Реферат на тему:
Ранні форми релігії
Вступ
До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм, котрі виникли в період формування і роз¬витку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому).
З виникненням землеробства і скотарства у неоліті пов’язана поява землеробських культів, поклоніння Сонцю, стихіям, виникнення певної картини світу. В даній роботі спробую більш детальніше розглянути ці ранні форми релігії.
1. Тотемізм, фетишизм, магія
Тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) тотем означає — його рід) є віра у надприродну спорідне¬ність людських колективів з певними видами тварин.
Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв’язанні всіх конф¬ліктів. Усі вважалися братами й сестрами людей, і то¬му свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські індіанці з племені оджибве у XVII ст. мали п’ять родових ко¬лективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя тощо. А в Австралії наприкінці XVIII — по¬чатку ХГХ ст. європейців дуже дивувало, що на запи¬тання: “Хто ти такий?” абориген відповідав: “Я — кенгуру”, або “Я — личинка комахи”. А тим часом цими відповідями австралійці підтримували свій кров¬ний зв’язок з даними тотемами .
Спочатку як тотему поклонялися тільки тварині і причому тій, яка була об’єктом полювання. Пізніше (із збільшенням людських колективів) родинні відносини поширилися на решту тварин, а в окремих народів — також на рослини і природні фактори. На¬приклад, у австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гаря¬чий вітер, дощ, сонце.
За яких історичних умов виник тотемізм? У нього було дві специфічні соціальні передумови: виникнення родового ладу і полювання як основний вид тру¬дової діяльності. Разом із виникненням родового ладу з’явилася і залежність кожного члена суспільства від колективу родичів, оскільки тільки від них первісна людина могла отримувати допомогу і заступництво. А в умовах, коли полювання було головним видом тру¬дової діяльності, первісна людина досить сильно відчувала свою залежність від тварин. Залежність від родового колективу і тварин — ось ті головні особлит вості раннього матріархату, які ніби відштампувалися в тотемізмі.
Зазначимо дві основні риси тотемізму.
Перша — виділення в ролі головних об’єктів по¬клоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об’єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тоте¬мам поклонялися настільки, наскільки вони були вмі¬стилищем тотемічних духів. Це поклоніння виявляло¬ся через молитви (прохання), танці, табу, жертвопри¬ношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемістські свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тоте¬му. Під уподібненням розуміється прагнення зовні бути схожим на тотема хоч би однією якоюсь рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схо¬жими на антияопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.
Друга риса — дозвіл убивати і з’їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялись, але їх же вбивали і з’їдали. І, за переконанням первісних мисливців, од¬не не заважало іншому. Важливим було одне: вбити і з’їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити Тотемічному духові. Так, індіанці-шевенези (Канада) Ще на початку XX ст. виконували такі процедури над тілом забитого “родича”-оленя: ставили перед мор¬дою забитого посуд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували оленеві за те, що він дав себе забити, просили вибачення і бажали щастя Духові оленя в країні померлих.
Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів займає корова. Сліди тотемізму чітко простежуються в хри¬стиянстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням. Від обряду ритуального з’їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причащання, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина “з’їдають тіло і п’ють кров Бога”.
Фетишизм (від португ. fetico — зачарована річ) — це віра в існування у матеріальних об’єктів надпри¬родних властивостей. Фетишами називають мате¬ріальні предмети, що їм віруючі приписують надпри¬родні властивості.
Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія “подвоювала” шляхи впливу на природу, то фетишизм “подвоїв” ще й вла¬стивості матеріальних об’єктів.
До реальної користі матеріальних предметів дода¬вались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з’являється ідея Бога .
В сучасних релігіях фетишизм зберігається у ви¬гляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани й амулети. Талісман, з погляду мар¬новірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, ггідковки, ладанки, кулони, слоники, іграшки.
Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Приміром, деякі з північноамериканських індіанців ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцю¬вальним рухам вони приписували надприродні вла¬стивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечува¬ти вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (при¬родний рух), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).
Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробничу, ліку¬вальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була магія виробни¬ча, яка, в свою чергу, мала ряд “розгалужень”: ми¬сливська, рибальська, будівельна тощо. У ході роз¬витку суспільства з’являються все нові різновиди ви¬робничої магії; землеробна, скотарська, гончарна, ко-вальська, навчальна, спортивна.
Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово “табу” запозичене з мов жителів Гаванських островів, що означає заборону що-небудь робити, щоб не накликати на себе неприємнощі. Магія дійшла до наших днів і як елемент сучасної ре¬лігії (віра в надприродну силу обрядів), і в самостій¬ній формі (у вигляді таких побутових передсудів, як ворожіння на картах тощо) .
2. Землеробські культури
З виникненням землеробства і скотарства у неоліті пов’язана поява землеробських культів, поклоніння Сонцю, стихіям, виникнення певної картини світу. Поступово утвердилася трирівнева система світобудови: підземний світ – помешкання божеств, зміїв, чудовиськ, земний світ – світ людей, живої природи, небесний світ – помешкання більшості божеств і душ померлих. Три цих світи втілювали в орнаментах на неолітичній кераміці, уявлення про них залишаються й потім. Виникли стійкі міфологічні образи, що пізніше склалися в цільну міфологію.
Землеробські культи — це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай .
Типовий приклад — релігійні погляди індіанців-ірокезів. Вони жили раніше на території, на якій тепер розташовані канадські міста Квебек і Монреаль. Ще у XIX ст. ірокези шанували чотирьох головних духів: духа землі, духа бобів, духа кукурудзи і духа гарбуза. Всі ці чотири духи, за їхніми уявлен¬нями, були жінками. Духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духа-ми-жігасами шанувалися також, але на другорядних ролях, духи-чоловіки — дух сонця, дух дощу і дух вітру. За яких історичних умов виник землеробський культ?
На ступені розвитку матріархату (виник близько 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яке виросло із збиральництва. А збиранням раніше займалися жінки. Можна сказати, що доки чоловік полював, жінка ви¬найшла землеробство. Тому на стадії пізнього матрі¬архату жінки, виконуючи головну роль у господар-ському житті, разом з цим і завдяки цьому почали керувати чоловіками і в інших галузях життя. За¬лежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості того часу, які відбилися у релігійних поглядах людей.
Можна виділити такі основні риси даної релігійної системи. Перша — шанування землеробських духів у ролі головних. Цих духів ми вже називали, коли йшлося про ірокезів.
В багатьох народів шанувалися і двійники таких природних фак-торів, які лише в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай впливають місяць і плане¬ти, і тому поклонялися також духам цих об’єктів.
Друга — керівна роль жінки в релігії. Землеробсь¬кий культ — це своєрідна жіноча релігія. Це виявля¬лося у Двох головних процесах. По-перше, найго¬ловніші духи зображувалися у вигляді духів жіночого роду. По-друге, найважливіші релігійні обряди в цей час виконували жінки. У деяких народів дозволялося важливі обряди виконувати й чоловікам, але за однієї обов’язкової умови: вони повинні були видавати себе за жінок (говорити голосно, що вони жінки, пере¬вдягатися у жіночий одяг).
Третя риса — людське жертвоприношення як сис¬тема. Не розуміючи суті землеробських процесів, лю¬ди думали, що врожай є зворотна вдячність духів за жертвоприношення. Тому первісні землероби намага-лися свої дари духам зробити більш дорогими, більш цінними. Так виникла ідея необхідності людського жертвоприношення.
Четверта — ідея смерті і воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після “похорон” воно воскресає знову. Звідси зародилося уявлення, нібито деякі духи можуть тимчасово помер¬ти, щоб потім воскреснути.
І нарешті, п’ята риса — переселення до “країни мертвих” — із землі на небо. Багато благ і не¬приємностей землеробам “посилало” небо: світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град. Звідси народилося уяв¬лення про те, нібито духи живуть на небі. За ана¬логією і “країну мертвих” переселили із землі на не¬бо. Саме тоді вперше виникла ідея “про життя” душ мертвих у царстві небеснім.
Землеробський культ широко представлений у су¬часних релігіях. Серед християнських святих є покро¬вителі землеробства (Георгій) і повелитель дощу та грому (їлля-пророк). Усе це явний відголос земле-робського культу. Від Ідеї жіночого духу землі бере свій початок уявлення про Богородицю: недарма віруючі в селі називали її “заступницею хлібів”.
Із землеробського культу, що припадав на певні пори року, прийшли до християнства свята Різдва Христо¬вого (в минулому свято народження духа сонця — взимку) і Пасхи (в минулому свято воскресіння духа зерна — навесні).
Висновок
Магія, фетишизм відобразили й вирази¬ли безсилля первісної примітивної людини. У всіх випадках, коли люди, не маючи достатніх знань, були або хоч відчували себе безсилими, вони шукали “допомоги” в магії, фетишах або надприродних Двійниках. Ранні форми релігії, виникнувши ще в період формування родового ладу, збереглися й на-Далі як у родоплемінному суспільстві, так і в класо¬вому. Проте вони були тут відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, які повніше відображали кон¬кретні особливості суспільного розвитку.
Родоплемінний (або родовий) лад склався при¬близно 40 тисяч років тому і пройшов три основних ступені: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матрі¬архат і патріархат. Кожному ступеню відповідала форма релігії, яка відображала особливості безсилля людей у даних, конкретних умовах: ранньому мат¬ріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не по-ширювалися поза родом чи племенем, тому їх нази¬вають родоплемінними релігіями.
Список використаної літератури
1. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Наукова думка, 1995.
2. Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Вілбор, 1997.
3. Релігієзнавство / За ред. Рибачука. – К.: Освіта, 1997.
4. Релігієзнавство / За ред. Бублика. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
5. Основы религиоведения / Под ред. А. Яблокова. – М., 1994.
6. Угринович О. Введение в теоретическое религиоведение. – М., 1991, 1996.
7. Еришев И. Религиоведение. – К., 1999.
8. Крывелёв И. История религий: В 2-х т. – М.: Мысль, 1983-1986.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
