Реферат на тему:

Нові релігії ХХ століття: неохристиянські, орієнталістьскі, синтетичні,
езотеричні, неозичництво, сатаністи.

З М І С Т

ВСТУП

“НОВІ РЕЛІГІЇ” ХХ СТОЛІТТЯ

Неохристиянство

Релігії орієнталістського напряму

Синтетичні релігії

Неоязичництво

Езотеричні об’єднання та сайєнтологічні рухи

Сатаністи

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Релігієзнавство є зведенням у ціле розрізнених знань про релігію,
цілісна система наукового осмислення релігійного феномена, вивчення
якого в українській вищій школі – важливий чинник підвищення рівня
духовної культури людини. Знання історії духовних культур відчиняє двері
до правильного розуміння і осмислення величезної глибини цивілізаційного
надбання людства, до свідомого і плідного його засвоєння. Правильно
сформовані світоглядні орієнтації, уявлення про духовні цінності
допомагають людям чіткіше визначити свою програму життя, а народам –
зайняти належне місце в цивілізованому світі.

В період становлення державності України, духовних засад українського
народу як ніколи важливо оволодіти багатством загальнолюдських
цінностей, відродити втрачені здобутки національної духовної культури,
сформувати нову систему ціннісних орієнтацій та ідеалів.

Вичерпної інформації про кількість релігій у світі (близько 5 тис.), як
і оптимальної їх класифікації, не існує. В першу чергу це пов’язано з
тим, що в релігієзнавстві відсутня чітка система критеріїв поділу
релігій на певні групи та типи. Історія релігієзнавства знає багато
різних типологічних схем періодизації історії релігії. Здебільшого при
поділі релігій на групи та класи застосовують етнічні ознаки, час
виникнення, рівень організації, державний статус.

За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

ранні форми – релігії первіснообщинного ладу;

політеїстичні – етнічні;

монотеїстичні – християнство та іслам, іудаїзм та сикхізм;

синкретичні – ті, що утворилися внаслідок зрощування або злиття різних
етнічних і світових релігій: суфо-китайські секти, іудео-християнські
релігії;

нові релігійні течії та рухи: церква уніфікації Муна, свідомості Крішни,
сайєнтології, неоязичництво.

Згідно сучасних українських релігієзнавців – А.М. Колодного, В.І.
Лубського, С.А. Токарєва – „Нові релігії” та релігійні рухи
класифікуються таким чином:

неохристиянство та течії християнського коріння – Церква Повного
Євангелія, Богородична церква, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів
(мормони), Новоапостольська церква, Церква Христа, Церква нового
Єрусалиму, харизматичні церкви;

релігії орієнталістського спрямування (або східні релігійні течії) –
Товариство свідомості Кріпни, Товариство трансцендентальної медитації,
послідовники Саї Баби, центри Шрі Чінмоя, Дзен-буддизм, Нітірен,
Вселенська чиста релігія (сахаджа йога), Всесвітня віра Багаї, АУМ
Сінрікьо;

синтетичні неорелігії — Церква об’єднання, Велике Біле братство;

езотеричні об’єднання – теософія, братство Грааля, асоціація Жива етика
(Агні-йога);

неоязичництво – друїдизм, ведизм, арійський рух, тенгріанство, Рідна
віра, РУНвіра, Собор рідної віри, Ладовірство, Великий вогонь;

сайєнтологічні (наукологічні) рухи – Діанетика, Наука розуму,
Християнська наука;

демоністичні культи – сатанізм.

Мета даної контрольної роботи – розкрити Нові релігійні течії як один із
напрямків релігійних вчень, дати основним з них характеристику,
ознайомитися з особливостями віровчення та розкрити роль „Нових
релігій” у сучасній культурі.

„НОВІ РЕЛІГІЇ” ХХ СТОЛІТТЯ

Релігійний ренесанс, відродження інтересу до релігійно-містичних шукань
минулого, виникнення нових релігійно-філософських вчень, релігійних
рухів і незвичайних містичних шкіл, справжній вибух культів другої
половини ХХ та початку ХХІ століття – яскрава особливість Нового часу.

Строкатість сучасного богошукання фантастична та є характерною рисою для
всіх частин світу планети, всіх континентів і регіонів. Можна сказати,
що „епідемія нетрадиційної релігійності” водночас викликає неприйняття,
різку критику та завойовує чималу кількість прихильників. Інколи з
нічого навколо пророка, вчора ще нікому невідомого, виникають великі
релігійні формування. Нині поряд зі світовими релігіями з багатовіковими
традиціями діє близько 30 тисяч інших релігійних учень і культів. Без
відомостей про них уява про релігійну ситуацію в світі буде неповною.

Терміни, якими позначають оформлені в другій половині ХХ ст. нові
конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися
модерністські процеси в релігійній сфері, це – новітні релігії,
неорелігії, нові релігійні течії, нові релігійні рухи.

Дискусійним у релігієзнавстві залишається питання, на підставі яких
критеріїв цей тип релігій можна називати „новими” тому, що проблема
визначення новітніх релігій актуальна з трьох причин:

важливо встановити параметри, за якими можна було б віднести релігійні
течії справді до новітніх,

існує необхідність використовувати такі визначення, які б служили
ефективним критерієм належності до організацій та рухів, які об’єднує
загальна назва – „нові”,

не всі рухи, течії та культи, які релігієзнавці чи соціологи відносять
до „нових”, вважають себе такими (наприклад, Шрі Чінмой вважають себе
культурним центром, Міжнародне товариство свідомості Крішни претендує на
звання найстарішої із релігій, Багаї також наполягають, що їхня віра не
новітня, а одвічна тощо).

Зарубіжні релігієзнавці „новими” називають рухи, що виникли після Другої
світової війни. Українські релігієзнавці вважають, що новітні релігії
спочатку з’являються у 60-х роках ХХ ст. в США (С.Бублик), а вже потім,
у 80-90-ті роки, у Західній Європі і в Україні (Л.Филипович).

Дослідження еволюції „нових релігій” показує наявність певних
відмінностей у їх виникненні в США та Західній Європі. Якщо в США вони
прийшли зі своєї батьківщини (здебільшого зі Сходу) разом із
родоначальниками (гуру, вчителями тощо), то в Європу, а вже потім і в
Україну – з учнями, тобто через посередників. Основними причинами
виникнення „нових релігій” вважають наступні:

альтернатива існуючим традиційним релігіям, незадоволеність формами їх
роботи та як результат духовних пошуків, протест проти існуючих
порядків; у посткомуністичних країнах ( у т.ч. в Україні) – як протест
проти комуністичної ідеології та форма своєрідного дисиденства;

зміна світоглядних парадигм, що спричинена науково-технічною революцією
ХХ ст.. і суперечностями постіндустріального суспільства; підвищення
загального рівня освіченості, що призвело до кризи світоглядних
орієнтацій та релігійної картини світу;

розрив існуючих донедавна зв’язків поколінь, відхід від релігії батьків;

відкритість „нових релігій” для послідовників будь-яких вчень, їх
демократизм і претензії на духовне об’єднання людства;

оригінальні методики та форми роботи, які вони пропонують – медитації,
сеанси йоги, фізичне та психічне оздоровлення.

антропологічний протест – неприйняття людиною сучасності як такої (за
дослідником релігійних процесів В.Єленським).

Причини, які зумовили виникнення „нових релігій”, стали не тільки рушієм
їх розвитку й великої популярності серед населення. Вони отримали не
тільки широке розповсюдження на всіх континентах, але й щороку чисельно
зростають. Так, за даними „Енциклопедії Британки” (1996), у 1995р. в
світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників „нових релігій” та
близько 1 млн. – потенціальних послідовників, тобто 2% всього населення
планети – прибічники „нових релігій”. Якщо з 1980 по 1993рр. приріст
прихильників становив 33%, то за прогнозами, до 2006р. зростання складе
67% при 20% зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких
змін не очікується. Існує думка про „наступ деструктивних культів”, їх
претензії на канонічний простір традиційних та історичних релігій. Ця
думка не обґрунтована, оскільки, як показують дослідження, з усіх, хто з
цікавості, а не з релігійних переконань приходить у нерелігійні громади,
залишається не більше 0,4%.

Всі нові релігії, незважаючи на їхню різноманітність, мають спільні
особливості і ознаки. До них можна віднести наступні:

своєрідна соціально-психологічна орієнтація, демонстративна втеча від
дійсності, при якій прихильники релігії вдаються до самоізоляції від
родинних і соціально-групових зв’язків, колишніх цінностей і уподобань,
яка досягається засобами психічного впливу, встановленням специфічних
правил і норм у громаді, виробленням своєрідної техніки контролю,
максимальною насиченістю програми різними груповими заходами з метою
відволікання членів громади від поза общинних справ;

наявність харизматичного лідера – особи, що наділена містичними
якостями, має необмежену владу, відрізняється нестримним
самозвеличенням. Як правило, йому приписують роль посланця, месії (іноді
поклоняються саме йому, а не Богу);

прихильники „нових релігій” – люди віком від 18 до 45 років, що мають
досить високий освітній ценз, здебільшого городяни, що викривають
традиційні релігії як хибні, неприйнятні;

принципи синкретизму, тобто вчення запозичені з релігійно-культурних
традицій різних народів і різних часів, що ввібрали в себе елементи
християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також окультизму,
спіритизму, астрології, теософії тощо. При чому кожне вчення претендує
на універсальність та винятковість своїх доктрин;

проповіді лідерів в кінці кінців зводяться до пророкування кінця світу;

часто члени громад відмовляються від власного майна на користь громади;

спонукальний мотив у кар’єрі лідерів – нажива за рахунок рядових членів
громади. При чому керівники не гребують експлуатацією своїх
прихильників, які безоплатно працюють, передають до фонду братства свої
заощадження та цінні речі (за рахунок цього у поводирів „нових релігій”
нагромаджуються великі багатства).

Сьогодні в Україні представлені майже всі відомі в світі „нові релігії”.
Всі вони успадкували ті риси, які характерні для модернових релігій
взагалі в будь-якій країні. Це – універсалізм, синкретизм, орієнтація на
спільний містичний досвід, відкритість до послідовників різних релігій,
авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних
громад. Проте, українським „новим релігіям” притаманні й певні
специфічні ознаки. А саме те, що поява їх збіглася з періодом
релігійного відродження, що може розглядатися як прояв плюралізації
релігійного життя, та повільність процесу поширення. За даними
Державного комітету України у справах релігії, станом на 2004 рік в
Україні офіціально зареєстровано 1582 організації неорухів, 50
напрямків, з яких 1112 – харизматичні громади.

Дамо характеристику найбільш відомим і розповсюдженим напрямам „нових
релігій”.

Неохристиянство

До цього класу належать релігійні течії, що виникли в рамках
традиційного християнства з метою приведення його до вимог часу. Ці
течії ґрунтуються на Біблії і на особі Ісуса Христа як на центральній
постаті своїх релігійних доктрин. Їм притаманна критика ортодоксального
християнства, оголошення своєї церкви виключно істинною у спасінні
Христової віри.

Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони). Заснована в США в
1830р. Мормони вважають себе обраними богом людьми і сподіваються на
щасливий кінець свого життя. Визнають чотири обряди: хрещення через
занурення у воду у 8-річному віці, рукопокладення, шлюб у двох
різновидах – земний і вічний, причащання хлібом і водою. Мормони
визнають, але у своєрідному трактуванні, Святу Трійцю, викупну жертву
Христа, спасіння і Месію. Щастя, на їх думку, до людини приходить через
земні діяння. Послідовники мормонів не палять, не вживають наркотиків,
чай, каву, алкоголь. Церква мормонів має струнку ієрархічну структуру:
очолює її президент, що керує за допомогою 12 апостолів та кворуму
сімдесяти. Вся влада в церкві перебуває в руках священиків мормонів.
Віроповчальні засади церкви викладені в „Книзі мормона”, писаннях
засновника Сміта „Вчення і заповіти”, „Дорогоцінна перлина”, які
включаються в мормонський канон. Церква має свій Символ Віри. В Україні
нараховується 57 громад (станом на 2004р.)

Новоапостольська церква. Виникла в Англії у 1832р. як результат
релігійного руху за відродження первісного вчення Христа. Основа віри
ново апостолів – Біблія. Новоапостольці визнають три таїнства як обряди:
хрещення водою, закарбування Святим Духом, причастя. В ієрархії церкви
існують такі духовні звання: першоапостол (вважається намісником Господа
на Землі), окружний апостол, апостол, єпископ, окружний староста,
окружний євангеліст, пастор, євангеліст, священик, диякон, молодший
диякон, парафіянин. Богослужіння в ново апостольських храмах складається
з вступної молитви, проповіді Слова Божого, виконання таїнств і
заключної короткої молитви; супроводжується грою органу і співом гімнів.
Офіційний символ Новоапостольської церкви є високий прямий хрест на фоні
Сонця, що повстає над хвилями водяної поверхні. В Україні нині
функціонує 59 громад: апостольські округи з центрами в Києві, Харкові,
Одесі, Львові, Запоріжжі, які патронуються певними округами Німеччини і
Швейцарії. В Києві в 1995р. ними побудована єдина в Україні культова
споруда в Березняках. Церква видає журнал „Наша сім’я” .

Харизматичні громади. Особлива група нових релігійних течій, віровчення
яких дуже близько до протестантського, особливо до п’ятидесятницького.
Назва походить від поняття „харизма” (від грецьк. милість, благодать),
що означає націленість якоїсь особи (харизматичного лідера –
проповідника) особливими якостями надприродності, непогрішимості в очах
прибічників. Зародився харизматичний рух в США в 1901р. в середовищі
п’ятидесятників, від яких взяв догмат про „хрещення Святим Духом” і
такий елемент культу як „глосолалія” (розмова на іномовах), яка
досягається колективною молитвою, що вводить віруючого в стан крайньої
екзальтації або трансу. Харизмати вважають, що харизму може отримати
кожний хрещений при спілкуванні із Святим Духом – головне правильно
молитися, а тому молитовна практика оволодіння „особливою” молитвою –
найважливіший момент релігійного життя харизматів. Загальні молитовні
збори проводяться, як правило, в орендованих приміщеннях. У
харизматичних церквах майже не використовується символіка, працюють вони
здебільшого „за місцем проживання”, що є одним із чинників їх швидкого
зростання. Один із основоположних принципів – сімейна („домашня”)
церква. Очолює громаду пастор, який проводить недільні молитовні
зібрання. Сьогодні – це одна із деномінацій, що розвивається найбільш
динамічно. В Україні у 2004р. діяло 1112 харизматичних громад, найбільше
поширення вони мають у Південно-Східному регіоні.

Релігії орієнталістського напряму

В Україні представлені неоіндуїзмом та течіями буддизму.

Неоіндуїзм виник в рамках індуїзму в першій половині ХІХ ст. як його
сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Йому
притаманні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій,
духовного базису в реконструкції суспільства; обов’язковим є наявність
вчителя (гуру) як провідника вчення і проповідника духовних пошуків. В
Україні представлений громадами і центрами руху „Харе Крішна”, Саї Баби,
Шрі Чінмой, Омо-центру та ін. Найпоширеніший напрям – Рух „Харе Крішна”.
Характерним для необуддійський течій є акцент на одній або декількох
рисах буддійського вчення. Кожна з них претендує на ортодоксальне
тлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї
різних східних традицій, навіть християнства. Буддизм в Україні
представлений громадами дзен-буддизму, нітірену, різних шкіл тибетського
буддизму. В 2004р. в Україні діяло 45 буддійських громад.

Міжнародне Товариство Свідомості Крішни – модернізований варіант однієї
із гілок вішнуїзму – релігії чайтанітів. Утворення його за межами Індії
припадає на 60-ті роки ХХ ст. Лідери стверджують, що це універсальний
релігійний і культурний рух, мета якого – пропаганда ведичного знання,
поширення Свідомості Крішни та брахманічної культури, яка
характеризується чесністю, контролем за почуттями, терпимістю. Основа
релігійної догматики – віра в Крішну як Верховну Особу Господа.
Кришнаїти – вегетаріанці, не вживають кави, тютюну, наркотиків. В 1990р.
офіційно дано дозвіл на діяльність Товариства Свідомості Крішни в
Україні. В 2004р. діяло 38 громад. Мають Духовну академію, яка готує
священнослужителів та надає загальну вайшнавську освіту. Випускають
часопис „Истоки”. Проводять соціально-важливі благодійницькі акції: їжа
для життя, боротьба з наркоманією, реабілітація ув’язнених.

Також орієнталізм в Україні представлений бахаїзмом.

Всесвітня релігія Багаї виникла в Персії в середині ХІХ ст. на основі
розвитку одного з модернізованих ісламських напрямків – бабізму.
Основними заповідями релігії стали визнання рівних прав, можливостей і
привілеїв чоловіків та жінок, необхідності обов’язкової освіти, знищення
крайнощів бідності і багатства, заборона рабства, аскетизму, чернецтва,
вживання алкоголю та наркотиків. Багаї дотримуються принципу
одношлюбності й подружньої вірності, невтручання в політику, поваги до
свого уряду, шанування всіх релігій світу. У багаїв відсутній інститут
священиків. Громадою керує місцева Рада Дев’яти (Духовні збори), на
рівні країни – Національні духовні збори, у загальному масштабі –
Всесвітній Дім справедливості. Головний догмат багаї – принцип „світової
єдності людства”, який настане тоді, коли люди усвідомлять, що „світ –
єдина країна, а всі люди – її громадяни”. В Україні офіційно діє 15
громад.

Синтетичні релігії

У догматиці та культовій практиці ці релігії спираються на поєднанні
різних традиційних релігій, створюючи свої власні вчення, систему
обрядових дійств, сильну церковну організацію, претендуючи при цьому на
статус надрелігій. Такі релігійні утворення характеризує розвинутий
культ лідера, ідея богообраності їхніх послідовників.

Велике Біле Братство (ВББ) – неорелігійна течія, що започаткувала свою
діяльність у Києві у 1990р. Засновником і керівником її став
Ю.Кривоногов. Церква має ще одну назву – ЮСМАЛОС, де ЮС — Юан Свамі(сам
Кривоногов), МА – Марія Деві (в минулому його дружина М.Цвигун), ЛОС –
логос (Христос). Як свідчить науковий аналіз, ВББ основні свої ідеї
запозичило із стародавньої ведичної релігії, буддизму, християнства,
еклектично з’єднаних наукоподібною термінологією. Наголос робився на
зображення нашого суспільства сатанинським, позначеним „числом звіра”,
та на неоапокаліптичних віщуваннях про кінець світу (у листопаді 1993р.
з епіцентром у Києві). Особливу ставку засновники, які проголосили себе
божествами, робили на молодь, які під впливом новоявлених „месій” кидали
навчання, цуралися батьків. В кінці 1993р. діяльність ВББ набула анти
суспільного характеру і була припинена правоохоронними органами. На
сьогоднішній день офіційна статистика подає його як незареєстровану
організацію.

Церква об’єднання – одна із найпоширеніших новітніх релігійних течій, в
якій поєднано риси східних релігій та християнства. За іменем засновника
Сен М’ян Муна, прибічників називають мунітами. Теологія Муна пропонує
вчення про трьох Адамів і трьох Єв. У церкві діє сувора регламентація
взаємин, чітке підпорядкування її членів керівництву. Церква надає
великого значення масовим колективним вінчанням, роботі з кадрами,
підтримці різних наукових, соціальних, навчальних проектів. В Україні
незареєстровані громади діють в Києві, Донецьку та інших містах.

Неоязичництво

Неоязичництво (рідновірство) Україні представлено течіями Рідної віри,
РУНвіри, Ладовіри, Ягновіри, орантійців, Собору Рідної української віри,
Великого Вогню та ін., всього близько 77 громад. Для всіх них притаманна
ідея відродження праслов’янських вірувань, які вважаються єдино
автентичними для українця. Неоязичницькі громади діють в інших країнах
де компактно проживають українці. Неоязичників можна поділити на дві
категорії: ті, які зберегли вірність пантеїзму, і ті, які сповідують
монотеїзм на основі модернізації витокового українського язичництва. Як
правило, цю течію сприймає частина національно орієнтованої
інтелігенції, котра розглядає відродження язичництва як домінанту
відродження українства.

Рідна віра – неоязичницький напрям, започаткований у 1934р. професором
В. Шаян. Максимально зберігаючи язичницьку обрядовість „Рідна віра”
підпорядковує своє вчення вдосконаленню людської особистості, піднесенню
її національної свідомості. Ґрунтується на язичницькому розумінні Бога
як багато проявної сутності, що реально постає у вигляді багатьох імен
богів. Українські рідновіри використовують автентичні язичницькі
молитви і співи, мають свої вчення „Воловик” та „Православ”, обрядовий
календар „Коло Свароже”.

РУНвіра (Рідна Українська Національна віра) – одна із форм сучасної
релігії українців. Засновник – Лев Силенко, якого віруючі вшановують як
посланого самим Богом Вчителя і Пророка. Силенко пропонує нову
монотеїстичну систему поглядів на світ, згідно якої Бог українців –
Дажбог, який є свідомістю світу, вічною енергією, святою правдою.
Християнство у Силенка – релігія рабів, яка спричинила гірку долю
колонізованої країни, яку мала Україна протягом століть. РУНвісти не
визнають зображення Дажбога, символом віри є Тризуб на сонячному диску,
наявні свої обряди вінчання, освячення дитини, поховання, специфічні
молитви і свята. Основні заповіді РУНвіри орієнтують своїх прибічників
жити і діяти заради добра Вітчизни, любити і розуміти Бога по-рідному,
обороняти скарби свого народу, шанувати духовність своїх предків;
викладені у Святому Писанні РУНвіри – „Мага Віра” й катехізисі
„Повчання. Пісні. Молитви”. Основна культова споруда — собор святої
Матері України – в США. В Україні зареєстровано 49 громад. Запорізька
громада видає часопис „Світло Оріяни”.

Собор Рідної української віри – виник в 1994р. на Вінниччині.
Послідовники Собору признають Силенна и Шаяна своїми попередниками, але
вважають що ті не змогли відродити „Рідну віру”. Їхні праці, доповнюючи
одна одну, в сукупності утворюють цілісне віровчення, поєднати і
поширити яке і покликаний Собор Рідної віри. Така його місія зумовлена
тим, що Поділля – серце України – оскільки саме тут найдовше Болохівські
князі до 1620р. боронили рідну віру. Також, на березі річки Буг була
головна святиня скіфів – Ескамній (Божа дорога), було віднайдено
збруцького Святовита, найдавніший символ Дажбога – Тризуб. В Україні діє
5 громад цієї течії, які толерантно ставляться до інших рідновірських
громад.

Ладовіра – неоязичницька течія, ідейно оформлена у працях О.Шокала та
Ю.Шилова. В основі її лежить концепція українського світу як
духовно-природної та геоетнічної цілісності. Ладовірство –
політеїстично-монотеїстична релігія, в якій разом з вірою у Всеєдиного
Духа Світла – Оря – існує віра в інших богів і богинь, які іманентні
світу. Засобом гармонізації людського життя з ритмами космічної енергії
тут виступають спеціальні обряди. Небесним і земним тотемом –
першопредком України, згідно з Ладовірством, є журавель і явір.
Організаційно Ладовіри в Україні не об’єднані, частина з них –
незалежні, інші відвідують які-небудь неоязичницькі громади.

Езотеричні об’єднання та сайєнтологічні рухи

Езотеричні об’єднання, як правило, поза віросповідні містичні течії, що
виникли на межі ХІХ – ХХ ст.(теософія, антропософія, вчення Гурджієва,
екстрасенсорика) як опозиція традиційним релігіям. Ці напрями включають
в себе віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про
нього, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм
інтересам. Всі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони
дають надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від
„непосвячених”.

Теософія – релігійно-філософське вчення про можливість містичного та
інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів із
надприродними силами. Найбільш відомий теософ – О. Блаватська, уродженка
України, яка розробила свою езотеричну систему, що претендує на
універсальну релігію, є синтезом буддизму, ламаїзму, каббали і має на
меті розкрити тотожність таємного змісту всіх релігійних символів.
Сьогодні послідовники Блаватської є в багатьох країнах світу, в 1995р. в
Україні при Київському коледжі ім..Муравйова-Апостола відкрита школа
теософії.

Сайєнтологічні рухи (наукологічні) – також одна з форм нетрадиційної
релігійності. Сайєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і
релігію, адекватно віддзеркалити проблеми сучасного індустріального
суспільства. Більшість сайєнтологічних рухів, які існують в Україні
(Діанетика – Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука), мають
іноземне походження.

Церква сайєнтології в Україні організаційно не оформлена, в світі має
понад 6 млн. послідовників в 33 країнах. Заснована в 1954р.
Л.Р.Хаббардом. Теорія Хаббарда викладена в його книзі „Діанетика:
сучасна наука розумового здоров’я” і являє собою суміш уривчастих
відомостей про комп’ютерну технологію з поверховим уявленням про буддизм
та індуїзм і з практикою психоаналізу.

Сатаністи

Демоністичний культ, до якого належать прихильники обожнення сил зла,
поклоніння Сатані (Дияволу чи Люциперу). Цей напрям не можна вважати
виключно модерновим явищем, оскільки в нього досить тривала історія.
Сатанізм як культ зародився у Стародавньому Іраці, а в Європі особливе
поширення набув у середні віки. Під сучасним сатанізмом слід розуміти
різновид напіврелігійного руху, заснованого Е.Кроулі на рубежі ХІХ – ХХ
ст. і реанімованого в 60-ті рр.. в Америці.

За світоглядною суттю, типом об’єднання, формами діяльності сатаністські
громади дуже різноманітні. Найвідоміша сатаністські група – родина
Менсона, найорганізованіша – Церква Сатани Е.Лавея (США).

Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію „навпаки”,
проводять так звані чорні меси з використанням чорних свічок,
перевернутих розп’ять, ритуальних жертвопринесень (тварин, відомі
випадки жертвопринесень людей). Моральна програма сатаністів
відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що
утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили.

В Україні сатаністи з’явилися у 80-ті роки ХХ ст. як своєрідний антипод
християнства. Нечисленні прихильники є й сьогодні. Умовно їх можна
поділити на теоретиків („ідейних одинаків”) та практиків („груповиків”).
Інші організаційно слабо об’єднані і діють як молодіжні екстремістські
угруповання, чиї світоглядні пристрасті є віковим зацікавленням, яке з
часом проходить. В нашій країні сатаністи офіційної реєстрації не мають.

ВИСНОВОК

Отже, ознайомившись в ході роботи з найбільш відомими новими релігійними
течіями, спробуємо підсумувати вищесказане.

За роки незалежності в Україні набули поширення новітні релігійні течії
та культи. Поширення їх відбувалося з певною особливістю – найчастіше
нові релігії приходили в Україну з учнями, послідовниками.

Серед офіційно зареєстрованих державними органами нових релігійних течій
є й такі, які діяли в Україні ще в минулі століття. В часи масової
атеїзації (за радянських часів) вони припинили своє існування, відродили
їх місіонери, які прибули з-за кордону в перші роки демократизації
України.

Власних українських новоутворень серед них майже немає, окрім Великого
Білого Братства та деяких рідновірських течій. Більшість нових релігій
привнесені в Україну з-за кордону шляхом активної місіонерської роботи
на українських теренах їхніх адептів. Всі нові релігії виникли як
відповідь на той духовний вакуум, який утворився в Україні після краху
марксистсько-ленінської ідеології та неприйняття застарілих,
заформалізованих форм роботи традиційних конфесій.

В офіційній статистиці Державного комітету України у справах релігій
новоутворення у 2004р. нарахували 1582 організації, понад 50 напрямків,
серед яких найчисельніші — неохристиянські – 1352 (в тому числі 1112
харизматичних). Новітні релігії дислокуються переважно в східних та
південних областях України.

Нові релігії, по суті, один із феноменів духовної культури. Якщо вони
виникають, знаходять прибічників, значить в них є потреба, адже „попит
народжує пропозицію”. Засуджувати діяльність деяких культів можна, але
все ж таки більшість з нових релігій відрізняються своєю
демократичністю, толерантним ставленням до прихильників інших релігійних
традицій. Тому, на мою думку, мають право на існування.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство: Навчальний посібник. –
Чернівці, 2005

Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навчальний посібник. – Київ,
2004

Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. – Київ, 2004

Митрохин Л. Религии „Нового века”. – Москва, 1985

Нові релігійні течії та організації в Україні/ Упорядник Л.Филипович. –
Київ, 1997

Черній А.М. Релігієзнавство: Посібник. – Київ, 2003

[ № 3, с.594 ]

[ № 5, с.8-10 ]

[ № 5, с.11-12]

[ № 1, с. 188-193 ]

[ № 3, с.611]

[ № 1, с.195 ]

[ № 1, с.197 ]

[ № 5, с. 42 ]

[ № 3, с. 602 ]

[ № 6, с.220 ]

[ № 2, с.477 ]

[ № 6, с.230 ]

PAGE

Похожие записи