HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

ТЕМА

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1. Основні проблеми формування інформаційно – технологічного

простору функціонування органів державного управління

2. Автоматизація документообігу в органах державного управління

3. Шляхи модернізації процесу інформатизації органів державного

управління

4. Досвід зарубіжних країн щодо розробки та реалізації програми

електронного урядування: уроки для України

1. Основні проблеми формування інформаційно — технологічного

простору функціонування органів державного управління

Побудова і розвиток інформаційно — технологічного простору
діяльності органу державного управління спричиняють виникнення низки
суперечностей, серед яких і ті, що мають загальний характер, властивий
багатьом сферам діяльності, і ті, що притаманні саме сфері державного
управління, зокрема між:

• масштабом і характером процесів інформатизації суспільства та
специфічними цілями побудови і використання складу і структури
технологічної та інформаційної підсистем інформаційно — технологічного
простору;

• необхідністю реалізації громадянами конституційного права на доступ до
інформації, забезпечення прозорості державного управління, зворотного
зв’язку із громадянами і нерозвиненістю новітніх інформаційних
технологій системи «електронного урядування», в тому числі, систем
електронного документообігу, а також бар’єрами на шляху їхнього
впровадження — освітніми, соціальними, фінансовими тощо.

Подолання виявлених суперечностей потребує, передусім,
структурно-функціонального аналізу інформаційно-ресурсної та
комунікативно — технологічної складових інформаційно — технологічного
простору забезпечення діяльності органів державного управління.
Необхідно розглянути питання змістового наповнення кожної із складових.
їхнього взаємозв’язку, технологічної та функціонально — цільової
інтеграції з метою їхнього подальшого розвитку і створення умов щодо
реалізації завдань сучасного етапу іпформатизації державного управління.

Особливістю державного управління в нинішніх умовах є необхідність
комплексного застосування сучасних форм і методів
інформаційно-документаційного забезпечення діяльності органів державного
управління (законодавчих, виконавчих, судових). Передусім, це
застосування новітніх інформаційних технологій для підтримки прийняття
рішень з метою забезпечення ефективного функціонування керованої
соціальної системи. При цьому виникають проблеми, пов’язані з:

• адекватністю інформаційного ресурсу влади стану і потребам розвитку
сус-пільства;

• ефективністю використання цього ресурсу державною владою у процесі її
функціонування.

Отже, необхідна інтеграція інформаційних ресурсів, які генеруються
органами державного управління або відображають результати їхньої
діяльності з Інформаційними технологіями. Останні сприяють ефективному
розв’язанню проблем виконавчої влади як однієї з гілок державного
управління в єдиний інформаційний простір діяльності органів державного
управління.

Метою формування і розвитку інформаційного простору державного
управління є:

• забезпечення конституційних прав громадян на інформацію;

• підвищення узгодженості рішень, які приймаються органами державної
влади;

• підвищення рівня правової свідомості громадян шляхом надання їм
вільного доступу до правових та нормативних документів, які визначають
їхні права, обов’язки і можливості;

• надання можливості контролю з боку громадян і громадських організацій
за діяльністю органів державної влади

Дослідження проблем формування інформаційно — технологічного
простору функціонування органів державного управління передбачає,
передусім, аналіз основних понять, на які воно спирається.
Найсуттєвішими, з позицій запропонованого підходу, є такі категорії:
«системи електронного документообігу», «портал», «інформаційні ресурси
державного управління».

Термінологічний апарат опису сучасних інформаційно — технологічних
комплексів характеризується неусталеністю, неунормованістю і знаходиться
у стадії динамічного розвитку. Зокрема, термін «система електронного
документо-обігу» не визначений ні у Законі України «Про електронні
документи та електронний документообіг», ні в інших нормативно —
правових документах. У практичній діяльності послуговуються термінами
«системи обміну електронними документами», «системи керування
електронними документами», «системи автоматизації ділових процесів»,
«системи автоматизації діловодства» тощо. Термін «система електронного
документообігу» (в технологічному аспекті) фактично використовується як
синонімом поняття «workflow» (потік робіт). Буквальний переклад
англомовних термінів (наприклад, «workflow», та інші), коректний з
лінгвістичної точки зору, не розкриває їхнього змісту і потребує
тлумачення.

Виходячи із визначення, наведеного у глосарії WfMC (Workflow
Management Coalition), «workflow» — це автоматизація (повністю або
частково) бізнес — процесу. відповідно до якої документи, інформація або
завдання передаються для виконання необхідних дій від одного учасника до
іншого у відповідності з набором процедурних правил.

Поняття «інформаційні ресурси державного управління» теоретично
базується на визначенні поняття «інформаційне забезпечення» з виявленням
його специфіки у предметній області «державне управління». На сучасному
етапі розвитку особливість досліджуваної предметної галузі
характеризується необхідністю:

• відкритості інформаційної сфери;

• розв’язання проблем, пов’язаних із розвитком інформаційної сфери
суспіль-ства;

• використання інформаційних технологій для підтримки державного
управління;

• доведення до громадян суспільно — значущих рішень органів влади,
дослідження суспільної думки.

Цільове призначення інформаційних ресурсів державного управління
можна розглядати у двох аспектах:

• за їхнім призначенням для забезпечення функціонування власне
політичної системи держави;

• за їхнім призначенням для забезпечення інформаційних потреб
суспільства в інформації щодо органів державної влади.

Підходячи комплексно до визначення поняття «інформаційні ресурси
державного управління» будемо розуміти їх як сукупність соціально
значущих джерел Інформації, необхідних для розвитку різних напрямів
діяльності системи державного управління.

Інтеграція Internet — порталу та системи електронного
документообігу (Intranet-порталу) органу державного управління, а також
інформаційних ресурсів, які циркулюють у цих системах, в єдиний
інформаційно — технологічний простір, є основою ефективного
інформаційного забезпечення діяльності органу державного управління в
реалізації завдань, які перед ним постають.

Інформаційно — технологічний простір інформаційного забезпечення
державного управління утворюють технологічна (програмно — апаратне
забезпечення) та інформаційна (документно — інформаційні ресурси)
складові, кожна з яких мас технологічно — управлінський, інформаційно —
управлінський та інформаційно — комунікативний аспекти розгляду.

Технологічно — управлінський аспект розгляду складових
інформаційно-технологічпого простору відображає їх з точки зору
управлінських операцій із забезпечення впровадження і використання нових
інформаційних технологій (або створення інформаційних продуктів та
послуг) для забезпечення ефективної інформаційної діяльності.
Інформаційно — управлінський аспект відображає складові інформаційно —
технологічпого простору з точки зору використання різних видів
інформаційних ресурсів у системі управління для здійснення необхідних
функцій управління.

Структурно — функціональний аналіз складових
інформаційно-технологічного простору забезпечення діяльності органів
державного управління свідчить про можливість і необхідність їхньої
подальшої функціонально-цільової інтеграції з урахуванням реальних
можливостей вітчизняної інформаційної інфраструктури, інформаційної
активності «користувацького середовища».

Розглянуті складові інформаційно — технологічного простору
інформаційного забезпечення державного управління розкривають загальні
підходи і потребують подальшого аналізу на рівні змісту iнформаційно —
ресурсної та технологічної складових органів державного управління
різних рівнів. Розвиток і подальше використання технологічної та
інформаційної складових простору інформаційного забезпечення державного
управління може зіткнутись з бар’єрами мотиваційно — ціннісного та
освітньо — соціального характеру, що викликає необхідність подальших
досліджень.

Розвиток інформаційно — комунікаційних технологій, втілення його
елементів у всі сфери суспільства, створення принципово нових форм
управління та покращання вже існуючих належать до загальносвітових
тенденцій. Україна не стоїть осторонь цих процесів і активно долучилась
до створення інформаційного суспільства, в якому провідну роль
відіграють не показники розвитку індустріального суспільства, а
інформація. Наша країна вже робить окремі кроки на цьому шляху: прийнято
низку законодавчих актів щодо інформатизації, створюються окремі ланки
системи електронного урядування, стрімко розвивається мережа Інтернет.

11. 2. Автоматизація документообігу в органах державного управління

Однією з складових частин широкого впровадження інформаційних
технологій є приведення діяльності органів деpжавної влади у
відповідність з потребами інформаційної доби. Серед ключових аспектів
загальної інформатизації органи, державного управління є створення
системи e — goverment або електронного урядування», яка вбирає
впровадження автоматизованих систем (АС) широкого спектру призначення
створення веб — представництв органів державної влади в Інтернеті
поліпшення взаємодії органів державної влади та громадян

Робота з документами (діловодство) — це важлива складова частина
процесів управління і прийняття управлінських рішень. Правильна її
організація істотно впливає на оперативність, економічність і надійність
функціонування установи, на культуру праці управлінського персоналу

Найскладнішою частиною діловодства для впровадження АС є
документообіг, під час чого виникає питання щодо визначення основних
етапів автоматизації документообігу в державних установах, починаючи від
рівня цілковитої відсутності АС до процесу впровадження електронного
документообігу як найвищої форми автоматизованого документообігу

Основні проблеми розвитку та впровадження електронного
документообігу розглядали сучасні науковці в різних аспектах: С. Кулешов
досліджує функції електронного документа у системі електронного
документообігу, Ю. Мєшков розглядає міжнародний досвід впровадження
елект ронного документообігу, П. Марченко аналізує проблеми зберігання
електронних документів тощо

Поступовість впровадження електронного документообігу, на думку
С. Дубової, має бути ось такою —

І етап (початковий) — впровадження автоматизованої системи
документообігу (АСД)

В АСД функціонують первинні елементи аналітико — синтетичного
опрацювання документа, що знаходять вираження у створенні електронної
реєстраційної картки документа, яка є пошуковим образом документа.

Функціональні можливості АСД не розраховані на збереження та
переміщення документів в установі. їхні основні завдання — фіксація
етапів проходження документів та їхнього поточного статусу в спеціальній
базі даних що знаходить відображення у запаленні спеціальної
реєстраційної картки документа. До бази даних входять оригінали
документів, а вона відображає лише їхнє поточне місцезнаходження та
статус, в тому числі атрибути контролю виконання. Крім обліку та пошуку
документів в базі даних система повинна генерувати звіти, що дають змогу
отримати відомості про стан виконання документа та іншу загальну
інформацію

Автоматизація документного обігу дає можливість:

• підвищити виконавську дисципліну (здійснюється за рахунок покращання
контролю за виконанням документів, а саме ефективна система повідомлень
та нагадувань дає змогу попереджати усіх посадових осіб про наближення
строку виконання доручення);

• легко скласти повну картину ефективності діяльності як окремих
працівників, так і установи в цілому (за допомогою прикінцевих звітів та
журналів);

• формувати індивідуальні маршрути документів і визначити
найоптимальніший шлях їхнього руху в установі;

• зменшити час на опрацювання і реєстрацію, а також уникнути помилок,
пов’язаних із заповненням реквізитів документа (використовуючи
автоматичну генерацію номера і поточної дати, використання довідників);

• засобами системи здійснювати миттєвий пошук документів та доручень (за
їхнім змістом або будь — якою комбінацією реквізитів) .

У багатьох державних установах впровадження АСД як елемента
електронного документообігу відбувається з порушенням логічної
послідовності впровадження.

II етап (розширений) — створення «образу електронного
документообігу»

Розширений рівень автоматизації дає змогу додавати до електронної
реєстраційної картки електронне іконічне зображення документа (сканована
копія), інакше кажучи образ документа», єдиною відмінністю якого від
електронного документа є відсутність електронно — цифрового підпису (що
гарантує його цілісність, достовірність і відповідно юридичну силу).
Отже, рівень АСД, у якому функціонує електронний «образ документа»,
умовно можна назвати «образом електронного документообігу».

Створення «образу електронного документообігу» відбувається за
допомогою сканування документів. Швидке отримання електронної версії
документа за допомогою використання технологій сканування, розпізнання
та друку робить легшим перехід від паперової версії документа до
електронної.

НІ етап (розвинений) — електронний документообіг

Електронний документообіг забезпечує циркуляцію електронних
документів, які є основою нової форми взаємодії держави та суспільства.
Однак кожен документ повинен мати встановлений законодавством набір
реквізитів, до яких належить, зокрема, підпис — елемент, що підтверджує
авторство документа. Функцію підпису в електронному документі виконує
електронно — цифровий підпис.

Закон України «Про електронні документи та електронний
документообіг»визначає поняття електронний документ та електронний
документообіг.

Електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у
вигляді електронних даних, в тому числі його обовязкові реквізити.

Електронний документообіг (обіг електронних документів) —
сукупність процесів створення, опрацювання, відправлення, передавання,
одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів,
що виконується із застосуванням перевірки цілісності та у разі
необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

Система електронного документообігу вирішує такі головні завдання:
автоматизація роботи спеціалістів за визначеним регламентом опрацювання
документів, пошук та відбір необхідної інформації, розсилання
опрацьованих документів для подальшого опрацювання; обмін документами
між установами, уніфікація технологічних процедур проходження, передачі
та опрацювання документів; збирання, реєстрація, накопичення,
опрацювання та аналіз інформації що надходить до кожного з вузлів,
забезпечення постійного зв`язку та обміну інформацією між вузлами;
автоматизація контролю виконання документів на основі оперативного
відображення поточного стану процесів діловодства; автоматизація
процесів реєстрації документів, заповнення кодованих реквізитів
реєстраційних карток з використанням класифікаторів і довідників;
автоматизація збирання даних про результати виконання технологічних
процесів, формування на їхній основі аналітичних і статистичних звітів
та довідок; розсилання, зберігання та використання документів за єдиною
нумерацією з початку року; відправлення, приймання та опрацювання
електронної пошти; оперативний пошук інформації про документи;
наскрізний контроль (група контролю, керівник установи, безпосередній
виконавець) за проходженням і виконанням документів; ведення системи
класифікаторів та довідників; постійне оновлення та адміністрування
головної бази даних; забезпечення надійного зберігання всіх версій
документа та інших інформаційних об’єктів; формалізація технологічних
процесів опрацювання інформації, визначення типових маршрутних
технологічних схем для їхнього виконання; підготовка і друкування
реєстраційних карток, журналів реєстрації, реєстрів розсилання,
статистичних та аналітичних довідок

Наведені етапи впровадження електронного документообігу є
об’єктивно зумовленими як розвитком інформаційних систем, так і
готовністю державних установ до їхнього впровадження. Зважаючи на
соціально — освітні та психологічні чинники, вважаємо, що запропонована
послідовність впровадження електронного документообігу попередить
нераціональне використання матеріальних ресурсів установи, пришвидшить
адаптацію працівників до роботи в нових умовах. Як наслідок — зросте
ефективність опрацювання документів в установі.

11. 3. Шляхи модернізації процесу інформатизації органів

державного управління

Сьогодні ні для кого не с секретом афоризм про те. що хто володіє
інформацією, той володіє світом. Політика прозорого в інформаційному
сенсі суспільства, царство інформаційної відкритості необхідні для
боротьби проти зловживань посадових осіб та осіб, які володіють значними
матеріальними і фінансовими ресурсами, для корекції функціонування
соціальних механізмів стосовно оптимізації сучасних економічних,
нормативно — правових, морально — етичних ідеалів.

Аксіоматичним, мабуть, є твердження про те, що інформатика
державного управління нашої країни має відповідати передовим світовим
стандартам, які базуються на новітніх інформаційних технологіях. Разом з
тим відомо, що досвід однієї країни ніяк не можна перенести схематично
на терени іншої. Потрібно прив’язуватись до специфіки, традицій,
пануючих стереотипів даної країни, i, звичайно, необхідно намагатись
знайти щось своє, оригінальне. Досвід соціально — економічного розвитку
нашої держави за 16 років свідчить про те, що основними факторами, які
спричинили негативний вплив на її поступальний розвиток є: брак
достовірної інформації про діяльність державних і місцевих органів
управління, посадових осіб (такою інформацією можуть володіти газети
сусідніх держав, відомі світові агентства — усі, крім власного народу);
відсутність належної тематичної згрупованості інформації (про один і той
самий

об’єкт інформація може бути розпорошена у різних джерелах): відсутність
організаційних заходів і технічних засобів доставки інформації до
широких кіл громадськості (далеко не всі мають доступ до мережі
Internet, у змозі придбати видання дорогих газет і журналів: недостатній
рівень освітньої підготовки населення для сприйняття основних
закономірностей і термінології з економіки та правознавства (не кожен,
наприклад, розуміє терміни «бюджет», «кошторис», «дефолт» тощо). З
огляду на це необхідним є програмне, технічне, організаційне
облаштування інформаційного каналу (не в технічному, а документознавчому
значені цього терміна), який розповсюджує інформацію про органи
управління і діяльність посадових осіб серед широкої громадськості .
Наведемо кілька штрихів модернізації з цілого їх комплексу і думок щодо
цього.

Спочатку розглянемо кілька фактів.

Факт перший. На думку В. Щербини, можна зробити висновок про те,
що весь спектр впливу глобальної мережі на культуру зводиться на
сьогодні до двох чинників. Перший з них — це кінець монополії
друкарського верстата. З виникненням і широким запровадженням Internet
зникає необхідність цього верстата між виробниками і споживачами текстів
та ідей. Другий чинник — «смерть» відстані: Internet вводить нас
(користувачів мережі Internet) у стан перманентного конгресу,
конференції, коли люди з різних кінців Землі мають можливість збиратися,
ніби в одній залі.

Факт другий. За офіційними даними, в нашій країні нараховується
понад 20 млн користувачів мобільних телефонів.

Врахувавши ці обставини, можна запропонувати ідеї двох наступних
проектів.

Ідея першого проекту. Цілком назріла потреба створення своєрідного
віртуального дорадчого органу при парламенті України. Назвемо його
умовно «Електронне віче». Голосувати в ньому можуть користувачі
мобільних телефонів і клієнти мережі Internet, а також усі, хто, так би
мовити, «товаришує» зі згаданими категоріями громадян. В окрему групу
виділимо громадян, що не мають доступу до комп’ютерних мереж ані вдома,
ані на своїй роботі, і які можуть скористатись послугами мережі так
званих комп’ютерних точок (КТ), мережу яких, на нашу думку, необхідно
розвернути. КТ являють собою комп’ютер або групу комп’ютерів, які
підключено до мережі Internet. Вони повинні розміщуватись у громадських
місцях: універмагах, кінотеатрах, автовокзалах тощо. Деякі вузлові КТ
(скажімо, на майданах) повинні бути обладнані LCD — екранами, щоб була
змога сприймати інформацію широкій аудиторії. Користуватися цими
послугами громадяни можуть безплатно, якщо тільки місцевий бюджет має
змогу утримувати КТ. Можна задіяти і спонсорську допомогу.

При голосуванні в такій системі реєструється номер мобільного
телефону або електронна адреса користувача Internet, так що двічі
голосувати користувач не зможе. У такому разі для мобільного телефону
голосування відбувається у вигляді посилання SMS, а для користувача
Internet у вигляді відвідання спеціального сайту, ще іншим у вигляді
відсилання електронного листа, ще хтось може брати участь в голосуванні
за допомогою спеціальних процедур з мобільного телефону іншої особи або
з КТ. Саме голосування може проводитись, наприклад, у вигляді вибору
однісї із, скажімо, десяти альтернатив, в яких враховано всі законні,
доцільні варіанти. Попередньо варіанти оприлюднюються в газеті «Голос
України» або у якійсь спеціалізованій передачі на 1 каналі, на
спеціалізованому сайті. Рішення такого «Електронне віче» є дорадчими (у
всякому випадку поки що) до рішень парламенту. Якщо систему продумати у
контексті боротьби зі зловмисниками, то результати роботи такого
віртуального Віче в юридичному аспекті будуть наближатися за значенням
до загальнонаціонального референдуму. Зачатками такого «Електронного
віче» можна вважати своєрідний моніторинг думки громадян у телевізійних
новинах різних каналів щодо актуальних суспільних проблем, а також
передбачення результатів спортивних ігор з використанням мобільних
телефонів.

Ідея другого проекту. Облаштування за допомогою системи
відповідних сайтів українського сегменту Internet матеріалами, що
стосуються законотворчої діяльності Верховної Ради, роботи уряду, в
перспективі окремих міністерств, комітетів, відомств, окремих політиків.
Очевидно, шо інформація на таких сайтах, яка подаватиметься в форматі
тільки для читання (окрім випадків, де передбачено діалог), регулярно
повинна перевірятися на адекватність, відповідність даних сайта офіційно
затвердженим даним.

Так, наприклад, ми пропонуємо започаткувати сайт «Депутатський
корпус», де подаватиметься докладна офіційна (без особистісної
інформації) біографія депутата, включаючи інформацію про міжфракційні
переміщення, про те, керівником яких підприємств, фірм, фондів, членом
яких партій і протягом якого періоду він був до обрання депутатам тощо.
Вимоги до змісту затверджуються відповідним законом.

На сторінці «Діяльність депутатів» сайту «Депутатський корпус»,
може бути подана інформація про те, хто, куди поїхав, скільки витратив,
висвітлюватися результати поїздки. У кінці такого сайту в автоматичному
режимі подається загальна сума витрат, її процент від усіх витрат на
утримання Верховної Ради України, від національного валового продукту.
Такого роду інформація не може бути конфіденційною чи особистою,
оскільки є своєрідним морально-етичним моніторингом діяльності народних
обранців.

На аналогічних веб — сторінках політичних діячів, сайтах
політичних сил повинні наводитись фактичні дані про майже всі (окрім
затвердженого переліку конфіденційних і суто особистих даних) політичні,
фінансові та інші дії, інформація про отримані подарунки, використані
профспілкові путівки тощо. Для подачі таких відомостей необхідно
створити відповідну базу даних, інформацію з якої можна використовувати
для різноманітних аналізів соціально — економічного, політичного
характеру різноманітними політичними силами, виданнями, громадянами. Має
бути встановлена юридична відповідальність за неопубліковані дані з
переліку обов’язкових. На сторінці наводиться лише фактаж, а вже різні
політичні сили можуть робити свої висновки, посилаючись на фактаж як на
офіційне джерело.

На сайті «Виконання державного бюджету», скрупульозно (аж до
копійки) розписуватиметься динаміка надходжень і видатків бюджету.
Бюджет не є секретним документом, його складові часто секретні лише для
власних громадян. Очевидно, складові бюджетних витрат можуть бути надані
тільки для вузького, цілком визначеного переліку операцій. Наприклад,
боротьби з організованою злочинною діяльністю. Для комерційних банків і
для їхніх філій мають надаватися загальні характеристики їхньої
економічної діяльності тощо. Такою інформацією можуть користуватися усі,
хто хоче мислити, хто хоче поліпшувати наше життя. Ясна річ, шо це
можуть бути і окремі виборці, і представники преси. Для інформаційного
заповнення такого сайту має бути створений програмний продукт, що,
автоматично відслідковуючи сайти міністерств і відомств, заносив би у
відповідні позиції сайту необхідний цифровий матеріал. Тобто
інформаційне наповнення цього та інших аналогічних сайтів має
відбуватися в автоматизованому режимі.

Доцільно було б створити сайт, на якому в стислій формі наводити
причини, які. на думку авторів законопроектів, комітетів Верховної Ради
України привели до ідеї створення того чи іншого законопроекту. Ще одним
джерелом інформаційного наповнення даного сайту слугуватимуть ті
документи, які кладуться в основу створення законопроектів Верховної
Ради України

Щоб активізувати ініціативу громадськості до участі в оптимізації
нормативно-правової бази нашої держави можна організувати спеціальний
сайт — конкурс на створення законопроектів для юристів і усіх інших
фахівців в галузі економіки і державного управління. Відповідні комітети
Верховної Ради України можуть використовувати найбільш досконалі зразки
(або їх фрагменти) в системі створення і проходження законопроектів у
парламенті. Очевидно, шо автори найкращих законопроектів можуть
заохочуватися як фінансово, так і морально.

Злободенним, на нашу думку, с сайт, на якому подаватимуться
критичні матеріали про роботу уряду з авторитетних джерел. Прикладом
може слугувати матеріал, де йдеться про те, як голова Національного
банку Польщі Лсшек Бальцерович характеризував результати економічної
політики нового українського уряду, як-то кажуть, у цифрах і фактах.

Як підрозділ на цьому сайті може бути «Світова практика з даного
питання». Сьогодні, наприклад, лунає багато нарікань стосовно високих
зарплат наших урядовців, голів облдержадміністрацій. Причому, рядовий
громадянин порівнює ці зарплати з середніми по країні. Доцільно було б
навести на сайті аналогічні співвідношення для інших країнах світу,
беручи для прикладу по кілька країн з груп та з різним рівнем розвитку.
В іншому випадку можна навести приклади різноманітних соціально —
економічних програм тощо. Це давало б об’єктивну картину з певного
питання. До редакції таких сайтів повинні входити за квотою представники
від різних політичних сил країни.

Щоб охопити якомога більшу аудиторію сприйняття інформації
зазначених сайтів, можна скористатись послугами КТ, про які йшлося вище.

Необхідним є сайт (розділи у газетах, відповідні передачі по
загальнодержавні трансляційній мережі), підготовлені фахівцями, які
слугуватимуть розвитку політичної грамотності громадян, де
наводитимуться на простих повсякденних прикладах основи економічних,
політичних знань. Щоб громадяни принаймні не «куплялись» на дешевих
популістських політичних прийомах. Чому, наприклад, пенсія не може бути
рівною тисячі доларам? А далі подасться стисло і переконливо економічне
обгрунтування.

Не зайвими будуть сайти, присвячені значущим, загальнонаціональним
заходам. Наприклад, серія сайтів, присвячених виборам до парламенту. У
цьому переліку Спілка журналістів може організувати сайт, присвячений
піарівським технологіям, технологіям маніпулювання свідомістю, де поряд
зі схемою технології, стисло наводиться приклад з посиланням до
першоджерела. Для старшокласників ввести спеціальний спецкурс з вивчення
таких технологій, який би давав змогу в стислій, доступній формі освоїти
основи піар — технологій і, що найважливіше, опанувати суть схем
зловживань у цій сфері.

Якщо підсумувати сказане, то необхідно сказати, що ми рухаємося до
так званого електронного уряду. У перспективі будь — яка діяльність,
навіть дрібного урядовця, бізнесмена, має бути відображена в
інформаційному просторі країни. Окремі громадяни працездатного віку
можуть наводити інформацію про себе на сайтах своїх організацій,
пенсіонери на сайтах відповідних відділень пенсійного фонду, школярі на
сайтах своїх шкіл тощо. Питання має стояти так (у перспективі), що
людина, її діяльність не може не бути відображена в електронному
інформаційному просторі країни. Щодо інформації про громадян відповідно
до Закону «Про інформацію» може надаватися та, яку сама людина вважає за
припустиму для опублікування.

Очевидно, що до реалізації такої загальнодержавної 1С, яким може
стати 1С «Електронний уряд», ще далеко. Проте потрібно зазначити, що в
урядових колах уже визнано актуальність побудови такої 1С. Про це
свідчить, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого
2003 року № 208 (208—2003-п ) «Про заходи щодо створення електронної
інформаційної системи «Електронний Уряд». Зрозуміло, що анонсоване у цій
постанові необхідно наповнити реальним змістом.

Необхідно впорядкувати спілкування депутатів зі своїми виборцями
через введення спеціальних діалогових веб — сторінок. Для таких сторінок
придумати механізми фільтрації від інформаційної атаки зловмисників,
обмежити тривалість звертання виборців, з метою активізації роботи з
виборцями. Не варто, мабуть, наголошувати на тому, скільком
найрізноманітнішим суспільно-економічним програмам така інформація може
прислужитися.

На перспективу, зважаючи на зростаючі гігантськими кроками
параметри комп’ютерної техніки, об’єкти водних, земельних ресурсів мають
бути відображені на сайтах відповідних місцевих органів управління;
оперативні та статистичні дані, що охоплюють усі аспекти життя місцевої
громади, включаючи звернення та листи громадських організацій та окремих
громадян.

d

b d TH J

b

l

t

v

` d f h ? 1/4 3/4 A Ue TH

»

$

H

J

R

V

X

?

?

?

?

E

Dсних ЦЕНТІ. Інформація має подаватись у стандартній формі. Необхідно
встановити юридичну відповідальність за неадекватну реальному стану
речей інформацію. Спеціалізовані в певній галузі народного господарства
мережі пошукові машини Internet формуватимуть на базі інформації даних
сайтів цілий спектр найрізноманітніших соціально — економічних
показників, які використовуватимуться для ефективного функціонування
місцевих органів управління, державних органів управління, зокрема,
Верховної Ради України (матеріали для підготовки законопроектів), а
також органами управління фірм і організацій, як основа для складання
бізнес — планів і стратегічних програм. Така пропозиція не є
несподіваною, адже провідні світові виробники комп’ютерної техніки
пропонують обладнувати відповідними апаратними і програмними засобами
уже навіть побутову техніку, за допомогою них вона через Internet
інформуватиме потрібні організації про свій функціональний стан
(наприклад, холодильники — про відсутність тих чи інших продуктів).

Очевидно, таке «управлінське» облаштування Internet вимагатиме
значних капіталовкладень, але ефект оптимізації функціонування соціально
— економічної системи країни (наприклад, боротьба з марнотратством,
безгосподарністю, крадіжками, зловживанням посадовим становищем з
тіньовими економічними і політичним оборудками; забезпечення належного
використання людських ресурсів; робота відомств соціального захисту
громадян характеризуватиметься об’єктивними показниками зменшення
кількості знедолених тощо), перекриє ці вкладення.

Окрім усього іншого, не можна забувати про різноманітні фонди,
проекти, програми, що сприяють втіленню у життя прогресивних змін у
сфері суспільних відносин. Для прикладу можна навести проект «Мережа
громадянської дії в Україні» (UCAN) спільно із програмою сприяння
парламенту України університету Індіани (ПСП) Докладну інфомацію щодо
цього можна одержати на сайтах www.ucan— isc.org.ua або
www.spea.indiana.edu/pdp.

У зв’язку із зазначеним раніше можна сказати, що назрілим є закон
про електронне висвітлення функціонування державного управління та
місцевого самоврядування для інформування громадськості. Одним з
основних положень даного закону має бути положення про фінансування на
поетапну побудову електронного висвітлення діяльності Верховної Ради
України, уряду, організацій і установ, окремих громадян. Такий закон
став би наріжним каменем побудови інформаційно відкритого суспільства.

З цього приводу Ю. Мельник подає наступні пропозиції:

Пропозиція 1. Необхідно поставити на належний рівень навчальне
моделювання управлінської діяльності у відповідних формах від дитячого
садочка і аж до обіймання спеціалістом державної посади. Наприклад, у
ВНЗ це можуть бути спецкурси «Ділові ігри», відповідні для
спеціальностей ВНЗ. За формою ділові ігри аналогічні до тих, що зараз є
на ринку, але зміст їх має бути діловим, В іграх можуть моделюватись
реальні управлінські ситуації фірми, підприємства, галузі, міністерства
тощо. Перед вступом певної особи на відповідну державну посаду (аж до 41
президентської) обов’язковим є проходження тестування на відповідних
ділових Іграх (а краще на кібернетичних тренажерах), які моделюють
реальні управлінські ситуації . Мета такого тестування — перевірити
наявність у кандидата елементарної управлінської культури. 1 якщо,
наприклад, претендент у президенти не володіє мінімальним рейтингом на
тестовій управлінській грі, то він так само не може бути допущеним до
президентських перегонів, як і неписьменна людина. Виховувати ж
управлінську культуру необхідно в усіх навчальних закладах різних
профілів, бо керівники потрібні для всіх галузей народного господарства,
починаючи від працівника невеличкої фірми, функціонера місцевих органів
управління і закінчуючи представниками депутатського корпусу,
працівниками міністерств і відомств . Не може бути і мови про випускника
ВНЗ, який не здав відповідного заліку зі спецкурсу ділових управлінських
ігор, у яких предметною сферою є показники реальної галузі соціально —
економічної системи держави по профілю ВНЗ і обов’язково центральної
виконавчої та законодавчої влади держави. У вищій школі ми маємо
цілеспрямовано готувати майбутніх міністрів і президентів .

Як уже говорилось, моделювання різноманітних аспектів ділового
життя країни необхідно скрізь: від дитячого садочка до ВНЗ, аспірантури
i далі. Цілком природнім має бути, якщо вихователь дитсадочка почне
ранок із фрази: «Діти, сьогодні гратимемось у президента …». Як
приклад такої практики можуть бути шкільні парламенти, що вже реально
функціонують у багатьох вітчизняних школах.

Українському народу необхідно звільнитись від психологічного
комплексу, шо виражається відомими афоризмами «моя хата скраю», «два
українці — три гетьмани» тощо. Управлінська культура, сприйняття себе як
державного народу повинна вирости в українського народу на порядок.

Пропозиція 2. Її можна розглядати, як розвиток попередньої
пропозиції. Управлінці різного рангу різних галузей народного
господарства мають щонайперше вміти, а ще більше пропагувати новітні
форми роботи з Інформацією. Для цього для спеціальностей, які передусім
орієнтуються на опрацювання документів і роботу з інформаційними
масивами, зокрема для спеціальності 7.020.105 — «Документознавство та
інформаційна діяльність», передбачаються спеціальні дисципліни. Серед
них є і така, як «Прикладні інформаційні системи». Можна запропонувати
відмінну від традиційної методику вивчення цієї дисципліни, а саме
оригінальний підхід до проведення циклу лабораторних робіт. У цьому
зв’язку доцільним було б будувати модель якоїсь управлінської
організації на базі комп’ютерних лабораторій одного або декількох вищих
навчальних закладів, використовуючи відповідну програму автоматизації
діловодства, наприклад. «Діло » (на базі СКБД «Oracle»). Кожен комп’ютер
«відповідатиме» за функціональні завдання певного підрозділу
організації. Таким чином, можна змоделювати інформаційні процеси
реальної організації, реалізуючи фактично своєрідну ділову гру. Окрім
прикладної 1С «Діло», яка може стати базою, можна запропонувати такі
прикладні 1С як приміром, «Галактика». «6ЭСТ — ПРО», Oracle IntcrOftlce.
GroupWise WorkFlow. Saros Document Manager. Action Workflow Work
Expeditor. ЕОМ8иЛе.»БОСС — референт», «Сфрат’99»), зокрема автоматизації
діловодства і електронною документообігу (САДД) «Парус — кадри», «Бос —
Кадровик». «Фенікс». «1С: Документооборот», «Lotus Notes» та ін).
Вивчення специфіки функціонування таких систем, набуття навичок у
їхньому практичному використанні під час навчання у ВНЗ дають змогу
майбутньому фахівцю брати активну участь в оптимізашї процесів
колективної роботи з інформацією.

Як відомо, чинним законодавством забороняється використання
піратських копій програмних продуктів. А поки що маємо констатувати
такий факт: викладання у навчальних закладах України в переважній своїй
частині зараз провадиться на крадених програмних пакетах. Це, окрім
шкоди в юридичному, моральному плані, має ще і цілий ряд суто методичних
недоліків, як — от: у піратських пакетах часто обмежена
функціональність; неможливо отримати необхідні консультації від
виробників програмних продуктів. Цілком очевидно, що у випадку співпраці
з ЄЕС в «цивілізованому форматі» не може бути і мови про використання
піратських копій у навчальних закладах і тим більше про створення 1С в
організаціях, фірмах І установах на крадених програмних продуктах.
Очевидно, що рано чи пізно українські навчальні заклади вимушені будуть
закупляти ліцензійні програмні продукти. Але, цілком зрозуміло, що їхнє
придбання у «такій формі» дуже дороге. Водночас фірми — виробники мають
бути зацікавлені у використанні для навчання саме їхніх продуктів,
оскільки випускники вищої школи після навчання із великим ступенем
ймовірності будуть орієнтовані на використання саме цих програмних
продуктів. Звідси видно, що таким фірмам доцільно було б запропонувати
українським навчальним закладам програмні продукти за пільговими цінами.
Реалізація такої ідеї вимагає організаційної підтримки як мінімум на
рівні Міністерства освіти і науки України, фінансової підтримки на рівні
Уряду, нормативно — правової на рівні Верховної Ради і, насамкінець,
зацікавленість керівництва ВНЗ. Якщо певна прикладна 1С може бути
інстальована на базі апаратного забезпечення комп’ютерної лабораторії
вищого навчального закладу, то фірма — власник даного програмного
продукту зобов’язана продати його ВНЗ за максимально низькими цінами
(очевидно, з правом використання тільки у даному ВНЗ), якщо така
інсталяція неможлива, то фірмою має бути підготовлена відповідна
навчальна версія, яка стимулює роботу реальної. Допуск фірми — виробника
на український ринок повинен здійснюватись лише за умови виконання
зазначених вище вимог. Хоча, звичайно, до проекту можна залучити і
профільні міністерства і фірми з метою надання спонсорської допомоги
своїм профільним ВНЗ.

Як підтвердження слушності таких ідей може слугувати повідомлення
Міністра освіти і науки України Станіслава Ніколаєнка в телевізійних
новинах літом поточного року про те, що фірма Microsoft здешевлює ціну
продажу програмних пакетів для навчальних закладів України.

Пропозиція 3. На відповідних спеціальностях ВНЗ (на яких
вивчаються солідні курси програмування, теорія управління тощо)
пропонуємо створювати як завдання для дипломних робіт, комп’ютерні
ділові ігри (хоча б на рівні розроблення відповідних колективів
алгоритмів), які моделюють функціонування різноманітних механізмів
держави: від окремих підприємств до цілих галузей економіки і держави в
цілому (про що говорилось в пропозиції № 1). Причому, дуже бажаним було
б те, щоб в іграх втілювались реальні ситуації з політичними персонажами
(з моделюванням основних рис їхньої реальної поведінки). Моделі цих
політичних осіб повинні мати змогу програмуватись параметрично. Таке
програмування дає змогу приблизно задавати різноманітні життєві стани
(від «-» до «+») цих героїв.

Отже, приватним фірмам можна запропонувати створювати «реальні»
комп’ютерні ігри (з деякими, можливо, навіть укласти контракти) з метою
введення їх до навчальних курсів і спецкурсів. Наприклад, можна
запропонувати створити гру «Як би Ви керували виробництвом і торгівлею
цукром у країні?». По телебаченню, у пресі неодноразово підкреслюється,
що нова влада відчуває брак управлінських спеціалістів, їх потрібно
виховувати через кібернетичне моделювання повсякденної реальності,
конкретним видом якого, зокрема комп’ютерні ігри.

11. 4. Досвід зарубіжних країн щодо розробки та реалізації програми

електронного урядування: уроки для України

Уряди всього світу визнають важливість розвитку інформаційно
-комунікаційних технологій (далі — ІКТ) для забезпечення прогресу в
умовах швидкої глобалізації світової економіки.

Переваги нових технологій, особливо інформаційних та
комунікаційних, мають бути загальнодоступними. Це засвідчено в документі
«Millennium Declaration», який Генеральна асамблея ООН прийняла в 2000
р. .

Оскільки Україна сьогодні активно інтегрується в міжнародні
економічні, наукові й освітні структури, сприяє розширенню вітчизняних
ІКТ, то актуальним стає питання узагальнення й адаптації світового
досвіду реалізації програми електронного урядування.

Вивчення зарубіжного досвіду з упровадження системи електронного
урядування спонукає вітчизняних науковців більш глибоко дослідити
сучасний стан цієї проблеми в Україні та можливості швидшого
впровадження-передових напрацювань у вітчизняну систему державного
управління з урахуванням світового досвіду.

Існує багато підходів до визначення поняття «електронний уряд». У
сучасному розумінні термін «e-government» тлумачиться не лише як
«електронний уряд», а як «електронне управління державою».

Замість «електронного уряду» більш доречно говорити про державну
мережеву інформаційну інфраструктуру як інформаційно — комунікаційну
систему, що забезпечує оптимальне, з погляду суспільства, функціонування
всіх гілок і рівнів державної влади

Електронний уряд — це лаконічний опис сучасного підходу до
визначення ролі урядових органів у житті держави й суспільства.
Електронний уряд — це нова модель державного управління. Вона здатна
якісно перетворити відносини бізнесу й громадян з державною владою і
передбачає взаємодію держави, бізнесу та громадян за допомогою ІКТ.

Визначення електронного урядування формується фахівцями, виходячи
з різних принципів. Одні автори віддають перевагу визначенням описового
характеру, які саме зміни відбуваються в суспільстві й окремих його
структурах завдяки впровадженню електронного урядування. Інші вибирають
прикладний аспект електронного урядування і просто перераховують різні
варіанти застосування окремих його інструментів. Є також короткі
технічні визначення, що акцентують увагу винятково на застосованих
технологічних рішеннях і специфічних програмних продуктах, і економічні,
що орієнтовані на максимальну ефективність управління державою. Кожний
принцип правильний, оскільки у свій спосіб відображає конкретний аспект
функціонування електронного урядування.

Погоджуючись з даним визначенням, під інформаційною системою
«електронний уряд» будемо розуміти систему збирання, введення, пошуку,
обробки, збереження та видачі користувачеві на вимогу згідно з
визначеними критеріями інформаційних ресурсів для забезпечення надання
численних послуг державних органів усіх гілок влади всім категоріям
громадян інформаційно — телекомунікаційними засобами та інформування
громадян про роботу державних органів. Шлях до електронного урядування
складається з чотирьох окремих етапів. На першому етапі органи державної
влади використовують мережу для розміщення інформації про себе для
зручності громадян і ділових партнерів. Уже створені і працюють тисячі
таких сайтів, що передбачають односторонній зв’язок. На другому етапі ці
сайти стають інструментами для двостороннього спілкування, що дає змогу
громадянам повідомляти нову інформацію про себе. На третьому етапі всі
сайти надають можливість здійснювати офіційний і вартісний обмін
інформацією, що підлягає кількісному вимірюванню. Це може включати
продовження терміну дії ліцензії, сплату штрафу або запис на курс
навчання. Останній етап передбачає наявність порталу, що інтегрує весь
комплекс послуг уряду і забезпечує доступ до них, виходячи з потреб і
функціональних аспектів, а не з наявної структури департаментів і
відомств. Просте ім’я для входу в систему і пароль дозволять
користувачеві спілкуватися з будь — яким підрозділом уряду. У багатьох
іноземних урядах уже є плани створення таких порталів, однак у даний час
лише два подібних сайти мають рівень вище місцевого: МАХІ, створений в
австралійському штаті Вікторія, і eCitizen Centre, створений у
Сінгапурі.

На думку генерального бізнес — керівника корпорації Intel Стейсі
Джереда Сміта, досягнення успіху в проектах створення «електронного
урядування» у будь — якій країні світу забезпечується наявністю трьох
основних компонентів: забезпечення доступу до нових технологій якомога
більшій кількості населення шляхом зменшення вартості доступу до мережі
Інтернет, процесу організації вивчення нових технологій, створення
Інтернет — кіосків; створення розгалуженої телекомунікаційної
інфраструктури, що сприятиме активному розвитку різноманітних сфер
соціально — економічного життя суспільства; затвердження відповідного
законодавства, де чітко були б визначені права та обов’язки людини в
«електронному суспільстві», а також базова термінологія.

Перехід до застосування методів електронного урядування має
вестися в усіх напрямах державного управління й суспільного сектора.
Відставання будь-яких сфер порушить динаміку інформаційного розвитку
країни. Перехід на інтернет — технології в масштабі країни фактично
означає трансформацію всіх основних форм діяльності урядових закладів і
є складним організаційним, технологічним, соціальним процесом, що
вимагає значних фінансових витрат і адміністративних зусиль. Успіх
залежить від правильної стратегії і тактики на кожному з етапів
реалізації програми, раціональної організації, координації і взаємодії
всіх учасників процесу — виконавчої, законодавчої, судової влади всіх
рівнів, бізнесу (бізнес — структур), університетів, громадських
організацій і громадян. Треба буде вирішити комплекс взаємозалежних
політичних, правових, управлінських і технологічних питань, визначити
джерела фінансування, навчити персонал. Процес комерціалізації уряду
торкнувся всіх рівнів влади. Оптимальним вирішенням визнано створення
загальнонаціональної багатофункціональної і багаторівневої інтегрованої
інформаційної системи на базі Інтернету, у рамках якої
забезпечуватиметься як управління країною і взаємодія урядових органів
усіх рівнів (закритий для населення рівень), так і доступ населення до
відкритої урядової інформації. Створення кожною державною інституцією
окремих відкритих сайтів є нераціональним кроком. Разом з тим,
враховуючи, що сьогодні близько 90% звернень до влади всіх рівнів
здійснюється за особистого контакту громадян і співробітників державного
апарату, і в майбутньому також збережеться частина населення, що
віддасть перевагу традиційному спілкуванню, потрібно розробити
оптимальне співвідношення обох процедур і раціональний розподіл ресурсів
на їх розвиток .

Визначаючи «електронний уряд» насамперед як трансформування
внутрішніх та зовнішніх взаємовідносин державних організацій на базі
використання можливостей Інтернету, інформаційних і телекомунікаційних
технологій з метою оптимізації надання послуг, підвищення рівня участі
суспільства в питаннях державного управління та вдосконалення процесів
функціонування держави й аналізуючи досвід 22- ох країн, які розпочали
впровадження «електронного уряду», можна сформулювати п’ять відмінних
ознак країн — лідерів у галузі електронного урядування:

1.Раціональне поєднання задуму та способів реалізації — розумний баланс
між політичною ініціативою і простотою адміністративних схем та дуже
чітко сформульовані цілі.

2.Орієнтація на споживача.

3.Використання принципів управління взаємовідносин з громадянами —
систематизація даних про поведінку і прогнозування потреб громадян.

4.Поєднання кількості і комплексності послуг — оптимальний баланс між
кількістю послуг та методами їх надання.

5.Мережеві портали як єдині центри доступу — портали розглядаються як
засіб централізації і інтеграції державних послуг і як ключ до подолання
міжвідомчих бар’єрів .

Фундаментальна стратегія країн — лідерів у галузі електронного
урядування зводиться, передусім, до розробки масштабного стратегічного
підходу; обережних перших кроків і невеликих, але відчутних результатів;
переходу до прискореного розвитку; руйнування традиційних державних
структур як необхідна умова створення «електронного уряду».

Багато країн світу, в тому числі й Україна, вже впровадили або
впроваджують велику кількість ініціатив у галузі «електронного уряду».
Цю різноманітність ініціатив можна згрупувати за такими категоріями:

• публікація (поширення) інформації, створення додатків, які
забезпечують доступ до урядової інформації по Інтернету;

• електронні форми й інтерактивна взаємодія, наприклад, надання доступу
в електронній формі до різних бланків документів, що необхідні
громадянам і бізнесовим структурам для взаємодії з органами державної
влади; пошук вакансій у державних організаціях на основі запитів
користувача;

• транзакції.

До таких додатків належить подання заяв в електронній формі на
отримання ліцензій на право займатися певними видами діяльності, подання
податкових декларацій, заяв на обмін документів, надання таких послуг,
як дистанційна освіта, консультування, поради щодо стану здоров’я тощо.

Запровадження електронного урядування в провідних країнах
відбувається під гаслом відкритості й підзвітності урядів громадянам.
Підзвітність, у свою чергу, зводиться не лише до надання громадянам
інформації електронним шляхом, а забезпечується можливістю відкритої
оцінки роботи конкретних державних установ і розробкою доступних
населенню засобів моніторингу показників їх роботи.

За даними експертів, найкраще налагоджена он-лайнова робота
податкових і поштових служб. З усіх досліджених країн лише Фінляндія та
Сінгапур пропонують своїм громадянам послуги через мобільний зв’язок.
Наприклад, Верховний суд Сінгапуру посилає громадянам SMS, щоб нагадати
дату засідання. Крім того, ті громадяни Сінгапуру, які авторизовані на
сайті, можуть електронним способом подавати до суду позови в незначних
справах. Незабаром ця послуга буде доступна всім жителям країни.

Аналіз загальної стратегії США у сфері ІКТ дає змогу стверджувати,
що уряд бере на себе роль лідера в електронізації економіки, у тому
числі в стимулюванні розвитку електронної комерції; реорганізовує свою
роботу в межах національної ініціативи щодо зміцнення контролю за своєю
діяльністю з боку громадян.

На сьогодні федеральний уряд США приділяє особливу увагу
електронній торгівлі між державними організаціями та міністерствами,
конкурсним електронним торгам на постачання товарів і надання послуг для
задоволення державних потреб; доступу населення до урядової інформації;
використанню смарт — карт, у тому числі у федеральному уряді; вирішенню
різноманітних завдань, зокрема публікації офіційних документів на
урядових веб — сайтах, електронізація сплати податків, надання
статистичної інформації про роботу державних органів населенню;
застосуванню ІКТ в медицині і сфері охорони здоров’я.

Доступність посадовців федерального уряду президента США для
населення і країни забезпечується за допомогою системи Comlink, що
розроблена в Массачусетському інституті технологій (МІТ). Ця система
сприяє наданню послуг, дає змогу публікувати урядові документи і
відкрита для доступу всім користувачам Інтернету. Матеріали брифінгів,
тексти виступів, звіти, проекти законів, що надаються канцелярією Білого
дому, розміщуються на сервері поширення електронної інформації системи
Comlink. За оцінками оглядачів, більш як мільйон користувачів щоденно
отримують документи, що їх цікавлять.

Друга система — Open Meeting — була створена в рамках обговорення
національної ініціативи підвищення підконтрольності уряду громадянам
(ППУ). Вона дає можливість подавати пропозиції та одержувати відгуки на
них в інтерактивному режимі електронною поштою. Однією з головних цілей
створення цієї системи є спрощення процедури опитування та одержання
пропозицій з різноманітних джерел. За наявними даними, системою Open
Meeting скористалося понад 3 тис. осіб, які подали близько 1200
пропозицій. Інформація для обговорення була структурована тематично, і,
таким чином, кожен учасник обговорення ініціативи ППУ міг вибрати ту чи
іншу тему. Система передбачала виключно вільний обмін думками, без
дебатів і прийняття кінцевих рішень.

Ці системи сприяли підвищенню доступності державних органів для
населення країни і забезпечили громадян більш ефективними засобами
доступу до державних документів. Водночас федеральні службовці отримали
інформацію про настрої виборців.

Державні послуги у США для населення надаються сьогодні багатьма
шляхами: через торгові точки, банки і відділення зв’язку. Державні
установи укладають з компаніями угоди з надання послуг. Мережу державних
послуг, що діє у реальному світі, слід розвивати й у віртуальному вимірі
.

Впровадження електронного урядування у Великобританії грунтується
на положеннях Білої книги «Модернізації уряду» (Modernising Government
White Paper) й оформлене у «Стратегічну концепцію обслуговування
суспільства в інформаційну добу» («E — citizen, e — business, e —
government. A strategic framework for public service in the Information
Age»). Основна мета концепції полягає в конкретизації процесу переходу
до уряду інформаційної доби.

У програму включені такі питання: структура і перелік послуг, які
необхідно запровадити для звичайних користувачів та неурядових
організацій; розширення спектра послуг, які надаються органами влади;
забезпечення максимального охоплення населення урядовими послугами;
покращання ефективності користування інформацією; визначення конкретних
заходів щодо реалізації всіх змін, необхідних для впровадження
концепції.

Урядова стратегія передбачає розвиток і використання всіх
електронних видів надання послуг через Інтернет, мобільний зв’язок,
цифрове телебачення, спеціальні центри. Водночас електронний сервіс не
виключає можливості особистого контакту. Певну стурбованість викликає
проблема задоволення специфічних та індивідуальних потреб людей, а тому
і передбачається створення бізнес — порталів для малих та середніх
підприємств та особистих домашніх веб-сторінок для окремих громадян.

Водночас трансформація традиційних форм взаємодії уряду і громадян
у цифровій формі не повинна породжувати соціальну нерівність. У зв’язку
з цим уряд зобов’язаний сприяти зменшенню цифрового розшарування
суспільства. Для цього ведеться цілеспрямована політика у сфері
підвищення комп’ютерної грамотності, створення навчальних центрів і
покращання умов для підвищення кваліфікації персоналу у сфері
інформаційних технологій, у тому числі через забезпечення доступу до
національної освітньої мережі та мережевої бібліотеки Великобританії.
Подолання цифрового бар ‘єра передбачає не лише підвищення комп ‘ютерної
кваліфікації та забезпечення доступу до інформаційних ресурсів. Окремі
громадяни не бажають або ж не мають можливості стати безпосередніми
користувачами нових технологій. Дана стратегія враховує і цю категорію
громадян.

Основні положення стратегії уряду Великобританії спрямовані на
сприяння інноваціям у сфері надання послуг громадянам. Однак єдина
модель розвитку електронної комерції в органах влади поки що не
створена. Окремі моделі розроблені лише для певних міністерств і
агентств відповідно до їхніх функцій та кола споживачів. Аналізуючи ці
моделі, можна виділити в них такі основні елементи: забезпечення
інновацій за рахунок надання нових видів послуг; одночасний розвиток
номенклатури послуг і поліпшення обміну інформацією між громадянами;
обмін між громадянами та організаціями досвідом ведення комерційної
діяльності з державними органами; забезпечення однотипного
взаємозв’язку з користувачами послуг державного управління.

Організаційні передумови: проведення адміністративної реформи,
організаційних перетворень в урядових структурах з урахуванням
результатів аналізу та систематизації інформаційних відносин та потоків;
модернізація урядової системи документообігу за умови використання
комп’ютерних інформаційних технологій; розробка регламенту взаємодії
урядових структур з метою сумісного обслуговування населення та
бізнесових структур; організація пунктів колективного доступу населення
до системи урядових послуг у режимі он — лайн; створення умов для
інтеграції систем електронного урядування та систем безготівкового обігу
грошей. З вищезазначеного можна зробити висновок, що Україна має
критично вивчити та використати передовий позитивний світовий досвід
використання ІКТ у державному управлінні з метою побудови й упровадження
інформаційної системи «електронного уряду» з урахуванням особливостей
потреб нашої держави. Для поставлених цілей необхідна розробка виваженої
та поступової державної політики впровадження електронного урядування з
системою моніторингу оцінки кожного етапу побудови «електронного
уряду».

Наслідками запровадження електронного урядування повинна вважатись
відкритість та прозорість діяльності органів державної влади та
місцевого самоврядування; економія часу та матеріальних ресурсів;
підвищення якості надання адміністративних послуг.

Важливим кроком на шляху впровадження системи електронного
урядування є створення у складі Кабінету Міністрів України спеціального
комітету адаптації державної служби України до широкомасштабного
використання технологій електронного уряду. Необхідною умовою
прискорення впровадження інформаційно — комунікаційних технологій в
державному управлінні є стимулювання державою поширення мережі Інтернет
та забезпечення широких верств населення послугою відкритого доступу.

Питання для розгляду та обговорення

1.Дайте визначення поняття „інформаційно-технологічний простір”.

2.Назвіть не менше семи українських вчених які досліджують проблеми

формування інформаційно — технологічного простору державного
управління.

3.Назвіть основні складові інформаційно — технологічного простору.

4.Розкрийте необхідність автоматизації документообігу в органах

державного управління.

5.Які основні завдання покликана вирішувати система електронного

документообігу?

6.Сформулюйте перелік основних проблем у сфері інформатизації

державного управління та запропонуйте шляхи їх вирішення.

7.Проаналізуйте досвід зарубіжних країн щодо розробки та реалізації

програми електронного урядування.

Список використаної літератури

1.Дубова С.В. Інформаційна культура державних службовців як чинник
якості впровадження та функціонування автоматизованих інформаційних
систем (АГС) // Вісн. Кн. палати. — 2005. — №4.—С.35—37.

2.Дубова С. Інформаційне забезпечення діяльності органів державного
управління// Вісник Кн. Палати . — 2005. — №11.

3.Комп’ютеризована система інформаційно-аналітичного забезпечення
законотворчої та правозастосовної діяльності: Посібник. / Л.Є.Горьовий,
М.Я.Швець, Т.Г.Дрогаль та ін. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — 150 с.

4.Кулешов С. Електронний документ у системі сучасного діловодства //
Арх. України. — 2004. — № 4—6. — С. 50—53.

5.Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. — 3-е изд., стер. —
К:Т-во «Знання», КОО, 2001. — 460 с.

6.Марченко П Шляхи вирішення проблеми зберігання електронних документів
в архіві// Арх. України. — 2001. — № 6.

7.Марчук Ю. Юридичний і політичний аспекти організації інформаційної
системи регіональних органів управління // Вісн. Кн. палати. — 1998. — №
9. — С. 27—29.

8.Марчук Ю .Проблематика інформатизації органів державного управління//
Вісник Кн. Палати. — 2005. — №11, 12.

9.Матвієнко О.В., Цивін ММ. Основи менеджменту інформаційних систем:
Вид. 2-ге, перероб. та доповн.: Навч. посіб. — К.: Центр навч. л-ри,
2005.

— 176 с.

10.Мешков Д.Ю. Електронний документообіг: облік, зберігання,
використання, законодавчі аспекти. Досвід ФРН (1990—2000)// Арх.
України. — 2001. —№ 6.

11.Рынок систем документооборота и делопроизводства (Електр. ресурс]. —
Спосіб доступу: URL:http://www.cnews.ni/.

12.Філіпова Л. Системи управління електронним документообігом: загальні
поняття термінології, організації, технології (зарубіжний досвід)//
Вісн. Кн. палати. — 2001. — № 4. — С. 15—18.

13.Щербина В.И. Информационное обшество в ракурсе проблем
социологической теории // Нова парадигма: Альманах наукових праць. —
Bun. 29. — Запоріжжя, 2003.

Похожие записи