HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Функції політичної економії

Політична економія та економічна політика»

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
……………………………………… 3

РОЗДІЛ I. СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ…………….. 5

1.1. Сутність та предмет політичної
економії…………………………………………. 5

1.2. Функції політичної
економії……………………………………………………….
…… 9

РОЗДІЛ II. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА….. 13

2.1. Сутність і цілі економічної
політики………………………………………………… 13

2.2. Взаємозв’язок політичної економії і економічної
політики………………… 18

2.3. Національно-економічні інтереси — вихідний пункт визначення
національної економічної
політики……………………………………………………….
… 21

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
………………………………….. 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ…………………………………………………… 32

ВСТУП

Актуальність дослідження даної теми зумовлена тим, що кожен з нас
виступає учасником економічних відносин і, вільно чи невільно, в своїй
діяльності приймає рішення, які зачіпають не лише власні економічні
інтереси, але й економічні інтереси людей, що нас оточують, нарешті,
інтереси суспільства. Перед людиною стоїть проблема оптимальності тих
рішень, які вона приймає у процесі своєї економічної діяльності. Дана
оптимальність залежить від знання законів розвитку економіки. Тому
прагнення людей проникнути в суть економічних процесів диктувалося і
диктується практичними потребами економічного життя, впливу на нього в
потрібних напрямах, прийняття ефективних рішень у процесі будь-якої
економічної (господарської) діяльності. Отримати необхідні знання
дозволяє політична економія, тому вивчення її функцій дозволить краще
зрозуміти значення і роль політичної економії як науки. Також важливе
місце посідає вплив досліджень політичної економії на економічну
політику. Економічна політика народжується разом з державою, покликаною
забезпечити захист інтересів різних соціальних спільностей.

Не дивлячись на те, що економічні погляди зародилися давно, політична
економія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цьому
було зародження й розвиток капіталізму, формування національного ринку.
Тоді ж з’явилася й назва цієї науки — політекономія. Вона походить від
поєднання трьох давньогрецьких слів «політейя» — суспільний, державний
устрій і вже знайомих нам «ойкос» і «номос», що в сукупності означає:
наука про закони ведення суспільного господарства.Вперше назва
«політекономія» була вжита французом Антуаном Монкретьєному «Трактаті
політичної економії», який побачив світ у 1615 p.

Економічна політика — поведінка держави в сфері економіки країни.
Економіст Джеймс Кейнс розглядав економічну політику як загальну волю,
втілену в державному регулюванні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен
під економічною політикою розумів сукупність державних заходів впливу на
економічні процеси.

Економіст Мілтон Фрідмен відносив економічну політику до мистецтва
прийняття рішень, що дає можливість виявляти основну єдність кінцевої
мети у представників різних економічних течій і сприяє подоланню
розбіжностей. Отже, економічна політика, що здійснюється державою,
урядом, система практичних заходів у сфері управління економікою, по
наданню економічним процесам спрямованості відповідно з метою,
завданнями та інтересами країни.

Об’єкт дослідження: політична економія та економічна політика.

Предмет дослідження: предмет, функції та роль політичної економіки в
економічному житті, зв’язок політичної економії з економічною політикою.

Методи і завдання дослідження: метою даної роботи є ознайомлення з
функціями політичної економії та дослідженні її зв’язку з економічною
політикою.

Наявність поставленої мети дослідження дозволяє визначити завдання
дослідження, які включають:

виявлення сутності предмету політичної економії ;

всебічне вивчення функцій політичної економії, їх значення і роль в
економічному житті суспільства;

виявлення звязків між політичною економією та економічною політикою на
різних рівнях тощо.

Методи дослідження: літературний метод, часовий, методи аналізу та
синтезу, порівняння та метод узагальнення.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка включає в себе два розділи з параграфами, висновків та списку
використаних джерел.

Загальний обсяг роботи — 33 сторінки.

РОЗДІЛ I

СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

1.1. Предмет і категорії політичної економії

Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж вивчає політекономія?
Добрих 150 років після Монкретьєна, який дав назву цій науці,
політекономія розглядається переважно як наука про державне
господарство. І лише при А.Сміті характер її змінився. Вона стала
перетворюватися в науку про закони розвитку господарства взагалі та про
економічні відносини класів зокрема. В сучасних умовах загальним
об’єктом вивчення виступає суспільне виробництво як цілісний
організаційно-соціально-економічний комплекс (економіка).

Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти
вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише
соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні)
відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного
виробництва.

Предмет політичної економії розглядає не лише організаційно-економічні
та техніко – економічні питання (надаючи їм досить важливого значення),
але й вивчає соціально – економічні умови, в яких відбувається
життєдіяльність людей [5, c.29].

Своїм предметом політекономія відрізняється й від прикладних економічних
наук. Останні вивчають умови, які формують кінцевий вибір оптимального
варіанту використання ресурсів для найбільш вигідного виробництва
(послуг) у конкретних галузях (сферах).

Отже, предметом політичної економії є економіка в цілому на її трьох
рівнях:

мікрорівень (мікроекономіка) – це вивчення окремих господарських

одиниць;

макрорівень ( макроекономіка) – це вивчення національної економіки;

світовий рівень – це вивчення світової економіки і міжнародних
економічних відносин.

Розвиток економіки (суспільного виробництва) не є випадковим процесом. У
ній, як і в природі, через зовнішні, здавалося б, хаос, прокладає свій
шлях необхідність закономірного розвитку. Тобто мова йде про те, що
економічні (господарські) процеси направляються внутрішніми, властивими
саме їм законам.

Звичайно, це не заперечує існування випадкових явищ, непередбачених
ситуацій, які не вписуються у загальну логіку розвитку. Чому? Тому, що
закони проявляються не в кожному окремому явищі, а у вигляді пануючої
тенденції яку можна виявити лише у всій сукупності явищ і процесів, що
відбуваються.

Пізнавання суті цих явищ і процесів відбувається шляхом абстрагування
від випадкових, одиничних, поверхових ознак і на цій основі виявлення
родових (основоположних) ознак економічного явища, ознак, які
відображають в узагальненому вигляді найбільш суттєві його сторони.
Такий підхід до вивчення економічних явищ і процесів дає можливість
сформулювати свої категорії і поняття.

Категорія політекономії — це найбільш загальне логічне поняття, що
відображає суть реально існуючого економічного явища, яке проявляється в
певному виробничому відношенні. Або інакше — це теоретичне відображення
реально існуючих виробничих відносин людей. Наприклад: товар, гроші,
вартість, капітал [13, c.34].

Категорія — це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищим, який
дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.

Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні(в т.ч.
причинно наслідкові) зв’язки й залежності, які характеризують головний
магістральний напрям розвитку тієї чи іншої сфери економіки.

Економічні закони, як і закони природознавства, мають об’єктивний
характер, тобто вони виражають реальний зв’язок економічних явищ і
процесів, які відбуваються незалежно від волі й свідомості людей. А
оскільки це так, то люди не можуть створювати або скасовувати економічні
закони. Але це не означає, що економічні закони проявляються, діють самі
по собі, поза господарською діяльністю людей.

Економічні закони можуть проявлятися, реалізуватися лише через
господарську діяльність людей, через їхні економічні стосунки між собою.
Тобто виробничі відносини між людьми є тим середовищем, в якому
виникають і діють економічні закони. Поза цим середовищем немає і його
законів. Отже, економічні закони незалежні від свідомості, бажання
людей, але не від їхньої діяльності [9, c.22].

Навіть перше, поверхневе знайомство з економікою показує, що процеси,
які в ній відбуваються, складні й багато гранні. Деталі ми все більше
будимо в цьому переконуватися. А це означає, що не може бути якогось
єдиного закону функціонування економіки, економічних процесів. Закони
економіки різноманітні й різнобічні. Зокрема, серед них можна виділити
три основних групи законів.

Першу групу утворюють загальні економічні закони. Це закони, які
діють у всіх без винятку способах виробництва.

Вони відображають:

а) загальну спрямованість поступального розвитку суспільного
виробництва;

б) об’єктивні основи зростання його ефективності;

в) розвиток організаційно-економічних відносин; г)діалектику взаємодії
продуктивних сил і виробничих відносин.

Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це закони, що
діють лише в межах одного способу виробництва. Вони виражають сутність
історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи
інших форм власності на засоби виробництва, характерних для якогось
конкретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої
специфічні економічні закони, капіталізм-свої, а соціалізм-інші.

Будь-який спосіб виробництва має багато властивих йому специфічних
законів, кожний з яких регулює функціонування якоїсь окремої сфери
економічної системи. Але серед них виділяється один, який виражає
найбільш глибинні зв’язки даногоспособу виробництва, його мету засоби
досягнення цієї мети. Цей закон називається основним економічним законом
формації.

До третьої групи економічних законів, які не можна віднести ні до
загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості виробничих
відносин які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише
в їхніх межах. До них відносяться, наприклад, закони товарного
виробництва: закон варнтості, закон попиту і пропозиції, закон грошового
обігу. Ці закони отримали назву особливих законів [14, c.35].

1.2. Функції політичної економії

Політекономія виконує насамперед пізнавальну функцію. Вона покликана
вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на
основі наукового доказу.

Будь-яке знання цінне тим, що може служити керівництвом до практичних
дій для суспільства. Тому політична економія не повинна обмежуватися
простою констатацією фактів. Наука зобов’язана відкривати закони, що
управляють економічними процесами, і розробляти шляхи їх використання.
Отже, з пізнавальною функцією політичної економії тісно пов’язана її
практична функція [16, c.43].

Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб допомагати
людям зрозуміти наше суспільство: описати, пояснити і спрогнозувати
економічний прогрес, наприклад, необхідність переходу до соціально
орієнтованої економіки. Віддача від політекономічних досліджень
найбільша тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці
політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства. Ця відмінність
між теорією науки та її застосуванням на практиці є центральною для
сучасної політекономії.

Політична економія виконує також ідеологічну функцію. Багато питань
політичної економії мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають
ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, волю яких виражають
відповідні партії. Так, в Україні діють ліві партії (комуністична і
соціалістична), праві партії (ліберально-демократична, народний рух
України, республіканська тощо), центристські партії
(соціал-демократична, народно-демократична і т.д.). Ідеологічна функція
нашого навчального посібника полягає в обґрунтуванні для України вибору
відповідної моделі змішаної економічної системи, яка повинна замінити
соціалістичну систему радянського зразка.

Цілком очевидно, що цю функцію політична економія має виконувати на
основі наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальної
дійсності, вироблення сучасного економічного і політичного мислення.
Потрібно довести на системі фактів, що, наприклад, одержавлена
соціалістична економіка не може мати майбутнього через певні суттєві
недоліки чи вади, характерні для неї.

Ще одна функція політекономії — методологічна. Політична економія
виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук —
галузевих (економіка промисловості, сільського господарства,
будівництва, транспорту та ін.) і функціональних (економіка праці,
фінанси, грошовий обіг і кредит, економічна статистика). Крім того,
низка економічних наук перебувають на стику різних галузей знання —
економічна географія, теорія управління (менеджменту), історія народного
господарства та ін., для яких політична економія теж є теоретичною
основою [17, c.53].

Виникає запитання: чому теоретично-методологічною основою цих
економічних наук є саме політична економія? Відповіді на це питання
такі:

1. Політична економія досліджує явища багатогранної економічної
дійсності не в локальному розрізі (фінанси чи мікроекономіка), а в
системній цілісності. На відміну від усіх інших економічних наук
політична економія вивчає не тільки функціональні зв’язки, на чому
спеціалізуються конкретні дисципліни, а й соціальні зв’язки і відносини.
Щоб дати визначення грошам, потрібно досліджувати всю економічну
систему, всі провідні зв’язки, суперечності, стратегічні тенденції тощо.
Це не може зробити жодна економічна наука, крім політичної економії.
Ясна річ, що політична економія не відривається зовсім від галузевих чи
функціональних економічних наук, які теж розробляють теоретичні
положення щодо даних сфер знання. Це стосується тих фактів реальної
дійсності, які політекономічна наука повинна узагальнювати і робити
відповідні висновки (позитивні чи негативні).

2. Політична економія — це така наука, яка досліджує найбільш суттєве,
найбільш глибинне в явищах і процесах економічного життя суспільства.
Вона акцентує увагу не на одному явищі, а на безлічі, які є загальними
або для всіх економічних наук, або для більшості з них. І ці загальні
принципи чи закони, теорії чи моделі, що їх розробляє політекономія,
стають позитивним надбанням для всього комплексу економічних наук.

3. Ніяка галузева чи міжгалузева економічна наука не може замінити
політекономію в дослідженні сутності соціально-економічної системи
суспільства, закономірностей її розвитку, властивих їй
соціально-економічних суперечностей, причин відмирання та заміни її
новою системою певного типу. Це безпосередньо є прямою функцією саме
політичної економії [15, c.64].

Хоча політична економія є наукою, але вона не є точною наукою.
Економічні явища, на відміну від фізичних чи біологічних, не можна
досліджувати в лабораторних умовах і точно фіксувати кількісні та якісні
величини чи зміни. Проте її узагальнення, що спираються на факти
реальної дійсності, часто є досить точними. Наприклад, політекономія
досить точно зафіксувала появу капіталістичного способу виробництва,
фіксує конкретні етапи його розвитку. Точними є висновки про наявність
таких законів, як закон первісного нагромадження капіталу, закон
конкуренції, закон вартості, основний закон капіталізму, закон зростання
потреб та ін.

Отже, політична економія виконує такі основні функції: Насамперед це —
пізнавальна. Сутність її полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних
законів, категорій, форми їх прояву і механізм дії.

Друга — методологічна функція, що застосовується при розробці методів,
засобів, наукового інструментарію, необхідних для дослідження всіх
економічних наук (дисциплін), тобто політекономія виступає
методологічною основою для останніх.

Практична — третя функція — безпосередньо загальне обґрунтування
необхідності і віднайдення шляхів раціонального господарювання, що
найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства. У
загальнішому аспекті про дану функцію можна сказати, що це забезпечення
економічної політики, управління виробництвом на мікро- і макрорівнях,
тобто на різних «поверхах» економіки.

Четверта, прогностична функція спроможна надати соціально-економічний
прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу.

Ідеологічна функція — п’ята, оскільки висновки економічної науки завжди
стосуються інтересів різних груп, класів, верств населення, а це
зазвичай використовується в політичній боротьбі. Деідеологізація
політичної економії, яку можна сьогодні спостерігати в деяких авторів
підручників і навчальних посібників, — це міф.

Економічна теорія не може бути незалежною від ідеології. Якщо така
теорія не відображає реальні стосунки людей і не виражає інтереси певних
прошарків населення, вона мертва. У пам’яті історії залишилися лише ті
теорії, що виражали чиїсь інтереси. З цього погляду вбачається плідною
спроба формування соціальної політекономії, що відображає інтереси всіх
прошарків суспільства. Варто підкреслити і те, що політекономія
покликана формувати відповідний тип економічного мислення і водночас
досліджувати сучасне економічне функціонування господарюючих суб’єктів
[12, c.34].

РОЗДІЛ II

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

2.1. Сутність і цілі економічної політики

Головне питання політики — це питання про владу. Не є виключенням з
цього правила і економічна політика. Для неї найважливішим є питання про
економічну владу та її використання для досягнення довгострокових та
поточних цілей в економіці, реалізації певних економічних інтересів.

Історія економічної політики така ж давня, як й історія самої економіки,
історія держави. Незалежно від типу економічної системи головним
суб’єктом економічної політики є держава. Тому економічна політика — це
завжди державна економічна політика. Її цілі, механізми та інструменти
найтісніше пов’язані із загальними функціями держави, характером
держави, типом економічної системи, конкретним станом національної
економіки, кон’юнктурою світового ринку, міжнародним становищем [5,
c.81].

Певний тип державного устрою завжди невід’ємний від певного типу
економічної системи. Вони взаємозалежні та коригують один з одним.
Звідси, економічна політика, яку проводить держава, зазнає впливу як
суто економічних факторів, так і політичних та ідеологічних. Проте в
різних економічних системах вплив і значення цих факторів неоднакові. В
ринковій економічній системі переважне значення мають економічні
фактори, які впливають на економічну політику, в
командно-адміністративній переважає вплив політичних та ідеологічних
факторів. Однак незалежно від цього можна дати загальне визначення
економічної політики як взаємопов’язаної системи довгострокових і
поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу
відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних
актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням
державної влади в сфері економіки.

Кінцеве призначення економічної політики держави — сприяти природному
еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною
владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам,
підтримувати господарський порядок.

Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики можуть і
повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її
проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кілька загальних бажаних
цілей економічної політики в ринковій економічній системі.

1. Мета економічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної
національної економіки і національної економічної політики в ринковій та
перехідній до ринку економіці. Вона конкретизується в обсягах
виробництва ВНП, рівні життя населення країни. Заходи економічної
політики, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть бути
різноманітними, проте їх поєднує націленість на активізацію
найважливіших факторів економічного зростання, серед яких — інвестиції
капіталу, реструктуризація економіки,, ефективна зайнятість і зростання
продуктивності праці, достатній плато’ спроможний попит населення тощо.
Використовуються заходи структурної політики загалом.

2. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і
передбачає активну економічну політику держави.

3. Мета зростання економічної ефективності. Своєрідна «надмета» ринкової
економіки, досягти яку можливо заходами економічної політики, що мають
достатньо довгострокове і стратегічне значення для національної
економіки і передбачають розвиток науково-технічного прогресу, освіти,
науки, використання своєрідних переваг національного характеру,
національної економіки в системі міжнародного поділу праці.
Використовуються заходи промислової політики.

4. Мета стабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці
досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики,
що мають антиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий
термін ця мета вступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості
та стимулювання економічного зростання. В перехідних до ринку умовах
пріоритетне місце в напрямі досягнення даної мети має належати загальній
економічній політиці з підтримки національного товаровиробника.

5. Мета захисту і підтримання конкурентного господарського порядку,
принципів економічної свободи. Досягається заходами антимонопольної
політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав
людини та інституту приватної власності. Вступає в певне протиріччя з
принципами активної державної економічної політики економічного
регулювання.

6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засобами
збалансування економічних інтересів роботодавців та найманих
працівників, політики соціального страхування та забезпечення,
ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідготовки,
сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування
особистих доходів, оподаткуванням нерухомого май-на тощо.

7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій і платіжного балансу,
ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами
зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного)
банку щодо курсу національної валюти тощо [13, c.81].

Економічна політика має реагувати на кон’юнктурні коливання. В умовах,
коли ринкова економіка розвивається циклічно, відображаючи зміни в
попиті і пропозиції, важливим загальним завданням економічної політики є
завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон’юнктури,
стану національного і світового ринків. В умовах, коли економіка
зростає, економічна політика повинна запобігати можливому підвищенню
«економічної температури», тобто проводити заходи, сутність яких
протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з’ясовується близьке
економічне «гальмування», економічна політика «включає» стимулюючі
заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.

Одночасно досягти всі основні цілі економічної політики практично
неможливо. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору
пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом багатьох внутрішніх і
зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики на певні економічні
доктрини та теорії, економічні інтереси певних соціально-економічних
груп населення. Заздалегідь дуже важко визначити, чи буде» вибір
пріоритетів ефективним з точки зору кінцевих результатів того чи іншого
варіанта економічної політики. На. це запитання відповідає практика.
Проте певне об’єктивне співвідношення між реальною економічною
ситуацією, загальним станом економіки і пріоритетами економічної
політики завжди існує.

Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріїв цього вибору можна
назвати критерії економічної ефективності (раціональності) і
відповідності пріоритетів національнодержавним економічним інтересам, а
також необхідності загальноекономічної рівноваги.

Загальноекономічна рівновага має різні аспекти. Проте можна сформулювати
два головних.

Перший — рівновага сукупного попиту і пропозиції. Другий — збалансована
реалізація цілей економічного зростання, високого рівня зайнятості,
стабільного рівня цін, рівноваги торговельного ‘балансу. Цей аспект має
умовну назву «магічного чотирьохкутника», що означає величезну
складність одночасної реалізації цих чотирьох цілей та здійснення
відповідних заходів економічної політики.

Важливим є визначення впливу на економічну політику різних суб’єктів
економічного процесу. Держава є головним суб’єктом економічної політики.
Однак формування курсу економічної політики відбувається також під
впливом інших суб’єктів економічного процесу:

а) вплив монополій — це найзагрозливіший фактор для економічної
політики;

б) вплив великого промислового і фінансового капіталу, що може мати як
позитивне, так і негативне значення. Позитивне пов’язане з
інвестиційними можливостями великого капіталу, негативне — з
монополістичними тенденціями;

в) вплив профспілок, який залежить від їх політичної ваги,
організованості та має неоднакове значення в різних країнах. Політика
заробітної плати формується великою мірою залежно від діалогу «уряд —
роботодавці — профспілки»;

г) вплив політичних партій і об’єднань. Кожна партія має свою економічну
програму (платформу) і пропонує певні цілі економічної політики, на яких
вона зосередить увагу у разі отримання політичної влади. Якщо уряд
сформований на однопартійній або багатопартійній основі, його рішення
відбивають погляди правлячої партії або блоку партій, представники яких
були запрошені до уряду [17, c.95].

2.2. Взаємозв’язок політичної економії і економічної політики

Політична економія виконує позитивну функцію і відповідає на питання
«що» і «чому» відбувається в реальній економіці. Економічна політика
виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання «що треба
зробити», щоб досягти певних цілей економічного і соціального розвитку.
Однак дати відповідь на питання «що треба зробити» економічна політика
не може без залучення економічної теорії.

.

i

A :

??яд. Можна зробити висновок, що економічні теорії приховано панують над
нами незалежно від того, чи знаємо ми що-небудь про них, чи ні. Той чи
інший захід економічної політики завжди можна віднести до певного
напряму економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність
властивих саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної
політики.

Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою економічною
політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в
економіку. За цією концепцією (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, ф.
Еджуорт, А. Маршалл, А. Пігу) краща економічна політика — це економічна
політика державного невтручання [23].

Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що
спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необхідним для
функціонування ринкової системи, яка, за Дж. М. Кейнсом, втратила
властивості саморегулювання.

Основу кейнсіанської концепції макроекономічної політики становила ідея
поєднання бюджетного регулювання з кредитно-грошовою політикою.
Пріоритетні цілі — повна зайнятість, стабілізація економічного циклу,
сталі темпи економічного зростання. Державний бюджет використовується як
найважливіший інструмент економічної політики. Кредитно-грошова політика
розглядається як важіль, що виконує допоміжну по відношенню до бюджетної
політики функцію. Дефі-цитне фінансування державних видатків є засобом
стимулювання сукупного попиту.

На думку прихильників кейнсіанської концепції макроекономіч-ної
політики, внаслідок дефіциту бюджету утворюється ефект роз-ширення
.сукупного попиту і зростання виробництва. При цьому робилось важливе
припущення, що реальні темпи зростання виробництва перевищуватимуть
темпи зростання цін. Проте інший ефект полягає в тому, що державний
попит заміщує приватний, скорочує приватні інвестиції, що негативно
впливає на реальне виробництво. Протидіяти цьому повинна політика
низьких відсоткових ставок з метою стимулювання приватних інвестицій.

Неоліберальна концепція економічної політики спирається на
фундаментальні цінності ринкової економіки і класичної традиції в
економічній теорії, відстоює принцип невтручання держави безпосередньо в
господарський процес і одночасно принцип втручання держави в процес
формування і захисту «конкурентного господарського порядку». Головні
цілі економічної політики — забезпечення державою умов для економічної
свободи всім суб’єктам господарювання, недопущення формування монополій,
децентралізація економічної влади, протидія процесам її концентрації,
державний захист і підтримка конкурентного порядку, регулювання
соціальних проблем. Один із фундаторів неоліберальної концепції В. Ойкен
у своїй праці «Основні принципи економічної політики» (1950 р.) зробив
висновок, що політика невтручання з часом провокує перехід до політики
інтервенціонізму, тобто до безпосереднього втручання держави в
господарський процес, внаслідок чого зростає залежність самої держави
від владних економічних угруповань. Холи держава не регулює
господарський порядок, первісна економічна свобода для всіх
перетворюється в реальну економічну владу для небагатьох, в кінцевому
рахунку в монополію і, при певних умовах, в диктатуру, або в загальну
групову анархію, державне безвладдя [11, c.119].

Праця В. Ойкена — це наочний приклад того, як безпосередньо пов’язані
економічна теорія і економічна політика. Займаючись проблемами
економічної політики, В. Ойкен, врешті-решт, прийшов до нових
нестандартних теоретичних висновків, а саме, що принцип невтручання
держави в господарський процес повинен обов’язково доповнюватись
регулюванням конкретних форм ринку, які забезпечують конкурентний
господарський лад. Більш чи менш державності — така постановка питання
проходить поза суттю проблеми. Йдеться не про кількісну, а про якісну
проблему. Звідси випливає важливий висновок для економічної політики в
умовах перехідної економіки: економічна політика держави повинна бути
спрямована не на абстрактну мету «переходу до ринку» (що дуже подібне до
такої ж самої абстрактної мети «переходу до комунізму»), а на створення
конкретних форм ринку, які грунтуються на реальній конкуренції та
недопущенні монополізації економічної влади.

Неоконсервативний напрям економічної теорії кореспондує з
монетаристською концепцією макроекономічної політики, яка концентрує
увагу на антиінфляційних заходах економічної політики, регулюванні
обсягу грошової маси, відокремленні бюджетної та кредитно-грошової
політики, забезпеченні бюджетної рівноваги. Важливою функцією держави є
контроль за темпом зростання пропозиції грошей, який повинен відповідати
темпам реального економічного зростання і очікуваній інфляції.

Монетаристська концепція відкидає можливості використання грошової
політики для фінансування бюджетного дефіциту, якщо цей дефіцит
призводить до таких коливань грошової маси, які перевищують реальний
темп економічного зростання [12, c.135].

2.3. Національно-економічні інтереси як основа

визначення національної економічної політики

Національні економічні інтереси об’єднують економічні інтереси кожного
громадянина, кожної сім’ї, різних соціально-економічних груп населення,
регіонів, держави в цілому.

В самому загальному, концентрованому виразі вони зводяться до намагання
кожної країни забезпечити високий життєвий рівень народу, стійке
економічне зростання, якість життя, що відповідає стандартам
високорозвинутих країн. Вирішення цього завдання потребує величезних
зусиль всіх громадян, ресурсів і часу. Високий життєвий рівень, спосіб
життя, які народ хотів би взяти за взірець, завжди досягалися і
формувалися поступово.

Проте сучасний стан розвитку світової економіки, можливості використання
кожною державою досягнень науково-технічної революції і переваг
міжнародного поділу праці, залучення до розвитку економіки як
національних ресурсів, так і міжнародних інвестицій, знань і досвіду,
формування національного ринку як складової світового ринку, проведення
послідовної та виваженої економічної політики, що відповідає
національним інтересам, — все це дає змогу значно скоротити час
перебування економіки в перехідному стані.

Сьогодні ціла низка країн, які ще відносно недавно вважалися слабко-,
або середньорозвинутими, впевнено увійшли до групи країн з високим
рівнем доходів і споживання.

Слід розуміти, що це сталося не завдяки якомусь «диву», подарунку або
зовнішній допомозі, а в результаті загальнонаціонального єднання навколо
мети економічного піднесення, добробуту і державності, формування
ефективного ринкового господарства, більш-менш справедливої соціальної
політики.

Формування української державності, становлення сучасної національної
економіки тісно пов’язані з усвідомленням і реалізацією
загальнонаціональних економічних інтересів. Кожна держава в тяжкі часи
об’єднується навколо єдиної мети, акумулює всі свої внутрішні сили,
економічний і інтелектуальний потенціал, можливості держави «для
подолання негараздів, поступового національного .відродження і
піднесення. ;

Сьогодні народ України переживає саме такі часи, коли вкрай необхідне
загальнонаціональне єднання заради подолання кризи суспільства,
збереження державної незалежності, виживання і піднесення в нових
умовах.

Історичні обставини склалися так, що формування української державності
було перервано на кілька століть саме тоді, коли у більшості країн
Європи були створені національні держави. Знаходячись в конкретному
географічному, геополітичному і економічному просторі, на перехресті
державних амбіцій та інтересів кількох імперій, український народ не
зміг утвердити свою державність.

Створення СРСР юридичне гарантувало суверенітет України як національної
держави. Однак з утвердженням монополії однієї партії і
адміністративно-командної системи в Україні залишились лише деякі
зовнішні, формальні ознаки державності. Її економіка була підпорядкована
інтересам так званого «єдиного народногосподарського комплексу». Саме
питання про реальну державність та власні економічні інтереси народу
України підлягало суворій забороні і трактувалось як «український
націоналізм».

Після проголошення в серпні 1991 р. державної незалежності Україна
одержала можливість скористатися законним правом на реалізацію
національних економічних інтересів власними силами, спираючись на свій
економічний потенціал, зусилля свого народу. І для цього були об’єктивні
підстави. Україна створювала близько 17 відсотків валового внутрішнього
продукту (ВВП) колишнього СРСР. На сільське господарство України
припадав 21 відсоток створюваного в цій галузі ВВП, а по виробництву
багатьох видів продукції у натуральному вираженні — близько 25
відсотків.

Однак процес формування держави і переорієнтації економіки на власні
інтереси виявився значно складнішим, ніж уявлялось. Він збігся з
кардинальними змінами у економічних взаємовідносинах з колишніми
республіками Союзу, пошуком свого місця і своєї власної політики в
Співдружності Незалежних Держав і в європейському просторі, швидким
сповзанням до стану безвладдя і хаосу в економіці.

Довгострокова невизначеність економічної політики, непослідовність і
нерішучість у здійсненні економічних реформ, заполітизованість процесу
прийняття рішень з економічних питань на вищому рівні призвели до цілої
низки стратегічних помилок і прорахунків у внутрішній і зовнішній
економічній політиці. Це було зумовлено не лише фактичним усуненням
держави в перші роки незалежності від регулювання ринкової трансформації
економіки, а й тим, що народ, який має власну державу, робить лише перші
самостійні кроки, йде шляхом проб і помилок, вибираючись з-під уламків
«єдиного народногосподарського комплексу», де йому не було права на
власні економічні інтереси.

Слід враховувати реальність: національна економіка України ще не є
єдиним сформованим комплексом, що функціонує як складова світового
господарства.

Це суттєво гальмує реалізацію національних економічних інтересів, які
вимагають:

припинення спаду, досягнення стабілізації економіки і умов для
подальшого економічного піднесення;

технологічної модернізації економіки; включення національної економіки
до міжнародного поділу праці;

формування власної грошово-фінансової системи;

прискореного формування національного ринку та вітчизняного
підприємництва;

досягнення економічної незалежності та добробуту нації. Державний
суверенітет відкрив можливості визначення і досягнення національних
економічних інтересів, реалізація яких, в свою чергу, сприятиме
зміцненню державності. Зміцнення державності як об’єднуюча
загальнонаціональна ідея дуже важлива. Проте вона повинна спиратися на
міцні економічні підвалини. Кризова економіка — вогнище соціального
напруження. Затягування з реалізацією національних економічних інтересів
розвіює надії народу на пристойне життя. Зростає частка населення з
надто низькими грошовими доходами, яка в змозі забезпечити лише
наймінімальніші потреби в продовольчих товарах, а то не в змозі
забезпечити й їх.

Провали попередніх програм виходу з кризи, падіння рівня життя посилили
ідею, що здобуття тільки зовнішніх державних атрибутів не забезпечує
задоволення необхідних потреб. Народ втрачає віру в те, що, здобувши
державність, зможе реалізувати свої національні економічні інтереси
повніше. Ностальгія по колишньому Союзу стає реальністю у значної
кількості збіднілого населення. Саме це становить найбільшу загрозу для
молодої Української держави.

Виходячи з цього, Україні необхідно в стислі строки завершити формування
державності, сконцентрувати зусилля на досягненні загальнонаціональних
цілей в економіці. Останнє є необхідною умовою зміцнення національної
самосвідомості, почуття національної

гідності.

Внутрішнім фактором реалізації корінних національних інтересів є
національне багатство та економічний потенціал України.

Реальна оцінка національних ресурсів та економічних можливостей країни —
нагальна необхідність. Відсутність такої оцінки вже призвела до
необгрунтованих рішень. Ресурси і потенціал економіки — необхідна, проте
ще недостатня умова для забезпечення корінних національних економічних
інтересів. Головне — ефективне використання цього потенціалу, що
забезпечують саме ринкові механізми і стимули.

Аналіз якісного стану національного багатства та економічного потенціалу
країни свідчить про розвиток і накопичення протягом багатьох років
негативних тенденцій, які набрали, інерційної сили.

По-перше, погіршується якість відтворення і розвитку «людської
складової» національного багатства і економічного потенціалу України.
Катастрофічне погіршується середній рівень здоров’я нації, збільшується
кількість тяжких захворювань в працездатному віці. В результаті
зменшується чисельність населення. Посилюються процеси, які негативно
впливають на інтелектуальний потенціал нації. За загальними показниками
рівня освіти населення криється кризовий стан освіти і науки. Постійне
недоінвестування в ці, без перебільшення, стратегічно важливі для
розвитку нації галузі призвело до падіння престижу інтелектуальної праці
в країні, втрати роками накопичених здібностей до інновацій. Проте саме
останні забезпечують прогрес сучасної економіки. Побудувати сучасне
ринкове господарство на застарілій технологічній основі неможливо.

По-друге, погіршується стан найважливішої складової національного
багатства — землі. Землезабезпеченість населення України знизилась
протягом останніх років до 0,8 га, в тому числі ріллі — до 0,6 га. Площа
порушених земель досягла приблизно 200 тис. га. Слід Чорнобиля залишився
на 3,5 млн га земель. Із загальної площі земель 75 відсотків
використовуються в сільськогосподарському виробництві, частка ріллі
досягла 80 відсотків.

По-третє, виробничий потенціал економіки технічно та технологічно
застарів. Економіка України в цілому характеризується:

величезною неоднорідністю технологічного і технічного базису народного
господарства;

вкрай деформованою і нееластичною структурою виробництва з надмірною
часткою підприємств ВПК;

наявністю переважно монопольних і одержавлених «ринків»;

приватним сектором переважно тіньового типу;

дефіцитним споживчим ринком і низьким попитом населення;

несформованою фінансово-грошовою системою;

посиленням інвестиційного «шоку»;

масштабним прихованим безробіттям;

неспроможністю забезпечити мінімально необхідні, соціальні гарантії
населенню.

Дійсні ринкові реформи, початок стабілізації та економічного зростання в
Україні стануть незворотною реальністю тоді, коли вони відповідатимуть
національним економічним інтересам, визначеним у преамбулі Конституції
України: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
зміцнення громадської злагоди на основі розвитку і зміцнення
демократичної, соціальної правової держави. Держава має створювати
сприятливі умови для економічної активності населення, які б посилювали
стимули до високопродуктивної праці, інвестицій, особистих і сімейних
нагромаджень. Ринкові реформи повинні дати кожній українській сім’ї
можливості збагачення відповідно до закону і власних інтелектуальних,
трудових, підприємницьких зусиль. Якщо достаток сім’ї успадковується і
примножується наступним поколінням, то це відповідає й інтересам сім’ї
як власника багатства і національним економічним інтересам.

Первинною ланкою ринкової економіки є саме сім’я, її власність, її
економічна ініціатива, доходи, витрати, нагромадження та інвестиції. Ця
проста істина поки що мало усвідомлюється політиками, економістами,
урядовцями. Вона ще не стала дійовим фактором економічної політики, хоч
і відповідає менталітету українців, ще не втраченим традиціям їхнього’
економічного життя.

Зміцнення власності та добробуту сім’ї — необхідна основа для успіхів в
національній економіці. Саме в такому контексті приватний економічний
інтерес може розглядатися як вираження національних економічних
інтересів у економічній політиці найближчих років.

Економічна політика, яка здійснювалась у перші роки незалежності в
Україні, характеризувалася відсутністю обгрунтованих уявлень про зміст
та напрями формування нової економічної системи,

місце та роль держави в здійсненні ринкової трансформації
адміністративно-командного господарства і, як наслідок, прийняттям
суперечливих рішень законодавчою і виконавчою владами.

Практика свідчить, що за тим чи іншим курсом і конкретними заходами
економічної політики завжди приховуються певні економічні інтереси.
Протиріччя між ними — об’єктивна реальність, яку треба враховувати,
формування міцної державної влади — необхідна умова збалансування
економічних інтересів різних соціально-економічних груп населення з
загальнодержавними інтересами, а останніх — з інтересами інших країн.
Недостатня увага до цього питання призводить, з одного боку, до паралічу
державної влади, а з іншого — до неможливості здійснення чіткого курсу
економічної політики, який відповідав би національним інтересам.

Досягнення реальної економічної незалежності країни —
загальнонаціональний економічний інтерес. Проведення відповідної
економічної політики дається Україні дуже нелегко. Діють і, внутрішні, і
зовнішні фактори, які гальмують цей процес. Один з них — неправильне
розуміння чи свідоме перекручення змісту цього інтересу. Економічна
незалежність в сучасних умовах — це не автаркія народного господарства,
а насамперед:

самостійне визначення і проведення Україною власної економічної політики
з урахуванням внутрішніх і зовнішніх політичних і економічних реалій, в
яких вона знаходиться;

створення умов, за яких нав’язування Україні ззовні рішень, що
суперечать корінним національним інтересам, стає неможливим;

поєднання національних економічних інтересів з інтересами інших країн в
системі міжнародного економічного співробітництва.

Корінні національні економічні інтереси України пов’язані з її
економічною безпекою, із спроможністю народного господарства за рахунок
поєднання власних ресурсів і раціональних міжнародних економічних
зв’язків задовольнити хоча б в основному базові потреби народного
господарства та населення. Це насамперед інтереси забезпечення:

критичних потреб народного господарства в паливно-енергетичних ресурсах;

потреб населення в продовольстві, промислових товарах і послугах першої
необхідності;

кількості робочих місць для працездатного населення на рівні мінімальної
соціальної достатності;

стабільного функціонування галузей загальнодержавної виробничої та
соціальної інфраструктури;

експортного потенціалу, достатнього для покриття за рахунок валютних
надходжень потреб критичного імпорту та обслуговування зовнішнього
боргу;

достатньої обороноздатності та державної безпеки відповідно до статусу
держави, що не володіє ядерною зброєю і приєднується до міжнародних
стандартів щодо прав людини.

Реалізація корінних економічних інтересів дає змогу в більшій мірі
спрямовувати економічну політику на забезпечення стратегічних
національних інтересів. Це передусім інтереси:

збереження і поліпшення генофонду нації;

розвитку її інтелектуального потенціалу;

прискорення технологічного прогресу;

забезпечення екологічної безпеки;

ефективного використання світових досягнень науково-технічного прогресу;

здатності національної економіки швидко реагувати на зміни в світовій
економіці.

ВИСНОВКИ

Зі сказаного вище, можна зробити наступні висновки:

Функція всякої науки – це те, заради чого вивчається її предмет, яку
роль наука відіграє в суспільному житті. Функції політичної економії
відповідають на питання: для чого суспільству, державі, окремій моделі
слід вивчати економічні відносини.

Політекономії властиві такі функції: теоретико – пізнавальна, практична,
критична, методологічна та виховна.

Теоретико-пізнавальна функція пояснює закономірності, процеси та явища
економічного життя суспільства. Вона допомагає людині, спеціалістам,
керівникам підприємств орієнтуватись в складних економічних процесах, що
відбуваються в житті суспільства, мати про них наукове, а не побутове,
судження.

Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним
цілям суспільства. Тому теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати
практична функція. Якщо, наприклад, теоретико-пізнавальна функція
спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу
соціально орієнтованої ринкової економіки, то практична функція націлена
на створення національних банків, економічної та соціальної та
екологічної інформації, організації центрів дослідження.

В широкому розумінні практична функція політичної економії зводиться до
того, що є науковою основою економічної політики держави. Як правило,
провідниками економічної політики в країнах з розвинутою ринковою
економікою є вчені – політекономи (доктори наук, професори, академіки).
Вони ж є радниками з економічних питань президентів та керівників
урядів.

Критична функція полягає в можливості того, хто володіє політ
економічними знаннями, оцінити те чи інше економічне явище в
суспільстві, зробити певні наукові обґрунтовані висновки.

Роль методологічної функції в тому, що політекономія є теоретичною
базою, основою, всіх інших конкретних економічних наук – економіка
підприємства, економіка галузі, банківська справа, маркетинг, менеджмент
тощо.

Змістом виховної функції економічної теорії є формування економічної
психології людини, соціальної або професійної групи. Вивчення політичної
економії формує сучасне економічне мислення, орієнтоване на свідому
поведінку, зокрема, в умовах ринку. Завдяки виховній функції майбутнім
спеціалістам прищеплюється вболівання за стан справ у вітчизняній
економіці, прагнення своєю активною поведінкою та компетентністю сприяти
прискоренню економічного розвитку країни.

призначення економічної політики держави — сприяти природному
еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною
владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам,
підтримувати господарський порядок.

Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики можуть і
повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її
проблеми та протиріччя. Економічна політика має реагувати на
кон’юнктурні коливання. В умовах, коли ринкова економіка розвивається
циклічно, відображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним
завданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі
зміни економічної кон’юнктури, стану національного і світового ринків. В
умовах, коли економіка зростає, економічна політика повинна запобігати
можливому підвищенню «економічної температури», тобто проводити заходи,
сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли
з’ясовується близьке економічне «гальмування», економічна політика
«включає» стимулюючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в
цілому.

Політична економія виконує позитивну функцію і відповідає на питання
«що» і «чому» відбувається в реальній економіці. Економічна політика
виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання «що треба
зробити», щоб досягти певних цілей економічного і соціального розвитку.
Однак дати відповідь на питання «що треба зробити» економічна політика
не може без залучення економічної теорії.

Дії урядовців, політиків, бізнесменів більшою мірою залежать від
політичної економії, ніж це здається на перший погляд. Можна зробити
висновок, що економічні теорії приховано панують над нами незалежно від
того, чи знаємо ми що-небудь про них, чи ні. Той чи інший захід
економічної політики завжди можна віднести до певного напряму
економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих
саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики.

Довгострокова невизначеність економічної політики в Україні,
непослідовність і нерішучість у здійсненні економічних реформ,
заполітизованість процесу прийняття рішень з економічних питань на
вищому рівні призвели до цілої низки стратегічних помилок і прорахунків
у внутрішній і зовнішній економічній політиці.

Сьогодні народ України переживає саме такі часи, коли вкрай необхідне
загальнонаціональне єднання заради подолання кризи суспільства,
збереження державної незалежності, виживання і піднесення в нових
умовах;

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. –
528с.

Верховин В.И., Зубков В.И. Экономическая социология: Моногр. — М.:
Изд-во Российского ун-та дружбы народов, 2002. — 459 с.

Веселов Ю.В. Экономическая социология: история идей. — Спб.: Изд-во
С.-Петербург. ун-та, — 1995. — 168 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 2004. – 471 с.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. –
336с.

Дорин А. В. Экономическая социология: Учеб. пособие. — Мн.: ИП
«Экоперспектива». 1997. — 254 с.

Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для
студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 2004. – 117 с.

Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни: Очерки
теории.- Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние, 1991.- 448 с.

Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища
школа, 2004. – 396 с.

Кривенко К.Т. Методологічні проблеми викладання політичної економії в
світлі сучасних вимог // Університетський рівень освіти: зміст та
напрямки забезпечення: матеріали наук.-метод. конф. – К.: КНЕУ, 2000

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2
т./ Пер. с англ. 2-го изд. – М.: Республика, 1992

Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Київ: “Академія”, 2002. –
430с.

Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник. – К.:
Знання-пресс, 2002.

Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – Київ: Либідь, 2003. – 272 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.
Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климк, В.П.
Нестеренко. – Київ: Вища школа, 1997. – 743 с.

Политическая экономия: Хрестоматия /Авт. сост. Г.Н. Соколова, О.В.
Кобяк. — Мн.: Бел. навука, 2000. — 416 с.

Політична економія: Навчальний посібник / За ред. доктора економічних
наук, професора К.Т.Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001.

Радаев В.В. Социология рынков: к формированию нового направления. — М.:
ГУ ВШЭ, 2003. — 328 с.

Радаев В.В. Экономическая социология: Курс лекций. — М.: Аспект Пресс,
1997. — 368 с.

Рикардо Д. Начала политической экономии // Классика экономической мысли.
– ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. — с.403-479

Самуэльсон П. Экономика. – М., НПО «Алгон». – Т.1. – 1992

Туган-Барановский М.И. Основы политической экономии. – М.: РОССПЭН, 1998

Экономико-социологический словарь / Науч. ред. Г. Н. Соколова. — Мн.: ФУ
Анпффом, 2002. — 448 с.

Экономическая социология /Под ред. В.Е. Пилипенко. — К.: МАУП, 2002. —
296 с.

Дата закінчення роботи _________________________

Підпис виконавця _________________________

PAGE

PAGE 4

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи