Реферат на тему:

Віровчення і культ ісламу

Іслам — наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської
ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн послідовників
ісламу.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони
становлять 95—99 % населення, в 13 державах — впливову меншість, у 28
країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).

Іслам виник на початку VII ст. в південно-західній частині Аравійського
півострова в період розпаду родоплемінного ладу і формування там
центральної держави. Одним з засновників цієї релігії є Мухаммед
(570—632 рр.), який 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто
прийняв цю релігію, називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси —
друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще
«магометанство» (від зміненого імені Мухаммед — Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет,
Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя,
Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких є
суннітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими
догматами і обрядами. Основні визначення ісламу викладено у «святій»
книзі мусульман — Корані (у перекладі з араб, означає «читання»).
Написаний він у VII ст., але протягом тривалого часу в нього вносилися
доповнення й зміни.

Другим після Корану джерелом віри мусульман-суннітів є Сукна (араб.:
поведінка, приклад). У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і
переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання,
викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до
жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу
феодального мусульманського права — шаріату, в якому чітко виявлено суть
ісламу.

Варто звернути увагу на такі особливості віровчення ісламу:

• віра в одного бога Аллаха і його посланців — Мухаммеда і Алі. Аллах —
один, невіддільний і єдиний. «Доповнюють» Аллаха пророки, ангели,
демони, які також шануються як боги;

• шанування «священного писання» (Корану), в якому розповідається про
створення світу, страшний суд, містяться ворожбитські заклинання, міфи,
старо-давньоарабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які
регулюють суспільні й сімейні стосунки. Коран створювався майже 100
років, роботу над ним було завершено у VIII ст.;

• шанування «священного писання» (Сунни) — зведення оповідей про діяння,
вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його
автобіографії. Сунна є основою фікха — мусульманського правознавства — і
шаріату — зведення мусульман;

• щоденна п’ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій
годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі
є дво- і одноразова молитви — намази. Перед намазом — ритуальне
обмивання (водою або піском);

• сплата податку (закят); у давньому ісламі — на користь бідних (чим
іслам завоював симпатії пригноблених), а нині — на користь
мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком — добровільним
пожертвуванням;

• дотримання посту (уразу). Протягом дев’ятого місяця (рамазан) за
місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів)
мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п’є, а з
настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено.
Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють
на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок
та деяких інших категорій віруючих;

• ходіння на молитви до Мекки (хаджж) — покаяння у гріхах і прилучення
до святих;

• священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей
елемент ісламського символу і віри насаджував ненависть і ворожнечу
серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається,
замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від
політичної ситуації.

У ісламі велику роль відіграє складна релігійна; обрядовість.
Мусульманин повинен п’ять разів на день; здійснити молитву,
дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати
паломництво.

Тридцятиденний піст місяця рамазану належить | до обрядових звичаїв,
які існували в стародавній; Аравії до ісламу. Ймовірно, що за
давнини постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевне, й назва
місяця «рамазан» (по араб. — рамадан), який походить від арабських слів
«рамад хар», що означає спека, виснажливий час.

Літо в Аравії, особливо його кінець, було найваж-; чим часом року у
господарстві, коли запаси продуктів закінчувалися, а нещадно пекуче
сонце випалювало підніжний корм для худоби. Це змушувало стародавніх
арабів певним чином обмежувати себе в їжі і переносити значну
частину господарських справ на; прохолоднішу частину доби — вечір і
ніч. В той же 1 час стародавні араби, які вірили в добрих і злих духів
та богів, влаштовували молитви про дарування дощу, аби задобрити їх. Не
спавши першу частину ночі, во- і ни молилися своїм богам і духам і,
чекаючи дощу« оголошували заборону на прийняття їжі й питва про-| тягом
дня.

Таким чином, вимоги мусульманського посі місяця рамазана — нічого не
їсти і не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати в цей
чаа ніяких пахощів, не купатися тощо — в основному ган вторюють
доісламські звичаї, які визначали передусім особливості господарського
життя старо- давніх арабів.

Ураза-байрам — свято розговин, закінчення посту, яке справляється в
перший день наступного за рамазаном місяця — шавалля. Під час цього
свята (воно триває три дні) віруючий повинен, згідно з правилами ісламу,
звітуватися за минулий піст, почати відбувати покарання в разі порушення
і заплатити так зване «почищення свята перериву» — фітр-садака.

Свято жертвоприношення (курбан-байрам) відзначається через 70 днів після
закінчення урази. Центральною ритуальною дією курбан-байраму є
приношення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). В цей час
здійснюються паломництва (хаджж) до Мекки (Аравія).

В дні курбан-байраму для жертвоприношень забивали найкращий скот. В це
свято, за шаріатом, вівця і коза можуть бути заколоті за «гріхи» однієї
людини, корова і бик — за семеро, а верблюд — за десятьох. За ісламом,
жертвоприношення необхідне для того, щоб потрапити до раю. Потрапити
туди можна лише минувши Сірат-міст, перекинутий над пеклом; він тонший
за жіночий волос, гостріший за лезо, шаблю і гарячіший від вогню. При
вході на Сірат стоять верблюди, корови, барани, заколоті віруючими на
курбан-байрам. На них віруючі й переїдуть через Сірат. Той, хто не
приносив жертви, самостійно не зможе утриматися на мості і впаде у
пекло.

Мірадж (свято вознесіння чи «подорож пророка на небо») відзначається за
місячним календарем у місяць реджеб. Мірадж (реджеб-байрам) встановлено
в ранньому середньовіччі, коли після закріплення влади халіфів у
Палестині в ісламі був прищеплений культ Єрусалима (Аль-Кудс) та його
«святих» місць. Для цього використано легенду, за якою в 27-му ніч
місяця реджебу пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраїлом,
здійснив на білій фантастичній істоті — Бураці (від араб.: «блискучий»,
блискавка) прогулянку до Єрусалима і звідти на сім небес, до престолу
Аллаха. Тут він нібито говорив з Аллахом, сказавши при цьому 99 000
слів. Однак все це відбулося так швидко, що, повернувшись, Мухаммед
переконався в тому, що ліжко його було ще тепле, а з перекинутого ним
ковша не встигла витекти вода! Для «узагальнення» цієї чудесної легенди
мусульманське богослов’я довільно тлумачило один з віршів Корану, де
говориться про подорожування до віддаленої мечеті, яка знаходилася у
Єрусалимі. Пізніше в стіні одного з храмів Єрусалима було «розшукане»
кільце, до якого нібито Мухаммед прив’язував Бурака під час своєї нічної
подорожі.

У легендах про мірадж є чимало спільного з переказами інших релігій про
незвичайні «подорожі» або вознесіння богів та святих, а також про
чудесну «нараду» Бога із своїми посланцями-пророками (порівняймо
іудейські міфи про нараду Бога з Мойсеєм на горі Синай, розмови з
божеством Іллі-пророка, який піднявся на гору, християнські перекази про
вознесіння Ісуса Христа тощо).

Маулюд («день народження пророка») відзначається мусульманами за
місячним календарем у місяць рабі-аль-авваль. Як і мірадж, маулюд
встановлено довільно, набагато пізніше «подій», покладених в його
основу. Відомо, що мусульманські легенди про Мухаммеда багато чого
повторюють з переказів інших релігій. Цікаво, що ранні мусульманські
богослови докладно розповідають про понеділок, коли народився Мухаммед,
і чудеса, пов’язані з цією подією, але замовчують або сперечаються один
з одним у питанні стосовно того, коли конкретно був той понеділок. З
часом його віднесено до 12 числа місяця рабі-аль-авваля (рабі і).

Ритуальне обрізування (суннет) в ісламі належить до установлень,
запозичених з культів стародавньої Аравії. Виник цей обряд у первісному
суспільстві як один з посвятних обрядів, яким знаменувався перехід юнака
до старшої вікової групи роду. Подібні мученицькі обряди (не тільки
обрізування, а й вибивання зубів та інші тілесні ушкодження), пов’язані
з випробуванням мужності юнаків, існували у стародавніх арабів,
африканців, австралійців та інших народів за доби первіснообщинного
розвитку.

В ісламі, як і в іудаїзмі, обряд обрізування отримав нове тлумачення.
Він є внутрішньою ознакою релігійної приналежності і самим цим слугує
відособленню мусульман від людей інших вір, вселяє віруючим фанатичну
ідею мусульманської винятковості.

Шахсей-вахсей (ашура) — траурні релігійні церемонії у мусульман-шиїтів,
здійснювані на десятий день місяця мухарраму. Згідно з мусульманськими
переказами, свято встановлене на честь мученицького кінця онука пророка
Мухаммеда — шиїтського імама Хусейна (VII ст.).

Історичні факти засвідчують, що смерть Хусейна не була мученицькою і «не
викупила людську свободу і право», як вчать мусульманські проповідники.
Хусейн помер у політичній боротьбі за владу. «Свобода і право» від цього
не перемогли. Навпаки, одразу за смертю Хусейна люди, спровоковані на
повстання його прибічниками, були піддані жорстоким переслідуванням.
Однак владі не вдалося знищити послідовників Хусейна — шиїтів. Діючи
таємно, вони продовжували домагатися політичної влади. З цією метою
шиїти почали поширювати перекази про святість Хусейна, а в річницю
вбивства влаштовували траурні церемонії. Було висунуте гасло: «Помста за
Хусейна». Вигук, який супроводжує оповідь про загибель Хусейна — «Шах
Хусейн, вах Хусейн!» («Цар Хусейн, ах Хусейн!»), — поступово увійшов до
обрядової жалобної традиції й пізніше у європейців став синонімом назви
ашури, свята шахсей-вахсей. VIII ст. значна частина прихильників Хусейна
переселилася до Кум і почала поширювати своє вчення в Ірані. До XVI ст.,
коли шиїзм в Ірані став державною релігією, остаточно склався культ
Хусейна. День його смерті оголошено траурним, його святкування
супроводжувалися релігійними обрядами. Зараз свято шахсей-вахсей у
шиїтів здійнюється як збори віруючих в мечетях. Шиїтське духовенство
закликає віруючих відкинути обряди кривавого самокатування і рубки.

Іслам в Україні має давню історію. Його масове поширення концентрується
переважно в Криму, який було ісламізовано в часи Золотої Орди. В період
Кримського ханства, до завоювання його Росією, іслам мав всі умови для
розвитку. Так, у XVII ст. тільки у Бахчисараї було 32 мечеті, а на весь
Крим діяли 23 медресе і 131 мектеб (школа початкової освіти). У
подальшому мусульманство терпіло утиски з боку світської і духовної
влади імперії. Зазнавало відомих переслідувань татарське ісламське
населення і за часів Рад. Союзу. Особливо це відбувалося під час
депортації кримських татар. Нині відбувається відродження мусульманських
громад, їх на початок 1999 р. було в Україні 181. Вони діють в структурі
трьох об’єднань: Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Асоціація
незалежного ДУМУ і ДУМ Криму.

Використана література

Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 2000.

Максуд Р. Ислам. — М., 1999.

Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1982.

Щекин Г. В. Религии мира. — К., 1995.

Похожие записи