КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”

Релігія стародавнього Єгипту та Месопотамії

1. Релігії Стародавнього Єгипту

Наприкінці IV тис. до н. е. невеликі племінні, державні утворення в
долині річки Ніл — номи — об’єднуються під владою єдиного царя —
фараона. Так виникла Стародавня єгипетська держава, яка нараховувала ЗО
династій фараонів і проіснувала до 332 р. до н. е., коли була завойована
А. Македонським (336—323 рр, до н. е.).

Релігійні уявлення Стародавнього Єгипту склалися ще в ноліах, де в
культах номових богів переважали тотемізм і магія. Пережитки тотемізму
залишилися і у загальноєгипетській релігії, яка склалася внаслідок
державного об’єднання номів. До числа найбільш авторитетних тварин, що
обожнювалися, відносилися бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум, крокодил
Себек, кішка Баст, шакал Анубіс, соколи Гор, Ібіс, Тот. Пізніше
єгипетські божества стали набувати антропоморфних рис, але зооморфізм не
був повністю відкинутий і, наприклад, богиня Баст зображувалася у
вигляді жінки з головою кішки, а бог Тот — у вигляді чоловіка з головою
Ібіса.

Піднесення того чи іншого політичного і релігійного центрів, в
результаті приходу до влади різних династій фараонів, супроводжувалося
набуттям за-гальноєгипетського значення місцевих культів. Так, під час
правління V династії загальноєгипетського значення набуло геліопольське
божество Ра (бог сонця). В епоху середнього царства домінує інший бог
сонця — Амон. Осиріс як бог мертвих витісняє з кінця III тис. до н. е.
іншого покровителя померлих — Анубіса. Саме Осиріс перебував у витоків
виникнення в Єгипті культу вмираючого і воскресаючого бога, якого вбив
його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Крім землеробських, чільне місце у давньоєгипетській релігії належало і
культам космічних сил. Вони представлені богом землі Гебом, богинею неба
Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Від Геба і Нут народжуються
Ісида та Нефтида, Осиріс і Сет. Крім них, у створенні світу беруть
участь бог сонця Амон і богиня вологи Тефнут. Таким чином, створюється
один з найстаріших пантеонів давньоєгипетських богів, так звана еннеада,
яка панує у всьому Єгипті і незмінно присутня у релігійних текстах.

З космічними культами тісно пов’язані солярні релігійні уявлення.
Сонячні боги — Ра і Амон ведуть боротьбу зі злом, що ототожнюється з
чудовиськами, особливо із зміями. Вони також відповідають за зміну пір
року. Періодично Тефнут, дочка Ра, вступає в з Щу, що знаменувало собою
припинення посухи д народження природою нових багатих плодів. Свято
повернення коханої дочки Ра відмічалося в Єгипті і в історичний період.
В календарях воно звалося «днем виноградної лози і повноти Нілу».

Релігія Стародавнього Єгипту мала розвинуту міфологію, включаючи
поклоніння численним фетишам, велику роль у ній відігравала магія. Так,
на початку першого місяця весни проходили численні містерії Осиріса. У
спеціальному приміщенні храму розміщувалась зроблена з глини фігура
бога, засіяна зерном. До початку свят його зображення вкривалося
зеленими паростками, що символізувало воскресіння. Жриці в образі Ісиди
і Нефвдци через магічні заклинання зображували пошуки, оплакування і
поховання бога.

Релігія впливала на різні сторони життя єгиптян. Так, вже у
Стародавньому та Середньому Царствах були створені унікальні пам’ятки
культури — гробниці фараонів Хеопса, Хефрена та Мікерина, сфінкси
фараона Хефрена в Гізі і фараона Аменемхета ІІІ, портретний дерев’яний
рельєф «Зодчий Хесира» та численні художні скарби з гробниць Хенену і
Хені. Наприклад, піраміда Хеопса за розмірами не має собі рівних серед
кам’яних будов усього світу: висота її — 146 метрів, довжина основи
кожної з чотирьох граней — 230 метрів, її середина — по суті суцільний
масив з кам’яних брил, у яких зроблено вузькі проходи до усипальниці
фараона. Як підрахували дослідники, для того, щоб перевезти кам’яні
блоки цієї піраміди, потрібно було б 20 тисяч товарних поїздів по 30
вагонів кожний. Це справді незвичайний пам’ятник необмеженої влади
фараона і каторжної праці рабів. Понад сорок століть стоять ці витвори
людини — піраміди Хеопса, Хефрена, Мікерина — на скелястому плоскогір’ї
пустелі поблизу Каїра, викликаючи у спостерігачів захоплення величчю
людської праці та роздуми про вічне. До гробниць через піщану пустелю
веде єдина дорога зі Сходу, від плодючих долин Нілу, дорога, що
символізує шлях від життя до смерті і вічності. На початку пустелі межу
її стереже велетенський сфінкс — лев з обличчям фараона Хефрена.
Споглядання цього дива на фоні мертвого спекотливого моря піщаних дюн,
гробової тиші й безмежжя сонячного світла викликає трепет душі,
благоговіння перед життям.

Стародавні єгиптяни обожнювали природу і земну владу. Тварини вважалися
священними, їх тримали при храмах, віддавали їм шану, а після смерті
бальзамували і хоронили в саркофагах. Збереглися цілі кладовища
священних биків, баранів, кішок, крокодилів. На тотемізмі базується
звіроликість єгипетських богів, верховним серед яких уважався бог сонця
Ра, якого нерідко зображували соколом або телям. Фараон вважався «сином
сонця», з цим пов’язані і почесті, які йому віддавались, і відповідне
відтворення: перехідне не цікавило, фараон зображувався величавим,
звільненим від влади часу і земної реальності; у скульптурних
зображеннях він спокійно-холодним, неземним як за поставою, так і за
виразом обличчя та поглядом очей, відходив у вічність.

У новому царстві розквітла архітектура храмів. У цей час широко
провадилось будівництво святилищ, найвідомішими з яких є храми Амона-Ра
в Карнаці і Луксорі поблизу Фів. Характерна особливість цих
архітектурних споруд — маса різноманітних колон, які символізували ліс
(наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144
колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і
складалося враження, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо.

Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю
пластикою, художньою оригінальністю. Стародавні єгиптяни ввели традицію
зображення фігур у таки спосіб: голова і ноги — в профіль, а торс —
розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послідовно, лише в VІІ
столітті до н.е. у єгипетському мистецтві зникає традиція такого
зображення (рельєф в Мемфіса «Плакальник»), але це було вже на схилі
староєгипетської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.

Створення інституту жрецтва сприяло виникненню у Стародавньому Єгипті
храмової організації. Як особлива соціальна група, жрецтво
сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливове. Воно
брало участь у керівництві державою, входило до почту фараона, приводило
до влади одні фараонські династії й скидало інші. Жреці внесли помітний
вклад у накопичення астрономічних, математичних і медичних знань. За цих
часів будувалися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися
складні й урочисті релігійні церемонії, пишні ритуали.

Один з них — культ померлих — демонструє специфічні уявлення єгиптян про
потойбічне життя. Померла людина вважалася сплячою і тому потребувала
їжі, домашнього начиння. Звідси виникає ідея збереження тіла і мистецтво
муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються грандіозні
гробниці — піраміди. Найвідомішою серед них є піраміда фараона IV
династії Хеопса. Вона займає площу понад 5 га і сягає висоти 146,5 м. її
складено з 2300 тис. відшліфованих кам’яних брил, вагою 2,5 т кожна. В
цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість роботи.
Настінні розписи високого художнього рівня реалістично зображували земне
буття померлого, який потребував уваги до себе і після смерті.
Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові традиції
єгиптян, підтримання яких було повсякденною потребою.

Лише після завоювання Єгипту персами (525 р. до н. е.) та А.
Македонським релігії Стародавнього Єгипту поступаються місцем спочатку
елліністичним культам, а потім — християнству та ісламу.

2. Релігії народів Месопотамії

Цивілізація народів Месопотамії (Дворіччя) сформувалась приблизно в
середині IV тис. до н. е. Вона знала різні царства, що розквітали і
занепадали, різні династії і столиці — Шумер, Аккад, Ур, Ларс і,
нарешті, Вавилон та Ассирію.

В шумеро-аккадський період релігійні уявлення мали політеїстичний
характер. Пантеон антропоморфних богів очолював бог неба Ан. Величне
небо, що оточувало людину з усіх боків, сприймалося як щось священне,
яке потребувало вільного, зумовленого бажаннями власної душі,
підпорядкування. Ен-ліль — друге божество — вважалося богом грому і
повітря. Енкі — володар підземних вод і світового океану, пізніше
набуває статусу божества мудрості.

Набуває поширення в цей час культ богині-матері. Як активний початок в
народженні, плодючості, постійному оновленні рослинності, проростанні
зерна, збільшення кількості домашнього скота і продовженні людського
роду, вона — Нінмах, Нінту, Мамо, Мамі — «велика цариця», «цариця
богів», сила землі, мудрість. З появою семітів кількість богів у цьому
регіоні значно збільшується. Дослідники нараховують до 3 000 імен богів,
серед яких помітна певна ієрархія. Слідів тотемізму в шумерській
релігійності практично немає. Про його залишки свідчить невелика
кількість знахідок зображень людиноголового бика, крилатих левів, орла з
лев’ячою головою.

На початку другого тисячоліття у Дворіччі зростає роль Вавилону, який
досягає небаченого розквіту за Царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.).
Відповідно головну роль в релігійному пантеоні починає відігравати
вавилонське божество — Мардук. Офіційне жрецтво, роль якого не була
такою значною, як у Стародавньому Єгипті, займається виправданням величі
Мардука, намагається показати його законним нащадком попередніх богів.
До того ж Мардук стає спадкоємцем Енкі не тільки мирним шляхом, а й за
правом найсильнішого.

За легендою, богиня пітьми Тіамат вирішила згубити усіх богів. Ніхто не
наважувався боротися з нею. Лише Мардук взяв це на себе, але за умови,
що посяде перше місце над всіма іншими богами. Він переміг Тіамат,
розрубав її навпіл, створивши небо і землю, а сам став головним богом
світу.

Крім Мардука, вавилонсько-ассирійська релігія дуже багато уваги
приділяла розробці і поширенню культу вмираючого і воскресаючого бога
Таммуза; поширенню міфу про першу людину — Дцама, втратою ним безсмертя
і гріхопадіння. Певну релігіє-знавчу цікавість викликає міф про потоп,
від якого врятувався Ут-Напишім, улюблений жрець бога Енкі, що за
порадою останнього побудував ковчег.

Месопотамська цивілізація виникла на Близькому Сході, на території
сучасного Іраку, між ріками Тигр і Євфрат, у IV тисячолітті до н.е. На
півдні Месопотамії, де широко провадилось іригаційне сільське
господарство, розвинулися прадавні міста-держави Ур, Урук, Кіш, Еріду,
Ларса, Ніппур, Лагаш, Умма та ін. Розквіт цих міст називають золотим
віком стародавньої держави шумерів. Це справедливо і в прямому, і в
метафоричному розумінні: тут вироблялися з золота предмети
найрізноманітнішого побутового призначення та зброя; культура шумерів
справила величезний вплив на подальший прогрес не тільки Месопотамії, а
й усього людства.

Шумерам належать важливі відкриття: вони першими навчились виготовляти
кольорове скло та бронзу, винайшло колесо і клинописне письмо, створили
першу професійну армію. Склали перші правові кодекси, винайшли
арифметику, в основі якої лежала позиційна система числення.

Світ духовної культури шумерів заснований на міфології. Людина створена
з глини, замішана на божій крові; її призначення — працювати на богів і
їсти ту їжу, яку вони чомусь не споживають. Всесвіт — божественна
держава, в якій усе побудоване на слухняності.

Тема слухняності в сім’ї, громадській поведінці, вважає дослідник
В.Полікарпов, становила суть доброчинства і правильного життя взагалі у
стародавній Месопотамії, адже людина створена для рабської повинності й
вірного служіння богам. Старанний і слухняний слуга може розраховувати
на милість господаря. Отже, шлях слухняності, вірної служби та пошани до
старших, правителів і богів — це шлях земного успіху, здоров’я й
довголіття. Звідси детерміністична концепція життя людини: від самого
дня народження воно визначене богом, і нічого в ньому змінити неможливо,
так само неможливо відвернути смерть.

Смерть — це кульмінація життя, завершення успіхів і перемог людини у
боротьбі за встановлення справедливого і слухняного життя. В культурі
шумерів уперше в історії людина зробила спробу морально подолати смерть,
зрозуміти її як момент переходу у вічність. У шумерській міфології вже
існують міфи про золотий вік людства та райське життя, які згодом
увійшли до релігійних уявлень народів Передьої Азії, а пізніше — в
біблійні сюжети.

Релігійними центрами цивілізацій Месопотамії були храмові організації з
численним обслуговуючим персоналом — жрецями і жрицями. Жрецтво тримало
в руках вавилонсько-ассирійську науку, техніку, культуру, літературу і
мистецтво, які справили значний вплив на подальший розвиток людства.

Саме з вавилонсько-ассирійських релігійних уявлень багато чого
запозичили наступні релігії.

ЛІТЕРАТУРА

Калінін Ю.А. Релігієзнавство. – К., 2000.

Історія стародавніх культури. – К., 1990.

Похожие записи