HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат на тему:

“Етика в системі знань про мораль”

ПЛАН

Вступ

1. Етика як вчення про мораль

2. Основні етапи становлення етики як науки про мораль

3. Поняття наукової, релігійної, професійної етики

Використана література

Вступ

Етика є вчення про мораль. Мораль з’являється предметом етики. Етика
виникає в лоні філософії й існує по дійсний час як філософське навчання
і філософська навчальна дисципліна.

Засновником етики визнається великий давньогрецький філософ Сократ
(469-399 до н.е.). Найбільшими етиками в історії людства були Платон
(428-328 до н.е.), Аристотель (384-322 до н.е.), Сенека (4 до н.е. – 65
н.е.), Марко Аврелий (121 – 180), Августин Блаженний (354 – 430), Б.
Спиноза (1632 – 1677), И. Кант (1724 – 1804), А. Шопенгауер (1788 –
1860), Ф. Ницше (1844 – 1900), А. Швейцер (1875 – 1965). Етикою
займалися усі великі російські мислителі. Найбільш значні роботи з
етики залишили св. Тихон Задонський (1724 – 1783), св. Феофан Затворник
(1815 – 1894), Ул.С. Соловйов (1853 – 1900), Н.А. Бердяєв (1874 – 1948),
Н.О. Лосский (1870 – 1965). Світове значення придбали моральні ідеї Ф.М.
Достоєвського і Л.Н. Толстого.

На розвиток моралі й етики величезний вплив зробили ідеї моралістів,
тобто людей нові моральні заповіді, що пропонує, більш глибоке розуміння
відомих моральних принципів. До числа великих моралістів людства варто
віднести Мойсея, Будду, Конфуція, Ісус, Мухаммеда.

Існує, однак, і спроба зробити етику «наукової», відірвавши її від такий
світоглядний, «ненаукової» форми як філософія. — Подібна тенденція
спостерігається в позитивізмі, що намагається зробити з етики сувору
верифіковану наукову дисципліну. Але в результаті з їхньої етики іде
мораль і залишається «етика без моралі».

Вважається, що термін «етика» ввів Аристотелю для позначення особливих
чеснот характеру на відміну від діаноетичних чеснот розуму. Він же
створює і теорію про етичні чесноти – етику . І тут міститься важлива
думка, що вплине на подальший розвиток етики і психології, а саме:
людський інтелект складається з двох найважливіших частин – розуму і
вдачі. Розум містить у собі мислення, пам’ять; вдача – почуття, волю.

На відміну від багато в чому стихійно формується моральності, етика
являє собою свідому духовно-теоретичну діяльність. Але теоретично вона
вирішує і багато хто з практичних питань, що виникають перед людиною в
житті і які зв’язані з проблемами боргу, добра, зла, сенсу життя і т.п.
Етика раціонально осмислює, розвиває і формалізує деякі інтуїтивно
очевидні для нас істини про моральні цінності, додаючи тим самим
подібним до інтуїтивних припущень статус науково обґрунтованих положень.
І це дуже важлива, потрібна і складна робота. Так, наприклад,
найбільший американський етик XX століття Дж. Ролз свою таки складну
концепцію «справедливості як чесності» будує на двох, інтуїтивно
прийнятих як справедливі, принципах – принципі «рівності вихідних
позицій» і принципі « переваги, щокомпенсує,» для менш процвітаючих
членів суспільства. Тому традиційно етику ще називають «практичною
філософією».

1. Етика як вчення про мораль

Етика, як уже зазначалося,— наука про мораль. Дане твердження — одне з
небагатьох, щоб не сказати єдине, щодо якого збіглися теорія й практика,
історичний досвід морального розвитку в цілому і його конкретні періоди.
В прямій залежності від розуміння моралі перебувають і відмінності в
тлумаченні етики як науки, її місця серед наук, ролі й значення для
суспільного розвитку. За безумовного визнання того, що предметом етики є
мораль, уявлення про її своєрідність, призначення в життєдіяльності
людей великою мірою визначали зміст етики, покладали на неї певні
обов’язки, передусім методологічного характеру.

Для того щоб говорити мовою предмета пізнання (моралі), необхідно знайти
до неї правильний підхід. Візьмемо, наприклад, підхід до моралі як форми
суспільної свідомості, вираженої в сукупності правил, норм, приписів,
вимог, що ставляться суспільством до індивіда й призначені для регуляції
поведінки людей. Такий функціональний підхід до моралі пов’язаний із
вивченням конкретно-історичного змісту її норм і вимог, виходить із
їхньої історичної змінюваності. Завдання ж етики цілком укладаються в
опис та обгрунтування цих норм і вимог з точки зору інтересів
суспільства з метою впровадження їх (норм і вимог) у свідомість
індивідів. У межах такого уявлення про мораль етика осмислюється і як
наука про етикет, і як прикладна (подібна до технологічних) дисципліна,
втрачає статус науки в точному значенні цього слова.

Інші можливості має діяльнісний підхід до вивчення моралі. Розуміння її
як діяльності, в якій продукуються моральні цінності та норми,
передбачає виявлення предмета, тобто того, що освоюється в моральнії
діяльності, способу його освоєння й результату, аналіз генезису моралі,
виявлення її значення для людського розвитку. Стосовно вирішення
подібних завдань етика виступає як наука про специфічну форму людської
діяльності, філософська теорія моральності, тобто належить до
філософських наук.

За походженням етику відносять до філософських наук, за своєрідністю
відрізняють від інших філософських дисциплін. При цьому етика
визначається як практична філософія, вінець філософії. Якщо останню
називають людською мудрістю, то етику характеризують як мудрість життя.

Походження етики — не єдиний аргумент на користь її належності до
філософії, пряма спорідненість із якою простежується через предмет етики
та способи його пізнання. Світоглядний рівень філософського знання про
стосунки людини зі світом реалізується етикою з допомогою аналізу
моральності — сфери їхнього дійсного прояву у взаєминах живих,
конкретних, цілісних індивідів. Загальне тут розкривається через
індивідуальне, сутність специфічно людського ставлення до світу постає в
безпосередності її існування.

Найвищий, філософський рівень узагальнення знань про людину дістає в
етиці практичне, життєве підтвердження. З боку змісту філософської
теорії, вираженого в системі взаємозв’язаних понять, істинність даної
теорії вивіряється тим, наскільки їх відбиття в етиці співвідносне з
«мовою» моральності, тобто підтверджується моральним життям людей.

Прикладом сказаного може служити ситуація, що суттєво позначилася на
розвитку естетики та етики. Йдеться про однобічний розвиток філософської
теорії в бік раціонального. Раціоналізм у тлумаченні пізнання, забуття
іншої його сторони — сенсуалізму на ділі означав дедалі більший відхід
від розгляду людини в багатстві її відносин зі світом, концентрацію
уваги на пізнанні світу, безвідносно до того, хто пізнає. Піддаючи
сумнівові достовірність знань, здобутих із людського чуттєвого досвіду,
раціоналізм у своєму розвитку поширюється й на сфери людської культури,
в тому числі на етику й естетику.

В естетиці це означає висування на передній план раціонального характеру
художньої творчості, в етиці — абсолютизацію раціональних мотивів і
принципів моральної діяльності. Набуті на цій основі теоретичні знання
не відповідали тим уявленням, котрі виникали з досвіду естетичної й
моральної діяльності, не відтворювали специфіку художніх і моральних
цінностей, не давали уявлення про особливості естетичної й моральної
свідомості, її структурного вираження.

Зауважимо, що філософські категорії не піддаються уточненню
їхніх значень ситуаціями повсякденного життя. Водночас на рівні їх
реалізації в естетиці й етиці це виявляється цілком можливим. Там, де
цілісність взаємовідносин людини зі світом, осягнута на рівні загального
й виражена мовою філософії, розкривається в конкретному аспекті її
вияву, й виникає зріз, у якому філософські категорії, конкретизуючись
через етичні категорії, виходять на один із аспектів життя, схопленого у
його цілісності,— моральний — і підтверджуються або відкидаються в своїй
суті.

Дане спостереження послужило грунтом для розуміння однобічності
філософського раціоналізму як учення про «останні основи буття та
пізнання», а також осмислення природи причин, що виявилися в
абсолютизації одного з аспектів — теоретичного, доведеного до межі.
Поглинувши цілісність людського буття й пізнання, вказаний аспект
перекреслив і власну вірогідність.

Виражений у системі взаємопов’язаних понять зміст філософської теорії
реалізується у способах аналізу моральності й становить методологічну
основу етичної науки. Будучи, отже, сферою практичної філософії, її
конкретним, етика ніби вивіряє філософські знання, абстрактно-конкретні
за своїм характером. Слід зауважити, що в своєрідній ролі, яку етика
відіграє в філософії — вивіряти її ідеї про людство через їх реалізацію
у взаєминах між людьми,— й полягає гуманістичний смисл етики, який
визначає її роль у системі філософських знань.

2. Основні напрямки проблеми, які досліджує етика

C$EAE??LVAE кнувши у філософії, проте не виділилася в особливу науку
типу соціології, психології. Чому? – Тому, що проблеми добра і зла,
боргу, щастя, сенсу життя, практичного поводження органічно зв’язані зі
світоглядом людини, зі сферою волі його волі, вони не визначені жорстко
природою зовнішньої чи внутрішній. У моральному виборі важлива оцінка,
проведена з визначених світоглядних позицій!

В етиці як теоретичній дисципліні поступово стали виділятися два роди
проблем. Один рід проблем зв’язаний з нормами, принципами,
цінностями, тобто з їхнім визначенням, аналізом, із проблемами їхнього
формування, виховання і т.д. Цими питаннями займається нормативна
етика. Саме нормативна етика дає нам специфічне моральне знання, для
сприйняття якого важливі як діяльність розуму, так і почуттів, інтуїції,
тобто «діяльності серця», як подібна діяльність визначається в
російській етиці. Це знання часте може не сприйматися чисто рассудочно,
тому «утворені» люди можуть виявитися більш дурними в моральному змісті,
ніж «прості», але чуйні серцем люди.

Моральне знання, таким чином, передається в різній формі, а не тільки в
сугубо понятійної, наукової. Воно може передаватися в притчах, нормах,
прислів’ях, казках, билинах, міфах і т.п. Не випадково нові
представлення про добро і зло Господь Ісус Христос передав у формі
притч. Особливу роль у нормативній етиці грає проповідь як специфічна
форма передачі морально-нормативного змісту. Ця форма давно оцінена по
достоїнству церквою, але може бути і світська проповідь.

Другий рід проблем в етиці – це власне теоретичні питання про сутність
моралі, про її походження, закони розвитку і т.д. Даними питаннями
займається теоретична, чи дескриптивна, етика. Дана етика найбільшою
мірою наукоподібна, її мова більш наукоподібна, формалізований, чим у
нормативній етиці. Безсумнівно, що ці два різновиди етики діалектично
взаємозалежні.

3. Поняття наукової, релігійної, професійної етики

Існує ряд понять, зв’язаних з поняттям «етика», більш приватного роду,
як те: «наукова етика», «релігійна етика», «професійна етика». Поняття
«наукова етика» багатозначно. Під даним поняттям звичайно розуміється
прагнення людини спиратися у своїй моральній діяльності на більш
глибоке, наукове знання дійсності. І з таким значенням поняття «наукова
етика» можна і потрібно погодитися. Однак сама «науковість» в етиці
інша, ніж у природничих науках. «Науковість» в етиці не приймає строго
формалізованої, дедуктивної чи математичної форми, не є і строго
обґрунтованої через досвід; індуктивний метод тут також має свої
границі.

Чудово про цю властивість етичного знання виразився Л.Н. Толстой. Він
писав: « В області моральної відбувається одне дивне, занадто явище, що
мало зауважується.

Якщо я розповім людині, що не знав цього, то, що мені відомо з геології,
астрономії, історії, фізики, математики, людина цей одержить зовсім нові
зведення, і ніколи не скаже мені: «Так що ж отут нового? Це всякий
знає, і я давно знаю». Але повідомите людині найвищим, самим ясним,
стиснутим образом, так, як вона ніколи не виражалася, виражену моральну
істину, — усяка звичайна людина, особливо такий, котрий не цікавиться
моральними питаннями, чи тим більше такий, котрому ця моральна істина,
висловлювана вами, не по вовні, неодмінно скаже: «Так хто ж цього не
знає? Це давно і відомо і сказано». Йому дійсно здається, що це давно
і саме так сказано. Тільки ті, для яких важливі і дороги моральні
істини, знають, як важливо, дорогоцінно і якою довгою працею досягається
з’ясування, спрощення моральної істини – перехід її з мрячного,
невизначеного припущення, що усвідомиться, бажання, з невизначених,
незв’язних виражень у тверде і визначене вираження, що неминуче вимагає
відповідних йому вчинків» .

Поняття «наукової етики» часто зв’язують з якоюсь особою, що спирається
на конкретну науку концепцією моралі. Така етика, вважається,
ґрунтується на науково-перевірених фактах і використовує наукову
методологію. Прикладом подібної «наукової етики» може бути
«натуралістична етика», «споруджувана» на природних фактах, якось:
інстинкти людини, його природне прагнення до задоволення, його
ірраціональна воля до життя, до влади. Такою етикою з’явилася етика
соціал-дарвіністів, представниками якої були Ч. Дарвіне, П.А. Кропоткін
і ін.

П.А. Кропоткін у книзі «Етика» відзначав, що « самі поняття про добро і
зло і наші умовиводи про «Вище добро» запозичені з життя природи» .
Існує інстинктивна боротьба між видами й інстинктивною взаємодопомогою
серед видів, що і з’являється основою моралі. Інстинкт взаємної
симпатії найбільше повно виявляється в суспільної тварин, людини.
Сучасна біологія, зокрема етологія, значно розширила уявлення людини про
поводження тварин. Однак вона зберегла ідею про природні фактори
моралі, найчастіше перебільшуючи їхню роль. Прикладами тут можуть
служити концепції К. Лоренца, В.П. Ефроімсона, Г. Селье й ін.

Наукової вважала себе і марксистська етика, що виводила мораль з
об’єктивних соціальних відносин, розглядала її як специфічну форму чи
свідомості особливий спосіб освоєння дійсності, що має класову основу.
Специфічну наукову етику розробляє неопозитивізм, що вважає, що
предметом наукової етики може бути лишь мова моралі й етики, а не сама
мораль. Подібна етика одержала назву «метаетики» .

Існують і заперечення проти концепцій «наукової етики». Найбільш
серйозна критика представлена емотивізмом як одним з напрямків
неопозитивістської теорії моралі. Головний аргумент емотивізма
стосується сутності моральних ціннісних суджень. Тут затверджується, що
всі ціннісні судження є прескрипциями, а не дескрипціями, тобто вони
виражають наші суб’єктивні чи установки емоції, а не позначають щось
об’єктивне . Однак ця точка зору не пояснює можливість моральної
аргументації, споровши, — вони тоді просто стають безглуздими, тому що
всі судження рівнозначні. Цілі шари буття як, наприклад, природна і
соціальна сфери виявляються «знеціненими». Етичні навчання, що
відстоюють тезу про дескриптивності ціннісних суджень, тобто про те, що
вони описують щось об’єктивне в моралі, з’являються більш
правдоподібними. Вони пояснюють більшу кількість моральних явищ, і їм
варто віддати перевагу. Емотивізм веде до релятивізму і нігілізму як
етичним навчанням, що затверджують, що в сфері моралі усі відносно, і що
немає абсолютних, загальнолюдських цінностей добра.

Отже, поняття «наукової етики» не є беззмістовним чи безглуздої. Етика
може і повинна містити в собі наукові факти, методи, теорії, хоча їхні
можливості тут обмежені. В етиці велика роль почуттів, прескриптивних
суджень, самооцінок.

Релігійна етика – це етика, що ґрунтується як на природних, соціальних
фактах моралі, так і на одкровенні Богом людині моральних істин.
Стверджується, що сприймаючі людьми моральні істини доповнені в
одкровенні тими, котрі не можна «відкрити» розумом, як, наприклад,
заповідь любові до ворогів своїм чи істина об благодаті, що освится душу
Божией, і т.п.

У цілому відносини релігії і моралі непрості. Усяка релігія, як зв’язок
людини з Богом, містить у собі і визначеній моралі, що визначає принципи
даного зв’язку з позицій добра. У свою чергу, остаточна своя підстава
добро одержує в Богу. Як писав св. Феофан Затворник: «Віровчення
завжди вдавалося в непотрібні відступи і витонченості, коли не трималося
моральна цілей; а мораль приймала хибні напрямки, коли не висвітлювалося
віровченням». Тому в богослов’ї існує така дисципліна, як моральне
богослов’я. Найбільшими православними моральними богословами можна
назвати св.Тихона Задонського (XVIII ст.), св. Феофана Затворника (XIX
ст.), св. Ігнатія Брянчанинова (XIX ст.) .

Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це визначені
кодекси поводження людей при виконанні ними своєї професійної
діяльності. По-друге, це теорія даних кодексів, способи їхнього
обґрунтування. Актуальної є проблема співвідношення професійної етики і
загальнолюдської моралі. У цілому, дане співвідношення з’являється
різновидом діалектичного відношення частини і цілого. Не можна
підмінювати загальнолюдську мораль професійної. Існує тільки одна
мораль, що і з’являється загальнолюдської, а всі інші специфічні
моральні системи є лише її різновидом.

Як замічено в геніальному романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита»
про осетрину «другої свіжості»:

«- Голубчик, це дурниця!

Чого дурниця?

— Друга свіжість – от що дурниця! Свіжість буває тільки одна —
перша, вона ж і остання. А якщо осетрина другої свіжості, те це
означає, що вона тухла!»

Тому коли виникають у свідомості суб’єктів протиріччя між вимогами
загальнолюдської моралі і вимогами професійної етики, то перевага варто
віддавати загальнолюдським моральним принципам.

Професійна етика різноманітна. Найбільш значимі професійні етики – це
етика лікаря (деонтологічна етика), етика юриста, етика бізнесу, етика
вченого, педагогічна етика й ін.

Список використаної літератури

Курс лекція з етики. – М., 2000.

Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.

Похожие записи