Індуїзм, як древньогрецька релігія склалася на базі давнього брахмаїзму,
точніше як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник
індуїзм. Основи індуїзму походять від вед та пов‘язаних з ними легенд та
текстів.

Більшість ведичних богів ввійшли в минуле і тільки незначна їх частина,
головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у
людській пам‘яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому
індуїзмі на перший план увійшли нові божества, точніше нові іпостаті
тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в
релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими
людям, їх інакше і шанували. Кривава ведична жертва була витіснена
богослужінням без жертв хоч теза убивство заради бога – це вбивство
остаточно не знята ще досі.

Найважливішими з численних богів вважають трьох (тримурті) – Брахму,
Шіву і Вішну. Як правило в системі індуїзму поділили між собою повні,
властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну, охоронну, хоча
нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя,
характер і сферу дії.

Першим з трійці вважають Брахму, основна функція якого – це творець Він
створив світ у багатоманітні жирового і минущого, тобто протилежне тому,
чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинене у
вічному: Єдиному). Брахма як обов‘язковий і перший член триметрі був
необхідний, без нього нічого не було б , але заслуги його перед світом
живого, перед людьми, перед індійцем вважалася не дуже значними, а інших
функцій у цього бога не було. Брахмі присвячували одинокі храми, а у
повсякденних обрядах, як правило про нього не згадують.

Більшість індуїстів розподілилися на шіваїстів і вішнуїстів, які
віддають відповідно перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шіва дуже
суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті,
розорення й зміни), що частково пов‘язане з тим, що шіва – покровитель
аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття
з Вічністю, з Абсолютом. Проте фактично в культі Шіви на перший план
ввійшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став
основним в індуїзмі. Культ лінгама – чоловічого творчого начала –
найпопулярніший. Бичок – Нанді – атрибут Шіви – символізує силу і
животворчість потенції Шіви. До Шіви, що символізує його лінгаму,
звертаються спраглі потомства, у його храм ходяться бездітні жінки, які
чекають від його сили реального втілення їхніх мрій.

Шіву вважають також грозою демонів у битвах з якими він не раз виявляв
чудеса героїзму. Шакті, духовна енергія Шіви, саме в ній могутність
гігантських потенцій Шіви. Вона виявляється лише за деяких обставин.
По-перше, енергія накопичується в ньому в періоди аскетичних пильнувань
і споглядань. По-друге, енергія Шакті в Шіви тісно переплітається з
його чоловічою животворчою силою. Культ жінок Шіви — переміщення Шакті
на жіноче начало. У цьому культі започатковується і значно поширюється
ідея згідно з якою енергетична сила Шакті започатковується в момент
злиття чоловічого і жіночого начал, що відіграло у розквіті в індуїзмі
культу Ками.

Культ Ками – мистецтво любові, тісно пов‘язаний з культом Шіви і Шахті,
Вішну. Якщо культ Шіви був в Індії завжди був тісно пов‘язаний з шахті
та Камою, то культ третього члена триметрі Вішну мав інший характер.
Вішну м‘який, несуперечливий, його основна функція – збереження. Він
простий, максимально близький людям, особливо схильний до емоційного
сприйняття, саме такі переважають сере вішнуїстів. На численних
зображеннях чотирикутний Вішну звичайно сидить на тисячоголовому
драконі, що пливе або на троні у вигляді білого лотоса.

Богиня Лаксимі – жінка Вішну – завжди поруч з чоловіком, вона ніжно
любить його. У Вішну багато перетворень – аватар, хоча основних десять,
хоча основних десять: у перших чотирьох він виступає у вигляді тварин
(риби, черепахи, вепря, людино-лева ), п‘яте – карлика-велетня; решта
п‘ять відомих аватар – Парашу рама, Крішна, Будда і Месія – Калка, на
прихід якого що чекають найулюбленіші аватори Вішну Рама і Крішна.

Рама – герой давнього індійського епосу Рамаяна, найулюбленішої поеми
індійців. Рама – герой, благородна людина, мудрий монарх, люблячий
чоловік. Його дружина сіта є уособленням жіночої вірності, любові й
шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чистота
жінки є настільки святою, що тільки загибель може змити підозри. І хоч
загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема в цілому ніким не
сприймається в Індії, як трагедія. Рамаяна найкраще відображає
національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні і культурні
цінності. Тому не дивно, що Рама обожнений в уяві народу.

Другою відомою і шанованою аватарою Вішну вважають Крішну. Будучи
помічником і радником головного героя – воїна Ар джут, він розкриває
йому вище значення небесного й етичного закону. Саме це тлумачення
Кріпни увійшли у вигляді розділу складу Махабхарати. Пізніше Крішна
трансформувався з мудреця-філософа у веселого й задоволеного,
легковажного бога – пастушка, і саме в цій іпостасі став відомим і
шановним в усій Індії.

Жерцями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ритуального
обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були частини
брахманських каст. З їх числа обиралися радники і чиновники, вони
диктували народу норми життя, які зводилися головним чином до швидкого
збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки в середині касти.
Брахмани були домашніми жерцями в багатих, перед усім в самих
брахманських сім‘ях. З їх числа виходили найавторитетніші релігійні
учителі-гуру, які повчали молоде покоління мудрості індуїзму, однак
найголовнішою брахманською функцією брахманів як найвищого в Індії шару
суспільства було задоволення релігійних потреб населення

У збірниках міфологічних сюжетів та ритуальних приписів (пуранах) поряд
з багатьма іншими найчіткіше окреслено два головних напрями індуїзму
вішнуїзм і шиваїзм. Більшість учених вважає, що історично першим був
вішнуїзм. Побутують і твердження, що шиваїзм давніший, які визначають
вирішальну роль вішнуїзму в усунені з історичної сцени буддизму.

Бог Вішну згадується ще в Ригведі. Там він – скромний покровитель
землеробства і скотарства, чоловічої сили для продовження роду. Він
надає перемогу вищому ведичному богові Інді у боротьбі з демоном
Врітрою. Ім‘я його значиться в пантеоні бога Сонця, вважають, що він
доарійського походження, що це ім‘я якого дравідського божества.

Значно вищий авторитет Вішну у Упанішадах. У Махабхараті він – головний
бог. Саме Махабхарат містить ідею аватори (знищення, опускання) –
сходження божества на землю, втілення його в земну форму. Вішну
перевтілювався 24 рази, з цих перевтілень 10 – найважливіші.

Перше перевтілення – пов‘язане із всесвітнім потопом, який мав знищити
всіх людей на Землі. Вішну, щоб урятувати їх, надіслав благочестивому
Ману ковчег. Зробив він це перевтілившись у велику рибу, на розі якої
був прив‘язаний ковчег. Разом з Ману були врятовані і Веди.

Друге перевтілення – Вішну відбулося, коли в боротьбі з демонами боги
попросили у Вішну нектар безсмертя. Для цього необхідно було збити
океан, як збивають молоко, щоб одержати масло. Вішну перетворився на
черепаху, на якій стояла гора, що оберталася. Разом з нектаром було
здобуто багато чого, в тому числі й Лакшмі, яка сала дружиною Вішну.

В третьому перетворенні Вішну був вепрем Варахаром, що врятував утопаючу
в океані Землю піднявши її на своїх іклах.

На четвертий раз Вішну став людиною – левом Нрісінхом, який переміг
демона, що нищив богів. Його не могли вбити ні Бог, ні людина, ні
тварина, бо Нрісінх був трьома ними.

П‘яте перевтілення теж було пов‘язане з врятуванням світу від демонів.
Демон Балі захопив усі три світи: підземний, земний і небесний. Жах
скував усіх богів. Тоді Вішну перетворився на вамана-карлика, прийшов до
Балі й попросив у нього стільки землі, скільки вмістять його три кроки.
Балі змилостивився. Карлик ступив одразу ж з неба на землю, одержав її
для богів, а болі змушений був переселитися під землю.

В шостому перевтіленні Вішну діє на землі, де між брахманами та
кшатріями точилась боротьба за владу. Вішна перетворився в брахмана
Парашу раму (“Рама із сокирою”), 21 раз винищував кшатріїв і остаточно
поставив їх нижче брахманів.

В образі Рами, улюбленого сина одного з царів Північної Індії , постає
Вішну у сьомому перевтіленні. Він одружився з чарівною Сітою й з волі
батька мав стати Раджею ще за його життя. Але молода дружина батька
вчинила низку інтриг, і Раму підділи вигнанню там його супроводжували
брат Лакшлан і дружина Сіта. Але в дорозі демон викрав дружину Сіту.
Розшукуючи її Рама пройшов лісами Південної Індії. На допомогу йому
стали мавпи на чолі зі своїм царем Гануманом, якого за це обожествили, а
мавпи в Індії стали священними тваринами.

У восьмому перевтіленні Вішну став Кришною. Для цього він вирвав зі
своєї голови волосся: з чорного виник Кришна, з білого – його брат Бала
рама. Кришна переміг демона Камсу, його оголосили аватарою (втіленням
божества). Вішну тривалий час вважали богом родючості у племені яду, про
це згадує Ригведа. Це було на рубежі ІІ і І тис. до н. е. , коли північ
Індії населяли арійські племена.

За легендою він народився у в‘язниці і його мали вбити. Але батько його
викрав і віддав на виховання в плем‘я скотарів. Кришна був відкритою і
доброю дитиною, його всі любили. Коли підріс, найчастіше боровся з
демонами зла. Змужнівши, охоче віддавався любовним іграм з чарівними
пастушками, навісно покохавши одну з них – Радху. Він убив правителя
царства, який ув‘язнив його матір, і сам став правителем царства. Правив
мудро і довго.

Знаменне дев‘яте перевтілення – в Будду. Так буддистів запрошують до
участі у поклонінні бога індусів.

Десяте перевтілення ще не відбулось. Вішну має постати в образі Калька –
аватару, який на білому коні, з мечем у руці має звільнити світ від
демонів.

За поширення індуїзму в епоху середньовіччя поступово посилювався культ
Вішну, витісняючи менших богів і самого Брахму. Брахма здійснив свою
справу – створив світ, тепер головна роль належить його охоронцеві –
Вішну.

Вішну зображують четвероруким, він тримає диск (символ царської влади),
палицю – знак могутності, раковину і квітку лотоса (священні предмети).
Обличчя його завжди синього кольору – це його священний колір. Кожен бог
індуїзму має священну тварину, яка уособлює його. У Вішну – це
фантастична чаруда (напівлюдина, напівптах).

У середині І тис. до н. е. У вішнуїзмі окреслилась тенденція до
монотеїзму, що похитнуло авторитет нижчих богів. В наслідок цього рух
бхакті, ідея якого полягає в особливій любові до бога, у внутрішній
релігійності, яка потребує старанного дотримання ритуальних вимог, що
характерно для іудаїзму проголошувалась рівність усіх віруючих перед
Богом, до нього можна було звертатися без жерців і жертвоприношень. Рух
бхакті активно поширився XII – XVIIст. У XІVст. Було створено священну
книгу Бхатіратнавалі.

Виникали й інші сектантські рухи. Так у ХІІ ст. релігійний діяч
Романуджа (помер у 1137р.) започаткував секту шрівайшнавів, яка
дотримувалась бхактійських принципів. Вона існує досі. Від вішнуїзму
лишилася ще одна впливова течія – кришнаїзм, який шанує Вішну в образі
обожнюваного героя народного епосу Кришни. Вішнуїзм відіграв важливу
роль у розвитку індійської народної думки, майже тисячу років намагався
поєднати брахманізм з релігійною традицією доведених культів. Тому його
за самостійність називають бхаватизмом.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи