Реферат на тему:

Новозавітна апокрифічна література

План:

I. Вступ. Поняття про апокрифи.

II. Новозавітна апокрифічна література:

1. Причини виникнення апокрифів.

2. Класифікація апокрифічної літератури.

3. Загальна характеристика та огляд новозавітних апокрифів:

a) Євангелія;

b) Діяння;

c) Послання;

d) Апокаліпсиси.

III. Висновок. Значення апокрифічної літератури.

Слово «апокриф» (із грецького «таємний», «сокровенний») у церковній
літературі мало подвійне значення. Іноді апокрифи протиставляються
книгам, які перебувають у вживанні під час церковних зборів. У такому
випадку апокрифи – книги таємні, приховані. Але слово «апокриф» може так
само означати твір, походження якого невідоме. У цьому випадку апокриф –
те ж, що твір підроблений, несправжній. За блж. Августином апокрифічною
книгу робить саме occulta origo (таємне походження). І та й інша ознаки
стали потім зливатися. Виключення книги із суспільного вживання
обумовлюється, між іншим, темрявою її походження. А тому що автор книги
бажає сховати її походження тільки через недосконалість її змісту, то
апокриф став означати все дурне, перекручене.

Протестантські дослідники Нового Завіту Джеймс Хастингс і Брюс Мецгер у
своїх дослідженнях майже однаково визначають поняття «апокриф». «Слово
«апокриф» грецького походження й означає ті книги, які є «таємними». З
погляду тих, хто схвалював ці книги, вони були «сховані» або вилучені із
загального користування, тому що в них, вважали вони, утримується таємне
або езотеричне вчення, занадто глибоке і складне, щоб бути доступним
кому-небудь, крім посвячених. Однак з іншого погляду вважалося, що книги
ці цілком заслуговують, щоб їх «приховали», тому що вони є підробленими
й (або) єретичними».

Таким чином, апокрифи – це писання, що одночасно відповідають трьом
ознакам:

1) їхній сюжет пов’язаний з біблійною історією, особами Євангельської
історії;

2) їхні тексти не ввійшли до складу Священного Писання;

3) їхні тексти в той або інший час претендували на роль джерел віри або
приймалися такими, тому що те, про що в них говорилося, відбивало ідеї й
вірування тих християн, які ці писання приймали.

Ранньохристиянська література за типом своїх пам’яток значною мірою
складається з апокрифічних творів. Для неї дуже характерною ознакою є
наслідувальний тип творчості. Пам’ятки апостольського періоду беруться
як приклад і зразок. Апокрифічна література займає велике місце в колі
читання того часу. Література ця прагне наслідувати книги Св. Писання за
їхнім змістом і напрямком. По суті, ця література не входить у рамки
чисто патрологічного дослідження, але проте про неї потрібно мати хоча б
загальне поняття, щоб відновити той зв’язок, що існує між апостольськими
працями й діяльністю так званих «мужів апостольських.» Треба, втім,
обмовитися, що сама по собі ця література значною мірою й не є продуктом
самого раннього першохристиянства. Є пам’ятки християнської писемності
більш древні, чим апокрифічні євангелія й послання, деякі з яких
складені, імовірно, в III й IV століттях. Таким чином, серед апокрифів
ми маємо і євангелія, і діяння, і послання, і апокаліпсиси.

Бажання писати євангелія могло виникати з того, що ми знаходимо в кінці
Євангелія від Іоана: «Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками
Своїми, про які не написано в цій книзі»(20:30) та «Багато й іншого
створив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам
світ не вмістив би написаних книг»(21:25); членам древньої Церкви
особливо хотілось взнати про ті сторони життя й служіння Христа, про які
нічого або майже нічого не розповідають канонічні Євангелія.

Апокрифічні євангелія прийнято ділити на дві групи. До першої належать
євангелія юдео-християнського кола. Серед них наступні.

Євангеліє Євреїв. Свідчення про нього ми маємо від блаженного Ієроніма,
що цей твір з халдеє-сірійської мови переклав на грецьку і латинську.
Він був нібито у вжитку в Назореїв і багатьма визнавався за єврейське
текстуальне джерело євангелія від Матфея. У дійсності воно близьке по
своєму змісту до деяких уривків першого канонічного Євангелія. Згідно з
Т. Цаном, можна визнати, що воно є подальшою переробкою першоджерела
Матфеєвого Євангелія. Складено воно ймовірно близько 150 р.

Євангеліє евіонітів. Збереглося у вигляді фрагментів. Про нього є
свідчення Орігена (на Лк., I, 1). Уживалося в християн-євреїв. Приблизна
дата — 2 в. Імовірно, тотожно Назорейському Євангелію, про яке говорить
свт. Єпифаній Кіпрський.

Євангеліє від Фоми складається з логій, що починаються словами «Ісус
сказав…». Висловлювання багато в чому збігаються з канонічними
Євангеліями, але в них виразно відчувається вплив гностичних писань.
Юдео-християнський характер тексту видний з особливого відношення до
Якова, Брата Господнього, про якого говориться, що заради нього виникли
небо й земля. Рукопис коптського перекладу Євангелія від Фоми виявлений
в 1945 у Наг-Хаммади (Єгипет). Оригінал, імовірно, був написаний на
грецькій мові на поч. 2 ст.

Протоєвангеліє Якова оповідає про дитинство і юність Діви Марії.
Написане в єгипетському юдео-християнському середовищі в 2-й пол. 2 ст.
(зберігся рукопис цього часу); дуже вплинуло на богослужіння, церковне
мистецтво й народну літературу середніх віків .

Другою групою є євангелія, що відображають перехід від палестинського
християнства до християнства з язичників.

Євангеліє від Петра. Фрагмент його був знайдений у Єгипті в 1886. Він
описує суд над Спасителем, Його смерть на хресті й ранок Воскресіння.
Текст з’єднує в собі юдео-християнські, язицько-християнські й докетичні
риси. Датується 120-150.

Книга Йосипа Теслі присвячена дитинству і юності Ісуса Христа. Написана
біля 4 ст. у Єгипті, збереглася в арабській і латинській версіях. Уперше
видана в 1722 р.

Євангеліє Дитинства, приписуване ап. Фомі, оповідає про чудеса, які
робив Отрок Ісус. За характером найбільш далеке від канонічних
Євангелій. Збереглося в грецькому і латинському перекладах. Дата не
встановлена.

Євангеліє Никодима, або Діяння Пілата, написане з метою зменшити провину
Пілата в засудженні Господа. Датується 2 – 4 ст. Збереглося в грецькій,
слов’янській і частково в латинській версіях.

Євангеліє Псевдо-Матфея, або Книга про Різдво Блаженної Марії, написане
не раніше 9 ст. під впливом Протоєвангелія Якова і Євангелія Дитинства.

Успіння Блаженної Діви Марії написане на грецькій мові біля 4 ст.
Відноситься до жанру завітів. На думку сучасних дослідників, відноситься
до писань християн-євреїв.

Арабське Євангеліє Дитинства написане біля 6 ст., але на основі більш
ранніх легенд. Примітно, що в цій пам’ятці волхви названі персами.

Апокриф Іоана зберігся у фрагментах. Містить питання до Ісуса Христа й
відповіді Його. Написаний в 2-5 ст. у колах гностиків.

Через те що в канонічних Діяннях згадана місіонерська діяльність тільки
деяких апостолів, автори II і наступних століть вважали потрібним
складати інші Діяння, що оповідають про справи, вчинені, за переданням,
іншими апостолами.

Діяння ап. Павла є тільки в уривках. Найбільш відомий з них стосується
учениці апостола — Теклі. Написані в 2 ст. Містять історичне зерно в
легендарній формі.

Діяння ап. Іоана, твір, що виник у середовищі, близькому до гностиків.
Оповідає про життя, страждання й чудеса апостола. Грецький текст є,
імовірно, перекладом із сирійської мови. Написане в 2 ст. Можливо, у
ньому є відзвуки достовірних переказів.

Діяння ап. Андрія написані, імовірно, у кін. 3 ст. Збереглися в пізній
обробці.

Діяння ап. Фоми, твір, що описує місіонерську подорож Фоми в Індію і
його мученицьку смерть. Несе на собі сліди єретичних вчень. Збереглося
на грецькій і сирійській мовах; оригінал, можливо, був написаний на
сирійській мові біля 3 ст.

Діяння ап. Филипа в основному розповідають про його чудеса. Збереглися
грецький і латинський переклади (оригінал міг бути написаний на
коптській мові біля 5 ст.).

Історія апостолів Авдія містить переказ діянь і легенд про апостолів.
Приписувалася різним авторам, мала своїм джерелом різні сказання, що
виникли незалежно один від одного. Дата створення не встановлена, однак
була зібрана, можливо, у Франції не раніше 6 або 7 ст.

Не завжди зауважують, що із чотирьох різних літературних форм
новозавітних книг (євангелія, діяння, послання й апокаліпсис) найбільше
послань. З 27 книг Нового Завіту 21, або сім дев’ятих загальної
кількості, відносяться до послань. З іншого боку, однак, серед
новозавітних апокрифів послань відносно мало. Безсумнівно, це
пояснюється тим, що нелегко написати послання, яке б у достатній мірі
нагадувало справжнє.

Послання Ісуса Христа царю Абгару (Авгару), пам’ятка сірійського
походження. Пов’язана з легендами про ап. Фадея. Написана не пізніше 4
ст., тому що її цитує вже Євсевій Кесарійський.

Послання Лентула, зразок середньовічної євангельської белетристики (біля
14-15 ст.). Оповідання ведеться від імені вигаданого правителя Іудеї
римлянина Лентула, який як очевидець євангельських подій описує
зовнішність Ісуса Христа.

Дідахе, або Вчення 12-ти апостолів, твір, що викладає основи церковного
життя. Був написаний біля 100-150 рр., імовірно, у Сирії. Грецький текст
був відкритий в 1873 митр. Філофеєм (Врієнніосом) Никомедійським
(опублікований в 1883).

Послання ап. Павла Лаодикійцям створене на основі Кол 4:16. Написане
біля 4 ст. Збереглося в латинському перекладі.

Переписка ап. Павла й філософа Сенеки з’явилася трохи раніше 4 ст.
Збереглася на латинській мові.

Послання 12-ти апостолів містять бесіди Христа з учнями протягом 40 днів
після Воскресіння. Написані біля 160 р.; збереглися в ефіопському
перекладі.

Послання Варнави, приписуване сподвижникові ап. Павла, перейняте різким
антиюдейським духом. Написане, імовірно, після зруйнування Адріаном Юдеї
(біля 130).

Климентини, або Псевдо-Климентові писання, оповідають про боротьбу ап.
Петра із Симоном Волхвом. Твір несе на собі печатку поглядів
юдео-християн. Складається з «Бесід» й «Розглядів». Джерелом служили
древні легенди й апокрифи, а також у ньому знайшла відбиток керигма
(проповідь) ап. Петра.

В II і наступних століттях були в користуванні кілька апокаліпсисів, що
конкурували з канонічним Апокаліпсисом Іоанна, які приписувалися іншим
апостолам. Серед них наступні.

Апокаліпсис ап. Петра. Фрагмент цього твору знайдений у гробниці
єгипетського ченця (1886). Він оповідає про таємниці загробного світу,
нібито відкритих Христом на прохання учнів. Оригінал відноситься до 2
ст. Збереглися й інші фрагменти в ефіопському перекладі.

Апокаліпсис (або Вознесіння) ап. Павла є свого роду мідраш на 2 Кор
2:2-4. На думку блж. Августина, він «наповнений байками».

До апокаліптичної літератури відноситься й «Пастир» Єрма, що трактує про
долі Церкви. Єрм жив у сер. 2 ст.

Апокаліпсис ап. Петра, «Пастир» Єрма, Дідахе й ін. апокрифи входять у
Мураторієвий канон 2 ст., отже, в ту епоху вони ще не повсюдно були
визнані апокрифічними.

Вивчення новозавітних апокрифів дозволяє зробити висновок про
богонатхненну мудрість Церкви, яка відокремила «плевели» від «пшениці».
Жоден апокриф не може зрівнятися з канонічними книгами ні в духовному
відношенні, ні в плані літературному, ні за історичною вірогідністю.
Більшість із них — плід фантазії, погано зрозумілого благочестя,
поглядів, що спотворили саму суть Євангелія Христового. Не випадково
вони були улюбленою літературою єретиків, гностиків і маніхеїв. Але для
історії культури первісного християнства, для історії єретичних вчень,
християнської догматики в них приховано багато даних.

Використана література:

1. Христианство: Энциклопедический словарь: В 2 т.: т.1. – М., 1993.

2. Мецгер Б. Канон Нового Завета. – М., 1998.

3. Мень А., свящ. Библиологический словарь. Т.1. – СПб., 2002.

4. Иисус Христос в документах истории. – СПб: Алетейя, 1998.

5. Киприан (Керн), архим. Патрология. Т.1. – Париж-Москва, 1996.

6. Писание мужей апостольских. – Рига: Латвийское Библейское Общество,
1994.

7. Лаба В., проф. Патрологія: Життя, письма і вчення Отців Церкви. – Л.:
Свічадо, 1998.

Похожие записи