КОРОТКИЙ РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

АБАТ — титул настоятеля монастиря в католицькій релігії, який посідає
місце за єпископом. Інколи А. добиваються незалежності від єпископів і
підкоряються безпосередньо папі. У деяких випадках А. — загальна назва
священиків і вищого духовенства в католицькій церкві. Римський папа
вбачає в численній армії абатів свою вірну опору серед католиків.

АВАТАРА — у індуїзмі втілення божества в образ іншого божества^ людини
або тварини. Найвідомішими є А. бога Вішну; з них найшанованіші — Рама і
Крішна.

АЛШУЙЯ — хвалебний приспів у християнському богослужінні, звернений до
всіх іпостасей Трійці. Запозичений у євреїв.

АЛЛАХ (від араб, «ілах» — божество) — ім’я бога в мусульманській
релігії. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий у
доісламській Мецці. В ісламі прийнятий догмат стосовно того, що А. —
єдиний бог, визнання якого є першою вимогою мусульманського віровчення.

АМВОН — місце в церкві навпроти престолу (перед так званими царськими
вратами), з якого читаються євангелія, виголошуються проповіді та
єктенії,

АМІНЬ — слово, що використовується при закінченні

МОЛИТВИ. УВІЙШЛО у ХРИСТИЯНСТВО 3 боГОСЛуЖІННЯ СТарОт;!

давніх євреїв і за походженням має характер чаклунського і заклинання.

АНАЛОЙ — спеціальний високий столик з похилою верхньою дошкою, на який у
православній церкві кладуться богослужбові книги при їх читанні, а також
ікони та хрест під час богослужіння.

АНАФЕМА — прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення з
громади віруючих, вища церковна кара в Християнстві. А. застосовується
церквою в боротьбі з

атеїзмом, науковою і суспільною думкою, громадськими рухами, які
різко суперечать релігії.

АНГЕЛИ — в іудаїзмі, християнстві, ісламі — небесні служителі Бога,
надприродні безплотні істоти, посередники між Богом та людьми. Культ А.
є асимільованим та пристосованим до монотеїзму культом добрих і злих
«духів», який був значно поширений у первісних релігіях.

АНТИХРИСТ — у християнському віровченні — супротивник Христа, посланець
сатани, який нібито прийде незадовго до другого пришестя Христа і
вестиме боротьбу з християнською церквою, але кінець кінцем буде
переможений Христом. Уявлення про А. — це релігійна персоніфікація зла,
в протилежність Бога як добра. Християнські церкви протягом усієї своєї
історії використовували цей образ у своїх політичних та ідеологічних
інтересах, часто називаючи А. своїх противників.

АПОКРИФИ — твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно
пов’язані з творами канонічної літератури, які, однак, давали тлумачення
подій, відмінне від офіційного церковного віровчення. А. відображали
боротьбу різних течій у християнстві до виникнення церкви.

АРХІЄРЕЙ — загальна назва вищих сановників (єпископів, архієпископів,
митрополитів, патріарха) у православній церкві (докл. див. єпископ).

АРХІМАНДРИТ — вищий (до єпископа) чернечий чин у православній церкві.

БЕАТИФІКАЦШ — зарахування до «лику блаженних» у католицькій церкві.

БОГОРОДИЦЯ — у християнстві — Богиня-мати, діва Марія, мати 1. X., яка
народила його від непорочного зачаття. З поширенням християнства культ
Б. зливається з місцевими віруваннями і залежно від соціальних умов
набуває різного характеру: у Західній Європі за часів феодалізму він
перетворився у культ Мадонни, на Русі злився з язичеським культом богині
землі й родючості, поступово його витіснивши. У багатьох релігіях це
божа мати, богиня, яка народжує бога чи богів. До числа богородиць
належали вавилонська Іштар, фінікійська Астарта і малоазійська Ибела.
Близька до них і грецька Деметра. Культ Б. тісно пов’язаний з основним
заняттям населення — землеробством. Б. шанувалась як богиня родючості.

БОГОСЛУЖБОВІ КНИГИ — книги, які містять правило та опис порядку
богослужінь, а також тексти для них. У православ’ї для треб (хрещення,
вінчання, похоронної

309

відправи тощо) використовується «требник», для проведення літургії та
інших церковних служб використовується «служебник», «часослов»,
«чиновник», «триодь» та інші Б. к.

БОГОСЛУЖІННЯ — відправлення певних релігійних обрядів. Б. поділяються на
так звані суспільні, чи власне Б., і приватні (треби) — на замовлення
окремих віруючих. Справляє певний естетичний та психологічний вплив на
віруючих за допомогою спеціально організованих інсценувань, співу,
проповідей тощо.

БОГОХУЛЬСТВО — образа імені Бога, діви Марії, святих, предметів культу,
що карається церквою і світськими властями тих держав, де та чи інша
церква є державною. Покарання за Б. були одним із засобів боротьби проти
вільнодумства, свободи совісті. Згідно з законами царської Росії, за Б.
була передбачена кара від 6 до 15 років каторги. Нерідко людей карали за
атеїстичні погляди, хоча в них елементів власне Б. не було. У такому
випадку Б. оголошувався сам факт невіри в Бога.

БРАХМА — вищий Бог у пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Б. як
творця й охоронця загального порядку припадає на пізньоведичний період
(перша половина І тис. до н. е.), коли виникло класове суспільство,
виділилися й набули величезного впливу жреці-брахмани (див. брахман).
Брахмани висунули і розвивали ідею про божественну трійцю — «тримурті»,
в якій Б. виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Б. був надто
абстрактним образом, і набуло значного поширення поклоніння двом іншим
богам брахманської трійці — Вішну та Шиві.

БРАХМАН (неточно — брамін, браман) — жрець, представник вищої касти в
Індії. Із запровадженням культу Брахми та ускладненням релігійного
ритуалу обов’язки жреця стали спадковою професією, і Б. утворили
особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши
їхню мову (ведичний санскрит) священною, користуватися якою могли тільки
Б., і твердили, ніби вони могли впливати на богів. В наш час Б.
займаються не тільки культовим служінням, а й іншими видами діяльності.
Проте багато з них живуть за рахунок віруючих.

БРАХМАНІЗМ — стародавня індійська релігія, яка виникла на початку І тис.
до н. е. як дальший розвиток ведичної релігії. Зародження Б. знаменувало
вироблення єдиного релігійного канону. Б. як релігія класового

суспільства освячувала царську владу, соціальну нерівність, поділ
суспільства на варни і касти, які проголошувались божественними
установленнями.

БУДДА — у буддизмі (санскр. — просвітленний, той, що пізнав вищу істину)
— істота, що досягла в результаті численних перевтілень абсолютної
досконалості і може вказати іншим «істинний шлях до спасіння». Згідно з
вченням буддизму, кожного разу, коли людство відхиляється від цього
шляху, приходить новий Б., щоб вказати людям істину. Інколи ім’ям Б.
називають того, хто самостійно до-сяг «святості» і увійшов у нірвану. У
буддійських релігійних книгах вказується різна кількість Б., дається
різна їхня класифікація. Не виключено, що в основі традиційної біографії
Б. лежить життя одного з перших буддійських віровчителів. Якщо в ранній
період Б. зображався людиною, яка першою увійшла в нірвану, то пізніше
він був обожнений. На його честь почали споруджувати храми, утвердився
складний культ, інколи в формі ідолопоклонства.

ВАКХАНАЛІЇ — нічні свята на честь Вакха (Діоніса), які мали оргаїстичний
характер і користувалися особливою популярністю в Італії з початку II
ст. до н. е. У В. брали участь вільні та раби незалежно від статі, віку
і належності до тієї чи іншої народності. Жрецькі функції виконувалися
переважно жінками. Вакханки в священному шаленстві розривали на частини
живого бика і поїдали сире м’ясо заради прилучення до «божественного
начала». Цим останнім даний обряд дещо нагадує християнське причастя.

ВАРФОЛОМІЇВСЬКА НІЧ, «криваве весілля» — масові вбивства гугенотів
католиками 1572 р. в Парижі в ніч перед святом св. Варфоломія (24
серпня). Різня відбувалась і в провінціях. За три дні побоїща було вбито
близько ЗО тис. чоловік. В. н. була організована католичкою — королевою
Катериною Медічі і керівниками католицької партії Гізами, які
скористались приїздом гугенотського дворянства до столиці з нагоди
весілля глави гугенотів короля Генріха Наваррського і сестри короля
Маргарити Валуа. Мета В.н. — послабити та придушити протестантський рух.

ВІВТАР — східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три східці. У
православних церквах В. відгороджено від решти приміщення іконостасом.
Тут знаходиться престол. У В. готуються для причастя хліб і вино,
прийняття котрих у християнстві замінює жертвоприношення. Слово «В.»
використовується також у значенні символу «святині»,

релігійної віри, церкви. Згідно з православними канонами, вхід у В.
неосвяченим особам та жінкам заборонений. На практиці цієї заборони
часто не дотримуються.

ВІДЛУЧЕННЯ — релігійне покарання, засіб дисциплінарного впливу на
віруючих рішенням вищої церковної інстанції, яке полягає у виключенні
порушника з церкви чи релігійної громади. Служить-засобом залякування
віруючих погрозою неминучого перебування відлученого після смерті у
пеклі.

ВІДСПІВУВАННЯ (похоронна відправа) — церковна служба над померлим, яка
нібито сприяє полегшенню його становища «на тому світі». Обряд засвоєний
християнством, ісламом, іудаїзмом та іншими релігіями. Деякими сучасними
сектами не здійснюється.

ВІДЬМА — згідно з марновірними уявленнями, одержаними в спадщину від
дохристиянських вірувань і підтриманими середньовічними християнськими
богословами, зла чарівниця, служителька диявола, «нечистої сили».
Повір’я приписували В. чаклунство, надприродні дії на шкоду людям, а
також нічні оргії-шабаші на горах, тобто в місцях стародавніх язичеських
культів. Церква, підтримуючи віру в В., прагнула принизити жінку,
укорінити недовіру до людської природи і зміцнити владу церкви над
людьми. Католицька церква навіть вказувала ряд методів «викриття» В.,
твердила в дусі женоненависництва, що нібито жінки стають відьмами через
свою «природну розбещеність» і заради перетворення у В. продають душу
дияволу і живуть разом з ним. Наприкінці XV ст. було видане керівництво
для «розпізнавання» В. і суду над ними. Книга «Молот відьом» є
енциклопедією найчорнішого мракобісся. Сотні тисяч жінок, яких
підозрювали в чаклунстві, спалювались на вогнищах інквізиції, а пізніше
— протестантськими церковниками. Віра у В. була поширена і на Русі,
породжуючи інколи дикі розправи над людьми. Ганебні процеси над жінками,
звинуваченими в чаклунстві, у більшості країн Європи припинено у XVII
ст., але випадки розправи забобонних людей з так званими В. траплялися і
у XX Ст.

ВІКАРІЙ — намісник, заступник духовної особи. У католицькій церкві папа
іменується «вікарієм Христа», свої В. є у єпископів, нерідко у абатів
монастирів і священиків великих парафій. В протестантській церкві В.
виконують роль помічника священика. В православній церкві інститут В. (з
1865 р.) встановлено в усіх єпархіях.

ВІФЛЕЄМ — місто в Палестині, поблизу ЄРУСАЛИМА. Згідно з Старим
Заповітом, В. — місце народження

312

Давида і «прийдешнього месії». Виходячи з цієї староза-повітної
«вказівки», християнство проголосило в Євангеліях В. місцем народження
Христа. В. вважається священним місцем християн та іудеїв.

ВИПНУ — один з основних богів індуїстського пантеону. У наш час
поклоніння В. та його аватарам (перевтіленням) є найпоширенішою формою
релігійного культу в Індії. З аватар В. найпопулярніші Крішна і Рама, до
них індуїзм відносить також Будду.

ВСЕНІЧНА — богослужіння у православній церкві напередодні неділі або
великого релігійного свята. В., або нічне бдіння, починається після
заходу сонця і у пасхальну (часом і в різдв’яну) ніч закінчується після
опівночі.

ВСЕСВІТНЯ РАДА ЦЕРКОВ — керівний орган екуменічного руху, який об’єднує
протестантські та деякі православні церкви. Має резиденцію у Женеві. В.
р. ц. підзвітна асамблеї, що скликається кожні п’ять—шість років, і
обирається нею. У складі В. р. ц. є президія, центральний комітет,
призначений ним виконком, а також секретаріат. Генеральний секретар —
фактичний керівник В. р. ц.

ГЛОСОЛАЛІЯ — «говоріння різними мовами», вигукування, позбавлені всякого
змісту, що спостерігаються в стані релігійного екстазу (напр., у
п’ятидесятників). Г. — результат психічного перенапруження, яке
викликається так званим хрещенням духом, тобто дією «божественного духу»
на віруючого (у баптистів, молокан та п’ятидесятників).

ГОВІННЯ — один з обрядів православної церкви, який готує віруючих до
таїнства причастя і сповіді. Людина, яка говіє, зобов’язана відвідувати
церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не вживати м’яса,
молока, тваринних жирів тощо.

ГРІХ — одна з основних християнських морально-етичних категорій, що
означає порушення волі Бога, падіння Адама і Єви, які, згідно з Біблією,
покуштували плід забороненого дерева пізнання добра і зла. Г. — поняття,
за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, що суперечать Божим
заповідям. Під гріхом релігія розуміє також стан душі, котрий виникає
під дією порушення заповідей релігійної моралі.

ГУГЕНОТИ — прибічники протестантсько-кальвіністської церкви у Франції
(див. Варфоломіївська ніч}.

ГУРІЇ — фантастичні прекрасні діви, які існують, згідно з ученням
ісламу, для усолоджування праведників у раю. У Корані Г. визначаються як
«чисті жінки», котрих не торкались ні люди, ні джинни.

ДАЛАЙ-ЛАМА — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують
віруючі як «живого бога» (бодхи-сатву) в образі людини. Титул Д.-л.
встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада Д.-л. не спадкова (як і
всі лами, він зв’язаний обітницею безшлюбності). Його спадкоємець, за
релігійними правилами, обирається групою вищих лам, які нібито
визначають, в кого з хлопчиків, народжених незабаром після смерті Д.-л.,
«перевтілився» попередній Д.-л.

ДАЦАН — ламаїстський храм, монастир.

ДЕКАН — помічник абата в католицькому монастирі, старший священик в
католицькій та англійській церквах, який завідує справами кількох
парафій, а також старший кардинал-єпископ.

ДЕСЯТИНА — відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на
користь церкви. В наш час зберігається у адвентистів та в інших сектах
як примусовий збір. В ісламі різновидом Д. є закят.

ДИЯКОН — третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і
священика під час богослужіння у православній, католицькій,
англіканській і протестантських церквах, в ряді сект (в останніх він не
є священнослужителем). Протодиякон — перший або старший Д., ієродиякон —
Д. з ченців.

ДОГМАТ — основне положення віровчення, яке визнається незаперечною
істиною, має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога
беззастережного визнання Д., сліпого прийняття їх на віру — серед
головних вимог християнської церкви. Догматика — систематичний виклад
основних догматів.

ДОМІНІКАНЦІ — католицький жебруючий чернечий орден. Заснований на
початку XIII ст. ченцем Домініком для боротьби з єретиками. З 1231 р.
завідували інквізицією, одержали право повсюдної проповіді та викладання
в університетах. З рядів Д. вийшли відомі схоласти (А, Боль-штедт, Ф.
Аквінський) і містики (М. Екхарт, Таулер). Усіма засобами допомагали
папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи. У наш час —
один з найвпли-вовіших орденів.

ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ — у християнському віровченні очікуваний другий прихід
Христа на землю для посоромлення «нечестивців» і дарування «блаженства»
віруючим. Віра у Д.п. поширилася серед християн з формуванням
євангелійного міфу про земне життя Христа. Вчення про Д. п. широко
використовується церквою і сектантськими проповідниками для зміцнення
релігійної віри.

ДУХ — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка
уособлює людське мислення, свідомість, психічні здібності. В релігійному
й ідеалістичному світогляді Д. розглядається як первинне щодо природи. У
релігіях під Д. нерідко розуміється особливий нематеріальний початок,
розумний і самодостатній, тобто божество. Звідси походить і пункт
християнського віровчення про третю іпостась св. Трійці — Д. Святий.

ДУХОВЕНСТВО (духівництво) — служителі культу, які вважаються
посередниками між богом та людьми, що здійснюють культові дії —
таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії.
У православ’ї Д. поділяється на чорне (ченці) та біле (священики, яким
дозволяється одружуватися).

ДЯЧОК — церковний служитель, який допомагає диякону та священику в
церковних справах, по-іншому — причетник (паламар). Д. в православній
церкві звуться псаломщиками, оскільки найчастіше вони в храмах читають

Псалтир.

ЕДЕМ — за біблійною легендою, земний рай, місце перебування людини до
гріхопадіння, з якого перші люди були вигнані в кару за гріхопадіння.

ЕКЗАРХ — 1) у стародавній Греції глава жреців, які перебували при храмі;
2) у Візантійській імперії правитель області (діоцезу), а також єпископ,
що завідує церквою в діоцезі; 3) в сучасному православ’ї глава
церковного округу, куди входить адміністративно-територіальна область.

ЕНЦИКЛІКА — послання римських пап духовенству та віруючим, присвячені
найважливішим соціально-політичним, релігійним і моральним питанням, їм
надається особливого значення, оскільки Е. значною мірою покликані
визначати особливості формування суспільної думки з основних політичних
і соціальних проблем сучасності.

ЕКТЕНІЯ — в православній церкві молитва, що входить до складу
богослужінь, яка проголошується звичайно дияконом і містить прохання,
звертання до Бога. Види Е., згдно з розміром та характером прохань, —
велика, проси-тельна й мала. За допомогою Е. в свідомість віруючих
вселяється думка, що церква здатна допомогти в нещасті і всі надії
необхідно покладати на Бога.

ЕШИБОТ — іудейська школа, що готує рабинів. Навчання в Е. здійснюється
за надзвичайно схоластичною системою. Основні предмети богословського
вивчення — Біблія і Талмуд. Е. існують у багатьох країнах, в тому числі
й нашій.

ЄЗУЇТИ — члени чернечного католицького ордену «Товариство Ісуса»,
створеного 1534 р. іспанцем 1. Лойолою для боротьби з інакомислячими.

ЄПАРХІЯ — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм
(єпископом). Є. поділяються на «благочинні округи», які очолюються
благочинними (ст. священиками) і об’єднують кілька парафій.

ЄПИСКОП (по-іншому — архієрей) — вищий ступінь священства в
християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть
рукопокладати у диякони, священики та єпископи (останнє — разом з іншими
єпископами). Є. також призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і
т. п., йому підпорядковані всі церковні установи, що перебувають у межах
його єпископату (або єпархії), монастирі, духовні семінарії і т. п.,
крім тих, що перебувають у безпосередньому віданні церковного центру. В
православній церкві Є. обов’язково повинен бути ченцем. Почесні звання
для Є.: архієпископ та митрополит. В церкві є три основні ступені
священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ. Інші звання —
адміністративні або почесно-нагородні, що мають один з цих трьох
ступенів.

ЄПГГИМІЯ — в православній та католицькій церквах морально-виправна міра
у формі посту, тривалої молитви, земних поклонів, ходіння на прощу до
«святих» місць чи «святинь» тощо, яка добровільно виконувалась
віруючими, що розкаялися у своїх гріхах, за завданням духовника. Є.
визначається та призначається найчастіше під час сповіді.

ЄГОТРАХШЬ — частина обов’язкового для богослужіння облачення священиків
всіх трьох ступенів православної ієрархії, вид фартуха з хрестами,
зшитого з двох широких стрічок, який одягається на шию і опускається до
долу. Крім цих основних частин одягу священнослужителів, кожному ступеню
ієрархії належить і ряд інших речей облачення: чим вищий ступінь, тим їх
більше і тим вони складніші. Деякі елементи облачення служать
духовенству нагородами (подвійний орар, набедреник, палиця, митра).

ЄРЕСЬ — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень,
котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і
культу.

ЄРЕТИК — у вустах представників церкви слово, вживане для характеристики
супротивників офіційної церковної доктрини. Прибічник так званої єресі.

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ — один із стародавніх релігійних обрядів, принесення
жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам
тощо. Ж. виникло в епоху первісного суспільства, коли мисливці кращу
частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків або
духів-покровителів. Ж. набувало часом диких, бузувірських форм. У тій чи
іншій формі Ж. збереглося в усіх релігіях й до нашого часу: запалювання
свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання родичів на могилах,
причастя, обітниці, калічення себе у бузувірських сектах.

ЖИТІЯ СВЯТИХ -г життєписи мучеників, аскетів, ченців, князів тощо,
проголошених церквою святими. Ж.с. складалися у вигляді біографій з
чітко вираженою церковною тенденцією, включенням у них молитов, повчань
та так званих чудес.

ЗАКОН БОЖИЙ — навчальний предмет у початкових -та середніх школах
царської Росії, який включав вивчення молитов, катехізису. При царизмі
викладання З.Б. використовувалося для релігійного виховання дітей та
юнацтва, викликання вірнопідданських почуттів до царя та пануючих
класів.

ЗАМОВА — словесні формули, заклинання, магічні молитви, які нібито мають
чудодійні властивості визначати сприятливий збіг обставин в житті людей,
відвертати нещастя, захищати від ворогів та спокусників. За своєю сутпо
3. — невід’ємний елемент первісної магії. В сучасних релігіях 3. існує
у’формі молитов і проклять, з якими віруючі та служителі культу
звертаються до Бога з проханням врятувати від житейських неприємностей
або ж покарати грішників та відступників від віри.

ЗАПОВІДІ — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які нібито
власноручно написані богом Ягве на камінних плитах і вручені Мойсею на
горі Сінай. З виникненням християнства ці 3. були доповнені так званими
заповідями блаженства, проголошеними Христом в Нагірній проповіді, і
включені до християнського віросповідного арсеналу. Відбір заповідей з
безлічі побутових, моральних і т. п. правил поведінки значною мірою
здійснювався іудейськими, а потім і християнськими священиками.

ЗОРОАСТРИЗМ — релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії,
Азербайджану, засновником якої вважається міфічний пророк Заратустра.
Зороастризм як релігія складався у І тис. до н. е. Вчення 3. викладене у
кн. Авеста. Для цієї релігії характерні: дуалізм (уявлення про наявність
у світі двох божественних начал — добра і зла, які ведуть між собою
непримиренну боротьбу); поклоніння вогню; осудження жертвоприношень;
віра у прихід месії; страшний суд; потойбічне життя. Багато з ідей 3.
вплинули на формування іудаїзму та християнства.

ІГУМЕН — настоятель православного монастиря.

ІДОЛ — предмет, що зображає божество, якому поклонялися у глибоку
давнину. Ідолопоклонство — пережиток тотемізму та фетишизму —
зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям,
культовим атрибутам, «священним» книгам, мощам «святих» тощо.

ІЄРАРХІЯ — сукупність церковних (і не тільки) чинів знизу доверху в
порядку їхньої підпорядкованості.

ІЄРЕЙ — найменування священика, яке було запозичене християнами з
грецької культової термінології.

ІМАМ — духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму
ісламу; 2) основоположник кожного з чотирьох напрямів суннізму; 3)
верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у
своїх руках всю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник
богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

ІНДЕКС ЗАБОРОНЕНИХ КНИГ — перелік книг і журналів, котрі католицька
церква забороняє читати, видавати, поширювати віруючим без особливого на
те дозволу. Вперше був підготовлений та виданий за вказівкою папи Павла
IV 1559 р. До І.з.к. входять праці природознавців, філософів, істориків,
письменників, читання яких, на думку католицької ієрархії, може
загрожувати вірі в Бога. Він час від часу переглядається і доповнюється.

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ — папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів,
тобто звільнення від покарання за здійснений гріх. Католицька церква з
метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за
здійснені, а й авансом за нескоєні гріхи. Торгівля 1. повсюдно викликала
обурення в усіх прошарках суспільства, і вимога її припинення була одним
з головних гасел Реформації.

ІНІЦІАЦІЇ — обряди прийняття підлітків, молоді в повноправні члени
племені. Обряди І. полягали в суворих, іноді жорстоких фізичних
випробуваннях: робилися надрізи на шкірі, вибивалися зуби, вищіпувалося
волосся, здійснювалося обрізання, обпалювання вогнем тощо. Старійшини і
племінні чаклуни розкривали юнакам зміст звичаїв, священних переказів та
вірувань племені.

ІНКВІЗИЦІЯ — судова установа католицької церкви, створена у XIII ст. для
боротьби з єретиками. Упродовж усієї історії 1. виступала душителем і
катом передової суспільної та наукової думки. Проте вона не могла
зупинити науковий і соціальний прогрес. У більшості країн Західної
Європи І. було скасовано у XVIII ст.

ІПОСТАСЬ — сутність кожного з трьох лиць християнської Трійці —
Бога-отця, Бога-сина, Бога-святого духа (три І. єдиного Бога).

КААБА — мечеть мусульман-суннітів у м. Мекка, яка є місцем паломництва
мільйонів жителів арабського Сходу.

КАББАЛА — середньовічне релігійно-містичне вчення, поширене серед
найфанатичніших прибічників іудаїзму. К. являла собою особливий спосіб
символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам
надавалося містичне значення. Певний вплив мала на послідовників
християнства та ісламу.

КАГАЛ — іудейська самоврядна громада в країнах Східної Європи.
Побудований на основі теократичного принципу, очолюваний рабином. К. мав
право судити, карати і відлучати. Кошти, необхідні для утримання
адміністративного кагального апарату, одержувалися за рахунок податей.
К. керував економічним і політичним життям євреїв і був знаряддям
панування імущих елементів громади над трудящими євреями.

КАДИЛО — посудина для куріння фіміаму під час християнського
богослужіння. Являє собою круглу металеву чашечку, підвішену на трьох
ланцюжках, з’єднаних у верхній частині. В К. кладуться жаринки і на них
насипають ароматичну смолу — ладан або інші запашні речовини.

КАНОН — встановлене християнською церквою правило, яке не підлягає
перевірці та сумнівам і повинно сприйматись як «богонатхненна» істина.

КАНОНІЗАЦІЯ — зарахування церквою до лику святих і введення культу
нового святого.

КАПЕЛА — у католицькій та англіканській церквах невелика культова
споруда для проведення приватних богослужінь і молитов, а також для
зберігання релігійних реліквій.

КАПЕЛАН — католицький священик, який перебуває при капелі, а також
помічник парафіяльного священика; в лютеранській церкві помічник
проповідника; в англіканській — священик при домашній церкві. Інститут
К. введений також в арміях багатьох західних країн для проведення
богослужінь у військових частинах, нагляду за моральною поведінкою
солдатів, їхньої ідеологічної обробки.

КАПЛИЦЯ — невелика молитовна споруда без вівтаря. К. становилися на
перехресті шляхів, біля джерел, на кладовищах тощо.

КАРДИНАЛ — вищий духовний сан у католицькій церкві. Право возведення у
кардинальський сан належить тільки папі римському. К. — найближчі
помічники папи; їхнім зібранням (конклавом) з їх же середовища
обирається папа. К. має одіяння червоного кольору.

КАТЕХІЗИС — керівництво для елементарного навчання християнській вірі.
Звичайно викладається у формі запитань та відповідей і містить
положення, визнання яких є обов’язком для кожного члена церкви.

КАТОЛИКОС — титул верховних ієрархів вірмено-гри-горіанської та
грузинської православних церков. Місцеперебування вірменського К. є
місто Ечміадзин.

ИРХА — лютеранський храм,

КЛЕРИКАЛИ — фанатичні у вірі і найконсервативніші у практичному житті
церковники та богослови. К. розробили власну богословську систему, що
набуває дедалі більшого значення. К. мають політичні партії (яким у
деяких країнах Заходу належить влада), молодіжні, профспілкові,
кооперативні та ін. організації.

КЛЕРИКАЛІЗМ — використання релігії в політичних цілях.

КЛІР — сукупність священне- та церковнослужителів однієї церковної
парафії.

КЛОБУК — головний убір православних ченців, чорного кольору, який
складається з камилавки — _ци-ліндричної шапки, розширеної вгорі, без
крис і надітої на неї міцної тканини, що закінчується позаду трьома
довгими кінцями. Митрополити та патріарх носять білі К.

КРИЛОС — місце для півчих, читців та причетників у православному храмі,
розташоване перед іконостасом праворуч і ліворуч від амвону.

КОГЕН — іудейський жрець-свящсник, згідно з біблійними оповідками, —
нащадок міфічного первосвященика Аарона, який обслуговував храм Ягве у
Єрусалимі.

КОЛЯДА — цикл стародавніх слов’янських новорічних язичницьких свят,
пристосованих до аграрного культу, що супроводжувалися веселими звичаями
(перевдяганням, іграми, танцями, ворожінням, банкетами, відвідуванням
домівок, побажаннями господарям щастя та благополуччя, обдаруванням
колядників тощо). З поширенням християнства К. за часом частково
збігалася зі святом Різдва. Багато з обрядів К. церква поєднала з
християнськими культовими діями.

КОНГРЕГАЦІЇ — органи управління Затикану як центру всесвітньої
католицької церкви. К. мають широко розгалужений апарат, який
знаходиться безпосередньо при папі та римській курії, а також функціонує
в багатьох країнах світу. К. є провідниками політики Натикану,
контролюють і спрямовують діяльність установ та відомств католицької
церкви.

КОНКЛАВ — зібрання кардиналів для обрання нового папи, а також назва
залу Сикстинської капели у Натикані, де відбувається це зібрання. Вхідні
двері до капели замуровуються і не розкриваються, поки не буде обраний
папа.

КОНКОРДАТ — договір між папою римським та урядом тієї чи іншої країни,
згідно з яким визначаються положення та привілеї католицької церкви в
даній країні.

КОНФІРМАЦІЯ — католицьке таїнство, яке здійснюється над дітьми у віці
7—12 років і відповідає православному таїнству миропомазання. Мета К. —
релігійний вплив на світосприймання дітей. Цей обряд здійснюється
здебільшого єпископом в урочистій церковній обстановці в присутності
батьків та рідних дитини. У протестантів К. — навчання вірі, сповідання
віри і перше причастя молодих людей у віці 14—16 років.

КСЬОНДЗ — духовна особа в Польщі, в сані священика, як з білого
духовенства, так і з ченців.

КУРІЯ — назва сукупності верховних установ Ватика-ну. К. видає папські
грамоти і булли, завідує фінансами, «відпущенням гріхів»,
шлюборозлучними процесами, розглядає апеляції, вирішує питання
канонізації святих, заснування орденів. К, є провідником міжнародної
політики Ва-І ти кану.

КУЩІ — іудейське свято, відзначається восени в пам’ять про сорокарічні
мандри євреїв у пустелі на шляху з Єгипту до Ханаану. Свято триває
дев’ять днів, включає магічні обряди, певні звичаї, котрі
використовуються служителями культу для підтримки релігійних настроїв
віруючих. В останній день свята починається річне коло читання Тори у
синагозі.

КЮРЕ — католицький парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких
інших країнах.

ЛАВРА — назва великих православних чоловічих монастирів, найбільш
значних центрів поширення релігійної ідеології та паломництва віруючих.
В українському і руському православ’ї їх було чотири: Києво-Печерський
(з 1598), Троїце-Сергіїв (з 1744), Олександро-Невський (з 1797) та
Почаївський (з 1833). Настоятелями були місцеві єпархіальні архієреї, а
керували ними намісники, як правило, в сані архімандрита.

ЛАМА — будцистський чернець у Тибеті та Монголії, який вважається
посередником між богом і людьми та виконує функції не тільки служителя
культу, а й вчителя, юриста, лікаря, психолога, наставника і навіть
пророка.

ЛЕГАТ — особа, яка виконує особливе доручення папи римського в країнах,
з якими Ватикан, як правило, не має офіційних дипломатичних стосунків.

ЛІСОВИК — лісний дух, господар лісу в стародавній слов’янській міфології
та фольклорі.

МАПЯ — сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов’язаних з вірою у
надприродну силу, яка нібито здатна чудодійно впливати на хід подій в
житті людей, зумовлювати збіг сприятливих чи несприятливих обставин в
їхній життєдіяльності. М. поширилася серед усіх народів земної кулі в
різних формах: виробнича, лікувальна, зашкодлива тощо. Магічні уявлення
та дійства збереглися у формі побутових забобонів до наших днів.

МАЗАР — надмогильні споруди, мавзолеї в місцях поховання мусульманських
тих релігійних діячів, що набули статусу святих.

МАРА — бог смерті в буддизмі, який царствує в цьому світі і прирікає все
живе на смерть. Згідно з буддійською релігією, шлях звільнення з-під
влади М. пролягає через неухильне виконання повчань Будди.

МАРТИРОЛОГ — збірник оповідей про мучеників перших століть християнства,
які зазнавали гонінь у боротьбі за віру з язичеством. В епоху
середньовіччя відомий ряд подібних збірників. Пізніше М. увійшов в
святці, в яких оповіді про мучеників чергувалися з життєписами «святих».
Тепер вживається як взагалі список померлих чи загиблих.

МАСОРЕТИ — іудейські автори, які переписували, редагували, зберігали та
передавали з покоління в покоління стародавні єврейські та арамейські
тексти Старого Заповіту. Вони встановили правопис біблійних текстів,
упорядкували богословські примітки до старозаповітних оповідань.
Відредагований С.З. дістав назву масоретського.

МАХДІ — ісламський месія, уявлення про якого виникло в шиїзмі, а потім
прийняте суннітами. Вчення про міфічного М. використовувалося
служителями культу для насаджування серед мусульман псевдооптимістичних
поглядів на майбутнє.

МАЦА — пасхальні тонкі коржики з неквашеного прісного тіста, що їх іудеї
випікають в пам’ять про мандри євреїв у пустелі. Насправді випічка М.
запозичена з стародавнього східного магічного обряду приготування хліба
з продуктів нового урожаю.

МЕДРЕСЕ — релігійна ісламська школа, розташована в мечеті або у
спеціальному приміщенні при ній. В М. готують мусульманських мулл,
суддів шаріатських судів, викладачів, а іноді й службовців державного
апарату.

МЕЧЕТЬ — ісламський храм. До М. звичайно прилягає відкритий двір з
криницею, фонтаном чи басейном для ритуального омовіння. Над М.
здіймаються одна або кілька чотирикутних, круглих або в нижній частині
чотирикутних, а у верхній — циліндричних веж — мінаретів, з балконів
яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви.

МИТРА — головний убір вищого духовенства в православ’ї.

МИТРОПОЛИТ — спершу у Візантії єпископ митрополії, тобто головного міста
області чи провінції. На Русі М. до запровадження патріархату (1589)
були главами Української і Руської православних церков, їхньою
резиденцією був Київ (до XIII ст.), потім Львів, Володимир, а з» XIV ст.
Москва. В наш час М. є главами великих єпархій і, як правило, входять до
священного синоду на правах його постійних членів.

МОНАСТИР — основна форма організації християнського чернецтва, яке
об’єднане в громади з єдиним статутом життя, спільно володіє жилими та
богослужебними приміщеннями й іншою власністю.

МУЛЛА — служитель культу в ісламі.

МУФТІЙ — духовна особа в ісламі, яка має право виносити рішення з
релігійних та релігійно-юридичних питань. У країнах поширення ісламу М.
обіймають офіційні посади, на котрі призначаються урядом. В нашій країні
вони очолюють духовні управління мусульман.

НАМАЗ — п’ятиразова щоденна молитва у мусульман, звернена до Бога.
Включає читання сури «Фагіха» та уривків з інших сур Корану, які
прославляють Аллаха, його доброту та велич, супроводжується поклонами,
простиранням долілиць та іншими діями. Кожній молитві повинно передувати
омовіння. Н. дозволяється здійснювати у будь-якому чистому місці,
вставши на молитовний килимок чи розстелений верхній одяг. У п’ятницю
шаріат рекомендує здійснювати полуденну молитву в мечеті.

НАСТАВНИК — виборний керівник старообрядницької безпопівської громади.

НАЧОТЧИК — в православ’ї, особливо в старообрядництві, людина, яка знає
церковні книги, церковний читець, головним чином з парафіян. У
старообрядців — знавець богословських догм і керівник громади.

НЕЧЕСТИВИЙ — релігійна оцінка інаковіруючих, атеїстів, усіх, хто
виступає проти релігії та духовенства.

НУНЦІЙ — постійний дипломатичний представник папи римського в країнах, з
якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини. Н. поєднує дипломатичне
представництво з наглядом за католицькою церквою у даній країні.

ОБІДНЯ (літургія) — християнське богослужіння (обідня у православ’ї,
меса — в католицизмі й лютеранстві), під час якого здійснюється таїнство
причастя, тобто поїдання віруючими хліба та вина, що представляють тіло
і кров Ісуса Христа. На думку церковників, О. сприяє духовному
відродженню, єднає з Богом. Вона є одним із ефективних засобів
релігійного впливу на віруючих. Відома з II ст. н. е. ОБРІЗАННЯ —
релігійно-магічний обряд відсікання крайньої плоті чоловічого статевого
органу, поширений в іудейському (здійснюється над новонародженими) і
мусульманському (здійснюється над хлопчиками 7—10 років) культах, а
також у багатьох народів Австралії, Америки, Океанії та Африки. Обряд
обрізання виник у первісному суспільстві, ним супроводжувався акт
посвячення юнаків у дорослий стан. Пізніше жреці почали тлумачити його
як акт належності до «істинної» релігії.

ОСВЯЧЕННЯ — магічні слова і дії, які виголошуються і здійснюються
служителями культу з метою надання «святості» тому чи іншому предмету
(наприклад, освячення води, житла тощо). У більш загальному плані О. —
підтримка чого-небудь авторитетом церкви і релігійним обгрунтуванням: О.
влади, звичаїв і т, п.

ПАНАГІЯ — у православ’ї невелика кругла або овальна ікона із зображенням
Богородиці, Трійці чи Христа, яка звичайно прикрашена коштовностями і є
необхідним компонентом облачення єпископа як знак архієрейського сану.
П. — відображення своєрідного обожнення Богоматері в православ’ї.

ПАЛАМАР — нижчий церковнослужитель у православній церкві.

ПАНАХИДА — православна заупокійна відправа. Під час гонінь на ранніх
християн здійснювалася вночі, тому одержала назву «всеношна». На відміну
від відспівування, з яким у неї спільне походження і релігійне
призначення, може проводитись через значний відрізок часу після смерті
того, кому вона присвячується. Існують так звані вселенські П.: на
пам’ять про всіх померлих достойною християнською смертю; на пам’ять про
всіх померлих наглою смертю; без церковного напуття та ін.

ПАНІКАДИЛО — люстра або свічник в православній церкві для установлення
понад 12 свічок, чи лампад, які стоять перед іконами.

ПАПЕРТЬ — ґанок або критий майданчик перед входом до православного
храму, який інколи переходить у галерею.

ПАРАНДЖА — жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату,
носять дорослі мусульманки поза домом. При одяганні П. обличчя та груди
закривають густою сіткою з чорного кінського волосся. За покроєм П. —
вид халату з несправжніми рукавами, нижні частини яких скріплені на
спині, включає капюшон, що покриває жінку з голови до ніг. Звичай
носіння П. пов’язаний із затворництвом жінки, відстороненням її від
суспільного життя, крім того, завдає не тільки великої моральної, а й
фізичної шкоди.

ПАРАФІЯ — нижчий самоврядний церковний округ, котрий має свою церкву з
причтом для проведення богослужінь, а також громада віруючих, на
утриманні якої знаходиться церква та причт.

ПАСТВА — віруючі (християни), які складають одну церковну парафію. Назва
пов’язана із церковним уподібненням віруючих вівцям, а духовенства —
пастухам, яким церква доручила турботу про «спасіння» віруючих, не
здатних самостійно знайти «істинний шлях» у житті.

ПАСТОР — священик у протестантській церкві. Оскільки протестантизм
відкидає таїнство священства, він не вважає священиків володарями «Божої
благодаті», на відміну від православ’я та католицизму. П. майже не має
особливого убрання і веде звичний для мирян спосіб життя. Проте, як
підкреслює сама назва, церква вважає його пастухом, поставленим над
віруючими для керівництва ними.

ПАСХАЛІЇ — зібрання правил і таблиці для вираховування дня святкування
Великодня.

ПАТЕР — священик в католицькій церкві. Називаючи священика П. — «отцем»,
церква прагне, як і в багатьох інших випадках, примусити віруючих
ставитись до неї з повним послухом.

ПАТРИСТИКА — християнська релігійна доктрина П— VIII ст., створена так
званими отцями церкви. Філософія П. зводиться до спроб доказу
необхідності панування релігії над наукою, віри над знанням,
підпорядкування науки завданню обгрунтування християнських догматів,
перетворення філософії в служницю богослов’я. Соціальні ідеали П. —
проповідь теократичного панування християнства, вічності соціальної
нерівності, експлуатації людини людиною. Церква, особливо православна,
приписує незаперечний авторитет патристичній («святоотецькій»)
літературі.

ПАТРІАРХ — титул глави деяких церков (у тому числі Руської і Української
православної) та єпархій (в католицизмі). Патріархат існував у Руській
православній церкві з 1589 р. При Петрі І 1721 р. був скасований і
замінений державним управлінням церквами — священним синодом (див.
синод) на чолі з обер-прокурором. Патріархат був відновлений
православним помісним собором у 1917— 1918 рр. Зараз П. Руської
православної церкви є Алексій II, а Української православної церкви
Київського патріархату — Філарет.

ПАТРОЛОГІЯ — розділ християнського богослов’я, присвячений творам та
біографіям так званих отців церкви, ряд зведень творів «отців церкви».

ШСТ — релігійна заборона на їжу взагалі чи на м’ясну, рибну, молочну,
яка встановлюється церквою на певний час. Згідно з релігійним
віровченням, пости сприяють підготовці віруючих до психологічного та
розумового сприймання божественних істин і церковних повчань.

ПОДВИЖНИК — людина, яка з релігійних мотивів піддає себе всіляким
нестаткам та стражданням (пустельництво, відмова від усяких зручностей
земного життя).

326

Згідно з християнськими уявленнями, він здійснює релігійно-моральний
«подвиг» особливого служіння Богу і тим самим підносить себе до
релігійної «досконалості», «рівноангельської» свідомості. Багатьох П.
канонізовано католицизмом і православ’ям як святих.

ПОМАЗАНИК — «пророк», первосвященик або чернець, помазаний миром на знак
одержання влади від Бога. Стародавній єврейський звичай помазання,
зафіксований у Біблії і відновлений православними монархами (в тому
числі російськими царями), щоб звеличити-і освятити свою владу.

ПОСЛАННЯ — ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам,
приватним особам чи усім християнам, написані подвижниками раннього
християнства. За церковною традицією вони, звичайно, приписуються
апостолам.

ПОСЛУШНИК — людина, яка, прислуговуючи в монастирі або якій-небудь
духовній особі, готується стати ченцем. У монастирях П. виконували різні
обов’язки під час церковної відправи та у веденні монастирського
господарства, що символізувало їх послух.

ПОСТРИГ — церковний обряд в християнстві, який здійснюється при
посвяченні в чернецтво, запозичений християнством в Стародавній Греції
та Стародавньому Римі звичай стригти волосся у рабів. Обряд полягає в
обрізанні волосся з голови на знак зречення від власної волі і повної
згоди коритися волі Бога.

ПРАВЕДНИК — згідно з церковним уявленням, людина, що виконує всі вимоги
релігії, не грішить. Така людина, як вчить релігія, після смерті одержує
особливу небесну нагороду, а при житті є обранцем небесної благодаті і
завдяки їй нерідко має силу «виганяти бісів», лікувати хвороби тощо.

ПРЕЛАТ — високопоставлена духовна особа в католицькій та лютеранській
церквах.

ПРЕСВІТЕР — в ранньохристиянській громаді особа, яка виконує
адміністративні функції; в протестантських церквах і християнських
сектах — керівник громади, що обирається з числа активних віруючих і
затверджується вищими органами церкви. (В православ’ї використовується
як урочиста назва священнослужителя.)

ПРЕСТОЛ — у православній церкві столик у вівтарі храму, призначений для
здійснення під час літургії релігійних таїнств, на якому розміщено
хрест, євангеліє та інші предмети культу.

ПРИМАС — в католицькій та англіканській церквах — головний з єпископів,
який має вищу владу відносно духовенства даної країни. Наприклад, в
титулі папи римського значиться, що він примас Італії.

ПРИТВОР — передня західна частина (сіни) православної церкви, що
прилягає до паперті, або сама паперть. Призначена для тих, хто кається у
гріхах, іновірців, які бажають прийняти християнство, і читання
сорокаденної очищувальної молитви.

ПРИЧЕТНИК — те саме, що й паламар, дячок — нижчий служитель православної
церкви, який допомагає священику в проведенні церковної відправи та
обрядів. На відміну від священнослужителів (священика, диякона),
причетник належить до так званих церковнослужителів.

ПРІОР — 1) настоятель невеликого католицького чоловічого монастиря; в
період раннього середньовіччя — помічник абата; 2) другий після великого
магістра вищий сановник у військово-чернечих орденах.

ПРИТЧ — штат служителів (як священнослужителів, так і
церковнослужителів) православного культу при окремій церкві. П.
затверджується, як правило, архієреєм за клопотанням парафіян за умови,
якщо громада віруючих може утримувати його за свій рахунок. Склад П.
залежить, звичайно, від кількості парафіян.

ПРОВИДІННЯ (промисл) — цілеспрямована дія божества. Згідно з релігійним
вченням, це недоступна людському розумові воля, діяльність
«всемогутнього Бога», спрямована до найбільшого блага творіння взагалі,
а людини особливо. Вчення про П. має на меті виховати у людини невір’я у
власні сили, марність боротьби за досягнення якої-небудь мети. Іменем
Бога воно виправдовує соціальну несправедливість в суспільстві й привчає
людину до пасивності, сковує її творчу активність.

ПРОЗЕЛІТ — людина, яка прийняла яку-небудь нову віру, неофіт.

ПРОСКОМЩІЯ — перша частина християнської літургії, під час якої
готуються хліб та вино для причащання віруючих. Дія обряду П. має
символічне значення, зображує воскресіння Ісуса Христа. Хліб та вино
божественною силою «перетворюються» на кров і тіло Христове. Поїдаючи їх
під час причастя, віруючі нібито об’єднуються з Богом тілесно і
одночасно приносять йому жертву за живих та мертвих. Обряд П. бере свій
початок в уявленнях стародавніх релігій про помираючих та воскресаючих
богів.

ПСАЛОМ — релігійний гімн, пісня, яка прославляє Бога. П. короткі й не
дуже складні за формою, написані від першої особи. В них домінує ідея
смирення та звеличання божества, його «справедливих» рішень, добра і
святості. Тому християнське духовенство пропонує їх віруючим для
спасенного читання. У минулому П. використовувались для навчання людей з
народу грамоті.

ПСАЛОМЩИК — те саме, що й причетник, паламар, дячок, — нижчий служитель
в православній церкві.

ПСАЛТИР (книга псалмів) — збірник з 150 релігійних пісень, одна з книг
Біблії (Старого Заповіту).

ПУСТИНЬ — в православ’ї відлюдний монастир (може бути і чернеча келія),
нерідко розташований у віддалених та труднодоступних місцях (лісах,
горах, степах).

РАБИН — служитель культу в іудейській релігії, керівник іудейської
громади: він і «законоучитель», і суддя в усіх релігійних та
нерелігійних питаннях.

РОЗП’ЯТТЯ — зображення засновника християнства Ісуса Христа на хресті.
Хрест із зображенням Христа є предметом поклоніння, особливо в
католицизмі, як ікона у православ’ї. Р. — це ще й один із стародавніх
способів страти непокірних рабів, який, за християнською легендою, був
застосований щодо Христа.

РЕКВІЄМ — заупокійна меса в католицькій церкві. Р. може бути також
музичний траурний твір.

РИЗНИЦЯ — в християнських церквах та монастирях приміщення, де
зберігається культовий одяг священиків.

РИТУАЛ — сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного
культу, що передбачають безумовне виконання твердих правил здійснення
молитви віруючими та ін. Ритуал, виступаючи зовнішнім проявом
релігійного акту (богослужіння, весілля та ін.), нібито надає можливість
вступити в контакт з духами, богами і т. п. Р. має магічне значення,
притаманний усім релігійним культам.

РУН-ВІРА («Рідна українська національна віра») — заснована у 60-ті роки
вихідцем з України Л. Силенком (Ор-лигорою), що став організатором її
громад (станиць) в місцях компактного проживання українців у СІІІА,
Канаді, Австралії. Головний собор — Святиня Матері-України — знаходиться
у Нью-Йорку. Літочислення рідновірівці ведуть від так званого Різдва
Дажбога, який народився на 9 тис. років раніше за Христа. Дажбог, у
розумінні рунвірців, «єдиносущий і всюдисущий», «сам себе проявляє у
необмеженій кількості форм і дій», «не має однієї форми і дії» тому, що
він «Світло, Самоутверджуюча Незнищима Енергія — Починання духовної і
тілесної субстанції народу Українського». Останнім часом з’явилися групи
прихильників цього релігійного напряму і в Україні (Київ, Чернігів,
Одеса та ін.). Основні положення віровчення і культова практика
викладені Л. Силенком у книзі «Мага Віра» («Могутня Віра»). Хоча в ній
автор різко протиставляє своє вчення християнству, але деякі заповіді і
молитви Рун-Віри перекликаються з християнськими своїм загальнолюдським
характером. Для порівняння приведемо текст молитви онуків Дажбожих з
цієї книги: «Дажбоже наш, ми вірнії онуки Твої, в ім’я Твоє живемо і
хліб твій споживаємо, і з вірою в Тебе утверджуємо працею волю життя
нашого Тобі, Єдиний і Всюдисущий Господи наш, на славу, собі на здоров’я
і дітям нашим на життя достойне, Дажбоже наш! Дажбоже наш, Ти могутній,
бо наша віра в Тебе могутня — Твоїми тайнами в нашій душі народжена і
освячена, і Тобою вона благословенна в ім’я волі і сили, слави і
безсмертя народу нашого у царстві вічності Твоєї, Єдиносущий Дажбоже
наш!» (див.: Силенко Л. Мага Віра. Рідна Українська Національна Віра
(Рун-Віра). Велике світло волі. Співвідношення віри, науки, філософії,
історії. — Велика Британія; США; Канада; Австралія; Західна Німеччина:
Видання Об’єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної
Віри, 1979. — С. 1420).

РЯСА — верхній повсякденний одяг православного духовенства, довгий,
майже додолу, зі стоячим коміром, з довгими і широкими рукавами,
звичайно чорний або темного кольору. До XVII ст. Р. носили тільки ченці.

САВАОФ — одна з назв Бога-отця в християнстві. Згідно з біблейськими
легендами, С. нібито жив у Єрусалимі в особливому ковчезі (скрині), який
стародавні євреї возили з собою у військових походах. На іконах
зображується у вигляді бородатого старця. С. — один з багатьох прикладів
політеїзму стародавніх євреїв, занотованого в Біблії шляхом перетворення
імені цього бога в одне з імен Ягве.

САТАНА (диявол, шайтан) — згідно з віровченням іудаїзму, християнства,
ісламу — супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла.

СВІЧКИ (церковні) — відголоски стародавнього вогне-поклонництва у
християнстві, коли вогню надавали безпо-

330

середньо магічного значення. Про це свідчать такі християнські звичаї,
як кадити ладаном в нових будинках для вигнання бісів, ставити вогнем
свічки хрест на одвірках дверей, запалювання її в грозу і під час
пожежі. Та й сам християнський Бог-отець безпосередньо зв’язаний з
магічним шануванням вогню та диму: у вогні «неспалимого куща»
з’являється він Мойсею, вогнем та димом являється Іллі.

СВЯТКИ — в православ’ї період між святами Різдва і Хрещення (від 25
грудня до 6 січня за ст. ст.). Святкування С. супроводжується співом
колядок, ворожінням, перерядженням і різноманітними обрядами, що являють
собою суміш язичеських та християнських обрядів.

СВЯТЦІ — збірник православно-церковних пісень, молитов та інших текстів.
Тут же вміщено календар церковних свят. С. включають перелік святих
(спочатку чоловіки, потім жінки) за днями їх поминання.

СВЯЩЕНИК — у християнстві сан служителя культу, котрий має право
здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Друга назва:
ієрей (старший священик — протоієрей).

СЕКТА — замкнута група, яка відкололася від основної течії релігії в
певній країні; віросповідання, котрому слідує, порівняно з основним
напрямом, незначна кількість віруючих. С. може виступати в ролі
організації, яка є виразником протесту соціальних груп, незадоволених
своїм становищем. Для С. характерна претензія на винятковість власної
ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей та настанов.

СИМФОНІЯ (церков.) — своєрідний «предметний покажчик» до Біблії чи її
частин, в якому в алфавітному порядку наводяться слова та окремі
висловлення з Біблії із зазначенням, у якій книзі, главі, вірші слід
шукати дане слово чи вислів.

СИНАГОГА — молитовний будинок та громада віруючих. Виникла близько IV
ст. до н. е. і була не тільки приміщенням для богослужінь, а й школою,
готелем для приїжджих, центром суспільно-політичного і духовного життя
єврейської громади. С. регламентує життя віруючих згідно з настановами
Тори і Талмуду.

СИНЕДРІОН — вища ієрократична установа в Єрусалимі з судовими та
політичними функціями у І ст. до н. е. — І ст. н. е. Поряд з жрецтвом в
С. засідали представники світської аристократії та законовчителі Іудеї.

СИНКРЕТИЗМ — злиття вірувань та обрядів різних релігій. Наприклад,
християнство від самого початку мало синкретичний характер, поєднуючи
елементи іудаїзму, стоїцизму Сенеки й античних культів. Такий самий
характер має іслам, іудаїзм, сектантські віровчення та культ. С.
свідчить про спільність і земний характер причин, які породжують
релігію.

СИНОД — вищий орган управління в Руській православній церкві, заснований
у 1721 р. Петром І замість ліквідованого патріархату. При синодальному
управлінні Руська православна церква перетворилася на одну з урядових
установ. Після 1917 р. С. став дорадчим органом при патріархові, до його
складу входять митрополити Московський, Ленінградський, Київський,
завідуючий справами патріархату, керівник відділу зовнішніх церковних
зносин, по черзі місцеві архієреї. В інших православних церквах С.
виконують різні функції. У протестантських церквах С. називають зібрання
духовних та світських осіб країни, які скликаються для розв’язання
релігійних справ.

СІОН — частина Єрусалима (пагорб), де, згідно з Біблією, розташовувався
цар Давид і храм Ягве. У Біблії неодноразово зазначається, що на С.
«живе Бог». Тут відображено поширене серед стародавніх народів
вірування, нібито гори є житлом богів. З часом слово «сіон» стало в
іудаїзмі символом «вірності» Богові, в цьому ж значенні воно перейшло до
християнства і одержало значне поширення в християнському сектантстві.

СКИТ — невеликий старообрядницький монастир в глухому місці, де віруючі
ведуть самітнє життя, здійснюючи на практиці «розрив зі світом». У
православ’ї — філіал монастиря, який знаходився, звичайно, в безлюдному
місці.

СОФІЯ — (в перекладі з грецької — знання, мудрість) — поняття-символ,
міфологема в античній (Платон, Плотін) і середньовічній (Г. Сузо, Я.
Бьоме) філософії. У вітчизняній релігійно-філософській і богословській
думці насамперед асоціювалася з біблійною «Премудрістю Божою» (Іларіон,
Л. Жидята, К. Смолятич, І Вишенський, Г. Сковорода, П. Юркевич, о. С.
Булгаков). С. знайшла відображення у богослужінні, храмовій архітектурі,
іконопису. Й іпостасна природа зумовила розуміння С. як богині. Вона
являє собою ідею вічної жіночості, яку греки пошановували в образах
Афродіти, Деметри, а східні релігії обожнювали як Ісиду, Кібелу, Іштар.
У слов’янській міфології вона відобразилася в культах Лади і Мокоші.
Саме ця богиня давала назву першим християнським храмам в Русі-Україні.
Оранта Софійського собору являє собою, за словами П. Флоренського,
«нематеріальну сутність дому Софії Премудрості Божої», а не Богоматір,
як вважають деякі дослідники, не помічаючи відсутність Немовляти,
підняті руки, специфічну поставу тіла. С. також дуже часто зображували
на іконах св. Софії як жіноче божество з піднятими крилами за спиною, що
символізувало її єдність з божественним світом.

СОФІОЛОПЯ — релігійно-філософська течія, в основу якої покладено
проблематику, пов’язану з поняттям-міфологемою «Софія» (див. Софія). Як
всякий символ, вона припускає плюралістичний характер своїх можливостей.
В київському християнстві (Іларіон, Кпим Смолятич) насамперед вона
асоціюється з «Премудрістю Божою». Відповідно до неї світ є не тільки
творінням Бога, у його основі лежить особливе божественне начало — «душа
світу», Софія — інстанція, що знаходиться між творцем і творінням, є
джерелом божественної енергії, забезпечує рух нагору («сходження від
нас») і рух донизу («сходження до нас»). Звідси походить іпостасна
природа С., але вона не ототожнюється ні з однією з трьох божественних
іпостасей, а виступає як четверта. Через неї світ, природа, людина ніби
допускаються в середину Божества, Трійці, які, приймаючи світ в себе,
одночасно проявляють себе в ньому. Звідси долається той розрив між
«творінням», що вважалося ділом Божим, і «спасінням», яке було проблемою
людства. Цей підхід був притаманний візантійському і римському варіантам
християнства. Київське християнство через софіологічну інтерпретацію
намагається зняти цей розрив, вважаючи, що віра і спасіння грунтуються
не на аскетично-чернечому спогляданні або логічно-розсудкових
конструкціях, а на активному релігійному житті як продовженні творіння.

СПОКУТА (спокутування) — один з основних догматів християнства. Суть
його полягає в тому, що Бог-отець приніс у жертву свого сина для С.
гріхів людей, які тягарем лежали на них з часу міфічного гріхопадіння
Адама і Єви. Легенда про С. використовується служителями культу для
навіювання віруючим ідеї покори й терпіння в ім’я блаженства у
потойбічному світі.

СПОВІДЬ (каяття) — таїнство в православ’ї та католицизмі, під час якого
віруючий розповідає священику про скоєні ним гріхи, а священик ВУЇ імені
Бога дарує йому відпущення їх з напученням або із застосуванням
покарання — піст, молитва з поклонами і т. п. С. в руках духовенства
завжди була сильним засобом зміцнення влади над віруючими.

СТИХАР — довгий одяг з широкими рукавами, який одягається православним
духовенством під час богослужіння.

СТРАЖДАННЯ — почуття, пов’язане з перенесенням болю, нестатків, гніту.
Згідно з релігійними уявленнями, С. — звичайний стан людини у земному
світі. За індуїзмом та буддизмом, страждання взагалі є основною рисою
буття. Згідно з іудейським, християнським та мусульманським віровченням,
С. було дане Богом як кара людству за гріхопадіння. Водночас релігійні
ідеологи видають С. за «випробування» Богом людей на вірність релігії, з
допомогою якої купується блаженство у потойбічному світі. Приховуючи за
подібною містикою реальні причини С. у суспільстві, релігія схиляє людей
до покірного перенесення усіх соціальних несправедливостей.

СТУПА (пагода) — вид буддійських пам’ятних споруд, які призначалися для
збереження реліквій або позначення «священих місць». Має вигляд
пагорбоподібного могильного насипу. Уже в стародавні часи будувалися з
каменю, на фундаменті, з верхівками у вигляді парасольок в кілька ярусів
і прикрашалися статуями Будди. С. перетворені на об’єкти поклоніння і
паломництва.

СХИЗМА — вид церковного розколу, відокремлення від раніше єдиної церкви
якої-небудь частини, що водночас зберігає вірність церковній догматиці.

СХИМА — вищий чернечий ступінь, який вимагає від посвячуваного в нього
виконання особливо суворих аскетичних правил.

ТАБУ — релігійна заборона у первісних народів на речі або дії,
вимовляння певних слів, на їжу, відвідування певних місць у храмі,
святилищі і т. п., за порушення якої загрожує «надприродна» кара,
хвороба або смерть. Система Т. була особливо розвинена у Полінезії, де
вона частково замінювала державні закони. В релігіях, що виникають
пізніше, поняттю Т. приблизно відповідає ідея гріха.

ТАЇНСТВА — у християнстві магічні культові обряди, здійснення яких,
згідно з церковним віровченням, дає віруючим надприродну силу — «Божу
благодать», як необхідну умову для спасіння «гріховної душі» людини,
сприяє лікуванню хворих, зміцненню шлюбу тощо. Католики та православні
визнають сім Т.: причастя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь,
єлеосвячення і шлюб. Протестанти дали Т. раціоналістичне тлумачення, яке
фактично веде до їх заперечення.

ТІАРА ПАПСЬКА — потрійна корона папи римського, з хрестом угорі,
прикрашена коштовними каміннями. Символ його потрійної влади —
«намісника Христа на Землі», католицького первосвященика і монарха
папської держави (нині — Ватикану).

ТОНЗУРА — голене місце на маківці, знак належності до духовенства у
католицизмі.

ТРЕБА — молитва і служба, що здійснюються священиком на прохання одного
або кількох віруючих. Т. викладені в спеціальній богослужбовій книзі —
Требнику.

ТРОПАР — молитовний урочистий спів на честь якого-небудь свята чи
святого.

УЛЕМИ — мусульманські законознавці та богослови. УПИР (вампір) —
фантастичний персонаж в релігійних повір’ях: мертвець, який нібито встає
вночі з могили і смокче кров у сплячих людей. Уявлення про У. навіяні
страхом перед померлим.

УСТАВНИХ — старший півчий на одному з крилосів православної церкви. У
безпопівщині замінює священика.

ФАКІР — мусульманський жебрущий чернець, дервіш. В Індії Ф. називають
також бродячих ченців-індуїстів, які збирають гроші у населення за
демонстрацію фокусів і дресированих тварин, за пророкування майбутнього,
тлумачення снів і «лікування» заклинаннями та гіпнозом.

ФАШХ — мусульманський фахівець з релігійного права, вправний у
казуїстиці. Ф. мали великий вплив у середньовічних мусульманських
державах. Іноді це слово використовувалось як синонім слова «алім» —
знаючий,

вчений.

ФАТАЛІЗМ — віра у визначену наперед, невідворотну долю, «Божу волю».

ФАТТХА — назва першої сури Корану. Ф. складається з семи віршів і є
однією з найбільш ранніх сур; найчастіше — виголошувана молитва у
мусульман.

ФАТУМ — стародавнє римське розуміння волі богів, нібито відкритої
кому-небудь Юпітером або взагалі одним з богів. Ф. уявлявся
невідворотним — байдуже, «злий» він чи «добрий».

ХАДЖЖ — паломництво мусульман у Мекку до храму Кааби або в Медіну до
гроба Мухаммеда, яке вважається подвигом благочестя. Один з п’яти
основних обов’язків мусульманина. Хаджі — мусульманин, який здійснив X.

ХАДИС — коротка розповідь про приписувані Мухам-медові та його
прибічникам окремі вчинки або про вислови Мухаммеда.

ХАСИДИЗМ — релігійна течія серед євреїв Польщі, України та Росії, що
виникла на початку XVIII ст. Спочатку X. відображав протест трудящих мас
проти верхівки єврейських громад та рабинів. Хасиди вчили, що людина
повинна прагнути до повного злиття з Богом не шляхом поглиблення у
«священні книги», як того вимагали рабини, а щирою молитвою та
благочестям. Цадики (святі, проповідники) як посередники між віруючими
та богом відігравали велику роль у хасидизмі.

ХЕДЕР — початкова релігійна школа у єврейській громаді. Навчання в X.
зводиться до вивчення Біблії й Талмуду.

ХЕРЕМ — прокляття, відлучення від синагоги тих, хто порушує настанови і
правила єврейської громади, бере під сумнів Тору і Талмуд.

ХОДЖА — титул мусульман, які ведуть походження (як правило,
фальсифіковане) від одного з чотирьох «праведних» арабських халіфів.
Назву X. мають також прибічники ісмаїлітської секти, очолюваної
агаханами.

ХРАМ — культова споруда, призначена для здійснення богослужінь і
проведення релігійних обрядів. У православ’ї X. називаються церквами, в
католицизмі — костьолами, в ісламі — мечетями, в іудаїзмі — синагогами.

ЦАГАН-САРА-ХУРАЛ — богослужіння, яке здійснюється ламами з нагоди нового
року («білий місяць» — назва першого весняного місяця року за місячним
календарем).

ЦАДИК — у хасидизмі очолює паству. Віра в могутність Ц. доходила до
твердження: «Ц. можуть відмінити навіть присуд Бога».

ЦЕЛІБАТ — безшлюбність, обітниця, яку приймають католицькі священики;
впроваджений у XI ст. В православ’ї обіт безшлюбності пов’язаний з
прийняттям чернецтва.

ЦЕНЗУРА (духовна) — перегляд церковниками друкованих видань з правом
заборони випуску.

ЧАДРА — вид покривала, яке, згідно з настановами шаріату, зобов’язані
носити жінки-мусульманки.

ЧАЛМА — головний убір, який складається з полотнища тканини, що
обгортається звичайно поверх іншого головного убору — фески, тюбетейки
тощо, рідше — просто навколо голови.

ЧАСОСЛОВ — православна церковна книга, яка містить тексти для
богослужінь та молитов.

ЧАКЛУН (волхв, маг, чарівник) — згідно з марновірними уявленнями,
запозиченими з язичества, особа, яка нібито володіє здатністю за
допомогою магічних обрядів впливати на сили природи й суспільства. В
історичному плані Ч. були попередниками жреців, а також сучасного
духовенства. Культивували різноманітні забобони та містику.

ЧЕРНЕЦЬ — особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво і дала обітницю
вести аскетичний спосіб життя в монастирі згідно з монастирським
статутом. Вища церковна ієрархія — єпископи, архієпископи, митрополити,
екзархи, кардинали, патріархи, священики, як правило, вихідці з
чернецтва.

ЧЕТЬЇ-МІНЕЇ — збірники «життєписів святих», повчань та інших релігійних
текстів з поширенням їх на кожен день і місяць, за службами, що
встановлено у православній церкві.

ЧИСТИЛИЩЕ — католицьке віровчення про те, що у потойбічному світі, крім
раю і пекла, є й Ч., де душі померлих проходять очищення, перш ніж
вступити до раю. Очищення душ здійснюється шляхом різних випробувань.
Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь
церкви можуть полегшити випробування душі. Доля душі померлого залежить
не тільки від поведінки людини в земному житті, а й від старанності та
матеріальних можливостей рідних і близьких померлого.

ШАМАНСТВО — форма релігії, культ головним чином злих духів, які
викликають хвороби. Особливо поширене у народів Північної Азії (чукчів,
бурятів та ін.). Для ПІ. є характерним особливий релігійний ритуал —
камлання, до якого віруючі звертаються з метою лікування хвороб,
забезпечення успіху в промислі і т. п. Під час камлання шаман викликає у
себе нервово-психічний стан, який призводить нібито до того, що духи
входять в його тіло або його душа відправляється в світ духів.

ШАРІАТ — звід законів, складених на основі Корану і Сунни в період
феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового,
кримінального, шлюбно-сімейного права, настанови про хаджж і газават,
регламентує молитву, піст і т. п.

ШАХСЕЙ-ВАХСЕЙ — дні трауру у мусульман-шиїтів, які супроводжуються
бузувірськими самокатуваннями віруючих в пам’ять мученика Хусейна, внука
Мухаммеда. Духовенство використовувало Ш.-в. для розпалювання
релігійного фанатизму, який викликався прилюдними самобичуваннями,
заподіяннями віруючими собі кривавих ран тощо.

ШЕЙТАН (шайтан) — фантастична істота сатани, «злого духу» в ісламі.
Згідно з Кораном, Ш. був ангелом, якого створив Аллах з вогню, але потім
виключив із сонму ангелів за непокору. В мусульманській релігійній
літературі Ш. зображується у вигляді володаря численних, підступних
джиннів або у вигляді безлічі злих духів, кожен з яких знаходиться біля
окремої людини для її «зведення».

ШЕЙХ — в ісламі вища духовна особа, богослов і законознавець, глава
громади дервішів. У Середній Азії — нащадок особи, похованої в мазарі
(цвинтар); а також особи, які живуть біля мазару за рахунок приношень
віруючих.

ЯГВЕ (Яхве, Єгова) — верховний Бог в іудаїзмі. У пантеоні богів він був
висунутий на перше місце єврейськими племенами приблизно X ст. до н. е.

Похожие записи