Реферат на тему:
Створення людини за образом Божим в письмовій традиції Божественного
Одкровення
План:
І. Вступ. Потреба в поясненні самого факту існування людини.
ІІ. Створення людини за образом Божим у письмовій традиції Божественного
Одкровення:
1. Первинний зв’язок між Богом і людиною.
2. Створення людини як винятковий за своїм характером Божественний акт.
3. Людина – істота, яку Бог відрізняє від всього іншого творіння як Свій
образ у світі.
4. Єдність єства всього людського роду при розходженні іпостасей кожної
конкретної особистості.
5. Розкриття теми образу й подоби давньоцерковними письменниками.
6. Риси образу Божого у природі людини:
а) у розумі;
б) у вільній волі людини і її здатності вибору;
в) у безсмерті людини і її пануючому становищі в природі, а також у
властивому їй прагненні до добра;
г) у здатності людини до творчості.
ІІІ. Висновок. Різниця між “образом” і “подобою” у вченні Отців Церкви.
Відповідно до Передання нероздільної Церкви і її історичного
продовження – православ’я, істина про людину осягається через одкровення
істини про Бога. Відомий богослов Христос Яннарас з цього приводу писав:
« Нас не може задовольняти описова антропологія, для обґрунтування якої
досить даних сучасних гуманітарних наук; ми відчуваємо потребу в
поясненні самого факту існування людини, і у висвітленні тих граней
нашого буття, що не можуть бути зведені до якої б то не було
“об’єктивної” інтерпретації ».
У письмовій традиції Божественного Одкровення, у Священному Писанні
Церкви, затверджується особистісне існування Бога, а також створення
людини за образом Божим. Інакше кажучи, людина теж існує як особистість,
хоча й володіє тварною природою. Цей первинний зв’язок між Богом і
людиною, що встановлює самий модус людського буття, відбитий на перших
сторінках Старого Завіту в поетичному й символічному оповіданні, до
якого християнська думка завжди зводила основні принципи церковної
антропології.
Так, ми читаємо в книзі Буття про створення світу Богом протягом шести
днів. Всі основні елементи світу Бог створює одним лише Словом. На
шостий день після створення “звірів земних по роду їх, і тварини по роду
її, і всіх гадів земних по роду їх” (Бут. 1,25) Він приступився до
створення людини. Біблійний текст за допомогою своєї образної мови
представляє нам створення людини як винятковий за своїм характером
Божественний акт. Мова йде не просто про творче волевиявлення Творця,
але насамперед про якусь Божественну Раду, у якій християнська екзегеза
завжди бачила першу вказівку на троїчність Бога: “Створімо людину за
образом Нашим, за подобою Нашою; і хай володарюють вони над рибами
морськими, і над птахами небесними, і над худобою, і над всією землею, і
над всіма гадами, що плазують на землі” (Бут. 1,26).
Отже, мова йде не просто про черговий різновид живих істот, що населяють
землю, але про таку істоту, яку Бог відрізняє від всього іншого творіння
як Свій образ у світі – тобто Своє явлення, Своє безпосереднє
відображення. Отже, людині дане панування над світом не як “керуючому”
або поставленому звище “доглядачеві”, але як цареві й вождеві,
покликаному привести все творіння до його останньої мети .
“І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її:
чоловіка й жінку створив їх” (Бут. 1:27). Самотня егоцентрична монада не
здатна до любові, і Бог створює не одиницю, а двійцю, щоб між людьми
царювала любов. Однак любов двійці теж не є ще повнота любові, тому що у
двійці існують два полярні початки – теза й антитеза, які повинні
завершитися в синтезі. Синтезом людської двійці є народження дитини:
повноцінна сім’я – чоловік, дружина й дитина – є відображенням
триіпостасної Божественної любові. Тому Бог і говорить “плодіться й
розмножуйтеся” (Бут. 1:28)… Не можна також не відзначити подібності
між чергуванням єдиного й множини, що зустрічається в Біблії, коли мова
йде про Бога (“створимо за образом Нашим” – “створив за образом Своїм”),
і таким же чергуванням, коли мова йде про людину (“створив його” –
“створив їх”): цим підкреслюється єдність єства всього людського роду
при розходженні іпостасей кожної конкретної особистості. “Бог є
одночасно одна Природа й три Іпостасі; людина є одночасно одна природа й
безліч іпостасей; Бог єдиносущний і триіпостасний; людина єдиносущна і
багатоіпостасна”.
Тема образу й подоби Божої – одна із центральних у християнській
антропології: у більшій або меншій мірі її намагалися розкрити всі
давньоцерковні письменники. Ще Платон говорив про те, що Бог “чеканив”
живих істот “відповідно природі прототипу”. А Філон Олександрійський
називав людину “створеною за образом ідеального Прототипу”. Грецьке
слово “образ” (eikon – звідси “ікона”) означає “портрет” або
“зображення”, тобто щось створене за зразком (prototypos – “першообраз,
прототип”) і що має подібність зі зразком, хоча й не тотожне останньому
по природі.
Риси образу Божого деякі Отці й учителі Церкви бачили в розумно-духовній
природі людини як “істоти розумної” (греч. zoon logikon). “Наш розум…
родинний Богові, він є розумовим образом Його”, – говорить Оріген. “Ми
створені за образом Творця, маємо розум і слово, які становлять
досконалість нашої природи”, – пише святитель Василій Великий. Чи є тіло
людини образом Божим? Святий Василій вважає, що немає. Бог є Дух, і
образ Божий повинен бути духовний. Однак, відповідно до святителя Фотія,
патріарха Константинопольського, тіло, як і всяке творіння Боже, носить
на собі відображення Творця: “Людське тіло, як і душа, є художній твором
Його (тобто Божого) людинолюбного й благодійного промислу”.
Образ Божий убачають у вільній волі людини і її здатності вибору. Бог
створив людину абсолютно вільною: по Своїй любові Він не хоче
примушувати її ні до добра, ні до зла. У свою чергу Він чекає від людини
не просто сліпої покори, але відповідної любові. Тільки будучи вільною,
людина може вподібнитися Богові через любов до Нього.
Говорять про безсмертя людини і її пануюче становище в природі, а також
про властиве їй прагнення до добра як риси образу Божого. Татіан називає
людину “образом безсмертя Божого”, а преподобний Макарій Єгипетський
говорить, що Бог створив душу “за образом чесноти Духа, вклавши в неї
закони чеснот, розважливість, знання, розсудливість, віру, любов та інші
чесноти, за образом Духа”.
Нарешті, здатність людини до творчості є відображенням творчої здатності
самого Творця. Бог є “ділателем”: “Отець Мій донині робить, і Я роблю”,
– говорить Христос (Ін. 5:7). Людині теж заповідано “обробляти” рай
(Бут. 2:15), тобто трудитися в ньому, обробляти його. Людина не може
творити eх nihilo (“з нічого”), але вона може творити з матеріалу,
створеного Творцем, а матеріалом для неї служить вся земля, де вона пан
і хазяїн. Не стільки світ має потребу в тім, щоб людина поліпшувала
його, скільки сама людина має потребу в збільшенні своїх творчих
здатностей для уподібнення Богові.
Деякі Отці Церкви відрізняють “образ” від “подоби”, відзначаючи, що
образ – це те, що споконвічно вкладено Творцем у людину, а подоба – те,
чого треба досягти в результаті доброчесного життя: « вислів “за
образом” означає розумне й обдароване вільною волею, а вислів “за
подобою” означає уподібнення через чесноту, наскільки це можливо » (Іоан
Дамаскин).[5] Всі свої здатності людина повинна реалізувати в
“обробленні” світу, у творчості, у чесноті, у любові, щоб через це
вподібнитися Богові, тому що “межа доброчесного життя є уподібнення
Богові”, як говорить святитель Григорій Ниський.
Використана література:
Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К.: Видання
УПЦ КП, 2004.
Иларион (Алфеев), игум. Таинство веры. Введение в православное
догматическое богословие. – Клин: Фонд “Христианская жизнь”, 2000.
Киприан (Керн), архим. Антропология св. Григория Паламы. – Париж, 1950.
Лосский В.Н. Догматическое богословие. – М., 1991.
Св. Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры. – М., 2003.
6. Яннарас Х.. Вера Церкви. Введение в православное богословие. – М.,
1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
