HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Тема 4 Методика економічного аналізу

4.1 Метод економічного аналізу та його основні риси.

4.2 Елементи методики економічного аналізу та їх характеристика.

4.3 Логічні методи економічного аналізу.

4.4 Економіко-математичні методи і моделі.

4.1 Метод економічного аналізу та його основні риси

Під методом розуміють шлях дослідження, спосіб пізнання дійсності,
дослідження процесів, явищ у природі та суспільстві. Метод науки — це
властивий для науки спосіб проникнення у зміст предмета, що вивчається.

Під методом економічного аналізу слід розуміти науковий спосіб вивчення,
становлення та розвитку господарських явищ і процесів. Він є сукупністю
прийомів і способів дослідження господарської діяльності будь-якого
об’єкта шляхом виявлення і визначення взаємозв’язку та зміни його
параметрів, кількісного і якісного вимірювання впливу окремих факторів
та їх сукупності на цю зміну. Метод економічного аналізу спрямований на
пізнання внутрішньої природи зміни і розвитку економічних систем за
параметрами їх інформаційної моделі.

Характерними ознаками методу економічного аналізу є:

1 Розкладання і деталізація складних економічних
систем.

Діалектичний підхід полягає в тому, що будь-яке явище чи процес
розглядається

як складна система і в процесі дослідження слід виділити їх елементну
будову за

цільовими ознаками аналізу та взаємозв’язки цих елементів. Такий
поелементний

поділ дає змогу глибше пізнати природу будь-якого явища чи процесу,
чинники їх

зміни та розвитку і як наслідок провадити синтез знань про ці системи та

формувати організаційно-економічні механізми управління ними.

2 Виявлення та визначення взаємозв’язків елементів досліджуваної

системи та причинно-наслідкових зв’язків зміни їх параметрів. Метод
аналізу

передбачає встановлення типу і характеру зв’язків, побудову алгоритму
факторної

залежності і визначення послідовності оцінок впливу
факторів. Найбільш

поширеним і доцільним у цьому є вираження економічних
взаємозв’язків у

вигляді математичних формул чи математичних моделей. Використання в
аналізі

аналітичних моделей дає можливість абстрактно (інформаційно)
виразити основні взаємозв’язки, які існують у реальній господарській
системі. Безперечно, не вся сукупність зв’язків може бути
формалізована, але чим більший результат формалізації, тим об’єктивніші
оцінки та висновки. Будь-який взаємозв’язок можна подати як
функціональний. Функція — математична категорія, яка виражає залежність
одних величин від інших. Якщо позначити досліджуваний результат У, а
фактори, від яких він залежить (хі , х2 ,…, хп ) , то невизначену поки
що залежність можна описати так:

У = (х, ,х2,…,хп) .

Чітко визначити аналітичну модель можна на підставі
визначення конкретних факторів, що достатньо корелюються у
функціональному зв’язку, їх сукупність та ступінь агрегованості залежать
від глибини аналітичного дослідження; визначення алгоритму
функціональної залежності та виділення кількісних і якісних факторів
впливу.

3 Вимірювання ступеня впливу факторів на зміну параметрів

економічної системи та визначення їхньої пайової участі у зміні
загального

результату сукупної дії. Цей процес залежить від того, наскільки
правильно

визначений алгоритм зв’язку та від коректності проведених розрахунків.
Повнота і

точність аналітичних результатів перевіряється за
критерієм балансової

узгодженості (сума часткових результатів впливу окремих факторів
дорівнює

результату сумарної дії).

4 Оцінка аналітичних результатів та обгрунтування висновків за

цільовою функцією дослідження. Для узагальнення важливим є досягнення

об’єктивності оцінок.

Для вибору способів дослідження економічних явищ і процесів головним є
визначення характеру функціональної залежності. Всю сукупність
функціональних зв’язків можна поділити на детерміновані і стохастичні.
Детерміновані зв’язки це пропорційні залежності між двома чи більше
параметрами аналітичної моделі, коли певному значенню фактора відповідає
адекватне значення аналізованого параметра. Стохастичні зв’язки — це
складні залежності між параметрами аналітичної моделі, коли одному і
тому ж значенню фактора може відповідати декілька значень
результативного параметра, тобто відповідний ступінь впливу проявляється
у певному співвідношенні одного фактора з іншими.

Економічний аналіз — це, насамперед, факторний аналіз, який передбачає
перехід від результативного параметра до його кінцевої факторної системи
і навпаки, розкриття повного набору корельованих факторів та їх
кількісне і якісне вимірювання. При прямому факторному аналізі
виявляються окремі фактори впливу на результативний параметр,
встановлюється форма функціонального зв’язку та ступінь впливу факторів.
У випадку прямого детермінованого факторного аналізу вихідні дані для
аналізу подані у формі конкретних значень, а результати отримують точні
і однозначні. При прямому стохастичному факторному аналізі вихідні дані
подаються вибіркою, а результати отримуються з певною ймовірністю.
Розвиток задач стохастичного факторного аналізу вимагає вибору достатньо
корельованих факторів, добору виду регресії, яка б найкраще відображала
зв’язок досліджуваного параметра з набором факторів, та визначення
методу вимірювання зв’язку.

В економічному аналізі виникають задачі інтеграції багатьох економічних
характеристик в єдине ціле, тобто з’являється потреба побудови функції,
яка містить основні якості всіх параметрів-аргументів, тобто виникають
задачі, обернені до задач прямого факторного аналізу. Ці задачі також
можуть бути детермінованими і стохастичними, наприклад, задача
комплексної оцінки результатів господарської діяльності, задача аналізу
економічної ефективності інновацій тощо.

З метою дослідження причинно-наслідкових зв’язків здійснюється
логіко-інформаційне моделювання економічних явищ і процесів. Це дає
можливість отримати чітке уявлення про досліджуваний об’єкт, кількісно
описати та дати якісну характеристику його внутрішньої структури та
зовнішніх зв’язків. Процес моделювання полягає у розробці
економіко-математичної конструкції досліджуваного об’єкта на підставі
визначення і опису його суттєвих характеристик (логічно, графічно,
алгоритмами функцій та рівнянь), теоретичного аналізу моделі та їх
порівняння з об’єктом, що реально функціонує. Цей процес умовно
поділяється на три етапи. Перший етап — це аналіз теоретичних
закономірностей, властивих досліджуваному об’єкту, та емпіричних даних
про його структуру і особливості. Для цього етапу характерне формування
кінцевої мети побудови моделі та вибір критерію порівняння рішень.
Другий етап — це вибір найбільш раціональних методів розв’язання
аналітичної задачі. Найкращою моделлю є та, яка дає змогу отримати
найбільш раціональне рішення і найбільш точні економічні оцінки. Третім
етапом моделювання є всебічний аналіз результатів, отриманих при
дослідженні економічних явищ і процесів. Критерієм достовірності та
якості моделей є практична дієвість висновків і пропозицій.

Моделювання факторних систем базується на основних критеріях виділення
факторів як елементів цих систем: причинності, достатньої специфіки,
самостійності існування, облікової можливості. Для формалізації
аналітичної моделі вони повинні мати кількісне вираження.

При моделюванні детермінованих функціональних зв’язків в економічному
аналізі виділяють такі види моделей:

1 Адіативні моделі. Прикладами таких моделей є зведені витрати
на

виробництво за сумою елементів цих витрат, баланс продажу продукції,
баланс

робочого часу робітника.

Мультиплікативні моделі. Прикладами таких моделей є залежність

випуску продукції від чисельності працівників і продуктивності їхньої
праці, обсягу

продажів від кількості проданої продукції і її ціни,
обсягу незавершеного

виробництва від одноразових витрат, тривалості виробничого циклу і
коефіцієнта

наростання витрат.

Кратні моделі. Прикладами кратних моделей є алгоритм функціональної

залежності рентабельності виробничих фондів, фондовіддача,
матеріаломісткість,

оборотність капіталу.

4 Змішані моделі. Прикладами змішаних моделей є функціональна залежність
продажу продукції від обсягу продаж, асортименту продукції та її ціни;
залежність між прибутком від продажу продукції і обсягом, асортиментом,
собівартістю і ціною її продажу.

Стохастичний аналіз спрямований на дослідження непрямих зв’язків, які не
можуть бути описані моделями прямого детермінованого зв’язку. Він
виступає як інструмент поглиблення детермінованого аналізу.

Сукупність методів, прийомів і окремих способів, які визначають алгоритм
розв’язання аналітичної задачі чи їх комплексу, називають методикою
економічного аналізу. Визначення методики аналізу є складним
науково-пізнавальним процесом, який називають методологією економічного
аналізу.

Елементи методики економічного аналізу та їх характеристика

Основні елементи методики економічного аналізу:

мета і завдання економічного аналізу;

сукупність синтетичних та аналітичних показників;

фактори, які впливають на зміну показників;

джерела інформації;

конкретні методи аналізу;

послідовність оформлення результатів та їх оцінка;

організаційне і технічне забезпечення виконання аналітичних робіт.

Базовим елементом є формування завдань економічного аналізу. В умовах
ринкової економіки збільшується зона невизначеності в результаті дії
факторів ринкової кон’юнктури, відбувається орієнтація не лише і не
стільки на проміжні, скільки на кінцеві виробничі і фінансові
результати, соціально-економічні пріоритети.

Другим структурним елементом методики аналізу є система синтетичних та
аналітичних показників. Для кожного блоку аналітичних задач формується
підсистема узагальнюючих і аналітичних показників, виходячи з принципу
їх достатності. Встановлюються взаємозв’язки між показниками, алгоритми
їх розрахунку та рівні значень. Найчастіше в методиках аналізу виділяють
показники екстенсивного та інтенсивного розвитку і зміни, натуральні і
вартісні, абсолютні та відносні. Система показників — це впорядкована їх
множина, в якій кожен показник дає кількісну чи якісну характеристику
певної сторони господарської діяльності.

Третім структурним елементом методики економічного аналізу є система
факторів і резервів виробництва. Зміна кожного показника відбувається
під впливом чітко визначених економічних, організаційно-технічних,
соціально-екологічних та інших факторів. Фактори — це причини, які
впливають на зміни окремих показників. Вимір впливу факторів на
результати діяльності підприємства є обов’язковим і надзвичайно важливим
елементом методики економічного аналізу. Для об’єктивної оцінки
діяльності об’єкта, забезпечення послідовності аналізу досліджується
значна кількість факторів, які класифікуються за різними ознаками.

Четвертим структурним елементом методики економічного аналізу є
інформаційна база аналітичних досліджень. Кількість і якість інформації
повинна відповідати вимогам системних аналітичних досліджень згідно з
визначеними цілями, завданнями і метою економічного аналізу.

П’ятим структурним елементом методики економічного аналізу виступають
методи економічних досліджень. Усі методи економічного аналізу (загальна
кількість яких близько ста) можна поділити на три групи: логічні,
математичні, еврістичні.

Шостим структурним елементом економічного аналізу є організаційне
забезпечення виконання аналітичних робіт, оформлення та оцінка їх
результатів. Лише правильна організація економічного аналізу, чітке
дотримання принципів аналізу, його предмета, мети, завдань та
використання відповідної системи прийомів забезпечить реальність,
дієвість та ефективність економічного аналізу.

4.3 Логічні методи економічного аналізу

Логічні методи економічного аналізу практично використовуються від
моменту виділення даної спеціальної системи знань, їх визначають як
традиційні, базові, основні, спеціальні, логічні. Класифікація логічних
методів:

— методи порівняння;

— методи елімінування;

— статистичні методи;

— балансові методи.

Характерним для логічних методів є творче осмислення цілей і принципів
дослідження, застосування загальнонаукового підходу до дослідження зміни
і розвитку явищ та процесів через їх дроблення (диференціацію) і синтез
(інтеграцію) та абстрактний підхід. Абстрагування є головним знаряддям
будь-якого аналітичного дослідження, оскільки велику кількість
складових, властивостей, аспектів явищ і процесів, а також їх зв’язки
неможливо вивчити відразу. Тому, досліджуючи вплив одного фактора, треба
абстрагуватись від інших. Дроблення складних систем на елементи дає
змогу пізнати внутрішню будову і зв’язки зміни та розвитку, а логічний
синтез об’єднує результати дослідження, показуючи предмет у пізнаному
вигляді.

Порівняння є найбільш універсальним методом пізнання економічних явищ і
процесів, дослідження їх зміни і розвитку, початковий етап реалізації
аналізом своєї цільової функції. «Все пізнається у порівнянні» це
загальновизначна філософська теза виводить метод порівняння в
економічному аналізі у розряд основних. Пріоритетним при застосуванні
методу порівняння є вибір бази порівняння та досягнення якісної
порівняльності параметрів. Щодо бази порівняння, то її вибір
зумовлюється як цільовою орієнтацією аналізу, так і логічною коректністю
оцінки зміни і розвитку.

Застосовуючи метод порівняння, можна отримати такі кількісні аналітичні
результати:

визначити абсолютне відхилення значень порівнюваних параметрів;

визначити відносне відхилення значень порівнюваних параметрів;

визначити еластичність зміни.

Абсолютне відхилення значень порівнюваних параметрів визначається як
різниця значення порівнюваної характеристики та її базової величини.
Відносне відхилення — це відносна динаміка зміни
порівнюваних параметрів, яка характеризується темпом зростання
значень і темпом їх приросту.

Еластичність зміни визначається відповідними коефіцієнтами зв’язку на
основі зіставлення динаміки зміни різних за економічним змістом
параметрів. Таке порівняння дає змогу за динамікою окремих показників і
коефіцієнтами еластичності екстраполювати значення відповідних до них
інших показників. Коефіцієнт еластичносгі показує, на скільки пунктів
зміниться значення одного параметра, якщо значення еластичного до нього
параметра змінити на один пункт.

Метод елімінування використовується в економічному аналізі для
дослідження прямих чи обернених детермінованих факторних систем.
Елімінування — це логічний метод, за допомогою якого абстрагується вплив
низки факторів, що впливають на зміну досліджуваного параметра, і
залишається в оцінках один, вплив якого вимірюється шляхом послідовної
заміни його базового значення на значення порівняльної характеристики і
зіставлення з попереднім результатом. В економічному аналізі найчастіше
використовуються такі методи елімінування: метод ланцюгових підстановок,
метод різниці абсолютних величин, метод різниці абсолютних величин,
метод різниці відносних величин, метод перерахунку даних і метод пайової
участі.

Метод ланцюгових підстановок використовується для розрахунку впливу
окремих факторів на сукупний результат. Цей метод може використовуватись
лише тоді, коли залежність має строго функціональний характер прямого чи
обернено пропорціонального зв’язку і виражена у вигляді алгебраїчної
суми, добутку чи частки від ділення. Метод ланцюгових підстановок
полягає у послідовній заміні базової величини впливу фактора на його
аналізоване значення за умови, що значення інших факторів залишаються
незмінними. Визначений таким чином результат порівнюється з попереднім і
розраховується ступінь впливу аналізованого фактора. Кількість таких
ітерацій визначається кількістю аналізованих факторів.

Використовуючи метод ланцюгових підстановок, важливо забезпечити строгу
послідовність підстановок, бо її самовільна зміна може призвести до
неправильних результатів. В практиці аналізу спочатку вимірюють вплив
кількісних факторів, а потім якісних. Неправильний результат пояснюється
утворенням нерозподіленого залишку, який приєднується до числового
значення впливу останнього фактора. Цей недолік усувається в аналітичних
розрахунках при застосуванні інтегрального методу.

Метод різниці абсолютних величин є частковим вираженням методу
ланцюгових підстановок і використовується при дослідженні двофакторних
детермінованих залежностей мультиплікативного типу, коли один фактор
виражає кількісні зміни, а другий — якісні. Щоб визначити вплив
кількісного фактора, треба його абсолютне відхилення помножити на базове
значення якісного, а щоб визначити вплив якісного, треба його абсолютне
відхилення помножити на фактичне значення кількісного фактора.

Метод різниці відносних величин — логічний прийом, який дає можливість
виділити із сукупності факторів вплив одного, якщо існує детермінована
факторна модель функціонального зв’язку, означення впливу факторів
виражені відносними величинами зміни. Для цього послідовно для кожного
аналізованого фактора визначається різниця в рівнях його впливу і впливу
попереднього фактора, а отриманий результат слід помножити на абсолютне
базове значення досліджуваного параметра зміни. Ця величина є кількісним
результатом впливу даного фактора і його часткою у результаті сукупного
впливу дії всіх факторів. Слід мати на увазі, що вплив останнього
фактора визначається як різниця у рівнях відносної зміни загального
результату і передостаннього фактора.

Метод перерахунку даних як логічний прийом використовується у тих
випадках, коли для виділення впливу окремих факторів здійснюють
перерахунок його величини на зміну загального результату або визначають
умовний загальний результат при зміні впливу аналізованого фактора.
Скорегований результат порівнюють з базовим і визначають вплив
аналізованого фактора.

Метод пайової участі полягає в тому, що за пропорційним поділом впливу
факторів визначається їх частка у зміні загального результату.

Статистичні методи — це загальні методи статистичних досліджень, які
використовуються в економічному аналізі як для оцінки якісних параметрів
зміни тенденцій та закономірностей зміни економічних явищ і процесів,
так і для визначення факторних залежностей і факторного впливу. Найбільш
поширеними в аналізі є методи середніх величин, групування, індексів,
динамічного ряду.

Метод середніх величин як технічний спосіб обробки інформації
використовується в аналізі для виявлення загальної характеристики явищ і
процесів і для розрахунку кількісного значення якісного фактора впливу
(рентабельності, фондовіддачі, виробітку тощо). Обов’язковою умовою їх
застосування є якісна однорідність досліджуваних явищ і процесів.
Найбільш поширені види середніх значень: середнє арифметичне (просте і
зважене), середнє геометричне, середнє гармонійне тощо. Слід мати на
увазі, що середні значення залежні від структури даних, прийнятих для
розрахунку. Більш рівномірне розміщення числових даних дає більш типову
характеристику і навпаки. У даному випадку використовують структурні
середні — моду і медіану, бісектрису та ін.

Метод групування передбачає певну класифікацію явищ і процесів, а також
причин і факторів, що зумовлюють їх зміну і розвиток. Аналітичні функції
групування зводяться до виявлення взаємозв’язку між групувальними і
результативними ознаками. Головним при групуванні є правильний вибір
ознак для поділу явищ і процесів на групи. Не можна проводити групування
за випадковими ознаками. Насамперед, слід визначити економічну природу
явищ та процесів, виявити характер причинно-наслідкового зв’язку,
взаємозалежності і взаємозумовленості і на цій підставі формувати
аналітичні групи. Найбільш поширеним способом групування в економічному
аналізі є побудова групувальних таблиць як за однією ознакою (прості
групування), так і за декількома (комбіновані групування).Інформаційною
базою групування є генеральна сукупність однотипних об’єктів або їх
вибіркова сукупність.

Індексний метод базується на відносних показниках, які виражають
відношення рівня даного явища до рівня його базового значення. Індекси,
які виражають співвідношення безпосередньо співвимірних
величин, називаються індивідуальними, а співвідношення складних
сукупностей, не підсумовуються, груповими або тотальними. Індекси мають
подвійне аналітичне призначення:

як відносні величини вони необхідні для оцінки динаміки явищ і процесів;

як алгоритм факторного аналізу детермінованих зв’язків.

Для характеристики зміни аналізованих параметрів у часі, виявлення
тенденцій та закономірностей цих змін використовують динамічні ряди.
Вони бувають моментні (для характеристики аналізованого параметра на
даний момент часу) і періодичні для характеристики аналізованого
параметра за певний проміжок часу. При побудові динамічних рядів
необхідно досягати зіставності аналітичних параметрів. Використання
рядів динаміки в економічному аналізі уможливлює:

— визначити характер зміни параметрів та інтенсивність цієї зміни;

— дати кількісне вираження закономірностей ряду (тренду
динамічного ряду);

— дати порівняльну характеристику відмінностей у динаміці різних явищ
та процесів.

Балансові, або сальдові, методи використовуються тоді, коли відоме
загальне відхилення досліджуваного параметра і всіх факторів його зміни,
крім одного. Цей фактор або не піддається обліку, або визначення його
економічно не виправдано. У даному випадку вплив невідомого фактора
визначається відніманням від загального відхилення відхилень за відомими
факторами. Балансові методи є найкращим способом виявлення і підтримки
певних кількісних пропорцій і співвідношень. Вони служать інструментом
виявлення господарських резервів, встановлення матеріально-речових,
вартісних і трудових пропорцій, забезпечення оптимального і
збалансованого розвитку виробництва. Балансові методи в економічному
аналізі основані на двоїстому аспекті розгляду економічних явищ і
процесів — джерел ресурсів і їх використання та на взаємному
балансуванні результатів такого розгляду.

4.4 Економіко-математичні методи і моделі

Ускладнення об’єктів аналітичного дослідження і функцій управління
потребує широкого використання сучасних методів розв’язання економічних
задач із застосуваням математики і кібернетики. Теорія і практика
економічного аналізу передбачає різні види кономіко-математичних методів
і моделей, які умовно можна класифікувати за групами:

— методи кореляційно-регресійного аналізу;

— методи математичного програмування;

— матричні методи і моделі;

— математична теорія гри;

— інші економіко-математичні методи і моделі.

Методи кореляційно-регресійного зв’язку використовуються в економічному
аналізі для виявлення форми та щільності зв’язку між різними параметрами
досліджуваного об’єкта, характер функціональної залежності між якими не
встановлено. Найчастіше цей зв’язок є стохастичним. Кореляція виражає
ймовірнісну залежність між змінними параметрами алгоритму зв’язку.
Кореляційна залежність може бути виявлена як між двома кількісними
ознаками (парна кореляція), так і між багатьма (множинна кореляція).

Основною умовою кореляційно-регресійного аналізу є забезпечення
репрезентативності даних, обгрунтованість застосування до досліджуваного
явища відповідних ймовірнісних схем, що практично зводиться до вибору
рівняння відповідної кривої-параболи чи гіперболи та інших. Отже, на
першому етапі визначають показники-фактори кореляційного зв’язку, які є
достатньо коре-льованими у зміні досліджуваного показника. Визначивши
вид рівняння, розраховують його параметри за вихідними даними методом
найменших квадратів. На другому етапі визначають щільність зв’язку
результативного показника з показниками-факторами. Ця щільність
виражається коефіцієнтами парної чи множинної кореляції. Значення
коефіцієнтів показує, яка ймовірність зміни результативного показника,
якщо показник-фактор змінити на один пункт.

Рівняння регресії визначаються і розв’язуються за спеціальними
програмами роботи ЕОМ. У завдання аналітика входить постановка задачі
аналітичного дослідження та правильна інтерпретація її розв’язків. Якщо
логічно аналітик може достатньо ефективно оцінити значущість зв’язку, то
побудова рівняння регресії значно спрощується. На базі методу
кореляційно-регресійного зв’язку сформульований економіко-математичний
метод аналізу — метод виробничої функції.

Методи математичного програмування призначені для оптимізації
господарської діяльності. Цінність їх полягає в тому, що вони дають
змогу оцінювати ступінь досягнення потенціалу, визначити лімітуючі
ресурси «вузькі місця», ступінь конкурентності та дефіцитності. Методи
математичного програмування включають методи лінійного і динамічного
програмування.

Методи лінійного програмування (транспортна задача,
задача отимального розкрою, задача оптимальної суміші та інші)
використовуються для розв’язання багатьох оптимізаційних аналітичних
задач, де функціональні залежності досліджуваних явищ і процесів
детерміновані. Завдання методів лінійного програмування у проведенні
економічного аналізу полягає у пошуку екстремальних значень зміни
досліджуваних параметрів об’єкта при ресурсних обмеженнях цієї зміни.
Цінність цих методів для аналізу визначається можливостями вибору із
багатьох альтернативних варіантів найкращого, оптимального у заданому
цільовому критерії.

Основні аналітичні результати при застосуванні методів лінійного
програмування досягаються у тому, що встановлюються потенціальні
можливості зміни будь-якого параметра досліджуваного об’єкта, а також
резерви нереалізованих можливостей. Задачі лінійного програмування
успішно розв’язуються на базі створеного програмного забезпечення роботи
ЕОМ різних класів.

Методи динамічного програмування використовуються при розв’язанні
оптимізаційних задач, у яких цільова функція або обмеження
характеризуються нелінійними залежностями. Ці методи використовуються
при дослідженні стохастичних факторних систем. Задачі динамічного
програмування розв’язуються шляхом поетапного вирішення певної кількості
оптимізаційних задач, диференційованих за лінійними формами. Як і у
випадку розв’язання задач лінійного програмування, використовується
спеціальне програмне забезпечення роботи ЕОМ.

Матричні методи і моделі економічного аналізу основані на лінійній і
векторно-матричній алгебрі, використовуються при дослідженні складних і
великорозмірних економічних структур. Найбільш поширеними в аналізі є:
матрична модель міжгалузевого балансу, матриця багатокритеріальної
оптимізації, ключова матриця та інші.

Модель міжгалузевого балансу є важливим методом економічного аналізу
складних пропорційних залежностей, коли за числом виміряних прямих
зв’язків встановлюється вся сукупність зв’язків (прямих і непрямих).

В економічному аналізі модель міжгалузевого балансу використовується для
розрахунку технологічних нормативів, внутрігосподарських
виробничо-технологічних розрахунків, аналізу збалансованості
виробництва, калькулювання собівартості продукції тощо.

Матриця багатокритеріальної оптимізації використовується в економічному
аналізі як метод порівняльної, рейтингової оцінки варіантів можливих
змін діаметрів економічної системи на багатокритеріальній основі. За
формою це одинична матриця з виділенням у ній заданої кількості
критеріїв в порівняння.

Метод ключової матриці дозволяє спростити розв’язання задач методом
виробничих функцій. Він полягає у тому, що вся система функціональних
зв’язків (детермінованих і стохастичних) у досліджуваному об’єкті
аналізу максимально агрегується до утворення детермінованих факторних
систем. Алгоритм факторної системи будується за участю коефіцієнтів
міжелементного зв’язку, а деякі з них не мають чіткої економічної
інтерпретації (наприклад, витрата сировини в розрахунку на одного
робітника за зміну).

Математична теорія гри використовується при виборі найвигідніших
управлінських рішень, при організації статистичного спостереження і
контролю, при організації господарських взаємовідносин з партнерами та в
інших ситуаціях. В управлінні ця теорія набула форми ділової гри.
Сформулювавши конфліктні ситуації, математично їх можна подати як гру
двох, трьох чи більше партнерів, кожен з яких має за мету максимізувати
свою вигоду за рахунок іншого партнера. При розв’язуванні таких задач
визначаються умови гри: кількість партнерів і правила гри, можливі
стратегії партнерів, можливе отримання вигоди. Важливим при цьому є
сукупність правил гри, за якими залежно від ситуації вибір партнера буде
однозначним. Кількість стратегій може бути скінченною і нескінченною.
Дослідження стратегій будується на використанні математичного апарату
(лінійних рівнянь і нерівностей, ітераційних методів тощо). Якщо виграш
одного партнера дорівнює програшу іншого, то їх алгебраїчна сума
дорівнює нулю. Ці ігри називають нульовими. Кожній стратегії відповідає
певний виграш (+) або програш (—) залежно від обраної супротивником
стратегії. Відповідну інформацію можна подати у вигляді матриці при
розв’язанні соціально-економічних задач, пов’язаних з організацією
обслуговування та ремонту устаткування, проектуванням потокових ліній,
плануванням маршрутів міського транспорту, організацією телефонної
служби тощо. Завданням теорії масового обслуговування є визначення таких
характеристик системи, які забезпечують задану якість її функціонування.
Основними елементами системи масового обслуговування, які характеризують
структуру, склад і функціональні зв’язки, є вхідний потік запитів,
послідовність запитів, засоби обслуговування і вихідний потік запитів.

За строком перебування запитів у системі до початку обслуговування
системи масового обслуговування поділяють на три групи: з необмеженим
часом очікування, з відмовами (втратами) і змішаного типу. У першому
випадку, якщо всі засоби обслуговування зайняті, елемент системи, що
надійшов, чекає до того часу, поки один з них не звільниться. У системах
з відмовами будь-який елемент, що надійшов і застав усі засоби
зайнятими, виходить із системи. У системах змішаного типу елемент, що
надійшов до неї і застав усі засоби зайнятими, перебуває обмежений час,
за який або буде обслужений, або залишить систему. Прикладом такої
системи є телефонна станція.

У завдання теорії масового обслуговування входять:

— знаходження залежностей, які характеризують якість функціонування

обслуговування залежно від характеристик вхідного потоку;

— знаходження параметрів, які характеризують можливості
обслуговування;

— вибір способу організації системи загалом.

Задачі теорії масового обслуговування можуть бути розв’язані при
використанні широкої мережі потужних ЕОМ. У випадку, коли система
масового обслуговування дуже складна і її треба розв’язати без спрощень,
використовують певний імітаційний метод, що потребує значних витрат
машинного часу.

Питання для розгляду та обговорення

Розкрийте суть поняття «метод економічного аналізу».

Поняття і необхідність застосування аналітичних моделей.

Види та особливості функціональних зв’язків.

Назвіть відмінності між детермінованими та стохастичними функціональними
зв’язками.

Проаналізуйте важливість кожного елемента методики економічного аналізу.

Охарактеризуйте логічні методи економічного аналізу.

Назвіть економіко-математичні методи та обгрунтуйте їх необхідність.

Які з економіко-математичних методів найбільш широко застосовуються в
практичній діяльності державного службовця?

Тема 5 Методи порівняльної комплексної оцінки

Порівняльна комплексна оцінка результатів господарської діяльності.

Методи прямого узагальнення результатів порівняння показників.

Методи побудови інтегрального показника.

5.1 Порівняльна комплексна оцінка результатів господарської діяльності

Необхідність порівняльної комплексної оцінки господарської діяльності
виникає в двох випадках.

По-перше, коли необхідно порівняти роботу декількох господарських
об’єктів за наявними даними про їх діяльність на основі єдиної системи
показників, тобто необхідно провести оцінку роботи, розрахувавши для
кожного з них інтегральний оціночний показник, з допомогою якого можна
було би встановити ступінь успішності їх роботи.

По-друге, комплексна оцінка використовується для порівняння результатів
господарської діяльності якогось господарського об’єкта в часі. В
результаті визначається деяка узагальнена інтегральна оцінка
(показник), з допомогою якої можна дати якісну і кількісну
характеристику динаміки розвитку об’єкта в часі.

Важливою умовою застосування методів порівняльної комплексної оцінки є
погодження про можливість одномірності різних за суттю показників, часто
якісно зовсім непорівнюваних. Так, в систему оціночних показників можуть
включатися вартісні, трудові, натуральні та інші показники. Тому
необхідно так організувати процедури оцінки результатів господарської
діяльності, щоб індивідуальні особливості окремих показників не змогли
повпливати на кінцеву оцінку, тобто порівняння повинно проводитися не за
абсолютними значеннями показників, а на основі їх відносної варіації.

Основним методом при побудові комплексної оцінки є порівняння. Воно
належить до загальних методів пізнання реальної дійсності і полягає в
установленні подібності і відмінності досліджуваних об’єктів. Щодо
комплексної оцінки результатів господарської діяльності цей метод
полягає в порівнянні фактичних результатів з вибраним еквівалентом
(базою порівняння) і здійснюється або шляхом віднімання від фактичного
значення показника його базового значення, або шляхом ділення фактичного
значення на базове значення показника ( в першому випадку
використовується метод різниць, а в другому – метод відношень).

Отримані відхилення фактичних значень показників від базисних є об’єктом
подальшого вивчення: проводиться оцінювання результатів порівняння,
підсумком якого буде сама оцінка, що узагальнює якісно-кількісну
характеристику результатів господарської діяльності. Оскільки при
комплексній оцінці використовується система показників, то серед її
методів можна виділити ті, які базуються на конструюванні єдиного
інтегрального показника і методи без його використання (рис.5.1.).

Метод порівняльної комплексної оцінки включає в себе метод порівняння
показників і метод оцінки результатів порівняння. Порівняння показників,
що вивчаються, надає інформацію про наявність (відсутність) відхилень
фактичних значень показників від базисних. Оцінювання полягає в
кількісному і якісному описанні цих відхилень. Для цього проводиться
кількісний і якісний аналіз як самих показників, так і змін їх рівня у
порівнянні з базою.

В загальному випадку отримання оцінки результатів господарської
діяльності здійснюється в декілька етапів (рис.5.2). Таке дослідження
проводиться як шляхом безпосереднього узагальнення інформації про
досліджувані показники (перша група показників), так і шляхом отримання
додаткової інформації з допомогою побудови і аналізу інтегрального
показника оцінки (друга група методів). На практиці для оцінки доцільно
застосовувати як методи прямого узагальнення результатів оцінювання, так
і методи узагальнення з використанням інтегрального показника.

Основні принципи, якими треба керуватися при проведенні дослідження з
метою отримання об’єктивної оцінки результатів господарської діяльності:

дослідження, направлене на отримання узагальненої оцінки результатів
господарської діяльності, проводиться з позицій комплексного підходу;

для оцінки результатів господарської діяльності використовується система
показників, які відображають основні підсумки роботи підприємства;

Рис. 5.1 — Методи оцінки результатів господарської
діяльності.

дані про значення показників збираються з різних джерел;

в основі оцінки лежить порівняння значень результативних показників з
визначеним еквівалентом ( базою порівняння );

для оцінки може бути використана одна або декілька баз порівняння;

основний зміст оцінки полягає у висновках, отриманих внаслідок вивчення
конкретних показників, які відображають досліджуваний аспект діяльності
підприємства;

оцінка є підсумком оцінювання – процесу якісного і кількісного
дослідження результатів порівняння;

оцінювання результатів порівняння значень конкретних показників може
здійснюватися як методами прямого узагальнення, так і методами
конструювання інтегрального показника;

пряме узагальнення результатів порівняння фактичних досягнень з вибраним
еквівалентом здійснюється як за абсолютними, так і за відносними
відхиленнями;

інтегральний показник оцінки будується на основі тільки відносних
відхилень фактичних результатів від базисних;

часткові показники, що використовуються при побудові інтегрального,
повинні бути однонаправленими, тобто збільшення значення будь-якого з
них може інтерпретуватися як покращання результатів роботи, що
відображаються цим показником, а відповідно зменшення їх значення – як
погіршення результатів роботи.

Вказані принципи відображають загальний підхід до формування оцінки
результатів господарської діяльності.

5.2 Методи прямого узагальнення результатів порівняння показників

Метод динамічного порівняння. Даний метод полягає в порівнянні
абсолютних величин показників за звітний період з його досягненнями в
попередніх періодах, в порівнянні відхилень фактичних результатів від
бази порівняння в звітному та попередньому періодах. В першому випадку
отримують характеристику змін в часі для кожного конкретного показника
(абсолютні величини приросту і темпи росту кожного з показників). В
другому випадку дається характеристика змін в динаміці абсолютних і
відносних відхилень фактичних результатів від бази порівняння: плану
(динаміка виконання плану); норм і нормативів (динаміка дотримання норм
і нормативів); минулих досягнень (динаміка приростів за показниками,
темпи приросту показників); досягнень на інших аналогічних об’єктах
(динаміка розвитку даного підприємства відносно інших об’єктів);
середнього, максимального, мінімального рівня досягнутих результатів по
групі порівнюваних об’єктів (динаміка положення даного підприємства в
групі порівнюваних); інших можливих варіантів розвитку (динаміка
розвитку даного підприємства відносно інших можливих варіантів). На
основі такого порівняння формулюється оцінка, яка відображає зміни в
рівні досліджуваних показників за той чи інший період часу і динаміку
відхилень фактичних значень показника від базисних.

Метод просторового порівняння. Він полягає в порівнянні абсолютних
значень показників, стосовно одного і того ж періоду часу, а також в
порівнянні відхилень фактичних результатів від базисних стосовно до
одного і того ж періоду часу на підприємствах, що порівнюються. В
першому випадку проводиться порівняння фактичних абсолютних значень
показників з їх рівнем, передбаченим планом, нормами і нормативими, з
фактичними результатами роботи споріднених підприємств, з мінімальним,
максимальним або середнім рівнями показників в групі порівнюваних
підприємств, з результатами інших можливих результатів розвитку. В
другому випадку проводиться порівняння відхилень фактичних результатів
від базисних (перерахованих вище) на споріднених підприємствах. Отримана
на основі такого порівняння оцінка відображає рівень виконання плану,
дотримання норм і нормативів в звітному періоді даним підприємством, а
також характеризує його положення в групі досліджуваних підприємств.

Метод групування полягає у виділенні серед досліджуваних об’єктів
однорідних груп за суттєвими для них ознаками. Розподіл сукупності
підприємств може бути проведений за рівнем досягнутих результатів, за
ступенем виконання плану і дотриманням норм і нормативів. Групування
здійснюється за однією або декількома ознаками. При останній
досліджувані підприємства розбиваються на групи за однією ознакою, а
потім кожна із цих груп розділяється на підгрупи за кожною ознакою і
т.д. Отримані при цьому оцінки включають в себе характеристики окремих
виробничих об’єктів як типових представників своєї групи, а також
характеристики їх положення як в середині своєї групи, так і серед всіх
досліджуваних об’єктів.

Метод визначення раціонального режиму. В основі даного методу лежить
такий принцип: із великої сукупності споріднених підприємств значна їх
частина працює в режимі близькому до раціонального, з врахуванням
соціально-економічних, технологічних умов, що склалися. Виявлення
підприємств, які працюють в раціональному режимі здійснюється так.

На кожній осі ортонормованого базису в 2 n-мірному евклідовому просторі
(де n – кількість показників, за якими оцінюється робота підприємства)
відкладається фактичне або планове значення одного з досліджуваних
показників (можливі інші варіанти, наприклад, на кожній із осей
відкладається або процент виконання плану, або темп росту показника за
звітний період). Тоді кожному підприємству у вказаному просторові буде
відповідати точка з координатами, рівними за величиною значенням
показника, що характеризують його діяльність. Більша частина побудованих
таким чином точок, як правило, знаходиться в середині деякого 2
n-мірного еліпсоїда з високою густиною розподілу навкруги його центра із
зниженням густини до периферії. Постійне попадання точок, що
відповідають деякому об’єкту в середині цього еліпсоїда інтерпретується
як свідчення стабільної роботи об’єкта або роботи в раціональному
режимі.

Більш точна оцінка отримується в результаті дослідження положення точок
відносно еліпсоїда (у внутрішній або зовнішній зонах) і середніх значень
показників (як планових так і фактичних). Таке дослідження дає
розгорнуту характеристику режиму, в якому працює те чи інше
підприємство. При цьому можна зробити висновок про ступінь напруженості
планових завдань.

Методи прогнозування. Прогнозування на базі дослідження динамічних рядів
дає можливість дати перспективну оцінку розвитку об’єкта дослідження.
Воно здійснюється такими методами: математичної екстраполяції, регресії,
трьох параметрів і т.д. Порівняння прогнозних показників, отриманих при
аналізі різних варіантів розвитку в майбутньому, дає змогу оцінити
ефективність цих варіантів і вибрати найкращі з них, а також оцінити
його ефективність порівняно з варіантами розвитку інших об’єктів шляхом
порівняння прогнозних значень результативних показників на
досліджуваному об’єкті.

Дані методи спрямовані на вивчення всієї сукупності конкретних
показників і дозволяють дати характеристику результатів діяльності
підприємства згідно з виявленими відхиленнями фактичних значень
показників від базисних. Використовуючи дані методи, часто важко дати
однозначну характеристику результатів діяльності підприємства загалом у
випадку покращання результатів роботи за одними показниками і одночасно
погіршення за іншими. У зв’язку з цим пропонується ряд способів зведення
окремих показників (в сукупності характеризуючих досягнуті економічні,
виробничі і соціальні результати) в єдиний інтегральний показник, на
базі якого будується комплексна оцінка результатів господарської
діяльності. Це дасть змогу оцінити відмінність досягнутого стану від
бази порівняння загалом по всій групі вибраних показників і зробити
однозначний висновок про покращання або погіршення результатів роботи за
аналізований час. Конструювання інтегрального показника не означає, що
для оцінки використовується тільки він один. Застосування і аналіз
значень інтегрального показника для оцінки передбачає дослідження всієї
системи показників, які лежать в основі оцінки, а висновки, отримані на
базі інтегрального показника, носять лише орієнтовний характер і
виконують допоміжну роль у визначенні характеру змін в результатах
господарської діяльності в цілому за всіма показниками. Іншими словами,
формування комплексної оцінки результатів господарської діяльності не
зводиться тільки до побудови інтегрального показника.

5.3 Методи побудови інтегрального показника

До методів побудови інтегрального показника відносяться такі методи:

— сумування значень усіх показників;

— суми місць;

— суми балів;

— відстаней;

— таксонометричний.

Вихідною інформацією при їх використанні є матриця, елементами якої є
значення показників. Нехай є m об’єктів і n показників, за якими
проводиться оцінка. Кожен j-ий показник на і-тому об’єкті заданий
величиною xij. Таким чином задана матриця Х , рядки якої характеризують
роботу окремого об’єкта за n різними показниками. Однакові показники
різних об’єктів повинні бути виражені у співставимих величинах.

До вихідної матриці Х додаються два рядки. Перший з них характеризує
значимість показника при проведенні комплексної оцінки, тобто вводиться
ранжування показників за ступенем значимості. Ці оцінки являють собою
числа, які враховуються тим чи іншим способом. Припустимо, що значимість
показників задана вектором ( k1, k2, ……, kn ). Якщо значимість всіх
показників однакова, то припустимо, що k1= k2= …= kn = 1.

Множина оціночних показників може включати показники-стимулятори,
збільшення яких покращує загальну оцінку роботи об’єкта (наприклад,
випуск продукції, продуктивність праці) і показники-дестимулятори,
зменшення яких покращує загальну оцінку роботи об’єкта (собівартість,
штрафи, прогули). У зв’язку з цим до матриці Х додається другий рядок,
елементи якого sj приймають значення або (-1), якщо j-ий показник –
дестимулятор, або (+1), якщо j-ий показник – стимулятор.

Таким чином, вихідними даними для розрахунків є матриця

Х11 Х12 ….. Х1n

Х21 Х22 ….. Х2n

Х = . . . . . . . . . .

Хm1 Хm2 ….. Хmn

І два вектори

( k1, k2, ……, kn );

( s1, s2, ……., sn ).

На цьому закінчується загальна частина постановки задачі за всіма
методами комплексної оцінки.

Метод сумування значень усіх показників

Оцінка Ri кожного підрозділу і отримується за формулою

.

Даним методом користуються у випадку однакової направленості вихідних
показників і їх загальної співставимості (наприклад, всі показники
виражені в процентах виконання плану). Найкращий підрозділ визначається
за максимальною сумою показників-стимуляторів і за мінімальною сумою
показників-дестимуляторів. Таким чином, критерії оцінки найкращого
підрозділу для показників-стимуляторів –max Rі (1( i ( m), а для
показників-дестимуляторів – min Ri (1( i ( m).

Метод суми місць

( матриці Х і вектору S) будується допоміжна матриця Р за такими
правилами:

а) при sі = +1 елементи j –го стовпця матриці X упорядковуються за
зниженням, і елементy pij надається значення, яке відповідає місцю
елемента xij серед упорядкованих елементів j-го стовпця;

б) при sі = -1 елементи j –го стовпця матриці X впорядковуються за
зростанням, і елементу pij надається значення, яке відповідає місцю
елемента xij серед впорядкованих елементів j-го стовпця.

Таким чином, по кожному j-му показнику об’єкти упорядковуються за
значенням цього показника. Оцінка Ri кожного підрозділу розраховується
за формулою

Критерій оцінки найкращого підрозділу: min Ri (1( i ( m).

Метод суми балів

При побудові бальних оцінок, крім вихідних даних про значення показника,
задаються шкали для оцінки кожного показника. Найбільш поширеними є
безперервні і дискретні шкали. Вони характеризуються мінімальною і
максимальною кількістю балів, якими може бути оцінений показник. Верхня
і нижня границі шкали можуть мати як додатне, так і від’ємне значення.
Так, показники виконання плану з випуску продукції, собівартості можуть
оцінюватися додатною і від’ємною величинами, а, наприклад, показники
травматизму – тільки від’ємними величинами.

Дискретна шкала задає певне число рівнів оцінок, з допомогою яких
оцінюється показник. Як правило, в такому випадку вибирається
цілочисельні бальні оцінки. Наприклад, показник продуктивності праці
може оцінюватися одним із шести чисел: 0,1,2,3,4,5, а кількість
продукції – одним із трьох чисел: 0,1,2.

У випадку безперервної шкали оцінки можуть належати будь-якій точці
деякого відрізка, який визначає шкалу даного показника. Наприклад,
показник виконання плану з випуску продукції може оцінюватися
десятибальною безперервною шкалою, тобто оцінки вибираються із відрізка
[0,10] і можуть бути будь-якими числами, що належать цьому відрізку.
Існують такі способи обчислення бальної оцінки для конкретного значення
показника: безперервне відображення відрізка, в межах якого змінюється
даний показник на задану шкалу; за допомогою задання інтервалів зміни
показника і існуючих бальних оцінок.

Припустимо, що відомі значення показника (матриця Х), шкали оцінок по
кожному показнику і способи оцінки. Тоді можна побудувати допоміжну
матрицю В, де елементи матриці – бальні оцінки відповідних показників.
Оцінка Ri кожного підрозділу і визначається за формулою

.

Критерій оцінки найкращого підрозділу: max Ri (1( i ( m).

Відносну значимість показників для даного методу можна задавати за
допомогою відповідних нижніх і верхніх границь в шкалах оцінок. Метод
суми балів потребує розробки більшого числа шкальних оцінок, які
необхідно узгодити між собою.

Метод відстаней

В даному методі, крім інформації про показники (x), коєфіцієнтів
порівняльної значимості показників (k1, k2,…, kn) і характеристик
направлення дії показників (s1, s2, …,sn) потрібно визначити при наявній
інформації підрозділ – еталон. Це реально неіснуючий підрозділ, який
характеризується найкращими значеннями показників серед всіх наявних.
Показники підрозділу – еталона будуються так:

X0j = max xij (1 ( i ( m) при sj = +1;

X0j = min xij (1 ( i ( m) при sj = -1.

В кожному стовбчику матриці Х знаходиться найкраще значення показника;
знайдене значення утворює додатковий рядок чисел (x) – показників
підрозділу- еталона.

Оцінка Ri кожного i –го підрозділу обчислюється як квадрат відстані між
двома точками в m-мірному просторі, координати першої – це значення
показників підрозділу – еталона, а координати другої – показники
підрозділу i. Ri розраховується за формулою

2 (i =(1,m).

Для обчислення “дійсної” відстані між точками m-мірного простору
необхідно добути квадратний корінь із всіх величин Ri, але, як правило,
це дійсно не виконується, оскільки воно не впливає на упорядкованість
оцінок.

Коєфіцієнти порівняльної значимості необхідні для надання ваги різним
показникам у відповідності з їх важливістю.

Метод відстаней найбільш формалізованій із розглянутих вище. Він легко
дає змогу враховувати значення показників, і його ідея визначення оцінок
як відстаней між точками-підрозділами і точкою-еталоном дуже
переконлива. Разом з тим цей метод має ряд недоліків. По-перше,
процедура обчислення складна, а результати не дуже наочні. По-друге,
сама по собі процедура оцінки потребує удосконалення: варіації різних
показників можуть дуже відрізнятися, а це означає, що показники з
більшою варіацією будуть мати більшу вагу у сумарній оцінці, і як
наслідок вони неявно отримують перевагу порявняно з іншими показниками.
Складність і ненаглядність методу можуть бути перепоною для його
широкого використання, але в наукових дослідженнях на перший план
висувається вимоги обгрунтованості і логічної непротирічності методу.

Таксонометричний метод

Цей метод є узагальненням методу відстаней. Вихідна матриця Х попередньо
стандартизується, що дає можливість елімінувати наявну значимість
показників, що виникають за рахунок їх різної варіації. Матриця
перетворюється за такими формулами:

;

2( 0,5,

де Xj – середнє арифметичне всіх рівнів показника j (стовпця матриці
Х);

(j – середнє квадратичне відхилення показника j.

Таким чином, кожний стовпчик матриці Z являє собою вектор, кординати
якого в сумі дорівнюють нулю, а довжина одного вектора – одиниці.
Матриця Z є вихідною для розрахунку комплексної оцінки. Дальше методика
розрахунку співпадає з методикою методу відстаней.

Питання для розгляду та обговорення

Обгрунтуйте необхідність порівняльної комплексної оцінки об’єкта
дослідження.

Проаналізуйте послідовність і етапи проведення оцінки результатів
діяльності об’єкта дослідження.

Яких принципів слід дотримуватись для одержання об’єктивної оцінки
результатів діяльності об’єкта дослідження?

Методи прямого узагальнення результатів порівняння показників –
позитивні і негативні сторони.

В чому полягає відмінність між методами динамічного і просторового
порівняння?

В чому полягає суть методу раціонального режиму?

Назвіть методи побудови інтегрального показника та узагальніть їх
особливості.

Які з методів порівняльної комплексної оцінки найкраще застосовувати при
аналізі соціально-економічного розвитку територіальних одиниць?

Де і як можна застосувати методи порівняльної комплексної оцінки в
практичній діяльності державного службовця?

Тема 6 Експрес-аналіз суб’єктів господарювання

Мета експрес-аналізу та етапи проведення.

Бухгалтерська і статистична звітність.

Методичні основи аналізу фінансових звітів.

Аналіз фінансового стану підприємства.

6.1 Мета експрес-аналізу та етапи проведення

За ринкових умов господарювання у переважній більшості випадків
суб’єкти господарювання запроваджують проведення експрес-аналізу своєї
діяльності, тобто практику швидкої аналітичної оцінки за стислою схемою
(невеликою кількістю показників) виробничо-господарських та
комерційно-фінансових результатів роботи за рік. Головною метою такого
експрес-аналізу можна вважати моніторинг динаміки рівня ефективності
функціонування суб’єктів господарювання, належну оцінку її достатності
та вжиття оперативних заходів щодо вдосконалення управління виробництвом
або іншим видом підприємницької діяльності задля досягнення більшої
прибутковості, фінансової стійкості та набуття іміджу надійного
партнера.

Загальний огляд результатів роботи суб’єктів господарювання , або
експрес-аналіз, є першим кроком, з якого необхідно починати аналіз
виробничо-фінансової діяльності. Цей етап дає змогу дати загальну оцінку
роботи суб’єкта господарювання, не розкриваючи внутрішнього змісту
кожного фактора, що вплинув на формування окремих показників, а також
дати можливість безпосередньо ознайомитись з масштабами виробництва,
його особливостями тощо.

Метою експрес-аналізу фінансового стану є наочна і проста оцінка
фінансового стану та динаміки розвитку господарюючого об’єкта. В процесі
аналізу можна провести розрахунок різних показників і доповнити його
методами, що грунтуються на досвіді і кваліфікації фахівця.

Експрес-аналіз доцільно виконувати в три етапи:

— підготовчий;

— попередній огляд бухгалтерської звітності;

— економічне читання та аналіз звітності.

Мета першого етапу — прийняти рішення про цілеспрямованість аналізу
фінансової звітності і впевнитись в її підготовленості до читання. Для
того, щоб прийняти рішення про цілеспрямованість аналізу фінансової
звітності, необхідно ознайомитися з аудиторським висновком. Існує два
основних типи аудиторських висновків: стандартний і нестандартний.
Перший являє собою підготовлений в достатньо уніфікованому і скороченому
викладі документ, зміст якого включає позитивну оцінку аудитора
(аудиторської фірми) про достовірність наданої в звіті інформації і його
відповідності чинним нормативним документам. Нестандартний аудиторський
висновок більший за обсягом і, як правило, несе в собі деяку додаткову
інформацію, яка може бути корисною для користувачів звітності або
розглядатися аудиторами як необхідний для опублікування, виходячи з
прийнятої технології аудиторської перевірки. Нестандартний аудиторський
висновок може мати в собі або безумовну позитивну оцінку наданої
звітності і фінансового стану, яка підтверджується нею, або позитивну
оцінку, але з застереженням. Причинами нестандартного аудиторського
висновку можуть бути: використання думки іншої аудиторської фірми
(наприклад, у випадку аудитування звітності різних самостійних
підрозділів однієї корпорації різними аудиторськими компаніями); зміни
звітної політики фірмою, яка проводить аудит; деякі невизначеності
фінансового або організаційного характеру (наприклад, участь
компанії в незавершеному судовому процесі з непередбаченим
завершенням) тощо. У випадку нестандартного аудиторського висновку
доцільність контракту з даним потенційним контрагентом повинна
визначатися фінансовим менеджером або іншою особою, яка бере участь в
переговорах, після більш ретельного аналізу представленого звіту та
іншої інформації формального і неформального характеру.

Перевірка готовності звітності до читання носить менш відповідальний і
певною мірою технічний характер. Цю роботу нерідко доводиться робити,
працюючи зі звітністю невеликих підприємств, на яких немає достатньої
культури і традицій підготовки річного звіту.

Тут проводиться візуальна та найпростіша облікова перевірка звітності за
формальними ознаками і по суті: визначається наявність усіх необхідних
форм і додатків, реквізитів і підписів; перевіряється достовірність і
чіткість заповнення звітних форм; перевіряється валюта балансу та всі
проміжні висновки; перевіряється взаємопов’язаність показників звітних
форм та основні контрольні співвідношення між ними і т.д.

Мета другого етапу — ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу.
Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи в звітному періоді,
визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни
у майновому та фінансовому стані господарюючого суб’єкта. Складаючи
перше уявлення про динаміку приведених у звітності і пояснюючій записці
даних, необхідно звертати увагу на алгоритми розрахунку основних
показників. Чимало західних фірм проводять у відповідному розділі
річного звіту алгоритми для розрахунку деяких показників. Таку
практику доцільно використовувати і в Україні. Аналізуючи тенденцію
основних показників, необхідно брати до уваги вплив деяких чинників, а
саме інфляції.

Третій етап — основний в експрес-аналізі; його мета — кінцева оцінка
результатів господарської діяльності і фінансового стану підприємства.
Такий аналіз проводиться з тою чи іншою мірою деталізації в інтересах
різних користувачів.

Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річним
звітом і фінансовою звітністю. Зокрема, фінансовий менеджер, якому
нерідко доводиться брати участь в процесі заключення контрактів з
потенційними контрагентами, повинен чітко уявляти собі структуру звіту,
зміст основних його розділів.

Загалом методикою експрес-аналізу звітності передбачається аналіз
ресурсів та їх структури, результатів господарювання, ефективності
використання власних та позичених коштів. Зміст експрес-аналізу — відбір
невеликої кількості найбільш вагомих і порівняно нескладних в обчисленні
показників і постійне спостереження за їх динамікою.

6.2 Бухгалтерська і статистична звітність

Важливими джерелами загального огляду результатів діяльності
підприємства є дані бухгалтерської і статистичної звітності.

Бухгалтерська звітність являє собою єдину систему даних про майнове і
фінансове положення підприємства та про результати його
виробничо-фінансової діяльності, яка складається на основі даних
бухгалтерського обліку згідно з встановленими формами. Бухгалтерська
звітність складається за місяць, квартал і наростаючим підсумком з
початку звітного року.

Бухгалтерський облік являє собою упорядковану систему збору, реєстрації
і узагальнення інформації в грошовому виразі про майно, зобов’язання
підприємства і їх рух шляхом безперервного документального обліку всіх
господарських операцій.

Основними завданнями ведення бухгалтерського обліку та складання
звітності є:

формування повної і достовірної інформації про діяльність підприємства і
його майнове положення, необхідної внутрішнім користувачам
бухгалтерської звітності – керівникам, розпорядникам, учасникам і
власникам майна організації, а також зовнішнім – інвесторам, кредиторам
та іншим користувачам бухгалтерської звітності;

забезпечення інформацією, яка необхідна внутрішнім і зовнішнім
користувачам бухгалтерської звітності для контролю за дотриманням
законодавства України при здійсненні організацією господарських операцій
і їх цілеспрямованістю, наявністю і рухом майна та зобов’язань,
використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у
відповідності з чинними нормами, нормативами і кошторисами;

попередження негативних результатів господарської діяльності
підприємства і виявлення внутрігосподарських резервів, забезпечення їх
фінансової стійкості.

Положенням про бухгалтерський звіт і звітність в Україні передбачено
періодичне складання бухгалтерської звітності і представлення її
відповідним адресатам. Звітність повинна, як правило, супроводжуватися
пояснювальною запискою. В найбільш докладному вигляді пояснювальна
записка складається в процесі підготовки річної звітності. В такому
випадку набір документів в комплексі являє собою готовий звіт.

Аналіз західної обліково-аналітичної практики засвідчує, що проблемі
структурування річного бухгалтерського звіту приділяють велику увагу не
тільки міжнародні, але й національні бухгалтерські інститути. Як приклад
можна навести практику регулювання цього розділу бухгалтерського звіту в
Бельгії. Так, рекомендована національними обліковими стандартами цієї
країни аналітична записка, яка має розшифровку і примітки до звітності,
вельми деталізована і складає 19 розділів. Також деталізовані
рекомендовані стандартні формати звітності — близько 100 показників на
звітну дату в балансі і близько 70 статей в звіті про прибутки і збитки.

Культура складання звіту є важливим фактором успішного ведення бізнесу
як з позиції самої компанії, яка підготувала звіт, так і з позиції її
зовнішніх контрагентів. По-перше, добре сконструйований звіт дає змогу
керівництву підприємства і його власникам по-новому подивитися на стан
справ на підприємстві, досягнуті результати фінансово-господарської
діяльності, визначитися з перспективами її розвитку. По-друге, для
контрагентів підприємства бухгалтерський звіт стає основним
інформаційним документом, який підтверджуе можливість і економічну
доцільність взаємодії з даним підприємством. По-третє, звіт є своєрідним
способом реклами діяльності. Нерідко першим кроком фірми–контрагента при
встановленні виробничих контактів є запит про можливість ознайомлення з
річним бухгалтерським звітом потенційного партнера. Отже від того,
наскільки грамотно і привабливо складений звіт, може значною мірою
залежати результат майбутніх переговорів про співпрацю. Правило — перш
ніж підписувати контракт, необхідно ознайомитися з річним звітом
контрагента.

В західній обліково-аналітичній практиці накопичений значний досвід у
підготовці річного звіту, його конструюванні та оформленні. Типова
структура звіту може мати такі розділи:

— коротка характеристика діяльності підприємства (основним змістом
розділу є деякі основні показники, що найбільш вигідно характеризують
підприємство, види і географічні сфери діяльності і т.д.);

— звернення голови підприємства (президент, директор);

— звіт адміністрації (характеристика виробничої, комерційної та
інвестиційної діяльності, оцінка фінансового положення,
характеристика науково-технічного рівня підприємства, його
природоохоронна діяльність та інші);

— бухгалтерська звітність;

— пояснення до бухгалтерської звітності (характеристика облікової
політики, структури і виду основних засобів та матеріальних активів,
фінансових вкладів, дебіторської та кредиторської заборгованості,
витрати виробництва, ліквідності та фінансової стійкості і т. д.);

— аудиторський висновок;

— дані про котування цінних паперів підприємства;

— інша інформація (склад вищого виборного органу управління, склад
адміністрації, інформація про найбільш вагомих інвесторів і т.д.).

До фінансової звітності в Україні належать такі форми звітності:

баланс – форма №1;

звіт про фінансові результати – форма №2;

звіт про рух грошових коштів – форма №3;

звіт про власний капітал – форма №4;

примітки до річної фінансової звітності – форма №5.

Звітним роком для всіх підприємств і організацій є календарний рік з 1
січня до 31 грудня включно.

Баланс є одним з найважливіших звітних документів. Він засвідчує
наявність коштів в підприємствах на певну дату. Баланс складаєтьтся на
основі даних фінансового обліку і за складом показників ділиться на дві
частини: актив і пасив. В активі показники групуються за складом та
розташуванням фінансових засобів фірми, в пасиві – за джерелами їх
формування. Статті активу та пасиву діляться в свою чергу на розділи, що
відображають наявність та використання коштів, якими володіє фірма, та
джерела формування цих коштів за рахунок фінансування. Підсумок активу
балансу завжди дорівнює підсумку його пасиву.

Актив балансу містить інформацію на певну дату про склад та розміщення
наявних в розпорядженні фірми контрольованих коштів, одержаних в
результаті попередньої діяльності і які повинні стати джерелом майбутніх
надходжень фірми. В основу розподілу статей на розділи покладено ступінь
ліквідності коштів. Виходячи з цієї умови, виділяються два розділи:

— оборотні активи;

— позаоборотні активи.

Пасив балансу дає вартісну оцінку активів, тобто коштів фірми на певну
дату за джерелами їх формування, за цільовим призначенням, за термінами
погашення. Кожному виду джерел засобів відповідає окрема стаття пасиву.
Групування статей пасиву в балансі фірми може бути різним залежно від
застосовуваних принципів. Так, при розмежуванні статей пасиву за
принципом джерел формування та приналежністю коштів, які використовує
фірма, в пасиві виділяють два розділи:

— позичений капітал;

— власний капітал.

При розмежуванні статей за принципом тривалості використання капіталу в
обороті кошти фірми поділяються на капітали короткотермінового та
тривалого використання .

Окрім того, не варто забувати, що і сам баланс, який є основною звітною
та аналітичною формою, не звільнений від деяких обмежень. Вкажемо деякі,
найбільш вагомі з них.

1 Баланс історично за своєю природою фіксує стан фінансово-господарських
операцій, що склалися до моменту його складання.

2 Баланс відображає статус-кво в засобах і зобов’язаннях підприємства,
тобто відповідає на запитання, що являє собою підприємство на даний
момент згідно з використаною обліковою політикою, але не відповідає на
запитання, в результаті чого склався такий стан. Відповідь на поставлене
запитання не може бути дана тільки за даними балансу. Для цього потрібен
набагато глибший аналіз, який грунтується не тільки на залученні
додаткових джерел інформації, але й на розумінні багатьох факторів, які
не знаходять відображення в звітності (інфляція, науково-технічний
прогрес і т.д.).

3 За даними звітності можна розрахувати цілу низку аналітичних
показників, але всі будуть неточні, якщо їх ні з чим не порівняти.
Баланс, який розглядається ізольовано, не забезпечує просторового і
часового порівняння. Отже, його аналіз має проводитись в динаміці і по
можливості доповнюватись оглядом аналітичних показників споріднених
підприємств, їх середньогалузевими і середньопрогресивними значеннями.

4 Інтерпритація балансових показників можлива тільки з залученням даних
про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми тієї або
іншої статті, можливо тільки після порівняння балансових даних з
відповідними сумами оборотів. Наприклад, в балансах двох підприємств за
статтею «виробничі запаси» вважається однакова сума в 10 млн.грн.

Оборот запасів за рік на першому підприємстві становить — 120 млн.грн, а
на другому — 20 млн.грн. Відповідно в першому випадку запаси
забезпечують 1/12 частину річного споживання (місячний запас), а в
другому випадку —- половину річного споживання (піврічний запас).

5 Баланс — збір моментних даних на кінець звітного періоду і в силу
цього не відображає стан засобів підприємства протягом звітного періоду.
Це стосується перш за все найбільш динамічних статей балансу. Так,
наявність на кінець року великих за питомою вагою запасів готової
продукції зовсім не означає, що це положення буде протягом року
постійним, хоча сама по собі така можливість не виключена.

6 Фінансове положення підприємства і перспективи його зміни перебувають
під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але й багатьох
факторів, які взагалі не мають вартісної оцінки. В їх числі: можливі
політичні і загальноекономічні зміни, перебудова організаційної
структури, зміна форм власності, професійна і загальноосвітня підготовка
персоналу тощо. Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з
розділів комплексного економічного аналізу, який використовує і
неформальні оцінки.

7 Одне з вагомих обмежень балансу — у ньому закладений принцип
використання цін придбання. В умовах інфляції, зростання цін на сировину
і матеріали, які використовуються на підприємстві, низькою оновленістю
основних засобів багато статей відображають сукупність однакових за
функціональним призначенням, але різних за вартістю облікових об’єктів.
Зазвичай, істотно повторюються результати діяльності підприємства,
реальна оцінка його господарських засобів, «ціни» підприємства в
цілому.

8 Одна з головних цілей функціонування будь-якого підприємства-
отримання прибутку. Однак саме цей показник відображений в балансі
недостатньо повно. Представлена в ньому абсолютна величина накопиченого
прибутку відірвана від витрат та обсягу реалізації, не показує, в
результаті чого склалася саме така її величина. Представлений,
наприклад, в балансі прибуток в сумі 1 млн.грн. може в принципі бути
прибутком зовсім різних за величиною обороту та використаних ресурсів
підприємства.

9 Необхідно ще раз підкреслити, що результат балансу зовсім не
відображає тієї суми засобів, якою реально розпоряджається підприємство,
його, так би мовити, «вартісної оцінки». Основна причина полягає в
можливій невідповідності балансової оцінки господарських засобів з
реальними умовами внаслідок інфляції, кон’юнктури ринку, використаних
методів обліку тощо.

10 Дуже актуальним для обліку аналізу є питання про допустиму і можливу
міру уніфікації балансу. В теперішній час звітність уніфікована. В
певному розумінні продовжена попередня практика фіксованого регулювання
складу і структури звітності (раніше уніфікація балансу була в
компетенції Міністерства фінансів і галузевих міністерств). Міжнародними
обліковими стандартами більшості економічно розвинутих країн єдина і
обов’язкова для всіх підприємств структура звітності, як правило, не
передбачається.

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються
відповідними положеннями ( стандартами ) бухгалтерського обліку (ПБО).

ПБО “Загальні вимоги до фінансової звітності” визначаються мета, склад
та принципи підготовки до фінансової звітності, а також вимоги щодо
розкриття інформації у фінансовій звітності. Під розкриттям мається на
увазі надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової
звітності. Користувачами звітності є фізичні та юридичні особи, що
потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.
А суттєвою інформацією вважається інформація, відсутність якої може
вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість
інформації визначається відповідними положеннями (стандартами)
бухгалтерського обліку та керівництвом підприємства.

ПБО “Баланс” – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на
певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал. Цим стандартом
визначається зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його
статей, тобто елементів фінансового звіту, які відповідають встановленим
критеріям. Дається загальний опис змісту окремих статей балансу та
додається сама форма балансу. Баланс складається на кінець останнього
дня звітного періоду. Проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка
охоплює певний період, складається наростаючим підсумком з початку
звітного року. Форма Балансу є додатком до цього ПБО (табл. 6.1).

ПБО «Звіт про фінансові результати» – це звіт про доходи, витрати і
фінансові результати діяльності підприємств. Останні розглядаються з
точки зору того, наслідком якої діяльності вони є. У цьому зв’язку
виділяють:

Таблиця 6.1 – Баланс

Код рядка На початок року На кінець звітн. року

Пасив Код рядка На початок року На кінець звітн. року

1 2 3 4 5 6 7 8

1.Необоротні активи

1. Власний капітал

Нематеріальні активи:

залишкова вартість

010

2000 Статутний капітал 300 130000 130000

Пайовий капітал 310

первісна вартість 011

2000 Додатковий вкладений капітал 320

знос 012

Інший додатковий капітал 330

Незавершене будівництво 020 20000 18000 Резервний капітал 340

Основні засоби:

залишкова вартість

030

65020

66920 Нерозподілений прибуток

(непокритий збиток

350

30

48

первісна вартість 031 66500 68500 Неоплачений капітал 360 (1000) (1000)

знос 032 1480 1580 Вилучений капітал 370

Довгострокові фінансові інвестиції:

які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

040

Усього за розділом I 380 129030 129048

II. Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу 4000

Інші забезпечення 410

інші фінансові інвестиції 045

Цільове фінансування 420

Довгострокова фінансова заборгованість

язання

Відстрочені податкові активи 060

Довгострокові кредити банків 440 20000 20000

Інші необоротні активи 070

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

450

Усього за розділом I 080 85020 86920

II. Оборотні активи

Відстрочені податкові зобовязання

460

Запаси:

виробничі запаси

100

Інші довгострокові зобов’язання 470

тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

Усього за розділом III 480 20000 20000

IV. Поточні зобов’язання

незавершене виробництво 120 7564 7172

Короткострокові кредити банків

500

66552

6000

готова продукція 130 1500 2000

Товари 140 2500 27532 Поточна заборгованість за довгостроковими
зобов’язаннями

510

Векселі одержані 150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

2400

2600

Векселі видані 520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

21140

23080

первісна вартість 161 2400 2600

резерв сумнівних боргів 162

Поточні зобов’язання за розразунками:

Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом

170

12010

11304

з одержаних авансів 540

з бюджетом 550 4032 3926

за виданими авансами 180

з позабюджетних платежів 560 1380 1694

з нарахованих доходів 190

зі страхування 570 750 8000

із внутрішніх розрахунків 200

з оплати праці 580 14350 15676

Інша поточна дебіторська заборгованість

210

з учасниками 590 300 800

із внутрішніх розрахунків 600

Поточні фінансові інвестиції

220

Інші поточні зобов’язання 610

Усього за розділом IV 620 108504 113176

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

230

121040

121532 V. Доходи майбутніх періодів 630

Баланс 640 257534 262224

в іноземній валюті 240

Інші оборотні активи 250

Усього за розділом II 260 172514 175304

III. Витрати майбутніх періодів 270

Баланс 280 257534 262224

– звичайну діяльність, яка складається з будь-якої основної діяльності
підприємства, а також операцій, що її забезпечують або виникають
внаслідок її проведення; при цьому основна діяльність класифікується як
операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції, що є
головною метою створення підприємства, і забезпечують основну частку
його доходу;

– надзвичайні операції, які відрізняються від звичайної діяльності
підприємства, та не очікується, що вони повторюватимуться періодично або
у кожному наступному звітному періоді. У Звіті про фінансові результати
мають бути відображені доходи від участі в капіталі. Облік інвестицій
може вестись за методом участі у капіталі, згідно з яким балансова
вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму
збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта
інвестування.

ПБО «3віт про рух грошових коштів» відображає надходження та вибуття
грошових коштів та їх еквівалентів у результаті діяльності підприємства
за звітний період. До грошових коштів належать готівка, кошти на
рахунках у банках та депозити до запитання. Негрошовими операціями
вважаються такі, які не потребують використання грошових коштів та їх
еквівалентів. Інформація у Звіті про рух грошових коштів подається в
розрізі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Якщо рух грошових коштів в результаті однієї операції включає суми, які
належать до різних видів діяльності, то ці суми слід наводити окремо у
складі відповідних видів діяльності. Внутрішні зміни у складі грошових
коштів до Звіту не включаються. Негрошові операції (отримання активів
шляхом фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом
емісії акцій тощо) не включаються до Звіту.

ПБО «Звіт про власний капітал» відображає зміни у складі власного
капіталу підприємства протягом звітного періоду, а саме: залишок на
початок року, різні види коригувань (внаслідок змін облікової політики,
виправлення помилок та ін.), переоцінки активів, чистого прибутку
(збитку) за звітний період, напрямків розподілу прибутку, внесків
учасників, операцій, пов’язаних з вилученням капіталу (викуп акцій, їх
перепродаж, анулювання), зменшення номінальної вартості акцій, інші
зміни у власному капіталі (списання невідшкодованих збитків, безкоштовно
отримані активи), залишок власного капіталу на кінець року.

Важливою складовою звітності є Примітки до фінансової звітності, у яких
має відображатись призначення та умови використання кожного елемента
власного капіталу (крім статутного фонду).

6.3 Методичні основи аналізу фінансових звітів

Теоретичним завданням фінансового аналізу є побудова цілісної, логічної
та практично доцільної методики аналітичних досліджень і формалізованих
розрахункових алгоритмів її використання. Базою фінансового аналізу
служать балансові моделі та інші форми фінансової звітності. Адже метою
складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття
рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий
стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Фінансова
звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо придбання,
продажу та володіння цінними паперами, участі в капіталі підприємства,
оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання,
визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу.

Фінансовий аналіз є важливим і одночасно одним з найскладніших блоків
при реструктуризації підприємств. У свою чергу, процес діагностики стану
підприємства поділяється на декілька етапів, котрі не обов’язково
слідують один за одним, а можуть здійснюватись паралельно, мінятись
місцями, повертатись до раніше проведених етапів з метою уточнення їх
результатів. Надзвичайно важливими для діагностики підприємства є
підготовка вихідної інформації, а також фінансовий та маркетинговий
аналіз.

Фінансовий аналіз перш за все зосереджується на питаннях, пов’язаних з
використанням наявних у підприємства фінансових ресурсів. Аналізується
структура витрат на виробництво та реалізацію продукції в розрізі її
окремих груп. Інформація для такого аналізу подається у формі, подібній
до звіту про прибутки та збитки, який складається згідно з вимогами
Міжнародних стандартів рахівництва. Результати аналізу мають відповісти
на запитання:

– яка величина змінних та постійних (операційних) витрат у виробництві
та реалізації кожного виду продукції?

– який рівень валової та операційної прибутковості окремих видів
продукції?

Згідно з Міжнародними стандартами рахівництва (International Accounting
Standards), що встановлюють вимоги до фінансової звітності, змінні
витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції.
Їх величина змінюється майже прямо пропорційно змінам обсягу реалізації
продукції. Постійні (операційні) витрати прямо не залежать від
реалізації продукції. Резервом фінансової реструктуризації підприємства
може стати зменшення постійних та зниження собівартості змінних витрат.

Наступним кроком фінансового аналізу є дослідження складу та структури
активів підприємства з метою визначення серед них ліквідних, менш
ліквідних та важко ліквідних. У багатьох підприємств на балансі є чимало
незавершеного будівництва та об’єктів соціальної сфери, утримання яких
обтяжує їх фінансовий стан. Продаж цих об’єктів або інша вигідна для
підприємства форма їх відчуження є резервом підвищення ліквідності
активів. Поліпшенню структури активів покликане сприяти і ширше
використання, наприклад, лізингу для придбання основних фондів.

Однією з найважливіших особливостей нової звітності є відсутність у ній
планових показників і нормативів. В умовах ринку фінансове планування
втрачає риси централізованого адміністративного регулювання, що зовні
задає підприємству безліч параметрів його діяльності. Воно служить
насамперед виробленню гнучкої стратегії і тактики господарської
поведінки підприємства, що прагне стабілізувати своє становище при
швидко змінюваній у результаті конкуренції ринковій кон’юнктурі.
Використання нормативів у фінансовій діяльності стає справою вибору
самого підприємства, тому інформація про нормативи стає комерційною
таємницею. Аналіз відхилень від запланованих підприємством нормативів
відповідно стає складовою частиною внутрішнього аналізу фінансового
стану, здійснюваного фінансистами підприємства на основі всієї
достовірної інформації про господарську діяльність. Фінансовий аналіз,
що ґрунтується на бухгалтерській звітності, набуває характеру
зовнішнього аналізу, тобто аналізу, проведеного за межами підприємства
його зацікавленими контрагентами, власниками, державними органами на
основі звітних даних, що містять лише обмежену частину інформації про
діяльність підприємства. Нові форми бухгалтерського балансу, додатки до
балансу, звіту про фінансові результати і їхнє використання дають
можливість зовнішнім користувачам звітності досить об’єктивно оцінювати
фінансовий стан підприємства, його ділову активність і рентабельність,
не використовуючи інформацію, що є комерційною таємницею.

Методика зовнішнього фінансового аналізу представляє великий інтерес для
кожного підприємства не тільки з метою оцінки потенційних партнерів, але
й для власної самооцінки, здійснюваної з погляду зовнішніх користувачів
бухгалтерської звітності. Будь-якому підприємству далеко не байдуже, за
якими показниками будуть оцінювати його фінансову діяльність можливі
контрагенти, акціонери, кредитори. Для того, щоб можна було установити
відповідність між внутрішніми і зовнішніми фінансовими оцінками, повинно
існувати єдине методичне ядро, що поєднує різні види аналізу.

Пропоновані основи методики фінансового аналізу, призначені для
забезпечення керування фінансовою діяльністю підприємства й оцінки
фінансової стійкості, ділової активності і рентабельності його ділових
партнерів в умовах ринкової економіки, включають елементи, загальні для
зовнішнього і внутрішнього аналізу. Розглянуті нижче завдання й
алгоритми їхнього вирішення визначають головні напрямки аналізу, а їхнє
поглиблення на базі всієї достовірної інформації (у тому числі на базі
розроблювальних на підприємствах нормативів) проводиться в рамках
внутрішнього аналізу. Крім того, основи методики можуть бути адаптовані
до вимог конкретного зовнішнього користувача і тому мають деякою мірою
універсальний характер. Це випливає з універсальності ринкових відносин,
що поєднують різні форми власності і види економічної діяльності.

Основна мета фінансового аналізу – отримання невеликої кількості
інформативних параметрів, що дають об’єктивну і точну картину
фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, зміну в
структурі активів і пасивів в розрахунках з дебіторами і кредиторами.
При цьому аналітика і менеджера може цікавити як поточний фінансовий
стан підприємства, так і його проекція на ближчу та віддалену
перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

Практика фінансового аналізу виробила основні підходи до «читання»
фінансових звітів. Серед них можна виділити:

Горизонтальний аналіз – порівняння кожної позиції звітності з минулим
періодом, з відповідною позицією звітності підприємства-аналога;

Вертикальний аналіз – визначення структури фінансових показників з
визначенням впливу кожної позиції на результат загалом;

Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з минулими
періодами і визначення основної тенденції динаміки показника. За
допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а
значить, ведеться перспективний, прогнозний аналіз (метод
екстраполяції);

Просторовий аналіз – це як внутрігосподарське порівняння окремих
показників фірми, дочірніх компаній, цехів, так і міжгосподарське
порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів,
середньогалузевими тощо.

Факторний аналіз – це аналіз впливу окремих факторів (причин) на
результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних
прийомів.

Для практичного забезпечення цих підходів до фінансового аналізу
використовуються різнорідні прийоми. Частина з них розроблена теорією
економічного аналізу, інші запозичені з математики, статистики,
бухгалтерського обліку. Тому у фаховій літературі здебільшого усі
кількісні прийоми фінансово-економічного аналізу поділяють на:

— статистичні (порівняння, середніх величин, групування, елімінування);

— бухгалтерські (подвійний запис, баланс);

— економіко-математичні (диференціювання, інтегрування, лінійне,
квадратичне та нелінійне програмування, динамічне програмування, теорія
гри, кореляційно-регресійний аналіз).

6.4 Аналіз фінансового стану підприємства

Нагальною необхідністю будь-якого підприємства є систематичний пошук
шляхів підвищення та зміцнення фінансової стабільності. Передує цьому
процесу своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємства,
що дає змогу оцінити співвідношення між заборгованістю суб’єкта
господарювання і його активами, структуру активів, оптимальність
величини матеріально-виробничих запасів, дебіторської і кредиторської
заборгованості.

Фінансовий стан підприємства – це комплексний результат від взаємодії
усієї системи фінансових відносин підприємства, що відображає наявність,
розміщення та використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими основними
напрямками:

— аналіз балансу, майна та джерел їх утворення;

— аналіз ліквідності та платоспроможності;

— аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості;

— аналіз кредитоспроможності.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства
є форма №1 “Баланс” (табл. 6.1). При “читанні” балансу з’ясовують
характер зміни підсумків балансу його окремих розділів та статей,
раціональність розташування статей коштів підприємства, його поточну
платіжну здатність та інше.

1 Підсумок балансу на початок періоду порівнюється з підсумком балансу
на кінець періоду. Це показує рух балансу. В звичайних виробничих умовах
збільшення підсумку балансу оцінюється позитивно.

2 Встановлюється відповідність динаміки балансу з динамікою обсягу
виробництва і реалізації продукції (Q), а також прибутку підприємства
(П). Більш швидкі темпи «Q» і «П» свідчать про покращання використання
коштів на даному підприємстві.

3 Розраховується система фінансових коефіцієнтів і порівнюється з
даними минулих років, аналогічними показниками інших підприємств,
середньогалузевими даними, загальноприйнятими стандартними показниками.

4 Визначається зміна окремих розділів та статей балансу. Позитивної
оцінки заслуговує збільшення в активі балансу грошових засобів цінних
паперів, коротко- і довготермінових фінансових вкладень основних
засобів, нематеріальних активів. У пасиві балансу – підсумки першого
розділу і особливо суми прибутку, доходів майбутніх періодів,
спеціальних фондів цільового призначення. Як правило, негативної оцінки
заслуговує різкий ріст дебіторської і кредиторської заборгованості.

5 Проводиться аналіз структури балансу – засобів підприємства та джерел
їх утворення (аналіз по вертикалі). Так, зміна структури активів
підприємства в бік зростання частки оборотних засобів може вказувати на:

— формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню
оборотності засобів підприємства;

— переорієнтацію частин поточних активів на кредитування споживачів
товарів, дочірніх підприємств та інших дебіторів;

— згортання виробничо-технічної бази.

Однак для того, щоб зробити однозначний висновок про причини зміни даної
пропорції в структурі активів, необхідно провести детальний аналіз
окремих статей балансу та додаткової інформації.

Важливим елементом аналізу майна підприємства є оцінка його майнового
стану за допомогою таких показників:

— частка активної частини основних засобів як відношення вартості
активної частини основних засобів до сумарної вартості основних засобів;

— коефіцієнт зношення основних засобів, як відношення суми зносу до
балансової вартості основних засобів за первісною вартістю;

— коефіцієнт оновлення як відношення балансової вартості поступлених за
період звіту основних засобів до їх вартості на кінець періоду;

— коефіцієнт вибуття як відношення балансової вартості вибулих за
період звіту основних засобів до їх вартості на початок періоду.

Співвідношення цих показників та аналіз їх у динаміці дає підстави для
об’єктивної оцінки майна підприємства за аналізований період.

Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують його здатність своєчасно і
в повному обсязі погасити поточні зобов’язання і короткострокову
кредиторську заборгованість.

При оцінці ліквідності розраховують:

1 Коефіцієнт поточної ліквідності.

2 Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4 Коефіцієнт обіговості запасів.

5 Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості.

6 Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості.

Перші три коефіцієнти, які розраховуються на підставі даних форми № 1
«Баланс» шляхом порівняння поточних активів і поточних зобов’язань
підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашення
боргів протягом року. Четвертий, п’ятий і шостий коефіцієнти
розраховуються на підставі форми № 1 «Баланс» і форми № 2 «Звіт про
фінансові результати». Ці коефіцієнти дають змогу оцінити ефективність
використання активів.

1 Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл). Інші назви цього коефіцієнта –
коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт покриття. Він дає загальну
оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів
підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні
активи перевищують за величиною поточні зобов’язання, підприємство може
розглядатися як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт розраховується
за формулою

2 Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл). На відміну від попереднього він
враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником
ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні
поточні активи. Розраховується за такою формулою:

3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) свідчить, яка частина поточних
(короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт
розраховується за такою формулою:

4 Коефіцієнт обігових запасів (Коз) свідчить, як часто обертаються
запаси для забезпечення поточного обсягу виробництва, і розраховується
за формулою

Чим вищий цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси, а значить, і
менша тривалість одного обороту.

5 Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості (Кодз) свідчить,
скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки,

Чим більша кількість оборотів, тим краще.

6 Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості (Кокз) свідчить про
наявність на підприємстві тимчасово залучених грошових коштів, що
підлягають поверненню. Його розраховують за формулою

Порівняння термінів погашення дебіторської і кредиторської
заборгованості дає підстави для висновку про платоспроможність
підприємства. Перевищення терміну погашення кредиторської заборгованості
над дебіторською свідчить про погіршення платоспроможності підприємства
і навпаки.

Говорячи про ліквідність підприємства, інколи ототожнюють його з
платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні. Коефіцієнти ліквідності
можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, а підприємство
буде не платоспроможне (в поточних активах значна питома вага припадає
на неліквідні засоби та дебіторську заборгованість). Платоспроможність
означає наявність у підприємства грошових коштів, достатніх для негайних
розрахунків за поточними платежами.

Виходячи з такого визначення, рівень платоспроможності підприємства
(Кпс)можна визначити за формулою

Бажано, щоби значення Кпс наближалося до одиниці.

З позиції довготермінової перспективи платоспроможність підприємства
характеризується структурою джерел коштів та залежністю від зовнішніх
суб’єктів господарювання. З кількісної сторони її можна оцінити за
допомогою відповідних показників.

Коефіцієнт автономії (Ка) характеризує можливість підприємства виконати
свої зовнішні зобов’язання за рахунок власних коштів

Доповненням до попереднього коефіцієнта можна вважати показник
концентрації залученого капіталу (Кзк)

Сума Ка і Кзк завжди дорівнює одиниці.

Для найбільш загальної оцінки платоспроможності (фінансової рівноваги)
розраховується співвідношення залученого і власного капіталу (Кзв)

Зростання цього показника свідчить про посилення залежності підприємства
від інвесторів та кредиторів, що знижує його фінансову стійкість.

Для визначення структури капіталу розраховують показник довгострокового
залучення позичених коштів (Кдз)

Збільшення даного показника в динаміці – негативна тенденція, зростає
залежність від зовнішніх інвесторів та потреба в обслуговуванні
залучених коштів.

Розрахувавши наведені показники, надалі необхідно провести аналіз усіх
чинників, що впливають на їх величину. При цьому слід пам’ятати, що для
підприємств будь-якої форми власності кредитори і контрагенти будуть
віддавати перевагу підприємствам з великою часткою власного капіталу та
високим рівнем фінансової автономії.

a$gd? A

gdu#E

L

d

f

v

R ? ? O ue F

TH

hrLE@?

????

hrLE@?

&

X0

&

?

ae e ¶

?

&

X U

????????????0??

U

Ue

X0 ??

X0

??

??

X0

??

??

??

??

X0 ??

??

X0

??

??

X0 ??

??

??

X0 ??

??

X0 ??

??

X0 ??

??

??

??

X0

??

??

X0 ??

??

??

??

X0 ??

??

??

??

,ська заборгованість аналізується з метою прийняття управлінських
рішень, спрямованих на її скорочення та стягнення сумнівної дебіторської
заборгованості. Аналіз проводиться по окремих покупцях з урахуванням
дати виникнення заборгованості, суми та терміну неплатежів. За даними
звітності (форми 1, 2) можна визначити деякі показники, що
характеризують стан дебіторської заборгованості. Серед них коефіцієнт
оборотності дебіторської заборгованості, період погашення дебіторської
заборгованості, частка дебіторської заборгованості у загальному обсязі
поточних активів, частка сумнівної дебіторської заборгованості у
загальному обсязі заборгованості. Аналіз цих показників рекомендується
проводити за допомогою методів порівняння, групування, елімінування та
факторного аналізу.

При управлінні дебіторською заборгованістю важливо брати до уваги два
підходи:

– порівняння додаткового прибутку з втратами за рахунок зміни політики
розрахунків за реалізовану продукцію;

– оптимізація величини і термінів погашення дебіторської та
кредиторської заборгованості.

Перший підхід передбачає – якщо продавати продукцію з відстрочкою
платежів, то необхідно порівнювати витрати від появи додаткової
дебіторської заборгованості з приростом прибутку в результаті збільшення
виручки від реалізації.

Другий підхід передбачає максимальне використання усіх можливостей
скорочення фінансового циклу – залучення для фінансування дебіторської
заборгованості коштів, призначених для розрахунку з кредиторами за
товари.

Аналіз кредиторської заборгованості може проводитись з використанням
наведеної вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Питання для розгляду та обговорення

1 Обгрунтуйте необхідність проведення експрес-аналізу результатів
діяльності суб’єктів господарювання.

2 Мета та послідовність проведення експрес-аналізу.

3 Порівняйте ведення бухгалтерської звітності в Україні з іншими
країнами (наприклад, європейськими).

4 Які Ви знаєте форми фінансової звітності в Україні і що вони
відображають?

5 Охарактеризуйте баланс як один з найважливіших звітних документів.

6 Суть і мета проведення фінансового аналізу.

7 Розкрийте методидичні основи аналізу фінансових звітів.

8 Охарактеризуйте напрямки, за якими проводиться аналіз фінансового
стану підприємства.

9 Суть оцінки ліквідності підприємства. Показники, які розраховують при
оцінці ліквідності.

10 Поясність різницю між поняттями „ліквідність” та „платоспроможність”
підприємства.

Тема 7 Аналіз ділових ситуацій

7.1 Класифікація методів аналізу ділових ситуацій.

7.2 Аналіз ситуації шляхом особистого спостереження і проведення
експерименту.

7.3 Аналіз ділової ситуації на основі бесіди та інформації, отриманої
анкетуванням.

7.4 Систематизація інформації про ділову ситуацію.

7.5 Результативність аналізу ділових ситуацій.

7.6 Особливості проведення контент-аналізу.

7.7 SWOT – аналіз.

7.1 Класифікація методів аналізу ділових ситуацій

Збір фактів в деяких дослідженнях інформаційного характеру є
найважливішою частиною всієї роботи. В кожному дослідженні збір фактів
для аналізу ситуацій є й дуже відповідальною справою, оскільки як кожен
подальший крок залежить від достовірності, повноти і точності
інформації, які є вихідним матеріалом, на основі якого шляхом аналізу і
синтезу складаються кінцеві судження і висновки, а також приймаються
практичні рішення.

Методи аналізу ділових ситуацій можуть бути класифіковані за способом
отриманої інформації на такі чотири групи. Це інформація, отримана
шляхом:

особистих спостережень і експериментів;

вивчення бібліографії з метою встановлення, який матеріал з даного
питання був уже опублікований;

використання інтерв’ю і особистого опитування осіб, у яких є
конфіденційні відомості з даного питання;

використання анкет, метою яких є отримання відомостей з даного питання
від осіб, з якими немає можливості контактувати іншими способами.

При аналізі і попередньому обговоренні плану дослідження рекомендується
ретельно розділяти ці методи, але в процесі ситуаційного дослідження
рідко приходиться обмежуватись якимсь одним з них. Перераховані чотири
методи ніби складають частини єдиного цілого, і аналіз може бути повним
лише настільки, наскільки ним використані всі можливі джерела
інформації.

Нестача часу і засобів може, звичайно, обмежити обсяг і характер
доступної інформації, тим не менше для отримання точних і надійних
висновків необхідно рахуватися зі всіма факторами, які мають відношення
до досліджуваної проблеми.

У зв’язку з цим необхідно зупинитися на послідовності збору фактичного
матеріалу. В наведеній класифікації вони розміщені від простого методу
до найбільш складного. Перевага такої послідовності полягає в її
логічній обгрунтованості. Але не треба вважати, що таке розміщення
відповідає тій послідовності, в якій названі методи повинні обов’язково
застосовуватись в кожному окремому випадку, оскільки ринкова
господарська діяльність характеризується необмеженою різноманітністю
ситуацій.

Аналітик-практик при зборі фактів керується тільки мотивами зручності
дальше оперувати ними. Він може вибрати метод особистого спостереження
або почати з консультації у особи, компентентної у даній сфері, або ж з
вивчення опублікованих матеріалів.

При аналізі ситуації доцільно користуватися схемою, представленою в
таблиці 6.1. Застосування цієї схеми має дві переваги — вона концентрує
увагу та надає наочності основним моментам аналітичної роботи.

Таблиця 7.1-Схема аналізу господарських ситуацій

На що треба звернути увагу В чому була помилка при веденні бізнесу Що
слід би

зробити Яких результатів можна очікувати

Якщо є проблема в бізнесі і є достатня кількість фактів, то перш за все
треба встановити, які з них заслуговують уваги в першу чергу. Їх перелік
вносить ясність в аналітичну роботу. Наведена схема може мати декілька
різновидностей, але в будь-якому випадку систематичне зображення окремих
етапів аналітичної роботи має багато переваг. Схема через зорове
сприйняття скріплює складене уявлення про ситуацію, а весь процес
аналізу стає більш прозорим і переконливим.

7.2 Аналіз ситуації шляхом особистого спостереження і проведення
експерименту

Вибір найкращого джерела інформації певною мірою залежить від характеру
проблеми, що вирішується. Для більшої частини питань господарської
діяльності основні дані запозичують із досвіду інших осіб, який
передається усно чи письмово. Але все ж найбільш суттєві відомості
можуть бути отримані із першоджерела шляхом особистого спостереження і
здійснення експериментів.

Існує низка правил, які полегшують успішне використання спостережень при
аналізі різних ситуацій в господарській діяльності. Основні правила
такі:

1 Ясно формулюйте проблему.

2 Добийтесь належної установки свідомості.

3 В даний момент часу проводьте спостереження тільки над однією
ситуацією.

4 Розглядайте явища і об’єкти у взаємозв’язку.

5 Зберіть всі суттєві факти.

6 Виключте маловажливі факти.

7 Зберігайте ентузіазм і зацікавленість у встановленні істини.

8 Фіксуйте результати спостережень.

9 Враховуйте людський фактор.

Порушення наведених правил аналізу господарських ситуацій тягне за собою
неточність спостережень. Як би логічно не виглядали роздуми, але якщо
вихідні припущення несуттєві, то результати аналізу будуть помилковими.
Тому дуже важливо, щоб відомості, отримані в результаті проведеного
аналізу, що поступають на обробку і обговорення, були точними.
Пам’ятайте, що діловий світ не прощає помилок.

Помилки аналізу діляться на два основних класи. До першого класу
відносяться помилки, які є наслідком неправильного сприйняття ситуації,
їх можна назвати неправильним спостереженням. До другого класу можуть
бути віднесені помилки, які перебувають в неповноті спостережень. Вони
зазвичай випливають із неуваги або неуміння охопити ситуацію в усіх
деталях.

Аналітик може запобігти помилкам, якщо він безперервно буде контролювати
себе запитаннями:

Чи можливе при даних умовах правильне спостереження?

Чи добре я володію всіма своїми почуттями?

Чи не дуже я втомлений, щоб уважно спостерігати?

Як можуть впливати мої звички при спостереженні даного явища?

Який вплив на спостереження здійснює упередженість?

Чи був я під час спостереження достатньо уважним або уважним не до того,
що треба?

Чи володію я достатньою підготовкою і професіоналізмом для правильного і
точного спостереження?

Уміння аналізувати ситуацію полягає головним чином в тому, щоб не
допускати неправильного спостереження або прогалин в спостереженні.
Наведені вище контрольні запитання значно полегшують правильне
спостереження в процесі аналізу ділової ситуації.

Необхідно пам’ятати, що досвідчений аналітик відрізняється від
недосвідченого вмінням спостерігати і точно фіксувати свої враження.
Справжній спеціаліст, вміючи спостерігати, аналізувати і узагальнювати,
може зайти в цех або відділ і за декілька хвилин побачити більше, ніж
недосвідчений за декілька годин.

Всі знання і досвід, запозичені в інших осіб, повинні бути віднесені до
загального класу “свідчень другого порядку” зовсім не через те, що вони
менш суттєві, а просто через те, що вони отримані дослідником
безпосередньо не в результаті особистого досвіду, своїх спостережень чи
розрахунків. В більшості випадків дослідження значно програло, якщо б
аналітик покладався лише на власне вміння спостерігати і не бажав
використовувати досвід своїх попередників.

Із другорядних джерел інформації можна почерпнути свідчення і досвід
різного роду і якості. Ці джерела можуть являти собою опубліковані
видання, свідчення, які зберігаються в пам’яті інших, відтворення
аналогічних ситуацій, аудіо- і відео- матеріалів, записи на електронних
носіях інформації .

Перш ніж приступити до аналізу господарської ситуації необхідно
визначити, коли і як вам найзручніше ознайомитись з наявною літературою
з даного питання. На це не можна відповісти однозначно, бо кожне
дослідження є автономним. Єдине загальне правило зводиться до того, що
з літературою, яка допомагає досліджувати ситуацію, доцільно
ознайомитись перш ніж будуть зроблені остаточні висновки. Питання про
методику роботи з бібліографією повинно бути представлено на розгляд
дослідника.

Бібліографія є предметом дослідження. Знайомство аналітика з побудовою
вказівників або з розподілом матеріалу в спеціальних довідниках дає
змогу знайти в них свідчення про необхідну літературу і відкриває доступ
до інших посилань, які розміщені в суміжних корисних йому каталогах.

Складання бібліографії з будь-якої тематики потребує часу і
систематичної роботи. В даному випадку можна звернутися за допомогою до
бібліографа, який завдяки великому досвіду роботи з науковою літературою
може допомогти.

В аналітичній роботі не можна обмежуватись знайомством тільки з
опублікованими матеріалами. Звіти, що складаються на підприємстві,
містять суттєві свідчення, включаючи аналоги даній господарській
ситуації. Коли публікації не мають цінності, ознайомлення з звітами
створює загальну господарську картину, яка необхідна для правильного
аналізу і успішної розробки плану дослідження. Маючи реальні звітні дані
за певний час, дослідник може в результаті аналізу виявити чимало
можливостей щодо покращання роботи, які призведуть до зростання обсягу
виробництва, скорочення браку, зниження собівартості продукції і т.д.

7.3 Аналіз ділової ситуації на основі бесіди та інформації, отриманої
анкетуванням

Бесіда є одним із найсуттєвіших способів отримання свідчень і всюди
знаходить широке застосування. Основні переваги ділової бесіди можуть
бути сформульовані так:

— вона дає безпосередні свідчення і зазвичай потребує мінімальних
витрат;

— є єдиним способом отримання певних свідчень;

— гнучкість позиції дає змогу в кожну хвилину змінити характер розмови.

В багатьох випадках бесіда майже така ж безпосередня, як і особисте
спостереження, а за умови ретельного і вдалого вибору особи вона є
надійним і достовірним джерелом інформації. В міру роботи дослідник
регулярно користується бесідою, щоб доповнити власне спостереження і
піддати перевірці свій досвід і здогадки. Досвідчений експерт надає
важливого значення бесіді. Приступаючи до дослідження, він обговорює
проблеми з особами, добре компетентними в даній області. Отримані таким
чином свідчення разом з власною думкою допомагають йому розробити план
підходу до досліджуваної проблеми. Але доступність інформації, отриманої
цим шляхом, нерідко робить досліднику погані послуги. Через недостатнє
знання або неуміння розрізняти між припущенням і фактом він часто
потрапляє впросак, якщо покладається на те, що йому повідомляють. При
недостатньо критичному відчутті аналітик завжди ризикує надати цим
свідченням перебільшеного значення і цим нанести збитки своїй роботі.

Головна перевага бесіди в тому, що вона дає такі свідчення, які
неможливо здобути ніяким іншим шляхом; в бесіді виясняються такі
подробиці, які якраз дуже цінні для даного дослідження. Крім того, в
процесі ділової розмови майже завжди вдається ознайомитись з новими
пропозиціями і прийомами, перш ніж виклад надрукується, хоч чимало
цінних свідчень ніколи не потрапляє в друк. На підприємствах є багато
розумних, талановитих спеціалістів, які не впевнені в собі, або не
вміють викладати свої думки письмово, а між тим вони діляться своїм
досвідом з тими, кому довіряють, і часто цим шляхом поширюються цінні
ідеї, які в іншому випадку залишились би невідомими. В цьому відношенні
бесіда має великі переваги.

Слабка сторона бесіди як методу збору інформації полягає в тому, що
чимало свідчень є неточними і випадковими. Тому аналітик повинен завжди
враховувати при бесіді перебільшення або інші неточності і перевіряти
отримані в усній формі свідчення, перш ніж посилатися на них в своїй
роботі.

Бесіда є такою ж гнучкою, як особисте спостереження, вона визначається
тільки характером учасників, і штучно спрямовуючи її течію дослідник
може змінювати бесіду в бажаному йому напрямку.

Важлива перевага бесіди полягає в тому, що сама по собі вона є добрим
стимулом для учасників. Добре відомо, що ніщо так сприяє так появі нових
ідей, як обговорення, в якому кожен із учасників вносить свою лепту.

Перевага і корисність ділової бесіди обмежується умовами часу, місця і
наявності грошей.

Анкета складається із низки запитань. Відповіді повинні містити
необхідні свідчення. Анкета, звичайно, безособова і розсилається
адресатам, незалежно від того, чи знає їх ініціатор анкети чи ні.
Зазвичай анкета супроводжується листом, ціль якого – спонукати
отримувача дати необхідну інформацію.

В останні роки анкети широко застосовуються для отримання свідчень із
віддаленних від дослідника місць.

Головні переваги анкети – це легкість розповсюдження і економність.

Анкета містить також і деякі незручності, котрі обмежують її корисність:
труднощі з отриманням відповідей, беззмістовність відповідей. Порівняно
небагато осіб, які отримали анкети, відповідають на них навіть тоді,
коли вони зацікавлені в цьому. Неможливо навести точні дані стосовно
відсотка отримуваних відповідей, оскільки вони змінюються залежно від
характеру анкети і від класу осіб, яким вона послана. Крім того, анкета
нерідко потрапляє в руки не тих осіб, для яких вона призначена.

Складність отримання розумних відповідей є значним недоліком даного
методу, але в багатьох випадках незадовільність результатів є наслідком
недоопрацювання даної анкети.

Для отримання задовільних результатів необхідно враховувати і звертати
увагу на:

— визначення основної теми і на форму, в якій повинні бути сформульовані
питання;

— створення мотиву для відповідей в анкеті;

— розповсюдження серед такого контингенту осіб, які б сприяли отриманню
бажаних результатів;

— сучасні прийоми обробки отриманої інформації.

Успіх анкетування залежить від того, наскільки уміло була складена
ділова анкета. Правила, що допомагають забезпечити змістовність
відповідей на питання анкети:

Ретельно проаналізувавши тему анкети, встановіть, які свідчення мають
для вас суттєве значення.

Чітко представте собі тих осіб, від яких ви хочете отримати інформацію.

Переконайтесь в тому, що ви розраховуєте отримати лише такі свідчення,
які дійсно можуть бути дані цими особами.

Не задавайте запитань, на які опитуваний не побажав би відповісти.

Формулюйте всі запитання так, щоб було зрозуміло, які свідчення ви
хочете отримати.

Ставте запитання так, щоб опитуваному було легко сповістити бажані вам
свідчення.

Обходьтеся без довгих і нечітких запитань.

Розміщуйте запитання в логічному порядку.

Формулюйте запитання так, щоб вони заздалегідь не підказували очікувану
вами відповідь.

Думайте про те, щоб анкета була настільки коротка, наскільки б це не
наносило збитків її повноті.

Ретельно складена і вдало “подана” анкета – тільки половина справи. Для
того, щоб забезпечити більшу кількість і добру якість відповідей, треба
доставити ці анкети в руки осіб, які здатні надати корисну інформацію.
Для умілого розповсюдження анкет можна рекомендувати:

— провести відбір осіб, яким вона буде відіслана;

— в першу чергу апробувати анкету в обмеженому колі опитаних;

— визначити оптимальну кількість призначених до відсилання анкет;

— вдало вибрати час для нагадування про необхідність повернення анкети;

— встановити спосіб виготовлення анкети і шлях доставки її опитуваним
особам.

7.4 Систематизація інформації про ділову ситуацію

Коли зібрана достатня кількість матеріалів про ситуацію, що вивчається,
переходимо до наступного етапу аналізу – систематизація наявних даних.
Систематизація і класифікація, перевірка і складання таблиць тісно між
собою пов’язані, але утворюють самостійні етапи процесу вироблення
суджень.

Чимало суджень виникають в процесі аналізу конкретної ситуації, але слід
врахувати, що вони підлягають перевірці, допускають коректування, а
деколи і зовсім відкидаються. Дійсне судження може бути складене лише
після того, як спостереження і факти узагальнені і став зрозумілим їх
зміст, значення і взаємообумовленість.

Щоб описати або зрозуміти факти, необхідно перш за все їх визначити і
класифікувати. Це є першим етапом формування судження.

Перевірка суджень, визначень і класифікації утворюють другий етап
формування судження про предмет, явища або господарський процес. Чимало
фактів за своїм характером потребують оформлення в таблицях або
діаграмах. Накопичені статистичні дані доцільно представити у формі
таблиць. Складання таблиць і наочне зображення є третім етапом в процесі
творення суджень.

Ідентифікувати – означає поставити кордони або межі явища чи процесу. В
результаті ідентифікації точно визначаються групові ознаки фактів, які
стосуються даної події. Для аналітика дуже важливо, щоб всі наявні
факти, були визначені.

Правила проведення ідентифікації:

Вона повинна вказувати всі ознаки, дійсно властиві визначеному поняттю,
і виключати всі ознаки йому не властиві.

Вона повинна бути по можливості виражена зрозуміло.

Вона повинна вироблятися з використанням визначеного терміну.

Визначення повинні бути сформульовані в додатній, а не від’ємній формі.

Формулювання повинні бути настільки короткими, наскільки це відповідає
основній характеристиці явища.

Ціль класифікації інформації про ділову ситуацію – визначити місце
кожного факту серед інших фактів. Класифікацію можна проводити двома
методами: аналітичним і синтетичним.

При першому методі класифікації від загального до часткового проходить
насамперед розподіл фактів за обширними розділами, які піддаються
подальшому діленню, поки не буде визначено відповідне місце для кожного
факту.

При другому методі процес класифікації проходить у зворотному порядку.
Обидва методи приводять до однакових результатів і відрізняються тільки
підходом до вирішення завдання. Обидва методи підпорядковуються тим
самим правилам і можуть застосовуватися до тих же ситуацій.

Класифікацію можна поділити на два види: штучну і природну. Штучною
називається класифікація, яка базується на зовнішніх або випадкових
ознаках. Класифікація книг в бібліотеці за ознакою початкової букви
імені автора – приклад штучної класифікації. Природна класифікація
базується на суттєвих ознаках фактів і явищ, що розглядаються. Розподіл
книг в бібліотеці за ознакою їх змісту являє собою природну
класифікацію.

Цінною є і штучна, і природна класифікація. Природна класифікація більш
наукова і, ймовірно, більш точна, але для практичних цілей деколи
корисніше застосовувати штучну класифікацію. Перевіркою цінності
класифікації є її корисність, а не привабливість або побудова.

Успіх всієї наступної роботи залежить від того, наскільки ретельно буде
проведене групування і систематизація фактів. Класифікація незмінно
супроводжує кожен крок дослідника та практика. Успіх дослідника,
цінність висновків прямо пропорційна дотриманню принципу наукової
систематизації.

Класифікація будь-якої сукупності господарських явищ або процесів
складається із чотирьох окремих кроків.

Вибір основи або ознаки для класифікації. Будь-яку сукупність
господарських явищ або фактів можна класифікувати різними способами
залежно від цілі і фактів, які переслідує класифікатор. Наприклад,
обладнання може класифікуватися відділом бухгалтерського обліку за
ознакою вартості, плановим відділом – за ознакою виконуваної функції,
господарським відділом – за ознакою місцезнаходження.

В більшості випадків в результаті попереднього аналізу встановлюється
загальний план роботи, який в свою чергу, визначає найбільш бажану
класифікацію або групування фактів. На практиці користуються як
штучними, так і природніми методами. Єдине правило, яким можна
керуватися при виборі між ними, полягає в тому, щоб групувати факти
найбільш відповідним для цілі способом.

Реєстрація фактів, що підлягають класифікації. До самої класифікації не
слід приступати, поки немає достатньої кількості зібраного і ретельно
зареєстрованого матеріалу. Така реєстрація повинна бути по можливості
більш повною, оскільки пропуск хоча би одного суттєвого факту може
звести нанівець цінність всієї класифікації. Якщо неможливо
зареєструвати абсолютно всі факти, потрібно звернути особливу увагу на
те, щоб були враховані хоча би найбільш характерні з них.

Утворення широких загальних класів явищ, що базуються на найбільш
характерних ознаках. Якщо аналітик має точне уявлення про факти, то він
може приступити до їх групування в загальні класи або обширні розділи на
основі властивих їм ознак. При першому розподілі приймаються до уваги
тільки основні ознаки, а дрібніші відмінності тимчасово не враховуються.
Коли встановлені головні розділи, то факти, що харакетеризують кожен з
них, підлягають перегляду і підрозподіляються в свою чергу на більш
дрібні групи на основі властивих ознак. Цей процес продовжується, поки
класифікація не стає достатньо детальною для цілей даного дослідження.
Щоб точніше проводити розподіл на класи і на види, аналітику корисно
засвоїти шість правил класифікації:

класифікація повинна мати визначену ціль;

необхідно дотримуватись єдиної бази для всієї класифікації;

класифікація повинна охоплювати всі явища і факти, що розглядаються;

простим і природним групуванням слід надавати перевагу перед складними;

порядок розподілу повинен бути природним і логічним;

класифікація повинна бути гнучкою.

Після того, як встановлена база для класифікації, її треба дотримуватись
впродовж всієї аналітичної роботи. Кожна наступна рубрика повинна
конкретизувати початковий розподіл на класи.

Наукова побудова розділів класифікації така, що вони включають всі
факти, але і взаємно виключають дублювання один одного. Іншими словами,
межі окремих розділів повинні бути настільки ясно окреслені, щоб для
кожного явища, предмета або факту призначалось визначене місце. Оскільки
ціллю класифікації є встановлення логічного порядку і об’єднання
однорідних явищ, то вона тим зручніша, чим простіший і природніший
принцип групування. Розподіл за класами логічно і явно підкреслює ціль
класифікації.

Якщо є вибір між декількома системами групування, із яких кожна володіє
певними перевагами, зупиняються на тій, яку здійснити найлегше. Треба
прагнути того, щоб класифікація була гнучкою. Потрібно намагатися звести
до мінімуму кількість явищ, які не піддаються точній класифікації.

Найважче класифікувати думки, мотиви деяких поступків, досвід і т. д.
Одним із можливих способів в цій області є, наприклад, групування думок
і класифікація їх в номерному порядку. Але в такому випадку треба
стежити за тим, щоб думки різних груп, таких як: експерти, споживачі,
представники торгових підприємств і т.д. розподілялись в різні класи.

Розподіл фактів за класами. Практичне значення класифікації полягає в
групуванні фактів за раніше встановленими класами. При дослідженні
ординарних господарських проблем, що часто повторюються це зробити не
важко. В процесі аналізу найчастіше факти самі по собі розпадаються на
декілька груп, що легко розрізняються, їх порівняння вдається зробити
подумки.

Але при багаточисельності і різнорідності фактів, що характеризують
ситуацію, доводиться користуватися комп’ютерними засобами групування,
вибір яких залежить від природи і характеру фактів. При цьому дані у
відповідні розділи вносяться у будь-якій послідовності. Спочатку
включаються факти, суттєві для відповіді на основні питання
дослідження, відтак додатково збираються дані, необхідність яких
підказана ходом аналітичної роботи.

Із цих чотирьох кроків перші два є попередніми і стосуються до збору
фактів і послідовної їх реєстрації та перевірки. Сам акт класифікації
починається з утворення груп і закінчується розподілом фактів по
сформованих групах.

Зведення являє собою другий прийом групування фактів. Воно найчастіше
застосовується для узагальнення інформації, добутої в ході бесід або із
отриманих ділових анкет. Крім того, зведеннями можна користуватися, щоб
наочно представити дані, накопичені в записних книжках.

Зведення можуть бути складені в різних формах, залежно від характеру
розміщених в них свідчень і цілі аналізу. Зазвичай в зведенні з одного
краю розміщують найменування різних показників, із яких узагальнюються
свідчення, а з другого – джерела, з яких взяті свідчення. В точці
перетину знаходяться шукані дані.

Карточки через їх рухомість інколи дуже зручні для збору матеріалу.
Зручно користуватися карточками формату 3х5 см. Дослідник швидко вносить
свої спостереження в карточку і кладе її в кишеню, відтак вкладає її у
відповідний розділ. Таким чином вдається згрупувати для подальшої роботи
найрізноманітніші дані: цифри, думки, факти, догадки і т.д.
Користуючись цим прийомом, необхідно вписувати в кожну карточку дані
лише з одного питання і скласти детальний предметний вказівник всього
наявного матеріалу.

Але для обширних досліджень, карточна система менш зручна, ніж зведення.
Виключенням є лише ті випадки, коли треба зберегти свідчення надовго або
для використання в якості посилань в подальшому, або тому, що ці джерела
будуть використовуватися знову і час від часу треба буде проводити
порівняльний аналіз даних. Для перерахованих вище випадків карточка
незамінима. Класифікація – початок вивчення ситуації, а також фундамент
всякого пізнання.

Результативність аналізу ділових ситуацій

Результатів проведеного аналізу ситуації залежно від методів роботи
можна досягнути, діючи систематично або епізодично. Щоб прийти до певних
припущень, аналітикові необхідно систематично будувати різні нові
комбінації, користуватися попереднім досвідом або свідомо спрямовувати
думку у визначеному напрямку, конкретизуючи висновки і можливі рішення.
Впродовж всього процесу аналітичної роботи у виконавця виникають різні
здогадки про можливі пояснення і вирішення проблеми. Навіть побудова
плану роботи можлива тільки завдяки тому, що у аналітика були добре
обгрунтовані робочі гіпотези. На їх основі будується вся подальша
робота.

Щоб підготувати висновки, дослідник може користуватися такими методами:

1 Побудова системи і випробовування нових комбінацій фактів. Суть
висновків полягає в тому, що вони розробляються в результаті нових
комбінацій із уже відомих фактів. Якщо у аналітика вистачає часу і
терпіння, щоб випробувати достатню кількість комбінацій, йому вдається
знайти потрібне рішення. Але якщо він починає пробувати різні комбінації
без визначеної методики або системи, він потратить багато часу і може
нічого не добитися. Тому дуже важливо діяти за уже відомою схемою і
обмежуватися розглядом тих комбінацій, які здаються найкращими.
Недосвідченому досліднику-початківцю дуже важко сформулювати висновки.
Він зазвичай схильний до рутинного мислення, і народження нових ідей для
нього є незвичним. Наведені нижче правила допоможуть дослідникові
розвити навички аналітичної роботи:

— рішуче приступайте до справи. Зосередьте увагу на об’єкті дослідження.
Це стимулює розумову діяльність, і у дослідника виникають нові ідеї;

— будь-який крок в аналітичній роботі починайте з постановки питання,
вирішення якого може стати ключем до ідей та відкриттів;

— фіксуйте нові ідеї в міру їх виникнення. Різні новації часто приходять
в той момент, коли їх найменше очікують, деколи вночі, під час
відпочинку і т.д.;

— обов’язково обговоріть з ким-небудь проблему, яку ви вивчаєте. Це
спонукає вас до нових пошуків;

— час від часу робіть перерив в роботі. Коли ви бачите, що робота не
просувається, займіться деякий час чим іншим;

— будьте наполегливим. Цінні ідеї найчастіше приходять, якщо знов і знов
повертатися до аналізованої ситуації.

2 Узагальнення як основа висновків і рішень. Зазвичай узагальнення є
простішою формою умовиводу. Узагальнення не дають твердої впевненості в
правильному відображенні ситуації, і в цьому полягає набезпека їх
використання. У випадку вичерпного аналізу зібраних фактів узагальнення
є повністю достовірним, але це буває дуже рідко. В більшості випадків
умовивід будується на основі декількох фактів, і тому точність
узагальнення майже повністю залежить від типовості відібраних фактів.

Відбір зразків є звичайним прикладом підготовки узагальнення.
Узагальненням користуються на кожній стадії дослідження, але результат
його треба завжди вважати простим припущенням, а не кінцевим висновком.

Процес класифікації також базується на узагальненні. Між фактами
встановлюється певна подібність, за якою їх групують. Як тільки факти
згруповані, відразу проходить їх подальше узагальнення. Умілі керівники,
спеціалісти і аналітики відзначаються головним чином схильністю до
вдалих узагальнень.

Користуватися узагальненням треба з великою обережністю. Вміння робити
узагальнення – одна з найбільш цінних схильностей, якими можуть володіти
професійні аналітики і експерти.

3 Аналогія як сукупність якісних сторін ділової ситуації. Аналогія
являє собою заключення про якісну подібність явищ, що вивчаються, або
процесів.

Аналогія служить типовим способом мислення. Для того, щоб перевірити
правильність аналогії, треба впевнитись в тому, що відмічені риси
подібності мають вирішальне значення для даного явища. Це можна зробити,
відповівши на такі запитання:

— чи дійсні факти, на яких базується аналогія?

— чи тотожні вибрані пункти порівняння?

— якщо вони не тотожні, то чи переважає подібність над відмінностями?

— підтверджується чи заперечується висновок, зроблений за аналогією,
іншими доказами?

Без сумніву, чимало ділових ситуацій реально оцінюються, дякуючи
мисленню за аналогією.

Кожний управлінець користується узагальненнями і аналогіями, які в
поєднанні з достатнім знанням справи і досвідом підказують багато
корисних ідей і можливих рішень. Але яким шляхом він би до них не
прийшов, усі висновки повинні піддаватися строгій перевірці. Це в свою
чергу допомагає виробити правильний висновок і на його основі прийняти
правильне рішення.

Закінчуючи розгляд питання про висновки і рекомендації, доцільно дати
декілька основних узагальнених порад:

— переконайтесь в тому, що сама бізнес-ідея (інновація, угода) вірна,
обговоріть без попередження наявні заперечення і докажіть собі правоту
ваших рекомендацій;

— постарайтесь відкинути слабкі місця вашої ідеї і переконайтесь, що
вона витримає випробовування на практиці;

— пам’ятайте, що бізнес-ідеї залишаються дійсними тільки певний термін,
не треба виступати з ними передчасно, але не треба також запізнюватись;

— переконайтесь в тому, що ваша ідея принесе відчутну користь – дасть
можливість зекономити час і гроші, збільшити прибуток або отримати
переваги, заради яких варто було би відмовитися, наприклад, від наявного
обладнання і обумовити впровадження нової більш ефективної технології;

— підготуйтесь до того, що вам треба буде захищати свою бізнес-ідею;

— якщо ви впевнені в своїй правоті, не давайте себе засмучувати, що би
не говорили оточуючі, на вашій стороні – знання, у опонентів – лише
припущення;

— проводячи будь-які реформи, управлінець повинен завжди пам’ятати, що
покращання методів роботи не може проходити швидше, ніж пристосування до
нього працівників підприємства.

Розробкою рішення закінчується процес дослідження господарської
ситуації, наступний крок – скласти доповідь про результати проведеної
аналітичної роботи і внесення пропозицій.

В доповіді офіційно має бути викладена суть проблеми, надана відповідна
інформація, даються поради і рекомендації управлінцям відносно подальших
практичних дій. Жодне дослідження не вважається закінченим, поки не
зроблена доповідь про результати проведеної аналітичної роботи.
Недостатньо того, що сам дослідник впевнений в практичній здійснимості
пропонованих рішень, він повинен уміти переконати інших, викласти
результати свого аналізу усно чи письмово так, щоб зацікавлені особи
знали про його підхід до вирішуваної проблеми, про виявлені факти і їх
значення, про зроблені висновки, про можливі рішення і їх цінність.

Усна доповідь є гнучкою, простою, але вона легко забувається або
змінюється в пам’яті. Тому навіть в тих випадках, коли за умовами роботи
допускається усна доповідь, все ж таки необхідно доповнити її письмовою.

Письмові доповіді подаються в двох формах:

— неофіційний лист або записка;

— офіційний доповідь.

Особливої різниці між ними немає. Першим типом доповіді в основному
користуються для звичайного обміну свідченнями між колективом і
керівництвом і для неофіційних повідомлень іншим особам, коли в цих
свідченнях зацікавлений тільки той, хто їх отримує, і коли інформація
нескладна і коротка. Офіційною доповіддю користуються переважно для
детального викладу складних питань, в яких зацікавлена більша кількість
осіб.

Можна рекомендувати типову структуру підсумкових доповідей:

Заголовок. Він повинен бути коротким, але чітко визначати предмет
доповіді.

Зміст. Являє собою короткий перелік питань, що викладаються в доповіді.

Передмова і вступ. Передмова коротко визначає характер ситуації або
проблеми, ціль і призначення аналітичної роботи, яка виконалась, а також
практичну цінність, яку вона може принести. Вступ є самостійною частиною
офіційної доповіді, як передмова, або в простій доповіді може зводитися
до вступних слів, в яких виражається ціль, наміри і межі доповіді.

Резюме висновків і пропозицій. Тут в короткій формі викладається суть
доповіді, щоб читач міг відразу і швидко збагнути, про що йде мова, не
вдаючись до маси деталей. Резюме є бажаним у доповідях будь-якого типу,
винятком можуть бути інформаційні.

Виклад. Цей розділ охоплює повне описання процесу аналітичної роботи. В
ньому додається детальна характеристика ситуації і методика
застосовуваного дослідження, вказується, якому аналізу були піддані
факти, які були зроблені висновки, які внесені пропозиції і до яких
досягнень призведе здійснення цих пропозицій.

Додаток. Додатки містять додаткові відомості, необхідні для повного
засвоєння змісту доповіді.

Вказівник. Він містить алфавітний перелік понять, термінів, явищ або
предметів, які вживаються у викладі, з вказанням відповідних сторінок
доповіді.

Не кожна доповідь має всі перераховані частини і не завжди дотримуються
вказаного порядку їх розміщення. Найкращим способом представлення
доповіді є особисте подання, що дає можливість переконати того, кому
воно призначене. Супровідний лист складається тоді, коли доповідь
подається іншим способом. Це лист неофіційного характеру, його ціль –
привернути увагу до доповіді і спонукати адресата використати його
повністю.

Доповідь повинна містити не тільки цінні свідчення, але й їх
обгрунтування. Суттєві риси позитивної доповіді наведені нижче.

Доповідь повинна бути:

точною стосовно фактичного матеріалу і містити обгрунтовані висновки і
припущення;

складною з врахуванням точки зору адресата;

присвячена проблемам, які тільки безпосередньо стосуються до даного
дослідження;

ретельно поділена на частини, логічно побудована;

достатньо широка, щоб розкрити предмет, але не настільки, щоб змучити
читача;

цікаво написана і легко читатися, бути зрозумілою, та привабливою щодо
оформлення.

7.6 Особливості проведення контент-аналізу

Протягом останніх років кількість методів, які застосовуються
маркетологами і спеціалістами в галузі PR, суттєво збільшилась.
Наприклад, усе більше компаній хотіли б знати, в якому контексті вони
згадуються в ЗМІ і який їх імідж. Найчастіше для цього застосовувались
традиційні аналітичні методи:

— простий підрахунок кількості виходів публікацій (в кращому випадку —
в комплексі з визначенням тональності публікації);

— порівняння кількості опублікованих абсолютних і відносних матеріалів
(матеріали, присвячені тільки компанії, якою цікавиться дослідник, і
матеріали, в яких вона була згадана в числі інших);

— порівняння кількості матеріалів, які вийшли, в яких згадуються різні
бренди (торгові марки) і т.д.;

— підрахунок згадувань компаній (персон).

Всі перелічені засоби по суті є окремими елементами повноцінного
контент-аналізу (КА). Власне КА являє собою скурпульозне і ретельне
дослідження текстів в цілях жорсткої систематизації інформації у
відповідності з заданими параметрами. Вживаючи цей інструмент, можна
досліджувати такі параметри, як відношення ЗМІ до тематики, що їх
цікавить, диференціювати матеріали за ініціаторами їх подачі (клієнт /
конкурент / посередник), відстежити канали поширення інформації,
вирахувати за допомогою формул запам»ятовування тих чи інших матеріалів,
зробити семантичний аналіз тексту (у випадку неоднозначної трактовки).
На сучасному етапі розвитку ринку PR-послуг на контент-аналіз припадає
5-10% загального обсягу замовлень.

Алгоритм проведення контент-аналізу виглядає таким чином.

Етап 1 Формування списку видань

Список видань – суто індивідуальний продукт, який розробляється виходячи
з індивідуальних потреб кожного замовника. Одна з небагатьох
закономірностей КА пов»язана з високою популярністю ведучих ділових
видань. Зрозуміло, що при подібному дослідженні неможливо не помітити
таке рейтингове видання, як «Бізнес» в якості об’єкта аналізу. В інших
випадках, дослідницька компанія розраховує на своє знання медіа-ринку.
Відбір в даному випадку здійснюється вибірково залежно від імовірності
присутності у виданні матеріалів тематики, яка цікавить дослідників.
Включення в список видання, можливість згадування в якому 10-20%, буде
залежати від бажання і фінансових можливостей замовника.

Етап 2 Підбір публікацій (кліппінг)

Кінцевим продуктом є підбір матеріалів, що вийшли за одиницю часу
(день/тиждень/місяць) і структурованих або по компанії/бренду, або по
виданнях, або по часу виходу, або по кількох параметрах одночасно. В
10-20% випадків на цьому робота закінчується, оскільки отримані дані, в
принципі, можна розглядати як закінчений продукт. Його замовляють або
клієнти-новачки, або досвідчені служби PR і маркетингу великих компаній,
для яких масив даних є лише вихідною «сировиною».

Більшість дослідницьких продуктів при КА супроводжуються реєстраційною
картою, в яку заносять базові характеристики матеріалів: назва
публікації, автор, назва, номер і дата виходу видання, компанія/бренд.
Наприклад, при моніторингу банківської активності в карті реєструється
найменування банку, що фігурує в матеріалі, а також вид
діяльності/послуги, про яку йде мова (інтерв»ю зі Станіславом
Аржевітіним, Антон Одарюк, газета «БІЗНЕС», №12 від 22.03.04р., банк
«АЖІО», «поява на ринку філіалів іноземних банків»).

Етап 3 Аналітична обробка інформації

Аналіз вихідної бази матеріалів проводиться в такій послідовності:

— визначаються ключові поняття (смислові одиниці);

— обирається одиниця контент-аналізу — найчастіше повторювана смислова
одиниця тексту (номер журналу, стаття, частина тексту, слово, речення,
тема, ідея, автор, персонаж, соціальна ситуація);

— розробляються індикатори вимірювання і система кодування (правила
класифікації спостережень);

-вихідний масив заноситься в протокол, дані одиниць аналізу заносяться
в реєстраційну карту, в якій відмічається кількість одиниць рахунку.

Етап 4 Підготовка звіту за результатами дослідження

В повноцінному дослідженні кінцевим продуктом є аналітичний звіт
спеціалістів.

7.7 SWOT – аналіз

Методика SWOT — аналізу дуже популярний інструмент стратегічного аналізу
управлінських і економічних організацій. Перевагою цього методу є його
простота. Методика SWOT передбачає чотири напрямки аналізу:

— ідентифікація сильних сторін об’єкта управління;

— ідентифікація слабких сторін об’єкта управління ;

— ідентифікація можливостей об’єкта управління;

— ідентифікація загроз для об’єкта управління.

Абревіатура SWOT утворена з перших букв англійських назв цих напрямків
аналізу. Два перших напрямки (встановлення сильних і слабких сторін)
стосуються ідентифікації ознак самого об’єкта аналізу, що характеризують
його на даний момент, два останніх (можливості і загрози) —
ідентифікація явищ, що виникають в його середовищі і незалежні від
нього, але впливають на нього.

Найпростіша форма представлення результатів SWOT-аналізу наведена на
рис. 7.1, де перераховуються сильні і слабкі сторони, можливості і
загрози. Завдяки своїй простоті SWOT нерідко використовується
менеджерами і управлінцями, і тому він ризикує бути застосованим
невірно. Простота цього виду аналізу може призвести до поспішних і
несуттєвих висновків.

Щоб запобігти вказаним помилкам і досягти максимальної ефективності із
SWOT-аналізу слід дотримуватись таких правил:

1 Визначіть сферу кожного SWOT-аналізу. Фокусування SWOT-аналізу
на конкретному сегменті забезпечує виявлення найважливіших для нього
сильних і слабких сторін, можливостей і загроз.

2 Розмежуйте різницю між елементами SWOT: силами, слабкостями,
можливостями і загрозами. Сильні і слабкі сторони — це внутрішні риси
об’єкта аналізу, тобто перебувають під його контролем. Можливості і
загрози не піддаються впливу об’єкта аналізу.

3 Дотримуйтесь принципу об’єктивності і використовуйте різносторонню
вхідну інформацію. Проте не завжди вдається проводити аналіз за
результатами масштабних маркетингових досліджень, але не можна доручати
його одній людині, оскільки він не буде настільки точним і глибоким, як
аналіз, проведений у вигляді групової дискусії і обміну ідеями.
SWOT-аналіз повинен якомога більше базуватися на об’єктивних фактах і
даних дослідження.

4 Уникайте узагальнених і двозначних висновків. Часто SWOT-аналіз
послаблюється через те, що в нього включають твердження, які нічого не
означають для більшості управлінців. Чим точніше формулювання, тим
ефективніший аналіз.

Елементи внутрішнього середовища

Під сильними і слабким сторонами можуть ховатися різноманітні аспекти
об’єкта управління. Кожен SWOT-аналіз унікальний і може включати одну
або кілька нище наведених категорій. Кожен елемент залежно від
сприйняття управлінця може буде як силою, так і слабкістю.

Категорії, що найчастіше використовуються в аналізі:

— економічна;

— інноваційна;

— кадрова;

— управлінська;

— ресурсна;

— технічна.

Елементи зовнішнього середовища

Можливості і загрози знаходяться поза контролем об’єкта аналізу. До них
належать такі категорії:

— законодавча;

— регулююча;

— соціальна;

— гуманітарна;

— макроекономічна.

Сильні сторони потрібно використовувати тоді, коли в об’єкта аналізу
вони уже є і для їх реалізації не потрібно ніяких додаткових зусиль.

Дуже часто оточення визначеного об’єкта аналізу не знає про його слабкі
сторони і недоліки. Слабкі сторони і недоліки в роботі об’єкта аналізу
можуть бути потенційним об’єктом атаки зі сторони конкурентів, тому на
них потрібно акцентувати основну увагу.

Можливості об’єкта аналізу, на які вказує аналіз, повинні бути
використані. Об’єкт аналізу повинен діяти так, щоб наявна можливість
могла збільшити його конкурентоздатність,

Загрозам, які виявлені при аналізі, потрібно протидіяти. Тоді об’єкт
аналізу може попередити їх можливі негативні наслідки — за умови
своєчасно застосованих попереджувальних заходів і підвищення активності.
SWOT-аналіз повинен проводитися за участі всіх найважливіших членів
даного об’єкта аналізу. Доцільно було б зібрати варіанти аналізу,
зроблені кожним членом об’єкта аналізу, відтак узагальнити їх і подати
на обговорення. Якість аналізу можна підвищити, залучаючи до його
проведення осіб, які не мають відношення до об’єкта аналізу.

Для проведення ефективного SWOT – аналізу впершу чергу необхідно
конкретизувати усі можливості і загрози, а відтак порівняти їх з
сильними і слабкими сторонами. Практично це порівняння робиться за
допомогою відповідної форми (матриці). Бажано, щоб кількість показників,
які аналізуються по всіх напрямках, була однаковою. Це дасть можливість
побудувати квадратну матрицю перехресного впливу (рис.7.1).

За підсумками проведеного SWOT – аналізу надаються пропозиції щодо:

— ліквідації наявних слабких місць;

— ефективного використання потенціалу (сильних сторін);

— нейтралізації можливих ризиків;

— використання додаткових можливостей.

Можливості Сума Загрози Сума Всього

Сильні сторони

1. 2. 3. 4.

1. 2. 3. 4.

1.

2.

3.

4.

Слабкі сторони

1.

2.

3.

4.

Всього

Рис. 7.1 — SWOT – матриця перехресного впливу сильних і слабких сторін
на можливості і загрози

Питання для розгляду та обговорення

Проаналізуйте класифікацію методів аналізу ділових ситуацій.

Обгрунтуйте необхідність проведення особистого спостереження і
експерименту.

Переваги і недоліки ділової бесіди .

Метод анкетування. Правила складання анкет.

Види запитань, які використовують при складанні анкет. Апробація анкет.

Методи, за допомогою яких оцінюють результативність аналізу ділових
ситуацій.

Обгрунтуйте необхідність проведення контент-аналізу.

Охарактеризуйте алгоритм проведення контент-аналізу.

Особливості SWOT – аналізу.

Послідовність і правила проведення SWOT – аналізу.

Тема 8 Морфологічний аналіз і синтез організаційно-економічних систем

Загальна характеристика морфологічного аналізу і синтезу.

Порядок формування морфологічних таблиць та кластерний аналіз
морфологічних множин.

Морфологічні методи синтезу.

8.1 Загальна характеристика морфологічного аналізу і синтезу

Методи морфологічного аналізу і синтезу призначені для пошуку нових
рішень на основі розподілу системи на підсистеми і елементи, формування
підмножин альтернативних варіантів реалізації кожної підсистеми,
комбінування різних варіантів рішень системи із альтернативних варіантів
рішення підсистеми, вибору найкращих варіантів рішення системи.

Під морфологією тут розуміється структурна форма системи, організована у
відповідності з її функціями.

Фактично морфологічний аналіз є методом розвитку творчих здібностей або,
точніше, систематичним допоміжним засобом для творчості. Він зовсім не
виключає творчої праці людини, а стимулює і розширює її можливості,
розповсюджуючи на більше число ідей, ніж це було б можливим при більш
класичному підході.

Метод морфологічного дослідження реалізується в два якісно різних етапи.
Перший етап передбачає отримання опису всіх систем, що відносяться до
досліджуваного класу. Цей етап називається морфологічним аналізом. На
другому етапі проводиться оцінка описів різних систем досліджуваного
класу і вибір тих з них, які в тому чи іншому значенні відповідають
умовам завдання. Цей етап називається морфологічним синтезом, оскільки
в результаті виходить цілісне описання всієї досліджуваної системи з
частин описання підсистем і відношень між ними.

Цілями морфологічного аналізу і синтезу системи є:

— системне дослідження всіх відомих варіантів вирішення завдання, що
випливають із закономірностей побудови об’єкта, що дає змогу врахувати,
крім відомих, незвичайні варіанти, які при простому переборі могли бути
пропущені дослідником;

— реалізація сукупності операцій пошуку на морфологічній множині
варіантів опису функціональних систем, що відповідають вихідним умовам.

Метод морфологічного аналізу і синтезу реалізується в декілька етапів:

Етап 1. Проводиться формування вихідної цілі або проблеми, яка
відображає основні вимоги до синтезуючого об’єкта.

Етап 2. Здійснюється побудова морфологічної таблиці і заповнення її
альтернативами.

Етап 3. Описуються властивості альтернатив морфологічної таблиці.
Властивості альтернатив можуть характеризуватися в шкалі найменувань
класифікаційними функціональними і структурними ознаками або в числовій
шкалі, яка відображає якість альтернатив за різними критеріями.

Етап 4. Формується формалізоване пошукове завдання і вибирається вид
цільової функції.

Етап 5. Реалізується та чи інша процедура пошуку варіантів вирішення
завдання. Під пошуком в даному випадку розуміють послідовність операцій
вибору із морфологічної множини варіантів опису функціональної системи і
операцій оцінки ефективності підсистем, що утворюють синтезований
цілісний варіант.

Отже насамперед необхідно визначитися з початковою ціллю синтезу.
Формування початкової цілі може здійснюватися з різним ступенем повноти.
Якщо перед дослідником поставлено завдання, яке потребує пошуку
принципово нової соціально-економічної або організаційної системи, то
початкова ціль буде носити досить загальний, розпливчатий характер,
наприклад: знайти принципово нові засоби переміщення людей в місті,
спроектувати ефективну систему розрахунку з клієнтами супермаркету. В
той час, коли процес синтезу пов’язаний з удосконаленням конкретних
соціально-економічних і інших систем –прототипів, вихідна ціль
конкретизується рядом економічних, соціальних і технологічних вимог, які
можуть носити якісний або кількісний характер. Початкова ціль значною
мірою визначає підходи з формування пошукових завдань і морфологічних
таблиць.

Можна виділити три підходи до формування формалізованих пошукових
завдань, на основі яких вирішуються різні завдання морфологічного
синтезу:

пошукові завдання формуються на основі якісних класифікаційних ознак і
їх значень;

пошукові завдання формуються на основі кількісної експертної шкали у
вигляді деякої множини критеріїв якості і потрібного рівня їх виконання
в шуканому вирішенні;

вибір оптимального або раціонального варіанта із морфологічної множини
без явного виділення пошукового завдання.

Складання пошукового завдання на основі множини класифікаційних якісних
принципів доцільно здійснювати з використанням автоматизованих баз
даних, які накопичують найважливіші класифікації різних економічних,
управлінських і організаційних систем.

Формування пошукових завдань на основі кількісних ознак має ряд
особливостей. В цьому випадку пошукові образи альтернатив, реалізуючі
функції системи, що розглядається, представляють числові характеристики,
які відображають ступінь різних властивостей.

Порядок формування морфологічних таблиць та кластерний аналіз
морфологічних множин

Морфологічні таблиці (МТ) – ефективний засіб представлення знань про
множину соціально-економічних або організаційних систем. Вони дають
змогу систематизувати достатньо великий обсяг знань про морфологію
систем в компактному вигляді. Розробка МТ дає можливість формалізувати
процес упорядкування множини заключених в ній варіантів систем. Якість
складання МТ визначає кінцевий результат пошуку вирішення проблеми.
Розробка МТ пов’язана з морфологічним аналізом. Ціллю морфологічного
аналізу є класифікування досліджуваного об’єкта або множини об’єктів.

Формування конкретних МТ для відображення множини технічних систем може
виконуватися двома способами. Вибір способу визначається кінцевими
цілями морфологічного дослідження, характером вихідної інформації,
ступенем вивченості предметної області, професіональним рівнем
спеціалістів, їх знаннями.

Перший спосіб базується на проведенні функціонально-елементного аналізу
системи. В результаті формується МТ, яка включає функції чи узагальнені
функціональні підсистеми і альтернативи, що реалізують відповідні
функції. Альтернативи, як правило, оцінюються кількісно експертними
оцінками за критеріями якості для вирішення завдань синтезу раціональних
варіантів.

Формування МТ першим способом найбільш вигідне в тій ситуації, коли у
вихідній інформації, що характеризує аналізовану систему, не виражені в
явному вигляді функціональні компоненти, коли спеціалісти за рівнем
знань недостатньо добре орієнтуються в аналізованій предметній області і
коли при синтезі нових раціональних систем планується використовувати
тільки кількісну експертну оцінку альтернатив за критеріями якості.

При розробці МТ, призначених для синтезу раціональних і оптимальних
варіантів за багатьма критеріями якості, класифікаційні ознаки повинні
мати таке значення, яке б давало змогу оцінювати їх кількісно. Такими
характеристиками складних систем є функції та елементи, що реалізують ті
чи інші функції.

При функціональному аналізі зручним є принцип виділення і розгляду
структур з дворівневою ієрархією. Згідно з цим принципом спочатку
виділяється головна функція системи, яка представляє найвищий
ієрархічний рівень.

Відтак встановлюють функціональні елементи, що забезпечують виконання
головної функції і утворюють перший ієрархічний рівень. Функції, що
виконуються елементами першого ієрархічного рівня, є підфункціями
відносно до головної функції системи. Дальше кожен функціональний
елемент першого рівня розглядається як самостійна система, що дає змогу
виділити конструктивні елементи другого рівня, які забезпечують
функціонування елементів першого рівня. Аналогічно проводять поділ на
функціональні елементи третього рівня і наступні.

На основі проведеного аналізу формуються строки МТ, в якій записуються
функції системи або узагальнені функціональні підсистеми, з яких
складається система загалом. Причому рядки МТ визначаються з функцій або
узагальнених функціональних підсистем, які відносяться до одного
ієрархічного рівня. Найменуванням стовпчиків є альтернативи – варіанти
виконання функцій. Для заповнення МТ альтернативами можна
використовувати різні інформаційні джерела. Приклад МТ, яка систематизує
заходи, що заплановані адміністрацією міста для реалізації в найближчому
майбутньому, наведені в таблиці 8.1.

Таблиця 8.1 – Морфологічна таблиця

Функція (планові заходи) Альтернатива

Реконструкція підприємства А11-тракторний завод А12-моторний завод
А13-завод бурової техніки …….. А1К — взуттєва фабрика

Капітальні вкладення А21-будівництво моста через Волгу А22- будівництво
телевізійної вишки А23-реконструкція школи ……… А2к — будівництво
водозабірного каналу

………. …….. …….. …….. …….. ……..

Розвиток транспортної системи Ак1 -розширення тролейбусних маршрутів Ак2
-розширення автобусних маршрутів Ак3 -збільшення перевезень маршрутним
таксі …….. Акп -впровадження монорельсового транспорту

Другий спосіб реалізується в два етапи. На першому проводиться
функціональний аналіз, як в першому способі. На другому етапі кожна
альтернатива, що знаходиться в МТ, додатково характеризується множиною
якісних класифікаційних ознак, які більш повно відображають відмінні
особливості альтернатив.

Другий спосіб формування МТ використовується в таких ситуаціях:

за наявності попередньо структурованої інформації про системи за
функціональними компонентами;

при постановці завдання проведення більш глибокого дослідження
морфологічної множини варіантів систем і синтезу принципово нових знань
про структуру системи;

за наявності висококваліфікованих спеціалістів з великим досвідом
дослідницької роботи, коли є потреба досліджувати морфологічні множини
одночасно за кількісно оціненими критеріями якості і якісних ознаках, що
характеризують функції і структуру варіантів систем.

Щоб побудувати МТ на основі класифікаційних ознак, потрібно розробити
для кожної узагальненої функціональної підсистеми функціональну
класифікацію. Після формування класифікацій здійснюється опис
альтернатив кожної функції відповідними ознаками і значеннями цих ознак,
тобто складаються класифікаційні образи альтернатив. Обробка таких МТ
здійснюється з використанням підходів кластерного аналізу.

Морфологічні множини, що генеруються в МТ, мають складну неоднорідну
внутрішню структуру. Попередня кластеризація морфологічних множин з
урахуванням особливостей структури і властивостей варіантів систем
допомагає подолати і відсіяти нецікаві для дослідження варіанти систем.

Можна виділити два способи формування класів:

перший спосіб полягає в тому, що класи формуються в процесі конкретного
дослідження;

другий спосіб передбачає попереднє встановлення класів дослідником.

При проведенні досліджень, пов’язаних з виявленням нових класів,
застосовуються методи, що дають змогу проводити ієрархічне
упорядкування морфологічних множин на основі мір подібності; визначати
підмножини варіантів, найбільш подібних між собою за різними ознаками і
властивостями; виявляти класи, які містять найбільш типові або найбільш
оригінальні варіанти. Якщо класи задаються попередньо дослідником, то
вирішується питання ідентифікації.

Результати кластеризації в кінцевому результаті визначаються способом
описання альтернатив в МТ,правилом обчислення міри подібності, методом
побудови ієрархічної класифікації, структурою МТ, способом задання
класів при вирішенні завдань ідентифікації.

Вирішуючи питання дослідження МТ на основі методів кластерного аналізу,
потрібно розрізняти три способи опису альтернатив в МТ. Перший спосіб
кожної альтернативи передбачає вказання тільки її назви. При другому
способі опису кожна альтернатива має назву і експертні оцінки, що
вказують на ступінь подібності з усіма другими альтернативами, що
входять до узагальненої функціональної підсистеми. Третій спосіб
передбачає вказання для кожної альтернативи класифікаційних ознак.

Морфологічні методи синтезу

1 Морфологічний метод деревоподібного синтезу. Він належить до методів
морфологічного послідовного детермінованого пошуку і дає можливість
суттєво зменшити число операцій вибору у порівнянні з повним перебором
варіантів, які знаходяться в МТ. Даний метод включає декілька етапів:

Етап 1 Формується ціль дослідження і будується МТ для предметної
області, що розглядається. Узагальнені функціональні підсистеми, які
визначають рядки МТ, ранжуються системою прийняття рішення за
значимістю.

Етап 2 В МТ виділяються два рядки, які відповідають функціональним
системам з найвищою значимістю. Здійснюється синтез всіх пар
альтернатив, які знаходяться в двох вибраних рядках таблиці. Отримані
пари альтернатив аналізуються дослідником з використанням системи
прийняття рішення по множині критеріїв якості. За результатами
багатокритеріального аналізу відбирається найбільш раціональний варіант.

Етап 3 Із МТ вибирається наступна за значимістю узагальнена
функціональна підсистема з альтернативами її можливої реалізації.
Проводиться комбінування виділених на даному етапі альтернатив з
раціональним варіантом, отриманим на попередньому етапі. Отримана в
результаті синтезу множина комбінацій альтернатив знову аналізується
дослідником з використанням системи прийняття рішень з метою виявлення
найбільш раціональної комбінації.

Етап 4 Синтез продовжується у відповідності з етапами 2 і З до
закінчення всіх узагальнених функціональних підсистем і отримання
цілісного варіанта, який включає всі підсистеми.

2 Морфологічний метод лабіринтного синтезу. Даний

метод базується на деревоподібному методі і належить до класу

методів з коректуванням.

Ідея методу полягає в тому, що в процесі пошуку раціонального рішення на
МТ на кожному етапі відбирається не одне, а n раціональних співвідношень
альтернатив. Найкраще з цих співвідношень поступає на наступний етап, а
n-1 варіант резервуються.

Якщо на Р-му етапі досліднику не вдається отримати задовільне рішення,
комбінуючи всі альтернативи Р-ої узагальненої функціональної підсистеми
з найкращим варіантом, отриманим на попередньому (Р-і)-му етапі, то
організовується перегляд всіх n-1 варіантів, зарезервованих на (Р-і)-му
етапі зі всіма альтернативами, що належать до Р-того етапу. І так до тих
пір, поки не відшукається потрібний варіант.

Лабіринтний метод синтезу порівняно з деревоподібним дає змогу підвищити
ймовірність отримання найбільш ефективного варіанта системи. Це
досягається за рахунок ітераційної процедури повернення до простору
меншої розмірності. При реалізації лабіринтного методу на кожному етапі
вибір найбільш ефективного із резервних варіантів проводиться на основі
багатокритеріального прийняття рішень методом аналізу ієрархій або
методом, який базується на теорії нечітких множин.

3 Морфологічний метод блочно-лабіринтного синтезу.

Цей метод передбачає конструювання систем на окремих блоках

МТ, що дає змогу звести вирішення питання морфологічного синтезу до

менших розмірів.

Процес синтезу раціонального варіанта здійснюється » зверху вниз», тобто
від більш узагальнених функціональних підсистем до більш конкретних
реалізацій цих підсистем.

Застосування блочно-лабіринтного синтезу найбільш виправдане для
багатофункціональних складних організаційних і соціально-економічних
систем.

Питання для розгляду та обговорення

1 Обгрунтуйте необхідність застосування методів морфологічного аналізу і
синтезу.

2 Мета та етапи проведення методу морфологічного дослідження.

3 Цілі морфологічного аналізу і синтезу.

4 Охарактеризуйте особливості формування формалізованих пошукових
завдань.

5 Морфологічні таблиці та способи їх формування.

6 Способи кластеризації морфологічних множин.

7 Види морфологічних методів синтезу.

8 Суть і етапи проведення методу деревоподібного синтезу.

9 Охарактеризуйте морфологічний метод лабіринтного синтезу.

10 Особливості проведення морфологічного методу блочно-лабіринтного
синтезу.

Тема 9 Еврістичні методи аналізу і синтезу

9.1 Суть та класифікація еврістичних методів.

9.2 Метод “мозкового штурму”.

9.3 Метод генерування випадкових асоціацій.

9.4 Методи контрольних запитань, колективного блокнота та “матриць

відкриття”.

9.5 Характеристика алгоритму розв’язку винахідницьких завдань.

Суть та класифікація еврістичних методів

Еврістичними називаються такі спеціальні методи одержання нових знань,
які грунтуються на використанні досвіду та інтуіції фахівця, його
творчого мислення як сукупності притаманних людині механізмів вирішення
творчих завдань (встановлення ситуаційних відношень в проблемі,
узагальнення, аналогія, спростування за допомогою контрольних прикладів
та інші). Еврістичні методи є універсальними і застосовуються в усіх
областях науки і практики. Широко використовуються вони також і в
економіко-аналітичній діяльності управлінців.

Серед еврістичних виділяють експертні і психологічні методи.

Еврістичні методи зазвичай протиставляють формалізованим, що спираються
на точне математичне вимірювання явищ. Це пов’язано з труднощами
кількісної оцінки політичних, соціальних і психологічних чинників, що
визначають господарську діяльність людей, багаточисельність виробничих
процесів, збір репрезентативних даних, які потребують значних витрат
часу і коштів, а також обмеженою придатністю інформації про минуле для
прогнозування майбутнього. І ще одне, багатозначні і якісно
неспівставимі показники діяльності об’єктів управління або його окремих
аспектів не мають однозначного узагальнюючого критерію, на основі якого
можна оцінити можливі варіанти рішення. Все це разом взяте вимагає
застосування в аналізі поряд з логічними і економіко-математичними також
експертних методів, під якими розуміють комплекс прийомів і процедур, що
забезпечують одержання від фахівців-експертів інформації, яка дає змогу
оцінити причини, що обумовлюють досягнутий рівень господарювання,
готувати і вибирати раціональні управлінські рішення на базі
суб’єктивної оцінки.

Для пошуку нових рішень та заходів, що забезпечують їх впровадження в
життя, необхідно активізувати творче розуміння фахівців. Цьому сприяє
застосування в аналізі психологічних методів як сукупність правил і
процедур, що стимулюють вирішення творчих завдань.

Застосування експертних методів дає можливість поповнити нестачу
необхідної для аналізу інформації, грунтуючись на твердженнях, ймовірних
оцінках експертів про наявність у виробництві і управлінні
причинно-наслідкових відносин. Виходячи з методу експертизи, розрізняють
два види одержуваної від експертів інформації і відповідно два класи
аналітичних завдань, що розв’язуються на їх основі.

По-перше, головним чином експертні методи забезпечують одержання
інформації про окремі прояви типових причинно-насдідкових зв’язків в
конкретних місцях і часі. Такого роду дані одержують при опитуванні
робітників, бригадирів, технічних і економічних фахівців цехових служб,
керівників окремих підрозділів підприємства. Ця інформація
використовується для розв’язання аналітичних завдань, спрямованих на
вдосконалення виробництва і управління на окремих робочих місцях, і
загалом на підприємстві.

По-друге, на основі експертних методів одержують інформацію про типові
прояви досліджуваних взаємозв’язків. Ці дані одержують від обмеженого
числа експертів вищої кваліфікації, які володіють глибокими знаннями
щодо закономірностей протікання соціально-економічних процесів в різних
ситуаціях.

Основними етапами цільового аналізу на основі експертних методів є:

— визначення мети дослідження на основі результатів періодичного
економічного аналізу;

— утворення групи фахівців-аналітиків, на яких покладається організація
експертизи;

— вибір експертного методу і процедури опитування стосовно конкретної
господарської ситуації;

— формування програми обстеження та складання опитувального листа;

— визначення числа і складу експертів;

— проведення опитування;

— аналіз і обробка інформації, одержаної від експертів;

— узагальнення експертизи і підготовлення варіантів вирішення, що
забезпечують досягнення поставленої мети.

Серед експертних методів виділяють індивідуальні і колективні.
Індивідуальні експертні методи грунтуються на використанні думок
експертів-фахівців відповідного профілю, сформульованих кожним з них
незалежно один від одного. До індивідуальних відносять такі методи як
інтерв’ю і анкетування.

Метод інтерв’ю зводиться до розробки аналітиком сценарію розмови з
експертом відносно чинників, що визначають стан об’єкта, шляхів і
засобів його зміни в бажаному напрямку. Зміст питання визначається
заздалегідь складеною програмою, яка може уточнятися в ході інтерв’ю.
Ефективність даного та інших методів оцінки, визначаються: глибиною
попереднього вивчення проблеми, що розглядається; якістю програм
опитування і методики її проведення; здатністю вибраних експертів
вирішувати проблеми (їх компетентністю в суміжних областях діяльності,
відсутністю особистої зацікавленості в певному висвітленні факторів або
розвитком подій і деякими іншими властивостями). Успішність застосування
методу інтерв’ю також залежить від фахового рівня аналітика щодо
досліджуваної проблеми і особливо від бажання експерта відповідати на
запитання експромтом.

Метод анкетування (аналітичної експертної оцінки) грунтується на
самостійній підготовці експертом відповідей на запитання анкети.

Основні переваги індивідуальних методів — це можливість використання
здібностей і знань окремого експерта, а також відносна легкість
проведення цільового аналізу. Головний недолік — обмеженість знань
кожного з опитуваних про стан і розвиток суміжних сфер діяльності. Тому
більш розповсюджені на практиці колективні експертні методи, в котрих
бере участь група експертів, досвідчених в багатьох суміжних сферах
діяльності. Відмінність колективних методів полягає в організації різних
способів взаємодії між залученими фахівцями, що уможливлює всесторонній
аналіз.

Найбільш розповсюдженими методами колективної експертної оцінки є:

— метод комісії, в тому числі проведення нарад, конференцій і семінарів
з обміну досвідом або обговорення низки проблем за круглим столом;

— організації роботи експертів із застосуванням методики «віднесеної
оцінки».

Експертна оцінка на основі методу комісій дає змогу виробити переважну
альтернативу для ситуації з врахуванням дії комплексу якісно різних
чинників. Недолік методу в тому, що група учасників-експертів в своїх
думках керується переважно логікою компромісів. Тому кінцеві оцінки і
варіанти рішення не завжди кращі від тих, що висловлені на нараді.

Методика «віднесеної оцінки» націлена на ліквідацію зазначеного недоліку
методу комісій.

Згідно з цією методикою робота нарад поділяється на два періоди:

— вільного висловлення ідей;

— критичного аналізу.

При цьому нарада організується так, щоби висловлені експертом початкові
твердження не зв’язували його, а, навпаки, стимулювали подальшу роботу з
аналізу і підготовки рішень.

Відмовитися від незручних для експертів форм роботи, наприклад, дискусії
за круглим столом або інших видів обговорювання протилежних поглядів
уможливлює застосування методу дельфі. Цей метод характеризується трьома
основними властивостями:

— анонімністю;

— регульованим зворотним зв’язком;

— згрупованою відповіддю.

Анонімність забезпечується спеціальною формою опитувального листа або
особливими прийомами опитування, наприклад, контактів експертів з ЕОМ.
Опитування проводиться в 3 — 4 тури, в кожному з яких статистичними
методами визначається групова оцінка. Регульований зворотний зв’язок
досягається тим, що учасникам експертизи після кожного туру пропонується
ознайомитись з колективною думкою.

За допомогою психологічних методів прискорюється розв’язання нових,
творчих завдань аналізу.

Еврістичні методи також класифікують за наявністю або відсутністю
алгоритму, що організовує процес мислення. За цією ознакою можна
виділити дві групи методів:

методи ненаправленого ( напівупорядкованого) синтезу, які спираються
тільки на найпростіші прийоми асоціативного мислення;

методи направленого ( впорядкованого ) синтезу, для яких характерний
комплексний підхід, системний аналіз проблеми і алгоритмізація творчого
процесу.

До методів ненаправленого синтезу рішень належать такі прийоми
творчості: аналогії, інверсії, емпатії, ідеалізації. В методах
ненаправленого пошуку враховуються особливості людської психіки. Так,
метод аналогії передбачає використання подібного (аналогічного) відомого
рішення, яке “підказане”, наприклад , літературою з економіки,
менеджменту. Для засвоєння цього методу необхідно бути спостережливим і
схильним до переймання досвіду та використання його в нових умовах.

Метод інверсії базується на використанні при вирішенні завдань принципів
перестановки, перевертання і вивертання навиворіть. Цей метод привчає до
гнучкості мислення, відмови від традиційних стереотипних рішень,
подолання психологічної інерції.

Метод емпатії означає ототожнення себе з системою, що розробляється. При
цьому дослідник наче ставить себе на місце, наприклад, банку, реклами,
товару і старається відчути всі дії, які можуть здійснюватися, стосовно
нього.

Метод ідеалізації пов’язаний з бажанням отримати уявлення про ідеальну
систему, яка повністю відповідає поставленій цілі. Розглядати ідеальні
рішення часто є корисним, навіть якщо це пов’язано з певною часткою
фантазії, оскільки такі рішення можуть надихнути на нову ідею.

До методів ненаправленого синтезу з невеликою упорядкованістю процесів
мислення відносяться “мозковий штурм”, метод контрольних питань, метод
гирлянд асоціацій і метафор, синектика, деякі різновидності
морфологічного аналізу і синтезу та ін. В основі цих методів
використовуються різного роду “активізатори” творчого мислення.
Наприклад, для налаштованого мислення на творчий лад застосовуються
еврістичні правила “ двадцяти чотирьох”, “ двадцяти п’яти”, “ двадцяти
шести”.

Еврістичне правило “ двадцяти чотирьох” передбачає творче відношення до
всіх завдань, з якими людина зустрічається протягом 24 годин. Всі ідеї,
які при цьому виникають, записуються і доповнюються новими.

Еврістичне правило “ двадцяти п’яти” передбачає для вирішення того чи
іншого завдання висунення не менше 25 ідей. Через те, що згенерувати
таку кількість ідей досить важко, рекомендується звертатися до
особистого досвіду дослідника, його спогадів про побачене, прочитане,
почуте.

Правило “ двадцяти шести ” виходить з принципу підказки “Подумайте, яке
слово, починається на букву А, потім Б і т.д., може навести на вирішення
проблеми” (число 26 – кількість букв англійського алфавіту).
Використовуючи це правило, можна активізувати мозок словами із словника
– в результаті якесь з них може викликати у свідомості несподівану
асоціацію і привести до вирішення проблеми.

Найбільш ефективні для синтезу нових рішень методи направленого синтезу,
які базуються на науково обгрунтованих алгоритмах творчого процесу. На
одних етапах алгоритмів поле пошуку розширюється, а на других –
звужується. Вказані алгоритми не мають жорсткої структури і часто
називаються еврістичними алгоритмами.

Для надання процесу синтезу загальної направленості потребується
часткова постановка мети і розуміння суті завдання , що вирішується.
Для цього необхідно використовувати поняття економічного,
управлінського або організаційного протиріччя і ідеального кінцевого
результату. Економічне, управлінське або організаційне протиріччя
характеризує невідповідність між потребами суспільства, що виникають і
можливостями існуючих систем. У більш вузькому значенні вказані види
протиріч проявляються при покращанні одних характеристик систем, які
ведуть за собою погіршення других характеристик.

Ідеальний кінцевий результат (ІКР) — це гіпотетичне ідеалізоване
рішення, до якого потрібно йти і яке відповідає поставленій цілі. ІКР є
свого роду критерієм синтезу і вибору рішень, у відповідності з яким
кращим вважається рішення найбільш близьке до ІКР. При використанні ІКР
завдання розглядається зі споживчої сторони і тому не може замінити
соціально-економічні оцінки варіантів, що характеризують їх
ефективність.

Сучасні методи направленого синтезу базуються на складних
алгоритмизовано-процедурних підходах, типових способах вирішення
різноманітних винахідницьких завдань.

Класифікація еврістичних методів можлива за ведучою ознакою, яка
характеризує головний активізуючий ефект методу. За цією ознакою всі
еврістичні методи можна поділити на такі групи:

1 Методи, в яких ведуча роль належить колективним формам творчої роботи.
Ці методи базуються на припущеннях про те, що колективне мислення,
організоване за певними правилами, в умовах сприятливого психологічного
клімату виявляється ефективнішим, ніж сума індивідуальних мислень.
Вказана властивість колективної творчості використовується в методах
“мозкового штурму”, конференції ідей, колективного блокнота, синектики.

2 Методи, які базуються на системному аналізі комплексних рішень,
упорядкуванні ознак приватних рішень, аналізі комплексних рішень шляхом
комбінування приватних рішень. До цих методів відносяться модифікації
морфологічного аналізу і синтезу, методи впорядкованих ознак і
десяткових матриць пошуку.

3 Методи, в яких основне місце відводиться асоціативному мисленню,
використанню аналогій, метафор і семантичних властивостей понять. Це
методи фокальних об’єктів, генерування випадкових асоціацій.

4 Методи, в яких підказується спосіб вирішення протиріч за допомогою
еврістичних прийомів. До них відносять алгоритми вирішення
винахідницьких завдань і бібліотека еврістичних прийомів.

9.2 Метод “ мозкового штурму”

“Мозковий штурм” – найбільш відомий і широко застосовуваний метод
генерування нових ідей шляхом творчого співробітництва групи
спеціалістів. Будучи єдиним мозком, група старається штурмом подолати
труднощі, які заважають вирішити дану проблему. В процесі такого штурму
учасники висувають і розвивають власні ідеї для розвитку інших,
комбінують їх. Для забезпечення максимального ефекту “мозковий штурм”
повинен підпорядковуватись певним правилам і базуватися на строгому
вирішенні в часі процесу висунення ідей і процесу їх обговорення та
оцінки. На першій стадії штурму забороняється засуджувати висунуті ідеї
і пропозиції (вважають, що критичні пропозиції переривають творчий
процес, заважають висуненню ідей). Роль керівника групи зводиться до
того, щоб активізувати творче мислення учасників засідання, забезпечити
висунення якомога більшої кількості варіантів здійснення тієї чи іншої
функції або її складових частин. Після висунення ідей проводиться їх
обговорення, економічна оцінка і відбір кращої.

На стадії обговорення учасники “ мозкового штурму” повинні розвинути
висунуті ідеї для знаходження в них раціональних зерен. Учасники повинні
сконцентровуватись на позитивних сторонах ідей і розвивати їх. Тому
висунуті в процесі обговорення додаткові ідеї можуть базуватися на ідеях
інших учасників або, навпаки, бути для них фундаментом, каталізатором.
Значний ефект дає комбінування ідей при одночасному виявленні переваг і
недоліків синтезованих при цьому варіантів.

Метод “ мозкового штурму ” ефективний перш за все при вирішенні не дуже
складних завдань загального організаційного характеру, коли проблема
добре знайома всім учасникам засідання і з питань, що розглядаються, є
досить інформації.

Метод “ мозкового штурму ” має ряд модифікацій.

Індивідуальний “ мозковий штурм ” проводиться з тими правилами, що і
колективний, але виконується одним спеціалістом, який одночасно генерує
ідеї, дає їм об’єктивну оцінку і критикує їх, виступаючи як секретар
сесії. Якщо особа, яка проводить індивідуальний “мозковий штурм”, не
вузький спеціаліст з досліджуваної проблематики, то доцільно передавати
результати експерту для оцінки і подальшої роботи. Така технологія
синтезу рішень передбачає тривалість сесії не більше 3-10 хв при високій
самодисципліні. Отримані ідеї фіксуються на паперових або електронних
носіях інформації, а їх оцінка проводиться через декілька днів після їх
отримання. При проведенні індивідуального “ мозкового штурму ” необхідно
володіти навичками постановки запитань, на які можуть бути дані
альтернативні відповіді.

Масовий “ мозковий штурм ” проводиться учасниками сесії – масовою ( до
декілька сот чоловік ) аудиторією, яка вирішує якусь складну проблему.
Відбір ідей проводиться на проміжних етапах. Учасники групуються по 6 –
8 фахівців, при цьому важливо, щоб безпосереднє відношення до завдання
мав лиш керівник групи, а решта члени групи були тільки знайомі з нею.
«Штурм» проводиться в два етапи. На першому етапі оперативними групами
проводиться прямий колективний “мозковий штурм”, тривалість цього етапу
15–20 хв. На другому етапі після закінчення сесії керівник кожної групи
протягом декількох хвилин оцінює висунуті ідеї, відбирає з них найбільш
цікаві і повідомляє про них на “пленарному засіданні”. Після завершення
роботи деякі ідеї починають впроваджуватись, а інші передаються
експертам для опрацювання.

Письмовий “ мозковий штурм ” застосовується тоді, коли немає можливості
зібрати спеціалістів в одному місці. В цьому випадку формується творче
завдання у формі детального запиту, який відображає в альтернативному
вигляді основні проблеми, що потребують вирішення. Далі процедура така,
як і при звичайному “мозковому штурмі”. Метод письмового
“мозкового штурму” виключає можливість обміну ідеями і тому дещо гальмує
появу оригінальних ідей.

Подвійний “мозковий штурм” органічно поєднує в собі процеси генерування
ідей і їх позитивної критики. Сесія триває три формальних етапи з
перервою між ними 45 хв. Перший етап – постановка творчого завдання,
формулювання учасниками своїх пропозицій. На другому етапі проводиться
неофіційна частина сесії, непримусове вільне обговорення. Третій етап –
продовження висунення ідей, але більш конкретних, які можна практично
реалізувати. Після закінчення сесії експертами проводиться оцінка ідей,
їх опрацювання і впровадження в життя.

Зворотний “ мозковий штурм ” відрізняється від прямогого тим, що тут
більша увага приділяється критиці ідей. На нараді вирішуються більш
вузькі, спеціальні завдання. Роботою на сесії є всебічний аналіз слабких
місць в системі, яку необхідно удосконалювати або замінити на нову. В
результаті складається відомість недоліків в системі. Надоліки
оцінюються експертами, які виключають помилкові зауваження і висновки.
Після цього проводиться прямий “ мозковий штурм ” з ліквідації виявлених
недоліків.

Конференція ідей – один із видів колективної творчості. Від “мозкового
штурму” вона відрізняється темпом проведення нарад з висунення ідей і
допущенням критики у формі реплік і коментарів. Вважають, що критика
може підвищити цінність висунутих ідей. До конференції ідей залучаються
керівники і пересічні працівники, особи, які постійно мають справу з
даною проблемою, та новачки, які часто висувають нові, оригінальні ідеї.

9.3 Метод генерування випадкових асоціацій

Методи асоціацій і аналогій передбачають активізацію в першу чергу
асоціативного мислення людини. До цих методів відносять метод фокальних
об’єктів і метод генерування випадкових асоціацій.

Метод фокальних об’єктів полягає в перенесенні ознак випадково вибраних
об’єктів на об’єкт, що удосконалюється, і який лежить ніби у фокусі
переносу і тому називається фокальним. В результаті виникає низка
несподіваних варіантів рішень. Цей метод дає добрі результати при пошуку
нових модифікацій відомих систем. Він дозволяє, наприклад, швидко знайти
ідеї нових незвичайних товарів, способів обслуговування в супермаркетах,
нових способів управління.

Метод генерування випадкових асоціацій формалізований двома алгоритмами.

Алгоритм 1 Перед початком алгоритму задається така інформація:

А – список об’єктів; В – список ознак; С – матриця зв’язків А і В,
причому Сij=1, якщо і-тий об’єкт володіє j-тою ознакою, інакше Сij=0.

Робота алгоритму зводиться до випадкового вибору об’єкта із списку А і
всіх його ознак із списку В. В результаті отримують випадкову асоціацію
“об’єкт — ознаки”. Наступну асоціацію отримують незалежно від
попередньої.

Алгоритм 2 Вхідна інформація в цьому алгоритмі збігається з вхідною
інформацією алгоритму 1.

Виконуються такі процедури :

1 Випадковий вибір із списку А об’єкта а.

2 Вибір із списку В всіх ознак об’єкта а. Результат – список Ва.

3 Випадковий вибір із списку Ва ознак b.

4 Вихідні дані: а, Ва, b.

5 Вибір із списку А всіх об’єктів, що володіють ознакою b. Результат –
список Аb.

6 Випадковий вибір із списку Аb об’єкта а.

7 Перейти k разів до процедури 2.

8 Кінець.

На кожній ітерації алгоритму користувачеві виводиться наступна випадкова
асоціація “об’єкт – ознаки – випадкова ознака”. Результатом роботи є
гірлянда асоціацій довжиною k. Послідовність об’єктів в гірлянді
характерна тим, що сусідні об’єкти мають спільні ознаки.

Оригінальність і допустимість ідей, отриманих на основі випадкових
асоціацій, суттєво залежать від вхідних списків А і В. При цьому, чим
більший перетин ознак фокального об’єкта зі списком В, тим більша
ймовірність отримання допустимої ідеї і менша – оригінальної.

Приклад. Розглянемо приклад генерування випадкових асоціацій при
вирішенні завдання створення нового споживчого товару.

Вихідна інформація:

А= {а1 — авторучка, а2 — ліхтарик, а3 – радіоприймач, а 4 —
годинник}.

В= {b1 — склянний, b2 — світлотепловипромінюючий, b3 – багатоколірний,
b 4 – плаваючий, b5 –вмонтований, b6 – велетенський, b7 – мініатюрний,
b8 – джерело енергії — теплова енергія}.

Матриця С зв’язків А і В для даного прикладу має такий вигляд:

Перелік ознак Назва товарів

а1 а2 а3 а4

b1 1

1

b2

1 1

b3 1 1

b 4 1 1 1 1

b5

1 1 1

b6 1 1 1 1

b7

1 1 1

Виконуємо процедури:

Випадковий вибір із списку А об’єкта:

а2 — ліхтарик;

2 Вибір із списку В всіх ознак об’єкта а2 — ліхтарик:

В а2 = {b1, b2, b3, b 4, b5, b6, b7, b8 };

3 Випадковий вибір із списку В а2 ознаки b:

b 4 – плаваючий;

4 Вихідні дані:

а2 — ліхтарик;

В а2 = {b1, b2, b3, b 4, b5, b6, b7, b8 };

b 4 – плаваючий;

5 Вибір із списку А всіх об’єктів, що володіють ознакою b 4 :

А b 4 = {а1, а2, а3, а 4 };

6 Випадковий вибір із списку А b 4 об’єкта:

а3 – радіоприймач.

Після першої ітерації гірлянда випадкових асоціацій має такий вигляд:

а2 — ліхтарик, b 4 – плаваючий, а3 – радіоприймач.

Ознака b 4 є спільною для а2 і а3 .

7 Перехід до процедури 2.

Результат – список В а3 = { b 4, b5, b6, b7, b8 };

8 Випадковий вибір із списку В а3 ознаки b8 – джерело енергії — теплова
енергія;

9 Вихідні дані:

а3 – радіоприймач, В а3 = { b 4, b5, b6, b7, b8 }, b8 – джерело енергії
— температура тіла людини;

10 Вибір із списку А всіх об’єктів із ознакою b8:

А b 8 = { а2, а3, а 4 };

11 Випадковий вибір із списку А b 8 об’єкту: а 4 – годинник.

Після другої ітерації гірлянда випадкових асоціацій має такий вид:

а2 — фонарик, b 4 – плаваючий, а3 – радіоприймач, b8 – джерело
енергії — температура тіла людини, а 4 – годинник.

В результаті двох ітерацій алгоритму асоціації, що виникли від
синтезованої гірлянди, дають змогу згенерувати такі ідеї споживчого
товару:

ліхтарик для підводного плавання;

радіоприймач для плавання з джерелом енергії від температури тіла
людини;

годинник з підзарядкою від теплової енергії, що випромінюється тілом
людини.

9.4 Методи контрольних питань, колективного блокнота та “ матриць
відкриття”

Методи контрольних запитань застосовуються для психологічної активізації
творчого процесу. Ціль методу полягає в тому, щоб з допомогою певних
запитань привести до вирішення назрілого завдання. Метод може
застосовуватися як в індивідуальній роботі, так і при колективному
обговоренні проблеми.

Один із найбільш поширених «питальників» А, який ключає 9 груп
запитань:

Яке нове застосування можна запропонувати системі?

На яку іншу систему подібна дана і що можна скопіювати?

Які можливі модифікації шляхом зміни функцій?

Що можна в системі збільшити?

Що можна в системі зменшити (прискорити, звузити) ?

Що можна в системі замінити?

Що можна в системі перетворити (схему, порядок роботи) ?

Що можна зробити в системі навпаки?

Які нові комбінації елементів системи можливі?

В даних запитаннях містяться рекомендації з апробації еврістичних
методів для вирішення даного завдання.

Метод колективного блокнота уможливлює незалежне висунення ідей кожним
членом робочої групи з колективною їх оцінкою і процесом вироблення
рішення.

Кожен учасник отримує блокнот, в якому записує в загальних рисах без
застосування спеціальних термінів суть проблеми, а також дані, що дають
змогу орієнтуватись в ній. Протягом місяця кожен учасник щоденно
заносить в блокнот ідеї, що виникають з приводу даної проблеми, оцінює
їх і визначає, котрі з них можуть забезпечити найкраще вирішення
проблеми. Крім того, в блокноті фіксуються ідеї, які є поза основною
проблемою, але розвиток яких може бути корисним для знайдення кінцевого
результату.

Систематизація зафіксованих в блокноті ідей здійснюється керівником
групи, а заключне обговорення – всіма членами. Вибір кінцевого
результату проводиться методом “ мозкового штурму ”.

Метод “матриць відкриття” широко застосовується у Франції. Суть методу
полягає в побудові квадратної матриці, в якій перехрещуються два ряди
характеристик по вертикалі і по горизонталі. Ряди можуть бути
впорядковані за будь-якою ознакою або невпорядковані. Характеристики
можуть бути виражені кількісно або якісно.

Основні етапи методу:

— складання переліку елементів, властивостей, об’єктів, фактів, ідей;

— визначення проблеми в найбільш загальній і абстрактній формі,
уточнення її, побудова структури поля;

— визначення перехрещення рядів і стовпчиків;

— вивчення вибраних комбінацій і вибір раціональних рішень.

Метод “ матриць відкриття ”, як правило, не дає закінчених рішень і
служить для систематизації наявного матеріалу і визначення відправних
пунктів подальшого дослідження.

9.5 Характеристика алгоритму розв’язку винахідницьких завдань

Алгоритм вирішення винахідницьких завдань – еврістичний метод,
орієнтований на ідеальну відповідь, максимальне використання наявних
ресурсів, отримання рішення шляхом виявлення і вирішення внутрішніх
протиріч системи. Найбільшого розповсюдження цей алгоритм отримав у
сфері технічного проектування. Тим не менше основні підходи даного
методу можуть бути ефективно застосовані при синтезі нових економічних,
управлінських та організаційних систем.

Алгоритм розв’язку винахідницьких завдань може бути використано для
вирішення 4-рівневих завдань, ієрархічно згрупованих за рівнем
складності.

Рішення завдань 1-го рівня не пов’язане з усуненням протиріч в системі і
веде до незначного удосконалення. Такі завдання під силу кожному
спеціалісту. Тут об’єкт завдання вказаний точно і правильно, варіантів
змін мало, а самі зміни перебудовують систему несуттєво.

Завдання 2-го рівня — з внутрісистемним протиріччями, які легко
долаються з допомогою відомих способів. Відповіді на завдання цього
рівня – дрібні винаходи. Для отримання відповіді розглядаються декілька
десятків варіантів рішень.

Завданя 3-го рівня характеризуються тим, що протиріччя і способи їх
подолання знаходяться в межах однієї науки. При цьому можна повністю
змінити один або два функціональних елементи системи і частково змінити
інші елементи. Тут кількість варіантів, що розглядаються, досягає
сотень. В результаті отримують рішення з високим ступенем новизни і
ефективності.

При вирішенні завдань 4-го рівня синтезується нова система. В таких
завданнях протиріччя усувається засобами, які виходять за межі однієї
науки. Число варіантів вимірюється тисячами і десятками тисяч. В
результаті — створення принципово нової системи.

Етапи вирішеня винахідницьких завдань представлені на рис. 9.1:

Вибір завдання.

Сформулювати кінцеву мету вирішення завдань:

Яку характеристику системи треба змінити?

Які характеристики об’єкта завчасно не можна змінювати при вирішенні
завдань?

Які витрати зменшаться, якщо завдання буде вирішене?

Які допустимі витрати?

Який головний показник якості необхідно покращати?

Перевірити обхідний шлях вирішення завдання. Припустимо, що завдання
теоретично не вирішується. Тоді яке завдання необхідно вирішити, щоб
отримати необхідний кінцевий результат:

переформулювати завдання, переходом на рівень надсистеми або підсистем;

на трьох рівнях переформулювати завдання, замінивши необхідну дію
зворотною.

Рис. 9.1- Етапи алгоритму вирішення винахідницьких завдань

Визначити, рішення якого завдання доцільніше – початкового чи
обхідного. Визначити необхідні кількісні показники.

Збільшити необхідні кількісні показники, враховуючи час, необхідний для
реалізації системи.

Уточнити вимоги, висунуті конкретними умовами, в яких здійснюється
реалізація системи.

Перевірити, чи вирішується завдання прямим застосуванням стандартних
рішень.

Застосувати оператор РЧВ – розміри, час, вартість.

2 Побудова моделі завдання.

2.1 Записати умови завдання, не використовуючи спеціальні терміни.

2.2 Виділити і записати конфліктну пару елементів системи.

2.3 Записати дві взаємодії елементів конфліктної пари: наявну і ту, яку
треба ввести.

2.4 Записати стандартне формулювання моделі завдання, вказавши
конфліктну пару і внутрішні протиріччя системи.

3Аналіз моделі завдання.

Вибрати із елементів, що входять в модель завдання, той, який можна
легко змінити.

Записати стандартне формулювання ідеального кінцевого результату (ІКР).

Виділити ту зону системи або елемента системи, яка безпосередньо не
забезпечує досягнення необхідного ІКР.

Сформулювати вимоги до стану виділеної зони завдання.

Записати стандартне формулювання економічного, управлінського чи
організаційного протиріччя.

4 Ліквідація протиріч.

4.1 Розглянути найпростіші перетворення виділеної зони:

— розділити протиріччя властивостей в просторі;

— розділити протиріччя властивостей в часі;

— розділити протиречиві властивості шляхом використання перехідних
станів або перебудовою структури.

4.2 Використовувати фонд еврістичних методів для усунення протиріч в
системі.

5 Попередня оцінка отриманого рішення.

5.1 Провести попередню оцінку отриманого рішення.

5.2 Оцінити новизну отриманого рішення.

5.3 Визначити підзавдання, які можуть виникнути при практичній
реалізації даної ідеї.

6 Розвиток отриманої відповіді.

6.1 Визначити, як повинна бути змінена надсистема, в яку входить
система.

6.2 Перевірити, чи може змінена система застосовуватися по-новому.

6.3 Використати отриману відповідь при вирішенні інших економічних,
управлінських чи організаційних завдань.

Питання для розгляду та обговорення

В чому полягає суть еврістичних методів?

Де і як можна застосовувати експертні і психологічні методи?

Охарактеризуйте метод інтерв’ю.

Доцільність і необхідність застосування методу анкетування.

Види анкет та види запитань. Особливості складання анкети.

Охарактеризуйте методи колективної експертної оцінки.

Суть і види методів направленого і ненаправленого синтезу.

Метод «мозкового штурму»- особливості, види, мета і проведення.

Дайте характеристика методу генерування випадкових асоціацій.

Мета проведення методу контрольних запитань.

Охарактеризуйте алгоритм розв’язку винахідницьких завдань.

Методи оцінки результатів господарської діяльності

Методи порівняння показників

Метод різниць

Метод відношень

Методи оцінювання результатів порівняння показників

Методи прямого узагальнення результатів порівняння показників

Методи побудови інтегрального показника

Метод динамічного порівняння

Метод просторового порівняння

Метод групування

Метод визначення

раціональності режиму роботи

Метод сумування значень всіх показників

Метод суми місць

Метод суми балів

Метод відстаней

Метод прогнозування

Таксонометричний метод

Таксонометричний метод

Метод прогнозування

Постановка задача оцінки

Визначення об`єкта

Визначення системи показників

Визначення джерел і збір

інформації

Визначення методу оцінки

Порівняння значень показників

(базисних і фактичних)

Оцінювання результатів

порівняння

Побудова

інтегрального

показника

Порівняння значень інтегрального

показника

Оцінювання результатів порівняння

Підведення підсумків, формування

узагальнюючої оцінки

Рис. 5.2 – Послідовність і етапи проведення оцінки результатів
господарськоїдіяльності

1 Вибір завдання

2 Побудова моделі завдання

3 Аналіз моделі завдання

4 Ліквідація протирічь

5 Попередня оцінка отриманого рішення

6 Розвиток отриманої відповіді

Похожие записи