Національна фармацевтична академія України

Реферат

на тему:

Особливості відродження

в ісламському світі.

Відсутність доби варварства.

Студент І курсу 7 гр.

заочної форми навчання

Заставний Тарас

01040/1

Особливості відродження в ісламському світі.

Відсутність доби варварства

У VІІІ – ІХ ст. в Арабському халіфаті пожвавлюється інтерес античного
світу, його науки, культури, мистецтва. Арабською мовою перекладають
грець книжки з логіки, математики, медицини, філософії, астрології,
алхімії, коментують Арістотеля, Платона, Галена. Виникає теорія, згідно
з якою мудрість грецький мислителів, котрі жили за доісламської доби і
були “невірними”, вважалися “світлом від лампади пророцтва”. Антична
містика александрійського періоду (гносис), елементи якої є вже у Корані
(початок VІІ ст.), поступово стає домінуючою.

Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?

В очах у розуму зіниця й зір – не ми?

Це коло всесвіту скидається на перстень,

А камінь, що горить ясніш од зір, — це ми.

Омар Хайям

Релігійне обґрунтування любові до коханої жінки, до людини, до
прекрасного було найвищим виявом гуманізму. Водночас із релігійними
ідеалами, інколи вступаючи з ними в суперечності, зароджувалися,
зміцнювалися й утверджувалися у свідомості кращих людей того періоду
ідеали справжнього гуманізму. Засновник гуманістичної фарсомовної поезії
Рудакі, творець монументальної епічної поеми “Шахнаме” Фірдоусі, учений
і поет Омар Хайям, неперевершені поети Гафіз, Сааді, Нізамі славили щиру
любов до жінки, до земного, грішного, але чесного життя. Цей урочистий
гімн коханню і людині був для них засобом утвердження гуманістичних
ідеалів людської свободи, гідності та доброти. Тому цю величну добу в
історії людства і називають мусульманським Ренесансом – відродження.

Етапи розвитку ісламської культури Середньовіччя.

Добу мусульманського Ренесансу умовно модна поділити на два періоди –
східний і західний.

Східний – охоплює VІІІ – ХІ ст. і характеризується творчим розквітом
культур народів Месопотамії, Сирії, Єгипту та Ірану. Центрами культури
тоді були такі казково багаті міста, як Каїр, Дамаск, Басра, Багдад,
Самарканд.

Своєрідно розвивалася нова культура близькосхідного регіону, зокрема у
Персії та Середній Азії.

Персько-таджицька література мовою фарсі зародилася на території, де
мешкали східні іранці і таджики, а з часом поширилася на захід, де жили
перси. У VІІ – VІІІ ст. землі Ірану, частини території Кавказу та
Середньої Азії захопили араби.

Цей топче стежечку до монастирських брам,

Той шлях до Істини собі торує сам…

Боюсь, настане день і пролунає голос:

“Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!”

Омар Хайям

Примусово спроваджувався іслам, укорінювалася мова і письменність
завойовників. Арабська мова (як державна і релігійна, вона стала єдиною
літературною мовою Арабського халіфату) у той час відігравала роль
світової. Тому й література мовою фарсі (парсі) була безпосередньо
дотична до світової культури. Зміна мов спричинила глибинні якісні
перетворення у персько-таджицькій літературі, яка сприйняла чимало
елементів арабо-ісламської культури. Водночас вона зберегла стародавню
іранську традицію, власну самобутність. Згодом арабомовна
персько-таджицька література VІІ – ІХ ст. так збагатилася завдяки
арабській культурі, що власне, створила передумови для виникнення
класичної літератури рідною мовою – фарсі.

Фарсі як літературна мова відродилася на території Хорасану і
Мавераннахру, переважно в містах Самарканді, Бухарі, Балхі, Мерві та ін.
У VІІІ-ХІІ ст. література мовою фарсі створювалася й іншими народами
Середньої Азії, а також в Азербайджані, Індії та Туреччини.

Персько-таджицька література з’явилася на хвилі антиарабських повстань,
внаслідок яких до влади прийшли іранські династії (спочатку Тахиридів і
Сафаридів, пізніше Саманідів) і відродилася мова (фарсі) та іранські
традиції. Бухара стає не тільки столицею східноіранської держави,
незалежної від Арабського халіфату, а й центром культурного життя всього
Східного Ірану і Середньої Азії. У Бухарі сформувалась і розквітала
перша школа поезії та прози мовою фарсі. Тут відшліфувалися і
розвивалися такі поетичні жанри класичної літератури Близького Сходу, як
рубаї, газель (ліричний вірш із кількох дворядових строф), касида
(невелика поема), маснаві (велика епічна поема).

Художня самобутність таджицької та перської поезії випливає з уваги до
внутрішнього світу людини, найтонших відтінків її почуттів. Поезія
Рудакі – яскраве тому свідчення. В автобіографічній касиді “Скарга на
старість” поет розповідає не про сумну старість, а про життя, його
радощі, красу й мудрість. Поезія Омара Хайяма – сповідь сміливої духом,
допитливої людини, яка жила інтересами свого часу. Темою багатьох рубаї
Хайяма є роздуми над істинами, викладеними в Корані. Легенда про
небесний рай дуже гарна, але кожен повинен знайти щастя на землі –
такого висновку доходить поет у своїх роздумах. Вищим ідеалом може бути
праведне життя:

… Того, що суджене, боятися не треба;

Боюсь неправедно прожити на землі.

Високої майстерності досяг Хайям у зображенні почуття кохання, яке, на
думку поета, є першоосновою людського існування.

Омар Хайям (повне ім’я Гіяс-ад-Дін-Абу-аль-Фахт Омар ібн Ібрахім Хайям
Нішапурі) народився 18 травня 1048 р. у місті Нішапурі – одному з
головних культурних центрів Давнього Ірану. Дату його народження змогли
встановити лише недавно, розшифрувавши його гороскоп (складений самим
поетом, який захоплювався астрологією).

Роки навчання і мандрувань митця минали у різних містах Хорасану і
Мавераннахру – Нішапурі, Самарканді, Бухарі, Гераті, Балхі, Ісфахані.

На Близькому Сході Омара Хайяма знали передусім як видатного вченого.
Слава про його дивовижні знання поширилися всією Середньою Азією. Він
був талановитим математиком, фізиком, астрономом, філософом – справжнім
тогочасним енциклопедистом.

У філософії Омар Хайям вважав себе послідовником Ібн Сіни (Авіцени),
модель всесвіту якого з “Книги зцілення” була сприйнята
західноєвпроейськими схоластами і відтворена у “Божественній комедії”
великого італійського поета Данте Аліг’єрі. Десь у 25 років Омар Хайям
написав свій перший алгебраїчний трактат, що уславив його як ученого.

1074 р. молодого поета і дослідника запросили до Ісфахана (тогочасної
столиці сельджуцького султана Малік-шаха Ісфахані) керувати
обсерваторією. Омару Хайяму надали чудову можливість займатися наукою,
тож на поезію у нього залишалося лише години відпочинку. Відомо, що поет
писав свої чотиривірші на полях наукових праць. Збірки його віршів,
рукописи рубаї досі не знайдені.

Література доби мусульманського Ренесансу – це насамперед глибока,
емоційно багата лірика. Гете порівнював барвисту палітру сприйняття
світу в перській поезії зі східним ярмарком, із фантасмагорією барв,
запахів, відчуттів, що символізують красу й повнокровність світу. Поряд
з монументальною “Книгою царів” Фірдоусі, з поетичними смарагдами Рудакі
розкинулись і ажурні шати мудрої, пройнятої духом високого гуманізму
поезії великого Омара Хайяма.

Поетичні перлини поета – оригінальні філософсько-ліричні чотиривірші
(рубаї) – були об’єднані сходознавцями-перекладачами у збірку “Рубайят”.
На відміну від інших поетів Сходу, Омар Хайям був послідовним
прихильником цього найскладнішого жанру персько-таджицької лірики, в
якому три або й чотири рядки римуються між собою. Рубаї, популярний на
Сході поетичний жанр, виконувались під музичний акомпанемент, один за
одним, з паузами. Об’єднані в тематичні збірки, ці чотиривірші співали
як куплети однієї пісні, у межах якої і розкривався ліричний образ.
Форму рубаї часто використовували для філософських роздумів. Значне
місце в них посідають мотиви кохання і вина, які трактуються, однак, як
символи: кохання – любов до Бога; вино – напій з джерела мудрості.

Девізом творчості поета можуть бути слова: “Хай живе Життя!” Яким воно
буде після смерті – нікому не відомо, стверджує він. Усі помремо,
розсиплемося на порох, перетворимося на глину, але воістину мудрий той,
хто прожив свій недовгий вік за високими законами доброти, любові й
людяності.

Боюсь, що більше ми не вернемось додому,

Ні з ким не стрінемось у обширі земному.

Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм!

Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.

Другий – західний період охоплює ХІ-ХІІ ст. Центри культури
переміщаються до Кордови, Севільї, Толедо та інших міст Піренейського
півострова. Розвиток культури Сходу Арабського халіфату підготував грунт
для подальшого його розвитку на Заході.

Культури цих двох частин ірано-арабського світу і за змістом і за формою
були такі близькі, що сучасники зі Сходу характеризували західну
культуру словами з Корану: “Це ж наш товар, повернений нам”.

Діячі науки і мистецтва з різних країн мусульманського Сходу стікалися
до Андалусії, де знаходили кращі умови для творчої роботи. Лише
бібліотека Кордови мала майже півмільйона томів, привезених із різних
куточків тогочасного цивілізованого світу.

Через мусульманську Іспанію (Кордовський халіфат) європейські
університети знайомилися із працями таких найвидатніших мислителів
Сходу, як Авіценна, Аверроес, аль-Газалі та ін. Наприклад, коментарі
Аверроеса, що стосувалися проблем тлумачення спадщини Арістотеля
(Стагіріта), спричинили жваві суперечки серед відомих філософів і
богословів Європи – Альберта Великого, Сігерта Брабантського, Фоми
Аквінського.

Отже, арабо-ісламська культура Середньовіччя періоду мусульманського
Ренесансу визначала певний час розвиток світової цивілізації. На
мусульманському Сході та Заході розросталися міста, будувалися складні
за інженерним виконанням споруди, процвітала торгівля, інтенсивно
розвивалися науки, досягали високої майстерності та витонченості
ремесла.

Середньовічний Захід мав великий вплив на східних філософів і лікарів,
європейські купці лише мріяли про розмах діяльності, притаманний
мусульманським торговцям, побутові речі, виготовленні на Сході,
вважалися предметами розкоші на Заході.

Досягнення арабської культури й науки впливали на розвиток інших країн,
передусім середньовічної Європи. Це виявлялося, зокрема, в математиці
(арабськими називаються запозичені арабами в індійців цифри, якими й
нині ми користуємося), хімії, філософії та психології.

Джерела:

Щомісячний науково-методичний журнал “Всесвітня література”. №9 (257).
Вересень, 2001.

Щомісячний всеукраїнський науково-методичний журнал. Полтавський
державний педагогічний університет ім. В.Т.Коромина, №3, березень,
2000р.

С.А. Токарєв “Релігія в історії народів світу”.

Ю.Калінін, Є Харьковщенко “Релігієзнавство”. м.Київ, 98

“Мала поезія Омар Хайяма”, переклад на українську мову В.Мисика.

Похожие записи