Поняття релігії.

Слово «релігія» перекладається з латинської як благочестя, святиня,
предмет культу. З цього випливає, що тут ми маємо справу з явищем, яке
відноситься до чогось вищого, святого, надлюдського у людському житті.
Це вище, абсолютне, має загальну назву Бога або Божества, хоча кожна
окрема релігія має свої власні імена цієї вищої сили. Можна сказати, що
не існує релігії без Бога, тобто якого-небудь уявлення про Бога, Бог є
початок і сенс будь-якої релігії.

Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю, Це й
реальне життя, дії людей — культ, богослужіння, церковна організація,
нарешті, це форми і принципи організації суспільного життя, що тією чи
іншою мірою грунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія — це
відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов’язані із
відношенням її до Абсолютного.

Таким чином, поняття релігії безпосередньо пов’язане з поняттям Бога. Не
заглиблюючись у філософське або богословське трактування цієї проблеми,
підкреслимо, що Бог є перш за все Абсолют, який стоїть вище будь-яких
людських або природних сил, здібностей, якостей та відносин. Він
надприродний, надреальний. Він породжує природу, породжує все — тому він
не є нічим з того, що сам породжує. Бог є трансцендентним, тобто
потойбічним, таким, що не міститься в межах даного замкненого кола
свідомості (іманентного). Тому людина не може відкрити Бога, «побачити
його», пізнати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище. Лише
сам Бог може відкритись людині, може перейти цю грань між
трансцендентним і іманентним, тим більше, що не будучи сам творінням,
Творець залишає в кожному своєму творінні маленьку частину себе.

Теологія і наука багато віків шукають докази як за, так і проти
існування Бога. Але висновком цих пошуків є те, що ці докази марні. Вони
нічого не доводять людині, яка не вірить, та вони не потрібні людині,
яка вірує. Ще І.Кант вважав, що існування Бога не можна логічно ні
довести, ні спростувати.

Релігія існує багато віків, мабуть, так довго, як Існує людство. За цей
час воно виробило безліч різновидів релігій. Своєрідні релігії існували
у Древньому Світі у єгиптян та греків, вавілонян та євреїв. У наш час
широкого розповсюдження набули так звані світові релігії: буддизм,
християнство та іслам. Крім того, продовжують існувати національні
релігії.

Протягом довгого часу продовжуються спроби з’ясувати, що ж являє собою
релігія, які її суттєві характеристики набули форму спеціальної галузі
знання релігієзнавства. Релігієзнавство вивчає процес виникнення,
функціонування та розвитку релігії, її побудови та різні компоненти,
численні виявлення релігії в історії суспільства та у сучасну епоху, й
роль у житті окремої людини, конкретних суспільств та суспільства
взагалі, взаємозв’язок та взаємодію з іншими галузями культури

Релігієзнавство — це комплексна галузь людських знань. Воно сформувалося
як результат зусиль представників богословсько-теологічної, філософської
та наукової думки.

Історично першою формою релігієзнавства є теологія — учення про Бога в
католицькій та протестантській традиції, про богослов’я як науку, про
прославлення Бога за православною традицією. Теологія, або богослов’я,
виникає Із спроби пояснити загальні положення тієї чи Іншої релігії,
перекласти образи, що містяться у священних книгах та постановах
соборів, та догматичні формули на мову понять, зробити їх зрозумілими
загалу віруючих. Теологія також має багато відділів догматика, моральне
богослов’я, екзегетика, літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія
церковного права) тощо Теологія, яка вивчається в духовних учбових
закладах, безпосередньо пов’язана з конкретним віросповіданням, вона
вивчає релігію та різні форми релігійного життя з точки зору їх
практичного використання. Наука про релігію намагається порівняти різні
релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів з точки
зору його історичного розвитку та сучасного стану.
Богословсько-теологічний підхід до релігії — це підхід до релігії з
середини, з позицій самої релігії. Основою такого підходу є релігійна
віра Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина.
Нерелігійній людині вона просто недоступна.

Характерною для богословське теологічного релігієзнавства є концепція
релігії, що подана у книзі відомого православного богослова та
священнослужителя Олександра Меня.

О.Мень обстоює твердження про надприродність релігії. Релігія, з точки
зору О Меня, є відповідь людини на виявлення. Божественної сутності
Релігія є силою, що зв’язує світи, міст між тваринним світом та Духом
Божественним Цей зв’язок органічно випливає з природного прагнення
людської душі до спорідненої з нею, але такої, що перевищує Божественні
субстанції.

Цей зв’язок, вважає О.Мень, здійснюється перш за все за допомогою
особливого виду духовного пізнання — релігійного досліду. Релігійний
досвід можна у самих загальних рисах визначити як переживання, що
пов’язані з відчуттям реальної присутності у нашому житті, у існуванні
усіх людей та всього Всесвіту якогось Вищого початку. Кінцева мета
богословсько-теологічного підходу — це захист та виправдання релігійного
віровчення , доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини
та людства взагалі.

Богословсько-теологічному підходу до релігії, як до підходу «зсередини»,
протистоїть філософський та науковий методи роз’яснення релігії, як
підходи «іззовні» — богословсько-теологічний підхід здійснюється на
основі прийняття релігійного віровчення як початкової та безперечної
істини.

?

?

щоб перевірити, наскільки міцні ці людські установлення, позбавитись
тих з них, як виявили свою неістинність, а ті, які витримали перевірку,
— поставити на більш міцний щабель знань Реально ж філософія являє собою
велику кількість вчень, шкіл, течій та напрямків. Існує напрямок
релігійної філософи, у якому засобами філософської методології
досягається така ж сама мета, що і у богословське теологічному підході
до релігії. Разом з релігійною філософією у XVII—XVIII століттях
зароджується філософія релігії. У філософії релігії також набуває
перевагу позитивна тенденція у відношенні оцінки ролі релігії у житті
людини та суспільства. Але тлумачення релігії виходить за межі того або
іншого напрямку релігії, релігійних конфесій. У межах філософи релігії
існує деїзм, що тлумачить Бога, як найвищий Розум, з буттям якого
пов’язано будову Всесвіту, а також пантеїзм, що розчиняє Бога у природі
та культурі.

Суттєвий вплив на становлення релігієзнавства справила матеріалістична
тенденція в філософи релігії, яскравим представником якої був німецький
філософ Л Фейєрбах (1804—1872).

Л Фейєрбах намагався розкрити емоційно-психологічні та гносеологічні
механізми виникнення релігії. Вирішальне значення у формуванні
релігійних образів він надавав силі уявлення, фантазії, яку називав
«теоретичною» причиною релігії.

У працях Л Фейєрбаха здійснюється абстрактно-філософський підхід до
пояснення земної основи, людського джерела релігійних вірувань. Л
Фейєрбах дивився на людину взагалі, як на природне створіння поза його
соціальних характеристик.

Філософський аналіз релігії створюється у європейській культурі,
починаючи з XVII—XVIII століть, він панує аж до середини XIX століття

З середини XIX сторіччя поряд з теологічним та філософським починає
формуватися науковий підхід. У чому ж полягає відмінність між
філософським та науковим підходом у дослідженні релігії? Ця розбіжність
є як у предметній сфері, так і у методах дослідження. Предметною сферою
філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем.
Тому філософія акцентує на вивченні світоглядного боку релігії. Для
філософів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії проблема
створення буття, що первинне духовний чи матеріальний початок Бог
створив цей світ, у тому числі і людину, або людина створила у своїй
свідомості Бога. Предметом науки про релігію не є проблема створення
буття, або предмет релігійної віри — Бог та всі його атрибути. Наука
вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя, у її зв’язках та
взаємодією з іншими галузями цього життя яким шляхом формується релігія,
як ті або інші релігійні системи пояснюють світ, які цінності, норми та
образи поведінки вони формують у людей, як діють ті або інші релігійні
організації, які функції має релігія у суспільстві.

Відмінність між філософією та наукою виявляється не тільки у предметній
сфері, але також і в методах дослідження релігії. Філософія не провадить
емпіричного дослідження дійсності.

У науковому релігієзнавстві з самого початку його формування широко
застосовується історичний метод, що передбачає вивчення релігійних
систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також
урахування взаємодії у цьому процесі як загальних закономірностей
історії, так і своєрідних конкретних обставин. Історичний метод може
бути розслідуваним у вигляді генетичного підходу, коли дослідник
виводить асі послідовні стадії з початкової фази. У розвитку цієї
процедури важливе значення має відшукування усіх проміжних стадій у
ланцюзі еволюції релігії. Активно використовуються у релігієзнавстві і
порівняльно-історичні дослідження. У ході цього дослідження здійснюється
порівняння різноманітних етапів роз витку однієї релігії у різних
моментах часу, всіляких релігій що існують одночасно, але стоять на
інших етапах розвитку, провадиться реконструкція тенденцій розвитку.

Проблема «мінімуму» релігії має ряд аспектів. Перший аспект пов’язаний з
визначенням тієї сфери релігійного життя, у якій слід шукати цей
«мінімум». Тут позначались три основних підходи. Перший підхід стверджує
що цей «мінімум» слід шукати у сфері релігійної свідомості в особливості
поглядів, уявлень і почуттів та переживань віруючих. Другий підхід
стверджує, що специфіка релігії пов’язана з культовою діяльністю. Третій
— з релігійними організаціями.

Більшість релігієзнавців вважає, що «мінімум» релігії слід шукати у
сфері релігійної свідомості Вони, як правило, пов’язують релігію з
вірою. Не випадково, що і в широкому обігу слово «віруючий»
ототожнюється з поняттям «релігійна людина».

Усяка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось.
Це «щось» не може виступати предметом віри у вигляді незалежної від
свідомості об’єктивної дійсності. Не можна вірити у об’єкт як такий, а
можна вірити тільки в ті або інші наші уявлення про цей об’єкт.
Наприклад, вірити, що цей об’єкт існує, що він наділений тими або іншими
характеристиками

Таким чином, віра — це елемент людської свідомості, і вона безпосередньо
спрямована на ті чи інші утворення свідомості поняття, уявлення образи
теорії та ін.

Вчені відзначають, що предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи,
поняття та теорії. Але не всі гіпотези стають предметом віри.

Важливо відзначити, як активне емоційне та оціночне особисте відношення
до свого предмета неминуче захоплює і вольовий процес та проявляється у
тій чи іншій поведінці особистості.

Віра, як складовий момент акту вольового вибору, відбиває стверджувальну
силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних
сил у відповідних проблематичних ситуаціях за браком інформації,
відсутності логічних доказів, через сумніви.

Предметом релігійної віри є надприродне. Надприродне, за твердженням
віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу, перебуває по
той бік та порушує їх природний хід. Релігійна людина вірує у виключний
характер надприродних істот або сил, і зокрема, не застосовує до них
звичайні критерії емпіричної вірогідності.

Похожие записи