HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Гендерні проблеми сучасного світу»

ПЛАН

Вступ

1. Гендерна рівність, наявні проблеми та можливі шляхи вирішення

2. Проблеми захисту прав жінок та чоловіків

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття ознаменувалися
істотними зрушеннями в розумінні рівності потенційних можливостей
чоловіків і жінок та правового забезпечення цієї рівності в
постіндустріальному суспільстві. Особливо це стосується доступу до
економічних, політичних та освітніх ресурсів. Формування особистості
жінки й чоловіка, статева збалансованість у суспільстві проголошені
однією зі стратегій розвитку європейських держав у ХХІ столітті.

Дотримання приписів неупередженого ставлення до особи незалежно від
статі нині сприймається як невід’ємна складова демократичних перетворень
і сталого розвитку будь-якого суспільства. Проблему рівності в будь-якій
сфері не можна розглядати поза межами права, оскільки саме право
розуміють як рівною мірою свободу всіх і кожного – і чоловіка, і жінки.

У сучасній юридичній науці право сприймається насамперед як права
людини. Ці права не можуть бути реалізовані без відповідного закріплення
в нормах позитивного права. Еволюційно права людини розвивалися в
напрямі від надання привілеїв окремим соціальним групам і станам до
гарантування державою прав людини та громадянина і, нарешті, визнання
прав і свобод кожного індивіда на всій земній кулі.

Отже, ідея прав людини сформувалась як певний правовий ідеал, на
досягнення якого орієнтований розвиток національного законодавства, а
способами забезпечення його є загальні принципи права. Серед останніх
один з основних – принцип рівності.

1. Гендерна рівність, наявні проблеми та можливі шляхи вирішення

Принцип рівності людей багатоаспектний. Основний підхід до його
визначення полягає в тому, що зазначаються ознаки, які неспроможні
впливати на сутність цього принципу. Одним із проявів принципу рівності
є рівність чоловіків і жінок, що дістав назву «принцип гендерної
рівності». Гендерна рівність – складова загального принципу рівності як
принципу демократичної побудови суспільства. Право розуміють сьогодні як
рівну міру свободи всіх і кожного – чоловіків і жінок.

Правовий принцип рівності означає відсутність будь-якої нерівності чи
обмежень прав особи та громадянських свобод. Його реалізація передбачає
існування справедливого суспільного устрою, в якому політико-правові
реалії забезпечують максимальне дотримання прав особи. У правовій
площині гендерна рівність функціонує як складова загального принципу
рівності. Заснована на природно-правовій концепції, вона водночас є
відмінною від інших структурних елементів принципу юридичної рівності,
зокрема, рівності незалежно від віку, національності, раси, тому що в
юридичному вимірі має два аспекти: рівні права та рівні можливості.

Особливістю принципу гендерної рівності є його комплексний характер.
Цивілізаційна цінність гендерної рівності має ширше, ніж суто юридичне,
значення, включаючи рівність перед законом, рівність можливостей і
«рівність результатів». Категорія рівних результатів є «наймолодшою»
серед складових гендерної рівності і ще остаточно не сформульована в
сучасному праворозумінні. Власне, її доктринальне визначення вперше
наведено в монографічних працях і наукових публікаціях, написаних у
Центрі правових досліджень гендерної політики Інституту держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України. Найскладніше визначитися в розумінні
рівності статей як рівності результатів, оскільки різні народи можуть
обирати неоднакові шляхи в досягненні гендерної рівності. Крім того,
рівність дає змогу жінкам і чоловікам обирати різні чи подібні ролі й
відмінні чи аналогічні результати відповідно до їхніх уподобань і цілей.

Гендерно-рольова поведінка людини має свою історію. Гендерні ролі не
виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються залежно від
багатьох умов і чинників протягом людського життя. Цей розвиток має свої
закономірності та суперечності. Від нього залежить характер життєвого
сценарію людини, стиль життя та стратегії поведінки в різноманітних
життєвих ситуаціях.

Статеві та гендерні ролі мають надзвичайно велике значення для
нормальної соціалізації особистості серед безлічі засвоюваних людиною
ролей. Ці ролі тісно пов’язані з усвідомленням себе представником певної
статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї
статі. Статеві та гендерні ролі тісно пов’язані зі статевою й гендерною
ідентичністю особистості.

Суспільні моделі чоловічих і жіночих ролей існують не просто як система
поглядів на норми гендерно-рольової поведінки. Вони діють як соціальні
експектації, очікування, відіграють активну роль у формуванні соціальної
поведінки людини. Якщо реальна поведінка не збігається з нормативами, то
суспільство здійснює  тиск на свідомість людини, використовує певні
санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах
за порушення статево-гендерної ідентичності й інші відхилення від
суспільних стандартів карали вигнанням або навіть суворіше), проте в
сучасному суспільстві такі санкції мають переважно психологічний
характер: осуд, негативні оцінки тощо. Як результат, людина відчуває
провину, сором, внутрішні чи зовнішні рольові конфлікти. Щоб уникнути
неприємних переживань, людина прагне задовольнити суспільні очікування,
засвоюючи більш-менш адекватні суспільним вимогам форми
гендерно-рольової поведінки. Отже, суспільні стереотипи стосовно жіночих
і чоловічих гендерних ролей здатні впливати на гендерний розвиток
людини, накладаючи багато обмежень на їх самореалізацію.

У процесі гендерного розвитку перед хлопчиком постають численні
проблеми, пов’язані насамперед із визнанням в оточенні однолітків,
лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства
полягає в тому, що вона, з погляду суспільних стереотипів, не повинна до
нього прагнути, то для хлопчика – навпаки. Суспільна думка змушує
хлопчика вважати лідерство невіддільною цінністю свого буття. Чоловік,
що не реалізувався як лідер, вважається менш компетентним, ніж чоловік
із високим соціальним статусом, а інколи  – навіть невдахою. Ця думка
нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на
користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати
взірцям маскулінності (крім влади, це необхідність бути сильним,
хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не так внутрішньою
потребою, як суспільною нормою. І невідповідність їй спричинює
критичніше ставлення до нього, аніж до дівчинки – невідповідність
стандартам фемінності.

Типовими для чоловіка способами реагування на депресію є нехтування
проблеми й алкоголь. Це є, наприклад, однією з причин того, що на сеанси
психотерапевтів і в терапевтичні групи приходить у 5 разів менше
чоловіків, ніж жінок (приблизно такі само цифри наведено майже в усіх
зарубіжних дослідженнях). Водночас реальна потреба в психологічній
допомозі в чоловіків не менша, ніж у жінок, про що свідчать, наприклад,
високий відсоток самогубств серед чоловіків, коротша, ніж у жінок,
тривалість життя, значний відсоток серед пацієнтів психіатричного
стаціонару саме чоловіків.

Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами,
які попри суспільний прогрес ще трапляються, важливою є орієнтація на
сім’ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для
чоловіка, згідно з тими ж стереотипами, нормативно бажаною є більша
активність за межами сім’ї: професійна діяльність, суспільна активність.
Адже недаремно кажуть, що «для жінки сім’я – це друга робота, а для
чоловіка робота – це друга сім’я». Згідно з таким розмежуванням важливою
умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб.
Жінка, яка не створила сім’ї, суспільною думкою оцінюється як невдаха,
її називають «старою дівою». Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто
не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. (Проте в
деяких давніх правових системах на неодружених певного віку чоловіків
накладаються відповідні грошові стягнення.) Однак успішність
самореалізації чоловіка пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом
у суспільстві. Якщо з віком чоловік не має професійних досягнень, це
також може вважатися рівнозначним його життєвому неуспіхові.

Теоретичне переосмислення принципу рівності незалежно від статі та
формулювання проблеми гендерної рівності, по суті, зумовлює початок
нового етапу в розвитку прав особи. На базі вже існуючих політичних,
економічних та соціальних прав виникає нове покоління прав, яке має
гендерний вимір: права особи-жінки та права особи-чоловіка. Жінка й
чоловік є рівними, але відмінними, і вони рівноправні у своїй
відмінності. Їхні відмінності – це особливості тієї чи іншої статі, і їх
потрібно враховувати шляхом надання жінкам і чоловікам особливих груп
прав і відповідних механізмів для реалізації цих прав. Водночас
особливості жінки та чоловіка не мають бути протиставлені й використані
для побудови соціальної ієрархії.

2. Проблеми захисту прав жінок та чоловіків

?????¤?¤?$?????j?час гендерний підхід передбачає розробку єдиного
стандарту для жінки та чоловіка, формування системи прав і свобод і
механізмів їх реалізації у такий спосіб, щоб вони були рівною мірою
доступні і жінці, і чоловіку.

Однак потребують захисту і права чоловіка. Виокремлення в особливу групу
прав жінки означає, що ці права притаманні лише жінкам, тому чоловіки
фактично не можуть ними користуватися. Наприклад, закріплений у
сучасному законодавстві механізм охорони репродуктивних прав спрямований
на гарантування цих прав лише для однієї статі – жіночої, а
репродуктивні права чоловіка залишаються незахищеними.

У деяких випадках особливі права, надані жінці, не є гендерно
зумовленими, а за своєю суттю мають бути рівною мірою гарантовані для
обох статей. Шляхом маніпулювання правами жінки як спеціальними,
притаманними лише «слабкій» статі, стосовно чоловіків допускається
порушення загальних прав особи. Так, згідно з чинним Кодексом законів
про працю України забороняється застосування праці жінок на важких
роботах, а також на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами
праці. З огляду на сучасну тенденцію розвитку міжнародних норм у сфері
трудових прав цю проблему пропонують розв’язувати інакше – шляхом
заборони шкідливої для здоров’я праці рівною мірою і для жінок, і для
чоловіків. Це зумовлено тим, що для здорової репродукції нації важливою
є спадковість осіб обох статей, які беруть у ній участь, і подекуди
здоров’я чоловіка відіграє важливішу роль. За заборони шкідливого
виробництва взагалі у роботодавця з’являється стимул до зміни умов
виробництва.

Привертає увагу те, що чоловіки, яким у правовому полі історично
надавалося незрівнянно більше можливостей, ніж жінкам, за статистичними
даними, мають коротшу тривалість життя, частіше страждають на алкоголізм
і зазнають більших нервових навантажень. За логікою комплексу певних
прав завжди кореспондує відповідна кількість обов’язків. Тому в разі
наділення чоловіків більшими правами в публічній і економічній сфері
життя на них відповідно покладається більша кількість обов’язків.
Діяльність чоловіків у суспільно значущих сферах, їхня економічна
успішність є не лише гарантованою правом можливістю, а й певною мірою
обов’язком, виправданням соціальних очікувань. Наявність в особи
відповідних соціальних обов’язків стимулює її до активної життєвої
позиції. Обов’язки жінки тривалий час були зосереджені на народженні та
вихованні дітей, забезпеченні сімейного побуту, тому її позиція щодо
реалізації громадянсько-політичних прав є менш активною, ніж у чоловіка.
Водночас обов’язки жінки з виховання дитини та виконання домашньої праці
значною мірою перевищують обов’язки чоловіка у цій сфері. Зрештою,
діяльність і соціальний потенціал обох статей асиметрично розподіляється
між публічною та приватною сферами суспільного життя, що призводить до
гендерної асиметрії.

Шляхом подолання гендерної асиметрії є системна правова корекція
соціально-правового статусу жінки та чоловіка. Неможливо досягти
гендерної рівності винятково шляхом надання жінці рівних із чоловіком
прав. Хоча саме цей напрям державної політики має бути пріоритетним у
громадсько-політичній сфері. Водночас у соціальній сфері окремі «жіночі»
права мають бути надані також чоловікам – право брати відпустку для
догляду за дитиною, право на відповідні соціальні пільги, пов’язані з
доглядом та вихованням дитини тощо. Крім того, певні особливі права
мають бути надані і жінкам, і чоловікам. Це пов’язано передусім з
відмінністю їхньої репродуктивної функції.

У юридичній площині гендерна проблематика має бути значно розширена.
Встановлення гендерної рівності в концептуальному та теоретичному
аспектах не зводиться до сфери захисту прав жінок. Ця проблематика
охоплює захист прав особи як такої. Нині більшість заходів, що
здійснюються для досягнення гендерної рівності, стосуються переважно
специфічних потреб жінок. Вони адресовані безпосередньо жінкам і не
враховують чоловічого чинника, навіть у разі, коли ці заходи мають за
мету виправлення порушень рівноваги у становищі жінок і чоловіків. У
такий спосіб обмежується потенціал, закладений у гендерному підході, він
реалізується однобічно та неефективно. Заходи, зосереджені лише на
розв’язанні проблем жінок, призводять до концентрації гендерної
проблематики тільки у специфічних сферах, що перешкоджає комплексному
здійсненню гендерної політики. Натомість егалітарна політика має
забезпечити й гарантувати, щоб завдання встановлення рівності між
жінками та чоловіками було інтегроване в усі сфери, де приймаються
рішення, і щоб усе суспільство було залучене до розв’язання проблем
рівності статей. У положеннях Пекінської декларації йдеться про
необхідність досягнення всебічної участі чоловіків у всіх зусиллях із
досягнення рівності. У сфері гендерної рівності неможливо досягти
успішних результатів стосовно однієї статі, не досягши таких самих
результатів щодо іншої. Рівність окремо для жінок і окремо для чоловіків
– це неможлива й геть алогічна конструкція. Рівність передбачає рівний
статус обох статей. Результатів можна досягнути лише спільними діями і
лише в разі, якщо все суспільство акцептує права жінок. Чоловіків, які
працюють над гендерною проблематикою, значно менше, ніж жінок. Це є
однією із причин того, що чоловіча складова гендерної проблематики  є
менш дослідженою.

Безпосередній зв’язок гендерних процесів із правами особи зумовлений
також низкою об’єктивних соціально-економічних і політичних чинників.
Так, в умовах слабкого економічного зростання, на тлі загального
збідніння населення або ж у стані війни чи збройного конфлікту
відбувається загальне порушення прав особи і за цих обставин гендерні
права є особливо незахищеними. Коли людина позбавляється свого
фундаментального права на життя, на гідні умови існування, то захисту
рівності у правах жінки й чоловіка відводиться другорядне значення.
Однак саме в таких несприятливих умовах життя, коли діє право сили, а не
сила права, найбільше потерпає соціально слабша особа, якою зазвичай
виявляється жінка.

Тож гендерні відносини безпосередньо залежать від загального стану
дотримання прав особи в державі. Особа, позбавлена чи обмежена у своїх
основних правах, навіть не завжди здатна ідентифікувати в загальному
ігноруванні своїх прав ознаки гендерної дискримінації. Така особа
найменше сподівається на виправлення свого становища за допомогою
правових засобів та механізмів.

Водночас у державах із низьким рівнем економічного розвитку реалізується
лише одна складова гендерної рівності – формальна, коли рівні можливості
у становищі прав жінок і чоловіків є закріпленими де-юре, а брак
ресурсів для запровадження спеціальних заходів щодо реалізації цих
положень – де-факто.

Гендерний підхід дає змогу оцінити ефективність законодавства –
наскільки повно воно відтворює соціальні потреби жінок і чоловіків;
відстежувати інституціональні механізми – економічні, управлінські,
організаційні заходи, що забезпечують виконання законів, і, зрештою,
відстежувати реалізацію основних прав жінок у контексті прав особи.

Висновок

Отже, захист прав особи є основою гендерно чутливої політики. Одним із
аспектів останньої має бути рівний захист прав особи для жінки й
чоловіка.

Водночас практика засвідчує, що існує і проблема захисту чоловіків. В
Україні середня тривалість життя чоловіків на 10–12 років менша, ніж
жінок, і, відповідно, на 15 років менша, ніж у розвинених країнах;
чоловіки частіше зазнають трудового каліцтва та стають жертвами нещасних
випадків; вони гірше, ніж жінки, адаптуються до змін соціального статусу
та способу життя, про що свідчать дані гендерного аналізу суїциду; є
потреба в розробленні спеціальних програм щодо запобігання алкоголізму,
наркоманії серед чоловіків, забезпечення їх репродуктивного здоров’я
тощо.

Підвищуючи роль і авторитет права в житті суспільства, потрібно брати до
уваги, що будь-яка політика, особливо гендерна, спрямована на реалізацію
інтересів громадян – жінок і чоловіків, сформованих у контексті певних
цінностей та потреб. Державна влада має безперечне право авторитарно
пропонувати суспільству цінності й примушувати визнавати їх як соціальні
норми, однак інтереси, які реалізує державна політика, мають бути
ідентичними інтересам розвитку суспільства.

За останні роки політика гендерної рівності і в суспільстві, і в
освітній сфері стала одним із пріоритетних напрямів діяльності України.
Проте поширення гендерних знань, яке почалося в Україні, не
розподіляється рівномірно, а його успішність значною мірою залежить від
зусиль окремих фахівців. Гендерний підхід має розкрити та проаналізувати
наявні відмінності в освіті хлопчиків і дівчаток, проблеми упереджень у
змісті шкільної програми, гендерний дисбаланс у системі освіти загалом.
Для цього необхідна подальша інтеграція гендерних досліджень у системі
вищої освіти України, розвиток гендерно збалансованих навчальних планів
шляхом запровадження нових знань про жінок у традиційні соціальні та
гуманітарні дисципліни, що потребує змін в ідеології вищої освіти в
країні. Крім того, необхідно розробити таку політику в сфері освіти, яка
забезпечувала б гендерні знання для жінок і чоловіків, починаючи з
раннього віку [4, с. 500].

Безперечно, розробку якісно нового гендерного підходу в освіті нині
можна вважати першочерговим завданням формування гендерного паритету та
гендерної політики в нашій державі.

 

Список використаної літератури

Берн Ш. Гендерная психология. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001.

Матвієнко О. В. // Парламентські слухання «Рівні права та рівні
можливості в Україні: реалії та перспективи», 21 листопада 2006 року //
www.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/sl2111206.htm

Оніщенко Н. М., Матвієнко О. В. Теоретико-методологічні засади
реалізації принципу гендерної рівності в Україні // Наукові засади та
практика застосування нового Сімейного кодексу України. Матеріали
«круглого столу». 25 травня 2006 р., м. Київ. – Х.: Ксилон, 2007. 

Основи теорії гендеру: Навч. посіб. – К.: К.І.С., 2004. – С. 141–145,
500.

Руднєва О. Гендерна рівність як принцип законодавства України // Право
України. – 2002. – № 4.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи