.

Вільнодумство Стародавнього світу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
260 1976
Скачать документ

V.1. Вільнодумство Стародавнього світу. Вперше термін “вільнодумство”
використав англійський філософ XVIII ст. А. Коллінз (1676—1729 рр.) для,
з його точки зору, боротьби з релігійною нетерпимістю, догматизмом і
авторитаризмом релігії. В світовій суспільній і природничонауковій думці
обґрунтовувалося право розуму міркувати про все вільно, у тому числі й
про релігію. В стародавні часи зародилося, а в подальшому концептуально
оформилося серед багатьох видатних діячів переконання в тому, що
вільнодумство є найкращим способом пошуку істини.

З історичним розвитком вільнодумства змінюється і його зміст. Воно може
проявити себе в м’якій формі “релігійного індиферентизму” або
“антирелігійного скептицизму”, внутріконфесійного “інакомислення” або
“богоборчества”, філософських течіях “пантеїзму”, “деїзму” або теорії
“двоякої істини”, соціально-політичній реакції “антиклерикалізму” або
“релігійного нігілізму”, радикальних варіантах “атеїзму”. З свого боку,
релігія в особі її окремих діячів радикально реагувала на розвиток
вільнодумних ідей. Однак, в кінцевому підсумку, загострений варіант
протистояння релігії і вільнодумства не вирішував їх співіснування в
системі духовної культури. 1 тільки з виникненням демократичних
суспільних інституцій і формуванням конституційно-правового принципу
свободи совісті вдалося толерантно врегулювати співіснування релігійних
і вільнодумних ідей, відносячи їх до сфери внутрішніх переконань кожної
людини та її права сповідати будь-яку релігію або вільно мислити.

Перші прояви критичного ставлення до релігії, елементи вільнодумства
знаходимо серед літературних пам’яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими
є “Бесіда пана з рабом” (Дворіччя, кінець III — початок II тис. до н.
е.) і “Пісня арфіста” (Єгипет епохи Стародавнього царства). В них
ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного
світу, критикується аскетизм.

Більш складним пам’ятником давньоєгипетського вільнодумства є “Бесіда
розчарованого зі своїм духом”. Це складний філософський твір. Людина,
розчарувавшись у житті, хоче накласти на себе руки, але дух відмовляє
її, намагається переконати віддатися благам життя і в цій суперечці
висловлює більш тверезий погляд, ніж людина.

Розвиток вільнодумства в Індії, а потім Китаї ставить критику релігії на
філософську основу. Твори давньоіндійських філософів-матеріалістів до
нас не дійшли. Вони згадуються лише у пізніших джерелах, де
матеріалістичні погляди викладаються з метою спростування. Відома школа
локаята, або чарвака, ще з давніх часів виступала проти
релігійно-ідеалістич-ного розуміння природи і людини. Чарваки
стверджували, що всі речі в природі складаються з чотирьох елементів:
повітря, вогню, води і землі. З їх комбінацій створюються не тільки
фізичні об’єкти, а й усі живі організми, які після смерті повертаються
до тих самих елементів.

Важливий етап у розвитку вільнодумства в Китаї пов’язаний з іменем
Ван-Чуна (І ст. до н. е.). Головним його твором є “Критичні міркування”.
В ньому Ван-Чун заперечував принципову відмінність між органічною і
неорганічною частинами світу, між людиною і твариною.

Сумнів щодо релігії в країнах Стародавнього Сходу мав обмежений,
поверховий характер, він торкався лише окремих сторін релігійного
світорозуміння. Світоглядна непослідовність, фрагментарність,
відсутність стрункого вчення про релігію не применшує значення
антирелігійного скептицизму далекої давнини — без нього не було б
матеріалізму Демокріта, Епікура, Лукреція, які узагальнили досвід
полеміки античної культури з релігією, навіть якщо ця полеміка
виявлялася у скепсисі по відношенню лише до деяких положень релігії.

Найбільшого розвитку вільнодумство набуває в античній Греції. Саме тут
VI ст. до н. е. в результаті перемоги рабовласницької демократії і
перетворення раба на головну продуктивну силу склалися -сприятливі умови
для бурхливого розвитку науки, філософії, літератури й інших видів
мистецтва. Вільні громадяни Афін, Корінфа, Мілета, Ефеса та інших
великих грецьких міст, не зайняті тяжкою фізичною роботою, мали
можливість займатися розумовою працею.

Вже у VI ст. до н. е. представники так званої мілетської школи Фалес
(625—547 рр. до н. е.), Анакси-мандр (бл. 610 — після 547 рр. до н. е.),
Анаксимен (585—525 рр. до н. е.) розглядали світ як саму по собі
зрозумілу єдність різноманітних явищ природи і вбачали її в існуванні
певної матеріальної першопричини всього існуючого.

Погляди мілетської школи знайшли свій подальший розвиток у вченні батька
діалектики Герак-літа (бл. 540—480 рр. до н. е.), який, стверджуючи ідеї
вічності й несотворимості світу, зазначав: “Світ, єдиний з усього, не
створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем,
що закономірно спалахує і закономірно згасає”.

Одночасно з Гераклітом у стародавній Греції жив поет і філософ Ксенофан
(бл. 565—473 рр. до н.е.), який висловив думку, що люди створюють собі
богів за своєю подобою. “Якби бики і леви мали руки, щоб, подібно людям,
створювати твори мистецтва, то вони також стали б зображати богів і
надавати їм таких форм тіла, які мають самі”.

З появою Демокріта (460—370 рр. до н. е.) і його школи починається новий
етап розвитку вільнодумства. Демокріт — перший енциклопедичний розум
стародавнього світу. На відміну від мислителів мілетської школи, які
шукали першооснову світу в якомусь конкретному началі (воді, повітрі,
вогні), вчення Демокріта являло собою сформований матеріалістичний
світогляд. Виходячи з визнання вічності і незнищи-мості матеріального
світу як аксіоми, що не потребує доведення, Демокріт приходить до
висновку про існування первинних “цеглинок” — атомів. Нескінченна
кількість рухомих атомів і порожнеча, де відбувається цей рух, є, на
його думку, природною об’єктивною реальністю. Атоми неподільні,
без’якісні, але відрізняються один від одного за формою, розміром і
вагою. Всі речі, в тому числі й душа, створені з комбінацій атомів,
розпад яких означає смерть. Полемізуючи з релігійним вченням про
доцільність у природі, Демокріт протиставляє йому ідею причинності й
закономірності.

Демокріт висловив також думку про походження живого з неживого, про
різноманітність світів. Він перший дійшов висновку, що релігія виникла з
незнання природи, що саме “страх створив богів”. Атомістична теорія
Демокріта, яка не лишала місця для дії надприродних сил, справила
великий вплив на подальший розвиток вільнодумства аж до його
радикального, марксистсько-ленінського варіанта — атеїзму.

До видатних вільнодумців минулого належить також Епікур (бл. 341—270 рр.
до н. е.), який гостро критикував античну релігію і вважав обов’язком
філософів звільнити людство від страхів і забобонів, які є результатом
віри у надприродне.

Епікур виступав проти релігійного подвоєння світу. Він вчив, що у
Всесвіті існують тільки порожнеча і атоми, з комбінацій яких утворюється
реальний світ. В цьому процесі не потрібна участь богів. Епікур також
виступав проти ідеалістичного твердження щодо існування безсмертної
душі.

У своїх висловлюваннях Епікур не заперечував існування богів, щоб не
бути обвинуваченим у зневазі до них. Але він так характеризував богів і
їх роль у житті людства, що мимоволі напрошувався висновок про
заперечення релігії. “Ми повинні визнати, — говорив Епікур, — що бог
бажає усунути зло з цього світу і не може, або може і не хоче, або,
нарешті, і може, і хоче. Якщо він хоче і не може, то він не всемогутній,
але це безсилля, яке противно природі бога. Якщо він може і не хоче, то
це свідчення злої волі, що не менш противно природі бога. Якщо він хоче
і може, що є єдиним з припущень, яке може бути застосоване до бога, то
чому ж в такому разі на землі існує зло?”

Ідеї Епікура розробляв і поширював видатний римський філософ Тіт
Лукрецій Кар (99—55 рр. до н. е.) — автор славетної поеми “Про природу
речей”, єдиної великої праці стародавнього світу, що повністю
збереглася. Поема Лукреція Кара являє собою енциклопедію наукових
матеріалістичних знань стародавнього світу.

У творі автор намагається дати цілісну картину світу з матеріалістичних
позицій, висловлює догадки щодо еволюції дійсності, про природу людської
свідомості. Набагато випереджає своїх попередників Лукрецій Кар в
розкритті причин виникнення релігії. Розглядаючи релігію як соціальне
явище, мислитель вбачає причини її виникнення у безкультур’ї людей, в
страхах перед грізними і незрозумілими явищами природи.

Одним з представників стародавнього світу був римський
гшсьменник-сатирик Лукіан з Самосати (близько 120 — після 180 рр. н.
е.), який у своїх сатиричних творах таврував усі релігійні вчення того
часу і був одним із перших критиків християнства.

Як бачимо, ідеї вільнодумства лежать у сивій давнині розвитку людської
культури і філософії. Подібно до перших наукових надбань людства і
положень матеріалістичної філософії вільнодумство стародавнього світу
так само було наївним і безпосереднім.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020