HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Латинська мова і її застосування

в медицині, в українській мові”

ПЛАН

Вступ

Історія латинської мови.

Латинь і медицина.

3. Латинізми на українському ґрунті

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Історична роль латинської мови як міжнародної мови науки і художньої
літератури істотно відрізняє її від численних штучних мов, які
пропонувалися для міжнародного спілкування, — як від тих, котрі одержали
хоча б обмежене поширення, так і від незрівнянно більшої їхньої частини,
що залишилася мертвонародженими проектами. Будучи державною мовою
багатоплемінної Римської імперії, яка займала до III в. н.е. величезну
територію навколо Середземн моря, латинська мова виявилася єдиною у її
західній частині мовою культури. Це своє значення вона зберігла і після
падіння Західної Римської імперії в V ст. під натиском варварських
племен. Аж до XII — XIII ст.ст. латинська мова залишалася єдиною
літературною мовою, знаряддям художньої творчості і наукової думки, але
насамперед — мовою католицької релігії, що складала основу
середньовічної ідеології.

В усному мовленні численних романізованих племен латинська мова
змінилася настільки, що вже в III — IV ст.ст. вона перетворилася в ряд
локальних діалектів, які у своїй сукупності носять назву вульгарної
латині. Надалі ці діалекти поклали початок сучасним романським мовам.
Письмова латинська мова при всій розмаїтості областей, у яких він
застосовувався, не втрачає своєї єдності: володіння нею відкривало для
його носіїв можливість взаємного живого спілкування як у романізованих
країнах, так і за їхніми межами.

Укладачі чудової хрестоматії середньовічної латинської літератури
пишуть: «Латинська мова не була мертвою мовою, і латинська література не
була мертвою літературою. Латинською не тільки писали, але і говорили:
це була розмовна мова, яка поєднувала нечисленних освічених людей того
часу: коли хлопчик-шваб і хлопчик-сакс зустрічалися в монастирській
школі, а юнак-іспанець і юнак-поляк — у Паризькому університеті, то, щоб
зрозуміти один одного, вони повинні були говорити латинською. І писаля
на латинській не тільки трактати і житія, але і викривальні проповіді, і
змістовні історичні твори, і натхненні вірші. Наприклад, латинська поема
«Вальтарій» розробляла сюжети древньогрецьких сказань задовго до «Пісні
про Нібелунгів», а провансальські трубадури і німецькі міннезингери
вчилися ліричним темам і прийомам у своїх старших сучасників —
латинських поетів-вагантів. Та й ті самі латинські богословські
трактати, що так відлякують сучасного читача, були для європейської
думки школою діалектики, сучасною і корисною».

Таким чином, латинська мова протягом багатьох століть до епохи
Відродження бездоганно виконував функції міжнародної мови, і притім не
тільки в науці, але й у поезії.

1. Історія латинської мови

Латинська мова — мова італійскої групи індоєвропейської сім’ї мов.
Розвивавалась на основі мови стародавнього племені латинів, що населяли
область Лацій у середній частині Італії з центром ( з VIII століття до
нашої ери) у Римі. З піднесенням Риму розповсюдилась по всій Італії,
потім у значній частині Римскої імперії.

В ІХ столітті на основі народно-розмовної латинської мови сформувались
романські мови (французька, іспанська, португальська, італійська та
інші). У середні віки була загально-письмовою мовою західноєвропейської
громади, католичної церкви, науки і частково літератури. У ХХ столітті,
і зараз також, використовується в науковій термінології (у медицині,
біології, ботаніці та ін.). Мова католичної церкви й офіційна мова (
нарівні з італійською ) Ватикану — Латинська .

Початок латиньскій мові дало плем’я латинів (Latini), що населяло
невелику область центральної італії Лаціум (Latium). Латини заклали
Рим., який згодом ставши столицею величезної Римської імперії, де
панівною була латинська мова. Під впливом високої культури стародавньої
Греції (підкорений у II столітті до н.е.) римляни створили свою яскраву
і багату культуру. Поряд з іменами великих грецьких мислителів, поетів,
митців – Демокріта, Арістотеля, Гіпократа, Асхіла, Арістофана, Фідія —
по праву стояти імена й чільних представників римської культури –
Лукреція, Вергілія, Горація, Ціцерона та ін.

Антична культура — культура стародавньої Греції і Риму – впродовж
багатьох віків живила і продовжує живити європейську, а через неї
світову культуру.

Епоха ранньої імперії виявилась дуже плідною для римської юриспонденції.
Відбувається формування юридичних шкіл(Прокул, Сабін). Відома ціла
плеяда славетних юристів: Цельс, Гай, Лабеон, Капітон, Юліан, Помпоній
та ін. До нас дійшов твір римського юриста ІІ ст. Гаю «institutiones»
(інституції) у якому закладено основні поняття римського цивільного
права.

Підсумком багатовікового історичного розвитку юриспонденції стала
знаменита кодифікація римського права візантійським імператором
Юстініаном.

Після занепаду Римськї імперії латинська мова поступово перестає бути
знаряддям живого спілкування людей: шляхом природного розвитку, через
народну латину, вона дає початок формуванню нових романських мов. Крім
того як писемна мова, класична латина протягом століть залишається
пінівною в науці, у тому числі медицині, освіті, юриспруденції,
діловодстві та в ін. сферах суспільного життя і виходить далеко за межі
колишньої Римської імперії. Досить згадати, що й в Україні латинська
мова відігравала у свій година значну роль. Величезна кількість
латиномовних документів що є джерелом пізнання історії, науки і культури
нашого народу, чекають своїх дослідників в історичних архівах,
книгосховищах, музеях.

Усвідомивши приоритетну роль латинської мови в галузі науки і культури,
зрозуміємо, чому словами латинського (й грецького) походження рясніє
лексика багатьох мов, у тому числі й української (наприклад, демократія,
консолідація, гуманізм, культура, інститут, студент). Лексичне багатство
латинської та грецької мов служити незамінимою основою для створення і
постійного збагачення міжнародної термінології, передусім медичної і
фармацевтичної. Вивчення латинської мови в навчальних заставах має,
передусім, практичний характер.

У розвитку літературної латинської мови є такі періоди:

І. Період докласичної латині (ІІІ — початок І століть до н.е. ) . До
цього періоду відносяться праці на латинській мові понауковим та
медицинським питанням, наприклад праця Катона “De re rustica” ( “Про
сільське господарство” ), у якому зустрічаєтся багато слів медичного
характеру, взятих з розмовної мови.

II. Класичний період ( І століття до н.е. ), мова якого відома нам дуже
добрі. У цей період літературна латинська мова досягає досконалості у
творах видатних письменників, філософів, вчених та поетів ( Цицерона,»
Цезаря, Лукреція, Катулла, Горація, Вергілія, Овідія та ін.). Особливо
треба зауважити працю великого матеріаліста давнини Лукреція, “de rerum
natura” .

III. Післкласична латинь енпохи Імперії ( I та II століття н.е. ) .
Велике різноманіття наукової літератури . Найбільш відомими творами
цього години є твір Авла Корнелія Цельса ( I століття н.є. ) “ Про
медицину ” також багатотомні праці грецького філософа, вченого та лікаря
Клавдія Галена, який писав на грецькій мові, алі проживаючого та
працюючого в імператорському Римі . Його дій, посвячені науковим та
практичним питанням анатомії, етиології та лікування різних хвороб,
приготування різноманітних ліків, були верхівкою античної
післягіпократовою медициною; смороду також зробили значний вплив на
покоління лікарів багато сттоліть тому. Найбільш значним науковою працею
цього години є є “Historia naturalis” ( “Природнича історія” ) Плінія
Старшого ( 23—79 рр. н.е.). Із 37 книг, склаючих цю енциклопедію, одна
книга була посвячена антропології та фізіології людини, вісемь книг —
ботаніці, вісім книг — лікарським рослинам, п’ять книг — лікарським
засобам

тваринного похоження. Пізніше, в ІІІ сттолітті н.е., з медицинських
творів Плінія були зроблені висновки, зібрані в одну книжку, відому під
назвою «Медицина Плінія». Подібними питаннями займався філософ та
письменник Луцій Анней Сенека у творі “Naturales quaestiones”
(“Природні проблеми”). Питанням виготовлення ліків присвятив свій твір
(“Про ліки”) римський лікар Скрібоній Ларг.

Усі ці автори приділяли велику увагу відшліфовуванню та уточненню научнї
мови медицини. У книзі Цельса часто зустрічаються розширені пояснення
грецьких термінів підшукуючи найбільш точний эквівалент на латинській
мові.Гален

IV. Пізня латинь (III—VI сттоліття н.е.) не відрізняється величними
працями по медицині, хоча і у ці сттоліття з’явились різного роду
популярні творів, написанх у віршованій формі, де давалися
багаточисленні поради, різноманітні рецепти для лікування тварин та
людей.

У 395 р. н.е. Римска імперія розпалась на дві імперії — Східну та
Західну. У Східній, Візантійскій імперії домінула грецька мова, а в
Західній — державною мовою запозбавилася латинська

Зараз латинській мові належить роль в утворенні і розвитку словникового
складу сучасних мов, у формуванні інтернаціонального фонду. Вона
виробила цілу словотворчу систему. Також латинська мова слугує засобом
для утворення наукової, медицинської, технічної та інших термінологій.

2. Латинь і медицина

Фармацевтична термінологія, як і термінологія інших наук, широко
використовує грецькі і латинські слова та словотворні елементи. Ще в
геніального грецького лікаря Гіппократа (460-377 р. до н.е.) були дій,
присвячені вивченню лікарських засобів (у давнину професії лікаря і
фармацевта не розмежовувалися). В імператорському Римі жили і працювали
грецькі філософи, учені та лікарі. Одним з їх був Клавдій Гален (II ст.
н.е.). Саме він запропонував з рослинної і тваринної сировини видобувати
корисні речовини, застосовуючи методи подрібнення (“галенові
препарати”).У величезній за обсягом (37 книг) енциклопедичній праці
римського письменника і вченого Плінія Старшого (1 ст. н.е.) “Природнича
історія” значну увагу приділено лікарським засобам рослинного і
тваринного походження.

Епоха Відродження (Ренесансу) відкрила для наступних поколінь багато
літературних творів, пам’ятників монументальної скульптури. У цей період
у всі європейські мови проникнув великий вплив латинської лексики, що
відносилась, головним чином, до інтелектуального життя суспільства, його
культури, науки, медицини. Саме в цю епоху закладаються основи
міжнародної медицинської термінології на латинській мові.

Медична освіта неможлива без володіння основами латині. Вивчення
латинської мови має велике значення в підготовці медичного спеціаліста
середньої ланки, оскільки допомагає свідомо засвоювати і розуміти
медичні терміни латинсько-грецького походження, з якими він
зустрічатиметься і буде послуговуватися у своїй практичній діяльності.
Медикам з давніх часів відоме таке латинське прислів’я: Invia est in
medicina via sine lingua Latina – Непрохідний шлях у медицині без
латинської мови. справедливе це твердження і наша година.

Фармакологія – наука, яка вивчає дію лікарських засобів на організм.
Латинська фармакологічна термінологія включає назви груп лікарських
засобів (наприклад, sedativa – заспокійливі засоби та ін.),
номенклатурні назви окремих засобів, що відбивають фармакотерапевтичну
дію (наприклад, Cordiaminum від лат. cor, cordis n — -серце; Analginum
від гр. algos – біль, an – заперечення, відсутність тощо), а також
рецептурні формулювання й вислови.

6

6

F

dh

dh

`„A

??????(від грецького pharmakon – ліки+poіeo – роблю, виготовляю) – це
звід державних законів про лікарські засоби й форми, збірник стандартів,
що визначають склад лікарських засобів.

Крилаті латинські виречення виявилися найбільш стійкими в медицині, де
поряд з термінологією вони зберігаються як невід’ємні складові
професійної мови. Invia est in medicina via sine lingua latina – шлях у
медицині без латинської мови непрохідний.

Веnе dignoscitur, bene curatur – добре розпізнається, добре лікується.
Цей принцип класичної медицини витримав іспит часом і протягом тисячоріч
залишився непохитним, незважаючи на зусилля знахарів і шаманствующих
адептів нетрадиційного лікування.

Contraria contrariіs curantur – протилежне виліковується протилежним.
Один із принципів класичної аллопатии.

Similia similibus curantur – подібне виліковується подібним. Основна
парадигма гомеопатії.

Contra spem spero – без надії сподіваюся. Основний девіз
лікаря-професіонала, зобов’язаного робити допомога в ситуації, що
представляється безнадійної. Проходження цьому девізу особливо актуально
в наш час, коли обговорюється питання про допустимість і гуманність
эвтаназии.

Est medicina triplex: servare, cavere, mederi – у медицини три задачі:
оберігати, попереджати, лікувати.

Hygiena amica valetudinis – гігієна -подруга здоров’я. З характерної для
латині лаконічністю представлений основний принцип профілактичної
медицини.

Locus minoris resistentiae – місце найменшого опору. У медицині – це
мішень, що найчастіше уражається при визначеній патології (шейку стегна
при травмі, судини серця, головного мозку, нижніх кінцівок при
атеросклерозі).

Primum nоn nocere – насамперед не шкодити. Принцип, якому випливає кожен
лікар, зіставляючи передбачуваний ефект лікування з можливим ризиком
ускладнень.

Quantum satis – скільки потрібно. У рецептах указується скорочено –
q.s., тобто стільки, скільки досить, потрібна кількість.

3. Латинізми на українському ґрунті

Вперше латинізми з’являються в українській мові ще в 10-11 ст. Однак
основна маса латинських слів була засвоєна в 16-17ст. В історії України
це був період енергійного культурно-просвітницького руху, розквіту науки
та літератури. Українські книжники розуміли міжнародне значення
латинської мови в Західній Європі, її престижність; цією мовою
українські студенти здобували освіту в західноєвропейських
університетах, засвоюючи досягнення європейської науки. Латинська мова
посідала перше місце і в навчальній програмі Києво-Могилянського
колегіуму. Вихованців зазначеного закладу зобов’язували говорити
латинською мовою «… і в класах, і в житлових кімнатах, і на самих
вулицях, – словом – скрізь, де тільки могли зійтись один з одним». Ще в
першій половини 13 ст. латина була мовою канцелярій Галицько-Волинської
держави, що було життєвою необхідністю. Серед закарпатських українців в
Угорщині латинський вплив був сильним аж до 18 ст., де латина мала
статус офіційної мови. Через посередництво польської культури (16-17
ст.) латинська мова проникає на східнослов’янські терени й стає
невід’ємною частиною наукового, духовного, адміністративного та
культурного життя України. Процес запозичення латинізмів тривав і в
наступні століття, але інтенсивність його була значно меншою. Сьогодні
знання основ латинської граматики, спеціальної лексики й основного
греко-латинського словотворчого фонду забезпечує професійну
термінологічну грамотність спеціаліста, водночас значно підвищує його
загальнокультурний рівень.

Українська мова запозичила багато слів з латинської мови. Ось деякі:
валентність, віварій, дебет, декламація, дивіденд, дивізія, дисципліна,
консенсус, лаборант, нотація, варіант , терарій, територія, студент,
продукція, культура, план, тоталітарний, ілюстрація, грація, потенціал,
музей, орнамент, нігілізм, аграрний, когнітивний, колегія, домінант,
філіал, локальний, тон, транквілізатор, вентиляція, уніфікація,
альтернатива, апеляція, авіація, бревіарій, кантата, цивілізація,
континент, генерація, гонорар, ментальність, монтаж, монумент,
номінація, нуль, популярний, рація, репетиція, регіон, санаторій,
урбанізація, утилізація та багато інших.

В українській мові чимало слів латинського походження належать переважно
до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин,
медичної, юридичної термінології.

Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс,
ангіна, операція, ординатор, консиліум, юстиція, юрист, прокурор,
нотаріус, ректор, декан, екзамен, студент, університет, гумор, цирк,
екскурсія, експедиція, депутат, консул, секретар, адміністрація.

З латинської мови запозичені деякі імена людей, наприклад: Юлія,
Клавдія, Мотря, Валерій, Віктор, Віталій, Павло, Марко.

У пізньосередню добу (ХVІ – ХVІІІ ст.) українська мова активно
збагачувалася латинськими лексичними запозиченнями. Не завжди стосовно
тієї чи іншої лексеми можна говорити з певністю, що вона була запозичена
безпосередньо.

Загалом можна говорити про три критерії, які дозволяють встановити, що
той чи інший латинізм був запозичений українською лексичною системою за
польським посередництвом. Перший – це фонетичне обличчя слова, як було
показано вище. Прикладів можна наводити надзвичайно багато. Особливо
цікаві з цього боку слова з латинським l, яке в загальнопоширеній
німецькій традиції читання вимовляється м’яко або напівм’яко. Польський
звук [l’] «до ХVІ ст. був палатальний, а потім перейшов у нейтральний
[l]». Навіть у ХVІІ – ХVІІІ ст., коли польський [l] уже був
знейтралізований з погляду м’якості, українська мова, в якій
альвеолярний [л] не здобув статусу фонеми, продовжувала сприймати цей
[l] як м’який звук [л’], що утворює опозицію з твердим [л].

Другим критерієм, щільно пов’язаним із першим, є морфологічне і
словозмінне засвоєння лексеми. Дуже поширеним в українській мові є явище
адаптації латинських іменників до української словозмінної парадигми.
Зокрема латинська флексія -о в іменниках жіночого роду ІІІ відміни
(decisio, occasio) тотально замінювалась на -а (в українській мові –
графічно -я) і таким чином підлягала словозміні за слов’янським жіночим
типом відмінювання (колишньої а-основи), так само як і латинські
іменники жіночого роду І відміни (substantia).

Третій критерій, який може свідчити про посередницьку роль польської
мови, – семантичний. З ним маємо справу тоді, коли в українській мові
функціонує латинське слово зі значенням, відсутнім у мові-донорі.
Нерідко в таких випадках додаткова семема розвивається саме на ґрунті
мови-медіатора; тоді слово разом із семантичною модифікацією
запозичується з польської мови в українську.

Механізми, за якими відбувалися процеси запозичення українською мовою
латинської лексики, були складними й заплутаними. Польська мова, сама
подекуди беручи латинські лексеми «з третіх рук», так чи інак виступала
як медіатор у відношенні до мови української.

Висновки

Протягом багатьох століть латинська мова залишалася мовою науки і
дипломатії, школи і церкви, юриспруденції тощо. Зокрема слід
підкреслити, що латинська мова була міжнародною мовою медицини. В
українській мові є багато слів латинського походження, наприклад: автор,
адвокат, акт, акція, амбулаторія, автор, атестат, аудиторія, диктант,
директор, доктор, доцент, екзамен, ефект, імперія, інститут,
інструмент, комісія, компроміс, конспект, конституція, конференція,
культура, лабораторія, лінія, література, мінус, нотаріус, обєкт, плюс,
позиція, прогрес, професор, процес, ректор, республіка, санаторій,
соліст, студент, університет, факультет, федерація, фінал та багато
інших.

Латинська мова досі залишається джерелом утворення наукової та технічної
термінології.

1. Хоча латинська мова втратила те значення міжнародної мови вчених
будь-якої спеціальності, що належало йому ще в XVIII в., у ряді наукових
областей його позиції залишаються непорушними і в даний час. Насамперед
це мова висхідної до Линнею природничонаукової систематики, а також
анатомічної, медичної і фармакологічної номенклатури. Разом з тим,
латинська і латинізована грецька лексика служить основним джерелом
поповнення безупинно і прогресивно зростаючої термінології у всіх
областях науки і техніки.

2. Латинська мова — це основна мова європейської культури від античності
до нового часу, і без нього неможливо самостійне збагнення найважливіших
фактів цієї культури по першоджерелах, а отже, і ніяке справді історичне
утворення.

3. Латинська мова при належній постановці його викладання в системі
середньої і вищої школи з’явився б одним із засобів підвищення рівня
філологічного утворення, що саме по собі дуже важливо. Навіть у тому
випадку, коли вивчення латинської мови спрямовано в першу чергу на
оволодіння практичними навичками усної і письмової мови, воно повиннео
спиратися на філологічний аналіз класичних текстів, і саме це додасть
йому найважливіше освітнє значення незалежне від досягаються при цьому
тих чи інших практичних вигод.

Медична освіта 21 ст. немислима без знання основ розгалуженої й постійно
створюваної термінології. Латинські найменування лікарських засобів
вживаються як офіційні в багатьох національних фармакопеях, у
Міжнародній фармакопеї (Рhагmасороеа Іnternationalis) і виданнях
Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ). В Україні латинською
мовою виписуються рецепти. Пунктом 1.9  “Наказу Міністерства охорони
здоров’я України” від № 360 19 липня 2005 року передбачене таке: Назва
лікарського засобу, формоутворюючих та коригуючих речовин, його склад,
лікарська форма, звернення лікаря до фармацевтичного працівника про
виготовлення та видачу лікарських засобів пишуться латинською мовою.
Використання латинських скорочень дозволяється тільки відповідно до
прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці.

Латинська мова, як і старогрецька, є своєрідним будівельним матеріалом,
основним джерелом розвитку й поновлення термінологічних систем різних
галузей науки, у тому числі фармації та медицини. Нові лікарські
препарати й наукові відкриття отримують назви з невичерпного джерела
міжнародної грецько-латинської скарбниці терміноелементів. Латина
приваблює своєю лаконічністю (багатослівні українські терміни
перекладаються одним словом: запалення слизової оболонки порожнини рота
– stomatitis; розділ геронтології, який вивчає особливості перебігу
захворювань у людей похилого та старечого віку, а також методи їх
лікування та запобігання – геріатрія), як і досконалістю морфологічної
структури, своїм лексичним багатством, виразністю, рухомою словотворчою
структурою. Тут доречно навести вислів видатного римського оратора і
письменника Ціцерона: “Non tam praeclarum est scire Latine, quam turpe
nescire”, що означає: “Не так почесно знати латину, як ганебно не знати
її”.

Отже, метою вивчення латинської мови в сучасних медичних закладах освіти
є підготовка спеціалістів, здатних свідомо й грамотно вживати
фармацевтичну та клінічну латинську термінологію на практиці.

Список використаної літератури

Чернявский М.Н Латинська мова й основи термінології / Чернявский М.Н
підручник — М.: Медицина, 2000. – 336 с.

Тронский І. М., Нариси з історії латинської мови / Тронский И.М — М.:
Молода гвардія, 1993.

Історична граматика латинської мови / Під ред. А.К. Владимирова. – М.:
Наука, 1990.

Соболевський С.И. Граматика латинської мови./ Соболевський С.И. — М.:
Освіта, 1998.- 264с.

Латинська мова для студентів мед. вузів / Під ред. М.Шипайло. – К.,
1999.

Шевченко Е.М. Латинська мова й основи мед.термінології. — К. 1992.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи