HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Формування міцного дитячого колективу, розвиток самоврядування в школі”

ПЛАН

Вступ

1. Провідні педагоги про формування дитячого колективу

2. Поняття учнівського самоврядування, основні риси

3. Головні завдання учнівського самоврядування

4. Технологія організації самоврядування учнів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Виховний колектив — педагогічно організована система відносин. Він має
органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти
інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об’єднує учнів
спільною метою та організацією праці. Він необхідний як середовище
взаємодії й ефективного впливу на дітей, формування колективістських
якостей, як форма організації життя, що виховуюче впливає на всіх членів
колективу й кожного зокрема. Тому організація виховного колективу в
школі й класах — першочергове завдання вихователів.

Виховні колективи бувають загальношкільними (єдина організація
навчально-виховного закладу, що має загальні органи управління життям
школи) й первинними (формуються за віковою ознакою, діють як навчальні
групи, бригади, загони, гуртки). Первинний колектив також має органи
самоврядування, актив, своїх представників у загальношкільних органах.
Така структура виховного колективу сприяє врахуванню вікових
особливостей та інтересів дітей, налагодженню взаємозв’язків між
первинними колективами старших і молодших учнів, різновіковими загонами
й групами. Виховний колектив виконує такі функції: — залучення дітей до
системи суспільних відносин, набуття ними досвіду таких відносин.

Колектив акумулює основні риси й вимоги суспільства, передає практичний
досвід використання існуючих суспільних відносин; — організація
самостійної діяльності дітей: навчальної, трудової, громадської,
ігрової. Колективна діяльність сприяє формуванню ділових стосунків
(взаємозалежності, відповідальності, контролю, взаємодопомоги,
керівництва, підлеглості, вимогливості, дружби, товариськості,
симпатії). Чим міцніша організаційно-ділова структура колективу, тим
кращі умови для створення у ньому високоморальної атмосфери; —
формування моральної сутності особистості, її морально-естетичного
ставлення до світу й самої себе.

Колективістські стосунки сприяють формуванню гуманістичних якостей
особистості, колективістської свідомості; — ефективного педагогічного
засобу впливу на особистість, групу дітей. Завдяки цьому відбувається
коригу¬вання й регулювання їх поведінки та діяльності. Сформована в
колективі громадська думка є дієвим інструментом педагогічного впливу,
сила якого залежить від рівня розвитку колективу.

1. Провідні педагоги про формування дитячого колективу

Серцевиною системи виховання особистості в педагогічній діяльності
А.С.Макаренка було його вчення про колектив. Саме в зв’язку з виховуючим
впливом колективу на особистість вихованця великий педагог і вводить в
обіг поняття середовища й характеру його впливу на вихованця.

Він бачив, що кожна конкретна особистість завжди безпосередньо залежить
як від самого середовища, в якому перебуває, так і від тих відносин, які
складаються в даної особистості з оточуючими її умовами життя, в межах
яких діють не тільки позитивні, а й негативні фактори. Тому завдання
вихователя, стверджував А.С. Макаренко, насамперед полягає в такій
організації процесу виховання, щоб вихованець був включений у систему
основних відносин особистості й природи та навколишнього суспільного
життя. Це досягається за допомогою участі вихованців у різних видах
діяльності (навчальній, трудовій, суспільній, ігровій, організації
побуту, споживання тощо).

В цьому сенсі все життя вихованця (як і людини взагалі) становить собою
не що інше, як складну систему різносторонніх відносин з навколишньою
дійсністю. Певна річ, ефективність нашої виховної роботи прямо залежить
від широти й багатства тієї системи взаємин у процесі виховання, яку
проектує школа, вчитель, педагогічний та учнівський колектив.

Теорія колективу детально розроблена видатним представником вітчизняної
педагогіки А.С. Макаренком. Він сформулював закон життя колективу: рух —
форма життя колективу, зупинка — форма його смерті; визначив принципи
розвитку колективу (гласності, відповідальної залежності, перспективних
ліній, паралельної дії); розробив детальну технологію формування
колективу. Поступово його концепція сформувалася у дослідженнях 60-70
років як теорія стадій розвитку дитячого колективу.

Сучасна теорія розвитку колективу є своєрідним дороговказом для класного
керівника, який працює з учнями від четвертого — п’ятого класу до
одинадцятого. Нижче подаємо її у стислому вигляді.

Перша стадія — створення колективу учнів. Знайомство класного керівника
з дітьми, що переходить у систематичне, глибоке вивчення їх.
Ознайомлення учнів з єдиними вимогами, правилами внутрішнього порядку та
режимом дня школи. Вправи, ігрові елементи (заохочення, змагання) для
закріплення цих вимог. Формування органів самоврядування: обрання
старости класу, призначення чи обрання активістів на всі посади.
Вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок:
інструктування їх про функції, методики їх виконання.

На цьому етапі педагог є єдиним виразником громадських вимог.
Здебільшого вимоги учня до себе ще не усвідомлені. Проте серед дітей
виділяються найактивніші. Наприкінці стадії, яка орієнтовно триває
навчальну чверть, створюється певний авторитет активістів серед учнів
класу.

Друга стадія — поширення впливу активу на весь колектив. Актив не тільки
підтримує вимоги педагога, а й сам ставить їх перед членами колективу,
керуючись своїми поняттями про те, що приносить користь, а що — шкоду
інтересам колективу. Якщо активісти правильно розуміють потреби
колективу, то вони стають надійними помічниками педагога.

Через актив класний керівник висуває дальші перспективи діяльності
колективу (у навчанні, праці, спорті, іграх тощо) і одночасно зміцнює їх
авторитет у середовищі школярів, частково передає їм свої функції з
питань організації дітей: організацію прибирання шкільної кімнати,
спільне харчування в їдальні, підготовку до свят тощо. Поступово залучає
до громадського життя пасивних учнів, допомагає їм у розвитку ініціативи
та самодіяльності.

Шкільні органи самоврядування, уникаючи формалізму, обговорюють звіти
класних самоврядовців, пропонують їм нові, оригінальні та ініціативні
форми роботи. Здійснюється передача шкільних традицій у класи: шкільні
свята (наприклад, новорічної ялинки, дня птахів, виставки квітів та
ін.). Клас залучається до єдиної системи чергувань і самообслуговування
в школі.

Розвиток колективу на цій стадії пов’язаний з подоланням протиріч: між
колективом і окремими учнями, які випереджають у своєму розвиткові
вимоги колективу або, навпаки, відстають від них; між загальними та
індивідуальними перспективами; між нормами поведінки колективу і
нормами, які стихійно складаються в класі; між окремими групами учнів з
різними ціннісними орієнтаціями та ін. Тому в розвиткові колективу
неминучі стрибки, зупинки, рух назад.

Друга стадія може тривати один-півтора року, що залежить від того,
наскільки колектив став суб’єктом виховання, чи можна його
цілеспрямовано використовувати з метою індивідуального розвитку кожного
учня.

Третя стадія — вирішальний вплив громадської думки, більшості.
Усвідомлення громадської думки в колективі всіма учнями. Активізація
кожної особистості, розвиток у неї внутрішніх стимулів свідомого
ставлення до навчання, поведінки, праці та інших шкільних обов’язків.
Взаємозаміна активістів у різних ролях у класі, створення загальної
системи передачі функцій і досвіду. Надання прав колективу самостійно,
без втручання класного керівника розв’язувати питання про заохочення і
стягнення, планування своєї роботи та ін.

Підготовка найактивніших учнів до цілеспрямованого самовиховання.

На цій стадії колектив перетворюється в інструмент індивідуального
розвитку кожного з його членів. Загальний досвід, однакові оцінки подій
є основною ознакою і найбільш характерною рисою колективу на третій
стадії.

Четверта стадія — самовиховання. Завдяки міцно засвоєному колективному
досвіду кожен учень сам проявляє до себе певні вимоги. Виконання
моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у процес
самовиховання. Педагог корегує самовиховання старшокласників: допомагає
визначити найпотрібніші для самовдосконалення якості, скласти
індивідуальний план самопізнання та самовдосконалення якостей
інтелектуального, морального, естетичного саморозвитку, інструктує і
консультує щодо прийомів та засобів самовдосконалення і самоаналізу,
самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного.

На всіх стадіях розвитку колективу особливо важливим, на думку
А.С.Макаренка, є вибір цілей. Практичну мету, яка здатна захопити і
згуртувати вихованців, він називав перспективою. При цьому Макаренко
виходив з положення про те, що «дійсним стимулом людського життя є
завтрашня радість». Усвідомлена й сприйнята учнем перспективна ціль стає
мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди.

Давно відомо, що безпосередній вплив педагога на вихованця з ряду причин
може бути малоефективним. Кращі результати дає вплив через оточуючих
його ровесників. Враховуючи це, А.С. Макаренко висунув принцип
паралельної дії: на вихованця одночасно повинно впливати щонайменше три
сили: вихователь, актив і весь колектив. Принцип паралельної дії може
застосовуватися вже на другій стадії розвитку колективу.

Історична заслуга А.С. Макаренка полягає, зокрема, в тому, що він
теоретично і практично визначив шляхи побудови такого виховуючого
колективу, який створює найбільш сприятливі умови для всебічного
розвитку особистості, підготовки її до життя, здійснення комплексного
підходу до виховання. Виховуючий колектив, як його розумів Антон
Семенович, ніби об’єднує силу різних впливів природи, суспільства,
продуктивної праці на особистість, коли виховання досягається не
словесними повчаннями, а тільки через життя, роботу, прагнення самого
колективу.

В.О. Сухомлинський є продовжувачем соціально-педагогічного вчення
А.С.Макаренка про колектив. Одна із перших його книг називалась
“Виховання колективізму у школярів”.

Сухомлинський вважав, що дитячий колектив створюється поступово, крок за
кроком і розглядає його як дуже складну єдність кількох наріжних
каменів: ідейної, інтелектуальної, емоційної, організаційної спільності.
Стійкість, міцність одного наріжного каменя залежить від міцності,
стійкості всіх інших.

Новим для педагогіки є положення Сухомлинського про гармонію інтересів
особистості і колективу. Видатний педагог виступав проти підпорядкування
окремої особистості колективу, виключав будь-які форми конформізму: “як
всі, так і я”, “колектив завжди правий” тощо.

Колектив, на його думку, стає дійовою силою лише тоді, коли особа
вкладає сили своєї душі в іншу людину, турбується про неї. Одне з
найжиттєдайніших джерел виховної сили колективу полягає в тому, щоб
вихованець прагнув бути хорошим, щоб про нього добре думали.

Сухомлинський звертає увагу на формування громадянських якостей у
колективі, громадянське ідеологічне багатство діяльності дитини,
взаємини між дітьми та іншими нешкільними колективами. Необхідно
добиватися того, щоб вихованця вже в дитинстві турбувало теперішнє і
майбутнє Вітчизни.

2. Поняття учнівського самоврядування, основні риси

Учнівське самоврядування – добровільна організація учнів навчального
закладу, яка забезпечує право і надає можливість в межах Статуту
здійснювати регулювання і управління справами, які належать до їхньої
компетенції та в інтересах учнів навчального закладу.

Учнівське самоврядування здійснює свою діяльність у співробітництві з
адміністрацією та колективом вчителів, а також з батьківським комітетом.

Учнівське самоврядування, колектив учителів та батьківський комітет
складають разом так званий “трикутник”. Всі сторони цього трикутника, –
вчителі, батьки, учні, – зацікавлені в тому, щоб діти успішно закінчили
навчальний заклад.

Не плутайте учнівське самоврядування з самоврядуванням шкільним. Шкільне
самоврядування включає педагогічну раду (раду вчителів), раду
батьківську та власне учнівське самоврядування.

Школа – маленька держава-республіка. Її громадяни – учні, батьки,
вчителі, а отже, за визначенням, вони є рівними в своїх правах. Батьки
та вчителі – дорослі. Вони добре знають чи мають знати свої права,
навіть вміють їх захищати. Учні – неповнолітні. Значна частина з них
своїх прав не знає, не вміє їх захистити. Деякі вчителі та окремі
представники адміністрації, а також частина батьків користуються своїми
перевагами дорослих і порушують невід’ємні права дітей.

< N ? ? ????$??$??????Частина вчителів погано вчить, висловлює неповагу до учнів, несправедливо оцінює їхні знання, в окремих школах просто нецікаво вчитися та відпочивати. Буває, що й батьки не забезпечують всіх можливостей для того, щоб допомогти власній дитині отримати достатню та необхідну освіту. Це, однак, не означає, що всі вчителі і всі батьки такі. Більшість з них усвідомлює свою відповідальність за долю тих, хто від них залежить. Щоб забезпечити реалізацію своїх прав, учні в навчальному закладі можуть створити свою організацію, яку називають “учнівське самоврядування”. Саме ця організація має допомогти вам у організації шкільного життя. Але організувати цікаве та ефективне шкільне життя можна тільки за умови налагодження взаємодії між всіма трьома сторонами “трикутника”: учнівським самоврядуванням, вчителями, батьками. Нерідко в роботі з учнівським самоврядуванням припускаються таких типових помилок: дотримання традицій адміністративно-наказової педагогіки, відсутність бажання і вміння співпрацювати з учнівським самоврядуванням; ігнорування прав і обов'язків органів самоврядування, їх думки при розв'язанні найважливіших питань життя колективу школи; нерозуміння своїх функцій і функцій учнівського самоврядування; упереджене ставлення до членів учнівського самоврядування, відсутність терплячості й витримки у стосунках з членами учнівського самоврядування тощо. В американських школах особливу увагу звертають на організацію способу життя учнів, який сприяв би їх моральному розвиткові. У багатьох школах діють спеціальні правила «Діти навчаються, як їм жити»: «Якщо діти живуть в умовах постійної критики, вони навчаються засуджувати; якщо діти живуть в умовах ворожнечі, вони навчаються насильства; якщо дитину постійно висміювати, вона навчається зневажати себе; якщо дітей постійно соромлять, вони навчаються відчувати постійну провину; якщо діти живуть в умовах толерантності, вони навчаються терпимості; якщо дітей підтримують, вони навчаються впевненості в собі; якщо дітей хвалять, вони навчаються самоповаги; якщо діти живуть в умовах справедливості, вони навчаються бути справедливими; якщо діти живуть у безпеці, вони навчаються довіряти; якщо діти живуть з визнанням, вони навчаються дружелюбності. 3. Головні завдання учнівського самоврядування Яка мета самоврядування учнів у навчальному закладі? надати можливість учням самостійно організувати шкільне життя, зробити позакласне життя цікавим, а навчання – більш ефективним; навчитися жити за принципами та законами демократії, закріпити на практиці знання, отримані в курсі правознавства та історії; підготуватися до майбутнього суспільного громадянського життя дієздатного дорослого громадянина. Завдання самоврядування: допомогти розкрити повною мірою інтелектуальний, соціальний, духовний, фізичний потенціал учня; виховати громадянина, який має активну життєву позицію, прагне взяти на себе відповідальність за суспільство, в якому він живе; готувати до дійової участі в демократичних процесах. Самоврядування сприяє: виявленню та розвиткові організаційних навичок; формуванню в учнів відповідальності, принциповості, ініціативності. Учнівське самоврядування повинно задовольняти основні вимоги до виховного процесу розвитку творчих здібностей учня: –гуманізація і демократизація : виховний вплив підпорядковується завданням формування громадянина України, а цей аспект включає високий рівень інтелекту та культури, розвиток творчих задатків особистості, виховання людяності, доброти та інших моральних чеснот; –зв’язок виховання з реальним життям : робота органів самоврядування повинна передбачати участь у суспільно корисній праці, проведення організаторських акцій на здійснення загальноліцейних традиційних заходів тощо; –виховання особистості у колективі в ході спільної діяльності : майбутній громадянин повинен бачити себе у соціумі, уміти реально оцінити себе, жити у колективі, навчити створювати його атмосферу, враховуючи думки меншості, шукати шляхи до консенсусу; –єдність вимог і поваги до особистості : дуже вдало суть цього постулату висловив А.С. Макаренко: “Якомога більше вимог до людини, але разом з тим, якомога більше поваги до неї”. Учень повинен відчувати, що вимоги до нього базуються на вірі в його можливості, на впевненості у його силах, на турботі про поступальний розвиток його особистості. Органи самоврядування виконують три основні функції: організаторську, комунікативну, гностичну. Учнівське самоврядування – це не наглядова структура, а спосіб організації життя колективу. Вибір форм самоврядування повинен залежати від конкретних умов: педагогічної проблеми, над якою працює заклад, матеріальної бази, планування виховної роботи, традицій навчального закладу. Але ці умови можуть змінюватись, а тому структура організації самоврядування повинна бути динамічною і варіантною. 4. Технологія організації самоврядування учнів Перший крок. Аналіз і оцінка стану учнівського самоврядування (засідання методичних об’єднань (МО) класних керівників, педрада, методична рада ліцею). Другий крок. Накреслення завдань самоврядування, виходячи з основної педагогічної проблеми, над якою працює ліцей та науково-методичної програми з виховної роботи; вивчення науково-методичної літератури з проблеми (науково-методичний центр, методрада). Третій крок. Аналіз реальних можливостей членів педагогічного колективу для налагодження координаторської діяльності, вивчення матеріальних умов функціонування самоврядування (методрада, наглядова рада благодійного фонду ліцею). Четвертий крок. Пошук учнів з лідерськими якостями, визначення рівня та перспектив їх розвитку (МО класних керівників, психологічна служба). П'ятий крок. Розробка концепцій самоврядування (рада лідерів). Шостий крок. Вибори (рада лідерів). Сьомий крок. Розробка нормативних документів (МО класних керівників, рада лідерів, педагоги-координатори). Восьмий крок. Соціологічне опитування щодо пріоритетних напрямів роботи учнівського самоврядування (рада лідерів). Дев’ятий крок. Розробка структури самоврядування, визначення центрів та вибір проектів (рада лідерів, педагоги-координатори). Десятий крок. Створення постійних і тимчасових робочих груп (рада лідерів, педагоги-координатори). Одинадцятий крок. Нагромадження організаційного досвіду і розширення ролі самоврядування (методрада, педагоги-координатори, рада лідерів). Дванадцятий крок. Діагностика перспектив розвитку (рада лідерів, педагоги-координатори, методрада, педрада). Основними умовами для функціонування учнівського самоврядування є: –зацікавленість учнів і педколективу; –оптимальна структура; –функціонування на засадах демократії; –визначення оптимальних методів педагогічного контролю. Завдання організаційних процесів становлення самоврядування – розв’язати протиріччя: самостійність учнів і педагогічне керівництво. Щоб цього протиріччя не виникало, необхідно, щоб учнівське самоврядування брало дієву участь у методичній роботі і працювало разом з педагогічним колективом над вирішенням спільної педагогічної проблеми, звісно накреслюючи власні шляхи, вирішуючи власні завдання. Висновки Отже, питаннями формування міцного дитячого колективу займалися такі відомі педагоги як А.С.Макаренко, О.Сухомлинський. Стрижнем педагогіки Макаренка є вчення про дитячий колектив. Він розглядає повноцінний колектив як необхідну умову найбільш повного розвитку особистості. Під колективом розуміє не випадкове зібрання людей, а таке, що об’єднане спільною суспільно-цінною метою, спільною діяльністю по досягненню цієї мети, де наявні органи самоуправління і координації та існують відносини відповідальної залежності. На основі педагогічного досвіду Макаренко прийшов до висновку, що найбільш вдалою формою первинного колективу є різновіковий загін. Такі загони він практикував у комуні ім. Дзержинського, організовуючи їх за виробничою ознакою. Саме така організація створювала осередки, де об’єднувалися і шкільні, і виробничі інтереси дітей різного віку. Але створювати різновікові загони можливо лише за умови, коли колектив склався. Важливу роль в організації колективу Макаренко відводив зведеним загонам, які він практикував ще раніше від різновікових. Макаренко запропонував класифікацію колективів за стадіями їх розвитку. Залежно від того, ким пред’являються вимоги у вирішенні колективних питань (педагогом, активом чи кожним членом до самого себе), він виділяв наступні чотири стадії колективу: – перша – колективу ще нема, керівник змушений виступати у ролі "диктатора"; – друга – виділяються активісти, які підтримують керівника і беруть на себе частину його повноважень; – третя – колектив повністю склався, більшість функцій керівника переходить до органів самоврядування; – четверта – кожний перебуває на рівні самовиховання, ставлячи колективну вимогу сам до себе. Самоврядування представляє інтереси учнів перед вчителями, батьками, органами освіти. Своєю діяльністю самоврядування впливає на шкільне життя, може брати участь у прийнятті рішень, що його стосуються. Згадуваний Закон про систему освіти каже, що Самоврядування є єдиним представником усіх учнів. Закон разом з тим покладає на самоврядування обов'язок вибирати представників до Ради Школи. Це означає, що через своїх представників у Раді Школи самоврядування (разом з представниками Педагогічної Ради і Батьківської Ради) може брати участь у прийнятті рішення про зміст Статуту Школи (дуже важливого документа, в якому, зокрема, записані права і обов'язки учня). Самоврядування є демократичною організацією. Учні самостійно обирають своїх представників, можуть брати участь у створенні і реалізації програми роботи самоврядування. Це дає кожному учневі шанс знайти у школі своє місце. Учнівське самоврядування є організацією, що складається з людей, створена людьми і для людей, а учні Є людьми! Учнівське Самоврядування (УС) є частиною школи, до якої входять також її дирекція, вчителі, батьки, обслуговуючий персонал. Тому робота Життя учнів не обмежується стінами школи. Адже кожна школа діє на території міста чи району, які мають свою владу - органи місцевого самоврядування. Тому Учнівське Самоврядування може підтримувати контакти з багатьма організаціями: - міська рада (місцеве самоврядування); - Молодіжна Рада міста (об'єднує представників самоврядування і молодіжних організацій; - Учнівський Парламент (представництво самоврядувань з території району, міста, області); - самоврядування в інших школах (у найближчій околиці, в країні и у світі); - молодіжні організації тощо. У кожній школі учні самі вирішують, яка організаційна структура Самоврядування буде для них найкращою. Правові засади не нав'язують спеціальних обмежень. Самоврядування як демократична організація повинно відповідати раніше прийнятим засадам функціонування таких організацій. У класі є можливою безпосередня демократія: більшість рішень може прийматися за участю всіх учнів. Тому кількість функціонерів у класі можна зменшити до мінімуму. У класі щонайменше повинні бути голова і скарбник. Призначення на інші посади залежить від потреб класу. Вибори діячів Класного Самоврядування відбуваються на початку шкільного року. Ці вибори б таємними. Список використаної літератури Байрамова М. Технології учнівського самоврядування // Директор школи. – 2003. – №15. – С.14-15; № 16. – С.11-12. Божко І.Г. Організація дитячого самоврядування в школі // Позакласний час. – 2000. – №18. – С.35-63. Букшина Т., Черняєва Г. Самоврядування в навчальних закладах. Рекомендаційний список літератури // Освіта України. – 8 березня 2000. – №10. – С.11. Волкова В.П. Педагогіка.- К., 2001 Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. Посібник.- К.:Вища шк., 2000. Кравець Р.В. Організація учнівського самоврядування в сучасній школі // Позакласний час. – 2001. – №22. – С.2-3. Дольна І.О. Виховати людину: З досвіду роботи класного керівника. Самоврядування // Виховна робота в школі. – Вересень 2005. – №15. – С.15-29. Доновський С. Самоврядування у школі // Шкільний світ. – 2004. – №35. – С.7-10. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник.- К.: Вища школа, 1997 Лівандовська Л., Кушева Н. Учнівське самоврядування – шлях до самореалізації // Шкільний світ. – 2004. – №7. – С.6-14. Лопухівська А. Учнівське самоврядування: участь та співучасть // Завуч (Шк. світ). – 2004. – №11. – Вкладка. Мистецтво шкільного самоврядування // Упоряд. М.Голубенко. – К.: Ред. загальнопед. газет, 2004. – 120с. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник.- К., 1999 Саламан Т. Учнівське самоврядування // Директор школи. – 2001. – №38. – С.7-10. Ягоднікова В.В. Учнівське самоврядування як засіб виховання // Управління школою. – 2006. – №6. – С.16-29. PAGE PAGE 4

Похожие записи