Контрольна робота

З дисципліни „Релігієзнавство”

Національні релігії світу в Україні – історія і сучасність

Багату духовність українського народу складає також релігійний
світогляд. Без перебільшення можна сказати, що населення нашої землі в
усі часи особливу увагу приділяло релігійним питанням і наділене було
духовними прагненнями пошуку істини. Географічне розташування України у
точці зустрічі Азії та Європи, призвело до зустрічі мусульманського
Сходу і християнського Заходу, східного православ’я та захіного
католицизму. Крім того, в силу історичних причин, а саме панування чужих
народів (урядів, політичних сил) протягом сотень років над українськими
землями та українським народом, призвело до виникнення великої кількості
релігій на теренах України, оскільки кожен народ намагався насадити свої
вірування або спричиняв переселення на Україну представників інших
народів, які зі собою привозили і свою релігію. Україна –
багатонаціональна держава, а відповідно – полірелігійна.

Найбільша релігійна активність припадає на західні області України,
зокрема Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську,
Чернівецьку. Тут зареєстрована найбільша кількість релігійних
організацій. Досить активними є Волинська, Рівненська, Хмельницька,
Київська, Вінницька області, і найменш активними є Дніпропетровська,
Полтавська та Харківська області. У всіх решта проявляється помірна
активність.

Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є
християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту
майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії
“традиційних” (за неофіційною термінологією) Церков належать православні
церкви, Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви,
вірменські громади, такими можна вважати деякі протестантські конфесії –
лютеран, баптистів, п’ятидесятників.

Православні церкви:

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uoc_mp/»
Українська Православна Церква (в юрисдикції Московського Патріархату) –
УПЦ (МП) (найбільша кількість її віруючих проживає в Чернігівській,
Сумській, Полтавській і Хмельницькій областях).

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uoc_kp/»
Українська Православна Церква Київського Патріархату – УПЦ КП
(Івано-Франківська, Рівненська і Київська області);

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/uaoc/»
Українська Автокефальна Православна Церква – УАПЦ (Львівська і
Тернопільська обл.)

Сьогодні в Україні існують три конфесії Католицької Церкви:

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/ugcc/»
Українська Греко-Католицька Церква – УГКЦ (Львівська, Івано-Франківська
обл.)

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/rkc/»
Римо-Католицька Церква в Україні — РКЦ (Житомирська, Хмельницька,
Вінницька з центром у Житомері і Кам’янець-Подільському)

HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/acc/»
Вірменська Католицька Церква – ВКЦ

В Україні представлена також одна з “дохалкедонських” Церков –
HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/aac/» Вірменська
Апостольська Церква – ВАЦ

Частина вірних-християн належить до HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/protestants/»
протестантських Церков.

В Україні проживають також представники HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/judaism/» юдейства та
HYPERLINK «http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/moslems/»
мусульманства .

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в Україні з’являються HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/paganism/» неоязичницькі
громади . Динамічно зростає кількість спільнот інших релігійних та
релігійно-філософських течій ( HYPERLINK
«http://www.risu.org.ua/ukr/major.religions/buddhists/» буддизм ),
зокрема нетрадиційних та новітніх релігійних рухів, деструктивних сект.

Попри все, слід зауважити, що незважаючи на таку “кашу” релігійних
утворень в Україні, за вийнятком деяких міжконфесійних конфліктів (як
правило в них виступають ініціаторами православні церкви), тут вцілому
вживаються протилежні та взаємозаперечні або конруруючі релігії, більше
того, такого релігійного піднесення як на Україні, такої кількості
практикуючих віруюючих, немає ні в одній з країн Європи та Америки
(незважаючи на те, що більшість з них декларують себе християнськими).

Дохристиянські вірування. Впровадження християнства. Релігійний
синкретизм під час та задовго після впровадження християнства.

Водяні культи. Це насамперед молитви біля води, жертвоприношення. В
жертву приносили квіти, рослини, домашніх птахів. Слов’яни вважали воду
стихією, з якої утворився світ і тому поклонялися їй. Поклоніння воді
повинно було рятувати від засухи, крім того, люди очищалися водою як
святою стихією. Водоймища населяли різними божествами — морянами,
водяними, русалками. Обожнювалися жівночі водяні істоти — берегині.

Водяним істотам присвячувались свята. Літнє свято з 6 на 7 липня
відбувалось біля води — річок, озер, прудів — на честь Купала — бога
земних плодів, урожаю, добробуту.

Культ Сонця. Культ сонця поширений у слов’ян з давніх давен. Є думка, що
навіть ім’я слов’ян походить від Сонця, тобто вказує на давній міф про
походження слов’ян від Сонця.

Даждьбог — один з головних богів язичницької Русі. Під цим іменем
обожнювалося сонце. Назва Даждьбог походить від давнього — дождь — дати,
тобто дай-бог, бог, який дає життя.

Давні слов’яни уявляли сонце небесним вогнем, колесом, від якого
залежить життя. Про сонце говорили як про живу істоту. Жреці волхви та
інші служителі культу виступали від його імні. Йому присвячувались свята
Івана Купала, Коляди, проводів зими. Різні племена Сонце називали
по-своєму — Даждьбог, Ярило, Купало, Коляда, Троян.

Свято на честь Купали святкувалось на початку жнив. Йому приносили
жертви біляозер та інших водоймищ в ім’я земних плодів. Інколи приносили
у жертву людей, топили їх у воді. Залишком цього жорстокого обряду є
поливання людей водою під час свята, яке пізніше стало називатись Іваном
Купалою.

Свято на честь Коляди святкували 24 грудня у вигляді забав з піснями, вч
яких оспівувався Коляда. Під час свята здійснювувся аграрно-магічний
обряд, суть якого у закликанні врожаю. Люди на чолі з жерцями ходили,
прославляли Коляду, збирали приношення для загальної жертви Сонцю,
посипали зерном, водили козу, коня, ведмедя, співали величальних пісень
господарю, славили його працю. Ці пісні називалися колядками. Взагалі в
словах Коляда, колядки — слов’янський корінь — коло (колесо, сонце), а
колядувати означало збирати пожертви богам. Після прийняття християнства
свято Коляди злилося з Різдвом Христовим.

Святкування Нового року нашими предками припадало на початкові дні весни
— березень. Це було свято весни, Сонця, воскресіння природи. Саме тоді,
після тривалої зими пробуджується природа, і це здавна святкувалося
веснянками-гаївками, веселко народних містерій, різноманітними забавами.

Культ вогню. Сварог. В давні часи, ще до формування Київської Русі, у
часи Кия, богом світла, неба і всього світу був Сварог. Він уособлював
Небо і був богом, який запалює вогонь і дає життя сонцю. Таким чином, це
був батько Даждьбога — бога Сонця і Сварожича — бога вогню. Згідно з
давніми оповідями, Сварог з появою Даждьбога і Сварожича пішов на
відпочинок, залишивши їм управління світом.

В часи Київської Русі головним богом східних слов’ян, який повністю
замінив Сварога.

Перун — бог грому і блискавки. З Х ст. Перун став богом зброї,
князівської дружини, покровитедем самого князя.

Перун уособлював грузні сили природи, викликав почуття страху і
поклоніння. Люди вважали, що грім — це гуркіт його коліснці, в блискавки
— його стріли. Перун — ткож покровитель землеробів, врожаю. Всі раділи
першому грому і поспішали вмитися дощовою водою. Прикмети Перуна згодом
були перенесені на святого Іллю.

Стрибог. Вважався богом вітру, робоначальником всіх вітрів. Дослідники
вважають, що за суттю це був бог війни, оскільки його ім’я походить від
давнього „стрити” — знищувати.

Велес. У літописах цього бога називають богом худоби, а оскільки у ті
часи головною власністю була худоба, то Велеса вважали покровителем
багатства, купців, торгівлі, словом, це був бог торгової Русі. Згідно з
народними віруваннями Велес допомагав і землеробам. Так, під час жнив
Велесу „закручують бороду” — звичай українських жниварів зав’язувати на
початку жнив або в їх кінці пучок незрізаних колосків. Для дружинників
Велес був покровителем співаків, поетів, книжником, родоначальником
пісенної творчості, богом музики й пісень.

Культ Велеса був дуже поширений у Київській Русі, пам’ять про нього
лишилася в багатьох географічних назвах. З прийняттям християнства його
функції перенесені на святого Власія.

Дуже часто зустрічалося поклоніння богу Лодо — богу весілля, добробуту
шлюбу. Йому приносили жертви ьмолоді, його ім’я зустрічається у
весільних піснях. Ожночасно він — бог весни і бог любові. Його дружиною
була Лада, яка оспівувалась як богиня материнства. Її уявляли у вигляді
прекрасної жінки, прикрашеної квітами, колоссям, у променях сонця.
Згодом її замінили поклонінням Діві Марії.

Християнство почало проникати на землі, які обіймає Україна, ще на
початку нашої ери. Так, за переказом, ще перший учень Христа апостол
Андрій, який проводи місіонерську діяльність побував і на території
майбутнього Києва. Перебуваючи тут він пророкував торжество тут
хїристиянської віри і що постане тут велике місто з численними храмами.
Він же поблагословив ці гори і поставив першого хреста. На цьому місці
стоїть Андріївська церква.

У ІІІ і ІV століттях наші предки вже сповідували християнство. Більше
того, за деякими даними князі Кий, Аскольд і княгиня Ольга були
християнами. Проте язичницво міцно пустило свої корені і вплив
християнства не був визначальним. І нарешті князь Володимир Великий з
метою зміцнення своєї держави, а також налагодження стосунків з
християнським Заходом, визнає християнство офіційною державною релігією.
Причини, які спонукали князя Володимира охрестити Русь, були ідентичними
з причинами, через які Констянтин визнав християнство державною
релігією. І методи, якими впроваджувалась релігія були однакові —
насильницькі.

Це призвело до появи на Русі двовір’я: пантеон язичницьких богів
доповнився християнськими. Молились спочатку до христинського Бога або
Богоматері, а потім щоб забезпечити подвійну дію – до язичницьких богів.
Згодом функції язичницьких богів було перенесено на християнського Бога,
Богоматір, святих. Звичаї, обряди, свята були перенесені в християнство
і більшість збережені до наших днів (наприклад, їсти кутю на Святвечір,
святити вербу, зілля, віночки, яблука, стелити рушник під час шлюбу,
заборон не передавати через поріг, не махати мокрими руками, лишати їжу
мертвим тощо).

У ХХ ст. зроблено спроби відродження язичництва, але вже в іншому
вигляді, ніж воно існувало в дохристиянські часи. 1934 р. проф.
Володимир Шаян засновує неопоганську генотеїстичну течію Рідна Віра; в
його розумінні Бог — багатовимірна сутність, яка постає у вигляді
багатьох божків з різними іменами. По смерті В. Шаяна його учні у 1987
р. опублікували його дослідження з язичництва — праці «Віра Предків
Наших». Сьогодні в Україні існує кілька десятків зареєстрованих і
незареєстрованих громад, які виникли на основі Рідної Віри. Одна з
київських громад язичників має назву «Православ’я», яку пояснює як
«Божественний закон» (Прав), і рідновірська богослужба (славлення).
Рідновірівці мають власне вчення «Волховик», молитовник «Правослов» і
обрядовий календар «Коло Свароже».

Інший неопоганський культ — Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра),
яку заснував Лев Силенко по Другій світовій війні в українській
діаспорі. Себе він проголосив Учителем і Пророком, утіленням вічного
Духу Оріяни-Скитії-Русі-України. РУНВіра — політеїзм, реформований у
монотеїзм, як т.зв. українське національне розуміння Бога під іменем
Дажбога. Л. Силенко вважає християнство чужою і ворожою для українців
релігією, яка виплекала в українській нації рабський менталітет; періоди
підневолення України іншими державами він пояснює «зрадою Дажбогу».
Символом рунвірівців є тризуб як національний герб. Основні положення
РУНВіри викладено у праці Л. Силенка «Мага-віра». Центр РУНВіри — собор
святої матері України — розташований в м. Спрінг Глен (штат Нью-Йорк,
США). В Україні діє понад тридцять громад рунвірівців, загальну
координацію над якими здійснює священнослужитель київської громади
«Дажбог» Б.Островський. У м. Запоріжжі, де є один із найбільших
осередків рунвірівців, виходить журнал «Світло Оріяни».

У 1994 р. на Вінничині виникає ще одна течія українського язичництва —
Собор Рідної Віри; її послідовники вважають, що В. Шаян, Л. Силенко та
інші багато зробили для розбудови основ Рідної Віри, але не змогли її
повністю осягнути і відродити. Собор узяв собі за мету поєднати воєдино
їхнє вчення. Вірні СРВ визнають Поділля особливою територією, оскільки
саме тут збереглось найбільше пам’ятків язичницької культури і тут аж до
початку ХVІІ ст. збереглися язичницькі громади. Серед всіх
неоязичницьких культів СРВ вирізнялися толерантністю до інших течій
рідновірства.

Різні форми неоязичництва, від монотеїзму до політеїзму, популярні в
незначних колах насамперед інтелігенції: перейнята від кінця 80-х рр. ХХ
ст. ідеями національного відродження, вона вважає відновлення прадавніх
язичницьких вірувань необхідною його умовою.

2. Характеристика виникнення, розвитку і діяльності на Україні інших
пізніх національних та світових релігій (юдаїзм, буддистські і
мусульманські громади)

Юдаїзм, поряд з індуїзмом та конфуціанством, належить до найвідоміших
національних релігій, у цьому випадку – євреїв. Його витоки сягають ІІ
тисячоліття до нашої ери.

Єдиним храмом в юдаїзмі був Єрусалимський Храм, зруйнований римлянами 70
року н.е. З того часу найбільшою святинею юдеїв залишилась Західна стіна
(Стіна плачу) – одна з підпірних стін високої платформи цього храму.
Місце храму зайняла синагога (бейт-кнессет, дім зборів), яка відіграє
суттєву роль в житті єврейського населення. Це не тільки будинок
молитви, а й місце зібрання єврейської людності.

Основними напрямками юдаїзму є: ортодоксальний, реформований
(прогресивний), консервативний та реконструктивістський.

На території сучасної України юдаїзм з’явився у ІХ ст., коли його
прийняли тюрки-хазари. Тоді ж сюди прибули і караїми, релігія яких є
різновидом юдаїзму. Пізніше, у середньовіччі, євреї потрапляли в Україну
(що перебувала у складі Речі Посполитої) через Західну Європу, зокрема
Німеччину, де на основі івриту та німецької склалася їх друга мова –
ідиш. Згодом, зайнявши більшість України та Білорусі, Російська імперія
дозволила їм проживати лише на цих землях, у т. зв. „смузі осілості”. У
Галичині євреї вперше згадуються 1030 року. 3 2-ї пол. XIV ст. вони
перебували під опікою польських королів i магнатства. Дуже значним було
єврейське населення Галичини та Буковини у складі Австро-Угорської
імперії, складаючи бл. 5% світового єврейства. Слід зазначити, що
загальноприйнятим для означення цього народу тут було слово жиди (від
латинського кореня iud), яке лише з другої половини ХХ ст., під впливом
прибулих євреїв з СРСР, набуло образливого відтінку.

На сьогодні значна частина євреїв України не є релігійними. Більшість
віруючих євреїв становлять ортодокси, тобто ті, що сповідують давні
приписи юдаїзму. Велике число громад згуртовані в Об’єднання юдейських
релігійних організацій України на чолі з головним рабином Києва і
України Яковом дов Блайхом. Значно меншим є Всеукраїнський конгрес
юдейських релігійних організацій, який очолює Моше-Реувен Асман, рабин
Центральної синагоги Бродського у Києві.

Значно поширений в Україні хасидизм – релігійний рух, що виник на її
землях. Хасидизм навчає, яким чином кожен єврей може служити
Всевишньому. Одна з базових тез: прості звичайні євреї, через
непорочність у Служінні, вивчення Внутрішньої Тори та зв’язок з
праведниками можуть досягти правдивої близькості з Творцем. Саме слово
хасид означає „благочестивий”. У наші дні в м. Умані на Черкащині
споруджується грандіозний HYPERLINK
«http://www.uman.narod.ru/ukrains/BraslavSinagUkr.htm» \t «_blank»
меморіал Рабі Нахмана зі синагогою на 5 тисяч осіб, яка має стати
найбільшою у світі. Хасидський рух має чимало відгалужень, засновники
багатьох з них також проживали чи походять з України.

Після того, як Галичина ввійшла до Габсбурзької монархії, збільшився
вплив єврейського просвітництва, або Гаскали. Цей рух торкнувся також i
релігійного життя євреїв, призвів до поширення реформованого юдаїзму . В
синагогах цiєї течії застосовувалася органна музика, хоровий cпiв, часом
жінки молилися разом з чоловіками. Реформовані синагоги виникли в
декількох великих західно-українських містах здебільшого поза
традиційними єврейськими кварталами. Їх аpxiтектypa наслідувала
європейські взірці, а загальною метою було наголосити на лояльності
громади, наблизитись до німецької культури. Це, однак, не врятувало
реформованих юдеїв від переслідувань нацистів.

Сьогодні у нашій державі діє Релігійне об’єднання громад прогресивного
юдаїзму України, яке очолює рабин Олександр Духовний, президентом є
Олександр Злотник, виконавчим віце-президентом Борис Кутик.

У 2001 році в Ужгороді виникла перша конгрегація консервативного
юдаїзму, що постав на Заході як компромісна реакція на реформістські
рухи.

Окрім власне юдаїзму, існують кілька течій юдаїстичного походження, які
визнають Ісуса Христа правдивим Месією єврейського народу. Хоча ці групи
можна віднести і до християнства (носять ознаки протестантизму), однак
релігієзнавці вважають їх сектами юдаїзму.

За офіційним самовизначенням, месіанський юдаїзм – це „рух єврейських
конгрегацій та угруповань, відданих Ісусові Месії, що обіймає завітну
відповідальність за єврейське життя та ідентичність, що кореняться у
Торі, виражаються у традиції, оновлюються та застосовуються у контексті
Нового Завіту”. Конгрегації месіанського юдаїзму, що існують в Україні,
входять до Міжнародної мережі „Шалом”(SNI). Також в Україні діють
осередки Місії «Євреї за Ісуса».

Мусульманcтво – одна із трьох головних релігій, представлених в Україні.

Історично центром поширення мусульманства в Україні став Крим. У
середині ХV ст. тут утворилось Кримське татарське ханство, яке незабаром
потрапило у васальну залежність до Османської імперії. Кримські татари
були сунітами; вища духовна особа – муфтій, на чолі релігійних громад
стояли імами. У Бахчисараї, столиці ханства, у ХVІІІ ст. було 18
мечетей, численні мусульманські освітні заклади (медреси і мектеби).
Завоювавши Крим, Російська імперія в кінці ХVІІІ ст. розпочала
переслідування мусульманського населення півострова, в результаті чого в
другій половині ХІХ ст. Крим залишило понад 161 тис. мусульман. На 1917
р. мусульмани в Криму складали менше третини населення, а в містах –
близько 11% мешканців.

За радянської влади переслідування кримських татар тривало. За
звинуваченнями у співпраці з нацистами в травні 1944 р. з Криму було
виселено 188 626 татар.

З часу проголошення України незалежною розпочався процес репатріації
татарського населення Криму. Сьогодні мусульманські громади різного
національного складу діють у всіх областях України; вони об’єднані у три
структури: Духовне управління мусульман України, Духовний центр
мусульманських громад України і Духовне управління мусульман Криму,
незначна частина громад не входить до жодної зі згаданих структур.

Духовне управління мусульман Криму виникло ще у 1991 р. і об’єднує
приблизно 70% зі всіх зареєстрованих державою мусульманських громад
України, вважається духовним центром кримських татар. ДУМК утримує
власну духовну школу медресе, видає свою літературу, газету «Хідяєт»
кримсько-татарською мовою. Очолює ДУМК муфтій Хаджи Еміралі Аблаєв,
повторно обраний у квітні 2004 р. на Третьому Курултаї мусульман Криму.

Духовне управління мусульман України створено у 1992 р. в Києві; 1994 р.
відбувся Перший з’їзд мусульман України, на якому було обрано Президію
ДУМУ і муфтія Ахмеда Таміма. Управління прагне об’єднати мусульман
різних національностей, без огляду на культурні відмінності, які залишає
розвивати національним товариствам. ДУМУ має свої представництва у 10
областях і є другою за кількістю громад мусульманською структурою в
Україні. Під його керівництвом діє Ісламський інститут у Києві,
видається російськомовна газета «Минарет».

Духовний центр мусульманських громад України виник на базі Незалежного
духовного управління мусульман України, зареєстрованого у 1994 р. Він
об’єднує мусульманські громади у 12 областях переважно татарської
національності і має національно-релігійний характер. Керівний орган
ДЦМГУ розташований у Донецьку; тут же діє Донецький обласний культурний
центр ісламу. Головою Президії ДЦМГУ обрано Рашида Брагіна. У 1997 р.
при Центрі засновано Партію мусульман України.

Від початку 90-х років українські мусульмани прагнули об’єднання і
скоординованості своїх дій, тому неодноразово намагалися провести
повномасштабний представницький з’їзд мусульман України. Ці намагання й
досі залишаються актуальними.

Інституалізація мусульманського середовища відбувалася також у формі
створення культурних центрів, перший із них зареєстровано в Києві у 1991
році. Великого поширення набули благодійні асоціації та фонди, між якими
найвідоміші – «СААР фаундейшн», «Аль-Бушра», «Життя після Чорнобиля».
Особливої уваги заслуговує діяльність міжобласної Асоціації громадських
організацій «Арраід», яка є конфедерацією 11-ти організацій із різних
областей України.

В Україні існує декілька напрямків буддизму. 1996 року буддистськими
центрами заснована Українська Асоціація буддистів Карма Каг’ю для
сприяння у поширенні цього напрямку вчення. Сьогодні це найбільша в
Україні буддистська мережа, яка налічує 16 центрів. Штаб-квартира
Асоціації розташована в Ужгороді. Найвищим органом є Конференція
представників центрів, а в проміжках між ними Асоціацією керує Рада
представників на чолі з президентом. Духовним керівником є Лама Оле
Нідал – перший західний лама, засновник понад 300 центрів Карма-Каг’ю.

Також в Україні представлені інші напрямки буддизму та похідні від
буддизму течії.

Література

1. Алаєв Г.Є., Горбань О.В., Мєшков В.М. Лекції з
релігієзнавства.-К,1996.

2. Культура.Искусство.Религия.-Л., 1990.

3. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство.-К.,1998.

4. Крывелев И.А. История религии.-Т.1,2.-М.,1972.

5. Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любимцева 0.0. Географія релігій.-К.,
1999.

6. Религия в истории й культуре. Учебное пособие.-М.1998.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи