Пошукова робота з релігієзнавства

на тему:

КЕРІВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи

вивчення релігійного підпілля

І. Вступ: методологія проекту “Образи сили духу”.

Серед багатьох тем радянського періоду, що викликають науковий інтерес,
вирізняється історія підпільної Української Греко-Католицької Церкви
(УГКЦ). З 1946 по 1989 рр., опинившись на нелегальному становищі, УГКЦ
змушена була пристосовуватись до умов, що під багатьма оглядами є
безпрецедентними в історії релігії. При цьому УГКЦ спромоглася зберегти
свою структуру, виплекати два покоління церковних проводирів і зберегти
приховану, а то й явну прихильність численних верств населення в умовах
тоталітарної держави, яка цілеспрямовано і систематично контролювала
будь-які прояви релігійної діяльності. Від 1946 р. УГКЦ була не тільки
найчисельнішою забороненою церковною спільнотою в світі. Вона була
єдиною широко вкоріненою соціальною інституцією в Україні, що уникла
контролю офіційних радянських установ. Наприкінці 1980-х рр. УГКЦ вийшла
з підпілля достатньо сильною, щоб відігравати визначну роль у
релігійній, політичній та культурній сферах.

З часом на основі письмових документів, що зберігаються в архівах
державних органів безпеки і досі доступні лише частково, буде написана
традиційна історія релігії в марксистських тоталітарних суспільствах.
Натомість теперішній період дає історикові унікальну й неповторну
можливість зібрати усний матеріал. У випадку історії катакомбної УГКЦ,
яка мусіла постійно приховувати слід своїх дій і нищити документацію про
свою діяльність, відтворення її життя для наукової, історичної та
духовної оцінки прямо неможливе без джерельної бази усних свідчень і
споминів. При висвітленні певних питань усні свідчення не можуть
замінити письмової документації, проте вони незамінні при аналізі
ментальності, організації і щоденного побуту членів спільноти, які
ретельно уникали створення та збереження потенційно інкримінуючих
письмових документів. Зараз все ще існує можливість, за допомогою
свідчень трьох поколінь ієрархів, священиків, їхніх дружин і дітей,
монахів, монахинь та мирян, які складали стійке, проте гнучке тіло
Церкви, реконструювати багатовимірне підпільне існування УГКЦ.

Починаючи з 1992 р., Інститут історії Церкви у Львові розробляє
дослідницький і архівний проект під назвою “Образи сили духу: Жива
історія підпільного життя Української Греко-Католицької Церкви 1946-1989
рр.” Ця ініціатива зосереджується на систематичному зборі і критичному
аналізові усних свідчень про релігійне життя українських католиків у
підпіллі. Проводяться інтерв’ю широких кіл українського католицького
кліру, чернецтва і мирян, що представляють три покоління: перше, яке
досягло зрілості ще до кінця Другої Світової війни, друге, що пронесло в
підпілля досвід вільного життя Церкви, про яке пам’ятало з дитинства, і
третє, чиє знайомство й ототожнення з УГКЦ відбулося в часи підпілля.

Існують розвідки (деякі з них дуже вдалі) радянської антирелігійної
політики, що зосереджуються на політичних та ідеологічних моментах і
застосовують до історії УГКЦ політологічні методології. Проект “Образи
сили духу” заснований на іншому підході, який не фокусує свою увагу на
Комуністичній партії, радянському урядові чи репресивних органах та
інших зовнішніх обставинах і чинниках, що сприяли репресіям проти УГКЦ
чи, навпаки, її обороні (йдеться про Російську Православну Церкву,
Ватикан, міжнародний правозахисний рух тощо). Не уникаючи цих
традиційних підходів, Інститут розглядає “історію Церкви” per se,
користуючись історичними, богословськими і соціальними методами та
критеріями. Він намагається осмислити досвід УГКЦ з внутрішньої,
еклезіальної перспективи, ?рунтуючись на реаліях, які розкривають
внутрішню динаміку та механізми, що протягом цього часу, всупереч
зовнішнім репресіям, підтримували дух Церкви. Таким чином, у центрі
уваги Інституту — біографічні оповіді як звичайних, так і визначних
діячів релігійного підпілля, духовні переконання, що їх підтримували, і
засоби збереження та передачі християнських цінностей у сім’ї, спільноті
й українському суспільстві загалом.

Доля тих, хто пережив ув’язнення, тортури чи навіть пожертвував своїм
життям во ім’я вірності Богові та духовним цінностям — це особливий
предмет дослідження для працівників Інституту. Осягнення суті цього
досвіду в світлі історичних, богословських і психологічних категорій
вражає розум і душу. Водночас проект намагається представити
багатовимірну картину українського греко-католицького підпілля,
зосередившись не лише на драматичних колізіях свідомої та мужньої
опозиції, але і на її світських проявах. Дослідження розкриває
передумови духовного й організаційного виживання перед лицем
переслідувань, залякування та дискримінації, детально висвітлюючи
щоденне буття підпілля. Крім того, проект передбачає збір усних спогадів
тих, хто був свідком підпільного життя УГКЦ, не будучи її членом, а
також тих, хто був задіяний у переслідуваннях Церкви. Побіжно
документуються і прояви підпільного релігійного життя інших Церков та
конфесій (зокрема Римо-Католицької та Православної).

У підході до збору свідчень ІІЦ сповідує методологічні принципи сучасної
західної усної історіографії. Як відомо, протягом останніх п’ятидесяти
років обрії історичної інтерпретації незмірно розширилися завдяки
утвердженню на історіософській арені в другій половині XX ст. так званої
”нової історії” Годі коротко окреслити, що це таке – нова історія.
Історик Кембриджського університету Пітер Берк пробував описати це
явище, прирівнюючи нову історію до ”старої”, постуляти якої яскраво
втілив у своїх писаннях німецький історик XX століття Леопольд фон
Ранке. Коли традиційна історіографія займалася в основному політикою,
вважаючи основним предметом дослідження держави, нації і стосунки між
ними, включно з історією воєн, нова історія претендує на вичерпність –
une histoire totale. Вона вважає за відповідні такі теми, як історія
дитинтсва,історія смерті, історія клімату, історія тіла, історія
читання, історія мовлення, навіть історія мовчання. Оскільки дитинство,
смерть і спосіб мовлення різні в різних періодах та суспільствах,
людське пережиття, осмислення цих універсальних явищ стає цікавою темою
для історика. Тематика впливає на метод. Вивчаючи такі моменти,
дослідники усвідомлюють зумовленість їх конкретним культурним контекстам
і тому дуже обережно ставляться до широких узагальнень. Коли традиційна
історія – це наратив подій, нова історія вважає, що події – лише
поверхня житейського океану, під якою існують глибинні структури, вири,
течії, які повільно міняються і визначають бурхливість хвиль чи спокій
плеса. Аналогічно дослідження еліт вважається лише частковим оглядом
історії людства. Еліта інколи провадить загалом, але убільшості випадків
еліта від загалу по-різному залежна. Рівно ж істориків інтелектуального
життя, які використовують цю перспективу, цікавлять не лише поодинокі
шедеври людської думки, але і колективна ментальність. Важлива
відмінність між традиційною історією і новою полягає у каноні джерел.
Після критики хронік і літописів як історичних джерел, здійсненою фон
Ранке, історіографія розвивалася в основному на підставі документів,
виданих офіційними установами. Зараз в історичній науці все більше
використовуються усні свідчення, відображення, статистика. Інтерпретуючи
цю розширену джерельну базу, історики зосереджуються менше на
індивідуальних вчинках та мотивації дій окремих осіб, ніж на колективних
тенденціях, визначаючи, що історичні протагоністи звичайно обмежені
своїм контекстом, середовищем і відносно рідко виходять поза нього. Нова
історія відкидає претензійність об’єктивності, хоч визнає, що добра
історіографія не може бути тенденційною і, звичайно, мусить бути
безпристрасною. Ранківське стремління до писання історії ”точно так, як
вона відбулася (Wie es eigentlich gewesen ist.), вважається ілюзорним,
історик може думати лише зі своєї перспективи. Як художники, які
по-різному зображають один об’єкт залежно від точки зору і освітлення,
різних пір дня і року, так історики по-різному відзеркалюють, а не
відтворюють дійсність, яку вони сприймають крізь призму свого розуміння
вартостей і їхніх обмежень. Тому для нової історії консенсус серед
вчених, які досліджують одне явище, є менш важливим, ніж співставлення
різних і протилежних поглядів. І вкінці, за Берком, коли традиційна
історіографія була чітко визначена територією, на яку сміли вступати
виключно професійні історики, нова історія наголошує на
інтердисциплінарній співпраці між соціологами, антропологами,
економістами, богословами, психологами, літературними критиками.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «1» 1

Внаслідок цієї радикальної зміни в підходах та принципах історичного
дослідження, чільне місце в сучасній історії посідають прості люди з
їхніми суто людськими тривогами і щоденними турботами, моральними та
культурними цінностями, ментальністю, а також соціально-економічними
умовами буття. Ця перспектива в богословських категоріях була чітко
окреслена на Другому Ватиканському соборі з його еклезіологічною темою
“Божого народу”. Цей новий підхід змусив істориків звернутися до раніше
нехтуваних джерел, таких як усні свідчення, матеріальна культура,
візуальна іконографія та математична статистика. Дані джерела потребують
застосування відповідних герменевтичних принципів. Саме тому
узагальнення свідчень катакомбного релігійного життя в радянський період
вимагає зваженого залучення допоміжної літератури з соціальних дисциплін
(психології, соціології), особливо з огляду на те, що драматичні події
після 1989 р. породили популярні категоричні оцінки минулого.
Користуючись досвідом “усних істориків” у співпраці зі спеціалістами з
радянської релігійної політики, Інститут розробив серію деталізованих
питальників щодо життя ієрархів, священиків, ченців і мирян, які
враховують діахронні зміни обставин, що відбулися в період з 1946 до
1989 рр. За десять років праці в рамках проекту “усної історії” УГКЦ ІІЦ
було сформовано архів інтерв’ю з очевидцями підпілля, який включає
аудіозаписи, розшифровані тексти, фотографії та інші особисті документи,
а також зібрано копії матеріалів з архівів КПРС і органів державної
влади. Архів нараховує 1487 інтерв’ю, що проводилися на на основі
дев’яти різних питальників, кожен з яких складається з 150 питань.
Звуковий архів опитувань складається з 2 394 касет (на 60 або 90
хвилин). Збірка документів включає близько 2000 сторінок фотокопій з
архівів Комуністичної партії, КГБ, органів радянської влади у справах
релігії поряд з багатьма особистими документами громадян, серед яких
шкільні дипломи, грамоти про висвячення, ордери на арешт, тюремні
вироки, ухвали про депортацію, ордери на обшук та конфіскацію майна,
документи про реабілітацію тощо. Інститут зібрав близько 4000 світлин,
які зберігаються в окремому архіві разом з копіями. Важливим сучасним
технічним досягненням, що значно розширює можливості наукових
досліджень, стала повна комп’ютеризація архівних даних, розпочата ІІЦ в
1997 році.

Досвід підпілля був далеко не гомогенним. Він включав численні фази і
відображав відмінні долі осіб і спільнот, що становили тіло
переслідуваної Церкви. Нагромаджена Інститутом джерельна база “живої
історії” підпілля УГКЦ дає змогу науковцю дослідити “з середини”
надзвичайно широкий та цікавий спектр проблематики життя
греко-католицького підпілля: специфіку опору та пристосування до умов
тоталітарної дійсності, здійснення єпископського та священичого
служіння, феномен жертовності та мучеництва, збереження та
функціонування церковної структури, модифікації літургійної практики,
формування нових священичих кадрів, життя греко-католицької сім’ї,
релігійне виховання та входження нових членів в катакомбну спільноту,
роль жінки в збереженні релігійної традиції преред лицем переслідування,
чернече життя тощо.

Одним з першорядних ключів до осмислення досвіду опору та пристосування
катакомбної Церкви та її життєздатності є зрозуміння ролі, характеру та
суті єпископського служіння, механізмів збереження церковної структури,
єрархічної тяглості та та звершення юрисдикції. Саме на цьому суттєвому
аспекті життєдіяльності греко-католицького підпілля ми зупинимо нашу
увагу.

II. Репресії душпастирів “ліквідованої” Церкви

П’ять провідних єрархів УГКЦ, включаючи митрополита Йосифа Сліпого, було
арештовано радянськими органами 11 квітня 1945 року. Сталін дав
персональне розпорядження щодо ліквідації УГКЦ. Радянський диктатор
доцільно вбачав в Греко-Католицькій Церкві структурну основу стійкої
релігійної, інтелектуальної, культурної, та політичної опозиції до
радянського режиму в західній Україні. В наступні місяці були ув’язнено
решту єпископів. Жоден з єрархів не погодився на наполягання НКВД вийти
з підпорядкування Римського престолу. В березні 1946 року рішенням
Львівського псевдо-собору, проведеного під пильним наглядом НКВД,
проголошувалася ліквідація Греко-Католицької Церкви та її злиття з
Російською Православною Церквою. В 1949 році аналогічного “возз’єдняння”
зазанала УГКЦ на Закарпатті. Офіційна заборона поширилася на
греко-католицькі єпархії на території Польщі та Чехословаччини, що
перебували в сфері впливу СРСР.

Хоча нав’язане сталінським режимом “скасування унії” та насильницьке
“навернення” греко-католиків на одержавлене православ’я не визнавалися
єпископатом, частиною духовенства і вірних, а також Апостольським
престолом у Римі, перед УГКЦ виникла реальна загроза її існуванню через
фізичне знищення ієрархії. 29 травня – 3 червня 1946 р. в Києві відбувся
військовий трибунал (троє суддів і два секретарі) над заарештованими 11
квітня 1945 р. галицькими греко-католицькими владиками. Слухання справи
проходило переважно вночі, при замкнених дверях. Згідно вироку,
митрополита Йосифа Сліпого було засуджено до 8 років виправно-трудових
таборів та 3 років позбавлення прав і конфіскації майна, єпископа Микиту
Будку – до 8 років ув’язнення, єпископа Миколая Чарнецького – до 6
років, єпископа Івана Лятишевського – до 10 років. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «2» 2 А єпископ
Григорій Хомишин помер у київській тюрмі 17 січня 1947 р. недоживши до
процесу. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l
«3» 3 Рівно через 10 місяців в тій самій тюрмі помер і перемиський
єпископ Йосафат Коциловський. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «4» 4 Через
нелюдські обставини життя в таборах та з огляду на поважний вік загинули
на засланні у 1949 р. в Кара?анді генеральний вікарій Львівської
архиєпархії — єпископ Микита Будка; HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «5» 5 у 1950 р. в
селі Абезь біля Воркути – перемиський єпископ-помічник Григорій Лакота.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «6» 6

Ще перед початком відвертих репресій владики усвідомлювали, що їм
належить подбати про своїх наступників. Для того, щоб Церква взагалі не
залишилася без ієрархів, їх призначали або ж висвячували таємно.
Незадовго до свого арешту митрополит Сліпий іменував 4 екзархів
(управителів), серед них єпископів Будку та Чарнецького, яких було
ув’язнено разом з ним 11 квітня 1945 р. Третій з екзархів, архимандрит
Климентій Шептицький, виконував свої обов’язки до арешту в червні 1947
р., а четвертий – віце-провінціал ЧНІ Йосиф де Вохт керував архиєпархією
до грудня 1948 р., коли був змушений виїхати в Бель?ію. Проте перед
від’їздом він передав свої обов’язки управителям, отцю-редемптористу
Іванові Зятику, HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «7» 7 якого
незабаром арештували і в 1950 р. засудили до заслання в Сибір, де він і
помер у 1956 р. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «8» 8
Відповідальність за керівництво Церквою перебрав на себе о. Микола
Хмільовський, який діяв під псевдонімом “о.-проф. Микола Лаврівський,
глава підпільної Греко-Католицької Церкви” до свого арешту в 1949 р.,
переховуючись в уцілілих жіночих монастирях та користуючись захистом
антирадянського національного підпілля. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «9» 9

В Станиславові єпископ Григорій Хомишин до свого арешту також підготував
і залишив собі заміну. Він висвятив на підпільних єпископів-помічників
о. Семена Лукача, о. Степана Вапровича та о. Івана Слезюка (всі вони
були єпархіальними священиками, викладали в Станиславівській духовній
семінарії). Генеральним вікарієм владика Хомишин призначив настоятеля
монастиря ЧСВВ о. Григорія Балагурака, який у випадку арешту попередніх
мав би керувати єпархією. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «10» 10 Проте він
був заарештований ще в 1945 р. разом з ігуменом ЧНІ о. Романом
Бахталовським за організацію “неле?ального єпископату” і підтримування
“неле?альних контактів з Ватиканом”. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «11» 11 Семен Лукач
був заарештований згодом за “співпрацю з німцями”, так само як і пізніше
о. Слезюк, а третій підпільний єпископ Вапрович зміг уникнути арешту,
переховуючись у Карпатах, тому активної архипастирської діяльності вести
не міг (він помер своєю смертю на волі). HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «12» 12

Подібна ситуація спостерігалася в Мукачівській єпархії. Після приходу
радянських військ на Закарпаття владика Теодор Ромжа “відчував, що
мусить померти” HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «13» 13 , і для того,
щоб не переривалася лінія єпископів та продовжувалося висвячення
священиків, таємно рукоположив у 1945 р. на єпископа-помічника каноніка
Олександра Хіру, якого згодом, у 1949 р., було заарештовано.

Безумовно, кінець 40-х – перша половина 50-х років були найважчим
періодом в діяльності УГКЦ. Видима структура Церкви була повністю
зруйнована арештами єпископату, насадженням режимного православ’я та
репресіями проти непокірних. Ліквідувавши католицький і український
характер Церкви в Галичині та на Закарпатті, комуністичний режим відразу
перейшов до її нищення як духовної інституції взагалі, методика якого
вже десятиліттями була відпрацьована на давній території СРСР. Наслідки
подій воєнного і повоєнного часу для західних українців були
катастрофічними. Фізичне насилля і підступна демагогія, поразка
національних змагань і деморалізуюча атеїстична пропа?анда глибоко
травмували й деформували суспільну свідомість. Переконаним
греко-католикам залишалося одне — вистояти у вірі та не згубити надію.

Перебуваючи на засланні, владики продовжували підтримувати в
християнській любові та вірі як мирян, так і духовенство, що уникнули
арештів чи заслання, або ж перебували в неволі. Особливо примітною в
цьому відношенні була постава митрополита Йосифа Сліпого, який серйозно
обдумував і творчо переосмислював проблеми виживання Церкви у нових
драматичних умовах:

Перебування в таборах за справу Церкви давало йому нові непередбачені
матеріали. Навіть принципи канонічні були непередбачувані – багато речей
треба було на місці вирішувати. Права моральні потребували також своїх
змін у тих обставинах, в яких опинилася Церква, кожен душпастир:
священик чи єпископ. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «14» 14

Велике значення для підтримки духу й віри мали звернення митрополита до
пастви з таборів та заслання. Так, у Різдв’яному посланні в 1947 р. він
закликав вірних УГКЦ триматися своєї батьківської віри, оберігати свої
храми, не боятися “гоніння, труду, жертв і мук, бо все те для народу
нашого і для Христа, і Бога Отця нашого” HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «15» 15 . Крім
моральної підтримки миряни знаходили у листах митрополита Йосифа й
чимало практичних порад. Зокрема вірним греко-католикам Жидачева, які
залишилися без священика у першій половині 50-х років він порекомендував
збиратися у приватних помешканнях і самим співати Службу Божу. До того ж
він дозволив тримати Найсвятіші Тайни вдома у найбільш свідомих і
релігійних людей. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «16» 16

Спогади тих, кому довелося зустрічатися з митрополитом Сліпим у неволі,
свідчать, що його стійкість була джерелом наснаги для багатьох:

На нас блаженніший справив велике враження. Нас там було п’ятдесят…
Відчувалося, що людина ніби ніколи не сиділа в тюрмі. Його незламна,
сильна, така імпонуюча постава приємно вразила нас. Чулась також
кремезність фізична і духовна. Все було в ньому з’ясоване: чи справи
богословські, догматичні, моральні, введення до Святого Письма, чи саме
Святе Письмо, чи справи традиційні, обрядові – ця людина була просякнута
усім своїм єством у це. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «17» 17

Крім того він читав бажаючим академічні лекції, проводив зі священиками
реколекції та конференції на різну тематику: догматичну, еклезіологічну,
душпастирську. І це робилося практично кожного дня після роботи. З цих
своєрідних таборових духовних академій греко-католицькі священики,
повертаючись на волю, несли нові настанови митрополита Йосифа і були вже
націлені на працю в умовах підпілля.

Мучеництво владик, їх достойна поведінка і вірність своїй Церкві стали
живим, надихаючим прикладом для духовенства і вірних, та навіть для
цілого українського суспільства — “сам факт існування [підпільних]
єпископів… мав великий вплив на довкілля” HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «18» 18 . Сподівання
режисерів Львівського псевдо-собору, що, ізолювавши греко-католицьку
ієрархію, його постанови будуть мовчки сприйняті усім духовенством і
мирянами виявились марними. Згідно офіційних (явно перебільшених) даних,
до кінця 1947 р. “прийняли православ’я” 1124 парафіяльних священиків
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «19» 19 ,
тоді як до початку Другої світової війни загальна чисельність
духовенства Галицької митрополії складала понад 2,5 тис чол. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «20» 20 Значна
кількість священослужителів, що раніше формально приєдналися до
“Ініціативної групи”, після “собору” зволікала з юридичним оформленням
свого переходу (за станом на квітень 1947 р. у Львівській, Дрогобицькій,
Станіславській і Тернопільських областях нараховувалось 346 церковних
громад і 127 таких священики HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «21» 21 ). У
більшості галицьких парафій, де священики номінально прийняли
православ’я й юрисдикцію висвячених московським патріархом єпископів,
віруючі йшли за своїми душпастирями, розуміючи вимушеність такої
ситуації. При тому вони наполягали, щоб нічого не змінювалось в обряді
або зовнішньому вигляді церков та бойкотували “чужих” православних
священиків. У січні 1950 р. єпископи Макарій і Михаїл згідно з
директивою Святійшого Синоду РПЦ звернулися до духовенства із закликом
очистити “церковні служби і самі церкви від латинських навовведень”.
Однак заходи щодо “православізації” обряду натрапляли на “тихий” спротив
“нововозз’єднаного” духовенства і викликали обурення серед мирян.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «22» 22

Сьогоднішній стан наукових досліджень ще не дозволяє подати точну
статистику тих, що залишилися до кінця вірними своїй Церкві та були
репресовані радянським режимом. Терор супроти “ліквідованої” Церкви
особливо посилився після інспірованого МДБ вбивства керівника
“Ініціативної групи” о. Костельника (20 вересня 1948 р.). Лише у
Львівській області наприкінці 1948 р. було заарештовано 10, у 1949 — 17,
а в 1950 — 35 священиків HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «23» 23 . На
Закарпатті заяви про перехід на православ’я підписало 126 душпастирів, а
173 відмовилося, з них — 128 було засуджено до тюремного ув’язнення або
заслано у табори Сибіру і Казахстану. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «24» 24

III. Десталінізація і відновлення церковних структур у підпіллі

Смерть Сталіна у березні 1953 р. та “хрущовська відлига” породили нові
надії та дали початок новому етапові Хресної дороги УГКЦ — активної
катакомбної діяльності. Основними протагоністами цього періоду церквного
життя були єпископи, священики, монахи, монахині і вірні, що повернулися
додому з таборів і заслання та всупереч усім труднощам і перешкодам, які
штучно створювалися радянською владою HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «25» 25 , ставали
невеличкими острівцями (часто ізольованими від інших), навколо яких
почалося поступове відновлення церковної структури. Ці процеси не
залишились непоміченими органами влади. Згідно з інформацією від 6
серпня 1956 р., яку надіслав голова Ради у справах РПЦ при Раді
міністрів СРСР Г. Карпов у ЦК КП України:

В настоящее время 243 человека из 344 репрессированного за время с 1945
по 1950 гг. униатского духовенства освобождены. Возвратившись к месту
своего жительства, часть этого греко-католического духовенства проводит
богослужения и исполняет религиозные обряды на дому у себя и у верующих,
в чем им никто не препятствует, так как в советском законодательстве нет
указаний на уголовное преследование за эти действия, при этом они
ссылаются на свободное положение римо-католической церкви в этих
областях. Отдельные униатские священники, захватывая даже отдельные
воссоединенные церкви, выступают открыто с проповедями, в которых
призывают не подчиняться патриарху Алексию и признавать Папу Римского и
разъясняют верующим, что ликвидация униатской церкви и репрессии против
униатского духовенства были допущены вследствие искривлений законности в
тот период времени… В связи с такой деятельностью униатского
духовенства в Совет поступают заявления от групп веруюих униатов о
восстановлении униатской церкви и регистрации униатских церквей и
священников.

Карпов навіть висловив побоювання, що “создавшееся положение начинает
принимать форму, угрожающую самовосстановлением части униатской церкви”.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «26» 26

Із єпископів, які здійснювали своє архипастирське служіння ще до 1946 р.
та яким вдалося пережити тяжкі роки заслання, повернутися в Галичину
змогли лише владики Іван Лятишевський (до Станіслава у 1955 р.) та
Миколай Чарнецький (до Львова у 1956 р.). Амністію у 1956 р. також
отримали підпільний єпископ О. Хіра та адміністратор Мукачівської
єпархії о. М. Мураній. Однак у зв’язку з революційними заворушеннями в
Угорщині вони були повторно заарештовані в 1957 р. та вислані за межі
України у м. Караганду (Казахстан) HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «27» 27 . Проте о.
Мураній зміг через суд домогтися відміни покарання і невдовзі, прибувши
на Закарпаття, очолив підпільну Церкву як адміністратор владики Хіри.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «28» 28

Незважаючи на те, що багато греко-католицьких священиків повернулося з
заслання, проблема забезпечення вірних душпастирською опікою була
надзвичайно гострою. Тому одним із першочергових завдань керівництва
підпільної УГКЦ став підбір, навчання і висвячення кандидатів духовного
стану. Був і ще один спосіб вирішення проблеми браку духовенства. Після
смерті Сталіна, чимало греко-католицьких священиків, які за тих чи інших
обставин змушені були перейти на православ’я, почали шукати контактів з
єпископами, прагнучи відновити свою приналежність до УГКЦ. Попри можливі
труднощі, владика Чарнецький у 1956 р. прийняв досить сміливе і водночас
важливе рішення: православні священики могли знову повернутися під його
юрисдикцію після відбуття належної покути. Крім того їм навіть було
дозволено далі служити греко-католицькій пастві в храмах, які офіційно
вважалися православними. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «29» 29 Переважно
владика надавав право відкликати перехід на православ’я, тобто давати
єпископські відпусти, старшим священикам, яких добре знав та мав до них
довіру. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l
«30» 30 Маємо цікаве свідчення о. Ізидора Бутковського, який спершу
погодився перейти на православ’я, але дуже швидко, через бойкотування
сім’ї, подав заяву до єпархіального управління РПЦ про свою відмову. За
це він, зрозуміло, був відразу ж заарештований і засланий до Сибіру.
Після повернення о. Бутковський зустрівся з владикою Лятишевським, який
пояснив йому, як варто було поступити, щоб уникнути арешту:

Як хтось є під юрисдикцією православного, а хоче бути католиком, то він
має прийти до католицького єпископа і попросити, щоби він був
католицьким священиком. Вам не треба було відпускатися у того
православного, лише зголоситися у нашого: “Прийми мене під свою
юрисдикцію”… HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «31» 31

Цей феномен священиків, які верталися в лоно УГКЦ, не роблячи відкритого
відречення від православ’я, є одним із характерних образів складної
мозаїки, якою було підпільне церковне життя. І тому не можна його
оцінювати за чорно-білими критеріями. Для збереження віри та
забезпечення подальшого існування Церкви у катакомбах необхідними були
як твердість і стійкість, так і постійна готовність до змін, певна
гнучкість. Вирішення проблеми браку священиків шляхом прийняття офіційно
діючих православних священиків показує, що підпільна ієрархія була
готова пристосовуватись до складних радянських обставин.

Проблема поповнення рядів греко-католицького духовенства була тісно
пов’язана з необхідністю забезпечення спадкоємності церковної ієрархії.
У Станиславівській єпархії, за свідченням владики Софрона Дмитерка, на
час повернення владики Лятишевського із заслання, повноваження ординарія
вже виконував єпископ Іван Слезюк, висвячений таємно ще Григорієм
Хомишиним у 1945 р. Владика Лятишевський погодився з таким станом справ,
бо знав про його таємну хіротонію і, “як щось треба було, то звертався
навіть до нього” HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «32» 32 .

У Львівській єпархії ситуація була дещо інакшою. Владика Миколай
Чарнецький хоч і був набагато активнішим та й довше прожив від Івана
Лятишевського, проте він нікого не висвятив на свого наступника.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «33» 33
Після смерті владики Чарнецького у Львові 2 квітня 1959 р. кандидатом на
єпископа був призначений ігумен монастиря ЧНІ в Тернополі о. Василь
Величковський, який після повернення з таборів у 1955 р. (арештований в
1945 р., спершу був засуджений до розстрілу, що згодом замінили на
табори) був прописаний та жив у Львові. Висвячував його сам митрополит
Йосиф Сліпий, який завдяки старанням Апостольського престолу та зокрема
папи Івана XXIII був помилуваний декретом Президії Верховної Ради СРСР
від 26 січня 1963 р. та звільнений для участі в Другому Ватиканському
соборі. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l
«34» 34 Таємна хіротонія відбулася 4 лютого 1963 р. в кімнаті одного з
московських готелів безпосередньо перед виїздом митрополита Йосифа до
Риму. Василь Величковський отримав титул єпископа Луцького та був
призначений місцеблюстителем глави Церкви з безпосередньою
відповідальністю за Львівську архиєпархію. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «35» 35 Хоча з
від’їздом митрополита Сліпого, на Україні вже не було між живими жодного
ле?ально висвяченого єрарха, канонічна діяльність УГКЦ не припинялася,
оскільки вона зберегла не лише вірних та духовенство, але й ієрархію.

IV. Підпільний єпископат

Розбудова структур підпільної Церкви пов’язана з ім’ям владики Василя
Величковського. За свідченнями сучасників “він був рухливий, такий, що
організовувати почав усю ту роботу”. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «36» 36
Парадоксально пожвавленню діяльності греко-католицького підпілля сприяла
атеїстична пропа?анда властей. Наприкінці 1958 р. “ліберальний”
радянський лідер Микита Хрущов активізував антирелігійну кампанію,
головним об’єктом якої, незважаючи на повну лояльність щодо існуючого
режиму, стала РПЦ. До осені 1964 р. (коли Хрущова було усунено від
влади) вона втратила 5 із 8-ми духовних семінарій, у тому числі дві в
Україні (у Києві та Луцьку), було закрито багато монастирів, зокрема,
Києво-Печерську Лавру та велику кількість храмів. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «37» 37 Все це
рішуче похитнуло позиції православ’я у Західній Україні та перекреслило
сподівання “возз’єднаних” священиків, що в лоні РПЦ вони збережуть
греко-католицькі храми для своєї пастви. Лише у Львівській області було
знято з реєстрації 280 православних громад і, відповідно, закрито
стільки ж церков. Крім того православному духовенству було заборонено
ходити з молитвами по хатах віруючих, відспівувати померлих у церкві,
супроводжувати похоронну процесію, відправляти по квартирах 9- та
40-денні посмертні панахиди, освячувати в сільській місцевості хати
тощо. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «38»
38 Саме тому віруючі стали більше покладатися на неофіційних
греко-католицьких священиків, які цих обмежень не дотримувалися, бо
місцеві органи влади неспроможні були контролювати їх діяльність.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «39» 39
Великою заслугою владики Величковського було те, що саме він почав
запроваджувати в життя підпільної Церкви принципи, які відповідали
духові Другого Ватиканського собору, хоч і не були безпосереднім
втіленням його рішень (як то дозвіл вірним відвідувати православні
храми, якщо не було “своїх” священиків, поминання “православних
християн” у Літургії, тощо). HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «40» 40 Велику увагу
він приділяв колишнім греко-католицьким священикам, які свого часу
змушені були перейти на православ’я. У цитованій вже довідці
уповноваженого Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР у Київській
обл. В. Сухоніна з квітня 1964 р. повідомлялося:

Є сигнали про те, що Величковський проводить індивідуальну обробку
православних попів на відрив їх від православ’я і бере в них клятви на
вірність Ватикану. У Львівській та Івано-Франківській областях під
впливом пропагадни уніатів останнім часом з православ’ям порвало 8
православних священиків. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «41» 41

Найчастіше до УГКЦ поверталися старші священики, що вже були
пенсіоновані РПЦ. Наприклад, о. Юліан Рудкевич перейшов на православ’я,
що не врятувало його від заслання, після повернення відправляв у церкві
в с. Лишнів Миколаївського району на Львівщині. Його зять, о. Микола
Маркевич, який так і не перейшов до РПЦ, повернувшись із заслання в 1956
р., жив у нього і потай відправляв богослужіння у хаті. В 1963 р. о.
Рудкевич через свого зятя звернувся до о. Володимира Стернюка, помічника
владики Величковського, який був наділений правом приймати до УГКЦ
душпастирів, які бажали перейти з православ’я. Щоб звільнитися від
юрисдикції православного єпископа, “о. Юліан виїхав [з с. Лишнів] разом
з родиною… і тоді відкликав то все перед своїми давніми людьми в
церкві: “Я дякую Богу, що я з тим православ’ям закінчив”. І потім о.
Володимир його сповідав у Львові, і тоді його прийняв”. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «42» 42

За даними КДБ, у 1967 р. у Львівській обл. 12 священиків-пенсіонерів РПЦ
перейшли з православ’я та підпільно відправляли богослужіння для
греко-католиків. Крім того кілька молодших священиків — серед них: о.
Маковей (с. Колодно Кам’янко-Бузького р-ну), о. Хрущ (с. Новосілки
Самбірського р-ну), о. Давидович, о. Руденський (м. Ходорів) —
скористалися дозволом залишатися на православних парафіях, таємно
повернувшись до УГКЦ, про що доповідало єпархіальне управління
уповноваженому Ради в справах релігій в Україні А. Кецку. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «43» 43

Важливе значення для структурної розбудови життя Церкви мало
налагодження контактів між єпископом і священиками, як підпільними, так
і формально “православними”. Відомо, наприклад, що о. Волинець, часто
їздив по селах і “пропа?ував, щоби підпорядковуватися Величковському”.
За свідченням о. Бориса Нуда, сам факт, що він міг порадитися з
єпископом, додав йому відваги до опору. Але переважно контакти з
владикою були досить рідкими і зводилися до вирішення якихось важливих
канонічних чи душпастирських питань, що виникали у священика. При цьому,
як правило, нічого не говорилося про підпільну роботу інших душпастирів.

Подібний індивідуальний характер носила праця владики Івана Слезюка щодо
управління Станиславівською єпархією: “Як давав якесь розпорядження,
наприклад заряджував молитви, чи якісь інші вказівки, то кожному
зокрема, хто його відвідував, або переказував один через одного”.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «45» 45
Священики намагалися не наражати єпископа на небезпеку, бо за ним
стежили а?енти КДБ. Тому зустрічалися з ним лише тоді, коли в цьому
справді була нагальна потреба.

Владика Слезюк постійно проживав у Станіславі (у 1962 р. перейменований
в Івано-Франківськ) разом із сестрами св. Вікентія, якими він опікувався
та для яких купив будинок. Варто зазначити, що він також піклувався про
монахинь з інших чинів та згромаджень: служебниць, мироносиць,
василіянок, сестер Пресвятої Родини HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «46» 46 . Своєрідною
таємною резиденцією владики Величковського став будинок на околиці
Львова, який у 1967 р. купили редемптористи, де він часто приймав різних
гостей, серед них і о. Гриника з Польщі, який був членом Перемиської
капітули, завідував справами УГКЦ в Польщі та був посередником у
зв’язках з главою Церкви Йосифом Сліпим у Римі. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «47» 47

Єпископ Величковський приділяв багато уваги поповненню монаших чинів та
висвяченню молодих священиків. Зокрема він особисто знайомився з
кандидатами до Чину Найсвятішого Ізбавителя, щоб переконатися, чи дійсно
людина має покликання, є готовою до самопожертви та місійної праці в
умовах підпілля. Владика Михайло Сабрига, згадуючи свою першу
зустріч-знайомство з Величковським у 1965 р., запам’ятав його дуже
проникливий погляд, який уважно вивчав новика, та його слова: “Ти будеш
апостолом українського народу”. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «48» 48 Загалом, за
даними, які єп. Величковський весною 1967 р. зумів передати до Риму, в
Галичині та на Закарпатті нараховувалось біля півтора сотні єпархіальних
священиків, понад 100 ієромонахів і братів Василіянського чину, 62
студити, 54 редемптористи. У 14 таємних чернечих домах було близько 240
сестер-василіянок і майже стільки ж сестер-служебниць, а також діяло
кілька менших жіночих згромаджень. Серед священиків близько 50
повернулося з православ’я, а 40 отримало свячення у підпіллі.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «49» 49

Тим часом владика Величковський, починаючи від своєї хіротонії в Москві,
постійно перебував під наглядом КДБ. І якщо в офіційних документах за
1964 р. лише висловлювалося припущення, “что деятельность
нелегалов-униатов возглавляет бывший настоятель монастыря редемптористов
Величковский” HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html»
\l «50» 50 , то невдовзі ці підозри переросли у впевненість. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «51» 51 Тому,
очікуючи можливого нового арешту (у 1963 р. в Івано-Франківську були
заарештовані владика Слезюк та о. Лукач), щоб не перервалася лінія
єпископів, Василь Величковський у 1964 р. висвячує таємних ієрархів.
Відомимо, що його наступник, Володимир Стернюк, був хіротонізований 2
липня 1964 р. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html»
\l «52» 52 Цілком вірогідним є те, що в той самий час були висвячені й
титулярні єпископи-помічники, а саме: оо. Іван Чорняк, Никанор Дейне?а,
Петро Козак, Йосиф Гірняк. Вони були наділені єпископськими
повноваженнями, зокрема правом висвячувати священиків. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «53» 53

Бурхлива діяльність на захист прав “приреченої на мовчання” в
Радянському Союзі УГКЦ, розгорнута Йосифом Сліпим, який отримав титул
верховного архиєпископа і був піднесений папою Павлом VI до гідності
кардинала, у Римі та серед української діаспори на Заході, а також
спроби радянського уряду нормалізувати стосунки з Ватиканом у середині
60-х рр. зміцнили надії греко-католиків на ле?алізацію їх діяльності. Як
констатував у липні 1967 р. у своїй доповідній заступник завідувача
відділом пропаганди й а?ітації ЦК Комуністичної партії України І. Орел:

Останнім часом збільшилась кількість листів з вимогою відновити на
Україні греко-католицьку церкву, зареєструвати уніатські громади,
повернути церковні приміщення. У Львівській, Закарпатській та деяких
інших областях є ряд випадків самовільного захоплення уніатами знятих з
реєстрації церков і проведення в них релігійних служб. Збільшилась
кількість служб у костьолах, до участі в моліннях широко залучаються
жінки і діти. Деякі уніатські священики відправляють служби підпільно на
квартирах, влаштовують зборища у віддалених від населених пунктів
місцях, пускають різні провакаційні чутки про реставрацію
греко-католицької церкви. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «54» 54

Це піднесення активності підпільного духовенства і вірних та
розгубленість властей дозволили Величковському у липні 1967 р. відкрито
порушити питання про зняття заборони реєстрації УГКЦ в СРСР перед
уповноваженим Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР по
Львівській обл. М. Винниченком. На це йому відповіли, що “у Львові та
області є зареєстровані римо-католицькі громади, де задовільняють свої
потреби віруючі католики і тому немає необхідності реєструвати кимось
надуману “уніатську католицьку церкву” і порекомендували “порадити своїм
колегам не порушувати радянських законів про культи”. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «55» 55

“Празька весна” 1968 р. та рішення уряду Чехословаччини про ле?алізацію
греко-католиків були сприйняті в Україні мов перші ластівки надії на
волю. На проповіді о. Залізняк говорив: “Правильно діють уніати в
Чехословаччині. Вони настирливо домагалися своєї Церкви і вони цього
домоглися. Ми теж повинні вимагати від властей задоволення наших
законних прав”. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «56» 56

У зв’язку з цими подіями та дедалі активнішою діяльністю підпільних
священиків влада провела ряд арештів серед духовенства. Одним з перших
був репресований владика Величковський. Його судили за написання книги
“Історія чудотворної ікони Божої Матері Неустанної Помочі” та проведення
активної організаційної роботи “по відродженню уніатства в західних
областях України”. За це він отримав 3 роки ув’язнення у виправній
трудовій колонії суворого режиму. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «57» 57 В лютому
1972 р., після відбуття терміну покарання, керівництво СРСР, щоб
цілковито нейтралізувати єпископа Величковського, вислала його за
кордон. Величковський помер 30 червня 1972 р. в Канаді. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «58» 58 Таким чином,
з 1972 р. місцеблюстителем глави УГКЦ і керівником катакомбної Церкви
став архиєпископ Володимир Стернюк. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «59» 59 Саме йому
судилося долею вивести її з підпілля із власною ієрархією,
адміністрацією, структурою, хоча перспектива ле?алізації була далеко
попереду.

Незважаючи на хвилю репресій супроти греко-католицького єпископату і
духовенства наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. радянському режимові
не вдалося припинити їх діяльності. Згідно з директивами вищих партійних
і державних структур, місцеві органи влади мали взяти на персональний
облік уніатів і встановити контроль за їх діяльністю. Скажімо, в
Івано-Франківській області було виявлено і внесено у списки 319
греко-католиків, серед яких — 56 священиків і 118 монахинь, у
Тернопільській області — 35 священиків, 2 дяків, 76 монахів і монахинь,
які проживали в 31 населеному пункті, у Львівській області — 145
душпастирів, майже половина яких проживала у м. Львові, та 200 монахів і
монахинь. Крім цього, підпільні греко-католицькі громади було виявлено
на півдні України серед переселенців із західних областей у с. Лимани
Жовтневого району та в с.Сирово Врадіївського району Миколаївської
області. Існували підозри, що такі громади діють також у
Ворошиловградській та Донецькій областях. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «60» 60 Під
особливим наглядом перебував глава катакомбної Церкви Володимир Стернюк.
У його помешканні часто проводилися обшуки, HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «61» 61 а сам він
став об’єктом наклепів та шантажу радянських органів безпеки.

Владика Стернюк докладав усіх зусиль, щоб поповнити ряди підпільного
греко-католицького духовенства через висвячення нових священиків. Щоб
полегшити їх підготовку, яка утруднювалася нестачею підручників
українською мовою, особливо з морального і догматичного богослов’я, та з
історії Церкви, він взявся сам за їх написання. Проте лише третій
рукопис підручників з тих предметів був розмножений та використовувався
за призначенням. Перший підручник був спалений одним з підпільних
семінаристів через загрозу арешту, а другий – вилучений співробітниками
КДБ під час обшуку. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «62» 62

Через невпинні переслідування, які в 1985-1986 р.р. настільки
посилилися, що мало не призвели до повної ізоляції підпільного
єпископату, владика Стернюк дуже непокоївся майбутньою долею Церкви. Бо
були і священики, з якими необхідно було підтримувати контакти, були і
кандидати, яких треба було висвячувати. До того ж на той час митрополит
Володимир вже мав близько 80 років і йому були просто необхідні
єпископи-помічники, які б допомагали йому в управлінні катакомбною
Церквою та забезпечили її подальше існування. Найпершого він рукоположив
Филимона Курчабу (лютий 1985 р.) HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «63» 63 , настоятеля
редемптористів, якому пропонував хіротонію ще владика Величковський,
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «64» 64 а
у 1986 р. – Юліана Вороновського (весною) та Михайла Сабригу (восени).
Їм було наказано не виявляти себе передчасно і тому свою архипастирську
діяльність ці владики розгорнули вже після фактичного виходу УГКЦ з
підпілля у 1989 р. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «65» 65

В Івано-Франківській єпархії 4 квітня 1963 р., невдовзі після звільнення
митрополита Йосифа Сліпого і його виїзду до Риму, були заарештовані
таємний єпископ Іван Слезюк і о. Семен Лукач та засуджені на 5 років за
підготовку нових кандидатів до священства. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «66» 66 Після
повернення владика Слезюк вирішив відразу ж подбати про висвячення
наступника, якому міг би передати свої повноваження. Кандидатуру о.
Софрона Дмитерка на єпископа-помічника було узгоджено після консультацій
з протоігуменатом ЧСВВ. Хіротонію звершили 30 листопада 1968 р. при двох
свідках (сестрах, у помешканні яких це відбулося). Для забезпечення
певності про законність рукоположення, івано-франківський підпільний
ординарій таємно повідомив про нього ще трьох священиків. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «67» 67 Єпископ
Слезюк керував єпархією ще впродовж 5 років аж до своєї смерті у грудні
1973 р. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l
«68» 68

Послугами галицьких єпископів для висвячення нових підпільних священиків
спершу користувалися й на Закарпатті, HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «69» 69 бо владика
Хіра змушений був постійно жити в Казахстані й лише кілька разів зміг
приїхати в Україну, зокрема у 1978 р., щоб таємно хіротонізувати о.
Костянтина Сабова (невдовзі помер) та о. Івана Семедія (24 серпня).
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «70» 70
Отець Микола Мураній, хоч і здійснював управління Мукачівською єпархією
майже до своєї смерті (12 січня 1979 р. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «71» 71 ) та навіть
фігурував у документах радянських органів влади як неле?альний єпископ
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «72» 72 ,
насправді архиєрейських свячень не мав. 15 березня 1983 р. Олександр
Хіра таємно висвятив у сан єпископа-помічника о. Йосифа Головача, який
для цього спеціально прибув у Кара?анду. Через два місяці владиці
Головачу довелося ще раз здійснити поїздку до цього міста в далекому
Казахстані, щоб відправити в останню путь єпископа Хіру, який так і
помер у неволі 23 травня того ж року. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «73» 73

На початку 60-х рр., перебуваючи на засланні, владика Хіра висвятив на
єпископа о. Йосафата Федорика ЧСВВ, призначеного ще Йосифом Сліпим
екзархом на Центральну Азію. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «74» 74 Проте через
7 років після звільнення з ув’язнення владика Федорик приїхав до
Трускавця HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l
«75» 75 , пояснюючи це тим, що “його активна діяльність у Караганді,
Фрунзе та інших населених пунктах Середньої Азії неодноразово
переривалась органами радянської влади і він був змушений виїхати до
Львівскої області” HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «76» 76 . Свій
екзархат Йосафат Федорик залишив під опікою владики Хіри. Спецслужби
мали свою версію на цей рахунок: “Його перекинули для активізації
уніатства в західних областях України… Кардинал Сліпий не останню
скрипку відводить йому в своїх планах створення Києво-Галицького
патріархату”. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html»
\l «77» 77 Проте, як вважає Богдан Боцюрків, Йосафат Федорик почав
діяти у Львівській області як єпископ без згоди на це місцевої церковної
влади. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «78»
78 Таким чином його приїзд призвів до посилення напруги всередині
УГКЦ, що не залишилось непоміченим навіть для представників владних
структур, які констатували, що “на Львівщині чітко простежуються два
угрупування уніатів: група, яку очолює Федорик, та група Стернюка”.
HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «79» 79

Очевидно, що у цьому особистісному конфлікті насправді проявились далеко
глибші й давніші суперечності між “восточниками” і “західниками”, які
існували серед греко-католицької ієрархії та духовенства щодо обрядової
орієнтації Церкви HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «80» 80 , на які
наклались відмінності у ставленні до реформ Другого Ватиканського собору
та характеру взаємин з Апостольською столицею, до тих священиків, які
перейшли на православ’я і бажали знову повернутися до УГКЦ, до
перспектив ле?алізації підпільної Церкви та стосунків з радянською
владою. Хоча годі бачити ці течії як категоричні протилежності і не
завжди погляди якоїсь однієї особи на конкретне питання зумовлювали її
позицію щодо іншого, все ж таки дослідники визначиють цих дві основних
тенденції. До першої здебільшого належали монахи редемптористи і
студити, а також одружене духовенство Львівської архиєпархії, які
намагалися оновити літургійне життя в дусі відродження східної традиції
та очищення візантійсько-слов’янського обряду від латинських запозичень.
Вони також підтримували ідею надання УГКЦ статусу патріархату, чого
активно домагалися греко-католики у діаспорі на чолі з главою Церкви —
патріархом Йосифом Сліпим. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «81» 81 “Восточники”
характеризувалися ще й терпимішим ставленням до православних, зокрема
вони дозволяли колишнім греко-католицьким священикам, які перейшли на
православ’я, через приватне покаяння знову повертитися до УГКЦ,
залишаючись душпастирями офіційно православних приходів. Натомість
представники протилежної течії (монахи-василіяни та неодружені священики
колишніх Станиславівської і Перемиської єпархій) вважали обрядові
відмінності, прийняті під впливом латинської традиції, органічними й
наполягали на їх збереженні (а то й подальшому запровадженні) як
запоруки відпірності одержавленому православ’ю. Вони з підозрінням і
тривогою ставились до екуменічних контактів Ватикану з РПЦ та реформ
Другого Ватиканського собору, не підтримували ідеї патріархату, вважаючи
її самовільним порушенням єдності з Римом та вимагали від
“реконвертитів” публічного відречення від православ’я і обов’язкового
переходу на підпільну працю. У ставленні до радянської влади відмінності
мали більше генераційний характер: старше покоління утримувалося від
конфронтації з режимом, щоб за всяку ціну уникнути репресій і зберегти
Церкву. Молодше духовенство і багато мирян схилялися до активніших дій,
пов’язуючи питання ле?алізації УГКЦ з політичною боротьбою за
громадянські права і національне визволення. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «82» 82

В Івано-Франківській єпархії відразу після похорону владики Слезюка у
грудні 1973 р. його помічника і наступника єпископа Софрона Дмитерка
було заарештовано і впродовж двох років той перебував в ув’язненні. Цей
арешт був раптовим і несподіваним, тому, зрозуміло, він не встиг нікого
призначити своїм заступником. Цю “тимчасово-вакантну” посаду зайняв єп.
Павло Василик, висвячений владикою Федориком без певної територіальної
юрисдикціїв. HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html»
\l «83» 83 Це стало причиною ряду конфліктів у керівництві єпархією
після повернення у 1975 р. єп. Дмитерка з ув’язнення. Відбувся
своєрідний поділ між священиками щодо того, якому владиці
підпорядковуватися. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «84» 84 Владика
Софрон, не визнаючи єпископських повноважень Павла Василика у своїй
єпархії, згодом висвятив на єпископа-помічника василіянина о. Якова
Тимчука, а після його смерті (20 грудня 1988 р.) хіротонізував єпископа
Іринея Білика 15 серпня 1989 р. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «85» 85

V. Підпорядкування і внутрішня комунікація

Ще перед офіційною ліквідацією УГКЦ митрополити Андрей Шептицький і
Йосиф Сліпий надзвичайно розширили повноваження духовенства, надавши
священикам вільну юрисдикцію і велику свободу дій HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «86» 86 . Це рішення
було зумовлене очікуваними (які невдовзі стали дійсними) арештами і
ув’язненнями вищої греко-католицької ієрархії. Проте й у другій половині
50-х рр. після повернення із заслання частини єпископів ситуація майже
не змінилася, оскільки Церква змушена була діяти неле?ально. Умови
підпілля суттєво обмежували можливості адміністративного впливу
ієрархії.

Безпосередні контакти священиків з архиєреєм здебільшого зводились до
двох моментів: рукоположення та періодичної (хоч і дуже нере?улярної)
звітності HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l
«87» 87 . Проте і в цьому випадку дехто не завжди дотримувався правил
щодо того, кому підпорядковуватися. Так, старші священики (висвячені до
1946 р.) визнавали владу місцевих єпископів, а молодші здебільшого
вважали себе підпорядкованими єпископові, який їх таємно висвятив.
Наприклад, Павло Василик згадує, що він на початку свого душпастирства
(кінець 1950-х рр.) номінально підпорядковувався станиславівському
єпископу Іванові Слезюку, а реляції їздив здавати до владики Миколая
Чарнецького у Львів. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «88» 88

Спеціальної і систематичної координації роботи священиків також не було.
Це скоріше нагадувало “підказування” з боку єпископів, куди потрібно
їхати і що необхідно робити. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «89» 89 Здебільшого
підпільні душпастирі діяли на власний розсуд, звертаючись до ахриєрея
лише в разі нагальної потреби. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «90» 90 Навіть ім’я
ординарія “знали старші, молодим… не говорили” HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «91» 91 . До того ж
можливість доступу до єпископа з огляду на вимоги конспірації мали
далеко не всі священики.

Разом з тим, певна узгодженість у житті підпільної спільноти все таки
існувала, про що свідчать навіть визнання представників офіційної РПЦ:

Между униатами осуществлено территориальное распределение сфер их
деятельности, где они исполняют богослужение и требы верующих. Причем,
эти районы, как правило, находятся за пределами их места жительства, что
в значительной степени затрудняет возможности местных органов власти по
выявлению, кто конкретно из униатов занимается противозаконной
деятельностью. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «92» 92

Важливе значення відігравали своєрідні священичі гуртки, в яких отці
могли обговорити та прийняти спільне рішення з якихось душпастирських
проблем, що в когось з них виникали. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «93» 93 Невеличкі
священичі конференції відбувалися у Львові в помешканні відомої
художниці Олени Кульчицької. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «94» 94 А за даними
радянських спецслужб з половини 50-х рр. на Закарпатті до таких таємних
об’єднань підпільних священиків залучалися навіть ті душпастирі, що
офіційно вважалися православними. HYPERLINK
«http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «95» 95

Висновки

Підсумовуючи катакомбний період діяльності греко-католицької ієрархії,
важливо зазначити, що досвід підпільного церковного життя суттєво
позначився на тотожності архиєреїв. Екстремальні обставини підпілля
вносили нові, невідомі раніше особливості у саму сутність єпископського
служіння. Постійні переслідування та гоніння, загроза арешту, а то й
небезпека самому життю одинаково заторкали як владик, так і духовенство
й мирян. Спільні страждання і взаємна підтримка у протистоянні режимові
сприяли небувалому зближенню пастирів і пастви. Довоєнний образ єпископа
— “князя Церкви”, що мав велику владу, освячену традицією, визнану і
проте?овану державою, підкріплену навіть зовнішніми ознакоми
владарювання, і стоїть над клиром і вірними замінювався образом
“духовного батька”, який перебуває між своїми духовними чадами, і
моральний та суспільний авторитет якого в першу чергу залежить від того,
наскільки він здатний у нелегких умовах зберегти свою “родину”.
Стійкість та невтомна підпільна діяльність греко-католицького єпископату
і духовенства були надихаючим прикладом для мирян у збереженні їх
вірності переслідуваній УГКЦ та боротьбі за її ле?алізацію.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «1_up» 1
. New Perspectives on Historical Writing, ред. P. Burke, University Park
(Penn.) 1992.

 

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «2_up» 2
. О. Мишанич, Митрополит Йосиф Сліпий за матеріалами судових справ
1945-1946 і 1958-1959 рр. // Пам’яті Патріарха Йосифа кардинала Сліпого.
Матеріали наукової конференції, Львів 1994, с. 68-111.

 

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «3_up» 3
. П. Мельничук, Владика Григорій Хомишин патріот — місіонер — мученик.
Львів 1997, с. 406-407 (автор подає заключення тюремних лікарів про
смерть та дозвіл на поховання).

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «4_up» 4
.о. А. Пекар ЧСВВ, Ісповідники віри нашої сучасності: причинок до
мартиролога Української Католицької Церкви під Совітами, Торонто-Рим
1982, с. 65. Тлінні останки владики Хомишина лежать десь в невідомій
братській могилі в Києві, а владики Коциловського, в другій половині
70-х років були перепоховані на Львівщині. Див.: Інтерв’ю з Йосафатом
Кавацівим від 5-6, 12 лют. 1993 р., Стрий // АІІЦ, ф. 1, спр. 27/ 39, с.
51-59 ( XI-XII); с. 2-7( XIII). Пор. також: I. BiSas, Likwidacja
greckokatolickej diecezjiprzemyskiej oraz tragiczne losy jej
ordynariusza bp. KocySowskiego w kontekccie polityki wyznaniowej ZSRR //
Polska — Ukraina. 1000 lat sИsiedztwa / ред. S. St?pie?, n. 3, Przemycl
1996, n. 277-290; D. Iwaneczko, Biskup Jozafat KocySowski (1876-1947) //
там же, с. 260.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «5_up» 5
. Мартирологія Українських Церков: у 4-х томах (вийшло 2 томи), т. 2:
Українська Католицька Церква. Документи, матеріяли, християнський
самвидав України / ред. О. Зінкевич і Священик Т. Р. Лончина,
Торонто-Балтимор 1985 (далі — Мартирологія), с. 103.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «6_up» 6
. Там же, с. 105; Пекар, Ісповідники віри…, с. 78-85; S. StЂpie?, Biskup
Hryhorij Lakota (1883-1950)// Biuletyn Informacyjny PWIN 2 (1996)
135-137.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «7_up» 7
. о. І. Хома. Шляхами каторги Блаженішого Йосифа Сліпого, Рим 1987, с.
23; Б. Боцюрків, Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах
(1946-1989) // Ковчег. Збірник статей з церковної історії / ред. Я
Грицак, Б. Gудзяк, Львів 1993, с. 124-125.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «8_up» 8
. Мартирологія…, с. 124.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «9_up» 9
.Інтерв’ю з с. Марією (Іриною) Дикою ЧСВВ від 4 серп. 1993 р., Львів //
АІІЦ, ф 1, спр. 154/3, с. 21.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «10_up»
10 . Інтерв’ю з вл. Софроном Дмитерком ЧСВВ від 26 лист. 1993 р.,
Івано-Франківськ // АІІЦ, ф 1, спр. 419, с. 2.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «11_up»
11 Причиною арешту стала книга о. Бахталовського «Історія Церкви», в
якій автор зазначав, що о. Балагурак є генеральним вікарієм. Див.: Шиш
А. Антинародна діяльність уніатської церкви // Питання атеїзму / ред. І.
Підплічко, Київ 1958, с. 168-178

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «12_up»
12 Інтерв’ю з вл. Софроном Дмитерком…, с. 3-4

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «13_up»
13 Інтерв’ю з вл. Іваном Семедієм від 18 лип. 1997 р., Ужгород // АІІЦ,
ф. 1, спр. 229, с. 12

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «14_up»
14 . Там же, с. 31а.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «15_up»
15 . Мартирологія…, с. 470

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «16_up»
16 . Інтерв’ю з о. Йосафатом Кавацівим…, с.16 (кас. 87)

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «17_up»
17 . Інтерв’ю з вл. Павлом Василиком…, с.31-31а. В перші роки заслання
в Маріїнському та Орлово-Розовому таборах Кемеровської області разом із
митрополитом Йосифом перебував і владика Миколай Чарнецький. Його там
називали «батьком» і надзвичайно любили. Він ніколи не сидів на місці.
«Владика був такою вартісною людиною, без якої важко було жити. Він
кожного знав по імені і дорожив ним. Не дивно, що єпископа Чарнецького
завжди облягали всі нещасні, бо тільки в нього знаходили слова розради і
потіхи» (Спогад про єпископа Миколу Чарнецького д-ра Антона Княжинського
// Мартирологія.., с. 439-441).

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «18_up»
18 . Інтерв’ю з вл. Любомиром. Гузаром, студитом, від 4 лют. 1997, Рим.
// АІІЦ, ф. 1, с. 1.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «19_up»
19 . Боцюрків, Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах…, с.
125.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «20_up»
20 . Bohdan R. Bociurkiw, The Ukrainian Greek Catholic Church and the
Soviet State (1939-1950). Edmonton — Toronto 1996, c. 24, 28-30.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «21_up»
21 . «Резолюция протокола совещания Уполномоченных Совета по делам
православной церкви при Совете Министров СССР позападным областям УССР,
остоявшегося в Киеве 22-23 апр. 1947 г.» // Державний архів Львівської
області (далі — ДАЛО), ф. Р-1332, оп. 1, спр.7, арк. 21-22.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «22_up»
22 .Центральний державний архів громадських організацій України (далі —
ЦДАГО), ф. 1, оп. 24, спр. 12, арк. 4-8; Боцюрків, Українська
Греко-Католицька Церква в катакомбах…, с. 129.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «23_up»
23 . О. Турій, Нескорена Церква // Собор Української Греко-Католицької
Церкви «Нова євангелізація». Інформаційний бюлетень, Львів 1996, с.
16-17.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «24_up»
24 . Бендас, Репресії радянської влади…, с. 298.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «25_up»
25 . Зокрема, наприклад, звільнені з заслання або реабілітовані
священики не могли отримати прописки, тобто офіційного дозволу на
проживання у рідних краях. Не маючи прописки було практично неможливо
влаштуватися на роботу. А людина, яка не працювала до трьох місяців
підряд, оголошувалася «тунеядцем» та притягалася до кримінальної
відповідальності (фактично — арешт і новий термін ув’язнення). Це
призводило до того, що не отримуючи прописки людям доводилося
поневірятися по «безкраїх просторах Країни Рад» до досягнення пенсійного
віку (60 років). Так, о. Йосиф (Степан) Данилович, ієромонах ЧСВВ, після
звільнення у 1953 р. приїхав до Борислава, але дуже швидко змушений
покинути місто: «Пару місяців їздив на різні території, щоб приписали.
То кожний пише бумажку: „До 24 годин аби тебе тут не було!» Аж
приписався я в Солотвині, де будував гараж, на 3 місяці. Пізніше був в
Богородчанах років десять. Але звідтам „викурили», то був в Криму щось
років шість. І [у 1975 р.] звідтам дістав пенсію» (Інтерв’ю з о. Йосифом
(Стефаном) Даниловичем ЧСВВ, від 1-2 лип. 1997 р., монастир в с. Погоня
Івано-Франківської обл. // АІІЦ, ф. 1, спр. 33, с. 5).

Досить часто колишнім в’язням при звільненні офіційно забороняли
повернутися додому. Так роз’єднувалися сім’ї. (Див.: Інтерв’ю з п.
Надією Кохалевич-Левицькою від 18 лист. 1992 р., Львів // АІІЦ, ф. 1,
спр. 11, с. 5).

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «26_up»
26 . Там же, спр. 4263, арк. 203-205.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «27_up»
27 . Боцюрків, Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах…, с.
130-131.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «28_up»
28 . Пекар, Ісповідники віри…, с. 215-222.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «29_up»
29 . Боцюрків Б. УГКЦ в катакомбах…, с. 130.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «30_up»
30 . Зокрема такі повноваження мали о. Олекса Шараневич (див. інтерв’ю з
о. Богданом Нудом від 1, 23 квіт. 1993 р., с. Загірочко, Жидачівського
р-ну Львівської обл. // АІІЦ, ф. 1, спр. 333, с. 36-37), о. Шепітко —
ігумен ЧСВВ, о. Метеля (інтерв’ю з вл. Филимоном Курчабою ЧНІ, від 2-3
черв. 1993 р., Львів // АІІЦ, ф. 1, спр. 142, с. 42-43), о. Володимир
Грицай (інтерв’ю з п. Андрієм Грицаєм від . 28 бер. 1993 р., Львів /
АІІЦ, ф. 1, спр. 128, с. 8-9).

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «31_up»
31 . Інтерв’ю з о. Ізидором Бутковським, с. 44.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «32_up»
32 . Натомість Б. Боцюрків подає, що отця Івана Слезюка як свого
наступника висвятив саме владика Лятишевський перед своєю смертю (27
листопада 1957 р.). Якщо взяти за основу свідчення владики Дмитерка про
хіротонію в 1945 р., то можемо припустити, що в 1957 р. Лятишевський міг
просто підтвердити єпископський сан Слезюка. Разом з тим це припущення
до певної міри пояснює той факт, що майже не відомо випадків висвячення
нових священиків владикою Лятишевським та якихось його активних дій,
хоча останнє скоріше залежало від віку та хворобливості єпископа.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «33_up»
33 . Інтерв’ю з вл. Павлом Василиком…, с. 27.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «34_up»
34 . о. І. Хома. Йосиф Сліпий. Отець та ісповідник Української
мученицької Церкви. Рим, 1992, с. 25-47; Боцюрків Б. УГКЦ в
катакомбах…, с. 132.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «35_up»
35 . Інтерв’ю з о. Ізидором Бутковським, с. 45

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «36_up»
36 . Інтерв’ю з вл. Филимоном Курчабою…, с. 29.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «37_up»
37 . Русская Православная Церковь в советское время (1917-1991).
Материалы и документы по истории отношений между государством и
Церковью: в 2 кн. Кн. 1, с. 50-58.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «38_up»
38 . Довідка уповноваженого Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР
по Київській області і м. Києву В. Сухоніна щодо основних завдань
боротьби проти нелегальної діяльності греко-католицького духовенства,
квітень 1964 // Центральний державний архів вищих органів влади України
(далі — ЦДАВО), ф. 4648, оп. 1, спр. 446, арк. 142-149.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «39_up»
39 . Інтерв’ю з о. Миколою Маркевичем, с. 58.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «40_up»
40 . Там же, с. 59.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «41_up»
41 . ЦДАВО, ф. 4648, оп. 1, спр. 446, арк. 144.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «42_up»
42 . Інтерв’ю з о. Миколою Маркевичем…, с. 51, 55-56, 61.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «43_up»
43 . Уполномоченому Совета по делам религий при Совете Министров по
Украинской ССР тов. Литвинову К. З. Докладная записка о деятельности
униатов на территории Львовской области и принимаемых мерах по её
прекращению // Государственный архив Российской Федерации (далі — ГАРФ),
ф. 6991, спр. 160, арк. 30.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «44_up»
44 . Інтерв’ю з о. Богданом Нудом…, с. 36.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «45_up»
45 . Там же, с. 10.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «46_up»
46 . Інтерв’ю з вл. Софроном Дмитерком…, с. 13.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «47_up»
47 . Інтерв’ю з вл. Михайлом Сабригою, ЧНІ, від 30 бер. 1994 р.
Тернопіль // АІІЦ, ф. 1, спр. 321, с. 9.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «48_up»
48 . Там же, с. 8.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «49_up»
49 . Боцюрків Б. УГКЦ в катакомбах…, с. 136-137.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «50_up»
50 . ЦДАВО, ф. 4648, оп. 1, спр. 446, арк. 145.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «51_up»
51 . У доповідній записці інспектора апарату уповноваженого Ради у
справах релігій при Раді Міністрів СРСР по УРСР А. иКецка уповноваженому
Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР по УРСР К Литвину з
вересня 1967 р. сказано: «Есть основания полагать, что Величковский при
встрече со Слипым перед его выездом из СССР получил от последнего
полномочия епископа униатской церкви на Украине. Кроме того, в апреле
1967 года Величковский выезжал по частным делам к сестре в Югославию,
где, по всей вероятности, встречался с представителями Ватикана, а также
находившимся там униатским епископом Эдмонтонским Максимом (Канада) и
получил от них соответствующие установки (ГАРФ, ф. 6991, оп. 6, спр.
160, арк. 26-35).

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «52_up»
52 Митрополит Володимир, Львів 1991, с. 21.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «53_up»
53 Інтерв’ю з вл. Филимоном Курчабою…, с. 30-31; Інтерв’ю з вл.
Софроном Дмитерком…, с. 12.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «54_up»
54 ЦДАГО, ф. 1, оп. 24, спр. 6291, арк.9-11

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «55_up»
55 Як претекст владика використав вилучення у нього на кордоні
релігійних книг і молитовників під час повернення в Україну на початку
1967 р. з поїздки до сестри в Югославію. Див.: Інформаційний лист
уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР по
Львівській області М. Винниченка про активізацію віруючих
греко-католиків та проведену профілактичну роботу щодо єпископа В.
Величковського від 12 серпня 1967 р. // ГАРФ, оп. 6, спр. 82, арк.
50-51.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «56_up»
56 Інформація про реагування духовенства і віруючих на події в
Чехословаччині. 19 вересня 1968 р. // ЦДАГО, ф. 1, оп. 25, спр. 33, арк.
84-87.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «57_up»
57 Доповідна записка першого заступника Голови Верховного Суду УРСР О.
Павшукової ЦК КП України про результати розгляду судовою колегією
Верховного Суду УРСР в касаційному порядку кримінальної справи щодо
єпископа В. Величковського. 30 жовтня 1969 р. // ЦДАГО, ф. 1, оп. 25,
спр. 205, арк. 94.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «58_up»
58 Мартирологія…, с. 103-104.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «59_up»
59 Див.: S. StЂpie, „Nasz KoжciЧЄ przetrwaЄ». Wywiad z arcybiskupem
WoЄodymyrem Sterniukem metropolitИ lwowsko-halickim // Tygodnik
Powszechny 26(2140) (1 lipca 1990) 1-2.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «60_up»
60 Доповідна записка уповноваженого Ради у справах релігій при Раді
Міністрів СРСР по УРСР К. Литвина про хід виконання постанови ЦК КП
України від 6 лютого 1973 року «Про заходи по посиленню боротьби проти
ворожої діяльності залишків уніатського духовенства на території
Української РСР» // ЦДАГО, ф. 1, оп. 25, спр. 872, арк. 75-78.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «61_up»
61 У ті часи митрополит Володимир проживав у однокімнатній комунальній
квартирі (кухня і туалет спільні з сусідами) загальною площею 15 метрів
квадратних.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «62_up»
62 Митрополит Володимир…, с. 25-26.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «63_up»
63 Українська Греко-Католицька Церква. Шематизм Львівської Архиєпархії,
1991. Львів 1992, с. 26.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «64_up»
64 Інтерв’ю з вл. Филимоном Курчабою…, с. 30, 49.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «65_up»
65 Інтерв’ю з вл. Михайлом Сабригою…, с. 31, 47.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «66_up»
66 Боцюрків, УГКЦ в катакомбах…, с.132

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «67_up»
67 Інтерв’ю з вл. Софроном Дмитерком…, с. 12-14.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «68_up»
68 Маємо різні числа щодо дня смерті владики Слезюка. Богдан Боцюрків
подає 4 грудня (Боцюрків, УГКЦ в катакомбах…, с. 139), а владика
Дмитерко — 2 грудня (Інтерв’ю з вл. Софроном Дмитерком, доповнення від 6
лист. 1997, Львів // АІІЦ, ф. 1, спр 419, с. 1).

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «69_up»
69 Інтерв’ю з вл. Іваном Семедієм…, с. 12.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «70_up»
70 Там же, с. 12, 17.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «71_up»
71 I. Bendsz, D. Bendsz, Helylls s tansgttel., Ungvr — Budapest 1994,
c. 77.

.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «72_up»
72 Інформація голови Ради у справах Російської Православної Церкви при
Раді Міністрів СРСР Г.Карпова ЦК КП України про активізацію діяльності
греко-католицького духовенства від 6 серпня 1956 р. // ЦДАГО, ф. 1, оп.
24, спр. 4263, арк. 203; Довідка уповноваженого Ради у справах
Російської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР по Закарпатській
області А. Шерстюка про становище православної церкви у регіоні від 31
травня 1957 р. // ГАРФ, ф. 6991, оп. 1, спр. 1442, арк. 8-15; Довідка
старшого інспектора Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР М.
Божка про факти підпільної діяльності греко-католицьких священиків і
монахів на території Львівської області. 10 грудня 1979 р. // ЦДАВО, ф.
4648, оп. 7, спр. 108, арк. 106.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «73_up»
73 Життєпис єпископа Йосифа Головача (машинопис, записаний зі слів
владики Юрієм Коссеєм), с. 10.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «74_up»
74 Боцюрків, УГКЦ в катакомбах…, с. 138. На жаль точну дату і
обставини свячень єпископа Федорика встановити не вдалося. У деяких
публікаціях вказується лише рік — 1964 (І. Карпинець, Єпископ Йосафат
Федорик // Мета 22-23(1997)15), без посилань на джерело інформації.
Натомість радянські владні структури вважали, що він був «высвячен в
епископы самим кардиналом Слипым» і «никогда не прерывал с ним связь»
(див. цит. вище довідку старшого інспектора Ради у справах релігій при
Раді Міністрів УРСР М. Божка: ЦДАВО, ф. 4648, оп. 7, спр. 108, арк. 108)
.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «75_up»
75 Боцюрків, УГКЦ в катакомбах…, с. 138.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «76_up»
76 ЦДАВО, ф. 4648, оп. 7, спр. 108, арк. 108.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «77_up»
77 Там же.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «78_up»
78 Боцюрків, УГКЦ в катакомбах…, с. 138.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «79_up»
79 ЦДАВО, ф. 4648, оп. 7, спр. 108, арк. 105-106.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «80_up»
80 Боцюрків, УГКЦ в катакомбах…, с. 142-144; Інтерв’ю з о. Миколою
Костюком від 4, 12 лют. 1993 р., Стрий // АІІЦ, ф. 1, спр. 358, с. 36.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «81_up»
81 В дусі II Ватиканського собору, який закликав Східні Католицькі
Церкви відновлювати свою східну традицію (духовність, літургійне життя,
богослов’я, канонічне право і церковне управління), і нав’язуючи до
попередніх спроб піднести Київську Церкву в єдності з Римом до гідності
патріархату, митрополит, згодом верховний архиєпископ Йосиф Сліпий після
свого приїзду до Риму відновив синодальну діяльність УГКЦ і підніс перед
Апостольським престолом питання про визнання патріаршого статусу її
Глави. У 1960-70-их роках український католицький патріархальний рух
зіткнувся з римським централізмом і новою «східною політикою»
(Ostpolitik) курії, згідно з якою Ватикан намагався провадити лінію
примирення з комуністичними урядами Східної Європи. Керівництво СРСР,
часто використовуючи РПЦ як речника, різко виступало проти будь-якого
зміцнення статусу УГКЦ, а особливо — визнання Римом патріархату УГКЦ.
Тому рух за патріархат викликав не?ативне сприйняття у Ватикані. З 1975
р., маючи підтримку значної частини мирян та клиру діаспори, Йосиф
Сліпий почав вживати титул «патріарха Києво-Галицького». Апостольська
столиця відмовлялася визнати за ним патріарший титул, покликаючись на
його відірваність від своєї пастви в Україні, неле?альний статус самої
Церкви на рідних землях та побоюючись обтяжити «діалог любові» з
Московським патріархатом. Наступник Сліпого, кардинал Мирослав-Іван
Любачівський офіційно не використовував цього титулу, хоча й не
забороняв цього робити іншим (зокрема в літургійних поминаннях).

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «82_up»
82 Боцюрків, УГКЦ в катакомбах…, с. 142-144.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «83_up»
83 Там же, с. 145.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «84_up»
84 Інтерв’ю з о. Іваном Чав’яком…, с. 48-49.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «85_up»
85 Інтерв’ю з о. Григорієм Канаком від 10 лют. 1994 р., м. Чортків
Тернопільської обл. // АІІЦ, ф. 1, спр. 287, с. 11-12; Інтерв’ю з о.
Іваном Дацьком від 19 лютого 1998 р., Рим // АІІЦ, кас. 1.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «86_up»
80 Інтерв’ю з вл. Софроном Дмитерком…, с. 8, 12.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «87_up»
87 Інтерв’ю з о. Йосифом Вороновським…, с. 13-14.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «88_up»
88 Інтерв’ю з вл. Павлом Василиком…, с. 26-27.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «89_up»
89 Інтерв’ю з вл. Филимоном Курчабою…, с. 32.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «90_up»
90 Інтерв’ю з о. Макарієм (Михайлом) Гренем ЧСВВ…, с. 13.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «91_up»
91 Інтерв’ю з о. Антонієм (Федором) Масюком…, с. 110.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «92_up»
92 З доповідної записки інспектора апарату уповноваженого Ради у
справах релігій при Раді Міністрів СРСР по УРСР А.Кецко про діяльність
греко-католицького духовенства на території Львівської області та
заходах місцевих органів влади по її припиненню. Не раніше 17 вересня
1967 р. // ГАРФ, ф. 6991, оп. 6, спр. 160, арк. 26-35.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «93_up»
93 Інтерв’ю з о. Мар’яном (Михайлом) Чернегою, ЧСВВ, від 30 черв.-1
лип. 1993 р., м. Соснівка // АІІЦ, ф. 1, спр. 145, с. 16.

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «94_up»
94 Інтерв’ю з о. Йосафатом Кавацівим…, с. 7-8 ( кас. 89 )

HYPERLINK «http://religion.gif.ru/ukr/ukr/gudzyaka.html» \l «95_up»
95 ГАРФ, ф. 6991с, оп. 1с, спр. 1442, арк. 31.

Похожие записи