Дипломна робота

на тему:

Місце Аграф у Новозавітному Одкровенні: сучасний стан дослідження

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

Розділ I. Аграфи в Новозавітних канонічних книгах. Свідчення
апокрифічних Євангелій

1.1. Аграфи в апостольських посланнях

1.2. Євангеліє від Євреїв

1.3. Євангеліє від Фоми

Розділ II. Аграфи в творах християнських письменників I-III ст.

2.1. Св. Юстин Філософ.

2.2. Климент Олександрійський

2.3. Оріген

Розділ III. Аграфи в древньо-християнських пам’ятках та їхнє дослідження
на підставі археологічних відкриттів XIX-XX ст.

3.1. Свідчення пам’яток церковної писемності III-IV століть.

3.2. Фрагменти невідомих Євангелій

3.3. Дослідження аграф богословами – біблеїстами.

Висновки

Бібліографія. Вступ

 

Божественне Одкровення розповсюджувалось і зберігалось на землі через
Священне Передання і Священне Писання. Під Священним Переданням
розуміється Слово Боже, яке не записане самими богонатхненними
письменниками, а усно передане Церкві і з тих пір в ній зберігається.
Господь наш Ісус Христос вчив людей словом і прикладом, і не залишив
ніякого писання. І після Нього апостолами християнська віра
розповсюджувалась і стверджувалась більшою мірою усно, і тільки згодом
деякі із святих апостолів записали вчення Христа Спасителя. Але і ці
писання апостольські містять в собі далеко не все, що було сказано і
зроблено Божественним Вчителем нашим. Було багато подій в земному житті
Ісуса Христа, які, із-за невмістимості їх людським розумом, апостолами
не були описані.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб розкрити і показати яке
місце займають Божественні неписані вислови (аграфи) в Новозавітному
Одкровенні, а також в Священному Переданні Церкви.

Завдання нашої праці полягає в тому, щоб зібрати, систематизувати і
висвітлити ці перлини незаписаних, прихованих Божественних слів Господа
нашого Ісуса Христа, і показати їхню цінність і актуальність сьогодні.

Під час дослідження данної теми ми зробимо спробу опрацювати і дослідити
наступні джерела: найперше безперечним і авторитетним джерелом, є
Священне Писання Нового Завіту, в книгах якого, а зокрема в
апостольських посланнях містяться приховані аграфи. Наступним джерелом,
яке належить до канонічної фази євангельської писемності є апокрифічні
євангелія, у фрагментах яких теж містяться аграфи, а також
беззаперечними джерелами являються твори християнських письменників. Ми
зробимо спробу все це детально, в хронологічній обумовленості висвітлити
в розділах даної праці.

Розділ I. Аграфи в Новозавітних канонічних книгах. Свідчення
апокрифічних Євангелій

 

Християнській свідомості дороге кожне слово Господа нашого Ісуса Христа,
збережене в канонічних Євангеліях. На висловах Божественного Вчителя
лежить печать святості і безперечної істинності. Як відомо, спаситель
сіяв зерна Свого вчення, не звертаючись до пера, і тільки ученики Його
записали спасительну проповідь Господа в книги. Не викликає сумнівів і
той факт, що написанню канонічних Євангелій передувала усна проповідь
святих апостолів. Порівняння цих Євангелій дозволяє зробити висновок, що
Євангелисти Матфей, Марк, Лука та Іоан записали тільки деяку частину
відомого їм про Христа. Більше того, сам апостол і євангелист Іоан
Богослов зауважує: «Багато й іншого створив Ісус; але, коли б написати
про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг»
(Ін. 27:25). «Багато й іншого створив» – означає, і сказав багато. Мова
тут, звичайно, йде не про безмежну кількість ненаписаних книг, а про
духовну величину однієї в світі “безмежної” книги, “ненаписаного
Євангелія” – ??????. Із Євангелія нам відомо, що Божественні діла Ісуса
Христа були завжди поєднані зі словами повчань, настанов і пророцтв,
тому чотири, порівняно невеликі книги, звичайно, не змогли вмістити
всього, сказаного Спасителем.

Але благочестива пам’ять безпосередніх слухачів Христа, і в першу чергу
святих апостолів, донесла до нас Аграфи, слова і вислови Господа, не
записані в канонічних Євангеліях. Вся древньохристиянська писемність,
включаючи Діяння і Послання святих апостолів, свідчить про особливу
увагу перших християн до незаписаних в Євангеліях висловах Христа.

Ранньохристиянська Церква, являючи собою громаду, здійснювала свою місію
в світі переважно через живе слово, навчаючи, проповідуючи і звершуючи
богослужіння. Перш за все, через живе слово і передавалися спочатку
вислови Ісуса Христа. Той спосіб цитування, який ми знаходимо в
Посланнях апостола Павла, дозволяє зробити висновок, що ці вислови він
не читав, а чув. Можливо, що деякі з них вже були записані, але лише як
пам’ятка для проповідників. В той час мав широке розповсюдження збірник
призначених “слів Господа”, до якого апостол Павло міг звертатися,
знаючи, що його адресати не сумніваються в їхній достовірності. Всі
записані в Євангелії слова Господні можна прочитати за дві – три години,
а Ісус Христос вчив не менше півтора року, згідно синоптичних Євангелій,
і не менше двох – трьох, згідно Євангелія від Іоана; скільки ж
залишилось незаписаних слів! І скільки втрачено, бо не знайшло відгуку в
тих, що чули, — впало при дорозі, або на кам’яний ґрунт. «Ще багато маю
сказати вам, але ви тепер не можете вмістити» (Ін. 16:12). Аграфи і є
тим “ще багато”, Ним тоді ще не сказане, а потім не записане в
Євангелії. «Багато інших чудес створив Ісус перед учениками Своїми, про
які не написано в цій книзі» (Ін. 20: 30).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1. Аграфи в апостольських посланнях

 

Але найбільш авторитетною групою аграф, являється Новозавітній канон
Священного Писання, який крім чотирьох Євангелій, вміщує двадцять три
книги. Наявність в них аграф можна визначити насамперед виходячи із
хронологічної обумовленості. Так, наприклад, всі Послання святого
апостола Павла були написані раніше за Євангеліє від Іоана, а перші із
них – майже одночасно з іншими канонічними Євангеліями. Це дає
можливість стверджувати, що Новозавітній канон і крім Четвероєвангелія
повинен вміщувати вислови Спасителя.

Наряду з юдейськими писаннями для найдревніших Християнських общин
існував і інший авторитет – слова Самого Ісуса Христа, які передавалися
усно. В час Свого суспільного служіння Христос не один раз підкреслював,
що авторитетність Його висловлювань ні в чому не поступається древньому
закону, ставлячи їх в один ряд з його приписами, говорив, що вони
виправляються ними, виконуються і навіть виправляються. Це видно на
таких прикладах, як Його судження про розвід: «Підійшли фарисеї і
запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитись з жінкою?
Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? Вони сказали: Мойсей
дозволив писати розвідний лист і розлучатись. Ісус Христос відповів їм:
через жорстокість вашого серця він написав вам цю заповідь» (Мк. 10;
2-5), або про нечисту їжу: «І, покликавши весь народ, говорив їм:
слухайте мене всі і розумійте: ніщо з того, що входить в людину ззовні,
не може осквернити її, але що виходить з неї, те оскверняє людину… Він
сказав їм: невже і ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що
входить у людину ззовні, не може осквернити її? Бо входить їй не в
серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа» (Мк. 7:
14-19). Всі вони підкріплені так званими антитезами, зібраними
Євангелистом Матфеєм в Нагорній проповіді (Мф. 5: 21-48: «Ви чули, що
сказано древнім… а Я кажу вам»).

Тому не дивно, що в ранній Церкві слова Христа завчали напам’ять, їх
ретельно зберігали і цитували. Вони мали перевагу по відношенню до
законів і пророків, їм приписувався рівний і навіть в деякій мірі
більший авторитет. Саме до «слів Господніх» переконливо звертається,
наприклад, апостол Павло — для підтвердження свого вчення: «Так і
Господь звелів тим, які проповідують Євангеліє, жити від
благовіствування» (1 Кор. 9: 14). «В тому домі залишайтесь, їжте, і
пийте те, що в них є, бо трудящий вартий нагороди за труди свої; не
переходьте з дому в дім» (Лк. 10: 7). Для вирішення якого-небудь
питання: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11:
23). В доповнення до явних посилань на «слова Господні» в посланнях
апостола Павла, ми знаходимо не мало відголосків моральних настанов
Ісуса Христа, особливо в посланнях до Римлян і Фессалонікійців.
«Благословляйте, а не проклинайте» (Рим 12: 14). «… а не в пристрасті
похотей, як язичники, що не знають Бога» (1 Фес. 4: 5).

Класичним прикладом аграфи в Новозавітному каноні є вислів із прощальної
бесіди апостола Павла з ефеськими пресвітерами. «У всьому показав я вам,
що так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа
Ісуса, бо Він Сам сказав: “Блаженніше давати, ніж приймати”» (Діян. 20:
35). Його немає в Євангеліях, але апостол Павло прямо вказує на його
приналежність Ісусу Христу.

Описуючи першу Євхаристію, апостол передає слова Христа: «Це творіть,
коли тільки будете пити, на спомин про Мене» (1 Кор. 11:25). У
євангелиста Луки є вислів: «Це творіть на мій спомин» (Лк. 22:19), але
він відноситься до Причастя Пречистим Тілом.

Із всіх новозавітних текстів запис святого апостола Павла, який
присвячений першій Євхаристії: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам
передав, що Господь Ісус в ту ніч, коли був зраджений, узяв хліб і,
віддавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє,
яке за вас ламається; це творіть на спомин про мене. Також і чашу після
вечері, і промовив: ця чаша є Новий Завіт у Моїй Крові, це творіть, коли
тільки будете пити, на спомин про мене» (1 Кор. 11: 23-25). Він є
найбільш повним. Схожий текст євангелиста Луки, ймовірно, був записаний
під впливом його вчителя – апостола Павла. Приналежність вказаного
тексту Спасителю підтверджується свідоцтвом самого Апостола: «Бо я від
Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23).

Іншим прикладом аграфи може служити вислів із сьомої глави першого
Послання до Коринфян: «А одруженим заповідаю не я, а Господь: жінці з
чоловіком не розлучатися… і чоловікові не залишати своєї жінки» (1Кор.
10-11); до якого святий апостол добавляє: «Іншим же кажу я, а не
Господь…» (1Кор. 12). В Нагорній проповіді євангелисти Матфей (5: 31-32)
і Лука (6: 18) докладно викладають вчення Христа про розвід подружжя,
але саму формулу заборони жінці розводитись з чоловіком, приводить
тільки апостол Павло.

Цілком визначена вказівка на слово Господнє знаходиться в повчанні про
померлих: «бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, які живемо і
залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих, тому що Сам
Господь в час сповіщення, при голосі архангела і труби Божої, зійде з
неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш; потім ми, що лишились живими,
разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господові у повітря, і
так завжди з Господом будемо» (1Фес. 15- 17). Повчання закінчується
настановою: «Отже, втішайте один одного цими словами» ( ст. 18), тобто
словами Самого Христа.

Деякі аграфи, знаходяться в апостольських Посланнях, прийнято називати
прихованими так, як приналежність того чи іншого вислову Христа
визначається не на основі вказівок Священного Писання, бо яким-небудь
древнім свідченням. Щоб довести принципову можливість існування таких
аграф, достатньо послатись на приклад наступної аграфи. Апостол Яків
пише: «Не кляніться ні небом, ні землею, і ніякою… клятвою» (Як. 5: 12).
Нагорна проповідь, яка приводиться апостолом Матфеєм (5: 33-37), дає
основу припускати, що апостол Яків цитує слова Христа.

У визначенні аграф, таким чином, потрібно уважно відноситись до свідчень
древніх церковних письменників, які вказують на приналежність того чи
іншого вислову Ісусу Христу. Авторитетність апостольської проповіді, яка
основана на достовірних словах і заповідях Христа, дозволяє довіряти цим
найдревнішим свідченням. Так, Оріген засвоює Самому Христу слова: «Все
досліджуйте, доброго держіться, утримуйтесь від всякого роду зла» (1
Фес. 5: 21-22), і заповідь із Послання до Ефесян: «Гніваючись, не
грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому» (ст. 4: 26).

Сірійська «Дидаскалія», пам’ятник церковної писемності III ст., що
вказує на приналежність Спасителю слів із першого Послання апостола
Петра: «Передусім же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває
безліч гріхів» (ст. 4: 8). Свідчення Сірійської «Дидаскалії»
підтверджується також, ще однією визначною пам’яткою «Апостольськими
Постановами» IV-го ст. Це дає підставу зробити висновок, що багато і
інших глибоких і лаконічних заповідей апостола, як наприклад: «Духа не
вгашайте» (1 Фес. 5: 13), «Завжди радійте, безперестанно моліться» (1
Фес. 5: 16-17), належать Самому Божественному Вчителю. За думкою Дідима
(кінець IV ст. ) і Єпифанія, слова апостола Петра: «Прийде ж день
Господній, як тать уночі, і тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії,
розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (2 Пет. 3:
10),належать Христу. Священне Писання підтверджує правильність їхнього
висновку: в Одкровенні є слова, які сказані від першої особи: «Ось, іду
як злодій – блаженний, хто пильнує і береже одежу свою, щоб не ходити
йому нагим і щоб не побачили сорому його» (Одкр. 16:15), які сповіщають
великий день Другого Пришестя Христового. Святий Єпіфаній вважає
Христовим і інший відомий вислів із Одкровення святого Іоана Богослова:
«Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій відчинить
двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він – зі Мною» (Одкр.
3: 20). Священний авторитет наведених аграф є безперечним, так як Церква
затвердила рівноцінність всіх книг Новозавітного канону.

1.2. Євангеліє від Євреїв

 

До другої групи аграф відносяться вислови Ісуса Христа, які збереглися в
апокрифічних, але не єретичних Євангеліях. Ці Євангелія без сумніву
відносяться до глибокої древності, написані мужами, які належали до
Церкви і своїм писанням намагались допомогти розповсюдженню благовістя
про Христа і відображали найдревнішу усну традицію.

«Можливо, що ці Євангелія мав на увазі Євангелист Лука в перших віршах
свого Євангелія», — вважає професор А. Сагарда. На думку проф. М.
Глубоковського, «немає філологічного підґрунтя погоджуватись з древнім
розумінням, що в “пролозі”, апостола і євангелиста Луки: “Тому що багато
хто почав складати повісті про цілком відомі серед нас події, як
передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями
Слова, то спало на думку й мені, старанно дослідивши все спочатку, по
порядку описати тобі, вельмишановний Феофіле, щоб ти пізнав тверду
основу того вчення, в якому був настановлений”(Лк. 1: 1-4), не слід
розуміти єретичні фабрикації. Подібні викладення євангельської історії,
хоч і не володіли канонічною достовірністю, проте й не містили в собі
гностичних заблуджень. В даному випадку “аграфи” – це зовсім не те, що
апокрифи: апокрифи більшою мірою були створені як спотворення і
фальсифікація церковного вчення, в той час як аграфи – це чисте золото
Священного Передання Христової Церкви». Але не всі апокрифи створювались
з метою фальсифікації. Деякі з них могли бути благочестивим переказом
або коментарем достовірних передань.

Найбільш близьким до Новозавітніх Євангелій було Євангеліє від Євреїв,
яке ще в часи Євсевія Касарійського і Блаженного Ієроніма вважалось
достовірним. Появилось «Євангеліє від Євреїв» в Палестині, близько 90-х
років I-го століття, майже одночасно з канонічними Євангеліями Луки і
Іоанна. Його використовував на ряду з канонічними Євангеліями святий
Ігнатій Богоносець, перекладав на латинську мову Блаженний Ієронім і
цитував Єпифаній Кіпрський. Євангеліє від Євреїв – це достовірна
пам’ятка древньохристиянської писемності, яка згодом була спотворена
єретиками, евіонітами і назореями. Але завдяки Блаженному Ієроніму
збереглись фрагменти непошкодженого тексту цього Євангелія.

Професор – протоієрей Олександр Горський Євангеліє від євреїв ставить
«на перше місце по великій наближеності до чистих джерел усної
євангельської традиції».

Першопочаткове Матфеєве Євангеліє, яким тільки користувались Евіоніти,
називалось у них Євангелієм від Євреїв. Про це детально свідчить
Блаженний Ієронім, який сам жив у Палестині і займався дослідженням
достовірності походження Євангелія від Матфея і Євангелія від Євреїв,
яке збереглось на сірохалдейській мові, але написане єврейськими
буквами. Згідно Стихометрії Никифора, його об’єм складав 2200 рядків, що
тільки на триста рядків менше, ніж в канонічному Євангелії від Матфея. В
часи Євсевія Кесарійського Євангеліє від Євреїв визнавалось навіть за
достовірно-апостольське писання, і містило в собі мало сумнівних місць,
які не давали підстави вважати його за писання і витвір сект назореїв і
евіонітів.

Але що ж насправді являло собою це Євангеліє? Євангеліє – це було ніщо
інше, як арамейський оригінал нашого Євангелія від Матфея. Про це з
повною вірогідністю свідчать древні отці і вчителі церкви, як,
наприклад: Іриней Ліонський, Єпіфаній Кіпрський, Блаженний Ієронім і
Феодорит Кирський. При цьому, згідно свідчень Блаженного Ієроніма, ми
бачимо, що в його часи такого ж погляду на Євангеліє від Євреїв
притримувались дуже багато із православних християн. Святий Іриней
Ліонський говорить про евіонітів: «Вони використовують тільки те
Євангеліє, яке вийшло від Матфея» . Судячи по тому, що ця секта
складалась із новонавернених в християнство євреїв, виходить, що вони
використовували не грецьке Євангеліє від Матфея, а єврейське, на якій
мові воно і було першопочатково записане за свідченням того ж Іринея.
Про святого Ігнатія Богоносця Блаженний Ієронім говорить так: «Він
написав і послання до Смирнян, в якому подає свідчення про це Євангеліє,
яке недавно перекладене мною (тобто, про Євангеліє, яке було у
використанні у назореїв і евіонітів), яке він називає Євангелієм від
Євреїв, говорячи про Христа: “я і по воскресінні бачив Його у Плоті і
вірую, що це Він дійсно. І коли Він прийшов до Петра і до тих, які були
з Петром., сказав їм: ось доторкніться до Мене і побачите, що Я не дух
безтілесний, і зараз же доторкнулись і увірували” ». Блаженний Ієронім
припускає, що наведене Ігнатієм місце знаходилось у Євангеліє від
Євреїв. Євсевій Кесарійський, що також знав Євангеліє від Євреїв,
приводить слова Ігнатія і зауважує, що вони невідомо звідки запозичені.
Якщо вірити Блаженному Ієроніму, що Ігнатій дійсно запозичив приведене
місце із Євангелія від Євреїв, то значить і в часи Ігнатія воно було вже
не першопочаткове Матфеєве Єврейське Євангеліє, а із приписами. Якщо
Євсевій, який знав Євангеліє від Євреїв, не знаходив в ньому приведеного
Ігнатієм місця, то списки цього Євангелія, якими користувались Євсевій
Кесарійський і Блаженний Ієронім, були різними, відповідно і списки
цього Євангелія були в часи Євсевія і Ієроніма були не однаковими. Ці
висновки підтверджуються подальшими свідченнями древності. Ці свідчення
древніх письменників проливають яскраве світло на питання про Євангеліє
від Євреїв, особливо якщо взяти ще до уваги місця, які приводяться в
їхніх писаннях із цього Євангелія і Євангелій евіонітів і назареїв. Всі
ці письменники вважають всі три Євангелії по суті за одне і теж, а саме
за тотожність з Єврейським від Матфея, але в деяких подробицях всі три
були відмінні одне від одного. Згідно свідчень і місць, які вони
приводять, виходить, що Євангеліє від Євреїв, Євангеліє евіонітів та
Євангеліє від назареїв були трьома редакціями одного і того ж Євангелія,
в якому не можливо не побачити першопочаткового єврейського оригіналу
нашого канонічного Євангелія від Матфея, яке було витіснене із
загального використання дуже рано зробленим грецьким перекладом цього
Євангелія і залишалось у використанні тільки в общинах християн,
вихідців із Євреїв.

Але найбільше про це Євангеліє свідчить блаженний Ієронім, який
віднайшов його арамейську копію в знаменитій бібліотеці Кесарії
Палестинської. Він неодноразово повідомляє, що перекладав її на
латинську та грецьку мови. Ймовірно, що Блаженний Ієронім бачив і інший
список цього Євангелія, так як він говорить: «У мене була можливість
дістати описання цієї книги у назореїв із Берої, сірійського міста, де
воно вживалося». Блаженний Ієронім приводить цитату з цього євангелія, в
якій говориться про воскресіння Христа: «Тепер Господь, котрий віддав
погребальні одежі слузі священика, пішов до Якова і явився йому. Бо Яків
поклявся, коли випив із чаші Господньої, що не буде їсти хліба до того
часу, поки не побачить Його воскреслим із мертвих ». Далі
розповідається, що Господь сказав: «Принеси стіл і хліб». І тут же
добавляється: «Він взяв хліб, благословив і переломив його. І дав Якову
Іусту, і сказав йому: “Брате мій, їж свій хліб, бо Син Людський воскрес
із мертвих”». В Єврейському Євангелії, за словами Блаженного Ієроніма,
ми читаємо про Господа Ісуса Христа, який говорить до учеників: «Ніколи,
сказав, ви не перебуваєте радісними, як коли бачите вашого брата в
любові до вас перебуваючого». Далі Блаженний Ієронім передає наступну
розмову між Ісусом Христом та апостолом Петром, запозиченою ним із
Євангелія від Євреїв: «Господь сказав: “Якщо брат твій згрішить перед
тобою словом і досадить тобі, сім раз у день прости його.” Симон ученик
його, сказав йому: “Невже сім раз у день?” Відповів йому Господь і
сказав: “Я говорю тобі ще: навіть сім раз сімдесят. Бо і на пророках,
коли вони також були помазані Духом Святим, були гріхи”». Сам Господь
зазначає визначене число раз прощати гріхи ближньому, а потім відкидає
його і призначає нове. В Євангелії від Євреїв з особливими подробицями
міститься розповідь про багатого юнака: «Говорить так, Йому (Ісусу) один
із багатих: “Наставнику, що добре зробивши я буду жити?” Сказав йому:
“Чоловіче, нагадуй закон і пророків.” Відповів Йому: “Я виконав”. Сказав
йому: “Йди продай все, чим володієш, і роздай бідним і приходь слідувати
за мною”. І почав багач чесати свою голову, і не сподобалось йому. І
сказав йому Господь: “Як же ти говориш, що виконав закон і пророків? В
законі написано:возлюби ближнього свого, як себе самого, і брати твої,
сини Авраама, зодягнені в нечистоту, помирають від голоду, твій же дім
наповнений багатьма скарбами, і зовсім не достається що-небудь із нього
їм”. І, звернувшись, сказав Симону, ученику своєму, який сидів біля
нього: “Симоне, син Іонин, легше верблюду пройти через голчані вуха, ніж
багатому в Царство Небесне”».

Таким чином, згідно свідчень Євсевія Кесарійського, ми бачимо, що
дев’ятнадцята глава канонічного Євангелія від Матфея міститься в
Євангелії від Євреїв, але з більш детальними подробицями, які не
записані в канонічному Євангелії від Матфея, що й надає авторитетності
цьому Євангелію. Християнська традиція, захищаючи пріоритетність і
оригінальність канонічних Євангелій, цілком природно застосовує досить
пізнє датування іудео-християнських творів. Однак, є припущення, що
іудео-християнські Євангелія, зокрема Євангеліє від Євреїв, укладалися
одночасно з канонічними і навіть мали пряме відношення до арамейського
«першотексту» канонічного Євангелія від Матфея (т.зв. «Прото-Матфей»).
Можливо, цим «першотекстом» були «логії» арамейською мовою, про
укладення яких апостолом Матфеєм, твердив ранньохристиянський письменник
Папій Ієропольський (60-135 рр.). саме, як початковий варіант Євангелія
від Матфея сприймали Євангеліє від Євреїв сирійські християни перших
століть.

1.3. Євангеліє від Фоми

  Євангеліє від Фоми (написане на початку II ст. ) – побудоване у формі
висловлювань Ісуса Христа; крім гностичного, є помітним також
іудео-християнський вплив. Починається воно так: «Ось тайні слова,
сказанні живим Ісусом, які записав Дидим Іуда Фома». Наступний за цим
текст складається із 114-ти параграфів (логій), при чому майже всі вони
вводяться словами «Ісус сказав». Серед цих висловлювань ми знаходимо
багато таких висловів, які дуже схожі зі словами Ісуса Христа в
канонічному Євангелії від Матфея, особливо із Нагірної проповіді та і
зібрання притч в Мф. 13. Аналогічно і в порівнянні Євангелія від Фоми з
Євангелієм від Луки помітна велика схожість фрагментів першого із
зібранням висловів із 6-ї, 9-ї, 22-ї глав Луки. Паралелей з матеріалом,
який ми бачимо, нема. Паралелей з Іоанном небагато, вони, головним
чином, відносяться до розмови Ісуса Христа з Самарянкою (гл. 4) і до
прощальних монологів в гл. 12-17. Вибранні лише ті уривки, в яких
проголошується присутність в людині Божественної мудрості як істинного
призначення людського існування. Але нічого не представлено із тих
висловів Ісуса Христа, в яких містяться футуристичні і есхатологічні
елементи. Критична оцінка цих уривків породжує багато проблем. В
більшості випадків, там де паралельні уривки дуже схожі, майже не
виникає сумнівів в тому, що варіант Фоми другорядний. В інших випадках,
порівняння заставляє думати, що Логія із Фоми походить із джерела,
загального для Фоми і канонічних Євангелій. Звідси виходить, що складач
Євангелія Фоми, який, ймовірно, записав його в Сирії близько 140 р. по
Р.Х., користувався також Євангелієм єгиптян і Євангелієм євреєїв. Хоча
Євангеліє Фоми базується на витягах із канонічних (церковних) Євангелій,
його автор неодноразово надає гностичне забарвлення канонічним висловам
Ісуса, а також додає слова з інших джерел. Той, хто перший читає
апокрифічне Євангеліє від Фоми, звичайно відчуває розчарування:
настільки знайомими по канонічній версії Нового Завіту здаються йому
вислови Ісуса Христа, зібранні в цьому творі. Але, чим глибше він
занурюється у вивчення тексту, тим сильніше охоплюють його сумніви в
справедливості подібного враження. Поступово він переконується, як
нелегко відповісти на запитання, що ж це за таке знамените «п’яте
євангеліє» (так спочатку називали його). Вже перші рядки пам’ятки
настроюють на його тлумачення (Той, хто досягає, знайде тлумачення цих
слів, не пізнає смерті), примушують сучасного читача задуматись не лише
над сенсом, який автор пропонує відкрити, але і над тим, що сам по собі
цей заклик означає, який шлях спілкування він розуміє , з якого роду
мислення і про які явища культури і історії суспільства свідчить.
Євангеліє від Фоми можна порівняти із сократичними діалогами: вони
навіть є не в закінченому рішенні, а в пошуках його. Це не заважає цій
пам’ятці бути єдиною. Вона не менш єдина, ніж продумані до найдрібніших
подробиць синоптичні Євангелія з описами життя Ісуса Христа. Це не
єдине, що є в антології. І справа навіть не в «ключових словах», які
можна виділити в тексті і які служать чисто технічній меті, не
випадкова, вона підкорена дивовижній єдності екстатичної свідомості, то
стрімко йде новим шляхом, то повертається до старого, то повторюється і
ніби заворожене одним образом, словом, то миттєво рухається далі. Це та
сутність апокрифу, яку знаходиш, якщо вивчаєш його не по окремим
поняттям, а в цілому з його несподіваними переходами, знаходячи ту
нитку, яка зв’язує вислови, або блоки висловів і весь їх зміст з формою,
в яку воно заключне.

Одна із центральних тем Євангелія – це проблема життя і смерті, яка
сформульована вже у вступі. Подолання смерті, можливість «не пізнати
смерті» пов’язана із задачею герменевтики – тлумачення «таємних слів»,
сказаних Ісусом Христом і записаних Дидимом Іудою Фомою. «Багато
таємниць Ти нам відкрив; мене ж вибрав із всіх учеників і сказав мені
три слова, ними ж я спалахую, але іншим сказати не можу», — згадує Фома
Невірний, Фома «Близнець Христів», didymus tou Christou, «який прийняв
від нього слова одкровенні».

В першому вислові, як і у вступі, звучить заклик до пошуків. Їхнє
завершення для людини – це переживання екстатичного стану, про який
сказано так: «… і, коли він знайде, він буде вражений, і, якщо він
вражений, він буде здивований, і він буде царювати над всім». «Ключові
слова» введення і вислову (1): «Хто знаходить» (введення, розуміння),
«поки він не знайде» (1). Хоча в коптському тексті, як і в російському
перекладі, використані різні слова, сенс їхній один. Якщо у вислові (1)
процес оволодіння знанням описаний з його емоціональної сторони, то у
третьому дещо розкривається його зміст («Коли ви пізнаєте себе, тоді вас
взнають і ви взнаєте, що ви – діти Отця живого»). У вислові 55 вираження
«діти Отця живого» по відношенню до людей, які оволоділи знанням,
повторюється майже дослівно («Ми – його діти і ми вибранні Отця
живого»). Зауважимо знову виниклу тему життя і смерті. «Життя», як це
спостерігалось і у вступі, асоціюється з уявленням про пізнання
особливого роду, в першу чергу про самопізнання. Характер такого
пізнання, яке дає можливість людині прижитися до деякої цілісності,
подолання відчуженості, проявляється у словах: «Якщо ж ви не пізнаєте
себе, тоді ви в бідності і ви – бідність».

Ісус Христос в Євангелії від Фоми замальовується інакше, ніж у
синоптиків, чи Іоанна. Немає подробиць, які відносяться до Його життя і
смерті на хресті, зовсім не відчувається історична тенденція, яка
настільки сильна у каноні. Замість того образно передані основи вчення.
Шлях спасіння мислиться тут, як шлях пошуків, шлях пізнання особливого
роду, який зорієнтований на екстаз, а не на логічне мислення.
Налаштувати людину на це – це одна із мети Євангелія.

Естетична цілістність присутня в творі, хоча євангелист, безсумнівно,
притримувався великої традиції, ймовірно і усної, і писемної. Але одне
не суперечить іншому. Апокриф – це не компіляторська робота, а плід
творчості автора, який переосмислив матеріал і вніс у твір єдність. Ось
типові приклади:

Логія 1

Ісус сказав:

Нехай той, хто шукає, не перестає шукати до тих пір, поки не знайде.

Логія 5

Ісус сказав:

Пізнай те, що перед лицем твоїм, і те, що сховано від тебе, —
відкриється тобі. Бо немає нічого таємного, що не стане явним.

Логія 10

Ісус сказав:

Я кинув вогонь у світ, і ось Я охороню його, поки він не запалає.

Логія 11

Ісус сказав:

Це небо перейде, і те, що над ним перейде, і ті, які мертві, не живі, і
ті, які живі, не помруть.

Логія 18

Ісус сказав:

Я дам вам те, чого не бачило око, і те, чого не слухало вухо, і те, чого
не торкалась рука, і те, що не ввійшло в серце людини.

Логія 20

Ісус сказав:

Блаженний той, хто був до того, як виник.

Логія 21

Ісус сказав:

Якщо ви у мене ученики, (і) якщо слухаєте слова Мої, ці каміння будуть
служити вам.

Логія 30

Ісус сказав:

Люби брата твого, як душу твою. Охороняй його як зіницю ока твого.

Логія 37.

Його ученики сказали:

В який день Ти відкриєшся нам і в який день ми побачимо тебе?

Ісус сказав:

Коли ви будете роздягатись без сорому і кидати свою одежу під ноги як
малі діти і наступати на неї, тоді ви побачите Сина Єдиного Живого і не
будете боятись.

Логія 43

Ісус сказав:

Багато раз ви бажали слухати ці слова, які я вам говорю, і у вас немає
іншого, від кого (ви можете) чути їх. Настануть дні – ви будете шукати
мене, ви не знайдете мене.

Логія 54

Ісус сказав:

Блаженні єдині і вибрані, бо ви знайдете царство, бо ви від нього (і) ви
знову туди повернетесь.

Логія 63

Ісус сказав:

Блаженна людина, яка потрудилася: вона знайшла життя.

Логія 77

Ісус сказав:

Я – світло, яке над усім. Я є все, і все від Мене вийшло і до Мене все
повернулось. Розрубайте частину дерева, Я там. Підійміть камінь, і ви
знайдете Мене там.

Логія 112

Ісус сказав:

Той, хто напився із Моїх уст, стане як Я, Я також стану ним, і таємне
відкриється йому.

Логія 117

Ученики сказали йому:

В який день царство приходить?

(Ісус сказав):

Воно не приходить, коли чекають. Не скажуть: Ось, тут! – або там! – Але
царство Отця розповсюджується по землі, і люди не бачать його.

Апокрифічні твори ранніх християн, хоча і не визнанні Церквою, і не
включені у Новозавітній канон, являються не менш важливими історичними
документами. Гіпотетично вони являються джерелами наших знань про Ісуса
Христа, почерпнутими поза Біблією. Ми вживаємо термін «гіпотетично»
тому, що. Хоча ці документи самі пособі претендують на статус
першоджерел, але насправді такими не являються, або являються такими
частково. В більшості випадків, ми маємо тут справу з проєвангельським
другорядним матеріалом. Але не можна стверджувати, що ці твори не мають
абсолютно ніякого історичного підґрунтя. Християнські апокрифи
створювались не на пустому місці. Дещо в них ввійшло із першопочаткової
християнської проповіді. До того ж необхідно врахувати, що інші із
апокрифів мають майже такий самий вік, як і канонічні Євангелія і лежать
в основі багатовікових традицій, в деякій мірі продовжують існувати і
сьогодні. Спочатку настанови Ісуса Христа від одного слухача до іншого
усно, вони і стали першоосновою нового християнського канону. Пізніше
були складені письмові повіствування, були зібрані не лише вислови Ісуса
Христа, які запам’яталися, але і згадування про Його справи – милосердя
і зцілення. Частина цих документів і лягла в основу відомих Апокрифічних
Євангелій.

 

Розділ II. Аграфи в творах християнських письменників I-III ст.

 

В творіннях християнських письменників I-III ст. зустрічаються окремі
вислови, які цитуються як слова, виголошені Господом нашим Ісусом
Христом. Вони відсутні в канонічному тексті чотирьох Євангелій. Такі
вислови прийнято називати аграфи (не записані). В даному розділі ми
будемо розглядати твори таких особливо шанованих всією церквою і
християнами письменників, як: Св. Юстина Філософа, Св. Климента
Олександрійського і Орігена.

 

2.1. Св. Юстин Філософ.

 

«Наше вчення найвеличніше

за всяке людське вчення тому,

що Христос, який явився заради

нас, у всьому був Слово…»

Святий мученик Юстин Філософ.

 

Св. Юстин, син Приска, внук Вакха, народився на початку II ст. в
самарійському місті Сихемі, в той час місто носило назву Флавія Неаполя
(нового міста Флавія) в честь імператора Флавія Веспасіана, який
відновив його із руїн після юдейської війни 70 року по Р.Х. Значну
частину населення цього міста складали грецькі і римські колоністи, до
числа яких і належала сім’я Юстина. Батьки його були людьми заможними,
дали йому можливість не тільки отримати загальну освіту, але й доповнити
його, ще й спеціально філософською, до якої він проявив неабиякий
інтерес, за що й згодом отримав назву Філософа.

З ранньої молодості Юстина вирізняв нахил до філософствування, намагання
знайти істину, вирішити одвічні питання про Бога і останню долю людини.
Не знайшовши відповіді на запитання свого допитливого розуму ні в тих
науках, які він вивчав, ні в язичницькій релігії, яка не містила в собі
істини, яку шукав Юстин, тоді він звернувся до філософії, яка вважалась
джерелом мудрості і претендувала на володіння істиною. В пошуках за
істинною мудрістю він побував у представників різних філософських
напрямків, але майже всі вони по тим, чи іншим причинам не задовольнили
його. Стоїки не сподобались йому, тому, що згідно своєї доктрини про
самозадоволену людську особистість, джерелі добра і зла, щастя і
нещастя, вони не цікавилися питанням про Бога і загробне життя. Тільки в
послідовників Платона Юстин, знайшов те, чого так довго шукав. Велич
вчення Платона захопила його і він, за його власними словами, надіявся
досягнути споглядання Бога, — цієї кінцевої мети Платонової філософії
(«Розмова з Трифоном Юдеєм», 1 гл.). Але в самий запал свого захоплення
платонізмом, коли бажана мета, здавалось, була дуже близькою, сталась
одна подія, яка зробила в душі Юстина докорінний переворот і переконала
його в тому, що, шукаючи істинну, він до цього часу йшов невірним
шляхом.

Після зустрічі і розмови із незнайомим старцем, Юстин навертається в
християнську віру і приймає Хрещення близько 130 р. Прийнявши Хрещення і
пізнавши в повній мірі Божественну істину, Юстин став старанно
розповсюджувати її, як раніше старанно шукав її. Він відправляється в
Рим, де відкриває свою власну школу. Він переніс мученицьку кончину
через усічення мечем разом із шістьма своїми учениками під час гоніння
Імператора Антонія Пія (138-167 рр.), в час правління префекта Юнія
Рустика, тобто в 60-і рр. II ст. Церква дала йому назву мученика і
причислила його до лику святих.

Для нас святий Юстин Філософ цікавий тим, що серед християнських
богословів він був одним із перших представників греко-римського
суспільства, ще і навіть інтелектуалом, який навернувся в християнство.

Найкращими і безперечними пам’ятками апологетичної діяльності св. Юстина
являються дві його апології (велика і мала) проти язичників і «Розмова з
Трифоном Юдеєм» (апологетико-полемічний трактат проти юдеїв). Юстин був
самим плідним християнським письменником свого часу. Звернімося тепер до
того, що знав Юстин про Новий Завіт. Про нього він говорить як про
вислови Ісуса: «Згадування апостолів», використовуючи теж саме слово, що
і Ксенофонт – «Згадування про Сократа» (??????????????? ?????????). «Ці
«Згадування», – повідомляє Юстин своїм нехристиянським читачам, — були
названі Євангеліями» (1 Апол 46: 3). Вісім раз він називає їх
«Згадуваннями апостолів», чотири – просто «Згадуваннями». Один раз
використовує вираз «Згадування, складені апостолами Христа і тими, хто
прослідував за ними» (Діал. 103: 8). Коли він цитує місця із Марка, де
говориться про ім’я, яке Ісус дав Петру, і про прізвище Якова та Іоанна
«Воанергес», він називає це Євангеліє «його (Петра) згадування» (Діал.
106: 4). Це – безсумнівний факт передання, розказаного Папієм
Ієрапольським, про те, що Марк записав слова Петра. Юстин згадує нам про
ці згадування і вказує на їхню важливість для древньої Церкви. В інших
місцях Юстин користується, звичайно, формулою, яка випереджає цитати, —
«як написано». В Євангелії написано (?????????), що Він сказав: «Все
передано Мені Отцем Моїм» і «Ніхто не знає Отця, крім Сина; і Сина
ніхто, крім Отця, і кому Син хоче відкрити» (Діал. 100: 1). В інших
прикладах – їх є найбільше всього – Юстин обходиться формулою, яка
відсилає до написаних «Згадувань» або Євангелію і просто вводить слова
Христа фразою «так сказав Христос», або «вчив», або «закликав», тобто
слова Христа самі служать собі основою. Юстин використовував в своїх
творах посторонні передання про життя Ісуса, можливо – усні. На
прикладах він цитує ще два неканонічних вислови (аграфа). Перший:
«Господь наш Ісус Христос сказав: “В чому застану вас, в тому і судити
вас буду”» (Діал. 47: 5). Внутрішня єдність цього вислову з Притчею
Спасителя про десять дів (Мф. 25: 1-12) ймовірна. Другий ще в Сирійській
Дидаскалії (6:5). Паралельно з доказом Божественності Ісуса Христа Юстин
доказує істинність ще двох, тісно пов’язаних з ними і про які вели спір
язичники догмати – про воскресіння мертвих і Останній Суд. Істинну
воскресіння він доказує наступним порівнянням: «Ми надіємось отримати
тіла наші, які вже в землю перетворились, стверджуючи, що немає нічого
неможливого для Бога. Припустимо, що ви не існували б в дійсному своєму
вигляді і не народились б від таких самих батьків, як ваші: якщо б хто
показав вам сім’я людське і зображення вигляду людського, і став
стверджувати, що із того самого вийшла та сама істота, то повірили б ви
цьому, не бачивши навіть насправді? Ніхто, думаю, не наважився б
відкидати (що він не повірив би). Таким чином, і ваша невіра походить
від того, що ви ще не бачили воскреслого померлого. Але як перше не
повірили би ви, що із малої краплини можна зробити вас такими, які ви
зараз є, але ж ви бачите, що це робиться; таким же чином судите, що і
людські тіла, які руйнуються і перетворюються в землю подібні насінню,
можуть, за Божим повелінням, в свій час воскреснути і зодягнутися в
нетління… І Вчитель наш, Ісус Христос, сказав: неможливе людям, можливе
Богу» (Апол. гл. 18-19). Воскресіння, згідно слів Юстина, не тільки
можливе, але й необхідне тому, що з ним пов’язана справа найбільшої
справедливості – воздаяння кожному по ділам його, тобто праведники по
воскресінню отримають вічне блаженство, а грішники будуть віддані на
вічні муки. «Ми бажаємо, — говорить Юстин, – вічного і чистого життя, ми
намагаємось перебувати з Богом, Отцем і Творцем всього світу, і
поспішаємо сповідувати нашу віру, будучи переконані і вірячи, що такої
нагороди досягнуть ті, ділами своїми засвідчили перед Богом вірність в
служінні Йому і любов до життя у Нього, яка недосяжна для зла… Але щоб
не сказав хто, що все, що ми говоримо про покарання неправедних людей у
вічному вогні, є тільки пусті слова, і що вкушаємо людям жити, роблячи
добрі справи тільки зі страху, а не тому, що це добре і прекрасне, — на
це відповіли коротко, що якщо це не так, то нема Бога, або якщо є, то
Він не піклується про людей; що і добрі справи і порок – ніщо, і що
законодавці несправедливо карають тих, які переступають їхні добрі
приписи. Але так, як вони несправедливі, і Отець їхній через Слово
навчає їх робити те ж, що і робить Сам: тому несправедливо чинять і ті,
які погоджуються з ними. І так, я прошу вас, — закінчує свою апологію
Юстин, — обнародуйте цей твір, щоб і інші дізнались про наші діла і
могли звільнитися від оманливої думки і невідання про добро» (гл. 9).

«Розмова з Трифоном Юдеєм» являє собою зразок апології християнства
проти іншого його ворога – юдейства, яке подібне язичництву, але з
більшим усвідомленням і переконанням, ненавиділо християнство,
користуючись всякою нагодою робити наклепи на нього, а коли була
можливість, використовувало проти нього і репресивні методи. Згідно слів
Юстина, юдейські равини складали особливі прокляття проти християн (гл.
16, 47, 96,108,133) і видавали повеління, щоб юдеї не вступали з
християнами ні в яке спілкування, і не вели з ними взагалі ніяких
розмов. І, тим більше, про предмети віри (гл. 38).

«Пропоную вам, — говорить Юстин, — і інше свідчення від Писань в доказ,
що, як початок, перше всіх творінь, Бог народив із Себе Самого деяку
розумну силу, яка від Духа Святого називається також славою Господа, то
Сином, то Премудрістю, то Ангелом, Богом, то Господом і Словом; Сам Він
називає Себе також «вождем воїнства», коли він явився в образі людському
Ісусу Навину (Нав. 5: 13: 14). Бо він має всі ці назви і від служіння
Свого вам Отцівським і від народження по волі Отця. Чи не бачимо ми
подібного цьому і в нас самих? Промовляючи яке-небудь слово, ми
народжуємо його, але не через відділення, так щоби зменшилось слово в
нас, коли ми його промовляємо. Подібним чином, як ми бачимо, від вогню
походить інший вогонь, але так, що не зменшується той, від якого він
запалений, а залишається тим же, тоді як і запалений від нього дійсно
існує і світить, без применшення того, від якого він запалений. Свідком
мені буде Слово Премудрості, те Саме, яке є Бог, народжений від Отця
всього, Слово і Премудрість, Сила і Слава того, Хто Народив; Воно через
Соломона (Притч. 8: 21-36) говорить про предвічне народження від Бога
Премудрості, яка разом з Ним приймала участь у створенні вселеної (гл.
61, пор. гл. 128)».

Таким чином, цими місцями Писання Юстин доказав існування другого
Божественного Лиця і Його єдиносущність з Богом Отцем і тим твердо
обґрунтував правильність Християнської віри в Божество Ісуса Христа, не
порушуючи тим самим віри і в Єдинобожжя. Продовжуючи розмову з Трифоном
Юстин посилається на Старозавітні пророцтва про Пришестя в світ Месії.
Юстин говорить, що пророк Ісаія вказав, що предтечею першого Його
пришестя буде Іоан Хреститель, який приготує Йому путь (Вих. 40: 1-17).
Цей Іоан, сидячи при ріці Йордані, викликував: «Я хрещу вас водою для
покаяння, але прийде Сильніший за мене, у Якого я Недостойний носити
взуття: Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем» (Мф. 3: 2; гл. 51).
І коли Ісус прийшов до ріки Йордан, де Іоан хрестив, і зійшов у воду, то
вогонь возгорівся в Йордані. Думку про возгоріння Йордану Юстин
запозичив, ймовірно із яких-небудь апокрифічних творів свого часу, так
як про це нічого не говориться в канонічних Євангеліях. А коли Він
вийшов із води, то Дух Святий, як голуб, злетів на Нього і прийшов з
небес голос, провіщений і через Давида (Пс. 2: 7), який ніби від свого
лиця говорив те, що повинно було бути сказаним Йому від Отця: «Ти Син
Мій, Я сьогодні родив Тебе (гл. 88)». Близький до цього текст слів,
сказаних з неба, знаходиться, згідно свідчень Епіфанія Кіпрського, в
євангелії евіонітів.

Неканонічний матеріал, який ми знаходимо у Юстина, досить незначний в
об’ємі і у порівнянні з тим, який узгоджується з канонічними
Євангеліями. Те, що в його творах так мало неканонічного матеріалу,
здається чудом, якщо ми порівняємо його з яскравими переказами
апокрифічних Євангелій і навіть усних передань у інших Отців II-го і
початку III-го століття.

 

2.2. Климент Олександрійський

«Око душевне нехай

прагне до внутрішнього

світла, яке відкривається у

Писанні, незаписаної істини…»

Св. Климент Олександрійський.

 

Тит Флавій Климент (150-215 ?), приємник Пантена був другим після нього
ректором Олександрійської школи. Він був сином батьків-язичників і,
згідно його власного свідчення, народився і отримав освіту в Афінах.
Добре обізнаний в грецькій літературі і прекрасно розуміючись у всіх
існуючих тоді філософських системах, він не знайшов у всьому цьому
нічого, що могло б дати постійне задоволення його палкому розуму. Вже,
будучи дорослим він сприйняв християнство і подорожуючи Заходом і Сходом
шукав самих мудрих і знаменитих християнських вчителів. Приїхавши в
Олександрію близько 180 року по Р.Х., де так захопився лекціями Пантена;
що залишився в Олександрії надовго і провів там цілих дванадцять років.
Захоплений особистістю свого вчителя, якого він звик називати «блаженний
пресвітер», Климент став пресвітером в Олександрійській церкві,
помічником Пантена, а близько 190 р. – його приємником на чолі
Катехитичної школи. Климент продовжував працювати в Олександрії. Він
навертав язичників і просвічував християн до тих пір, поки гоніння за
імператора Септимія Севера в 202 р. не змусило його втікати, щоб ніколи
вже не повернутися. В 211 р. він опиняється в Кесарії Каппадокійській і
згодом і в Антіохії звідки веде переписку з єпископами Олександрії.
Приблизно через п’ять років християни оплакували його кончину. Він помер
в 215 році, так і не побачивши знову Олександрії.

Очолюючи катехитичну школу, Климент залишив в ній після себе великий
спадок, стараючись об’єднати біблійний і елліністичний світогляд своєю
глибокою і вишуканою думкою. Це був вік гностицизму, і Климент
погоджувався з гностиками в тому, щоб триматися «гнозису», тобто, що
релігійне знання, або просвіта були головним засобом вдосконалення
християн. Але, для нього «гнозис» був не інше, як Передання Церкви
(?????????). Твори Климента показують нам, як чудово він знав грецьку і
біблійну словесність. На кожній сторінці можна знайти точні цитати із
самих різних книг. Згідно підрахунку бібліїста-дослідника Отто Штеліна,
всього у творах Климента процитовано 359 класичних та інших
нехристиянських джерел, 70 книг біблійної традиції (включаючи апокрифи),
36 патристичних та Новозавітних апокрифічних творів, включаючи єретичні.
Загальна кількість цитат досягає майже восьми тисяч, при цьому більше
третини приходиться на язичницьких авторів. Крім того, статистика
показує, що він цитує Новий Завіт в два рази частіше, за Старий. Климент
27 раз в різних поєднаннях користується словом «Канон» («канон істини»,
«канон віри», «церковний канон»), але не застосовує його до зібрання
книг. Але в той же час, він чітко розрізняє книги, які мають для нього
силу авторитету, і ті, які цим авторитетом не володіють. Але між ними
розміщується невелика за кількістю група. Климент знав і про існування
інших Євангелій. Згідно списку бібліїста-дослідника Отто Штеліна, він
вісім раз звертається до Євангелія єгиптян, тричі – до Євангелія євреїв
і тричі – до Передань Матвія. Хоча в одному місці він, цитуючи Євангеліє
євреїв, застосовує формулу «як написано» (?????????), в іншому місці він
особливо зауважує, що це Євангеліє створене гностиками. Він говорить: «В
чотирьох традиційних Євангеліях немає таких слів (Ісуса до Саломії),
вони знаходяться тільки в Євангелії єгиптян»: «Коли Саломея запитала,
скільки ще смерть буде володарювати, Господь, не маючи на увазі того, що
життя – зло, а творіння само по собі погане, сказав: «До тих пір, поки
ви, жінки, будете народжувати дітей» (Стромати III. 4: 45). На інше
запитання Саломеї, чи буде вона виношувати дитину, Він відповів: «Їш
всяку рослину, але яка з гіркотою, не їш» (Стромати III. 9: 66).

В іншому фрагменті Саломея знову задає запитання, коли відбудуться ті
речі, про які вона запитувала. Господь відповів: «Коли ти розтолочиш
оболонку сорому, і двоє стануть одним, і чоловіче і жіноче вже не буде
ні чоловічим, ні жіночим» (там же, III.13: 92). В Строматах у Климента
Олександрійського є ще два чудових приклади аграфи: Просіть великого, і
мале додасться вам; (Стром. 1: 24), і будьте досвідченими міняйлами
(Стром. 1: 28). Цей вислів відноситься до раннього періоду розвитку
християнства і він призиває бути досвідченими міняйлами. Ймовірно, цей
вислів являється застереженням проти неправдивих пророків, яких потрібно
вміти розпізнавати, — мотив, часто зустрічається в ранній християнській
літературі. Характерний образ, використаний у вислові «міняйла», який
вміло визначає фальшиві монети, але як це властиво християнським
притчам, побутовий образ використовується в іншому значенні,
«перекручується»: потрібно розпізнавати не матеріальні, а духовні
цінності. Висловам передують слова: «Ісус сказав своїм ученикам», тобто
прямо вказується на приналежність їх Ісусу Христу. Неважко замітити, що
перший приклад Климента Олександрійського перекликається з Євангельським
висловом: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це
додасться вам». (Мф. 6: 33). Але слова, які наведені Климентом
Олександрійським, не являються варіантом Євангельського вислову,
оскільки в одному випадку говориться про прохання, або про молитву, а в
іншому – про діяльне шукання Царство Небесного. Таким чином, кожний
вислів має самостійну цінність.

Аграфа Климента Олександрійського: «Бути досвідченими міняйлами
відповідає вислову апостола Павла: Все досліджуйте, доброго держіться.
(1 Фес. 5: 21), а також: «Ще Царство Небесне подібне до скарбу,
закопаного на полі, який знайшов чоловік і приховав і на радощах іде і
продає все, що має, і купує поле те. Ще Царство Небесне подібне до
купця, який шукає добрі перла, і, знайшовши одну коштовну перлину, пішов
і продав усе, що мав, і купив її» (Мф. 13: 44-46), про поле, купця і
перлину, які, можливо і являються поясненням, або продовженням наведених
в «Строматах» слів Христа.

…Написано в Євангелії від євреїв (?? ???’??????? ??????????): Той, хто
дивується, буде царювати, і той, хто царює, знайде спокій(Стром.II.9).
Климент Олександрійський цитує вислів, що належить самому Спасителю і
значною мірою співпадає з одним із оксирінхських логіїв. Він називає
його висловом із Євангелія євреїв, що відносилось до загального
іудео-християнського джерела. Вважають, що цим джерелом був арамейський
прототип Євангелія від Матфея, якщо такий в дійсності існував, як про це
свідчать ранньохристиянські письменники, а зокрема, Климент
Олександрійський. Цей загадковий вислів не зустрічається більше ніде
писемних пам’ятках древності, і невідомо звідки він увійшов в Євангеліє
від євреїв. У всякому разі, із нього видно також, як і із наведених
цитат, що це Євангеліє і в часи Климента Олександрійського було вже не
чистим першопочатковим Єврейським Євангелієм від Матфея, а тотожним з
Євангелієм від Євреїв. Ймовірно із цього ж Євангелія запозичено і інший
вислів у Климента Олександрійського, якого також немає в канонічному
Євангелії від Матфея і яке також свідчить, що Євангеліє від Євреїв в
часи Климента Олександрійського відрізнялось від першопочаткового
Євангелія від Матфея: «Господь сповістив в деякому Євангелії: Таємниця
Моя для Мене і для синів дому Мого».

Климент Олександрійський говорить: «Господь по воскресінні Своєму,
передав таємниче знання (гнозис) Якову Праведному, Іоану і Петру; вони ж
передали іншим Апостолам Дванадцятьом, а ті – Семи десятьом» (Стром.II
7). Сам термін «гнозис», який вживає Климент Олександрійський у своїх
творах, звичайно, що ніякого відношення до гностиків-єретиків немає, він
вживається, як визначення певного таємничого знання, яке відкриває
апостолам Сам Господь наш Ісус Христос. Можна сказати, що Климент
Олександрійський вільно користувався незаписаним переданням, а також
цитував широке коло християнських і язичницьких джерел.

2.3. Оріген

Серед донікейських письменників Східної церкви найвеличнішим був Оріген,
і як богослов, і як видатний дослідників і екзегет Біблії. Він народився
в Єгипті, в християнській сім’ї, ймовірно, близько 185 року. Більшу
частину свого життя провів в Олександрії, яка була одним із важливих в
імперії центром просвітництва і християнства, завдячуючи існуючому тут
знаменитому училищу для оголошених. Коли воно виникло відомостей не
збереглось. Перші наставники його також невідомі. Спочатку училище було,
ймовірно, звичайною школою при єпископській кафедрі і слугувало для
першопочаткових настанов, або оголошення у вірі для тих, хто навертався
в християнство. Згодом, при Клименті Олександрійському, училище стрімко
підвищило свій статус і перетворилось свого роду в Християнську
академію. Близько 202 року її очолив Оріген. Як богослов, філософ,
проповідник і знавець Священного Писання Оріген мав великий вплив на
декілька поколінь християнських мислителів. Життя його, все без залишку
віддано було на служіння Богу, і було збагачене зовнішніми та
внутрішніми подіями. Недаремно Євсевій Кесарійський говорить: «Багато
прийшлось би розповідати тому, хто наважився описати життя цієї людини».
Крім того, він побував в Антіохії, Афінах, Аравії, та Римі, досить довго
жив в Кесарії Палестинській. Вивченням Священного Писання він займався
ще з дитинства. Проводячи весь день зі своїми учнями, він більшу частину
ночі присвячував вивченню Священного Писання. Все, що носило запал для
юнацьких страстей, він категорично віддаляв від себе – не знав ніяких
надлишків і задоволень. Євсевій Кесарійський говорить, що Оріген в
повсякденному житті буквально слідував Євангельським правилам про
бідність. Залишивши після тридцяти років викладання Олександрійське
училище, Оріген був змушений переселитись у Кесарію Палестинську, де
відкриває нову біблійно-богословську школу, яка згодом перевершила
Олександрійську. Тут він продовжив свою літературну діяльність, майже
щоденно проповідуючи і тлумачачи сенс Писання. Згодом сюди переїхали
майже всі його ученики. Почався останній і самий знаменитий період життя
Орігена. Слава його в той час лунала по всьому Сходу. До нього часто
звертались за поясненнями важких богословських питань. Його знання,
діалектика, красномовство були неперевершеними. Слава Орігена стала
всесвітньою, його творіння були розповсюдженні по всьому Сході до самого
Риму. В 250 році, під час гонінь Декія, його схопили, і піддали
жорстоким випробуванням і приговорили до спалення. Хоча перед самим
покаранням він був помилуваний імператорським указом, в 253, або в 254
році, він помер, можливо – внаслідок перенесених мук.

Оріген був дійсно вченим-біблеїстом, крім епохальної роботи з
текстологічного вивчення Старого Завіту (Гекзапли), відомо, що він склав
коментар на всі біблійні книги, причому коментар складався із трьох
частин. По-перше, він написав короткі анотації (схолії), по-друге, склав
ґрунтовний і глибокий за змістом коментар, і по-третє, проповідував на
зібраннях. До нас дійшла тільки мала частина його праць, але і це цілі
томи. Дуже важлива і особлива частина його насліддя пов’язана саме з
Новим Завітом. Подорожуючи, він отримав колосальну можливість
спостерігати церковні звичаї і традиції не лише в Єгипті і Палестині,
але і в Аравії, Малій Азії, Греції і Римі. Його літературна діяльність
була більшою мірою присвячена вивченню Біблії. Повний перелік його
праць, разом із листами, включав шість тисяч назв. Із великого числа
Орігеновських богословських трактатів до наших днів дійшли всього два,
правда, самих відомих: «Про початки» (230) і «Проти Цельса» (249).
Сучасники найбільше зауважували Орігена як перекладача і коментатора
Священного Писання. Схоже, що і сам він вважав цю частину свого насліддя
самою важливішою. Євсевій Кесарійський пише: «Старанно досліджувати
слово Боже було для Орігена настільки важливим, що він навіть вивчив
єврейську мову. Він був одним з перших християнських мислителів, який
створив закінчену теологічну систему. І до нього декілька раз робились
спроби філософською мовою пояснити окремі положення християнського
вчення, але вони носили лише особистий характер. Орігену вперше вдалося
здійснити повний синтез біблійного передання з древньогрецькою
філософією і тим самим закласти міцну основу християнському богослів’ю.
Яка ж у системі Орігена роль Втіленого Логоса – роль Христа? Вона дуже
важлива. Справа в тому, що Бог не залишається пасивним глядачем
споконвічного кругообігу істот. Бог Син не хоче і не може пити вино
небесної радості без нас, без всіх, впавших через свої помилки в гріх.
Його радість не повна, якщо є ще грішники і ті, які страждають, якщо
мертві ще не стали живими. Тому Він ніколи не залишає спроб направити
людство до добра і постійно посилає на допомогу людям вибранні душі, які
зодягаються плоттю; це – пророки. Так, як ці посередники являються
недостатніми, Логос в кінці кінців приходить Сам, з’єднавшись з тілом,
Він являється людям у вигляді Христа. Згідно слів Орігена, Логос,
управитель і будівник світу, в останні часи, коли всьому світу
загрожувала кінцева загибель, применшив Себе Самого і … зробився
послушним до смерті».

В коментарі на Матфея, створеному незадовго до смерті (після 244 р.),
він стверджував, що тільки Євангелія, які написані Матфеєм, Марком,
Лукою та Іоаном, «безперечні в Церкві Божій під небесами». Але з іншої
сторони, і серед інших Євангелій він називає Євангеліє від Євреїв,
Євангеліє від Фоми, Матфея, Дванадцяти апостолів та Євангеліє від
єгиптян. Він визнає, що читав ці Євангелія для того, щоби «ми не
виглядали як ті, що чого-небудь не знають, або заради тих, хто думає, що
володіє деяким знанням, тому що ми не знайомі з ними». Більше того він
цитує і посилається на ці апокрифічні Євангелія в своїх творах. Він
використовує їх у зв’язку з тим, що брати Ісуса для нього – це сини
Йосифа від першої жінки (Комент на Матфея 10: 17). Неодноразово він
звертається до Євангелія Євреїв, інколи без коментарів (Комент. На Іоана
2: 12; Комент. На Матфея 16: 12), а інколи дає оцінку із зауваженням:
«Якщо хто може прийняти» (Тлумачення на Ієремію 15: 4; Ком мент. На
Матфея 15: 14). Важливо і те, що Оріген, як і Климент Олександрійський,
нерідко користується незаписаними словами Ісуса, такими, як, наприклад,
добре відомий і, можливо, дійсно достовірний вислів, «нехай будуть
виправдані міняйла», називаючи його «заповіддю» (Комент. На Іоана 19: 2;
і Комент. на Матфея 17: 31 він говорить? «згідно Писання»). Є і інший
вислів (аграфа): «просіть про більше», до якого Оріген добавляє декілька
слів від себе. Спаситель сказав: «Просіть про більше, і Бог додасть вам
менше» (тут він співпадає зі своїм попередником, Климентом
Олександрійським, а потім добавляє) «і просіть про небесне, і Бог дасть
вам земне». Як зауважує дослідник аграф Ієреміас (Jeremias), «у цього
продовження – присмак Павла і Іоана, воно однозначно не синоптичне»
(Тлумач. на псалми 4: 4). Цитує він і заповідь блаженства: «Блажен той,
хто навіть поститься, щоб нагодувати бідного» (Тлумачення на кн. Левит
10: 2), а також стих логії 82-ї із Євангелія від Фоми: «Хто біля Мене,
той поблизу вогню» (Тлумачення на Ієремію 20: 3). В коментарі на
Євангеліє від Матфея Оріген вказує на те, що Ісус же говорить: «З
хворими Я був хворий, і з голодними Я голодував, і зі спраглими Я
відчував спрагу». Ідея, яка міститься в цих словах, і навіть сама їхня
конструкція свідчить про достовірність даного вислову. Слідом за цим і
ап. Павло наважується сказати: «Для всіх я став усім, щоб спасти хоч
деяких» (1 Кор. 9: 22). Оріген і Дідим Сліпець приводять наступний
вислів Спасителя: «Хто біля Мене, той поблизу вогню, а хто далеко від
мене, той далеко від Царства» (1 Кор., с.302). ця аграфа вповні
відповідає тим Євангельським висловам Ісуса Христа, в яких виражається
можливість двоякого наслідку зіткнення з Ним, як, наприклад, в
Євхаристії: на спасіння, або на осудження. При іншому тлумаченні слово
вогонь виражає силу очищаючу, але ні в якому разі руйнівну: «Вогонь
приніс Я на землю і як хотів би, щоби він розгорівся». І ще один чудовий
вислів приписує Ісусу Христу Оріген: «Турбуйтесь про віру і надію, через
які народжується любов до Бога і людей, яка дає життя вічне». В Новому
Завіті тільки ап. Павло в першому Посланні до Коринфян детально вчить
про ці три християнські чесноти: «А тепер перебувають ці три: віра,
надія, любов; але більша з них – любов» (13: 13).

Оріген, як великий екзегет і критик з великою повагою цитував Євангеліє
від Євреїв і в одному зі своїх творів коментарі на Євангеліє від Іоана,
2: 6 він говорить: «Написано в деякому Євангелії, яке називається від
Євреїв, де Сам Спаситель говорить: «В той час взяла Мене Мати Моя – Дух
Святий за один із Власів Моїх і вознесла Мене на гору – велику Фавор».
«В арамейському тексті, у зв’язку з цим, — зауважує І. С. Свенцицька,
«дух» мислиться як мати, а не як батько, тому що арамейською ruan (дух)
жіночого роду. Це виражало уявлення про нове – від духа – народження. У
Ісуса Христа, таким чином, була мати у тілі і мати в дусі, і саме
з’єднання з матір’ю – духом зробило Ісуса Месією… Мати – дух, ймовірно,
вже не фігурував в усній проповіді християн, які говорили по-грецьки (в
грецькій мові «дух» середнього роду)… Дух Святий не міг являтися жителям
Палестини батьком Ісуса. Сама думка про зачаття Марією від Духа Святого
могла виникнути тільки в середовищі, де не говорили арамейською».

Ймовірно, що до самих ранніх логіїв відносяться знамениті вислови із
Нагорної проповіді, які приводить Оріген в своєму Коментарі на Євангеліє
від Матфея: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні
ті, що плачуть, бо вони втішаться. Блаженні лагідні, бо вони успадкують
землю. Блаженні ті, що прагнуть і жадають правди, бо вони наситяться»
(Мф. 5: 3-6). Вони мають аналогії в Євангелії від Луки і в Євангелії від
Фоми, в якому вони приведені у вигляді окремих, не пов’язаних один з
одним висловів. Співставлення цих трьох Євангелій дозволяє ясно уявити
собі як використовувались вислови Господні різними авторами: «… блаженні
убогі духом, бо ваше Царство Боже. Блаженні ті, що жадають тепер, бо
насититесь. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитесь» (Лк. 6: 20-21).
«Ісус сказав: Блаженні бідні, бо ваше є Царство Небесне; Ісус сказав:
Блаженні ви, коли вас ненавидять (і) вас переслідують. І не знайдуть
місця там, де вас переслідували; Ісус сказав: Блаженні ті, яких
переслідували в їх серце; Це ті, які пізнали Отця в істинні. Блаженні
голодні, тому що черево того, хто бажає, буде насиченим» (Фома 59:
72-73).

В основі всіх цих есхатологічних обітниць лежить виголошення блаженства
убогим (бідним), голодним, тим, кого переслідують. Вислів Матфея «убогі
духом» відповідає аналогічному вислову із кумранського рукопису
(можливий варіант читання – лагідні духом) (22). Одне із пояснень цього
вислову – «убогі по духу» (тобто добровільно) (23). Вислів «блаженні
лагідні…» відноситься до старозавітного псалма: «А лагідні успадкують
землю і насолодяться багатством світу» (36: 11), якому в християнському
писанні наданий есхатологічний сенс (мається на увазі: успадкують землю
після Страшного Суду). Ці два вислови, які наведені в Євангелиста
Матфея, ймовірно відносяться до найраннішої версії іудео-християнських
записів. В Євангелії від Луки відповідно до його загальної тенденції
співчуття до бідняків (24), виділена тема співстраждання – вислови
спрощення: блаженні просто голодні і ті, що прагнуть; немає цитати із
старозавітного псалма (25). В Євангеліє від Фоми у вислові проти тих,
яких переслідують (він у нього продубльований) вставлені слова «ті, які
пізнали Отця в істинні» (тобто мова йде не про переслідування взагалі, а
про тих, хто пізнав «істину»). Крім того, в Євангелії від Фоми, яке
цитує Оріген додана обітниця блаженства «вибраним»: «Блаженні єдині і
вибрані, бо ви знайдете Царство. Бо ви від нього, (і) ви знову туди
повернетесь» (54). Характерним є те, що цей вислів поміщений в тексті
раніше вислову про блаженство бідних: воно ніби дає поштовх для
тлумачення тих висловів, текст яких залишився без особливих змін (не
просто бідні, але такі, котрі «вибрані»). Звідси видно, що сам по собі
запис не сприймався як священний текст, священними були слова, які
приписувались Ісусу Христу. Ці вислови можна було тлумачити, відкривати
їх істинний, з точки зору цього проповідника, сенс. Порядок запису не
мав значення, вислови навіть іноді розділялись (26). Таке використання
висловів Ісуса Христа призводило до розбіжності традиції, яка особливо
повинна була підсилитися після знищення і розсіяння єрусалимської
християнської громади, яка згідно зі словами апостола Павла,
претендувала на володіння найбільшим авторитетом у питаннях віровчення.
Дана група аграф має велике значення для текстуально-критичних
досліджень і, конкретно, для відновлення достовірного тексту Священних
Новозавітних Писань. Визначаючи відношення до джерел цих аграф можна
прослідкувати відповідно еволюцію його поглядів, принаймні в тому, як
він їх виражав. Викладаючи в Олександрійській школі, він використовував
неканонічні тексти, а пізніше, в контексті тлумачення на Біблію, які
з’явились в Кесарії, до використання неканонічних текстів він ставився
обережніше. Оріген вказував: «Ми не повинні відразу відкидати те, із
чого ми можемо вилучити деяку користь для тлумачення наших писань.
Ознакою мудрого духу – досягати і застосовувати Божественне правило:
«випробовуйте все і утримуйте добре».

Розділ III. Аграфи в древньо-християнських пам’ятках та їхнє дослідження
на підставі археологічних відкриттів XIX-XX ст.

 

3.1. Свідчення пам’яток церковної писемності III-IV століть.

 

Сирійська «Дидаскалія», пам’ятка церковної писемності III ст. визначає
приналежність Спасителю слів із Першого Послання апостола Петра:
«Передусім же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безліч
гріхів» (4: 8). «Свідчення Сирійської «Дидаскалії» не тільки
підтверджується «Апостольськими Постановами» IV ст., але і співпадає з
таким самим свідченням Климента Олександрійського, близько 200 року». В
«Апостольських Постановах» як вислів Ісуса Христа приводяться слова:
«Горе і тим, хто має і лицемірно (ще) бере, або може сам собі допомогти
і бажає брати у інших; бо кожен дасть відповідь Господу Богу в день
Суду». Подібні вислови (аграфи) Ісуса Христа зустрічаються у Тертуліана,
в Латинській Дидаскалії, в Грецькій Дидаскалії.

Слід зауважити також свідчення Ніла Синайського, який подає нам і вказує
на приналежність даного вислову Ісусу Христу: «Хіба ти не чув
Божественний голос, який говорить, що чоловік недосвідчений для Бога
неприродний?» В трактаті «Про прокажених» подається наступна аграфа:
«Риза бо є Господу Церква від багатьох зібрана країн …» Тобто Церква є
Риза Господня, зібрана із багатьох народів; Він зіткав нас так, щоби ми
які є самими немічними, мали підтримку у сильніших. Також і Святий Єфрем
Сирін подає наступний вислів Спасителя: «Світ на милості тримається». Ця
аграфа, як і всі інші вислови Євангельські, вона являється сильною і
лаконічною. В «Правилах святих Апостолів» III ст. Спасителю приписується
схожий вислів: «Слабший нехай спасається сильним». Із літургічних
текстів Древньої Церкви особливо цікавими являються слова «Душе істини …
прийди і вселися в нас і очисти нас … » Це слова відомої нам молитви
Царю Небесний. Ці слова складали частину древньої молитви, яка читалась
християнами при Хрещенні. Згідно Передання слів цієї молитви Ісус
Христос навчив Своїх учеників, як, наприклад, слів Молитви Господньої
«Отче Наш».

Із всіх відомих пам’яток древньоцерковної літератури, яка виникла в часи
апостольські і за своїм змістом підходила найближче всього до
Новозавітної писемності, був твір під назвою «Вчення дванадцяти
апостолів» — «Дідахі тон додека апостолон» (гр.).

Ця пам’ятка стала відомою тільки у другій половині XIX ст. Відкриття і
публікація його належить Нікомидійському Митрополиту Філофею Врієнію. В
1873 році в бібліотеці Єрусалимського (Свято-Гробського) подвір’я в
Константинополі ним був знайдений грецький рукопис, написаний в 1056
році. Він містив послання апостола Варнави, два послання св. Климента
Римського до Коринфян, послання св. Ігнатія Антиохійського (в обширній
грецькій редакції) і «Вчення дванадцяти апостолів», яке датувалося
кінцем I-го, або початком II-го століття. На підставі цього рукопису
Філофей Врієній в 1883 році оприлюднив текст «Вчення дванадцяти
апостолів», зробивши детальне і глибоке дослідження історії пам’ятки, її
змісту, часу, походження і значення. «Вчення дванадцяти апостолів» було
відоме багатьом вчителям Церкви. Так, наприклад, на нього, як стало
відомо у зв’язку із знайденням пам’ятки, на неї посилався Климент
Олександрійський (217р.), св. Афанасій Великий, який в список
Богодуховних книг включав і «Вчення дванадцяти апостолів». Жодна
літературна знахідка дев’ятнадцятого століття не викликала такого
сильного наукового руху, і не супроводжувалась такою великою кількістю
присвячених її публікацій, як ця невелика пам’ятка. Судження про її
зміст і значення для церковно-історичної науки видались самими
різносторонніми, доходячи навіть до протиріч: «Всі віросповідні і
наукові напрямки шукали в ній і знаходили свої вченні погляди. Але всі
погоджувались в тому, що увага до пам’ятки обґрунтована, так як вона по
своєму змісту і формі викладання відноситься до древньохристиянської
літератури взагалі, і особливо до літератури доканонічного характеру. І
на кінець, за своїм значенням для історії догми, моралі і церковної
організації являє собою у вищій мірі цінний коментар до древніх свідчень
про життя і устрій першої Церкви».

В рукописі пам’ятка має дві назви: у вступі – «Дідахі тон додека
апостолон» (гр.), і в самому тексті – «Дідахі кіріту діа тон додека
апостолон тис ефнесін» (гр.). Із цих назв вважається древнішою перша,
яка показує, що автор твору намагається викласти в стислому вигляді
найважливіші правила християнського життя і церковної організації як
Вчення Господа, яке передане через дванадцять апостолів народом
язичницького світу.

Ось, наприклад, вислів із даного твору, який належить Ісусу Христу:
«Блаженний хто подає по заповіді, бо він більший за покарання; але горе
тому, хто приймає; бо якщо хто бере, маючи потребу, то той вільний від
покарання; не маючи ж потреби дасть звіт, чому і для чого брав». Даний
вислів корисно співставити з наведеними раніше словами Спасителя із
Діянь Апостольських: «Блаженіше давати, ніж приймати». Як ми бачимо, що
між відомими нам творами древньо-християнської літератури немає іншої
пам’ятки, яка при такій високій оригінальності за викладенням матеріалу
і формі, настільки була близькою до тексту Новозавітної писемності. Вона
містить цитати текстуальні, буквальні, крім молитви Господньої, багато
віршів Священного Писання, але частіше цитати приводяться з певними
модифікаціями, які є необхідними в послідовності викладу думок автора.
Причому, інколи поєднуються різні місця Священного тексту без всякої
вказівки на те, що вони запозичені із різних глав, або навіть різних
книг неканонічного характеру.

Вчення цих слів таке: «Благословляйте тих, які проклинають вас і
моліться за ворогів ваших, і постіться про гонителів ваших». Ці вислови
складають так званий «Євангельський відділ — Дідахі». На думку
англійського дослідника Рордорфа, це є інтерполяція, яка зроблена
християнським автором. Деякі особливі риси дозволяють зробити
припущення, що ця частина «Дідахі» являється більш древньою, ніж
відповідні тексти канонічних Євангелій Матфея і Луки: «А Я кажу вам:
Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро
творіть тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто кривдить і гонить
вас» (Мф. 5: 44); «Благословляйте тих, хто проклинає вас і моліться за
тих, хто кривдить вас» (Лк. 6: 28). Як ми бачимо слова канонічних
Євангельських текстів Матфея і Луки, схожі за висловами «Дідахі», за
виключенням вислову «постіться», цей вислів в такому ж значенні в
християнській літературі не зустрічається ніде (крім Дидаск. V.14:
18-22). Як вважає англійський дослідник Рордорф, мова тут може йти про
щоденний піст євреїв. Ще інший цікавий вислів, який можна порівняти з
канонічним текстом Євангелиста Матфея: «якщо хто візьме в тебе верхню
одіж, віддай йому і сорочку» (Дідах. 1: 17-18) і Матфея: «І хто захоче
судитися з тобою і взяти в тебе сорочку, віддай йому і верхній одяг» (5:
40). Порядок «висловів» Ісуса Христа (тобто «логій»), прийнятий Дідахі ,
зустрічається і в «Діатессароні» Татіана Асірійця. Але про це сказано:
«Нехай спітніє милостиня твоя в руках твоїх, доки не будеш знати, кому
даєш» (Дідах 1: 27). На думку одних дослідників цей вислів відноситься,
можливо, до грецького перекладу, а інші намагаються відтворити і
довести, що це є єврейський оригінал стиль написання. Тартуліан в своєму
творі «Про Хрещення» у вісімнадцятій главі писав: (Слова) «Кожному, хто
просить у тебе, дай, а від того, хто взяв твоє, не вимагай — вони мають
особливе доповнення і значення відносячись тим самим до милостині».

І не моліться, як лицеміри, але як повелів Господь в Благовіствуванні
своєму, так моліться:

«Отче наш на небі,

Нехай святиться Ім’я Твоє,

Нехай прийде Царство Твоє,

Нехай буде Воля Твоя, і

Як на небі, так і на землі;

Хліб наш щоденний дай нам сьогодні,

І прости нам борг наш,

Як і ми прощаємо боржникам нашим,

І не введи нас у спокусу,

Але позбав нас від лукавого.

Бо твоя є сила і слава по віки».

(Дидах 8: 2-4)

Ці слова можуть вказувати на усну традицію, або на перші записи
«висловів», які передували Євангелію від Матфея. Дослідник Рордорф цим
самим вказує на деякі текстуальні розходження між Молитвою Господньою
«Отче Наш» у євангелиста Матфея і в «Дідахі». В інших випадках
приходиться визнати цитацію, або в крайньому випадку припускати, що
автор, або несвідомо надихався священним текстом, або ж просто цитував
по пам’яті, не помічаючи тих змін в тексті, які він вносив в них. Але
такого роду спів падання зі священним текстом пояснюється
загальноприйнятою всіма історією походження пам’ятки. Звідси видно, що
мова і лексикон «Дідахі» мало чим відрізняється від мови Новозавітних
писань, а особливо Євангелія від Матфея: слова грецькі , а стиль
написання єврейський, в цьому відношенні «Дідахі» багато в чому нагадує
мову поетичних старозавітних писань, а також Новозавітних апокрифів.
Стиль простий, ясний і стислий. До важливих переваг пам’ятки слід
віднести і те, що її стиль самий вишуканий і стоїть в різкому контрасті
з перебільшеними посяганнями інших подібних пам’яток (Апостольської
Дидаскалії, Церковних канонів, Апостольських Постанов). Тут всюди
спостерігається дух щирості, простоти і глибокого благочестя. Автор
старанно відтворює вчення і вислови Господа Нашого Ісуса Христа і
Апостолів на підставі матеріалів, які були в його розпорядженні, і він
виконав своє завдання з успіхом, по крайній мірі, в тому відношенні, що
не приніс в твір своїх особистих видумок, не додав до цього вчення
нічого індивідуального і не зачепив ні одного пункту, в якому невільно
могли б відобразитися його особисті переконання.

3.2. Фрагменти невідомих Євангелій

Завдячуючи інтенсивним археологічним розкопкам у Єгипті, області
раннього розповсюдження християнства, були знайдені уривки невідомих
творів, які судячи по текстах, які збереглися, можна віднести до жанру
Євангелій. Важливі відкриття були зроблені на початку нашого століття в
Оксирінху, в невеликому поселенні в дельті Нілу. На папірусі, який
отримав номер 840, описується зіткнення Ісуса Христа з єрусалимськими
жрецями і тлумачами закону, які як нам відомо із канонічних Євангелій,
звинувачували Його в порушенні релігійних постанов. Ісус Христос
заперечує священикам словами, близькими за змістом і духом Новозавітним
писанням. Цей папірус служив в свій час амулетом і датується приблизно
II-III століттям по Р. Х.

На початку Оксирінхського рукопису Ісус Христос застерігає учеників
своїх від підступності, яка може привести їх до загибелі. «…перш, ніж
звершити зло, обдумуйте всі підступи. Але будьте обережні, щоб не
сталось з вами того, що з ними, бо не тільки серед живих, які звершили
зло серед людей, одержать відплату, але вони повинні одержати покарання
і муки». Цей вислів можна порівняти з канонічним текстом Євангелія від
Луки: «Ісус сказав їм на це: чи думаєте ви, що ці галілеяни були самими
грішними за всіх галілеян, що так постраждали? Ні, кажу вам; але, якщо
не покаєтесь, усі так само загинете» (13: 2-3). Але основна частина
фрагменту – це розповідь про зіткнення Ісуса Христа із жрецем Леві в
Єрусалимському Храмі: «І Він взяв їх (учеників) з Собою в місце, яке
призначене було для чистих, і ввійшов у двір храму. І первосвященик із
фарисеїв на ім’я Леві вийшов на зустріч їм і сказав Спасителю: хто
дозволив Тобі увійти чисте місце і дивитись на ці святині без омовіння,
і навіть ученики не вимили ніг своїх? Нечистими увійшли ви у двір храму,
чисте місце, хоча ніхто не омився спершу і не поміняв одежі, не сміє
вступати і споглядати ці святині». За стилем і основою направленістю
уривок близький до традиції, яка лежить в основі перших трьох канонічних
Євангелій, але сам епізод викладений повністю самостійно. Цей уривок
намагались ідентифікувати з різними Євангеліями, про які згадується у
християнських письменників, — Євангеліями Євреїв, єгиптян, Петра і
інших. Цікаво, що наряду з деякими паралелями з Новим Завітом можна
знайти і паралель з Євангелієм Євреїв. В обох євангеліях символом
розпущеності виступають флейтистки. Головна ідея, яка виражена в
описанні цього зіткнення Ісуса Христа зі жрецем Леві, — виступ Ісуса
Христа проти формальної обрядовості, виконання якої вимагали фарисеї (в
уривку вказано, що жрець був фарисеєм). Осудження «книжників» і
«фарисеїв» постійно зустрічається в Новозавітних Євангеліях (а також в
уривку із апокрифічного Євангелія від Петра). В Євангеліях Марка:
«Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з
Єрусалима, і, побачивши деяких з учеників Його, що їли хліб нечистими,
тобто невмитими руками, докоряли їм. Бо всі фарисеї і всі іудеї,
дотримуючись передань старців, не їдять, не вмивши старанно рук; і,
прийшовши з торгу, не їдять, не обмившись. Є і багато іншого, чого вони
прийняли дотримуватись: пильнувати обмивання чаш, кухлів, казанів і
лавок. Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не
роблять за переданням старців, а їдять хліб невмитими руками? (7: 1-5) і
Матфея (15: 1-2) фарисеї докоряють ученикам Ісуса в тому, що вони їдять
хліб немитими руками (в Євангелії від Марка пояснюється, що фарисеї
слідують переданню старців, виконують обряд омовіння рук, кухлів,
казанів, лавок)». І в папірусному фрагменті, і в Новозавітному
Євангеліях дане протиставлення очищенню зовнішньому, ритуальному
очищенню духовному. Ця думка найбільш чітко виражена в Євангелії від
Іоана, де сказано, що поклонятись Богу не в якому-небудь визначному
місці («не на горі цій» і не в Єрусалимі), а в «дусі і істинні» (4:
21-23). Вимоги, щодо духовного очищення були сформульовані ще у вченні
кумранської общини і в проповідях Іоана Хрестителя: єврейський історик
Йосиф Флавій (I ст. по Р. Х.) в «Юдейських древностях», розповідаючи про
заклик Іоана до Хрещення, пише, що омовінню повинно передувати очищення
внутрішнє – відмова від гріхів і покаяння в них: душа тих, хто хрестився
попередньо, очистилась дякуючи праведності. Таким чином, папірус із
Оксирінху відображає одну із самих головних ідей раннього християнства.
Епізод в храмі описаний живою, образною мовою; уривок являється частиною
цільного самостійного твору, а не компіляцією, складеною на основі
Новозавітних Євангелій. Далі продовжується епізод фрагменту: «І
Спаситель зупинився зі Своїми учениками і запитав його: А як же ти, який
знаходишся тут у дворі храму, ти чистий? І він сказав Йому: Я чистий, бо
я омився в джерелі Давида і спустився по одній драбині і піднявся по
іншій. І одягнув білі чисті одежі. І тільки тоді я ввійшов і споглядав
ці святині. Тоді Спаситель сказав йому: ти омився в стоячій воді, в якій
пси і свині лежать день і ніч, і ти омився і натер ззовні свою шкіру, як
блудниці і флейтистки миються, натираються пахощами і фарбою, щоб
збудити бажання, а всередині вони повні скорпіонів і пороків. Але Я і
Мої ученики, про яких ти казав, що вони нечисті, Ми омились в живій
воді, яка сходить (з небес) і паралельно в Євангелії від Іоана
вказується про яку говорив Ісус Христос: а хто питиме воду, як дам Я
йому, той не захоче жити повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому
джерелом води, що тече в життя вічне» (4: 14). Протиставлення фарисея,
який омився в стоячій воді, Ісусу Христу і Його ученикам, які омилися в
«живій воді», зроблено більш гостріше, ніж в розповідях Євангелій від
Марка і Матфея про докори з приводу немитих рук. В Новому Завіті Ісус
Христос на відповідь на докори фарисеїв в свою чергу, звинувачує їх в
порушенні Писання, тут розходження більше принципове, і уривок
закінчується грізними словами тим, які пророкують загибель тим, хто не
прийме очищення духовного. Ідентифікувати цей уривок дуже важко; гостра
полеміка з фарисеями не виключає впливу іудео-християнства. Для християн
із іудеїв було характерним протиставлення вчення не іудаїзму в цілому, а
саме найбільше ортодоксальній течії, яку представляли фарисеї. Можливо
також, що в цьому уривку відобразились спори з приводу ритуальних
омовінь, які велись між фарисеями і єсеями. Християни, які приймали
священне омовіння (хрещення) один раз, займали по цьому питанню крайню
позицію: вони відмовлялись від ритуальних омовінь взагалі і в цьому
відношенні протиставляли себе не тільки фарисеями, але і єсеям. Звідси
виходить, що Оксирихський рукопис, або, як його ще називають дослідники,
«Невідоме Євангеліє», за стилем написання можна віднести його до
Новозавітного типу.

Уривок другого невідомого Євангелія також був знайдений на листках
папірусу, які були об’єднані дослідниками під назвою Папірусу Еджертона
(Ejerton; по колекції, де він знаходиться). Час написання тексту –
приблизно такий самий, як і Оксиринхського фрагменту. Видавець
нововідкритого уривку відносив час написання його до першої чверті II-го
ст., у всякому разі до 150 року. Уривок цей являє собою значний інтерес,
так як написаний він на основі традиції, яка використовувалась в
Євангелії від Іоана (і прослідковується співпадіння деяких віршів в обох
Євангеліях), можливо, автор папірусного фрагменту вже читав четверте
Євангеліє. Але він знав також традицію, яка використовувалась у
євангелиста Луки, і залучив й інші джерела того періоду, в тому числі і
усні розповіді. Цей уривок відображає час від початку створення різних
Євангелій до відбору найбільш шанованих писань і дає можливість
прослідкувати сам процес створення священних християнських книг. Уривок
починається з фрагментів, із яких видно, що Ісуса звинувачували в
порушені постанов юдейського Закону: «… до знавців Закону… кожного, хто
порушує Закон, але не Мене… робить, що робить. І повернувшись до
правителів народу сказав їм так: пошукайте в Писаннях, через які ви
думаєте, що унаслідуєте життя, — це вони свідчать про Мене. Не думайте,
що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є вам звинувачувач Мойсей, на
якого ви уповаєте. І тоді вони сказали: ми знаємо, що Бог говорив з
Мойсеєм, Тебе ж не знаємо, Хто Ти такий? Ісус відповів і сказав їм: вже
звинувачені ви в невір’ї вашому… каміння, щоб закидати Його, і правителі
наложили руки на Нього, щоб схопити Його і видати натовпу. Але не могли
схопити Його, бо час, щоб видати Його ще не прийшов. Але Він, Господь,
ухилився від рук їхніх і пішов від них». Саме в цих епізодах можна
побачити співпадіння з Євангелієм від Іоана (наприклад: «… ніхто не
наклав на Нього руки, бо ще не прийшов час Його» — 7: 30). Але вже
наступні епізоди пов’язані вже зі синоптичною традицією: зцілення
прокаженого «І потім прокажений підійшов до Нього, говорячи: Ісусе,
вчителю, я ходив з прокаженими … і їв з ними, і сам став прокаженим.
Якщо Ти хочеш, можеш мене очистити. І в той же час Ісус сказав йому:
хочу очиститись. І проказа зійшла з нього. (І Господь сказав йому:) іди
і покажись (священику) … ». відрізняються від Новозавітних висловів і
трактуються в «Невідомому Євангелії» питання про подать кесарю: « …
Прийшли до Нього, щоб випробовувати Його, говорячи: Вчителю, Ісусе, ми
знаємо, що Ти прийшов від Бога, бо твориш те, про що засвідчено всіма
пророками. Тому скажи нам, чи припустимо давати царям те, що положено
їхній владі? Чи можна давати чи ні? Але Ісус зрозумів їхній задум,
повний нечестя, і сказав їм: чому ви називаєте Мене вчителем устами
своїми, а не робите того, що Я говорю? Правильно Ісаія пророкував про
вас: народ цей шанує Мене устами своїми, але серце їхнє далеко від Мене
і шанування їхнє марне, вони шанують заповіді людські …» Перш за все,
тут питання стосується не конкретно податі, яку наложили на іудеїв
римляни (як йдеться в перших трьох канонічних Євангеліях Матфея, марка і
Луки), а відношення до державної влади взагалі: чи потрібно давати те,
що положено владою царів? Відповідь Ісуса Христа спрямована проти
лицемірства і підступу тих, хто запитував. Він не дає визначеної
відповіді, але докоряє їх в нерозумінні Його вчення, хоча вони називають
Його «Вчителем». В цій відповіді Спасителя відчувається те
протиставлення світу реального і світу преображеного, заснованого на
Божественних, а не на людських законах, які були властиві першим
християнським групам. Питання платити чи не платити подать кесарю не був
для них істотним, оскільки вони чекали скорого кінця світу з усіма
кесарями, податями, грошима і т. д. Ймовірно, і в Новозавітній версії
акцент першопочаткового ставився на першій частині відповіді – «Богу –
Боже» (земні діла не повинні змішуватись з Божественним вченням), і лише
згодом, коли для християн постала необхідність включитись в повсякденне
життя, оскільки друге пришестя все ще не наступало, коли вони вирішували
питання допустимості чи недопустимості тих чи інших поступків в цьому
світі, відповідь Ісуса Христа в канонічних текстах стала сприйматися як
дозвіл платити подать імператору.

Цитата із пророка Ісаї, яка приводиться в папірусному фрагменті, мала на
меті підкреслити необхідність дотримуватись завжди із заповідей Бога, а
не людських постанов. Цікавим є те, що ця ж сама цитата зустрічається в
канонічних Євангеліях, але в іншому контексті. Ісус Христос приводить
її, щоб показати відступлення Іудеїв від Божественних заповідей і
слідування замість цього «переданню старців»; до такого передання Він
відносить вимогу обов’язкового виконання ритуального омовіння рук.
Використання однієї і тієї ж самої цитати в різних контекстах може
підтвердити гіпотезу про першопочатковий запис ранніми християнами
окремих старозавітних пророцтв і інших цитат, які приводились
християнськими проповідниками; можливо, що цитата із пророка Ісаї попала
в різні Євангелія безпосередньо її усної традиції. Ймовірно, автор
папірусного фрагменту не знав контексту, в якому цитата із пророка Ісаї
використовувалась в Новозавітних Євангеліях. Але навіть, якщо він і
читав записи Євангелій, які стали згодом канонічними, він не сприймав їх
такими: для нього ці записи були одними із багатьох розповідей про життя
і повчання Ісуса Христа.

Останній уривок є дуже фрагментарним: « … місце закрите … воно лежить
внизу невидиме, його вага безмірна … і коли вони були в непорозумінні
від його відповіді, Ісус на своїй дорозі підійшов до берега річки
Йордан, протягнув свою праву руку і наповнив її … і кинув … на … І тоді
… вода … перед їхніми очима … приносячи плоди … багато …». Останні слова
в цьому фрагменті дуже пошкодженні. Дослідник-біблеїст Х.Белль відтворює
текст так: Ісус задає ученикам запитання: коли господар сховав насіння в
таємне місце так, що воно стало невидиме, як могло його багатство стати
безмірним? Коли ученики були в недорозумінні від цього запитання, Ісус
підійшов до берегу Йордану, набрав води в руку, розбризкав її по землі
(або окропив нею яке-небудь дерево), і в той час земля (дерево) дала
багато плодів. Можна тільки догадуватись, що в ньому мова йде про якесь
чудо, створене Ісусом Христом на березі Йордану, яке розкриває зміст
запитання, яке задав Ісус своїм ученикам. Чудо це повинно символізувати,
ймовірно, істинну віру, зерна якої, будуючи невидимими, дадуть великі
плоди. Такий підхід до чудес, які творив Ісус Христос, характерний і для
четвертого Євангелія: «чудо з насиченням п’яти тисяч людей п’ятьма
хлібами» (Ін. 6: 10-35) символізує «хліб життя», який дає вчення Христа
(«Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто
вірує в Мене, ніколи не матиме спраги» — 6: 35). Чудо тут стає
знаменням, яке призиває розкрити віруючим сенс вчення Ісуса Христа. Саме
ж описання чуда в папірусному фрагменті відрізняється від новозавітної
традиції і відноситься до інших джерел. Ми не знаємо, як були пов’язані
між собою фрагменти невідомого Євангелія, але можна говорити про нього,
як самостійний твір, який не залежав повністю від Нового Завіту, з
вираженою теологічною концепцією духовного спасіння. Невідоме Євангеліє,
ймовірно, було створене в Єгипті. Відносно раннє датування його
написання говорить про те, що в першій чверті II століття. Християнські
общини вже існували в Єгипті; і їм була знайома усна і письмова
традиція.Текст Євангелія від Іоана, підтверджується знахідкою невеликого
папірусного фрагменту, в якому були записані вірші із 19-ї глави
Євангелія від Іоана (31-33: 37-38); фрагмент датується приблизно першою
половиною I ст. – початок II-го ст.. в якості періоду інтенсивної
Євангельської творчості, коли відбір християнських книг, признаних
священними, кожною християнською групою ще не почався. Навпаки є всі
підстави вважати, що в цих Євангеліях знайшла місце тільки частина
передань, які циркулювали в ранньому християнстві. Фрагменти
ранньохристиянських розповідей про Ісуса Христа, які були знайдені в
Єгипті, свідчать про наявність цілого ряду фактів із земного життя
Господа Нашого Ісуса Христа і Його висловів (аграф), які були відомим
першим християнам і які не ввійшли, або не повністю ввійшли в
Новозавітний канон. Крім того, церковні автори перших віків християнства
залишили свідчення про іудео-християнські Євангелія, на рідній для Ісуса
Христа і Його учеників арамейській мові. Судячи по коротким цитатам, які
приводяться із цих творів, вони слідували повністю особливій традиції,
яка по своїй древності майже зовсім не поступалась канонічній.

 

3.3. Дослідження аграф богословами – біблеїстами.  

Вперше систематичне викладення і вивчення аграф було проведене в XVIII
ст. Корнером, який вдало ввів у використання сам термін «??????». У
виданому на латинській мові в 1776 році творі
«De sermonibus Christi ????????» цей вчений дослідив шістнадцять аграф.
Згодом значних успіхів у вивченні подібних висловів досягли вчені
богослови-біблеїсти Реш і Нестле. Причому перший із них за ознакою
безсумнівної достовірності відібрав чотирнадцять аграф, а другий –
двадцять сім. Серед вітчизняних богословів тлумаченням незаписаних в
Євангеліях висловів Ісуса Христа займався професор А. П. Лопухін. Відомі
на сьогоднішній день аграфи були записані на грецькій, латинській,
сирійській, коптській, арабській і слов’янській мовах. Через сумнівність
деяких джерел, визначити і встановити число аграф неможливо. До того ж,
починаючи з другої половини ХІХ ст., археологи відкривають невідомі
раніше пам’ятки древньохристиянської писемності, і вивчення аграф
постійно доповнюється новими даними. Богослови-біблеїсти ознаками
достовірності того чи іншого вислову Христа відносили: по-перше,
древність і непошкодженість джерела, яке містило вислів; по-друге,
відповідність аграф духу євангельських слів Спасителя; і, нарешті, їх
конструктивне узгодження і схожість зі звичайними зворотами мови.

Згідно з припущеннями дослідників вище згаданого Оксирінхського
фрагменту, у повному зібранні кодексу знаходилось близько вісімдесяти
висловів. У зв’язку із знахідкою в Єгипті, західними критиками
висувалось багато гіпотез, але повністю оцінити значення даних гіпотез
допоможуть майбутні відкриття. На думку Лопухіна А. П., «якщо ця
пам’ятка має історичну достовірність, то вона не може бути в протиріччі
ні з самим Четвероєвангелієм, ні з переданням, яке вже встановилось, про
походження канонічних Євангелій. Наскільки показує короткий огляд її
змісту, цього протиріччя немає, оскільки й ті вислови, що, імовірно,
являють собою щось нове у порівнянні з євангельськими висловами,
повністю примирені з останніми за своїм духом і внутрішнім змістом. Тому
не буде неблагоговійним припустити, що у нововідкритій пам’ятці ми маємо
запис висловів Божественного Вчителя, зроблений одним із Його
безпосередніх слухачів – або прямо під живим їх враженням і свіжими
згадками про них, – настільки свіжими, що сам час із теперішнього не
встиг перетворитись в минулий, і в уявленні благочестивого збирача
висловів Божественний Вчитель уявлявся все ще Тим, Хто говорить, чим і
пояснюється початкова форма дієслова: «Ісус говорить» (а не «говорив»
або «сказав»). У всякому разі, на користь цього виступає свідчення
святого апостола і євангелиста Луки, який у вступі до свого Євангелія
прямо говорить, що багато хто ще раніше за нього почав складати
повіствування про добре відомі між ними події (1:1)». Судження Лопухіна
А. П. є грунтовніше за висновки західних критиків відносно змісту
Оксирінхського папірусу. Але особливу групу аграф представляють вислови,
які містяться в нововідкритих дослідниками пам’ятках
древньохристиянської писемності. Якщо всі попередньо розглянуті аграфи
мають достатнє історичне виправдання, то аграфи із джерел, відкритих за
останнє століття, потребують детального дослідження. В 1897 році в
Єгипті англійськими вченими Гренфелем і Хентом був відкритий документ,
який отримав назву «????? ?????», або «Вислови Ісуса Христа». Знахідка
являє собою листок папірусу, який позначений №11, який був частиною
невідомого кодексу, який містив некоментовані вислови Ісуса Христа
грецькою мовою. Кожен окремий вислів починався словами: «Ісус говорить».
Видавці віднесли знайдений папірус до ІІ ст. по Р.Х. У цьому фрагменті –
вісім висловів, два з яких не відновлені, три – перефразовані
євангельські вислови, і наступні три є невідомими словами Ісуса Христа.
Другий вислів: «…Ісус говорить: якщо ви будете поститись для світу, то
не знайдете Царства Божого; і якщо ви не будете шанувати суботу, то не
побачите Отця».

Третій вислів: «…Ісус говорить: …Я стояв серед світу і в плоті був
видимий ними, і знайшов, що всі п’яні, і нікого не знайшов Я, хто б мав
спрагу серед них, і скорботна душа Моя за синів людських, бо вони сліпі
в серці своєму».

П’ятий вислів зберігся не повністю: «…Ісус говорить: якщо десь буде …
їсти один; то Я з ним. Підійми камінь, і там ти знайдеш Мене; розколи
дерево, і там Я» (Оксирінхський папірус). Своєрідність даних висловів
примусило деяких дослідників припускати фальсифікат вчення Христа
представниками древніх сект. Не відкидаючи принципово таку вірогідність,
треба сказати, що в наведених висловах немає помітно вираженого
єретичного переосмислення. Так, наприклад, припис виконувати суботу
(вислів другий) не можна вважати вченням іудействуючих, оскільки і
апостол Павло пише: «…Тому для народу Божого, ще лишається суботство»
(Євр. 4: 9). Третій вислів підкреслює убогий стан світу, перекликається
зі словами, наведеними у Євангелії від Іоана: «У світі був, і світ через
Нього стався, і світ Його не пізнав» (1: 10); і в Одкровенні: «Бо ти
кажеш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що
ти нещасний, і мізерний, і убогий, і сліпий, і голий» (Одкр. 3: 17).
Перша частина п’ятого вислову можливо містить в собі обіцянку
Божественної присутності і в малому зібранні віруючих. А друга – таку ж
близькість їхню і до одного істинно віруючого члена Церкви. Питання про
джерела неканонічних висловів (аграф) не може бути вирішеним однозначно:
ймовірно, що деякі із них відносяться до збірників висловів-логій, а
деякі взяті із неканонічних, апокрифічних Євангелій. Можливо, подальші
нові археологічні знахідки фрагментів Євангелій дозволяють
ідентифікувати інші нові аграфи. Історія археологічних відкриттів
показує, що вчені досить часто оцінюють нововідкриті рукописи як
єретичні, перш ніж провести ґрунтовне текстуально-критичне дослідження.

Висновки

 

Як ми бачимо, християни після апостольського періоду не намагалися
письмово викласти зміст своєї віри і свої релігійні переживання. В них
не було потреби в записі своїх проповідей, тому що вони очікували
швидкого приходу Воскреслого Господа Ісуса Христа «в час цей», як
сказано в Євангелії від Марка (10: 30). Головним для них було
проповідувати нове Христове вчення, готуючись до встановлення Царства
Божого на землі. Серед них було багато простих і бідних людей, які
сприйняли проповідь Христову не в переконливих словах людської мудрості,
а в явленні духу і сили (1Кор. 2: 4). Самі апостоли прибігали до
письмового викладу вчення Ісуса Христа лише за необхідністю, крім того,
змальована есхатологічними очікуваннями атмосфера, в якій жили християни
того періоду, не була сприятливою для закріплення християнської
проповіді в письмовому вигляді. Цій меті і слугувала різного роду
апокрифічна література, тому що до IV століття не існувало ще
визначеного канону апостольських писань. Християнам надавалась
можливість вибирати книги відповідно до своїх інтересів. Як пам’ятки
першохристиянського духу і як древні свідчення Священного Передання
Церкви, ці писання і до сьогодні мають видатне значення, оскільки вони
були джерелами, які містили в собі перлини Невичерпної Скарбниці Церкви
– Аграфи.

В античному світі роль усного слова була виключно великою: оратори
виступали на народних зібраннях, поети читали свої вірші на площах,
пророки виголошували свої слова на сходинках храмів. Усне слово мало
більший вплив на віруючих, ніж писання, недаремно перші християнські
тексти призначались для читання вголос на зібранні віруючих. Слово
Євангельських текстів також дуже просте, і за своїм внутрішнім змістом є
обрядовим словом, словесним дійством, «таїнством». Аграфи – це вислови
Живого Бога, це не просто Писання, це Священного Передання золото і
невичерпні перлини Церкви. Ми повинні усвідомлювати, що перш ніж
сформувалось «Писання», всі Євангелія були «Незаписаним Словом»,
Agraphon. Нам важко уявити собі, що між Аграфами і Апокрифами така ж
різниця, як між Євангелієм і Апокрифом. Важко повірити, що такі
найдостовірніші Слова Господні, як: «Бо кожний вогнем осолониться, і
всяка жертва сіллю осолониться» (Мк. 9: 49) і «не знаєте, якого ви духу»
(Лк. 9: 55-56), «неканонічні», вилучені із Євангельського тексту,
прийнятому в IV ст., Vulgata, але засвідчені древнішими текстами від 140
року, Canta-brigieneis (D); і тільки всупереч новозавітному канону,
завдяки Італійським кодексам (Italocodices), увійшли в текст наших
Євангелій. Православний погляд на джерела Божественного Одкровення
захищає думку, що Священні книги Нового Завіту, безсумнівно, містять
повне вчення Господа нашого Ісуса Христа про спасіння християнина. Але
відбір і вивчення достовірних аграф допомагає визначити склад і
усвідомити значення Священного Писання. Достовірні вислови Христа, що є
насліддям Священного Передання, безперечно свідчать про Священне і
Богонатхненне значення самого Священного Передання, як джерела
Новозавітного Одкровення. До остаточного встановлення Новозавітного
канону Священне Передання мало первинне значення щодо Священного Писання
і нема ніяких підстав відкидати це Передання тепер. Крім того,
достовірні аграфи мають велике релігійно-моральне значення. Так,
наприклад, слова Ісуса Христа, які містяться в древньохристиянській
пам’ятці «Дідахи»: «Постіться за тих, хто гонить вас». З одного боку,
відображають іудейську практику посту за кого-небудь, а з іншого –
розкривають і пізнішу християнську практику посту.

Аграфи мали різну долю: деякі попали в Новозавітні книги, інші
збереглись в писаннях Отців древньої Церкви і літургійних пам’ятках
древності, інші розсипані по інших невідомих і ще не відкритих пам’ятках
древньохристиянської писемності. Жоден вислів чи слово Божественного
Вчителя, Господа нашого Ісуса Христа, не було сказане даремно. І якщо
яке-небудь слово Христа не ввійшло в писемні джерела, то воно, можна
сказати з усією впевненістю, дало паростки у серцях Його слухачів.
Записані ж поза Євангелієм слова і вислови Ісуса Христа назавжди
залишились міцною основою між двома великими джерелами Божественного
Одкровення – Священним Писанням і Священним Переданням. Вони утверджують
православний погляд на значення і місце Аграф в Новозавітному
Одкровенні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографія.

1. Джерела.

1. Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа – видання екзарха всієї
України, митрополита Київського і Галицького. – К., 1988. – 500 с.

2. Апокрифы ранних христиан. – СПб., 1994. – 220 с.

3. Гейман В.В. Апокрифические сказания о Христе. – СПб., 1912. – 432 с.

4. Лавров П.А. Апокрифические тексты. – СПб., 1899. – 332 с.

5. Памятки древней христианской письменности в русском переводе. Писания
мужей апостольских. – Рига, 1992. – 98 с.

6. Ранович А.Б. Первоисточники по истории раннего христианства / 3-е
изд. – М., 1990. – 290 с.

 

2. Енциклопедичні видання.

7. Мень А., прот. Библиологический словарь в 3-х томах. – М., 2002. –
Т.1. – 603 с.

8. Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х томах. – М., 1987. – Т.1. – 461
с.

9. Православная Богословская энциклопедия. – СПб., — 1900. – Т.2. – 299
с.

10. Полный православный богословский энциклопедический словарь. – М.,
1992. – Т.1. – 1120 с.

11. Христианство. Энциклопедический словарь в 3-х томах/Ред. коллегия:
Аверинцев С. и др. – М., 1993-1995. – Т.1. – 863 с.

3. Посібники.

12. Альбов М., свящ. Об апокрифических евангелиях. – СПб., 1871. – 336
с.

13. Амусин И.Д. Апокрифические сказания об Иисусе, святом семействе и
свидетелях Христовых. – М., 1999. – 476 с.

14. Аверинцев С.С. Истоки и развитие ранне-христианской литературы. –
М., 1983. – Т.1. – 277 с.

15. (Безобразов) Кассиан, еп. Христос и первое христианское поколение. –
М., 2001. – 231 с.

16. Глубоковский Н. Апокрифы и апокалиптика. – СПб., 1905. – 302 с.

17. Гейки К. Жизнь и учение Христа. – М., 1899. – 296с.

18. Головащенко С.І. Біблієзнавство. Вступний курс: навчальний посібник.
– К., 2001. – 289 с.

19. Донини А. У истоков хритианства. – М., 1989. – 192с.

20. Древс А. Внеевангельские свидетельства об Иисусе. – М., 1930. – 351
с.

21. Додд Ч.Г. Основатель христианства. – М., 1997. – 143 с.

22. Дидон. Иисус Христос. – СПб., 1891. – 549 с.

23. Эймс Алан. Глазами Иисуса. – М., 1998. – 198 с.

24. Жебелев С.А. Евангелия канонические и апокрифические. – СПб., 1919.
– 459 с.

25. Керн Киприан. Патрология. – М., 1996. – 231 с.

26. Клеман О. Личность в Евангелиях. – М., 2003. – 108 с.

27. Лебединский П.С. Иисус Христос Сын Божий – Спаситель мира. – М.,
1896. – 210 с.

28. Лопухин А.П. Незаписанные в Евангелии изречения Христа Спасителя и
новооткрытые изречения Его. – СПб., 1898. – 311 с.

29. Лузин Михаил, еп. Библеиская письменность – каноническая,
неканоническая и апокрифическая. – М., 1872. – 260 с.

30. Мень А. Сын Человеческий. – Брюссель, 1994. – 394 с.

31. Мережковский Д. Иисус Неизвестный. – М., 1996. – 895 с.

32. Мещерская Е. Новозаветные апокрифы в сирийской литературе. – М.,
1997. – 441 с.

33. Маккавейский Н. Археология истории страданий Господа Иисуса Христа.
– К., 2003. – 288 с.

34. Моррис Л. Теология Нового Завета. – СПб., 1995. – 530 с.

35. Мецгер М. Канон Нового Завета. Происхождение, развитие, значение. –
М., 1998. – 331 с.

36. Никольский Н.М. Иисус и ранние христианские общины. – М., 1918. –
175 с.

37. Навиль Э. Христос. – СПб., 1901. – 1206 с.

38. Паренте П. Богослів’я Христа. – Л., 1995. – 225 с.

39. Песоцкий П. Земная жизнь и учение Спасителя. – СПб., 1910. – 332 с.

40. Рождественский В.Г. Новооткрытый отрывок апокрифического евангелия
ап. Фомы. – М., 1894. – 321 с.

41. Реверсов И.П., проф. Апологеты защитники христианства. – М., 2001. –
123 с.

42. Ріцціотті Д. Життя Ісуса. – Рим, 1979. – 138 с.

43. Скворцов К., проф. Жизнь Иисуса Христа по Евангелиям и народным
преданиям. – К., 1887. – 291 с.

44. Свенцицкая И.С. Раннее христианство: страницы истории. – М., 1988. –
77 с.

45. Тихонравов Н. Апокрифические сказания. – СПб., 1894. – 337 с.

46. Тареев М. Жизнь Иисуса Христа – Слова Божии. – М., 1903. – 173 с.

47. Таубе М. Аграфа в древнехристианских апокрифах. – М., 1947. – 259 с.

48. Трофимова М.К. Из рукописей Наг-Хаммади. – М., 1972. – 69 с.

49. Фаррар. Жизнь и труди св. Отцов и учителей Церкви.
–СПб.,1891.-с.600.

50. Флуссер Д. Иисус свидетельствующий о себе. – М., 1999. – 189 с.

51. Хеннеке Э. Новозаветные апокрифы. – М., 1956. – Т.1. – 437 с.

Похожие записи