстиції був покладений нагляд за
всіма відомствами і організацією судової статистики, але не вказувалися
конкретні форми цієї організації. Щорічні звіти було визнано необхідним
замінити даними, які встановлювалися по кожній окремій справі на час її
провадження. З моменту порушення кримінальної справи всі судові місця, в
провадженні яких вона знаходиться, повинні надсилати в Міністерство
юстиції повідомлення у встановленій формі про всі зміни в кримінальній
справі, а по її закінченні – статистичний листок про особу підсудного
[4, c.14].

Нова система кримінально-правової статистики ґрунтувалася на чіткій
організації первинного обліку, за якого кожна кримінальна справа і кожен
підсудний реєструвалися в окремих картках. Первинний облік за
індивідуальною формою – найвигідніший для статис-тичноГ роботи, оскільки
дає можливість охарактеризувати одиницю сукупності значним числом
показників. Це краще як для зведення і групування, так і оперативних
цілей – отримання всіх можливих довідок про справу чи обвинувачуваного.
Така система обліку має важливе значення і для будь-якого статистичного
дослідження. Картки були базою усієї системи кримінально-правової
статистики і прирівнювалися до основних процесуальних документів.
Первинний облік здійснювався безпосередньо суддями і слідчими шляхом
заповнення карток. Протягом майже чотирьох десятиріч (1872-1909) у Росії
існувала так звана купонна система, яка давала можливість Міністерству
юстиції стежити за рухом кримінальних справ, що розглядалися в судах [3,
c.41].

Фактично «купонна система» вперше встановила-принципи, які давали
можливість вирішити проблему єдиного обліку злочинів. У статистичному
відділенні Міністерства юстиції документи первинного обліку зводилися,
групувалися і основні висновки щорічно публікувалися у «Сводах
статистических сведений по делам уголовным». Статистичні дані, які
видавалися Міністерством юстиції, збиралися з 1874 року. До того часу
загальні судові положення були введені лише в округах 6 судових палат,
які включали 33 губернії європейської частини Росії.

«Свод статистических сведений по делам уголовным» становир собою звіт з
трьох частин. Перша частина – «Сведения о производстве дел в судебных
местах» – складалася з 10 таблиць, в яких містилися окремі стадії, що їх
проходила кримінальна справа в процесі слідства. Друга частина –
«Статистические .сведения о подсудимых по окружньм судам и судебным
палатам» – 28 таблиць; третя частина – «Статистические сведения о
подсудимых в судебно-мировых установлениях» – 20 таблиць. Дві останні
частини докладно характеризували особу підсудних за різними
демографічними і правовими ознаками.

Міністерство юстиції, узагальнюючи відповідні статистичні матеріали,
мало можливість визначити напрямки розвитку судової системи, з’ясувати,
наскільки типові ті недоліки, які виявилися при перегляді вироків з
окремих судових справ. Важливо зазначити, що в усіх своїх циркулярах
Міністерство юстиції і урядовий Сенат вказували на необхідність
використання статистичних даних. Крім практичного застосування, вони
постійно, використовувалися в науково-дослідницькій роботі для
удосконалення кримінальної статистики.

Z

\

h

Z

h

u

?Т?Т?В цей же період (з червня 1870р.) була встановлена система
реєстрації засуджених шляхом введення Міністерством юстиції довідок про
судимість, що мало важливе значення для кваліфікації рецидиву. Довідки,
які поступали до Міністерства юстиції, зосереджувалися у спеціально
організованому «Архіві довідок про судимість». Однак з 1 січня 1872 року
загальні судові місця звільнилися від обов’язку складання довідок про
судимість. Вони замінялися згаданими вище статистичними листами про
особу підсудного, які були основними первинними документами
кримінально-правової статистики того часу.

Вказана система, поряд з позитивними, мала й негативні сторони –
виняткову трудність. Вона була не єдиною в організації
кримінально-правової (судової) статистики царської Росії. Поряд з -нею,
Міністерство юстиції зобов’язувало всі свої «общие и мировые
установления» подавати складну звітність, переважно дублюючу показники
купонної системи. За даними М.Н. Гернета, в 1914 році в Міністерство
юстиції надходило 4407 річних, піврічних та інших звітів судових
установлень за 83 формами.

За період 1874–1894 років був випущений збірник «Итоги русской уголовной
статистики», який полегшував користування цифровим матеріалом.
Докладніші дані звітного характеру про діяльність суддів, слідчих,
прокурорів були опубліковані за 1905-1915 роки в «Ежегодных сборниках
статистических сведений Министерства юстиции». Останній том цього
збірника містить матеріали за 1913 рік. Листки за 1914 рік були знищені
під час Жовтневої революції, а за 1915 і 1916 роки збереглися [3, c.48].

Зазначимо, що російська кримінально-правова статистика пореформеного
періоду не давала можливості встановити справжній розмір злочинності в
державі. Офіційна статистика враховувала діяльність загальних судів і ті
справи, які розглядалися мировими судами, по яких могло бути призначене
покарання у вигляді позбавлення волі. Діяльність військових, волосних
судів, а також державні злочини не входили до статистичних показників.

Погіршила організацію кримінально-правової (судової) статистики
ліквідація у 1909 році купонної системи. Це призвело до виймання із
«Сводов» усіх даних про рух справ, і злочинність стала враховуватися
лише в особах. Водночас з цим вводилися «довідки про судимість» (що
пояснювалося потребою посилення боротьби зі зростаючою рецидивною
злочинністю), які повинні були складатися разом з статистичними листками
загальними, мировими судами і земськими начальниками на кожного
засудженого до покараний у вигляді позбавлення волі. А з офіційно
опублікованих статистичних даних були повністю вилучені показники, які
характеризували діяльність усіх судових місць [4, c.32].

3. Правова статистика у радянський період

та сучасний стан її розвитку в Україні

В радянський період йшов процес адаптації правової статистики до нових
умов. Згідно з Положенням про державну статистику, затвердженим 25 липня
1918 року Раднаркомом, передбачалося, що Центральне статистичне
управління (ЦСУ) організує статистичне вивчення всіх галузей життя
держави і суспільства. На нього, зокрема, було покладено «ведення
моральної статистики».

В 1919 році ЦСУ, за згодою з НКЮ виробило і затвердило проект
статистичного листка для обвинуваченого. Обліку мусили підлягати як усі
злочинні діяння, так і всі обвинувачені (виправдані та засуджені).

В 1921 році був розроблений довідковий листок про засудженого. Довідкові
листки повинні були надходити в статистичне відділення НКЮ для
друкування списку обмежених судом у-своїх правах засуджених і довідок
про судимість. Статистичні ж листки про засуджених мали надходити у
відділ моральної статистики ЦСУ для складання звітів про рух судимості.
Збір цих матеріалів почався у 1922 році.

В період 1918 – 1922 років відділи моральної статистики (які .пізніше
називалися відділи соціальних аномалій) отримували переважно дані
відомчої статистики. В процесі розгортання статистичних досліджень
органами ЦСУ в центрі і на місцях через згадувані відділи моральної
статистики здійснювалися збір і узагальнення матеріалів таких видів
статистики: кримінально-правової; цивільно-правової; правопорушень
неповнолітніх; самогубств; абортів, алкоголізму. Ці дані регулярно
публікувалися в статистичних збірниках. У 1918 – 1920 роках відомості
про рух злочинності публікувалися за короткою програмою у звітах НКЮ
з’їздам Рад. З 1922 року відділи моральної статистики за згодою з
заінтересованими відомствами ввели спеці’альний облік засуджених. На
кожного засудженого суддя заповнював статистичну картку. Такі картки
направлялися у губстатвідділи, де здійснювалася їх обробка.

Зведені звіти по губерніях, республіках і державі в цілому публікувалися
як у загальних статистичних збірниках ЦСУ, так і спеціальних збірниках.
Зокрема, були видані такі збірники: «Статистика засуджених в СРСР в 1923
– 1924 pp.» (ЦСУ, 1927); «Статистика засуджених в СРСР у 1925, 1926 і
1927рр.» (ЦСУ, 1930); «Аборти у 1926 р.» (ЦСУ, 1929) [2, c.36-37].

Вивченню злочинності у перші роки радянської влади приділялася значна
увага. Було випущено багато публікацій авторами, які стояли близько до
керівництва кримінально-правової статистики в різних установах або ЦСУ
(роботи по лінії міліції і карного розшуку (В. Халфін), по тюремній
статистиці (В.Р. Якубсон), по статистиці засуджених (А.А. Герцензон,
Д.П. Родін, М.Н. Гернет). Так, А.А. Герцензон опублікував результати
дослідження в монографії «Боротьба зі злочинністю в РСФСР» (1928 р.),
М.Н. Гернет – у низці монографій: «Моральна статистика» (1922р.),
«Злочинність і самогубства під час війни і після неї» (1927р.),
«Злочинність в СРСР і за кордоном» (1931р.).

Кілька статистичних збірників було видано ЦСУ УРСР, РСФСР, БРСР. Крім
того, у збірниках регулярно публікувалися дані щодо моральної
статистики, наприклад, у «Збірнику статистичних даних по СРСР 1918 –
1923 pp.». I хоча облік таких відомостей в ті роки був далекий від
досконалості, огляди моральної статистики так чи інакше відображали стан
духовного здоров’я нового суспільства.

В деяких регіонах держави утворювалися спеціальні установи з вивчення
злочинності. Так, з 1923 до 1929 року Кабінет з вивчення особи злочинця
і злочинності м. Москви при активній участі спеціалістів різного профілю
(криміналістів, психіатрів, психологів і антропологів) провів низку
актуальних досліджень, результати яких були опубліковані у виданні
«Злочинний світ Москви».

Найширше був поставлений збір статистичних матеріалів про злочинність в
утвореному у 1925 році при НКВД Державному інституті з вивчення
злочинності і злочинця. В його структурі було спеціальне статистичне
„бюро, яке отримувало дані з НКВС, НКЮ, Наркомстату, ЦСУ, що давало
можливість повніше відслідковувати рух злочинності в державі. Особливого
значення набула статистична робота, проведена Державним інститутом у
1926 році одночасно з загальним переписом населення країни. Всі
засуджені були переписані на додаткові статистичні картки.

У 1930 році ЦСУ було реорганізовано в статистичний сектор Держплану, а
потім – у Центральне управління народногосподарського обліку (ЦУНГО). У
1931 році Державний інститут з вивчення злочинності і злочинця був
реорганізований в Інститут кримінальної політики, а в 193 6 році – у
Всесоюзний інститут юридичних наук (ВІЮН), у якому вже не стало місця
для емпіричного вивчення проблем злочинності. Це призвело до поступового
згортання роботи в галузі моральної статистики. Статистику засуджених
передали в Наркомюст, а інші розділи моральної статистики розташували у
окремих відомствах. Так, статистика злочинності розроблялася в Головному
управлінні міліції СРСР і Прокуратурі СРСР; статистика виправно-трудових
установ – в НКЮ СРСР; статистика правопорушень неповнолітніх – в
Наркомстатах союзних республік. Повністю припинилися публікації
матеріалів з моральної статистики. Поза статистикою опинилися товариські
суди, комісії у справах неповнолітніх, до відання яких належать розгляд
значної кількості справ. Не було систематизованого обліку правопорушень,
що розглядалися в адміністративному порядку. Такий стан не змінився і
після відтворення у 1948 році Центрального статистичного управління.

У середині 60-х років в СРСР ввели нові форми звітності про стан
злочинності і боротьби з нею, які повинні були представляти МВС союзних
республік прокуратурі республіки. Узагальнення даних цих звітів, а також
про кількість осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі, було
покладено на Прокуратуру СРСР. Прокуратура зіткнулася з тим фактом, що в
органах внутрішніх справ у зв’язку з відсутністю системи єдиного обліку
реєструвалися не всі злочини, а лише ті, про які надійшли відомості в
органи міліції. В зв’язку з тим, що значна частина кримінальних справ
порушувалася органами прокуратури і судами, дані про ці злочини не могли
знайти відображення в звітності МВС.

Для забезпечення повноти обліку Прокуратура СРСР затвердила в кінці 1960
року Інструкцію про єдиний облік злочинів, обов’язкову як для органів
прокуратури, так і МВС. Ці заходи стали початковим етапом у відродженні
єдиної системи кримінально-правової статистики як важливої частини
правової статистики. В подальшому ЦСУ разом з Прокуратурою і Верховним
судом СРСР затвердило єдині форми обліку і статистичної звітності з
показниками, які характеризують стан злочинності, судимості, слідчої і
судової роботи. Прокуратура СРСР 30 грудня 1965 року затвердила нову
Інструкцію про єдиний (первинний) облік злочинів.

В цей же період ЦСУ затвердило розроблений Прокуратурою СРСР єдиний
статистичний звіт з провадження слідства і дізнання та звітність, про
роботу прокурорів. Була удосконалена і звітність су дів: до неї внесені
зміни, спрямовані на координацію показників звітності судів зі звітністю
прокуратури. Вона включила також дані про касаційний і наглядовий
розгляд справ [2, c.71].

ЦСУ разом з ВЦРПС спробували розробити методику обліку правопорушень,
які не тягнуть кримінальної відповідальності і розглядаються в
товариських судах, комісіях у справах неповнолітніх і адміністративних
комісіях виконкомів місцевих органів влади, а також обліку хворих
алкоголізмом і наркоманією. Існуючі форми звітності давали певний
матеріал для аналізу адміністративних правопорушень лише в окремих
галузях управління і не могли висвітлити загальної картини вчинюваних у
державі адміністративних проступків. Крім того, ці відомості не зовсім
були співставлювані і, як правило, не містили даних, що характеризують
правопорушників. Згідно з рішенням директивних органів у 198 8 році
статистика правопорушень знову була зосереджена у системі Держкомстату
СРСР [2, c.61].

З цього часу систематично (двічі у рік) публікувалися дані про стан
злочинності і судимості в державі. Висвітлювалися такі питання, як
зовнішня міграція в СРСР, крадіжки народногосподарських вантажів на
транспорті, злочини проти власності, злочинність в середовищі молоді,
пожежі та їх наслідки, правова захищеність громадян тощо. Разом з МВС,
Мінюстом і Прокуратурою СРСР Держкомстатом були розроблені система
показників моральної статистики, методологічні підходи визначення
латентної злочинності і міжнародних співставлень даних про злочинність,
щэове-дено ряд одночасних вибіркових обстежень різних категорій
населення про ставлення до окремих видів правопорушень і діяльності
правоохоронних органів. Однак низка гострих проблем лишалась
невирішеною.

В сучасних умовах потреба в Україні в чіткій і єдиній системі
кримінально-правової статистики, яка б задовольняла своїми показниками
не лише практиків, але й наукові установи, особливо відчутна.
Інтеграційні процеси актуалізували розробку системи показників про
злочини для забезпечення міжнародних співставлень [4, c.30].

Згідно з Концепцією правової реформи в Україні одним з головних завдань
її поетапної реалізації є забезпечення достовірності і підвищення
доступності інформації про діяльність правоохоронних Органів,
судово-правової статистики. За замислом її розроблю-вачів, завдання
реєстрації злочинів може залишатися за органами внутрішніх справ, але
при умові відокремлення спеціального підрозділу реєстрації повідомлень
про скоєння злочинів і незалежності його ,від слідчих і
оперативно-розшукових підрозділів. У даному випадку йдеться не про
створення єдиного державного центру правової статистики під патронатом
Держкомстату (тим більше Мінюсту, МВС, прокуратури чи інших відомств), а
про спільний розгляд і вирішення зацікавленими органами методологічних
питань, які стосуються системи показників, збору, обробки, а також
аналізу даних правової статистики, з урахуванням досвіду роботи
Держкомстату, його можливостей у використанні сучасних технологій
обробки інформації і проведення соціологічних обстежень. Саме така
статистика .може бути об’єктивним індикатором суспільних процесів. Лише
на її основі можуть створюватися комплексні програми Щодо зміцнення
правопорядку в державі, удосконаленню законотворчої, правозастосовчої і
управлінської діяльності.

Оприлюднення даних кримінально-правової статистики відкрила перед наукою
і практикою нові можливості і одночасно поставила непрості питання про
систему її показників, підвищення їх об’єктивності тощо. Назріла потреба
організувати муніципальну статистику в Україні, вагоме місце в якій
повинно бути відведене даним як кримінальної статистики, так і
статистики правопорушень. Тут корисним може бути досвід земської
статистики України минулого століття. Без її утворення не можна
розраховувати на реальну державну політику щодо реформування місцевої
влади на демократичних засадах, на зміцнення законності [6, c.54].

Потрібно забезпечити, гласність статистичної інформації, її доступність
для широких верств населення.

Висновки

Історія кримінально-правової статистики Росії (до складу якої в той час
входила й Україна) бере початок з організації у 1802 році міністерств.
Саме з того часу почали накопичуватися дані про злочинність та
кримінально-правову боротьбу з нею. Збирання різних статистичних
відомостей існувало й раніше, але воно не носило систематичного
характеру, а в матеріалах описувалися економічно-географічний стан
окремих регіонів і майже не містилися відомості про злочини, злочинців і
діяльність органів, що здійснюють правосуддя.

Академік К.Ф. Герман був першим російським кримінальним, статистом, який
спробував всебічно проаналізувати причини злочинності на підставі
офіційно опублікованих даних. Досліджуючи статистичні матеріали про
кількість злочинів і самогубств, використовуючи узагальнюючі показники,
він хотів довести закономірність і причинну обумовленість подібних
вчинків.

Помітною віхою в організації кримінально-правової статистики стала
судова реформа 1864 року. Вона для своєї ефективної діяльності вимагала
і нової організації кримінально-правової (судової) статистики. Судова
реформа 1864 року ввела суд присяжних, адвокатуру, реорганізувала
прокуратуру, встановила новий порядок судочинства і судоустрою. Вона
скасувала станові суди, проголосила відокремлення суду від законодавчої
і виконавчої влади, незалежність суддів. Була розпочата робота щодо
реформування кримінального законодавства, що безпосередньо визначає
об’єкти кримінально-правової статистики.

Поняття «моральна статистика» ввів А.Геррі ще в другій чверті ХIХ.
Спочатку воно відносилося тільки до статистики злочинності, пізніше за
нього намагалися розповсюдити і на вивчення брачности і частково
народжуваності.

В даний час моральна статистика має величезне значення. Вона складає
істотну частину соціальної статистики, тому вона містить показники, за
допомогою яких проводиться глибокий і всесторонній аналіз взаємозв’язку
злочинності з соціальними змінами в країні, з її загальним
соціально-економічним розвитком. Вона широко використовується при
ухваленні урядових рішень по вдосконаленню управління державою
(вирішення кадрових і бюджетних питань) і може відображати, чи
відповідає вона законам, що діють, і правилам при плануванні різного
роду соціальних заходів і аналізі внутрішньої політики держави.

Список використаної літератури

Блувштейн Ю.Д. Криминологическая статистика (статистические методы в
анализе оперативной обстановки). -Минск, 1981.

Лунеев В.В. Юридическая статистика: Учебник: – М.: Юрист, 1999, – 400с.

Остроумов С.С. Очерки по истории уголовной статистики дореволюционной
России. – М., 1981.

Правова статистика. Курс лекцій / Під заг. ред. О.М. Джужи. – К., 2000.
– 336 с.

Правова статистика: Навчальний посібник для юридичних вузів і
факультетів. Кальман О.Г., Христич І. О. -Харків: Право, 1999. – 204 с.

Правовая статистика: Учебное пособие. Кальман А.Г., ХриетичИ.А. –
Харьков, 1998. -184 с.

Савюк Л.К. Правовая статистика; Учебник. – М.: Юрист, 1999. – 588 с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи