РЕФЕРАТ

на тему:

“Конфесійна структура населення світу”

ПЛАН

Вступ

Європа

Азія

Африка

Америка

Австралія й Океанія

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Релігія — невід’ємна складова духовного життя людства, значною мірою
основа нормування повсякденного життя. Той чи інший релігійний світогляд
віддзеркалюється в елементах матеріальної (культові споруди) і духовної
(пісні, музика, обрядовість тощо) культури кожного народу, визначає не
тільки культурно-побутові відмінності та особливості демографічних
процесів, а й впливає на політичне та соціально-економічне становище
країн і регіонів.

Найбільш поширені в світі три релігії, які через це дістали назву
світових: християнство, іслам, буддизм. Крім того, значна частина
людства сповідує індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм.

Християнство поширене на всіх материках. Воно включає три гілки —
католицьку, православну та протестантську. Його сповідує понад 1/4
людства, з них 3/5 — католики, 1/3 — протестанти, 1/10 — православні.
Католицизм поширений у країнах Південної Європи, а також у Франції,
Польщі, країнах Латинської Америки, окремих країнах заходу та півдня
Африки, на Філіппінах. Протестантизм — в англоамериканських країнах та в
Австралії. Православ’я дотримуються греки, народи півдня Центральної
Європи, країн СНД (росіяни, українці, грузини тощо) та Ефіопії.

Послідовники ісламу становлять близько 20 % населення Землі. Іслам
поширений переважно в країнах Центральної, Південно-Західної Азії,
Африки, в Індонезії.

Буддизм та синтоїзм сповідують понад 11 % людства, трохи менше
прихильників індуїзму, конфуціанства й даосизму — 7,5 %. Буддизм
поширений у Східній, Південно-Східній та Південній Азії. Народи
Південної Азії сповідують також індуїзм. Конфуціанство та даосизм
розповсюджені переважно в Китаї.

Серед релігій, які є етнічною ознакою певного народу, найбільш поширені
іудаїзм (євреї), синтоїзм (японці), сікхізм (сікхи в Індії), джайнізм
(маратхи на півночі Індії) та інші.

1. Європа

Християнська релігія проникнула в Європу незабаром після свого
виникнення (I ст. н.е.). Однак спочатку вплив цієї релігії був
невеликий, причому поширення обмежувалося районом Середземномор’я. У
центральноєвропейські країни християнство впровадилося трохи пізніше, а
на північ і схід Європи — лише в VIII-XII ст. ст.

З поділом християнства в XI ст. на західну і східну гілки країни
Південно-Західної, Західної, Центральної і Північної Європи пішли за
Римом, Схід і Південно-Схід — за Константинополем. Реформаційний рух,
який розгорнувся в Європі в першій половині XVI ст., ще більше ускладнив
релігійну картину в цій частині світу: поряд з католиками і
православними з’явилися ще протестанти. Протестантизм – один з головних
напрямків християнства, що охоплює безліч самостійних сповідань і
церков. Протестантизм затвердився в ряді районів Центральної і Західної
Європи, а також на всій Півночі.

З тієї пори географія різних релігійних напрямків у Європі не
перетерпіла істотних змін. Протестантизм як і раніше переважає в
північноєвропейських країнах (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія,
Ісландія), а також в окремих країнах Західної і Центральної Європи
(Великобританія). У таких же західно- і центральноєвропейських країнах,
як Нідерланди, Німеччина, Швейцарія, протестантизм у різних формах
сповідають приблизно половина населення.

У країнах Південно-Західної Європи (Італія, Іспанія, Португалія,
Мальта), а також у деяких країнах Західної (Ірландія, Франція, Бельгія,
Люксембург), Центральної (Австрія) і Східної Європи (Польща, Чехія,
Словаччина, Угорщина) більшість населення — католики. Католики утворюють
також половину населення в Німеччині, Нідерландах, Швейцарії.

Православ’я переважає серед населення Південно-Східної Європи (Румунія,
Болгарія, Греція).

Іслам розповсюджений у Європі порівняно вузько. Лише в Албанії й у
Європейській частині Туреччини до цієї релігії відноситься велика
частина населення.

2. Азія

Азія є частиною світу, де зародилися найбільші релігії земної кулі:
іудаїзм, зороастризм, християнство, іслам, індуїзм, сикхізм, буддизм,
джайнізм, даосизм, конфуціанство, синтоізм. Однак доля цих релігій була
різною. Одні з них широко поширилися й в інших частинах світу
(християнство, іслам, іудаїзм), інші ж залишилися в основному
азіатськими релігіями (зороастризм, індуїзм, сикхізм, буддизм, джайнізм,
даосизм, конфуціанство, синтоізм).

В даний час у Південно-Західній Азії найбільш розповсюджений іслам. Це
відноситься до Туреччини, Сирії, Йорданії, Саудівській Аравії, Ємену,
Оману, ОАЕ, Катару, Бахрейну, Кувейту, Іракові, Ірану, Афганістану.

У переважній більшості цих країн іслам розповсюджений у формі суннізму.
Лише в Ірані різко переважає шиїзм. Шиїти складають понад половину
населення в Іраці й у Ємені. Немусульманськими в цьому районі є лише дві
країни: Кіпр, де переважають християни, і Ізраїль, де більшість жителів
сповідають іудаїзм. Крім того, у Лівані біля половини населення
складають християни.

У центрі Південної Азії панує індуїзм, у периферійних же районах
населення сповідає інші релігії: на заході і сході (у Пакистану,
Бангладеш)- іслам, на півдні і півночі (у Шрі-Ланці, Бутану, частково в
Непалу)- буддизм (у Шрі-Ланці — у формі тхеравади, а в інших країнах у
формі махаяни).

У Південно-Східній Азії звичайно виділяють два підрайони. У першому з
них, що включає півострів Індокитай без Малакки, серед населення
переважає буддизм у формі тхеравади (Бірма, Таїланд, Лаос, Кампучия) чи
махаяни (В’єтнам). В другому, що охоплює Малаккський півострів і
Малайський архіпелаг, поширені головним чином дві релігії: у Малайзії,
Індонезії, Брунеї – іслам, на Філіппінах – християнство.

У Східній і Центральній Азії населення сповідає трохи релігій, які
нерідко вигадливо переплітаються між собою. Це буддизм у формі махаяни –
у всіх країнах (Китай, Монголія, Корея, Японія), конфуціанство – у Китаї
і Кореї, даосизм – у Китаї, синтоізм – у Японії.

3. Африка

В даний час серед народів Африканського континенту поширено кілька груп
віросповідань: місцеві традиційні культи і релігії, іслам, християнство,
у меншому ступені індуїзм, іудаїзм і деякі інші. Особливе місце займають
синкретичні християнсько-африканські церкви і секти.

Місцеві традиційні культи і релігії – це автохтонні вірування, культи,
обряди, що склалися в народів Африки в процесі історичного розвитку до
появи на цьому континенті арабів і європейців. Поширені серед більшої
частини місцевого населення країн Тропічної, Південної Африки і на
острові Мадагаскар.

Хоча складеними компонентами релігійних представлень більшості
африканців є фетишизм (шанування матеріальних предметів), анімізм (віра
в численні душі і парфуми), магія (чаклунство, марновірства), мана
(безлика надприродна сила), термін «місцеві традиційні культи і релігії»
дуже умовний, оскільки застосовується для позначення різних релігійних
представлень, культів, вірувань і обрядів багатьох народів Африки, що
знаходяться на визначених соціально-економічних рівнях розвитку. Ці
культи і релігії можна розділити на дві великі групи: родоплемінні та
національно-державні.

Істотне місце в житті африканських народів займає культ предків.
Об’єктом шанування, як правило, є прабатьки родини, роду, племені і
т.д., яким приписують надприродні здібності робити як добро, так і зло.
Поширені в Африці також культи сил природи і стихій. Ці культи
характерні для тих народів, у яких зберігаються різні форми
родоплемінних укладів (наприклад, у готтентотів, гереро й ін.). Для
народів з розвитий чи державністю, що складаються, (зулуси, йоруба, акан
і ін.) характерні політеїстичні державні релігії з розвитим пантеоном
богів. В автохтонних традиційних религиях Африки велике місце займають
ритуали, церемонії, ритуали і т.д., що звичайно зв’язують з етапами
життя людини.

Усього місцевих традиційних релігій дотримує понад третину населення
Африки (130 млн.). Майже усі вони проживають до півдня від Сахари,
складаючи близько 42% населення цього регіону. Більш половини
зосереджено в Західній Африці.

Іслам – релігія, принесена в Африку з Аравійського півострова. У
середині VII ст. Північна Африка була завойована арабами. Прибульці
поширювали іслам за допомогою адміністративних і економічних заходів.
Повна ісламізація Північної Африки закінчується до XII ст. ДО XVIII ст.
відбувається ісламізація народів східного узбережжя Африки і
північно-західної частини острова Мадагаскар. Трохи пізніше вплив
мусульманства поширилося на всю Тропічну Африку, де іслам почав успішно
суперничати з християнством.

Серед мусульманського населення сучасної Африки розповсюджений головним
чином іслам суннітського напрямку. Суннізм представлений усіма чотирма
мазхабами (чи релігійно-правовими школами).

Значну роль серед африканських мусульман грають суфійські ордена (чи
братерства). Духовні глави деяких з цих братств дуже впливають на
політичне життя в ряді африканських країн. Так, у Сенегалу великим
впливом користається керівник братерства муридів, у Нігерії – глава
тиджанитів і т.д.

Представників другого напрямку в ісламі – шиїзму в Африці менш чверті
мільйона чоловік. Здебільшого це іноземці – вихідці з Індостанського
півострова, і в меншому ступені місцеве населення.

Іслам сповідає понад 41% населення Африки (біля 150 млн. чоловік). Біля
половини прихильників ісламу (47,2%) зосереджено в країнах Північної
Африки, причому в Єгипті проживає більш п’ятої частини африканських
мусульман. У Західній Африці мусульмани складають понад 33% населення,
половина з них знаходиться в Нігерії. У Східній Африці зосередженоі менш
п’яті частини мусульманського населення, де вони складають 31% жителів.

Поширення християнства в Африці почалося з II ст. н.е. Спочатку воно
поширилося в Єгипті й Ефіопії, а потім по узбережжю Північної Африки. На
початку IV ст. серед християн Африки виник рух за створення незалежної
від Рима африканської церкви.

З XV ст., із приходом завойовників-португальців в Африці починається
новий період поширення християнства, але вже західного напрямку.

Християнство в даний час сповідають 85 млн. чоловік. Близько 8 млн. з
них – вихідці з чи Європи їхні нащадки. Прихильники окремих напрямків у
християнстві розподіляються в такий спосіб: католики – понад 38% (33
млн.), протестанти – близько 37% (31 млн.), монофізити – більш 24% (20
млн.), інші – православні й уніати. Більше всього християн
сконцентровано в країнах східної Африки – понад третину (35% населення),
стільки ж у Західній Африці. У Південній Африці християни складають
четверту частину населення регіону, причому тут католиків приблизно в
три рази менше, ніж протестантів. У східному регіоні більш половини
християн – монофізити, і майже усі вони проживають в Ефіопії. У
більшості країн католики переважають над протестантами. У Заїрі живе
п’ята частина всіх африканських католиків. Більш ніж по двох мільйона з
них у Нігерії, Уганді, Танзанії і Бурунді.

Половина всіх африканських протестантів приходиться на двох країн – ПАР
(27%) і Нігерію (22%). Приблизно по одному мільйоні проживає в Заїрі,
Гані, Уганді, Танзанії і на острові Мадагаскар.

Індуїзм в Африці сповідають вихідці з Індостанського півострову та їх
нащадки, яких нараховується 1,1 млн. – близько 0,3% населення Тропічної
і Південної Африки. Розподілено вони нерівномірно. На острові Маврикій,
де індуісти складають понад половину населення, зосереджено більш 2/5
їхньої загальної чисельності, у ПАР – більш третині, а в Кенії – десята
частина. Невеликі громади индуистов маються в країнах Східної Африки.

З інших південно- і східно-азіатських релігій, що мають поширення серед
індійців і почасти китайців, варто назвати сикхизм – 25 тис.
прихильників, джайнізм – 12 тис., буддизм і конфуціанство – 25 тис.
чоловік.

Іудаїзм сповідають близько 270 тис. жителів Африки.

4. Америка

До початку європейської колонізації корінне населення Америки (різні
групи індіанців, а також ескімоси) дотримувало різних місцевих культів.
Серед багатьох індійських народів зберігалися тотемістичні вірування.
Помітну роль грали магічні представлення. Існувала також віра в деяку
безособову силу, що нагадує меланезійську ману. Однак найбільш
характерної для доколумбової Америки була віра в душі і парфумів. Чимале
поширення одержав в індіанців культ природи, різні культи, зв’язані з
їхньою господарською діяльністю, а також культ предків.

У більш цивілізованих індійських народів, у яких склалася державність
(ацтеки, майя, інки й ін.), існували більш високі форми релігійних
вірувань. Серед парфумів і божеств стали розрізняти вищих і нижчих.
Великий розвиток одержав жрецтво.

З часу європейської колонізації (тобто з кінця XV ст.) в Америку стало
поступово проникати християнство. У Середню і Південну Америку, де
орудували іспанські і португальські конкістадори, християнство проникало
у формі католицизму, у Північній же Америці, що знаходилася під
контролем англійців, французів і голландців, поряд з католицизмом
впроваджувався і протестантизм.

В даний час переважна більшість населень Америки – християни. У
Південній Америці різко переважають католики. Вони становлять більшість
населень у всіх країнах, за винятком Фолклендськ островів, де
розповсюджений протестантизм, а також Гайани і Сурінаму, що
відрізняються розмаїтістю релігійного складу. Католицизм є основною
релігією також у всіх країнах Центральної Америки й у Мексиці. У
Вест-Індії від острова до острова релігійний склад помітно варіюється. У
країнах, що раніше належать Іспанії і Франції (Куба, Пуерто-Рико,
Домініканська республіка, Гаїті й ін.), а також у нинішніх французьких
колоніях (Гваделупа, Мартиніка) більшість жителів дотримує католицизму,
у країнах же, тривалий час, що знаходилися під пануванням Великобританії
(Ямайка, Барбадос і ін.), основна маса жителів – протестанти. У США і
Канаді багато і протестантів і католиків, однак, перше місце по
чисельності прихильників належить у цих двох державах усе-таки
протестантизму.

Послідовників місцевих культів залишилося в Америці порівняно небагато,
причому число їхнього увесь час скорочується (за рахунок перетворених у
християнську віру). Традиційні вірування збереглися головним чином у
глухих, ізольованих районах. У той же час у багатьох населених
індіанцями і неграми районах склалися синкретичні культи, що сполучать
елементи християнства і старих вірувань.

5. Австралія й Океанія

До моменту проникнення європейців в Австралію й Океанію населення цієї
частини світла дотримувало різних місцевих культів. Найбільш
розповсюдженими віруваннями були культ природи, тотемізм, фетишизм,
шанування померлих, а також віра в різні парфуми і душі.

Традиційні вірування в більшій частині Австралії й Океанії були
витиснуті християнством, що стало поширюватися слідом за проникненням
колонізаторів. Раніш усього місіонерська робота була почата на
Маріанських островах. Уже в другій половині XVII ст. на окремі острови
цього архіпелагу прибутку католицькі місіонери, супроводжувані
іспанськими солдатами.

Протестантські місіонери проникнули в цю частину світла набагато
пізніше. Перші спроби почати місіонерську роботу в Океанії були початі
протестантськими місіонерами лише наприкінці XVIII ст., коли окремі
проповідники висадилися на островах Тонга і Суспільства. Однак широкий
розвиток діяльність місіонерів (як протестантських, так і католицьких)
одержала лише в XIX ст., коли вони обґрунтувалися на усіх більш-менш
значних океанійських островах і атолах.

В даний час переважна більшість місцевих населень Австралії й Океанії –
християни. Випливає, однак, підкреслити, що дуже часто приналежність
місцевих жителів до християнської релігії носить дуже формальний
характер. Вони звичайно не вникають у тонкості релігійного віровчення і,
крім того, нерідко зберігають вірність своїм стародавнім традиціям і
ритуалам. Найчастіше, особливо серед народів, недавно звернених у
християнство, можна спостерігати своєрідне двовірство, коли дотримуються
розпорядження як старої, так і нової релігії.

Боротьба між протестантами і католиками принесла більше перемог першим,
чим другим. Крім того, і серед імігрувавших в Австралію й Океанію
європейців протестанти чисельно переважали над католиками. У результаті
протестантизм у цій частині світла виявився більш впливовим, чим
католицизм. У той же час протестанти, як відомо, не представляють
єдності в організаційному відношенні, а розпадаються на значне число
плинів і сект. В Австралії й Океанії найбільш впливові такі
протестантські плини, як англіканство, методизм, лютеранство,
пресвітеріанство, реформаторство, конгрегаціоналізм. Є також баптисти,
адвентисти сьомого дня, п’ятидесятники й інші протестантські секти.

Крім різних плинів християнства в Океанії й Австралії в результаті
азіатської імміграції поширилися також такі релігії, як індуїзм, іслам,
буддизм, синтоізм.

Розглянемо характеристику релігійного складу сучасного населення окремих
країн Австралії й Океанії.

В Австралії релігійний склад населення обумовлений у першу чергу
етнічним складом переселенців, колонізувавших материк. Серед
переселенців були головним чином емігранти з трьох країн, що утворили
З’єднане Королівство: Англії, Шотландії й Ірландії. Кожна з цих трьох
груп використовувала особливу форму християнства. Англійці – в основному
прихильники англіканства, у меншому ступені – методизму; шотландці –
пресвітеріанства, ірландці – католицизму. Відповідно до цього
англіканство, методизм, пресвітеріанство і католицизм зробилися чотирма
головними християнськими напрямками в Австралії.

В даний час біля двох третин населення Австралії – протестанти.
Англіканці складають близько 30% усього населення, методисти – 7%,
пресвітеріани – 7%.

У середині 1977 р. методисти, а також переважна більшість пресвітеріан і
конгрегационалистов утворили церкву, Що Поєднується, в Австралії (1,5
млн. членів). З інших протестантів найбільш численними є лютерани,
більшість яких є членами лютеранської церкви Австралії (в етнічному
відношенні це переважно німці), і баптисти. Представлені також члени
Церков Христа (87 тис.), конгрегаціоналісти (53 тис.), послідовники
Армії порятунку (63 тис.), адвентисти сьомого дня (41 тис.), свідки
Ієгови (41 тис.). Маються і мормони (19 тис.). Католики складають
близько 30% населення. Православних (греки й ін.) нараховується близько
530 тис. Серед послідовників нехристиянських релігій найбільшу групу
складають іудаісти, далі випливають мусульмани, індуісти, буддисти,
бехаісти і т.д.

Кочівники, що представляє корінне населення внутрішніх районів
Австралії, продовжують дотримувати місцевих традиційних вірувань. Осілі
аборигени звернені в християнство. Місіонерську роботу серед корінного
населення ведуть головним чином англіканська і католицька церкви.

Висновки

Отже, християни в сукупності складають приблизно 1/4 населення Землі —
близько 1,5 мільярда чоловік. Загальні релігійні корені зв’язують
християнство з іудейською релігією, прихильники якої відносно нечисленні
і нараховують близько 15 мільйонів, а також з ісламом, що поєднує більш
одного мільярда віруючих.

Крім монотеїстичних, існують і політеїстичні релігії, у тому числі і
світові, до числа яких пре-належить буддизм із більш ніж напівмільярдом
прихильників, у відомому змісті також конфуціанство, що є, однак, у
більшій мері етичною доктриною, чим релігією, і тому цілком сумісне з чи
буддизмом синтоізмом. Численних прихильників мають також різноманітні
індуістські культи, яких дотримує значна більшість громадян
мільярдної по населенню Індії. Розвиті форми релігійного культу,
багату релігійну літературу мають і такі релігії, як даосизм, синтоізм,
джайнізм. Існують і синкретичні релігії; деякі з них містять у собі
окремі елементи християнства, що подібно возникли вже в XX сторіччі
мунізму. Значна частина населення Африки і частина індійських племен
Америки зберігають традиційні племінні язичеські культи. У XX столітті
атеїсти й агностики склали вже значну частину народонаселення світу,
імовірно, біля мільярда чоловік, особливо багато атеїстів і агностиків у
Західній Європі, Китаї і Японії. Багато хто з невіруючих при цьому
зберігають свідомість своєї приналежності до тієї чи іншої релігійної
культури і при соціологічних опитуваннях називають себе прихильниками
тієї чи іншої релігії. У наш час тому вже не сприймається як парадокс,
коли людина називає себе не віруючим у Бога католиком чи євреєм.

Особливість сучасної релігійної карти світу в тому, що на територіях
багатьох країн прихильники різних релігій живуть разом і побутове
спілкування між ними носить неминучий характер.

Список литератури

Религии мира. Ч. 2. – 5-е изд., перераб. и доп. / Глав. ред. М. Д.
Аксёнова. – М.: Аванта+, 2002.

Енциклопедия для детей. Т. 21. Общество. Ч. 1. – 1-е изд. – М.: Аванта+,
2003.

Алексеева А.И. Природа и население. – М.: Дрофа, 2001.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи