HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

«Художня культура давньоіндійського суспільства»

ПЛАН

Вступ

1. Особливості стародавньої художньої культури Індії

2. Головні етапи розвитку художньої культури

давньоіндійського суспільства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Художня культура є невід’ємною частиною духовної культури людства. Вона
відкриває людині шлях до прекрасного. Основа художньої культури –
мистецтво, яке в художніх образах відображає дійсність, концентрує в
собі головні особливості естетичного ставлення до світу. Мистецтво
покликане виховувати художній смак людини, розвивати її здатність до
творчості за законами краси.

Художня культура є особлива галузь культури, що утворилася завдяки
концентрації навколо мистецтва ряду пов’язаних з ним форм діяльності:
художнього сприйняття, мислення, творчості, переживання й т.п. Художня
культура має особливі форми матеріального втілення, духовна у своїй
основі, має, як правило, образотворчий характер. Це особлива цілісна
структура, у якій матеріальне і духовне органічно з’єднуються. Ця
органічність невідома іншим формам духовної діяльності й дозволяє
виділити художню культуру як особливий самостійний і центральний шар
культури. Він впритул підходить, з одного боку, до шару матеріальної
культури (близькість, наприклад, літератури до науки).

Художня культура – це складне, багатошарове утворення, яке об’єднує всі
види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і
систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх
цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.

Вивчення художньої культури Індії стародавніх часів корисне й цікаве
тому, що багато її елементів набули розвитку у наступні історичні епохи
й дожили до наших днів, а також художня культура Стародавньої Індії
розвивалася під впливом різних релігійних течій.

1. Особливості стародавньої художньої культури Індії

Рання індійська цивілізація сформувалася на півночі Індії у 3 тис. до н.
є. її основними центрами були Хараппа та МохенджоДаро, що знаходяться на
території сучасного Пакистану. Велике значення для розвитку індійської
культури мало розташування Індії на великому шовковому шляху, завдяки
чому вона увібрала в себе численні здобутки культур інших народів. Крім
того, давньоіндійська держава підтримувала тісні зв?язки з Месопотамією
та іншими державами Центральної та Середньої Азії.

У Стародавній Індії існувала велика кількість релігій, що активно
взаємодіяли між собою. Поступово на ранніх етапах розвитку виділилися
найголовніші: брахманізм, індуїзм та джайнізм, а пізніше — буддизм та
іслам.

Уже на ранніх етапах розвитку в долині ріки Інд процвітала міська
культура з високим рівнем будівельної техніки й управління комунальним
господарством: плануванням кварталів, ретельно продуманою системою
водогону й каналізації, технічно оснащеними басейнами та майже сучасними
зручностями в житлових будинках.

Художня культура давньоіндійського суспільства, як і культура інших
стародавніх держав, була тісно пов?язана з традиційними для неї
релігійними й філософськими системами. Мистецтво живопису й скульптури
досягло такої висоти, що для художників і скульпторів існували
спеціальні посібники з розробками прийомів іконографії для різних
релігійних традицій. Найбільш значними пам?ятками давньоіндійського
релігійного живопису вважаються настінні розписи печерного монастиря
Аджанга, що представляють собою різноманітні момента з життя Будди,
міфологічні теми, сцени з повсякденного життя й палацові сюжети. Усі
вони прекрасно збереглися завдяки тому, що індійці добре знали секрети
стійких фарб і уміли готувати відповідну ґрунтовку.

Архітектурні споруди того часу виготовлялися з дерева, тому більшість з
них не дійшли до нашого часу, лише від палацу царя Чендрагупти
збереглися окремі фрагменти. Кам?яне будівництво розпочалося тільки у
перші віки нової ери.

Буддійські храми в Індії нерідко висікалися в скелях. Релігійна
архітектура того часу представлена печерними комплексами, храмами й
кам?яними ступами — спорудами, в яких зберігалися реліквії Будди. У цей
період було зведено грандіозний печерний храм в Карлі, що має 14 метрів
у висоту, 14 метрів у ширину і близько 38 метрів у довжину. Не можна
також обійти увагою й храмовий комплекс у місті Еллорі, що будувався
декілька віків. Шедеврами індійської архітектури є також індуїстський
храм та буддійська ступа у місті Санчі.

Таким чином, задовго до приходу аріїв на території Індостану виникла й
процвітала унікальна культура, що стала прототипом пізніших культур.

2. Головні етапи розвитку художньої культури

давньоіндійського суспільства

Індійське мистецтво протягом свого існування позначене тісним зв’язком з
панівними в різних періодах релігійними системами. Майже всі його
пам’ятки, що дійшли до наших часів, мали релігійний характер:
літературні твори, архітектурні, скульптурні, живописні шедеври, навіть
славнозвісні індійські танці. Безперечно, в країні існувало і світське
мистецтво, але основними свідченнями щодо нього залишилися тільки
літературно-історичні описи. Самі пам’ятки не збереглися, адже
відрізнявся навіть використовуваний для будівництва матеріал: камінь —
для релігійних святинь; дерево, цегла та глина — для світських споруд.
Пріоритет релігії в індійській культурі яскраво виявився у сфері
мистецтва.

Поряд із релігійною основою мистецтву Індії притаманне укорінення в
глибоку давнину. По-перше, усі художні твори в різних видах і жанрах
найтіснішим чином органічно пов’язані з народними легендами, епосом,
філософсько-релігійними уявленнями, культурними цінностями, що існували
тут протягом тисячоліть і беруть свій початок зі стародавніх часів.
По-друге, усі художні твори індійського мистецтва відповідають певним
художнім стандартам і канонам, які зберігалися поколіннями майстрів у
національно-культурній неповторності. Остання риса досить важлива для
характеристики мистецтва Індії, адже саме ця сфера її культури зазнавала
впродовж своєї історії багато іноземних впливів. Персія, греко-римський
світ, мусульманські культури, британська вестернізація залишили помітний
слід у розвитку індійського мистецтва. Але попри всі ці впливи Індія
зберегла свою художню самобутність, вбираючи радше формальні чужі
новації, але залишаючи змістовність свого культурного колориту.

Історичні долі індійського мистецтва прослідковуються на різних етапах
по-різному. Сива давнина майже не залишила матеріальних пам’яток,
виготовлених із недовговічного матеріалу (дерева). Найсуттєвішими
свідченнями розвитку індійського мистецтва за тих часів залишилися
літературні тексти, які несли в собі історичні оповіді давнини.
Безперечно, яскравими свідченнями художніх традицій індійської культури
завжди були вироби прикладного мистецтва. Пізніші епохи, коли індійські
будівельники перейшли до використання каменю, представлені значними
пам’ятками архітектури, скульптури, живопису. За матеріальними
свідченнями дослідники індійського мистецтва виділяють кілька періодів
його історичного розвитку.

Хараппська цивілізація (III-II ст. до н. є.) за результатами
археологічних досліджень представлена як найдавніший етап у розвитку
індійської культури. Характерна для цього періоду художня майстерність
утілена в гліптиці — вирізаних із каменю чи теракоти печатках із
досконалими зображеннями тварин, птахів, людей і з різноманітними
писемними знаками, у мистецтві скульптурної мініатюри, в ювелірних
виробах, у досконалій кераміці.

Період, що розпочався після занепаду Хараппи й тривав до VI століття до
нашої ери, не залишив якихось істотних матеріальних пам’яток. Про нього
свідчать ведійські релігійні тексти, стародавній епос «Махабхарата» й
«Рамаяна». За цими свідченнями, індоарії — послідовники ведійської
релігії не мали особливої потреби в будівництві храмів. Виконання
їхнього релігійного обряду жертвопринесень проходило переважно на
відкритому місці, де споруджувалися тимчасові олтарі. Лише із VI
століття до нашої ери, з періоду утворення перших індійських імперій,
з’являються ті нам ятки художньої культури Індії, які й тепер
засвідчують історичний шлях її розвитку.

Більшість архітектурних і скульптурних пам’яток датується періодом між
IV століттям до нашої ери та першими віками нашої ери. Це —
магадсько-маурійська епоха.

Найсуттєвіші художні надбання її належать до часів панування буддизму за
династії Маур’їв, особливо за царювання Ашоки. Це був період розквіту
міст — центрів ремесла, торгівлі, науки та мистецтва. У Мегасфена, який
був послом Селевків при дворі Чандра Гупти І, засновника маурійської
імперії, залишився опис столиці імперії — Паталіпутри з вражаючим уяву
царським палацом. Але через недовговічний матеріал ці архітектурні
витвори не збереглися. Відтоді залишилися тільки кам’яні споруди,
пов’язані з буддійською релігією. Особливий розквіт будівництва
буддійських культових споруд припадав на період правління Ашоки, коли
розпочалося масове будівництво ступ, монастирів, що називалися
сангхарами чи віхарами, та храмів-чайтья.

За часів правління династії Маур в розвинулась індійська література. На
рівні з вищезгадуваною релігійною літературою в ці часи були записані
великі епічні поеми Індії «Махабхарата» й «Рамаяна». Вважається, що
автором «Ра-маяни» є Вальмікі, а складання «Махабхарати» приписується
мудрецеві Ваясі. Однак ці епічні шедеври є результатом колективної
народної творчості впродовж багатьох віків. Запис «Рамаяни» вперше
здійснено не раніше II чи III століття до нашої ери, а «Махабхарати» —
приблизно в IV столітті до нашої ери. В цей час також уже існувала
лірична поезія «Тхера-гатха» («Вірші ченців») і «Тері-гатха» («Вірші
черниць»). На основі ряду матеріалів дослідники індійської культури
визначають існування в ті часи драми та драматичних творів. Уже Паніні,
перший граматик санскриту, у своїх працях згадував керівництва для
танцюристів та мімів, а Патанджалі повідомляв про деякі драматичні
вистави за мотивами стародавнього епосу. В багатьох літературних
джерелах згадується про музикантів, співаків, про різні музичні
інструменти.

a

a

ae

«ьтур народів Заходу та Сходу. За правління Кушанів пожвавилася торгівля
Індії з Китаєм, Персією, Месопотамією, Римською імперією. Кушани
здійснювали покро-вительство щодо літератури та мистецтва.

Матхура стала центром розквіту традиційного індійського мистецтва. В
Гадхарі як більш постійному місці кушанської царської резиденції, ближче
розташованої до Ірану та Середньої Азії, зосередився розвиток нового
мистецтва, традиції якого виникали ще за попередніх грецьких правителів
Бактрії та Північно-Західної Індії. Тому воно мало як східні, так і
західні риси. Деякі дослідники стверджують, що гадхарське мистецтво
пішло від грецького, а точніше, від елліністичного мистецтва Малої Азії
та Римської імперії. Але гадхарська школа, прийнявши художню техніку
греків, за змістом була суто індійською, адже трактувала буддійські
сюжети.

Головною новацією гадхарського мистецтва стало реалістичне зображення
Будди, цього потребувала маха-янська форма буддизму, що постала в цей
час. Маха-янська форма буддизму дбала про популяризацію своїх ідей серед
широких мас, тому тут значне місце належало іконографічним зображенням
Будди в рельєфах і круглій скульптурі. Також розвинулася світська
портретна скульптура із зображеннями кушанської знаті.

Кушанські царі в захваті від розкошів Римської імперії намагались у
всьому їй уподібнюватися. Вони широко розгорнули міське й культове
будівництво. За цей час було споруджено багато ступ, монастирів. За
наказом Канішки, найвідомішого правителя кушанської династії, у столиці
звели колосальну вежу на честь Будди заввишки близько 200 м із чудовим
декоративним оздобленням.

Гадхарська школа з її греко-римськими реалістичними образотворчими
традиціями була в цей час однією з існуючих тенденцій в індійському
мистецтві. Нарівні з нею існували мистецькі традиції Матхури та
Амараваті, які навіть відіграли вагомішу роль у подальшому розвиткові
індійської художньої культури, гадхарське ж мистецтво було лише одним із
етапів і в наступні часи не домінувало. В Матхурі поряд із популярним у
ті часи буддизмом існували також брахманізм і джайнізм, які набули
першорядного значення в наступні культурні епохи в Індії. Тому
традиційні образи матхурського мистецтва, такі як народні образи якшів
та якшинь, нага та інших божеств і міфологічних героїв, були помітним
внеском у розквіт мистецької майстерності.

Наступною віхою у становленні індійської художньої культури була
славнозвісна епоха правління Гуптів. У першій половині III століття
майже одночасно на півночі й на півдні Індії розпалися дві великі
держави — Кушанів та Андрха. Індією на певний час оволоділи політичне
розшарування та економічний занепад. Тільки в IV столітті в басейні
Гангу виростає остання велика держава Гуптів.

У період свого піднесення, в V столітті, гуптська держава, особливо за
правління Чандри Гупти II, охоплюючи північні та центральні райони
країни, домінувала над усією Індією й була однією з найбільших і
найвпливові-ших на Сході. Через торгові індійські колонії на Суматрі,
Яві, в Камбоджі, Таїланді справлявся культурний вплив на розвиток цих
народів.

За Гуптів відродилися індійські традиції, інокультур-ні впливи
витискалися з основних культурних орієнтирів. Буддизм почав відігравати
другорядну роль у культурі, де відроджувався брахманізм у вигляді
трансформованого індуїзму. У літературі знов утвердився санскрит після
панування пракритів за часів Ашоки та його наступників. Великі
матеріальні багатства, що зосередилися в руках Гуптів у результаті
успішних завойовницьких походів та розширення зовнішньої і внутрішньої
торгівлі, сприяли бурхливому розвиткові індійської культури в усіх
сферах, зокрема и у мистецтві.

Мистецтво періоду Гуптів особливо значуще для індійської культури. В цю
епоху викристалізувався художній ідеал Індії. Архітектурні, скульптурні,
живописні твори набули еталонності щодо художніх канонів. Навіть
ремісницька майстерність уславила Індію Гуптів на віки. Так, до чудес
техніки того часу можна віднести монолітну колону в Делі висотою близько
7 м, яка досі не має ознак іржавіння.

Розвиткові мистецтва сприяв індуїзм, який на той час утвердився як
державна релігійна система. Для його пропаганди використовувалися всі
культурні засоби, особливо архітектура, скульптура, живопис. Поширилося
створення скульптурних образів головних богів індуїзму — Вішну, Шіви,
бога сонця. Однак продовжували розроблятися й буддійські теми. До того ж
послідовники індуїзму використали готові буддійські споруди,
пристосовуючи їх до особливостей свого культу. У V столітті в Санчі,
Тігаві, Єрані та в Айхолі з’явилися найбільш ранні з відомих храмів,
виконані кам’яною кладкою на кшталт печерних. В той же час
продовжувалося скельне будівництво в Аджанті, Еллорі, в південних
районах Індії, де поруч із буддійськими храмами ставили вже й
індуїстські.

Стан світського будівництва з відомих причин описаний лише в літературі.
За тогочасними текстами, в містах гуптської держави розгорнулося широке
будівництво. Споруджувалися палаци, садиби, фортеці.

Гуптська епоха уславилась яскравим розквітом індійського живопису.
Аджанта стала осередком розвитку цього виду мистецтва. Монастирські
комплекси з’явилися тут ще в II столітті до нашої ери, але найвідоміші
серед них були споруджені між V та VII століттями. Аджанта — свідчення
високого генія індійського живопису та особливого ставлення до цього
виду мистецтва в індійській культурі. У стародавній Індії заняття
малярством були необхідними для кожної освіченої людини. Тому тут з
раннього дитинства прищеплювали навички живописної майстерності.
Малярством займалася не лише культурна еліта. Дотепер в Індії збереглася
народна традиція на свято чи в інші урочисті дні прикрашати підлогу,
стіни оселі, подвір’я різнокольоровими візерунками. Через це для
індійської культури є характерним високе художнє чуття живописності. Це
виявилося в аджанському стінному живописі. Яскравою рисою індійського
малярства є унікальне поєднання високої релігійності й духовності з
колоритним відображенням повноти буття. Фрески храмів Аджанти виконані в
життєрадісній кольоровій гамі, присвячені сюжетам із життя придворної
знаті. Жанровими замальовками того часу оформлювали суто культові
споруди. Такого дивного поєднання не знала жодна культура. Живописні
традиції Індії піднесли її високо серед інших тогочасних країн Східної
Азії. Під впливом Індії в VII—VIII століттях розвивалося малярство
країн, де поширилася буддійська релігія.

Гуптська епоха знову змінилася політичною роздрібненістю Індії, яка
закінчилася для північних районів іноземним завоюванням. Південь,
захищений гірським хребтом, ще деякий час зберігав свою незалежність,
залишаючись осередком розквіту своєрідної національної культури, але не
уникнув постійних міжусобиць.

Індійське середньовічне мистецтво було традиційно підпорядковане
релігії. Світське начало не мало прямого вираження ні в архітектурі, ані
в інших видах мистецтва. Камінь як матеріал продовжував
використовуватися лише в храмовому будівництві. Останнє набуло державних
масштабів. Тому для зведення храму все населення обкладалося
спеціальними податками й виконувало трудові повинності.

Індуїзм, на відміну від буддійської віддаленості від життя, був
зорієнтований на поширення й ствердження своїх ідей усіма доступними
засобами. Отож, поряд із традиційною скельною архітектурою, яка
розвивається в храмових комплексах Еллори та Елефанту (VII ст.),
починають упроваджуватися наземні архітектурні форми. Так, монолітні
храми Махабаліпурама були перехідними формами до наземних храмів. Це —
величезні природні валуни, засобами скульптурної майстерності
перетворені на архітектурні споруди. З VIII століття храм як основний
засіб пропаганди ідей індуїзму став панівним типом монументального
будівництва індійського Середньовіччя.

Храм перетворився на складний комплекс споруд, що утворюють прямокутний
двір, займаючи досить великі плоші. Тут є одне або кілька святилищ,
павільйони й галереї для притулку й зібрання прибулих на молитву, басейн
дія священних обмивань, вівтарі-жертовники, монументальні
колони-світильники.

Упродовж пізньої давнини та Середньовіччя в Індії широкого розвитку,
нарівні з релігійно-філософськими, епічними жанрами літератури, набули
поезія, драма, прозові описи. Серед видатних поетів тих часів слід
згадати буддійського поета Ашвагхоші (кінець І ст.), поетів-драматургів
Бхасу та Калідасу (IV—V ст.), поета-лірика Бхартріхару (VII ст.). Варто
підкреслити, що характерною рисою індійського мистецтва на всіх етапах
його розвитку було яскраве відображення повноти й радощів життя,
незалежно від того, релігійне чи світське воно було за своїм змістом.
Можна сказати, що для багатьох митців Індії, країни з різноманітною
природою й кліматом, був характерний «жах пустоти». Тому так щедро вони
відображали у своєму мистецтві буяння життя, багатоманітність цього
природного світу. Докорінний злам у мистецтві Індії настав від часів
правління нових завойовників країни — мусульман, які володарювали тут
упродовж майже п’яти століть.

Висновок

Отже, на художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив
справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних
філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята
та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та
філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і
навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду
вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес
світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам’ятка архітектури:
протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі,
оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними
композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед
відомих пам’яток давнини збереглося місто-фортеця Лад-Кот із унікальною
цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього
металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти
призначення колони — завдання для вчених майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишався сексуальний зміст:
статева символіка, виражена у художніх образах, ідеї поклоніння богу
кохання — Камі. Грунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали
шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу космічного творення.
Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить
поширене і сьогодні в індійських храмах.

Список використаної літератури

Всемирная история // Глав. редактор Е.М. Жуков. — Т.IV. — М., 1998.

История народов восточной и центральной Азии с древнейших времен до
наших дней. — М., 1996

Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С.М. Клабчук,
В.Ф.Остафійчук. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004.
– 63-67.

Крип’якевич І. Всесвітня історія. – Т.1. — К., 1995.

Очерки истории Индии до XIII в., Медведев Е.М., М., 1990

PAGE

PAGE 14

Похожие записи