Реферат
на тему:
„Коран”
Третьою (найпізнішою за часом виникнення) світовою релігією є іслам, або
мусульманство. Це одна з найпоширеніших релігій: послідовників її
налічується близько 800 мільйонів (за даними на 1985 р.), переважно в
Північній Африці, Південне- Західній, Південній і Швденно- Східній Азії.
Арабомовні народи майже повністю сповідують іслам, тюрко- та іраномовні
— в переважній більшості; багато мусульман також серед
північно-індійських народів; населення Індонезії ледь не все
дотримується ісламу.
Іслам зародився в Аравії у VII ст. н. е. Походження його з’ясовано
детальніше, ніж походження християнства та буддизму, бо воно майже від
самого початку висвітлюється письмовими джерелами. Але й тут чимало
легендарного. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк
Мухаммед—араб, що жив у Мецці; він нібито одержав від бога низку
«одкровень», записаних у священній книзі—Корані, і передав їх людям.
Коран —головна священна книга мусульман, як П’ятикнижжя Мойсееве для
євреїв, Євангелія для християн. Для вивчення раннього ісламу Коран —
найважливіше джерело.
Сам Мухаммед нічого не писав: він був, очевидно, неписьменним.
Залишилися окремі записи його висловлювань і повчань, зроблені в різний
час. Мухаммедові приписуються тексти і ранішого часу, і пізніші. Із цих
записів було зроблено близько 650 р. …звід, що отримав назву «Коран»
(«читання»). Книгу цю оголосили священною, позаяк її начебто продиктував
самому пророкові архангел Джебраїл (Гавриш); записи, що не ввійшли до
неї, було знищено.
Можна вважати встановленим, що Мухаммед справді жив приблизно в 570—632
рр. і проповідував нове вчення спочатку в Мецці, де знайшов мало
послідовників, потім у Медині, де йому вдалося зібрати багатьох
однодумців; спираючись на них, він підкорив собі Мекку, а незабаром
об’єднав більшу частину Аравії під прапором нової релігії. Біографія
Мухаммеда позбавлена особливої фантастики (на відміну від євангельської
біографії Ісуса).
У його проповіді, власне, не було майже нічого нового порівняно з
релігійними вченнями іудеїв, християн, ханіфів: головне у Мухаммеда
—сувора вимога шанувати тільки одного Аллаха та бути повністю покірним
його волі. Саме слово «іслам» означає покору/
Віровчення ісламу. На час смерті Мухаммеда (632 р.) нове віровчення було
ще зовсім не оформлене. Головні його положення можна віднайти в Корані,
за всієї хаотичності цієї книги. Пізніше їх розвинули мусульманські
богослови.
Догматика ісламу дуже проста. Мусульманин повинен твердо вірити, що
існує тільки один бог—Аллах; що Мухаммед був його посланцем-пророком; що
до нього бог посилав людям і інших пророків —це біблійні Адам, Ной,
Авраам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухаммед вищий за них; що
існують ангели і злі духи (джини), хоча ці останні, що перейшли в іслам
з давньоарабських вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під
владою бога і виконують його волю; що в останній день світу мертві
воскреснуть і всі отримають відплату за свої справи: праведні., котрі
шанують бога, насолоджуватимуться в раю, грішні й невірні горітимуть у
пеклі; нарешті, що існує божественне визначення, бо Аллах кожній людині
наперед визначив її долю.
Аллах зображується в Корані як істота із суто людськими моральними
якостями, але в найвищому ступені. Він то гнівається на людей, то прощає
їх; одних любить, інших ненавидить. Як іудейський і християнський боги,
Аллах без жодної розумної причини наперед прирік одних людей на праведне
життя і майбутнє блаженство, інших —на беззаконня і загробні муки… А
втім у Корані, як і в Євангеліях, бог багатократно іменується ласкавим,
милосердним. Найважливіша ж якість Аллаха—це його безмежні могутність і
велич. Тому й найважливіша догматична і моральна вимога в Корані — це
вимога повної, безумовної покори людини волі Аллаха.
Наскільки проста догматика ісламу, настільки ж прості і його практичні
та обрядові заповіді. Вони зводяться до наступного: обов’язкова
п’ятикратна молитва щодня в усталені години; обов’язкове обмивання перед
молитвою та в інших випадках, після будь-якого «забруднення»; податок
(закят) на користь бідним, фактично — на користь духовенству, щорічний
піст (ураза, в десятому місяці — рамазані) протягом усього місяця;
паломництво (хадж) до священного міста Мекки, що його правовірний
мусульманин мусить здійснити хоча б раз у житті.
Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим,
віддячувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним
та ін. Нездійсненних моральних вимог в ісламі, на відміну від
християнства, немає.
У сімейній моралі та в поглядах ісламу на статеві відносини
відобразилися поняття патріархально-родового устрою. Жінка—підневільна
істота, яку створив Аллах для втіхи чоловіка. Водночас у Корані
визнаються людські й громадянські права жінки: засуджується надмірна
жорстокість чоловіка щодо жінки, застерігаються майнові права
жінки—право на посаг, на спадок. Коран певною мірою полегшив становище
жінки порівняно з патріархальним звичаєвим правом арабів.
Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона енергійно
втручається в усі аспекти людського життя. І особисте, і сімейне, і
суспільне життя мусульман, політика, правові відносини, суд, культурний
уклад —усе це має цілковито підлягати релігійним законам. У попередні
епохи в мусульманських країнах спостерігалося повне зрощення державної
та церковної влади: глава держави (халіф, падишах) вважався спадкоємцем
пророка, вище духовенство складало штат його радників, суд перебував
повністю в руках духовних осіб. І кримінальне, і цивільне право
ґрунтувалися на релігійному законі —шаріаті. Слідкували за виконанням
норм шаріату і тлумачили їх мусульманські богослови.
Тому й мусульманське духовенство виконувало й виконує скоріше світські,
ніж суто релігійні функції. Мулла, що перебуває при мечеті,—це, власне,
учитель у церковній школі. Каді—суддя, знавець шаріату. Муфтій — вищий
духовний чин — головний авторитет у питаннях шаріату. Улем—учений
богослов, викладач вищої релігійної школи; рада улемів подає свої
висновки з питань релігії та права. На чолі мусульманського духовенства
в окремих країнах стояв шейх-уль-іслам — визначний богослов, він же
радник володаря. Роз’яснення, що їх давав шейх-уль-Іслам із тих або тих
спірних питань догматики, політики чи права, вважалися незаперечним
законом.
Навчання молоді в мусульманських країнах раніше було теж виключно
релігійним. Нижчі школи — мектеби існували при мечетях. Вищі школи —
медресе являли собою своєрідні духовні академії. У них студенти вивчали
Коран та іншу релігійну літературу, богословські питання. Мова
викладання, мова церковної літератури була арабською. До речі, арабська
система письма була прийнята і в тюркських, і в іранських мовах, хоча
вона для них і мало пристосована.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
