HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Методика виховної роботи»

на тему:

«Методика формування свідомості особистості»

ПЛАН

Вступ

1. Поняття про свідомість

2. Поняття моральної свідомості та самосвідомість особистості

3. Свідомість як рівень психічного відображення

4. Методика формування свідомості особистості, характеристика основних
методів

5. Умови формування патріотичної свідомості учнів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актульність досліджуваної теми пояснюється тим, що свідомість — це вища
форма відображення об’єктивної дійсності, що властива тільки людині.
Свідомість представляє собою єдність всіх форм пізнання людини, її
переживання і відношення до того, що вона відображає. Відчуття, пам’ять,
мислення, мрії, нахили, наполегливість, принциповість та всі інші
психічні процеси, стани та властивості людини — це різноманітні прояви
її свідомості.

Свідомість це специфічна форма життєдіяльності людини, продукт її
взаємовідносин з об’єктивною дійсністю. Говорячи іншими словами,
протягом життя на кожну людину впливають предмети і явища, події та інші
люди, що складають її світ. Але й людина, піддаючись впливу зовнішнього
світу, так чи інакше впливає на нього: дещо використовує для задоволення
своїх потреб, деяких впливів прагне позбутись і т.д.

Методи формування свідомості — методи виховання, спрямовані на
формування правильних понять, оцінок, суджень, світогляду.

Методика формування свідомості особистості охоплює методи різнобічного
впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них
поглядів і переконань.

До неї належать: а) словесні методи (роз’яснення, бесіда, лекція,
диспут); б) метод прикладу, їх ще називають методами переконування,
оскільки за їх допомогою не лише розвивають і доводять до свідомості
учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові погляди й
переконання, негативні прояви поведінки.

У даній курсовій роботі ставимо перед собою завдання розглянути
особливості використання основних методів формування свідомості
особистості. Зокрема таких як аналіз ситуацій, які виховують, бесіда,
дискусія, лекція, приклад, розповідь та ін.

Об’єкт дослідження: методика формування свідомості особистості.

Предмет дослідження: головні методи та особливості їх застосування щодо
формування свідомості особистості.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини, яка
містить п’ять розділів, висновків та списку використаної літератури.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні
літературні джерела та методи наукового дослідження: порівняльний метод,
метод аналізу і синтезу, узагальнюючий метод тощо.

Гадаю, що дана робота сприятиме більш глибшому розумінню методів
формування свідомості особистості, краще розуміння їх практичного
застосування у майбутній діяльності.

Загальний обсяг роботи – 29 сторінок.

1. Поняття про свідомість

У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого и загадковішого за
людський розум, інтелект, свідомість. Довгі тисячоліття людство шукало
відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її
природа, як вона виникала і яке її призначення в світі.

Свідомість — це вища форма відображення об’єктивної дійсності, що
властива тільки людині. Свідомість представляє собою єдність всіх форм
пізнання людини, її переживання і відношення до того, що вона
відображає. Відчуття, пам’ять, мислення, мрії, нахили, наполегливість,
принциповість та всі інші психічні процеси, стани та властивості людини
— це різноманітні прояви її свідомості.

Свідомість це специфічна форма життєдіяльності людини, продукт її
взаємовідносин з об’єктивною дійсністю. Говорячи іншими словами,
протягом життя на кожну людину впливають предмети і явища, події та інші
люди, що складають її світ. Але й людина, піддаючись впливу зовнішнього
світу, так чи інакше впливає на нього: дещо використовує для задоволення
своїх потреб, деяких впливів прагне позбутись і т.д.

Так в загальному вигляді відбуваються взаємовідносини між навколишнім
світом і людиною. Але це далеко не повністю характеризує людину та її
свідомість. Людина не тільки певним чином відноситься до об’єктивної
дійсності. На відміну від тварин вона вибірково відноситься і до своєї
життєдіяльності, тобто до свого власного відношення, що об’єктивно
направлено на оточуючий світ. Це і є показник того, що життєдіяльність
людини є усвідомленою. Діяльність — це взаємодія конкретної людини з
дійсністю, в процесі якої вона свідомо і активно прагне до досягнення
поставлених цілей. Представник людського роду стає особистістю, тобто
свідомою

Істотою, що активно перетворює дійсність, тільки під впливом
суспільства, діяльності та спілкування з іншими людьми. З’являючись на
світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має свій
історичний характер. Процес засвоєння особистістю соціального досвіду
здійснюється через внутрішній світ особистості, в якому виражається
відношення людини до того, що вона робить і що відбувається з нею.
Активність особистості проявляється в характерних для неї мотивах
поведінки, установках, відношеннях, способах дії, тобто в
багатоманітності діяльності, що направлена на перетворення об’єктивної
дійсності.

Як уже відмічалось, існування людини складається з безперервної
взаємодії з навколишнім світом, що дозволяє забезпечити свою адаптацію,
і тим самим виживання. Людина щохвилинно стикається з ситуаціями,
значення яких змінюється в залежності від потреб або намічених цілей.

Свідомість можна розглядати і з точки зору системно-структурного
підходу, тобто як внутрішній світ, світ суб’єктивної реальності. Поряд
із свідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень несвідомого.
Вважають, що несвідоме — це сукупність психічних явищ, станів і дій, які
лежать поза сферою розуму. Якщо звернутись до генезису людської психіки,
то несвідоме виступає першим етапом її розвитку, а свідоме — другим. У
зв’язку з цим можна припустити, що несвідоме і свідоме є двома відносно
самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою,
активно впливаючи одне на одного. До того ж несвідоме містить у собі
багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської
життєдіяльності та творчих дій суб’єкта.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і
несвідомим. У суб’єктивній реальності людини має місце й така
підструктура, як самосвідомість вона орієнтована на аналіз,
усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів,
ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за
допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе,
здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У
цьому разі об’єктом пізнання суб’єкт робить самого себе і свою
свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї
характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.
Самосвідомість — важлива умова постійного самовдосконалення людини.
Елементи та рівні структури суб’єктивної реальності формуються під
впливом соціального способу життя людини, який вимагає від неї
самоконтролю своїх вчинків і дій, прийняття на себе повної
відповідальності за них.

Предметом усвідомлення є інтелектуальна, емоційна діяльність,,
спрямована на пізнання себе, тобто внутрішньої інформації. Дана
діяльність є самосвідомістю. Яка забезпечує вибір діяльності, лінії
поведінки, формування стилю життя. Самосвідомість — здатність людини
безпосередньо відтворювати себе, сприймати себе збоку, рефлектувати з
приводу своїх можливостей. Об’єктом самосвідомості є особистість, яка
одночасно пізнає і пізнається, оцінює та оцінюється . До структури
самосвідомості належать самопізнання, самооцінка, самоконтроль. Об’єктом
самосвідомості є особистість, яка одночасно пізнає і пізнається, оцінює
та оцінюється «Я — концепція «сукупність уявлень, суджень, переконань
індивіда про себе. На їх еонові він вибудовує свої стосунки з іншими
людьми, визначає тенденції поведінки. «Я — концепція є передумовою й
наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається
соціальним досвідом. Мета взаємозв’язку «Я — концепції та соціального
життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у
досягненні гармонії з оточенням.

2. Поняття моральної свідомості та самосвідомість особистості

В умовах поглиблення широкомасштабного процесу глобалізації та поширення
його на всі сфери життєдіяльності людського суспільства, вважаємо за
доречне звернути увагу на проблеми моральної свідомості та
самосвідомості особистості, актуальність яких зумовлена як «загостреною»
соціальною ситуацією, так і необхідністю розібратися в особливостях
деперсоніфікації, лібералізації, інтерналізації моральних принципів, що
впливають на процес її формування та можливостей щодо переоцінки
індивідуальної системи цінностей. Ми вважаємо, що постановка даної
проблеми вимагає вивчення суттєвих положень морального становлення та
розвитку самосвідомості особистості.

Проблема самосвідомості знайшла своє відображення у працях Д.Болдуїна,
Л.Кольберга, П.Масена, Ж.Піаже, Е.Шпрангера, О.М.Леонтьєва,
С.Л.Рубінштейна, Л.І.Божович, О.Г.Асмолова, К.О.Абульханової-Славської,
Л.І.Анциферової, І.С.Кона, Г.С.Костюка, П.Р.Чамати, М.Й.Боришевського,
Т.М.Титаренко, В.О.Татенка та ін.

Однією з актуальних проблем психології та педагогіки є проблема
морального розвитку дитини, який і досі не виділений як окрема лінія
вікового розвитку. Тому встановлення спадкоємності психічних утворень,
які визначають будову моральної свідомості й моральної поведінки
особистості, є утрудненим.

Психологічний зміст моралі полягає в тому, що поведінка людини
розглядається з точки зору її наслідків для інших людей (корисність,
шкода, відмежованість від інших). Д.Болдуїн вбачав процес сходження
особистості до моральності та духовності через набуття й асиміляцію цих
утворень у сутнісному центрі людини – в її «Я». Будучи центральною
інстанцією особистості, «Я» володіє самосвідомістю чи Я-концепцією [2,
с.272]. Самосвідомість виникає в процесі розвитку свідомості
особистості, тоді, як вона стає самостійним суб’єктом.

Процес становлення особистості включає в себе формування її свідомості і
самосвідомості, тобто усвідомлення не лише оточуючого, а й самого себе у
своїх стосунках з оточуючим світом, усвідомлення себе як «Я». Цей процес
характеризується здатністю самостійно та свідомо ставити перед собою
цілі своєї діяльності й реалізовувати їх.

Т.М.Титаренко трактує самосвідомість як здатність безпосередньо
самовідображати себе, сприймати себе з боку, рефлексувати з приводу
своїх можливостей, що є важливим фактором становлення особистості, її
розвитку та вдосконалення. Самосвідомість – складна інтеґративна
властивість психічної діяльності людини, яка забезпечує усвідомлення
своїх схильностей, вибір діяльності, формування індивідуального стилю
життя, наближення до своєї сутності, центральним структурним компонентом
якої є самооцінка [3].

Поняття «самосвідомість» використовується як цілісність, що включає як
процесуальні, так і структурні характеристики. Як будь-яке складне
психологічне утворення, самосвідомість є нерозривною єдністю трьох
складових: когнітивної (самопізнавальної), емоційної (ставлення до себе)
та регулятивної.

У літературі не раз висловлювалась думка про те, що самосвідомість,
образ «Я» мають рівневу будову. І.С.Кон формулює рівневу концепцію
образу «Я», використовуючи поняття настанови. В цілому образ «Я»
розуміється як настановна система; настанови включають в себе три
компоненти: когнітивний, афективний та похідну перших двох –
поведінковий. Нижній рівень образу «Я» складають неусвідомлені,
представлені тільки в переживанні, настанови, що традиційно асоціюються
в психології з «самопочуттям» та емоційним ставленням до себе. На вищому
рівні розміщені усвідомлення та самооцінка окремих властивостей і
якостей, згодом ці власні самооцінки складаються у відносно цілісний
образ. Нарешті, сам образ «Я» вписується у загальну систему ціннісних
орієнтацій особистості, пов’язаних з усвідомленням нею цілей своєї
життєдіяльності та засобів, необхідних для досягнення цих цілей» [1].

Т.Д.Шевеленкова пропонує розглянути ціннісну структуру особистості як
результат двостороннього процесу [5, с. 62-68]. З одного боку, при
формуванні структури особистості відбувається процес засвоєння людиною
суспільних і моральних цінностей, соціальних норм, ролей, узагальнених
цілей, типів мотивації тощо, які є для неї певними орієнтирами при
освоєнні соціального світу. З іншого – включення людини в життя
соціального світу характеризує процес становлення структури людського
«Я», моральної свідомості, виокремлення людиною себе із оточуючого світу
й усвідомлення себе.

У контексті становлення моральної свідомості особистості перешкодами
можуть бути не тільки зовнішні об’єктивні обставини і ставлення, але й
різні явища і риси власної особистості: гордість, совість, самолюбство,
воля, нерішучість і т.д. Це пов’язане з тим, що власне «Я» людини, іноді
навіть більшою мірою, ніж об’єктивні обставини, може виступати як умова,
мета чи мотив її багатомірних дій. Якщо спрямовувати особистість до
свого потенційного «Я», свідомості та самосвідомості, джерела
самоактуалізації та творчості, не дивлячись на обставини, які могли
впливати на неї, людина сама зрозуміє що в ній є щось незамінне, яке не
перекривається ні знаннями, ні попередніми досягненнями людства чи
обставинами сучасних глобалізаційних умов, і це «щось» є най ціннішим у
ній. Таким чином перед людиною виникне простір самопізнання та
самовдосконалення.

3. Свідомість як рівень психічного відображення

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як
суспільне історичній істоті, є свідомість. Свідомість — це відображення
у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої
себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний
процес або їх сукупність. Свідомість — особливе утворення, що
сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як
специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого
психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки,
сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому
активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому
перетворенні зовнішнього світу, у зв’язку вражень, що постійно
надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з
навколишнього середовища і протиставленні йому як суб’єкт об’єкту.
Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності
цілеполягання — у попередній побудові дій та передбаченні їхніх
наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності
особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у
власному духовному житті.

Отже, свідомість — не просто образ дійсності, а особлива форма психічної
діяльності, орієнтована на відображення і перетворення, дійсності.

Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості
Усвідомити який-небудь об’єкт — значить включити його в систему своїх
знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як
знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак
свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість
проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й
у певному оцінковому, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому
іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для
неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної
діяльності свідомості — це якомога більш адекватне пізнання об’єкта, то,
відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє
ставлення до обставин, що вже існують або передбачаються нею, до власної
діяльності та її результатів, до інших людей, до того, що задовольняє
або не задовольняє її потреби., відповідає чи не відповідає її
інтересам, уявленням і поняттям. Людина усвідомлює не тільки об’єкти,
їхні властивості та зв’язки, а й їхню значущість для себе, суспільства,
що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують
розгортання цілеспрямованої діяльності.

Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а
суспільством. З’явившись на світ, дитина ще не здатна відразу
суб’єктивно відокремити себе від зовнішнього світу, вона немовби
«розчинена» в ньому. Й свідомість складається поступово через оволодіння
в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Свідомість — це продукт суспільно-історичного розвитку людства. Як і
завдяки чому розвивалася свідомість? Одне з можливих розв’язань цих
питань знаходимо в працях О. М. Леонтьева.

Основою якісної зміни в розвитку психіки — переходу до свідомості — є
специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну
перетворювальну діяльність, спрямовану на загальну ціль (при відмінності
функцій, що виконуються окремими людьми і суттєво відрізняються від
будь-яких дій тварин). Складна діяльність вищих тварин, зазначає О. М.
Леонтьев, що підпорядкована природним предметним зв’язкам і відношенням,
у людини перетворюється на діяльність, підпорядковану суспільним
зв’язкам і відносинам. Це має вирішальне значення у зародженні власне
людської психіки. Вона є тією безпосередньою причиною, завдяки якій
виникає специфічна людська форма відображення дійсності — свідомість
людини.

У тварин будь-яка діяльність безпосередньо відповідає певній біологічній
потребі, вона стимулюється впливами, що мають для тварини безпосередній
біологічний смисл. У людини завдяки її участі в спільній діяльності з
іншими людьми (в умовах розподілу функцій між ними) те, на що спрямована
дія, саме по собі може і не мати прямого біологічного смислу. Кожна
окрема дія для людей має сенс тільки завдяки тому місцю, яке вона займає
у спільній діяльності відповідно до взаємостосунків, що утворюються між
ними під час її виконання.

Спільна трудова діяльність людей має багато важливих наслідків.
Здійснюючись за допомогою знарядь, створених самою людиною, вона суттєво
змінює характер операцій, які виконуються людьми. У тварин примітивне
природне «знаряддя», яким вони користуються, не створює ніяких нових
операцій, а підпорядковане природним рухам тварини, до системи яких воно
включене. У людини ж користування штучним знаряддям, винайденим самими
людьми, являє собою суспільний предмет, продукт суспільної практики,
суспільного трудового досвіду і створює суспільне вироблену систему
нових операцій, зафіксованих у знаряддях праці.

У процесі переходу до трудової діяльності змінюється й інтелектуальна
діяльність людини. Виникає суто людське мислення, що якісно
відрізняється від інтелекту тварин, який нерозривно пов’язаний з
інстинктами. Відбувається опосередковане відображення дійсності у
зв’язках і відношеннях, недоступних безпосередньому чуттєвому
сприйманню. Розумова діяльність слугує вже не цілям пристосування до
наявних умов існування, що є характерним для інтелекту тварин, а
завданням зміни природи.

Притаманною мисленню людей (що принципово, суттєво відрізняє його від
інтелекту тварин) є також єдність його зародження й розвитку з розвитком
суспільної свідомості. Суспільними є цілі розумової діяльності людини і
способи й засоби її інтелектуальної діяльності. Конкретною формою
реального усвідомлення людьми об’єктивного світу є мова. Саме тому
свідомість, на думку О. М. Леонтьева, є відображенням дійсності, немовби
заломленим через призму суспільне вироблених мовних значень, уявлень,
понять.

Отже, виникнення свідомості стало можливим, коли ставлення людини до
природи було опосередковано її трудовими зв’язками з іншими людьми.
Виникнувши у процесі суспільно-історичного розвитку людини, свідомість
не є чимось незмінним. Вона являє собою форму психічного відображення,
яка набуває різних особливостей залежно від конкретно-історичних
суспільних умов життя людей. У ході історичного розвитку свідомості
перебудовуються й окремі психічні процеси, сприймання, пам’ять,
мислення, мовлення.

Упродовж історичного шляху людства суттєво змінюється структура всієї
діяльності людей, а відповідно до цього змінюється й тип психічного
відображення дійсності. Оскільки перехід до свідомості здійснюється
внаслідок виникнення трудових взаємостосунків людей, то і подальший її
розвиток визначається змінами особливостей виробничих відносин між
людьми в різні історичні епохи.

4. Методика формування свідомості особистості,

характеристика основних методів

Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість.
Результатом цього впливу повинні бути знання, погляди, переконання, які
стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній
необхідності й особистіс-ній корисності певного типу поведінки; формують
готовність активно включатись у передбачену змістом виховання
діяльність.

До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять
розповіді на етичні теми, пояснення, роз’яснення, лекції, етичні бесіди,
умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним
методом переконання є приклад. Застосовуються методи формування
свідомості у комплексі з іншими методами.

Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи
словесно-емоційного впливу: розповідь, роз’яснення, етичну бесіду,
диспут і метод позитивного прикладу.

Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми
молодшого і середнього шкільного віку.

ae

?????????$????$?Т?Т?????????$????$?Т?Т?ae

o

?

?

?

4кі відповідають цій моральній нормі, вплинути на поведінку. Друга
функція методу — збагачення морального досвіду школярів досвідом
моральної поведінки інших людей. Третя — використання позитивного
прикладу у вихованні.

Форми використання цього методу різноманітні: розповідь біблейської
притчі, повідомлення хвилюючої історії, коментар до прочитаного твору
тощо.

Успіх застосування розповіді пов’язаний із дотриманням певних вимог до
змісту розповіді й характеру її проведення:

1. Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У
молодших класах вона коротка, емоційна, доступна, з невеликою кількістю
дійових осіб; вона включає зіставлення фактів і деякі узагальнення.
Розповідь для підлітків — більш складна, вона ставить перед ними
завдання зіставлення вчинків і їх причин, спонукає задуматися над
мотивами поведінки героїв, проявити самостійність у висновках і
узагальненнях.

2. Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть бути твори
живопису, художні фотографії, кінофільми, музичні записи тощо.

3. Для успіху сприймання розповіді слід використати відповідну
обстановку: вогнище, квітучий сад, неприбране поле, затишну кімнату і
под. з тим, щоб емоційний вплив змісту розповіді підсилювався емоційним
впливом оточуючого середовища.

4. Важливо потурбуватися про те, щоб враження від розповіді, почуття,
які вона у дітей викликала, зберігались якомога довше. Часто виховний
вплив етичної розповіді зменшується лише через те, що зразу ж після неї
діти переходять до справи, зовсім відмінної за змістом і настроєм,
наприклад, до спортивного змагання. Продумана зміна емоційної ситуації
дитячої діяльності може значно підтримати виховний вплив розповіді.

Роз’яснення — метод емоційно-словесного впливу на вихованців.
Застосування методу базується на знанні особливостей класу й
особистісних якостей членів колективу. Для молодших учнів застосовуються
елементарні прийоми і засоби роз’яснення: «Усі роблять так», «У нас так
не чинять» і под. У роботі з підлітками потрібна глибока мотивація,
роз’яснення суспільного значення моральних понять.

Роз’яснення застосовують лише тоді, коли вихованцю дійсно потрібно
пояснити нову моральну норму, так чи інакше вплинути на його свідомість
і почуття. Однак, роз’яснення не потрібні там, де йдеться про прості і
звичні норми поведінки в школі та суспільстві: не можна різати парту,
розмальовувати стіни, кричати, плювати і т. д. Тут необхідні категоричні
вимоги. Роз’яснення ж використовується у двох випадках: 1) для того, щоб
сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки, 2)
для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку, який
вже здійснено (наприклад, весь клас не прийшов на урок).

Роз’яснення норм і правил поведінки базується у практиці шкільного
виховання на навіюванні. Для останнього характерне некритичне сприймання
педагогічного впливу. Навіювання, проникаючи непомітно у психіку, діє на
особистість у цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Діти і
підлітки особливо підлягають навіюванню. Ця специфіка психіки
використовується у тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні
установки. Навіювання поєднується з іншими методами виховання для
підсилення виховного впливу.

У практиці виховання використовується умовляння, що поєднує прохання з
роз’ясненням і навіюванням. Вплив умовляння майже цілком залежить від
прийняття вихователем форми звернення. Він також залежить від авторитету
педагога, його особистих моральних якостей, переконаності у правоті
власних слів і дій. Педагогічна ефективність умовляння висока, якщо
вихователь опирається на позитивне, звертається до почуття власної
гідності, честі, совісті, змушує учня пережити почуття сорому,
незадоволеності собою і вказує шляхи виправлення. Іноді негативна
поведінка буває наслідком необізнаності, незнання. Умовляння в такому
випадку поєднується з роз’ясненням та навіюванням і здійснюється так,
щоб вихованець зрозумів суть негативного вчинку, виправив поведінку.

Підсумовуючи, звернемо увагу ще на одне застереження. При
некваліфікованому застосуванні методи розповіді, роз’яснення, умовляння,
навіювання можуть набути форми нотації. Зайве моралізування викликає
недоброзичливе ставлення до педагога, породжує бажання вчинити навпаки.
Нотація не є формою переконання.

Бесіда — метод обговорення конкретних знань, фактів, подій, вчинків,
який передбачає участь двох сторін — вихователя і вихованців. Бесіда
відрізняється від розповіді саме тим, що педагог вислуховує і враховує
думки, точки зору вихованців, будує свої взаємини з ними на принципах
співробітництва, партнерства.Бесіди можуть бути різного плану:
пізнавальні, етичні, естетичні, екологічні, політичні та ін.

Позитивними сторонами цього методу є активний відгук на будь-який зміст
життя і діяльності, запити учнів, їхня активна позиція, жива участь в
обговоренні поставлених питань, осмисленні конкретних ситуацій. Метою
бесіди є поглиблення, зміцнення моральних, естетичних, соціальних
понять, узагальнення і закріплення знань, формування у школярів
відповідних ставлень до навколишньої дійсності, до себе.

У практиці шкільного виховання використовуються планові і непланові
бесіди. Перші плануються класним керівником завчасно, до них готуються,
другі — виникають стихійно, непередбачено, народжуються течією шкільного
і суспільного життя. Теми планових бесід визначаються, виходячи із
змісту виховного процесу, напрямів виховання, віку і рівня вихованості
учнів. їх плани завчасно повідомляються учасникам бесіди. Допускається
попередня підготовка виступаючих з окремих питань. До бесіди
рекомендується література, підбираються факти, приклади з життя,
літературні ілюстрації тошр. Ведучий робить вступ, потім ставить питання
учасникам бесіди, стимулює їх активність, висловлює різні точки зору,
дає оцінку виступам, доповнює, виправляє і узагальнює висловлені думки,
підводить підсумки. Добре, коли бесіда завершується реальною корисною
справою, в якій її учасники можуть практично закріпити розглянуті під
час бесіди положення, норми і правила поведінки.

Основними умовами ефективності використання цього методу є:

— актуальність обраної теми, яка повинна відповідати запитам учнів і
виховним завданням;

— цікава постановка питань, переважно проблемного характеру, що викликає
роздуми, активний обмін думками;

— позитивний емоційний фон бесіди (довір’я, відвертість, невимушеність,
розкутість, увага до відповідей учнів, заохочення нестандартних питань,
делікатна корекція невдалих, доречний гумор, жарт та ін.);

— увага до кожної точки зору, жодна думка не повинна ігноруватися; це
сприяє об’єктивності, справедливості, культурі спілкування;

— підведення учнів до самостійного висновку.

Особливу трудність у молодого вчителя викликають індивідуальні бесіди.
Часто вони проводяться у зв’язку з екстремальними ситуаціями (виникнення
конфліктів, порушення дисципліни). Важливо, щоб під час такої бесіди не
виник психологічний бар’єр. Тому бесіда повинна бути короткою,
спокійною, діловою, без іронії, зарозумілості. Вихованець лише тоді
відгукнеться на звернення вихователя, коли відчує, що поставлене питання
дійсно турбує наставника, що педагог поважає його гідність і хоче йому
допомогти.

Диспут — метод виховання, який передбачає зіткнення різних, інколи прямо
протилежних точок зору. Диспути проводять у середніх і старших класах на
політичні, економічні, моральні, правові, екологічні, естетичні теми, що
хвилюють молодь: «Уміти жити. — Що це означає?», «Чи є щасливою людина
безсовісна?», «Про смаки не сперечаються» та ін.

Характерною особливістю диспуту є полеміка, боротьба думок. Диспут не
вимагає певних рішень, проте не можна допускати, щоб диспут
перетворювався у суперечку заради суперечки. Він покликаний навчити
школяра дисциплінувати свою думку, дотримуватися логіки доведення,
аргументувати свою позицію, бути толерантним до іншої позиції.

Диспут є складним методом і вимагає високого рівня професійної
підготовки педагога. Він повинен уміти делікатно і з повагою ставитись
до висловлювань учнів, аргументувати їх, нікого не ображати і не
принижувати, вільно володіти матеріалом теми, оперативно спрямовувати
хід диспуту, стимулювати активність учасників.

Диспут потребує ретельної, глибоко продуманої підготовки як самого
вихователя, так і учнів. Важливо ознайомити їх з характером питань, які
слід поставити проблемно, створити умови для вільного спілкування,
спеціально вчити правилам доказового і яскравого виступу.

Приклад — виховний метод великої сили. Його вплив базується на відомій
закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без труднощів
відбиваються у свідомості, тому, на противагу словесним впливам, не
потребують ні розкодування, ні перекодування. Приклад діє на рівні
першої сигнальної системи, слово — другої. Приклад дає конкретні зразки
для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття,
переконання, активізує діяльність.

«Важко привести до добра повчаючи, легше – прикладом» (Сенека).

У процесі виховання використовуються різні приклади: батьків,
вихователів, друзів, видатних людей (вчених, письменників, громадських
діячів та ін.), героїв книг, фільмів.

Психологічною основою прикладу слугує наслідування. Завдяки йому люди
оволодівають соціальним моральним досвідом. Характер наслідувальної
діяльності, як показують дослідження, змінюється з віком у міру
накопичення соціального досвіду. Молодші школярі, наслідуючи дорослих,
набувають багатьох якостей поведінки. Вони наслідують тих, хто на них
найсильніше впливає. Тому, турбуючись про розвиток моральності дитини,
важливо оточити її позитивними прикладами для наслідування. У середньому
і старшому шкільному віці наслідування набуває вибіркового, свідомого
характеру. Підліток усе більше опирається на власний досвід, власні
погляди і судження. В процесі наслідування психологи виділяють три
етапи: 1) безпосереднє сприймання конкретного образу іншої людини, 2)
формування бажання діяти за зразком, 3) синтез самостійних і
наслідувальних дій, що виявляється у пристосуванні до поведінки кумира.
Процес наслідування є складним і неоднозначним, провідну роль у ньому
відіграють досвід, інтелект, властивості особистості, життєві ситуації.
Важливою умовою є організація середовища, в якому дитина живе і
розвивається.

Природно, що виховання залежить від особистого прикладу вихователя, його
поведінки, світогляду, ділових якостей, авторитету, єдності слова і
діла, справедливого і доброзичливого ставлення до вихованців.

5. Умови формування патріотичної свідомості учнів

Нові умови функціонування українського суспільства привернули увагу
психологів до проблеми формування суспільної, національної та
патріотичної свідомості. Окремі аспекти даної проблематики висвітлені в
роботах таких відомих науковців, як М. Й. Боришевський, І. О. Кресіна,
В. П. Москалець [1-3]. Питанням, що стосуються формування патріотичної
свідомості (ПС) учнів старших класів, приділялась увага і автора [4-8].

Проведені дослідження психологічних аспектів формування патріотичної
свідомості учнів дозволяє констатувати недостатню вивченість проблеми
патріотичної свідомості особистості та реальне існування низького рівня
досліджуваної особистісної якості у молоді раннього юнацького віку. Для
вирішення цієї проблеми важливим є виявлення та реалізація психологічних
умов формування патріотичної свідомості зазначеної вікової категорії.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури, практики та аналізу
проведеного констатувального дослідження дослідниками були виявлені
наступні психологічні умови, реалізація яких є базою для формування
патріотичної свідомості ліцеїстів:

—      формування сукупності правових та військово-спрямованих знань у
ліцеїстів;

—       забезпечення розвитку моральних, духовних, етичних якостей
особистості у процесі цілеспрямованого патріотичного виховання;

—       формування світогляду громадянина через посилення патріотичної
спрямованості змісту навчальних предметів, засвоєння історії країни та
основ правових знань, усвідомлення трудового і військового подвигу її
народу;

—       дотримання таких українських родинних традицій, як духовність,
толерантність, шанобливість, повага тощо;

—       забезпечення взаємодії навчального закладу, родини та
громадських організацій у процесі формування патріотичної свідомості
учнів;

—       підтримка позитивного морально-психологічного клімату
навчального колективу та родини;

—       розвиток патріотичної рефлексії.

Дослідники розглядали процес формування ПС як систему певного змісту
методів, напрямків та організаційних форм, котрі забезпечують найбільш
успішне, цілеспрямоване та послідовне формування в учнів старших класів
морально-психологічних та вольових якостей, які є складовими ПС.

Виявлені психологічні умови були враховані при побудові моделі
формування патріотичної свідомості учнів старших класів. Модель
формування ПС, являє собою системний процес, що включає в себе зміст,
мету, критерії, показники, суб’єкти, методи та форми, засоби
психологічного впливу, що спрямовані на формування патріотично свідомого
громадянина. Апробація розробленої моделі формування ПС учнів середніх
навчальних закладів була проведена у ході формувального експерименту,
результати якого підтвердили правильність виявлених психологічних умов
та дієвість моделі цього процесу.

Напрями подальшої роботи вбачаються в поширенні досвіду формування ПС
досліджуваної категорії та адаптації розроблених психолого-педагогічних
засобів формування ПС для навчальних закладів різного профілю.

Висновки

Отже, можна зробити наступні узагальнення:

Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість.

Результатом цього впливу повинні бути знання, погляди, переконання, які
стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній
необхідності й особистісній корисності певного типу поведінки; формують
готовність активно включатись у передбачену змістом виховання
діяльність.

Переконання формуються завдяки змістовному і емоційно забарвленому
роз’ясненню суті ставлень людини до навколишнього середовища, норм і
правил поведінки, розвитку свідомості почуттів особистості, яка
виховується.

До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять
розповіді на етичні теми, пояснення, роз’яснення, лекції, етичні бесіди,
умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним
методом переконання є , приклад. Застосовуються методи формування
свідомості у комплексі з іншими методами.

Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи
словесно-емоційного впливу: розповідь, роз’яснення, етичну бесіду,
диспут і метод позитивного прикладу.

Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми
молодшого і середнього шкільного віку.

Основною функцією цього методу є те, що він слугує засобом поповнення
знань моралі, вироблення в учнів правильних моральних понять. Яскрава
емоційна розповідь, збагачення морального досвіду школярів досвідом
моральної поведінки інших людей, використання позитивного прикладу у
вихованні.

Форми використання цього методу різноманітні: розповідь біблейської
притчі, повідомлення хвилюючої історії, коментар до прочитаного твору
тощо.

Успіх застосування розповіді пов’язаний із дотриманням певних вимог до
змісту розповіді й характеру її проведення:

1. Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів.

2. Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть бути твори
живопису, художні фотографії, кінофільми, музичні записи тощо.

3. Для успіху сприймання розповіді слід використати відповідну
обстановку: вогнище, квітучий сад, поле…

4. Важливо потурбуватися про те, щоб враження від розповіді, почуття,
які вона у дітей викликала, зберігались якомога довше.

Роз’яснення — метод емоційно-словесного впливу на вихованців.
Застосування методу базується на знанні особливостей класу й
особистісних якостей членів колективу.

Роз’яснення ж використовується у двох випадках

1) для того, щоб сформувати або закріпити нову моральт якість або форму
поведінки,

2) для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку,
який вже здійснене (наприклад, весь клас не прийшов на урок).

Роз’яснення норм і правил поведінки базується у практиці шкільного
виховання на навіюванні. Навіювання, проникаючи непомітно у психіку, діє
на особистість цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Діти і
підлітки особливо підлягають навіюванню. Ця специфіка психіки
використовується у тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні
установки. Навіювання поєднується  і іншими методами виховання для
підсилення виховного вплн  практиці   виховання  використовується 
умовляння,   що поєднує прохання з роз’ясненням і навіюванням.
Педагогічна ефективність умовлянні висока, якщо вихователь опирається на
позитивне, звертаємося до почуття власної гідності, честі, совісті,
змушує учня трежити почуття сорому, незадоволеності собою і вказує шляхи
виправлення.

Бесіда — метод обговорення конкретних знань, фактів, подій, вчинків,
який передбачає участь двох сторін — вихователя і вихованців. Бесіда
відрізняється від розповіді саме тим, що педагог вислуховує і враховує
думки, точки зору вихованців, будує свої взаємини з ними на принципах
співробітництва, партнерства. Бесіди можуть бути різного плану:
пізнавальні, етичні, естетичні, екологічні, політичні та ін.

У практиці шкільного виховання використовуються планові і непланові
бесіди. Добре, коли бесіда завершується реальною корисною справою, в
якій її учасники можуть практично закріпити розглянуті під час бесіди
положення, норми і правила поведінки.

Особливу трудність у молодого вчителя викликають індивідуальні бесіди.
Часто вони проводяться у зв’язку з екстремальними ситуаціями (виникнення
конфліктів, порушення дисципліни). Важливо, щоб під час такої бесіди не
виник психологічний бар’єр. Тому бесіда повинна бути короткою,
спокійною, діловою, без іронії, зарозумілості. Вихованець лише тоді
відгукнеться на звернення вихователя, коли відчує, що поставлене питання
дійсно турбує наставника, що педагог поважає його гідність і хоче йому
допомогти.

Диспут — метод виховання, який передбачає зіткнення різних, інколи прямо
протилежних точок зору. Диспути проводять у середніх і старших класах на
політичні, економічні, моральні, правові, екологічні, естетичні теми, що
хвилюють молодь. Характерною особливістю диспуту є полеміка, боротьба
думок. Диспут не вимагає певних рішень, проте не можна допускати, щоб
диспут перетворювався у суперечку заради суперечки. Диспут є складним
методом і вимагає високого рівня професійної підготовки педагога.

Приклад — виховний метод великої сили. Приклад дає конкретні зразки для
наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття,
переконання, активізує діяльність. У процесі виховання використовуються
різні приклади: батьків, вихователів, друзів, видатних людей (вчених,
письменників, громадських діячів та ін.), героїв книг, фільмів.

Психологічною основою прикладу слугує наслідування. Завдяки йому люди
оволодівають соціальним моральним досвідом. У процесі наслідування
психологи виділяють три етапи:

1) безпосереднє сприймання конкретного образу іншої людини,

2) формування бажання діяти за зразком,

3) синтез самостійних і наслідувальних дій, що виявляється у
пристосуванні до поведінки кумира.

Процес на слідування є складним і неоднозначним, провідну роль у ньому
відіграють досвід, інтелект, властивості особистості, життєві ситуації.
Важливою умовою є організація середовища, в якому дитина живе і
розвивається.

Список використаної літератури

Б(-1)Боришевський М. Й. Національна самосвідомість у громадянському
становленні особистості. — Київ, 2000. — 63 с.

Б(-4)оровик О. В. Розвиток патріотичної свідомості молоді старшого
підліткового віку як соціально-психологічна проблема // Збірник наукових
праць № 36, Ч. 2. — Хмельницький: Вид. НАДПСУ, 2006. — С. 152-155.

Б(-5)оровик О. В. Основні аспекти патріотичної свідомості, як складової
свідомості національної // Збірник наукових праць Інституту психології
ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. Т.VІІІ, част.
9. — К., 2006 — С. 66-72.

Б(-6)оровик О. В. Аналіз методів впливу на процес формування
патріотичної свідомості // Збірник наукових праць № 37, Ч. 2. —
Хмельницький: Вид. НАДПСУ, 2006. —  С. 170-173.

Б(-7)оровик О. В. Детермінанти та чинники формування патріотичної
свідомості учнів аграрних ліцеїв // Збірник наукових праць № 38, Ч. 2. —
Хмельницький: Вид. НАДПСУ, 2007. —  С. 162-165.

Б(-8)оровик О. В. Аналіз критеріїв та рівнів розвитку патріотичної
свідомості учнів сільських професійно-технічних ліцеїв // Наукові
записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / За ред.
академіка С. Д. Максименка. — К.: Міленіум, 2007. — Вип. 33. — С. 17-23.

К(1)Кон И.С. Открытие «Я». – М., 1998. – 368с.

М(-2)Москалець В. П. Психологічні основи виховання духовності в
українській національній школі: Дис… д-ра психол. наук: 19.00.07 /
Український держ. педагогічний ун-т ім. М.Драгоманова. — К., 1996. — 425
с.

Н(2)Налчаджян А.А. Я-концепция // Психология самосознания. Хрестоматия.
– Самара: Изд.дом «БАХРАХ-М», 2000. – С.272.

П(3)Психологія особистості: Словник-довідник /За ред. П.П.Горностая,
Т.М.Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320с.

С(4)Столин В.В.Самосознание личности. – М.: Изд-во МГУ, 1983. – 284с.

У(-3)країнська національна свідомість і сучасні політичні процеси:
Етнополітологічний аналіз / І. О. Кресіна. — К.: Вища школа, 1998. — 391
с.

Ш(5)Шевеленкова Т.Д. Специфика психологического подхода к изучению
ценностных явлений // Психологические аспекты человеческой деятельности.
Гл.VІІ: Психология личности. – М., 1988. – Ч.3. – С.62-68.

PAGE

PAGE 4

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи