Реферат на тему:

Синто — шлях богів (синтоїзм)

Синтоїзм – релігія населення Японії, що виникла у процесі розвитку і
культурного синтезу місцевих родоплемінних вірувань. Вона сформувалась в
VI-VII ст. Релігія синтоїзму надає рис божественності силам природи,
тваринам та імператорській династії. Ці божества японською називаються
Камі (китайський еквівалент – “син”). “То” чи “до” означає “шлях” чи
“метод” (кит.-яп.). Буквально “синто” – “шлях богів”. Найважливішим
божеством є сонце. Можна сказати, що прапор Японії – символ синто. Сама
ж назва країни (Ніппон) складається з двох китайських ієрогліфів: “ні”
(“сонце”) та “пон”(“корінь”), звідки виникла назва “Країна, де сходить
сонце”. Однак сонце не відіграє головної ієрархічної ролі серед божеств
синтоїзму: кожне божество є незалежним та має своє місце.

Синто – позначення світу надприродного, богів і духів, яких здавна
шанували японці. Витоками синтоїзму були первісні форми вірувань –
анімізм, тотемізм, культ предків, культ вождів тощо.

Синто не має церковних канонічних книг. В кожному храмі є свої міфи та
обрядові приписи, що можуть бути невідомими у інших храмах.

Міфи, що є загальними для синто, зібрані в книзі «Кодзикі» («Записи про
давні події»), що виникла на основі усних переказів та легенд на
початку VIII століття. У ній містяться основні ідеї націоналізму, що
були піднесені до рангу державної релігії: про перевагу японської
нації, про божественне походження імператорської династії, від
заснування японської держави. Вона містить міфи про створення світу,
виникнення держави і народу тощо. Згідно з ними, спершу існували бог та
богиня – Ідзанагі та Ідзанамі. Ідзанамі померла, коли народжувала
первістка, бога вогню. Ідзанагі хотів урятувати жінку з підземного
царства, але не зміг. Тоді йому довелося обходитись одному: з його
лівого ока народилась богиня сонця Аматерасу, нащадкам якої судилося
стати імператорами Японії. Звідси походить культ імператорів.

Об’єктом публічного культу синтоїзму служать вищезгадані Камі — багато
численні духи та божества, місцеві і всенародні. Цих божеств і духів
існує дуже багато: в текстах кажуть про 8 мільйонів Камі: число «8» –
святе у японців. Найбільше шанують з них: Аматерасу (богиня сонця),
Суса-но-во (бог бурі), Інарі («рисова людина», покровитель
землеробства). Значне місце у синтоїстському пантеоні займають славетні
імператори та інші видатні постаті давнини. Вшановуються також священні
місця, особливо гори; серед них на першому місці – Фудзіяма. Збереглись
сліди древнього культу тварин, особливо лисиці, мавпи, черепахи, змії,
оленя.

Пантеон синтоїзму

Дивовижне різноманіття богів і богинь у ранньому синтоїзмі, унікальне
у світовій історії. Кожна гора, річка, явище природи, навіть дерева і
трави мали своїх Камі.

Хоч Аматерасу й найбільш шанується японцями, вважається, що синтоїзм не
має верховного Бога, а небо, всупереч китайським віруванням, є не
божеством, а обителлю Камі. Світ людини не відділяється від світу Камі,
людина в деякому розумінні також Камі, і для нього пошук спасіння у
потойбічному світі не є метою. Спасіння — у подяці Камі і своїм
пращурам та життю в гармонії з природою, у постійному духовному зв’язку
з божеством.

Міфологічна традиція, що викладена у перших письмових пам’ятках Японії
(«Кодзикі», «Ніхоп секі» та ін.), відобразила складний шлях формування
системи синтоїстських культів. До неї увійшли як божества племен
Північного Кюсю, що прийшли до центральної Японії, так і боги
аборигенного населення, що мешкали тут. Місцеві боги втратили своє
пріоритетне становище, верховним божеством стала богиня Аматерасу
(Ама-тарасу-о-мікамі), «що створила» японський архіпелаг та
«божественну» імператорську династію.

На відміну від буддизму з його складною релігійно — філософською
догматикою, синтоїзм до сих пір зберіг риси глибоко архаїчного культу.

Обряди синтоїзму

Синтоїзм глибоко націоналістичний. Боги породили тільки японців. Люди
іншої національності не можуть сповідувати цю релігію. Своєрідним є і
сам культ синтоїзму. Метою життя в синтоїзмі проголошується справдження
ідеалів предків: «спасіння» досягається в цьому, а не у потойбічному
світі, шляхом духовного злиття з божеством за допомогою молитов й
обрядів, що проводяться в храмі чи у домашнього вогнища. Для синтоїзму
характерні пишні свята зі священними танцями та процесіями.
Синтоїстська служба складається з чотирьох елементів: очищення (хараі),
жертвоприношення (синсей), короткої молитви (норіто) и злиття
(наораи).

Окрім звичайних служб у храмах, різноманітних обрядових церемоній,
широко святкуються місцеві синтоїстські свята та буддистські свята.
Найбільш важливі обряди почав проводити імператор, в VII ст. він став
верховним жерцем синтоїзму. Тільки найбільш значних місцевих свят
нараховують близько 170-и (новий рік, поминання померлих, день
хлопчиків, день дівчат і т. ін.). Усі ці свята супроводжуються
релігійними обрядами в храмах. Правлячі кола усіляко заохочують їх
проведення, прагнучи зробити ці свята засобом пропаганди виключно
японської нації.

Система культової обрядності розроблена доволі скрупульозно. Вона
включає обряд одиничної молитви людини, її участь в колективних храмових
дійствах — очищення (хараи), жертвоприношення (синсэн), молитви
(норито), злиття (наораи) і складні ритуали храмових свят мацури.

Молитовний обряд, що проводиться віруючими в храмі, дуже простий. У
дерев’яний ящик, що стоїть перед олтарем, кидають монету, потім, стоячи
перед олтарем, «привертають увагу» божества декількома оплесками в
долоні і промовляють молитву.

Обряд хараї полягає в омовінні водою рота і рук. Крім того, існує
процедура масового омовіння, що полягає у тому, що віруючих бризкають
солоною водою та обсипають сіллю. Обряд синсеп — це підношення храму
риса, чистої води, рисових коржі («моті»), різноманітних дарів. Обряд
наораї зазвичай полягає у спільній трапезі прихожан, що з’їдають та
випивають частину їстівних жертвоприношень і таким чином ніби торкаються
трапези Камі.

Ритуальні молитви — норіто читаються жерцем, який ніби виступає
посередником між людиною і камі.

Особливою частиною синтоїстського культу являються свята — мацурі. Вони
влаштовуються раз чи два на рік і зазвичай пов’язані чи з історією
святилища, чи з міфологією, що освящає події, що привели до його
створення. У підготовці і проведенні мацурі участь беруть багато людей.
Для того, щоб організувати пишне свято, збирають пожертвування,
звертаються до підтримки інших храмів і широко використовують допомогу
молодих учасників. Храм прибирають і прикрашають гілочками дерева
«сакаки». У великих храмах певна частина часу відводиться для виконання
священних танців “ка-гура”.

Центральним моментом святкування є винос «о-мікосі», паланкіна, що
представляє собою зменшене зображення синтоїстського святилища. У
прикрашеній позолоченої різьбою «о-мікосі» міститься якийсь символічний
предмет. Вважається, що в процесі переносу паланкіна у нього
переселяється Камі й освящає всіх учасників церемонії і тих, хто прийшов
на святкування.

Синтоїзм передбачає багато численні паломництва, частіше в гори, де
згідно з переказами та легендами, знаходяться Камі. Мораль синтоїзму
дуже проста, вона полягає в тому, що слід уникати значних гріхів:
брехні, убивства і т. ін.

Історичний розвиток синтоїзму

До першого контакту Японії з китайською цивілізацією, до V ст. до н. е.,
синтоїзм був лише комплексом вірувань, міфів та обрядів. Це був різновид
політеїстичного анімізму, що за великою кількістю божеств нагадує як
деякі античні релігії, так і анімізм чорної Африки.

В цю епоху Японія практично не знала ні писемності, ні живопису, ні
скульптури, чим може пояснюватися відсутність ідолів.

Китай, сприяв введенню буддизму в Японії у 522 р. І викликав подвійний
ефект: з одного боку, виникла амальгама синтоїстських та буддистських
обрядів, а з іншого боку, виникла захисна реакція синтоїзму з відтінком
націоналізму. Релігія синтоїзму сформувалась до VIII ст., міфи
об’єднались, і Камі – покровителі різних племен або селищ – були
піднесені до національного рангу.

Цей рух, що мав закріпити імперський уряд, супроводжувався намірами
записати стародавні традиції і скласти міфологію, заснувати корпус
служителів культу та “офіційні” ритуали. Збільшувалась також кількість
храмів.

Вся історія релігії Японії з тих пір – тенденції, що змінюють одна одну
то у бік буддизму, то у бік синтоїзму…Не зважаючи на стійкий процес
синкретичного змішування цих двох релігій, можна відзначити зростання
захисної реакції синтоїзму в XIII і у XVIII ст. В цей останній період
буддизм був державною релігією, і синтоїзм виступав в деякому роді
“фрондою” проти центральної влади.

В епоху Мейджи, в 1868 р., коли Японія була відкрита для Західної
цивілізації, уряд прийняв рішення про розділення синтоїзму та буддизму.
Буддистським служителям культу було заборонено проводити богослужіння в
синтоїстських храмах.

Синтоїзм в цей період має чотири форми:

Синтоїзм імператорського палацу, включаючи ритуал поклоніння Аматерасу –
богині Сонця. Цей культ, що був колись публічним, в наші часи вважається
виключно особистим;

Храмовий синтоїзм. Це ритуали, що проводяться в тисячах японських
храмів. Храмовий синтоїзм був до кінця Другої Світової війни державною
релігією Японії. Головний його стрижень – догмат про божественність
імператорської влади. Імператор – нащадок богині Аматерасу. Кожний
японець зобов’язаний абсолютно підкорятись його священній волі. Палац
імператора – святилище. Гробниці померлих імператорів також є
святилищами. Найважливіші державні та релігійні свята були пов’язані з
днями пам’яті видатних імператорів, починаючи з легендарного
Дзимму-тенно.

Ці дві форми синтоїзму створюють те, що називається “державний
синтоїзм”. Вони остаточно оформилися на початку правління Мейджи і
проіснували до кінця Другої світової війни. Це була інституція, що мала
укріпити національну самосвідомість японців і їх відданість імператору;

Сектантський синтоїзм. Це рух, зародився в XIX ст. Найбільш відомі серед
них – тенкіріо – було засновано жінкою в 1838 р. і нараховує більше
трьох мільйонів послідовників;

Синтоїстські секти дуже багато численні – нараховують багато десятків.
Більшість з них недавнього походження, з’явилися не раніше XIX ст. За
своїм віроученням вони сильно відрізняються між собою. В одних ясно
видні пережитки примітивних культів. Такими, наприклад, є «гірські»
секти – дзикко-кьо, фусо-кьо, митаке-кьо: кьо означає співдружність ,
секта, з їх підкресленим культом гірських вершин як “помешкання” богів.
В інших помітним є вплив буддизму, конфуціанства.

Народний синтоїзм. Це поширені народні вірування, що іноді
супроводжуються магічними обрядами.

Чотири форми синтоїзму змішуються і складають основу системи духовних
цінностей держави. Ось чому синтоїзм став сферою японського
націоналізму. Тільки синтоїзм міг сприяти наданню рис бога
імператорові, що допомагало реалізації намірів японського імперіалізму.

Поразка Японії в 1945 р. призвела до послаблення впливу цього
інструменту синтоїзму, що діяв з часу Мейджи. Імператор Хірохіто
погодився обмежити синтоїзм роллю такої самої релігійної організації, як
і інші. Він стверджував, що відданість своєму народу не залежить від
віри підданих в його божественність і скасував дотації, що надавалися
урядом синтоїстським храмам. Відданість синтоїстів імператорові від
цього не зменшилась, а храми процвітають і зараз.

З 1946 року синто в Японії відокремлено від держави. Формально був
відкинутий культ імператора, хоч покійні імператори продовжують
вшановуватися як “боги” і на їх честь в країні споруджено багато храмів.
Існуючий нині в Японії храмовий синтоїзм організаційно розділений між
окремими храмами та їх асоціаціями. Центром релігійного життя синто є
храм Ясукуні в Токіо, присвячений божествам жертв війни.

Синтоїзм і сучасність

У наш час практика синтоїзму не потребує жодного особливого вірування.
Сучасні японці дуже мало вірять в Камі і не шукають якогось
раціонального пояснення ритуалів. Однак для них синтоїзм – це вираження
їх єдності з національною общиною; та участь в церемоніях, що
проводяться у храмах їх селища чи кварталу, виражає їх бажання
підтримувати гармонію життя нації. Японці використовують ритуал
синтоїзму для святкування значних подій в житті людей, общини, нації.
Йдеться про мацурі – святах, на яких люди радіють своєму існуванню,
прагнуть бути щирими, виказують подяку за усе добре, що є в світі, і
бажають, щоб щастя збереглося.

Сучасне життя ще більш вивільнила синтоїзм від його надприродного, однак
він є фундаментальною силою, що забезпечує єдність японської нації.

Похожие записи